На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Адмнстративно-правов режими

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 11.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»
 
 
Кафедра адміністративного права
 
 
 
 
 
 
 
Індивідіальна робота
на тему : «Адміністративно-правові режими»
 
 
 
 
Виконала
Студентка 11 групи
2 курсу 3 факультету
Євдощук О. В.
 
Перевірив
Александров В. М.
 
 
Харків 2012

ПЛАН
Вступ………………………………………………………………………………….3
1. Поняття адміністративно-правових режимі……………………………………..4
2. Класифікація адміністративно-правових режимів……………………………...6
3. Поняття надзвичайних режимів………………………………………………….8
3.1 Правовий режим надзвичайного стану………………………………….10
3.2 Режим зони надзвичайної екологічної ситуації…………………………12
3.3 Правовий режим військового стану……………………………………...14
3.4 Режим державної таємниці……………………………………………….15
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......18
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...19


ВСТУП
Адміністративне право – це галузь права (сукупність правових норм), яка з метою реалізації задач і функцій держави регулює  суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційної діяльності інших державних органів, а також в процесі здійснення суспільними організаціями або їх органами зовнішніх юридично дійсних повноважень.
Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль в механізмі правового регулювання – воно виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право – це управлінське право, яке відрізняється від інших галузь права специфікою предмета, метода регулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).
В даній контрольній роботі будуть розглядатися адміністративно-правові режими – певні об’єднання адміністративно-правових способів регулювання, які проявляються в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб’єктів правовідносин.


1. Поняття адміністративно-правових режимів

Поняття «правовий режим» (від лат. regime – правління) все більше затверджується як у сфері юридичної науки, так і в законодавстві. Дослідження цього поняття дає можливість з'ясувати специфіку правового регулювання певного об'єкту або виду діяльності. Крім того, це дозволяє судити про багатовимірність, багатогранність і об'ємність права як інституційного утворення, а також розглядати його в динаміці та функціонуванні.
В найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових способів, які характеризують особливе об'єднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, що створює особливу спрямованість регулювання.
Кожній галузі права властивий свій специфічний режим регулювання, чим і обумовлюється юридична особливість певної галузі. Своєрідність адміністративно-правового режиму виявляється в особливому порядку виникнення і формулювання змісту прав і обов'язків учасників адміністративно-правових відносин і їх здійснення, наявності специфічних санкцій, особливих способах їх реалізації, а також у дії єдиних принципів, загальних положень, які розповсюджуються на дану сукупність правових норм.
Адміністративно-правовий режим — це певне об'єднання адміністративно-правових способів регулювання, яке виявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу і юридичній нерівності суб'єктів правовідносин.
До числа основних елементів адміністративно-правового режиму відносяться:
1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві ґрунтується на централізованому способі і імперативному типі регулювання і виражається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин;
2) особливі адміністративно-правові способи встановлення і форми виникнення прав і обов'язків, способів юридичної дії, захисту прав, процедурно-процесуальних форм і т.п., до яких слід віднести акти, скарги, службову або функціональну підлеглість, контроль або нагляд, адміністративне примушення, протоколи, ухвали, клопотання, адміністративну відповідальність тощо;
3) принципи, загальні положення адміністративного права, такі як участь громадян в управлінні державними справами, забезпечення і захист прав і свобод людини, інтересів держави; здійснення органами влади своїх повноважень в межах, встановлених Конституцією і законами України; підзвітність, підконтрольність, відповідальність органів виконавчої влади і їх посадовців перед суспільством за свою діяльність тощо;
4) особливість адміністративного законодавства, яке характеризується наявністю великої кількості правових норм, що регулюють значний об'єм різноманітних соціальних відносин, пов'язаних з державним управлінням;
5) наявність разом із загальногалузевим правовим режимом внутрігалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.
Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, але і багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва та ін.

