На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Поняття та сутнсть нформатизацї, тенденцї її сторичного розвитку. Особливост впливу глобалзацї на нформатизацю сучасного суспльства. Пропозицї та проритетн напрямки її вдосконалення, в тому числ з застосуванням компютерних технологй.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 15.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


83
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний економічний університет
Вінницький інститут економіки

Кафедра економіки підприємств і корпорацій

Спеціальність 7.050107 - економіка підприємства

Дипломна робота за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст»

СУЧАСНІ ПАРАДИГМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Вінниця - 2010

АНОТАЦІЯ

Данилевич О.С. Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації. - Рукопис.

Дослідження на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за спеціальністю 7.050107 «Економіка підприємства» - ВІЕ ТНЕУ. - Вінниця, 2010.

Розглянуто актуальні питання сучаних парадигм інформатизації суспільства в умовах глобалізації. Досліджується доцільність використання інформації та інформаційних технологій у сучасному суспільстві в умовах глобалізації. Робота пройшла апробацію на конференції «Інформатизація сучасного суспільства» та відображено в доповіді: «Вплив процесів інформатизації на розвиток суспільства», де підтвердили актуальність даного дослідження.

ANNOTATION

Danilevich O.S. The modern paradigm of information society in the context of globalization. - Manuscript.

Study for a qualification level «expert» specialty 7.050107 "Economy Enterprise - VIE TNEU. - Vinnitsa, 2010.

Consider current issues suchanyh paradigms of information society in conditions of globalization. Study the feasibility of using information and information technology in modern society under globalization. The work was approved at the conference «Informatization of modern society» and reflected in the report: «The impact of Information on the society», where confirmed the relevance of this study.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

1.1 Поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації

1.2 Тенденції історичного розвитку інформатизації суспільства

1.3 Нормативно-правова база інформатизації суспільства

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1 Особливості впливу глобалізаційних процесів на інформатизацію сучасного суспільства

2.2 Сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 Пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інформатизації суспільства

