На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Визначення сутност поняття нвестицй та нвестицйного ринку. Характеристика фнансових ринкв у сучаснй ринковй економц. Сучасн тенденцї прямого ноземного нвестування в умовах глобалзацї економчного розвитку свтової фнансової кризи.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 07.11.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Контрольна робота
з Міжнародної інвестиційної діяльності
на тему: “Сучасний інвестиційний ринок”

Виконав: студент 5 курсу
Факультет економічний
Спеціальності: міжнародна економіка
Огороднік О.П.
Перевірив: Крапівін В. П.,
к.е.н., доцент
Київ, 2011
План
ВСТУП
1 Визначення сутності поняття інвестицій, інвестиційного ринку та його інфраструктура
2 Загальна характеристика фінансових ринків у сучасній ринковій економіці
3 Сучасні тенденції прямого іноземного інвестування в умовах глобалізації економічного розвитку і світової фінансової кризи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.
У данній контрольній роботі розкрито поняття інвестицій, ринкову інфраструктуру та фінансовий ринок як складову сучасного інвестиційного ринку. Також проаналізовано
стан і розкрито перспективи прямого іноземного інвестування в умовах глобальної фінансової кризи, визначено тенденції динаміки й особливості географічної структури потоків прямих іноземних інвестицій та їх розподілу за видами економічної діяльності.
В умовах загальносвітової рецесії важливою складовою відновлення і розбудови економічного потенціалу є здатність ефективно використовувати не лише внутрішні, але й, особливо, інтернаціональні ресурси і фактори виробництва, що забезпечується через міжнародну інвестиційну діяльність, зокрема, через таку її форму як пряме інвестування, ефективністю якого багато в чому визначається успішність просування економіки кожної країни на шляху інноваційного розвитку й інтеграції у світове співтовариство, що вказує на доцільність дослідження впливу глобалізації сучасної інтерсистеми і світової фінансової кризи на стан і тенденції прямого іноземного інвестування.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Останнім часом проблемі дослідження розвитку світових інвестиційних процесів присвячено наукові праці багатьох вітчизняних і закордонних учених, серед яких Б.В. Губський, І. Дравік, В.В. Козюк, Д.Г. Лук'яненко, Ю.В. Макогон, В.В. Мельник, І.Л. Сазонець, А.С. Філіпенко, М.Г. Чумаченко, У. Шарп та інші. Проте, дослідження впливу глобалізаційних процесів на динаміку прямого іноземного інвестування наразі залишається дискусійним, а науково обґрунтовані рекомендації і пропозиції щодо його оптимізації у контексті сучасних кризових явищ - недостатньо розробленими.
Метою цієї контрольної роботи є дослідження сучасного стану міжнародної інвестиційної діяльності, виявлення й якісна оцінка глобалізаційних тенденцій і перспектив прямого іноземного інвестування в умовах світової фінансової кризи.
Дана контрольна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел всього 11 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 20 сторінок.

1 Визначення сутності поняття інвестицій, інвестиційного ринку та його інфраструктура
Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.
Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).
Інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).
Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють: валові інвестиції (ВІ) - це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно - матеріальних цінностей; чисті інвестиції (ЧІ) - це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.
За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.
Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов'язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..
Фінансові інвестиції - це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.
Крім того, є також короткотермінові інвестиції - це вкладення капіталу на період не більше одного року; та довготермінові інвестиції - це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п'яти років; г) понад п'ять років.
За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні. Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.
Пряме інвестиційне підприємство - це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.
Іноземна пряма інвестиція - вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.
Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції); екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу; реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу; брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.
Інвестиційний ринок - це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб'єкт - інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.
У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення “інвестиції - приріст інвестиційних товарів (капітального майна)”. При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом. Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.
Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій - їх дохідності.
Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу - це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.
Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. Наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор (рис. 1.1).
Сегментація інвестиційного ринку - це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Рис. 1.1. Схема взаємодії ринків

Ринок реальних активів (інколи вживається термін “матеріальні чи фізичні активи”) пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей).
Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок; ринок капіталів; кредитний ринок.
Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу.
Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. Головне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.
Інвестиційний ринок - це система, що включає: суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.); об'єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.); інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.); ринковий механізм; контроль з боку держави за дією ринкового механізму. [1]
Також слід зазначити, що зовнішне інвестування в Україні на сьогодні регламентується такими блоками нормативних актів: Конституцию України, загальними нормативно-правовими актами України, законодавчими актами України, пов'язаними із здійсненням іноземних інвестицій, та міжнародними договорами, пов'язаними з здійсненням іноземних інвестицій, учасником яких є Україна, i які становлять частину национального законодавства України.
Окрім того, держава забезпечує захист конкуренції в підприємницької діяльності та переслідує зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.[2]
Іноземні інвестори, юридичні або фізичні особи можуть набувати частки статутного фонду українських підприємств у розмірі до 100%. Фактично, не існує ніяких обмежень щодо форми здійснення інвестицій в Україну. Внески до статутного фонду можуть бути здійснені грошовими коштами або майном (у вигляді матеріальних чи нематеріальних активів). Однак державні ліцензійні і адміністративні органи можуть обмежувати галузі для здійснення інвестицій.