2. Класифікація адміністративно-правових режимів
Правові режими класифікують за масштабом свободи громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; за глибиною змін в конституційному статусі громадян і організацій; за часом і територією їх дії; за окремими об'єктами; за видами діяльності тощо.
За масштабом свободи громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав виділяють пільгові і обмежуючі режими. Перші надають громадянам і організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав або свобод, наприклад, пільги для учасників бойових дій. Другі, навпаки, вводять особливі правила використовування громадянами і організаціями своїх прав і свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.
За глибиною зміні в конституційному статусі громадян і організацій розрізняють звичайні і надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційний статус громадян і організацій; другі істотно пригнічують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення окремих видів конституційних прав і свобод.
За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайне положення) режими.
За територією дії розрізняють режими, які діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцевостях (режим прикордонної зони).
За окремими об'єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.
За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін.
Підстави правових режимів встановлюються законами України: від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, яка піддалася радіоактивному забрудненню внаслідок Чорнобильської катастрофи»[1], від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні підстави створення і функціонування спеціальних (вільних) економічного зон»[2], від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»[3], від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»[4], від 16 травня 1995 р. «Про виняткову (морську) економічну зону України»[5] і підзаконними нормативно-правовими актами, наприклад, ухвалою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. «Про прикордонну смугу»[6] та ін.
За юридичною природою серед правових актів, що регулюють правові режими, виділяють правовстановлюючі, містять первинні «режимні норми», і правозастосовувальні акти. Наприклад, на підставі п.21 ст. 106 Конституції і Закону України «Про правовий режим надзвичайного положення»[7] Президент України ухвалює в разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях режиму надзвичайного положення, в якому встановлюються певні правила, а місцевий орган виконавчої влади (обласна державна адміністрація), керуючись цим актом, вводить комендантську годину.
В створенні і здійсненні адміністративно-правових режимів, окрім нормативно-правової, велике значення мають організаційна і матеріально-технічна підсистеми. Організаційна підсистема обслуговує діяльність органів виконавчої влади (їх посадовців), які повинні забезпечити дотримання встановлених заборон і обмежень та виконання покладених на громадян і юридичних осіб обов'язків.
Організаційна інфраструктура забезпечує реалізацію встановлених режимних правил. Це спеціальні режимні органи, які утворюються з урахуванням змісту і особливостей того або іншого адміністративно-правового режиму (прикордонні війська, митні органи, тимчасові адміністрації та ін.) і комплектуються спеціально підготовленим особовим складом, забезпечуються необхідними фінансовими і матеріально-технічними ресурсами.
Всі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємозв'язані сторони: змістовну і формальну. Змістовну сторону утворюють причини і мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов'язані з ним дії; формальна (юридична) сторона містить такі елементи: хто, на який термін, на якій території встановлює режим; процедура його введення, здійснення, відміни; система «режимних обов'язків» і прав. Більшість спеціальних режимів, як правило, пригнічують права громадян. Проте такі обмеження повинні бути не надмірними і встановлюватися тільки законами. В Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються правові режими власності, державної межі, військового і надзвичайного положення, зон надзвичайної екологічної ситуації та інші види спеціальних правових режимів.

3. Поняття надзвичайних режимів
В певні періоди розвитку людства виникають гострі соціальні, техногенні протиріччя, суперечності між природою і суспільством. Це призводить до етнічних і соціальних, політичних і військових конфліктів, стихійних лих, великомасштабних промислових аварій та ін. Екстремальні ситуації загрожують життю і здоров'ю людей, створюють загрозу знищення значних матеріальних і духовних цінностей. Все це може призвести до дестабілізації і руйнування соціальної системи, а тому вимагає негайного проведення неординарних заходів, у тому числі правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних і ін. Екстремальні (надзвичайні) ситуації є сукупністю небезпечних для суспільства чинників, які створюють загрозу життєво важливим інтересам людини, суспільства, держави і вимагають для свого врегулювання іншої нормативної дії, іншої управляючої підсистеми, ніж ті, які діють в звичайних умовах.
Правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони відносяться до адміністративно-правових режимів.
Надзвичайні режими — це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація. Головним в їх змісті є те, що вони суттєво змінюють правовий статус суб'єктів цієї території, в деяких випадках — систему органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, встановлюють заходи, які застосовуються для врегулювання ситуації.
Законодавство України передбачає три основні різновиди надзвичайних режимів: 1) надзвичайний стан; 2) надзвичайна екологічна ситуація; 3) військовий стан.
 