3.2 Вдосконалення інформатизації суспільства в умовах глобалізації із застосуванням комп'ютерних технологій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку поєднуючі процеси змінили ідеологію і політику суспільного розвитку суб'єктів глобальної цивілізації. Ця реальність стала умовою існування сучасної цивілізації і детермінує актуальність наукової тематики в різних галузях знання. Проблеми майбутнього людства вже декілька десятиліть знаходяться в центрі світової наукової думки.
Практичним доказом актуальності теми є процеси становлення інформаційного суспільства у світовому масштабі, підтримка їх політичним керівництвом сучасних держав: прийнято «Окінавську Хартію інформаційного суспільства» лідерами країн Великої Вісімки (2000 р., Окінава); зроблено «Спільну Заяву уряду Російської Федерації і Комісії Європейських спільнот», розроблено та прийнято «Концептуальну базу побудови в Росії інформаційного суспільства» Державною комісією з інформатизації при Держкомітеті РФ по зв'язку та інформатизації (1999 р.). В навчальних закладах Росії викладається спецкурс «Державна інформаційна політика». В Україні діє Закон України «Про інформацію», інші законодавчі акти з питань визначення, використання і захисту інформації, підписано низку Указів Президента України стосовно інформаційного суспільства. В цілому на сьогодні вже визначились три світові моделі розвитку інформаційного суспільства - європейська, латиноамериканська, азіатська.
Феноменом нашого часу є прискорення соціального прогресу на основі інформаційних технологій, розвиток усвідомлення, в тому разі і правового. Це зумовлює актуальність дослідження проблеми соціально-правової детермінанти суспільного розвитку в умовах глобальної інформатизації. Тому актуальним постає завдання праксеологічного відображення правового стану інформаційного суспільства на глобальному та локальному рівнях. З цією метою здійснено аксіологічний, гносеологічний, онтологічний та антропологічний аналіз проблеми.
Оскільки глобальне інформаційне суспільство будується локально, в межах трьох його моделей, і стало глобальним політичним, ідеологічним, соціально-практичним явищем, то актуальним постає завдання вивчити досвід інших країн щодо прийняття Україною участі в цих процесах.
Актуальність даної тематики також полягає в недостатній її розробці у вітчизняній філософії, що теж потребує філософської рефлексії.
Мета дослідження - обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо інформатизації суспільства в умовах глобалізації.
Для реалізації поставленої мети визначаються наступні дослідницькі завдання:
- розкрити поняття та зміст інформатизації суспільства в умовах глобалізації;
- зробити аналіз історичних тенденцій розвитку інформаційного суспільства;
- вивчити нормативно-правову базу інформатизації суспільства;
- виявити особливості впливу глобалізаційних процесів на інформа-тизацію сучасного суспільства;
- визначити сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації;
- розробити пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інфор-матизації суспільства.
Об'єктом дослідження є інформаційне суспільство.
Предметом дослідження є відносини, що виникають у суспільстві в процесі його інформатизації.
Методологічними засадами роботи є діалектичний і феноменолого-герменевтичний підходи, які спільно сприяють більш повному соціально-філософському та історико-філософському аналізу інформаційно-технологічного прогресу взагалі та його соціально-правового аспекту, зокрема. Окрім цього, аксіологічний та антропологічний підхід до аналізу заявленої проблеми розцінюється як основна методологічна установка й інтенція соціально-філософського дискурсу про глобальну інформатизацію та її соціально-правовий детермінізм. Усе дослідження ґрунтується на фундаментальному гносеологічному принципі єдності логічного та історичного.
Практичне значення даного дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо розвитку інформатизації суспільства, як загалом, так і України. Розроблені пропозиції щодо розв'язання проблем інформатизації суспільства в умовах глобалізації, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов'язаних з соціальною та інформаційною сферами.
Дипломна робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел. Робота викладена на 85 сторінках.
У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначена мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база методів дослідження.
У першому розділі дослідження розкритті теоретичні та методологічні аспекти інформатизації суспільства в умовах глобалізації, окреслено правове поле інформатизації суспільства.
У другому розділі проаналізовано дослідження стану інформатизації суспільства в умовах глобалізації. Визначенні сучасні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації.
Третій розділ містить пропозиції та пріоритетні напрямки вдосконалення інформатизації суспільства, а також можливість застосування комп'ютерних технологій в процесі вдосконалення інформатизації суспільства.
У висновках сформовано та досліджено основні парадигми інформатизації суспільства в умовах глобалізації. Вказано на основні напрямки інформатизації суспільста. Визначено пропозиції та пріоритетні напрямки інформатизації суспільства в умовах глобалізації.
Дане дослідження пройшло апробацію на конференції «Науково-дослідна робота студентів: формування особистості майбутнього вченого, фахівця високої кваліфікації» та відображено в доповіді: «Вплив процесів інформатизації на розвиток суспільства» на 207 сторінках.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
1.1 Поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації
Інформатизація суспільства на сучасному розвитку посідає досить важливе місце. Дає можливість більшиш комунікативних зв'язків різних соціальних груп та суспільств.
Інформаційне суспільство - це суспільтво, де всі засоби інформаційної технології, тобто комп'ютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інший зв'язок, відеопристрій, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, аби зробити інформацію загальнодоступною, що активно впроваджується у виробництво і життя [17, 54].
Інформаційне суспільство в американській національній інформаційній інфраструктурі визначається як суспільство, в якому: кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоров'я і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг [12, 59].
Динамічний суперечливий процес, який сьогодні переживає українське суспільство, пов'язаний як із труднощами становлення незалежної держави, так і з пошуком певної моделі суспільно-політичного, економічного розвитку, способів оновлення соціокультурного життя. Характерною рисою цього процесу є інформаційна культура суспільства як показник задоволення соціальних, політичних, економічних і духовних потреб [15, 142].
Інформатизація суспільства поставила ряд соціокультурних проблем, які потребують нових методів і підходів до розв'язання. Розгляд соціально-культурних проблем сучасного суспільства, формування його інформаційної культури почалося лише на межі 80-90-х років ХХ століття і поступово стало предметом спеціального дослідження. Однак спеціальних праць, в яких би комплексно розглядались проблеми формування сучасної культури, її функціонування і розвиток на різних рівнях не так і багато. Водночас у філософії, соціології, журналістиці відбувався процес нагромадження знань, які ставали основою для вивчення проблеми, що досліджується. Від початку античної епохи теоретики наполегливо шукали осмислення феномену духовності. Йдеться про роботи Арістотеля, Ф. Аквінського, Ф. Белока, Г. Гегеля, І. Канта, Д. Локка, О. Шпенглера та ін. Проблеми цивілізації культури проаналізовані в працях Д. Белла, М. Вебера, Дж. Оруела, М. Порота, П. Сорокіна та ін.
Цілий ряд досліджень проблемної галузі «людина - культура», «людина - цивілізація», «людина - інформація», нових підходів міститься у сучасних публікаціях В.П. Андрущенка, О.І. Арнольдова, Є.К. Бистрицького, Л.В. Губерського, В.Ф. Іванова, В.Г. Кременя, О.М. Мироненка, А.З. Москаленка, О.Ф. Коновця, О.І. Погорілого, Ю.Д. Прилюка, В.І. Шинкарука та ін.
Узагальнення підходів різних дослідників можна бачити в одній з найновіших праць Дж. Лалла «Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід». Сьогодні діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, визначається глобальними процесами, без дослідження яких неможливе розуміння закономірностей розвитку культури в сучасних умовах. «Символічна та медіа-опосередкована природа сучасної культури разом з небувалою міграцією людей з однієї частини світу в іншу, зазначає Дж. Лалл у своїй роботі, зруйнувала традиційні підвалини культури. В сучасному складному світі комунікація є тим соціальним стрижнем, у якому перетинаються, взаємодіють і взаємовпливають міжлюдські стосунки, технологічні відкриття, політико-господарчі заходи та культурні прагнення. Будь-яке дослідження культури в глобалізованому, обплетеному мас-медіа й «Інтернетом» світі мусить брати до уваги всеохопний аспект комунікації - здатність до взаємодії. При входженні в певне культурне середовище, медіа-технології долають уже встановлені рамки характерних для нього традицій, вартостей та стилів життя і водночас підважують, змінюють основи цієї культури». Ідея глобалізації, у тому числі в сфері масової інформатизації, значною мірою сформувалась під впливом концепції «Глобального поселення» М. Маклюена, що досить вдало відображає специфіку сучасного суспільства, рівень глобальних зв'язків у якому значно підсилився за рахунок розвитку комунікативних технологій. «Чим більше універсалізуються інформаційні процеси у світі, тим помітніше відбувається збереження, відродження національних культурних традицій. Найважливішим аспектом інформатизації суспільства постає потреба врахування численних національних культур» [11, 54].
Підходи сучасних дослідників до глобалізації, на думку В. Зернецької, можна поділити на два типи: перший - оптимістично-утопічний, за яким глобальні процеси в масовій комунікації та в інтеграції різних культур будуть мати своїм наслідком вирішення більше суперечностей сучасного суспільства; інший підхід - критичний, за яким глобальні процеси породжують цілий ряд проблем. Насамперед поширення масової культури, яка веде до стандартизації стереотипів масової свідомості на основі культурних зразків, створених у США і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот з власною світоглядною традицією і культурою.