Закон України “Про режим іноземного інвестування” надає відносно мінімальні умови сприяння і гарантій для всіх видів іноземних інвестицій. Закон визначає “іноземну інвестицію” як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Українська юридична особа визнається підприємством з іноземною інвестицією, якщо вона має у своєму статутному фонді (тобто капіталі) не менше 10% іноземного капіталу; максимальна частка інвестора у статутному фонді не визначена. Обов'язковою є державна реєстрація іноземних інвестицій у місцевих органах влади. На незареєстровані іноземні інвестиції не поширюються права і пільги, передбачені Законом.
Закон зазначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різних формах, між якими: створення спільного підприємства; придбання акцій існуючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; створення підприємства, що повністю належить іноземним інвесторам; придбання майнових прав шляхом купівлі цінних паперів; придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів.
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у вигляді:
- іноземної валюти;
- валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в нові підприємства;
- будь-якого рухомого або нерухомого майна та майнових прав, пов'язаних з ним;
- акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також корпоративних прав;
- грошових вимог та права на вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у іноземній валюті;
- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора, включаючи авторські права, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
- права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства, та договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена і оцінена згідно з законами країни інвестора.
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися шляхом передачі основних засобів в обмін на частку у статутному фонді (капіталі) підприємства України. Ці основні засоби повинні бути оцінені в іноземній конвертованій валюті та у національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. Треба зазначити, що згідно з чинним законодавством України іноземна інвестиція у вигляді майна звільняється від сплати ПДВ та ввізного мита.
Якщо інвестиція відчужується протягом трьох років з часу зарахування її на баланс українського підприємства, всі відповідні імпортні збори підлягають сплаті.
Законодавством України про іноземні інвестиції передбачено захист іноземних інвестицій в Україні від конфіскації державою за винятком випадків надзвичайного характеру. Такі випадки включають заходи по евакуації/рятуванню у зв'язку з катастрофами, аваріями або епідеміями. Іноземні інвестори мають право на компенсацію урядовими органами збитків, пов'язаних з вищезазначеними випадками [3].
2 Загальна характеристика фінансових ринків у сучасній ринковій економіці

Фінансовий ринок - це відносини між населенням, підприємствами (філіями) і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.
З практичного погляду фінансовий ринок означає операції з цінними паперами і може охоплювати як окрему країну, так і регіон або економічний міждержавний простір. Оскільки операції з цінними паперами здійснюють конкретні економічні суб'єкти, як правило, організаційно оформлені, то існує інституціональна структура фінансового ринку, що є сукупністю інвестиційних фірм і фондових бірж.
У ринковій економіці існує два типи операцій: первинне розміщення і вторинний ринок. За допомогою операцій на первинному ринку задовольняється попит на позичковий капітал з боку підприємців. Переливання позичкового капіталу в конкретну галузь здійснюється шляхом емісії і розміщення цінних паперів. У цілому на первинному фінансовому ринку протистоять один одному позичковий і фінансовий капітали однакової вартості.
На відміну від процесів переливання капіталів безпосередньо у сфери конкретного підприємства на первинних ринках на вторинних ринках власність переважно перетворюється на капітал. Вторинні ринки, реєструючи кон'юнктуру, виокремлюють основні напрями нових вкладень, тобто переливання капіталів між галузями і територіями.
У сучасних умовах пріоритет віддається таким інвестиційним якостям цінних паперів, як стабільна прибутковість, швидке збільшення вкладеного в папери капіталу і їх ліквідність. У розвинених країнах такі якості найбільшою мірою мають акції, що займають нині основне місце у списках фондових бірж. Оскільки акції менш надійні порівняно з іншими цінними паперами, то на біржі одержують доступ акції тільки великих корпорацій, що займають надійне становище на ринках і мають стабільний фінансовий стан.
Таким чином, вибір кращих цінних паперів, що безперервно відбувається упродовж усієї еволюції фінансових ринків, породжує ринки організовані (фондові біржі) і неорганізовані. Неорганізовані ринки завжди орієнтуються на біржі щодо якості та котирування цінних паперів. У результаті формується цілісна система фінансових ринків, де роль універсального індикатора ринкової кон'юнктури виконує фондова біржа.
Ефективність виконання двох основних функцій фінансового ринку - індикатора кон'юнктури і переливання капіталів - залежить переважно від ліквідності ринку і ступеня його монополізації. Ліквідність фінансового ринку означає його місткість, тобто спроможність залучення цінних паперів. Місткість ринку визначається насамперед кількістю учасників фондових угод. Чим більше учасників - як емітентів (закладів або підприємств, що здійснюють емісію цінних паперів), так і інвесторів, - тим більші обсяги угод з цінними паперами, швидший їх обіг, ширші можливості контролю за професійними працівниками.