3.1. Правовий режим надзвичайного стану

Правову основу введення режиму надзвичайного стану, окрім норм Конституції України (ст. ст. 92, 106)[8], складають Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану»[9], а також закони, які регулюють діяльність окремих органів державного управління в умовах надзвичайного стану, наприклад, «Про міліцію», «Про Службу безпеки», Закон України і Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні або в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче за загальнодержавний рівень, які призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життя і здоров'ю громадян або при спробі захоплення державної влади або зміни конституційного порядку України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам влади, військового командування і органів місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» повноважень, необхідних для усунення загрози і забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, захисту конституційного порядку, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.
Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози і найшвидша ліквідація особливо важких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади або зміни конституційного порядку шляхом насильства, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.
Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеки громадян або конституційному порядку, усунення якої іншими способами неможливе.
В Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану» виділяються два види такого стану: 1) виникнення особливо важких надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (стихійних лих, катастроф, великих пожеж, пандемії, панзоотії тощо), що створюють загрозу життя і здоров'ю значних верств населення; 2) викликаний противоправними діями людей: здійснення масових терористичних актів, які супроводжуються загибеллю людей або розоренням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування; виникнення масового безладдя, яке, супроводжується насильством над громадянами, утиском їх прав і свобод; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного порядку України шляхом насильства; масовий перехід державного кордону з території суміжних держав; необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.
Забезпечення громадського порядку, охорона життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану здійснюються силами і засобами органів МВС України, у тому числі Внутрішніх військ, військ цивільної оборони. Служби безпеки відповідно до їх повноважень, встановлених законом, а в деяких випадках, передбачених законом, можуть притягуватися також військові частини Озброєних Сил України і Прикордонних військ України.
Порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного положення спричиняє за собою відповідальність, встановлену законом.
 

3.2. Режим зони надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій для попередження людських і матеріальних втрат, запобігання загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.
Введення відповідного правового режиму передбачає виділення державою (або органами місцевого самоврядування) додаткових фінансових і інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану і відшкодування нанесених збитків, упровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних і цільових програм суспільних робіт.
Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації ґрунтується на Конституції України і складається із законів України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»[10], від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятівні служби»[11], від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»[12], від 13 червня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»[13], а також прийнятих відповідно до них інших підзаконних нормативно-правових актів.
Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації можуть бути: значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством; виникнення реальної загрози життю і здоров'ю великої кількості людей або спричинення значного матеріального збитку юридичним, фізичним особам або навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи або інших чинників; негативні зміни, які відбулися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави, або які істотно обмежують або виключають можливість мешкання населення і проведення господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін в навколишньому природному середовищі.
Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Указом Президента України, затвердженим Верховною Радою України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або Кабінету Міністрів України. В цьому Указі Президента України визначаються: обставини, які стали причиною і ґрунтом необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; межі території, на якій вона оголошується; заходи щодо організаційного, фінансового і матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в такій зоні; основні заходи, які приймаються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації; обмеження на певні види діяльності в цій зоні; час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і термін, на який ця територія оголошується такою зоною.
Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією і законами України, і забезпечують дотримання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації і виконання заходів, передбачених Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» і актами Президента України.

3.3. Правовий режим військового стану

Військовий стан — особливий правовий режим, який вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі озброєної агресії або загрози нападу, небезпеки державної незалежності України, її територіальної цілісності і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для усунення загрози і забезпечення національної безпеки, а також тимчасові, обумовлені загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.
Метою введення військового стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями наданих їм повноважень у разі озброєної агресії або загрози нападу, небезпеки державної незалежності України, її територіальної цілісності.
Правовою основою введення військового стану є Конституція України, Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим військового стану»[14], інші закони України і Указ Президента України про введення військового положення в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України.
В Указі Президента України про введення військового стану закріплюються: 1) обґрунтовування необхідності введення військового стану; 2) межі території, на якій він вводиться, час введення і термін, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, органів державної влади і органів місцевого самоврядування щодо введення і здійснення заходів правового режиму військового стану; 4) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням військового стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб з вказівкою терміну дії цих обмежень.
В умовах військового стану Президент України, Верховна Рада України, органи державної влади, військове командування (Генеральний штаб Озброєних Сил України, командування Сухопутних військ Озброєних Сил України і Військово-морських Сил України, оперативні командування, командування військових об'єднань, з'єднань Озброєних Сил України і інших військових формувань) і його представники (командири військових частин, підрозділів, начальники військових установ і організацій), Верховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією і законами України і забезпечують виконання відповідних заходів. Президент України як Верховний Головнокомандуючий Озброєних Сил України в умовах військового стану здійснює керівництво стратегічним плануванням Озброєних Сил України і інших військових формувань, упровадженням і здійсненням заходів такого правового режиму через Генеральний штаб Озброєних Сил України. В період військового стану не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК, центральних і місцевих органів виконавської влади і органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання і слідства. Верховна Рада України працює в сесійному режимі.
Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК, рішення Ради міністрів АРК, рішення місцевих органів виконавської влади і органів місцевого самоврядування, що стосуються має рацію і свобод людини і громадянина, які обмежуються у зв'язку з введенням військового стану, тимчасово не застосовуються.
 