Саме тому сучасні дослідники глобалізаційних процесів розрізняють історично закономірні процеси культурної інтеграції, що призводить до поглинання масовою культурою самобутніх національних культур.
У своїй праці Н. Джинчарадзе наголошує, що багато дослідників, аналізуючи феномен сучасної масової культури, зазначали тільки негативні наслідки, але справжнє культурне значення масової культури полягає в тому, що ЗМІ і найсучасніші поліграфічні, телекомунікативні технології дозволили зробити загальним надбанням всі історично відомі досягнення живопису, скульптури, театру, літератури, кіно. Масова культура саме тому є індикатором загального рівня культури суспільства. Вона дозволяє будь-якому індивіду мати «особисті, індивідуальні бази даних і знань, відображені за інтересами неосяжні фонди бібліотек, відео, освітні інформаційні системи, відкриває можливості для творчого і індивідуального спілкування». Це вже сьогодні змінює характер масової культури. У сучасному суспільстві за допомогою засобів масової комунікації передається соціокультурний досвід і підтримуються культурні традиції.
Існування такого складного каналу передачі інформації, як засоби масової інформації, дозволяє змінити багато процесів збереження, розповсюдження та засвоєння культурних цінностей. Але поява засобів масової інформації, як зазначає А. Моль, не змінює головного змісту культури, не впливає на її спрямування. Він вважає, що «гуманітарна концепція культури застаріла і жити сьогодні дійсно гуманітарною культурою вже ніхто не може».
Проте глобалізація інформаційного обміну та комунікації, на думку О.М. Гриценко, не веде до злиття різних культур та стирання культурних відмінностей, навпаки, специфікою сучасної світової культури є саме її полімодальність й толерантність до різних етнічних ідентичностей.
Таким чином, у світовій культурі нового типу глобальні культурні зразки та стилі життя поєднуються з регіональною ідентичністю, що сьогодні набула більшого значення як політична чи класова ідентичність, що вже відходять у минуле. У своїй новій книзі, присвяченій просвітницькому руху, О. Коновець розглядає цю проблему з точки зору збереження національної культури в умовах глобалізації. «Мас-медіа сприяють не лише взаємозбагаченню різних культур, а й несуть певну загрозу культурної експансії, що особливо вразливо для національної культури народу, де ще не сформована як цілісність національна культура й слабкий імунітет проти агресивного вторгнення більш сильної чужої культури [21, 74].
Безперечно, важко зупинити глобальний вандалізм, який відбувається на всіх рівнях суспільства. «Коротке замикання» в системі культури відбулося тому, що наша національна культура свого часу втратила зв'язок з тим цивілізаційним кодом, з якого вона народилася як культура, здатна до самостійного життя, свідомого вибору та виклику в найтяжчих умовах. Головною відмінною ознакою нової культурно-комунікативної ситуації постає її безперервна мінливість. Інформатизація нашого суспільства має комплексний характер (економічні, соціальні, культурні, політичні, національні чинники) і повинна розв'язуватись на рівні національної політики.
Деморалізація, розкультурення, знедуховлення - явища не лише суто українські. Національні культура, освіта, наука - базові засади та цінності державності, суспільної свідомості й національної безпеки, які потребують постійної і максимальної уваги, фінансування, підтримки і забезпечення умов для розвитку. Доречно буде процитувати академіка Івана Дзюбу: «Нашій культурі потрібна свідома, продумана та дієва підтримка з боку держави і всього суспільства. Адже нинішній стихійний, дикий ринок, зокрема, у сфері культури, має агресивну антиукраїнську спрямованість, обумовлену як критичним рівнем русифікації суспільства, так і слабкістю українського підприємництва, його переважно компрадорським характером та експансією іноземного продуцента».
З одного боку, глобалізація несе в собі багато позитивного, створює передумови інтелектуального і технологічного прориву, комунікативний і культурний зв'язок з усім світом, з іншого - руйнування нашої традиційної культури. Хоча українці після чергової хвилі захоплення чужою естетикою і чужим стилем життя, іноземними зразками масової культури, знову тягнуться до своєї культури. Сьогодні українська масова культура зберігає меншовартісність, провінційність, має схильність до калькування, а традиції і цінності української культури не відповідають динамічному, урбаністичному сьогоденню. Актуальною є проблема модернізації культури. Іноді ми самі вбачаємо відсталість, штучно створюємо вакуум сучасного культурного простору і заповнюємо його елементами іноземних культур, які професійно створюють чужим націям ілюзію могутності [12, 173].
Руйнівна сила антикультури, антитрадицій, антидуховності може згодом стати незворотною, якщо не відновити моральні фільтри. Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в минулому. Україна має асимілювати все на нових, сучасних, цивілізованих культурних засадах. Варіантів катастрофи і втрати цінностей чимало, варіант відродження лише один.
Справді, формування культурного простору за допомогою мас-медійних засобів є нагальною проблемою українського суспільства. Подальше її вивчення на основі соціологічних та журналістикознавчих досліджень дозволить створити оптимальну модель розвитку регіональних ЗМК, саме у формуванні культурологічного дискурсу.
У процесі постановки і розв'язання означених проблем очевидною є думка про те, що протягом всієї історії людства, по-перше, відбувалося становлення його суспільного розвитку взагалі, і інформаційного суспільного розвитку, зокрема; по-друге, мав місце процес історичного розвитку правосвідомості людини; по-третє, ці історичні лінії розвитку людства яскраво перетинаються в умовах сучасної інформаційно-комп'ютерної революції і глобального інформаційного суспільства. Тому формування цих ліній в єдиний гносеологічний комплекс є природною позицією для наукового погляду на проблему, розкриваючи евристичні його можливості. Соціально-правова парадигма природньо увійшла до логіки аналізу суспільного розвитку людства взагалі, та інформаційного суспільства, зокрема. Але у вітчизняній науковій думці на достатньому рівні ще не розглянуто вище означений історичний та гносеологічний комплекс.
Спираючись на результати аналізу попередніх досліджень як вітчизняної, так і закордонної науково-філософської думки, робота постає однією із спроб впровадити нові підходи до розуміння, тлумачення, опису інформаційного суспільства та його правового усвідомлення методами наукового аналізу. Разом з тим, цю роботу можна розглядати як продовження зазначеної проблематики вітчизняної та іноземної науки.
Стан розробки проблеми інформаційного суспільства характеризується певною неоднозначністю. За часів Радянського Союзу мала місце критика західних концепцій інформаційного суспільства: ідея технологічного детермінізму у суспільному розвитку, інформаційної перспективи соціуму як прогресивної соціальної моделі, піддавалося критиці інформаційне суспільство як техніцистський ідеал (в американському варіанті), як соціально-інженерний проект (в японській соціальній моделі), як європейський прогноз розвитку людства (Німеччина, Франція, Скандинавські країни) [14, 58].
Традиційно концепція інформаційного суспільства досягає розвитку, перш за все, в розвинених країнах світу і досліджується такими соціологами, як І. Масуда, І. Кішида (Японія); В. Дайзард, Дж. Пелтон, Дж. Мартін, Т. Беккер, Д. Мур (США); Г. Краух, Р. Брейтенштейн (Німеччина); М. Понятовські (Франція) та ін.
В Росії загальні питання концепції інформаційного суспільства розвивають: О.М. Вершинська, Ю.А. Нисневич, І.С. Мелюхін, А.В. Волокітіна, Б.В. Кристальний, Д.С. Черешкін, Г.Т. Артамонов, М.М. Курносов, Г.Л. Смолян та ін.
Правові аспекти інформаційного суспільства в Росії аналізують юристи: Гудков В.В., Берчева Н.А., Кудріна Н.К., Ткаченко С.Н., Сидорова О.Ю., Бачило І.Л. та ін.
В Україні загальну проблематику інформаційного суспільства розроблюють: Лях В.В., Нечитайло В.М., Журба С. та ін.
Проблеми віртуальних властивостей інформаційного суспільства розроблюються Нікітіним Л.М., Смеричевським Е.Ф., Говоруновим А.В., Івановим Д.В., Носовим М.А., Опенковим М.Ю., Генісаретським О.І., Гаріфуліним Р.Ф. та ін. [27, 94].
Отже, поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації зводиться до поширення медіа культури в тому чи іншому суспільстві, що в загальному утворює соціум. Це в свою чергу об'єднує кожне із суспільств певними надійними зв'язками та становить один глобальний процес інформатизації суспільства.
1.2 Тенденції історичного розвитку інформатизації суспільства
Аналізуючи різноманітність і строкатість теорій суспільно-історичного розвитку, звертаємо увагу на те, що в найбільш загальному контексті ці теорії можуть бути зведені до двох основних типів: перший - це теорії, в межах яких здійснюється поділ історії на стадійно загальні для всього людства етапи, і другий - теорії, що визначають циклічність історичного розвитку різних народів, певних регіонів. Їм відповідають дві найбільш загальні моделі світового історичного процесу - лінійна і нелінійна, які визначали і визначають сьогодні розуміння людьми свого минулого, сучасного та майбутнього.
Останніми роками в суспільствознавстві значне місце займає цивілізаційний підхід, в якому спостерігається зміщення акценту з економічної на культурологічну основу. Аргументується положення про те, що культура - це весь комплекс цінностей, які існують в тому чи іншому суспільстві, все поле інтелектуального і духовного пошуку, а цивілізація - це культура, яка кристалізувалася і втілилася в деяких довгострокових цінностях, теоріях, що пройшли випробування часом на міцність і широко транслюються в часі і просторі.
Головною тенденцією розвитку останнього десятиліття стала глобалізація всіх сфер суспільного життя. Ставлення до цього явища у представників різних груп населення з різних країн і регіонів планети неоднозначне, нерідко зовсім протилежне. Залежно від мети і завдань дослідження дають різні визначення поняття «глобалізація», а також аналізують різні її функції. Обґрунтовано думку, що поняття «глобалізація» характеризує глибокі суспільні трансформації, які відбуваються об'єктивно, а термін «глобалізм» відображає зміни, що спостерігаються в суб'єктивній сфері. В міру практичного освоєння світу, що глобалізується, суспільство відображає його у своїй свідомості, породжуючи комплекс ідей та емоцій, що називається глобалізмом, який, як форма суспільної свідомості, фіксує об'єктивний процес глобалізації, вбирає в себе прагнення людей до колективного стилю мислення, тенденцію ідентифікації із світовою цивілізацією, всім людством [17, 85].