Неліквідний ринок характеризується:
- невеликою кількістю учасників;
- незначним вибором цінних паперів;
- малим обсягом угод;
- істотним розривом між цінами покупців і продавців.
Неліквідний ринок не відбиває повною мірою руху дійсного і позичкового капіталів і, отже, дає викривлене уявлення про ринкову кон'юнктуру. Тим самим рух фінансового капіталу набирає хаотичного, часто випадкового характеру, оскільки втрачає орієнтири вигідних вкладень.
Неліквідний фінансовий ринок характерний, як правило, для країн із слаборозвиненими ринковими відносинами, а також для країн з високим рівнем монополізації ринку.
Підвищенню ліквідності фінансових ринків значною мірою сприяє їх спекулятивна форма. Якщо на первинних ринках спекулятивна складова набирає форми встановленого прибутку, то на вторинних є грою на курсовій різниці.
Спекулятивна складова, ґрунтуючись на безперервних коливаннях співвідношення попиту і пропозиції, позначається на зміні курсів цінних паперів. Насправді спекулянти або гравці не тільки користуються змінами курсів, а й самі постійно впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції. Спекуляція фондовими цінностями - процес безперервний, само відтворювальний.
Позитивний вплив спекуляції на ліквідність фінансового ринку полягає в тому, що вона розширює місткість ринку, залучаючи в обіг нові й нові цінні папери і забезпечуючи додатковий приплив позичкового капіталу. Причому приплив капіталу відбувається за рахунок мобілізації власних нагромаджень спекулянтів (гравців) у процесі розрахунків за курсовими різницями і кредитування фондових угод (банківські позички, депортні та репортні угоди).
Спекулятивні угоди, збільшуючи ринковість цінних паперів, сприяють інтенсифікації припливу позичкового капіталу на фінансові ринки, підвищенню курсів цінних паперів, пожвавленню кон'юнктури. Це ще більшою мірою посилює швидкодію механізму переливання капіталу.
На ефективність функціонування фінансового ринку істотно впливає ступінь його монополізації, що має своєрідні форми прояву. Це зумовлюється:
- по-перше, однорідною фінансовою формою вираження інвестиційного попиту і пропозиції;
- по-друге, - відокремленням фінансових ринків від ринків конкретних інвестиційних товарів.
Монополізація фінансових ринків є "несумлінною" спекуляцією. В умовах монополізації фінансовий ринок перестає бути індикатором загальноекономічної структури. Це означає, що фінансовий ринок викривлено відображає процеси, що відбуваються у сфері виробництва та руху реального капіталу. Очікування інвесторів і тенденції руху дійсного капіталу, що зумовлює майбутню прибутковість, не збігаються, тобто потоки позичкових капіталів і далі спрямовуються в галузі, де вже відбулося граничне насичення капіталом. Це, у свою чергу, призводить до максимально можливого відповідно до місткості цього ринку розширення обсягу пропозиції певних товарів і до зниження цін на них. У результаті зменшуються обсяги продажів, доходи і дивіденди.
Швидкодія механізму переливання капіталів на вторинних ринках посилюється ще й тому, що на основі індикації курсових співвідношень, здійсненої фондовими біржами і системами позабіржових ринків, відбувається постійна диверсифікація індивідуальних портфелів цінних паперів. Таким чином, ефективність функціонування фінансових ринків забезпечується в сучасних умовах переважно за рахунок розшарування функцій “поділу праці” між окремими організаційно відособленими ланками загального ринку.
Первинні ринки, переважно у формі позабіржових ринків, в умовах розвинених країн є основним каналом ліквідності для корпорацій нефінансового сектора. Дедалі підвищується значення цього джерела ліквідності й для комерційних банків, інших інститутів фінансового сектора. Первинні ринки виконують роль амортизатора циклічності, своєрідного фінансового буфера. Ця роль зовні відображається у зміні обсягів і структури емісій у різних фазах економічного циклу. Так, у фазі кризи у корпорацій нефінансового сектора виникає гостра потреба у грошовому капіталі для обслуговування платоспроможного обсягу. Оскільки у кризовому періоді показники платоспроможності та кредитоспроможності підприємств різко погіршуються, зменшуються можливості одержання короткострокового банківського кредиту. Відбувається поступове переорієнтування з короткострокових джерел фінансування у формі банківських кредитів на довгострокові у формі облігаційних позик. З практики розвинених країн випливає, що в умовах кризи у структурі емісій різко збільшується частка облігацій.
Фінансовий ринок як спосіб поєднання інтересів інвесторів і емітентів діє через систему інститутів. У розвинених країнах вирізняють такі типи ринків: фондові біржі, при біржові (паралельні) та позабір-жові ринки, у складі яких виокремлюють ринки роздрібних та оптових операцій інвестиційних корпорацій. Фондові біржі становлять офіційний організований ринок.
За основними характеристиками до фондових бірж близькі так звані біля и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.