Очевидно в сприйнятті і розумінні глобалізації домінують політико-ідеологічні чинники. Ідеологічне явище глобалізації найчастіше сприймається через призму глобалізму. Глобалізм - нова ідеологія країн «золотого мільярда» - відкидає класичний для міжнародного права принцип невтручання у внутрішні справи націй-держав і протиставляє йому принцип «глобального втручання». Ідея створення системи «глобального управління», «світового уряду», «глобальної держави» в західних державах набула дуже серйозного звучання, незважаючи на те що її втілення загрожуватиме їх суверенітету, а їхня роль на світовій арені зведеться до ролі місцевих адміністрацій. Підриваючи національну ідентичність і національний суверенітет, «ідеологія глобалізму» не створює адекватних політичних і суспільних структур, здатних підхопити переваги, які попадають в поле зору національних країн і співтовариств та сконцентрувати їх на ширшому геополітичному просторі. В результаті те, що раніше можна було б розглядати як внутрішні проблеми окремих країн і регіонів, набуває в нинішніх умовах ширшого, всепланетного значення. Але водночас, глобалізм не є одновекторним та однозначним процесом, тому що усюди він наражається на опір різних культур, історій, географій, іншими словами, різних ідентичностей, які вочевидь трансформують характер і спрямованість цього процесу.
Для сучасного розвитку України особливо значущі соціокультурні процеси. Зокрема, культура повинна бути засобом інтеграції суспільства, джерелом суспільного ідеалу і загальновизнаною системою цінностей. Цінності культури є найважливішими принципами із всіх сфер життя нашого суспільства, вони виступають вищими принципами, що забезпечують злагоду в суспільстві та надають йому змогу усвідомити свою цілісність, неповторність, унікальність. А для цього потрібна внутрішня згуртованість нації [19, 142].
Поняття «інформаційне суспільство» з'явилося у другій половині 60-х років у м. Нарівні, з ним використовувалися такі терміни, як «технотронне суспільство», «суспільство знання», «постіндустріальне суспільство». Уявлення про інформаційне суспільство пов'язані також з концепцією «трьох хвиль» А. Тоффлера.
Термін «інформаційне суспільство» був використаний в Японії у 1966 році в доповіді групи з наукових, технічних і економічних досліджень, в якій стверджувалося, що інформаційне суспільство являє собою суспільство, в якому вдосталь високо-якісної інформації, а також є всі необхідні кошти для її розподілу. У той період на Заході вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки; інформація набуває глобального характеру; на рух інформаційних потоків вже істотно не впливають державні кордони і різні бар'єри, зрештою, спроби обмежити вільне поширення інформації шкодить тій стороні, яка прагне внести такого роду обмеження; значно виросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї; зростає вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; заглиблюється процес децентралізації суспільства; відбувається перехід до нових форм зайнятості; йде процес формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії. Зважаючи на це, Т. Стоунер стверджував, що інформацію, так само як капітал, можна нагромаджувати і зберігати для майбутнього використання.
У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси - найбільш велике потенційне джерело багатства. У зв'язку з цим необхідно розвивати нову галузь економіки - інформаційну економіку. Постіндустріальна економіка - це економіка, в якій промисловість за показниками зайнятості і своєї частки в національному продукті поступається місцем сфері послуг, а сфера послуг є переважно обробкою інформації.
Три аспекти постіндустріального суспільства особливо важливі для розуміння телекомунікаційної революції: перехід від індустріального до сервісного суспільства; вирішальне значення кодифікованого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій; перетворення нової «інтелектуальної технології» у ключовий інструмент системного аналізу і теорії прийняття рішень [16, 57].
У 1978 році у Франції науковцями була розглянута проблема впливу нових інформаційних технологій на французьке суспільство. Його відмінна риса - прагнення зрозуміти соціально-економічний, політичний, культурний аспекти процесів впровадження нових інформаційних технологій, «телематики» (термін, що вказую на єдність - комп'ютерами телекомунікацій), запропонувати єдине бачення інформатизації для подальшого визначення місця і ролі держави в цьому процесі. Особливість державного устрою Франції полягає у тому, що («societe bloquee») суспільство має дуже сильні бюрократичні державні політичні інститути, внаслідок чого реалізація будь-яких технологічних новин повинна супроводжуватися соціально-політичними змінами. Дослідження повинно було показати, як нова технологія може змінити промислове виробництво, соціальну структуру, культуру, сферу освіти, і чому політична система повинна змінитися, аби вписатися в нові масштаби економіки і нові форми соціального життя.
Комп'ютерна технологія розглядалася науковцями як засіб виходу Франції з економічної і соціальної кризи, збереження її економічного суверенітету, досягнення соціального консенсусу. Оскільки телематика спричинює переворот в обробці і передачі даних, вона змінює і структуру соціальної організації. Телематика полегшує децентралізацію, забезпечуючи споживачів на периферії. Її завдання - спростити адміністративну структуру, підвищити ефективність її діяльності, поліпшити відносини з тими, хто знаходиться під її юрисдикцією. Вона також надає місцевій владі більше свободи, посилює конкурентні можливості малого і середнього бізнесу. Вона впливає на певні професії, змінюючи їх соціальний статус, збільшує контакт між соціальними групами і робить великі організації більш вразливими.
Також, аналізуються технічні аспекти нововведень, які для сучасного читача вже давно не є прозрінням. Однак методологічна орієнтація роботи на визначення місця державної політики в процесі інформатизації з урахуванням її соціально-економічних ефектів залишається актуальною. Найважливішим наслідком впровадження інформаційних технологій є підвищення продуктивності праці при обробці даних. Внаслідок цього інформатизація може поглибити кризу суспільства в тому випадку, якщо погіршиться ситуація із зайнятістю населення, або, навпаки, сприяти виходу з кризи, якщо допоможе усунути торговий дефіцит, дасть економіці новий імпульс зростання, зменшить соціальну напруженість у суспільстві. Який саме результат буде мати інформатизація, які напрями будуть пріоритетними, залежить від політики держави. Оскільки в сучасній світовій економіці визначальну роль відіграє спеціалізація, необхідно мати уявлення про те, які саме сектори повинні мати переважний розвиток. Ці висновки актуальні й сьогодні [18, 35].
У 1987 році Європейська комісія випустила Зелену книгу з телекомунікацій, в якій стверджувалося, що телекомунікаційні мережі складають нервову систему сучасного економічного і соціального життя. У 1988 році Національна адміністрація США з телекомунікацій і інформації опублікувала свою доповідь -- «NTIA Telecom 2000 report», в якій підкреслювалося, що телекомунікаційна та інформаційна інфраструктури життєво важливі для підтримки дієздатності американської і світової економіки. У 1993 році віце-президент США А. Гір використав поняття «інформаційна супермагістраль». У наступному році на конференції Міжнародного союзу зв'язку він уже говорив про Глобальну інформаційну інфраструктуру. Державні органи провідних країн посіли надзвичайно активну позицію в справі формування інформаційного суспільства. У зв'язку з цим актуальність вивчення їх досвіду, вироблення комплексу рекомендацій для України не викликає сумнівів.
За останнє десятиріччя до теми інформаційного суспільства неодноразово зверталися і вітчизняні вчені, ними запропоновано декілька визначень інформаційного суспільства.
Так, дослідник А.І. Ракитов у працях кінця 80-х років писав, що перехід до інформаційного суспільства означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво, експлуатація і використання послуг і знань, причому питома вага знань у цій бінарній формулі зростає. Справжнє інформаційне суспільство повинне забезпечити правові і соціальні гарантії того, що кожний громадянин суспільства, що знаходиться в будь-якому місці й у будь-який час, зможе отримати всю необхідну для його життєдіяльності та вирішення поставлених перед ним проблем інформацію.
На думку А.І. Ракитова, основними критеріями інформаційного суспільства є кількість і якість інформації, що є в обігу, її ефективна передача і переробка. Додатковим критерієм є доступність інформації для кожного завдяки її відносній дешевизні [24, 54].
О.А. Фінько і Ю.М. Нестеров описують інформаційне суспільство як суспільство, в якому: персональний комп'ютер, підключений до транскордонних інформаційних мереж, входить в кожний будинок; кожний член суспільства має можливість своєчасно отримувати за допомогою транскордонних інформаційних мереж повну і достовірну інформацію будь-якого вигляду і призначення з будь-якої держави, знаходячись при цьому практично в будь-якій точці географічного простору; надається можливість оперативної комунікації як кожного члена суспільства з будь-ким, так і державними і суспільними структурами незалежно від місцезнаходження на земній кулі; зникають географічні та геополітичні кордони держав у рамках інформаційних мереж, відбувається «зіткнення» інформаційного законодавства країн, виникає необхідність гармонізації законодавства; з'являються нові форми діяльності з використанням інформаційних мереж: робота, творчість, виховання, і освіта, медицина.
Г.Л. Смолян і Д.С. Черешкин до основних ознак інформаційного суспільства зараховують: формування єдиного світового інформаційного простору і поглиблення процесів інформаційної і економічної інтеграції країн і народів; створення ринку інформації і знань як чинників виробництва на додаток до ринків природних ресурсів праці й капіталу та перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку за рахунок розширення доступу до них; підвищення значущості проблем забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави та створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне отримання, поширення і використання інформації.
Отже, історичний розвиток суспільства нерозривно пов'язаний із інформаційним розвитком. Інформатизація в різні періоди розвитку суспільства супроводжувала його, хоч і мала різні форми та значення. Та інформатизація з кожним ступенем розвитку суспільства глобалізується. Цьому сприяють всесвітні мережі, які сприяють глобалізації, через можливість передачі даних та інформації по всьому світі.
1.3 Нормативно-правова база інформатизації суспільства
Нормативно-правова база інформатизації суспільства є підгрунттям інформатизації сучасного суспільства, оскільки дає чіткі та законні рамки для такого роду діяльності.
При дослідженні нормативно-правової бази інформатизації суспільства доцільним буде провести аналіз Постанови Верховної Ради України від 16 лютого 1999 р. «Про діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади щодо забезпечення свободи слова, задоволення інформаційних потреб суспільства і розвитку інформаційної сфери в Україні». Верховна Рада України відзначила, що Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади належною мірою не забезпечують реалізацію державної політики інформатизації, що спрямована на затвердження свободи слова, плюралізму і демократичних принципів інформаційної діяльності, інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, зміцнення та розвитку її інформаційної інфраструктури. Підтвердженням цього, як вважає Верховна Рада України, є, наприклад, те, що більше року в силу відсутності підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України фактично не діє Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».
Було також відзначено, що Кабінет Міністрів України не забезпечив виконання Указу Президента України від 22 квітня 1998 р. «Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері», зокрема, не вніс на розгляд Верховної Ради України передбачений цим Указом проект закону про здійснення контролю за станом безпеки в комп'ютерних мережах передачі даних України. У зв'язку з відсутністю даного контролю в цій сфері постійній загрозі піддаються автоматизовані банківські системи, викрадається службова інформація, в інформаційному просторі вільно почувають себе так звані «хакери», поширюються комп'ютерні «віруси» і дезінформація. До цього причетні оператори комп'ютерних станцій, що зосереджені у державних закладах та установах, як це просліджується на прикладі функціонування в Україні комп'ютерної мережі «Fido Net».
Верховна Рада України самокритично визнала також недостатність власних зусиль і наполегливості в справі законодавчого забезпечення інформаційної сфери, формування державної політики інформатизації, здійснення згідно зі ст.85 Конституції України парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади щодо реалізації цієї політики [11, 51].
На наш погляд, правова основа єдиного інформаційного простору покликана, зокрема, забезпечувати координацію дій органів влади в єдиному інформаційному просторі, без якої неможливо усунути недоліки законодавства, уникнути конфронтації і конфліктності під час використання інформаційного простору України різноманітними суб'єктами інформатизації. Стратегічною метою реформи державного управління є формування влади демократичного типу, що орієнтована на суспільство як споживача її послуг. Мова в даному випадку йде про єдину владу (розділяється не сама влада, а механізм її здійснення), бо державна влада - явище цілісне. В Конституції України чітко виділені не конкретні гілки влади, а конкретні її суб'єкти (інституції) - державні органи та їх системи. Принцип поділу влади в найбільш широкому розумінні повинен врівноважуватися принципом єдності влади або взаємодії гілок влади. В сучасній державі інтегруючу функцію щодо гілок влади міг би краще всіх виконати глава держави - Президент.
У зв'язку з цим слід зауважити, що не тільки варто формувати єдиний інформаційний простір цілісної держави, але і суб'єкти формування повинні бути єдиними у своїх діях, толерантні, позбавлені політичних амбіцій, які б керувались у своїй діяльності положеннями Основного Закону України, виконували б повноваження, що приписані їм Конституцією України. Для успішного реформування державного управління, зокрема в інформаційній сфері, на перший план повинні стати професіоналізм, компетентність, чіткий контроль за виконанням, законодавче встановлення персональної відповідальності перших керівників органів державної влади за прийняті рішення, узгодженість рішень органів державної влади в інформаційній сфері.
Вважається дуже важливим прийняття рішення Верховною Радою України щодо розробки проекту інформаційного кодексу України. Єдиний інформаційний простір України торкається всіх сфер діяльності в суспільстві, охоплює всі регіони та території країни. Тому норми права інформаційного законодавства присутні в більшості законодавчих актів України. Інформаційне законодавство, що включає нормативно-правові акти, які цілком присвячені питанням правового регулювання в інформаційній сфері, і окремі норми за даним предметом в інших нормативно-правових актах, є одночасно основним інструментом реалізації та однією з головних сфер формування державної інформаційної політики. На цей час уже прийнято і діє ряд базових «інформаційних» законів: «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну таємницю», «Про звернення громадян», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про рекламу», «Про авторське право та суміжні права», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації» тощо. Проте, останнім часом процес формування інформаційного законодавства, зокрема, за допомогою законів істотно сповільнився, хоча достатньо широке коло правових відносин в інформаційній сфері так і залишилося неурегульоване. Насамперед, це стосується права громадян на свободу одержання інформації, відповідальності за неподання і приховання інформації, за поширення недостовірної інформації і дифамації, порядку та умов використання інформації обмеженого доступу, включаючи персональні дані, комерційну, службову та інші види таємниць, проблем інформаційного забезпечення формування громадянського суспільства і діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвитку засобів масової інформації, масової комунікації і зв'язку в умовах ринкової економіки, регулювання ринку інформаційної продукції та послуг і т.ін. [24, 87].
Природно, така нормативно-правова база не дозволяє повноцінно розвивати інформаційні відносини, не може поки змінити реальну ситуацію. Сфера інформаційних технологій США для порівняння регламентується більш ніж 300 спеціальними законами і підзаконними актами. На наш погляд, розробка інформаційного законодавства повинна враховувати входження України до інформаційного суспільства і відповідну цьому етапу розвитку нову державну інформаційну політику - соціально-технологічну, в якій є місце проблемам інформаційних прав особистості, узгодженню інтересів людини - суспільства - держави. Так само було б доцільним поставити акцент на правовій інформатизації, припускаючи певну аналогію з правовою державою, де домінує принцип верховенства права (законності). Це питання ще потребує подальшої наукової розробки, тому актуальність цих досліджень не викликає ніякого сумніву.
У зв'язку з вищевикладеним вважаємо, що розробка інформаційного законодавства України повинна здійснюватися за такими головними напрямками:
- реалізація прав юридичних і фізичних осіб на інформацію;
- правове формування інформаційних ресурсів в умовах рівності всіх форм власності і ринкової економіки;
- забезпечення інформаційної безпеки держави, суспільства, громадя-нина;
- захист інтелектуальної власності на вироблену інформацію;
- захист прав громадян в умовах переходу до інформаційного суспі-льства;
- правова інтеграція у світовий інформаційний простір;
- відповідальність за правопорушення в сфері інформації, інформа-тизації та єдиного правового інформаційного простору.
Роботи в розглянутих напрямках потребують координації, без якої неможливо усунути невиправдане дублювання, виявити і ліквідувати прогалини в законодавстві, скоротити терміни створення актів, підвищити їх якість і ефективність включених до них правових норм, забезпечити доступ до законодавства громадянам, державним органам, громадським організаціям, комерційним корпораціям. Вирішити визначені проблеми можна тільки у разі здійснення систематизації інформаційного законодавства шляхом кодифікації. Відомо, що «кодифікація - це спосіб систематизації, що складається в значній переробці й узгодженні групи юридичних норм, що пов'язані загальним предметом правового регулювання. Результатом кодифікації є єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, узгоджений нормативний акт - кодекс. Кодифікаційний законодавчий акт (кодекс) об'єднує в суворо встановленому порядку норми права, що регулюють будь-яку галузь (сферу) суспільних відносин». Варто зауважити, що інформаційне законодавство належить до комплексного законодавства. Тут предметом регулювання є інформаційна сфера суспільних відносин, а не їх вид, що характерно для галузей права.
Безумовно, робота з кодифікації інформаційного законодавства є складною і відповідальною. При цьому «має місце не тільки зовнішнє впорядкування нормативного матеріалу», що пов'язаний з інформаційною сферою суспільних відносин, «його розташування у визначеному порядку» (наприклад, правове регулювання загальних питань інформації; правове регулювання в сфері засобів масової інформації; питання авторського права; організаційно-правове, фінансово-економічне забезпечення інформації та соціального захисту журналістів; питання правової інформації), «але і перегляд норм, які мають місце в законах та інших нормативних актах, скасування тих, що втратили актуальність, вироблення нових, усунення прогалин, розбіжностей та протиріч, їх узгодження». Як відзначає С.С. Алексєєв, «кодекси належать до більш високого рівня законодавства. Кожний кодекс - це як би самостійне, розвинуте, юридичне «господарство», в якому повинно бути все, що необхідно для юридичного регулювання тієї або іншої групи відносин - і загальні принципи, і регулятивні інститути всіх головних різновидів цих відносин, і правоохоронні норми тощо. Причому весь цей нормативний матеріал приведено в єдину систему, розподілено за розділами і підрозділами та узгоджено» [14, 92].
Варто зауважити, що можливі два види трактування інформаційного законодавства: широке та вузьке. Широке включає в поняття інформаційного законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та суду); вузьке - акти законодавчих органів (закони і постанови Верховної Ради України). Ми будемо розглядати систему інформаційного законодавства, виходячи із широкого трактування. Вважаємо за необхідне підкреслити, що «стосовно галузевих юридичних наук теорія права і держави виступає як загальнотеоретична, методологічна, базова наука. Її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук». Дійсно, у наших дослідженнях про правову основу державної інформаційної політики ми весь час спираємося на загальні поняття і принципи, що виробляє теорія держави і права. Дуже актуальною сьогодні є думка Платона про те, що з усіх наук найбільш удосконалює людину, що ними займається, наука про закони. Звідси однією з найважливіших проблем на шляху створення інформаційного суспільства в Україні є формування і розвиток його правового фундаменту, основу якого складає спеціальне інформаційне законодавство. Це нова гілка українського законодавства, що розвивається (і є комплексним законодавством), яка покликана забезпечити регулювання відносин в інформаційній сфері під час створення, руху і споживання інформації в суспільстві та державі. Ряд країн (США, Німеччина, Франція та ін.) набагато раніше приступили до формування такого законодавства. Формування і розвиток українського інформаційного законодавства - це широкомасштабна діяльність, яка проникає так чи інакше у всі галузі права, охоплює правотворчість різноманітних владних органів держави і припускає участь у цьому процесі різних суб'єктів. У цьому зв'язку таку діяльність необхідно проводити за спеціальною державною програмою, в рамках здійснення певної інформаційно-правової політики.
Тому одним з першочергових завдань повинна стати розробка комплексної програми розвитку інформаційного законодавства, що визначає його склад та структуру, послідовність і тимчасовий графік розробки та прийняття спеціальних законодавчих актів та окремих правових норм, що регулюють весь комплекс інформаційних відносин. Пріоритети цієї програми повинні видозмінюватися в міру об'єктивних змін поточних пріоритетів в інформаційній політиці. Перспективним, актуальним і своєчасним завданням інформаційної політики і є завдання створення проекту інформаційного кодексу України, а в кінцевому рахунку - формування високої інформаційно-правової культури громадян [15, 145].
Щоб подібна політика призвела до названого ефекту, важливо визнати і реально здійснювати в сучасній українській державі як самостійну і основну таку спеціальну внутрішню функцію, як інформаційну. Окремі дослідники виділяють її в рамках функції політичного управління. Однак, на сьогоднішній день, ми вважаємо, що це вже застаріло. Якщо Україна хоче стати інформаційним суспільством, держава повинна спеціально займатися цими проблемами на рівні основного напрямку діяльності, приділяючи їм відповідну увагу і докладаючи для їх вирішення значних зусиль. Інформація зараз - це наріжний камінь нашої державності, політичної влади, яка все більше буде отримувати риси інформаційної влади.
У сучасних демократичних суспільствах юридичний спосіб регуляції відносин між владою і засобами інформації втілюється, насамперед, у законодавчому встановленні і реальному забезпеченні права громадянина на інформацію.
Розглянемо докладніше деякі напрямки розвитку інформаційного законодавства України, враховуючи при цьому, що життя вносить свої корективи, і інформаційне законодавство повинно бути динамічним та конструктивним і не перетворюватися лише в добрі наміри.
Сьогодні найбільш гострою проблемою в Україні є відсутність у більшості громадян довіри до державної влади, впевненості в тому, що всі гілки і структури влади, всі її посадові особи працюють в інтересах суспільства, а не в інтересах самої влади або своїх особистих. Тому державна інформаційна політика повинна бути скерована, насамперед, на усунення «дефіциту довіри до влади», який перешкоджає просуванню по шляху реформ. У цьому розумінні ключовою проблемою є створення відкритого інформаційного середовища, що включає в себе забезпечення інформаційної прозорості державної влади, необхідної для формування громадянського суспільства і досягнення взаємодії між суспільством та владою на принципах довіри, порозуміння і ділового партнерства. Для вирішення цього завдання необхідно реалізувати комплекс юридичних, організаційно-технологічних і економічних заходів. Розглянемо спочатку комплекс правових заходів. Насамперед, необхідно так би мовити «запустити» механізм практичної реалізації конституційного права на свободу одержання інформації. Правовою основою такого механізму повинні стати законодавчо закріплені чіткі правила, умови та порядок одержання громадянами та інституціональними структурами суспільства інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування, від інших державних і недержавних юридичних осіб, а також прямий доступ до державних і недержавних інформаційних ресурсів. У законодавстві про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування повинно також бути закріплено обов'язки й відповідальність цих органів та їх посадових осіб за інформування громадян і всіх структур суспільства, за надання їм інформаційних послуг, за накопичення, зберігання і використання державних інформаційних послуг у сферах відповідальності цих органів. Це дозволить інформаційно «зміцнити» авторитет державної та місцевої влади, правопорядок і істотно обмежити можливості корупційних відносин у владних структурах [19, 121].
При цьому тільки в рамках законодавства доступ до деяких видів інформації повинен бути обмеженим з метою захисту особистих прав і свобод громадян, інтересів економічних та інших структур суспільства, держави і національної безпеки. Особливо збалансований підхід потрібний під час роботи з персональними даними і шифрування інформації, тому що саме в цих сферах найбільш можливе виникнення загроз недоторканності особистого життя й обмеження прав на особисту, сімейну і комерційну таємницю як при надмірному втручанні держави, так і у разі несанкціонованої діяльності недержавних структур.
Не тільки система органів державної влади і місцевого самоврядування, але і саме суспільство є потужним джерелом та споживачем інформації. Але для того, щоб цей інформаційний потенціал міг бути ефективно використаний в інтересах розвитку кожної особистості, суспільства в цілому і держави, необхідно інституціональне структурування суспільства, що є важливим кроком на шляху до формування демократичного громадянського суспільства. Основою діяльності всіх політичних, громадських, професійних, корпоративних та інших структур суспільства є інформація. Тому подібні структури потенційно створюють значну кількість незалежних джерел інформації та депозитаріїв недержавних інформаційних ресурсів. Наявність багатьох структурованих і упорядкованих незалежних джерел інформації розширює для масового користувача можливості одержання достовірної інформації в зручній для нього формі, створюють умови для підвищення оперативності та достовірності інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень в органах влади, ефективності інформаційної підтримки привселюдної, політичної та громадської діяльності, а також формування і впливу громадської думки як справжньої «четвертої влади» в демократичному суспільстві.
Громадсько-політичне структурування суспільства - одне з першочергових завдань усіх гілок влади в Україні, суть якого полягає в якнайшвидшому створенні відповідної правової бази та забезпеченні на її основі сприятливих умов, включаючи можливу державну підтримку діяльності різноманітних політичних, громадських, професійних і корпоративних структур, а також здійснення контролю за суворим дотриманням цими організаціями Конституції України і чинного законодавства. На жаль, у сучасній в Україні політичній ситуації законодавство в сфері громадсько-політичного структурування суспільства є зоною активної сутички протиборчих політичних інтересів, що суттєво гальмує процес формування громадянського суспільства. Проте, рано чи пізно ця проблема повинна бути вирішена, а також забезпечена чітка правова регламентація діяльності громадсько-політичних структур суспільства.
Для усунення проблеми «дефіциту довіри до влади» державна інформаційна політика повинна бути спрямована не тільки на те, щоб органи влади забезпечували надання оптимальним для споживача чином інформації, що запитується, але і на стимулювання прямого діалогу влади з суспільством, ініціатором якого повинна виступати сама державна влада. Механізм взаємодії з суспільством, що широко та ефективно використовується у демократичних державах, - загальновизнаний і є невід'ємною частиною та найважливішою функцією державного управління. Цей механізм також потребує нормативного правового забезпечення, проте, в більшому ступені - організаційного. Ефективність цієї взаємодії, а також, узагалі, принципова можливість його реалізації цілком залежить від усвідомлення державною владою необхідності забезпечувати інформаційну прозорість своєї діяльності та активно проводити відкритий діалог із суспільством та його структурами.
Одна з базових основ відкритого громадянського суспільства - це практично реалізована свобода інформації. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології, засоби і системи обчислювальної техніки і зв'язку, наприклад технологія Internet, та перспективи їх розвитку не тільки надають принципово нові, найширші можливості для вільного масового поширення інформації, масового інформаційного обміну та комунікацій, але і дозволяють говорити про інформаційну революцію, що відбувається у кінці XX ст., результатом якої стане новий тип демократичного суспільства - інформаційне суспільство [29, 87].
Проте, сьогодні навіть в економічно розвинених країнах доступність передових інформаційно-комунікаційних технологій для масового користувача, їх впровадження в повсякденне життя кожної людини залишаються серйозною проблемою, у першу чергу, економічною. Тому, як і раніше, величезну роль у забезпеченні свободи інформації, в масовому інформуванні грають традиційні засоби масової інформації - періодичні друковані видання, радіо і, особливо телебачення. Події, що відбуваються в останній час в Україні, показали, що засоби масової інформації, «інформаційні війни», що провокуються ними, їх використання як «інформаційної зброї» у вузькокорпоративних інтересах у боротьбі за політичну та економічну владу оказують значний, далеко не позитивний вплив на хід реформ.
Українські засоби масової інформації на законодавчому рівні одержали свободу слова, свободу від цензури, політичну і професійну незалежність від державної влади, проте не знайшли стійкої матеріальної бази для вільної самостійної діяльності, тобто в поточний момент відсутній правовий механізм забезпечення та реалізації прав і свобод засобів масової інформації.
В умовах недостатньої розвиненості громадсько-політичних структур та відсутності певної державної політики в галузі масової інформації «незалежні» засоби масової інформації, що уражені хворобою економічної несвободи, фактично змушені виражати не думку суспільства, а приватні або корпоративні інтереси у просторі мас-медіа своїх явних і неявних власників. При цьому не без їх участі впроваджується міф про те, що саме засоби масової інформації є «четвертою владою», якою у справжній демократичній державі повинна бути громадська думка, що сформована самим суспільством та його громадсько-політичними структурами, яка виражається через засоби масового інформування, які включають традиційні засоби масової інформації [17, 129].
В подібній реальній ситуації державній владі, яка дійсно прагне об'єктивно інформувати громадян і сприяти формуванню громадянського суспільства, необхідно забезпечити на нормативно-правовому рівні реалізацію прав і свобод засобів масової інформації. Очевидно, що успіх цієї акції залежить від комплексу заходів, що застосовуються (нормативно-правових, організаційно-технологічних, економічних). На вирішення цих проблем, які істотно впливають на весь хід перетворень в Україні, і повинна бути спрямована в першу чергу інформаційна політика в сфері засобів масової інформації, зокрема, її правова база.
Тому, нормативно-правова база інформатизації суспільства являє собою сукупність нормативних актів, які дозволяють використовувати інформацію та інформатизацію суспільства в повсякденному житті без порушення встановлених норм та правил існування суспільства. Саме нормативно-правове забезпечення інформатизації суспільства слугує рамками дозволенності з боку держави та суспільства.
Висновки до розділу 1
Поняття та сутність інформатизації суспільства в умовах глобалізації зводиться до поширення медіа культури в тому чи іншому суспільстві, що в загальному утворює соціум. Це в свою чергу об'єднує кожне із суспільств певними надійними зв'язками та становить один глобальний процес інформатизації суспільства.
Інформатизації суспільства є не досить дослідженна область. Це пов'язано з тим, що на протязі досить тривалого періоду існування та розвитку суспільства цьому питанню не приділялась належна увага. Не було необхідності дослідження тої чи іншої сфери діяльності до виникнення глобальних інформаційних систем, які почали кардинально впливати на процес розвитку суспільства.
Історичний розвиток суспільства нерозривно пов'язаний із інформаційним розвитком. Інформатизація в різні періоди розвитку суспільства супроводжувала його, хоч і мала різні форми та значення. Та інформатизація з кожним ступенем розвитку суспільства глобалізується. Цьому сприяють всесвітні мережі, які сприяють глобалізації, через можливість передачі даних та інформації по всьому світі.
Нормативно-правова база інформатизації суспільства являє собою сукупність нормативних актів, які дозволяють використовувати інформацію та інформатизацію суспільства в повсякденному житті без порушення встановлених норм та правил існування суспільства. Саме нормативно-правове забезпечення інформатизації суспільства слугує рамками дозволенності з боку держави та суспільства.
Дослідження інформатизації суспільства в умовах глобалізації має важливе значення для подальшого розвитку суспільства і його інформаційного розвитку.
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
2.1 Особливості впливу глобалізаційних процесів на інформатизацію сучасного суспільства
Невід'ємною складовою сучасного світу стала глобалізація. Ця проблема привертає дедалі пильнішу увагу дослідників багатьох галузей знань, тобто власне стала домінуючою в сучасній епістемології. Особливо актуальною вона є для України, яка намагається вирішити стратегічну мету - увійти до кола цивілізованих націй сучасності. Прорив України у всіх сферах суспільного життя можливий лише за умови чіткого визначення перспективних імператив з урахуванням глобальних напрямків розвитку людства.
Важливою складовою процесів глобалізації став розвиток новітніх інформаційних технологій, які призвели до глобальних трансформацій у сфері комунікації. Електронна революція з її багатьма технічними новинками дуже швидко змінює світ. Одночасно із значними перевагами ці процеси спричинюють і значні ризики. Через те дотримання пріоритетів демократичного розвитку світового співтовариства, збереження і розширення прав людини, зокрема визнання життєво важливим нового права людини - права на комунікацію, повинні стати важливою передумовою вироблення публічної політики і створення відповідних законів інформаційної ери.
В цьому сенсі важливого значення набуває дослідження стану і тенденцій розвитку системи масової комунікації в Україні, її місця і ролі в європейському і світовому комунікаційному просторі. Також під впливом поширення інформації відбувається зміна ментальності, що особливо актуально для посттоталітарних країн, до яких відноситься й Україна, що також потребує свого вивчення.
Інформаційні війни, міжнародний тероризм стали породженням інформаційної глобалізації та все більше викликають тривогу і занепокоєння і потребують детального з'ясування їх можливих наслідків [18, 147].
Процеси глобалізації та інформатизації суспільства безпосередньо пов'язані з питанням майбутнього світового устрою, системи міжнародних відносин, з місцем і роллю Сполучених Штатів Америки у вирішенні світових проблем. На сьогодні США - визнаний лідер у процесах глобалізації. Домінування у політичній, економічній, культурній сфері цієї країни доповнюється монополізуванням світового інформаційного простору з метою остаточного оформлення однополюсного світу. В цьому полягає суть американського «інформаційного імперіалізму», який став визначальним чинником новітнього світового інформаційного суспільства і отримав офіційне визнання та увійшов у світову практику як термін міжнародного права після використання його у резолюції 53/70 Генеральної Асамблеї ООН.
Для України важливість дослідження американського чинника процесу інформаційної глобалізації обумовлюється вирішенням дилеми: закріпитися у фарватері американської зовнішньої політики, чи приєднатися до табору прихильників багатополюсного світу.
Результатом інформаційної революції є становлення суспільного устрою, що базується на комплексному знанні і нерозривно зв'язаної з ним синергетичної інформації, що циркулює у відкритих системах.
В усіх проаналізованих підходах виявляється прагнення визначити можливі наслідки впровадження нових технологій, інформатизації і комп'ютеризації суспільства. І хоча при цьому відкриваються нові перспективи і можливості, все-таки радикальними є концепції, що акцентують увагу на змінах, які відбуваються у всіх сферах громадського життя, включаючи структуру влади, форми об'єднань громадян, їх волю. У працях О. Тоффлера, Дж. Нейсбита, Й. Масуда визначені такі параметри інформаційного суспільства, що передбачають визначений розрив з попереднім типом суспільних відносин. За прогнозами цих авторів, безпосереднім результатом розвитку інформаційного сектора виробництва будуть зміни в соціальній структурі суспільства, мотивах діяльності людей, появі нової життєвої філософії чи навіть нової концепції технологій. Прихильники такого тлумачення інформаційного суспільства дають різні характерні ознаки, які визначають його структуру. Вони можуть бути сформульовані наступним чином: 1) найвищою цінністю, основним продуктом виробництва і основним товаром стає інформація; 2) вища влада в суспільстві поступово буде переходити до інформаційної еліти; 3) класова структура суспільства зникає і поступається місцем елітарно-масовій структурі; 4) все більша частина населення охоплюється сферою інформаційної діяльності та обслуговування; 5) впровадження комп'ютерів і роботів створює велику кількість «зайвих людей», однак інформаційне суспільство пропонує таку переорієнтацію соціальних пріоритетів, що знімають цю напруженість; 6) радикальні зміни відбуваються в культурі, системі соціальних зв'язків, сімейно-побутових відносинах, організації влади і соціальній психології; 7) інформація повинна сприяти гуманізації суспільства на основі створення умов для підвищення інформованості, підвищення суспільного добробуту, поліпшення усіх форм співробітництва, ліквідації мовних і культурних бар'єрів [13, 57].
Слід зазначити, що не всі дослідники погоджуються з такими параметрами інформаційного суспільства. Деякі з них виділяють інші ознаки і характерні риси інформаційного суспільства, пропонують інші варіанти його переорієнтації, інші шляхи його становлення, але в цілому названі ознаки досить повно відбивають спрямованість змін і напрямок розвитку майбутнього суспільного порядку.
На сучасному етапі відбувається черговий вибух технологічної і мирної соціальної революції - становлення інформаційного суспільства. Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології істотно змінюють не тільки те, як ми виробляємо продукти і послуги, але і те, як проводимо дозвілля, реалізуємо свої цивільні права, виховуємо дітей. Вони мають вирішальний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо.
Проблема, яку пропонується розглянути, торкається процесу становлення інформаційного суспільства, його об'єктивних основ розвитку та взаємодії з сучасними інформаційними і телекомунікаційними технологіями. Каталізатором і координатором процесу становлення інформаційного суспільства є й державна політика, що послідовно проводиться, у зв'язку з чим необхідний аналіз ролі та функцій держави в цьому процесі.
Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку телекомунікацій, Інтернету не сходить зі сторінок провідних ділових вітчизняних і зарубіжних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз й Інтернету. Особливо це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розробки і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До найбільш цікавих джерел можна віднести Європейську Koміcію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку, Всесвітній союз зв'язку, адміністративні органи, відповідальні за побудову «інформаційної магістралі» в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та інших країнах. Актуальність входження України в інформаційне суспільство поступово усвідомлюється вітчизняним науковим і політичним співтовариством, про що свідчить велика кількість законодавчих актів у сфері інформації.
Створені державними органами документи покликані визначити напрями інформатизації суспільства: Концепція формування і розвитку єдиного інформаційного простору України і відповідних інформаційних ресурсів, Концепція розвитку зв'язку, Доктрина інформаційної безпеки, Концепція інформатизації України, ухвалені Закони про інформацію, про друковані ЗМІ, про телебачення і радіомовлення, про інформаційні агентства, про рекламу, про авторське право і суміжні права, про державну таємницю, про науково-технічну інформацію, про захист інформації в автоматизованих системах, про участь України в міжнародному інформаційному обміні. Однак цілісного розгляду процесу становлення інформаційного суспільства в поєднанні технологічних, економічних, соціальних, правових і політичних чинників у вітчизняній літературі ще не так багато. Це пояснюється новизною самого об'єкта дослідження, контури якого зримо визначилися лише в останні роки [32, 72].
Сучасна ситуація, що склалася у світі, характеризується такими рисами. Становлення інформаційного суспільства в різних країнах є передумовою для еволюційного переходу до наступної стадії розвитку людства, технологічною основою якої є індустрія створення, обробки і передачі інформації.
Державі належить провідна роль у формуванні інформаційного суспільства, що координує діяльність різних суб'єктів суспільства в процесі його становлення, сприяє інтеграції людей в нове інформаційно-технологічне оточення, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії і дотримання прав особистості в умовах інформаційного суспільства.
Інформаційна взаємодія держави, суспільства і особистості найбільш оптимальна при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій з метою підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, створення інформаційно відкритого суспільства, розвитку інститутів демократії.
Вплив інформаційного суспільства на культуру виявляється в масштабних змінах культури виробництва, бізнесу, організації роботи, дозвілля, споживання. Ці зміни зумовлені швидким процесом об'єктивізації інформації і знань, можливостями їх передачі у вигляді технологій через телекомунікації широким верствам населення, а також виникненням нових видів діяльності, заснованих на використанні знань.
Діалектичний взаємозв'язок і взаємообумовленість економічних, правових, соціальних, культурних і технологічних чинників у становленні інформаційного суспільства виявляється в соціальній сфері, у лібералізації правил регулювання інформаційного і телекомунікаційного ринків, у технологічній і організаційній конвергенції, формуванні нових вимог до працівників і організації ділового процесу, у змінах в інформаційному законодавстві, підвищенні ролі державного регулювання і міжнародної співпраці.
Економічними основами інформаційного суспільства є галузі інформаційної індустрії (телекомунікаційна, комп'ютерна, електронна, аудіовізуальна), які переживають процес технологічної конвергенції і корпоративного злиття, розвиваються найбільш швидкими темпами, мають вплив на всі галузі економіки і конкурентноспроможність країн на світовій арені. Відбувається інтенсивний процес формування світової «інформаційної економіки», що укладається в умовах глобалізації інформаційних, інформаційно-технологічних і телекомунікаційних ринків, виникненні світових лідерів інформаційної індустрії, перетворенні «електронної торгівлі» по телекомунікаціях у засіб ведення бізнесу.
Правовими основами інформаційного суспільства є закони і нормативні акти, що регламентують права людини на доступ до інформаційних ресурсів, технологій, телекомунікацій, захист інтелектуальної власності, недоторканність особистого життя, свободу слова, інформаційну безпеку. Інформаційна безпека суспільства і особистості набуває нового статусу, із суто технологічної проблеми перетворюючись в соціальну, від вирішення якої залежить стійке функціонування сучасних товариств.
Технологічними основами інформаційного суспільства є телекомунікаційні й інформаційні технології, які стали лідерами технологічного поступу, невід'ємним елементом будь-яких сучасних технологій, сприяють економічному зростанню, створюють умови для вільного обігу в суспільстві великих масивів інформації і знань, спричиняють істотні соціально-економічні перетворення і, зрештою, становлення інформаційного суспільства [23, 111].
Глобальне інформаційне суспільство формується локально, у різних країнах цей процес йде з різною інтенсивністю і особливостями. Інформаційні товариства мають три головних характеристики. По-перше, інформація використовується як економічний ресурс. Організації використовують інформацію у все більших масштабах з метою підвищити ефективність, стимулювати інновації, укріпити конкурентоспроможність. По-друге, інформація стає предметом масового споживання у населення. По-третє, відбувається інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який зростає більш швидкими темпами, ніж інші галузі. Причому рух до інформаційного суспільства - загальна тенденція для розвинених держав і країн, що розвиваються.
Становлення інформаційних товариств зумовлене двома взаємопов'язаними причинами: довгостроковими тенденціями економічного розвитку і технологічним поступом. Економічна структура суспільства змінюється. Сфера послуг переважає над промисловістю і сільським господарством. Створення ж інформаційних продуктів і послуг можна віднести до сфери послуг. Сучасні інформаційні технології в багато разів збільшили нашу здатність обробляти інформацію і тим самим сприяли зростанню інформаційно насиченого сектору економіки.
Серед економістів поширена теорія про довгострокові цикли економічного розвитку, кожний з яких породжується технологічними новинами типу електрики або двигуна внутрішнього згорання. Цикл, що переживається, пов'язаний з інформаційними і телекомунікаційними технологіями. Їх вплив на суспільство пов'язаний з такими особливостями. По-перше, інформаційні технології - допоміжні технології, які застосовуються практично скрізь і сприяють підвищенню продуктивності. По-друге, технічні можливості інформаційних технологій зростають експонентно і поки не спостерігається уповільнення темпів зростання. Нарешті, вартість інформаційних технологій постійно і швидкими темпами знижується. Поєднання цих трьох чинників спричиняє те, що інформаційні технології породжують новий тривалий цикл економічного розвитку, що приводить в соціальному плані до інформаційного суспільства.
Інформація розуміється в широкому значенні і включає як аудіовізуальну, видовищну інформацію, так і бази даних зі спеціалізованими відомостями. Нематеріальна природа інформації породжує ряд проблем, пов'язаних з розумінням природи власності на інформацію, визначенням її вартості і цінності. Вартість створення нової інформації, наприклад, довідника або художнього фільму, може бути дуже високою, а копіювання здобутих результатів - надзвичайно низькою. Тому інформацію важко оцінити для подання в економічних балансах. Глобалізація інформаційного сектору економіки породжує і проблеми із законодавчим регулюванням виробництва і споживання інформації [27, 42].
Вивчення інформаційного суспільства вимагає використання такого терміна, як інформаційна індустрія. До неї належать приватні та державні організації, які створюють інформацію різних видів, інтелектуальну власність, забезпечують функціонування пристроїв для поширення інформації споживачам, здійснюють обладнання і програмне забезпечення, покликане обробляти інформацію.
Інформаційну індустрію у свою чергу можна подати у вигляді трьох її галузей, які створюють зміст, поширюють його і обробляють. До індустрії змісту належать організації, які створюють інтелектуальну власність. Інформацію створюють письменники, композитори, художники, фотографи, вчені, інженери. У цьому їм допомагають видавці, продюсери та організації, які додають первинному змісту «товарний вигляд». Сюди ж входять організації, які самі не створюють нової інформації, але компілюють її, виробляючи довідники, бази даних, статистичні збірники і т. п. Постачальники такої інформації мають значну частину прибутків, що отримуються в індустрії змісту.
Індустрія поширення інформації пов'язана зі створенням і управлінням телекомунікаціями і мережами поширення інформації. Вона включає телекомунікаційні компанії, мережі кабельного телебачення, системи супутникової трансляції, радіо і телевізійні станції, компанії супутникового зв'язку і т. і.
Індустрія обробки змісту охоплює виробників комп'ютерів, телекомунікаційного обладнання і споживчої електроніки.
На загальну думку, яку складно підтвердити цифрами через відсутність прийнятої статистики, в інформаційній індустрії лідирує індустрія змісту. Саме в ній проводиться велика частина доданої вартості, що привело в середині 90-х років до інтенсивного процесу злиття і поглинання компаній інформаційного сектору економіки, метою яких є прагнення підвищити прибутковість свого бізнесу.
Таким чином, визначити поняття «інформаційне суспільство» можна, як мінімум, трьома способами. По-перше, перерахувати характеристики, які властиві цьому типу суспільства: створені значні інформаційні ресурси; виробництво, зберігання, поширення і передача, як аудіовізуальної продукції, так і ділової і розважальної інформації стає найважливішою частиною економіки; сформувалася інформаційна індустрія, яка включила в себе комп'ютерну і телекомунікаційну промисловість, розробників аудіовізуального змісту і програмного забезпечення, виробників елементної бази і побутової електроніки, мультимедійну промисловість і т. п. громадяни мають технічні та правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації. Перелік цих характеристик можна продовжувати залежно від глибини розуміння суті інформаційного суспільства. Повний і вичерпний список скласти неможливо, и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.