3.4. Режим державної таємниці

Для забезпечення інформаційного суверенітету України і загальновизнаних принципів міжнародних звичаїв у сфері інформації Україна вживає заходів щодо засекречення і охорони певної інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх стосунків, державної безпеки і охорони правопорядку з метою зашиті життєво важливих інтересів України.
Така інформація визнається в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю» (в редакції Закону України «Про внесення змін в Закон України «Про державну таємницю»[15]), державною таємницею і підлягає охороні з боку держави. Перелік і зміст інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці, визначаються в цьому Законі і мотивованими рішеннями державних експертів з питань таємниць. Відомості, які є державною таємницею, публікуються в офіційних державних виданнях.
Охорона державної таємниці включає комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних і оперативних заходів, направлених на запобігання розголошення інформації, що є державною таємницею. Серед організаційно-правових заходів по охороні державної таємниці застосовуються такі: встановлення єдиних вимог щодо виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування і обороту носіїв інформації, які є державною таємницею ліцензування підприємств, установ і організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями; спеціальний порядок доступу громадян до державної таємниці; спеціальний порядок здійснення судових, наглядових, контрольно-ревізійних і інших функцій органів державної влади щодо підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державними таємницями; відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю та ін.
З метою технічного захисту інформації підприємства, установ і організації, які здійснюють діяльність, пов'язану з державними таємницями, зобов'язані використовувати захищені способи обробки, передачі, збереження інформації і технічні пристосування її захисту, сертифіковані н,а відповідність цих способів і пристосувань нормативам технічного захисту, застосовувати криптографічні заходи охорони такий інформації. Оперативні заходи охорони державної таємниці застосовуються в ході контррозвідувальної, розвідувальної і оперативно-розшукової діяльності, яку здійснюють органи Служби безпеки України і інші державні органи відповідно до чинного законодавства.
Державну політику відносно державної таємниці забезпечують Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.


Висновки

В найбільш загальній формі поняття «правовий режим» визначається як порядок регулювання, комплекс правових способів, які характеризують особливе об'єднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, що створює особливу спрямованість регулювання.
До числа основних елементів адміністративно-правового режиму відносяться: метод правового регулювання; особливі адміністративно-правові способи встановлення і форми виникнення прав і обов'язків; принципи і загальні положення адміністративного права; особливість адміністративного законодавства; наявність разом із загальногалузевим правовим режимом внутрігалузевих правових режимів: режиму секретності, митного режиму, режиму державного кордону, режиму вільних економічних зон, режиму здійснення певних видів підприємницької діяльності, паспортного режиму та ін.
Правові режими класифікують за масштабом свободи громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав; за глибиною змін в конституційному статусі громадян і організацій; за часом і територією їх дії; за окремими об'єктами; за видами діяльності тощо. Всі спеціальні адміністративно-правові режими мають дві взаємозв'язані сторони: змістовну і формальну.
Правові режими, за допомогою яких відбувається перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності і функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація.
Адміністративно-правові режими забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адміністративного права, таких як державна служба, адміністративна відповідальність, але і багатьох інститутів інших галузей або міжгалузевих інститутів, наприклад, права власності, підприємництва тощо.

Список використаної літератури

1.            Конституція України. – К. Школа, 2006. – 64 с.
2.            Административное право Украины. – 2-е изд., перер. и доп./ Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2003. – 576 с.
3.            Ведєрніков Ю.А. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.
4.            Закон України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №23. – С.176
5.            Закон України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №2. – С.5
6.            Закон України від 16 травня 1995 р. «Про виняткову (морську) економічну зону України» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №21. – С.152
7.            Закон України від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, яка піддалася радіоактивному забрудненню внаслідок Чорнобильської катастрофи» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16. – С.198
8.            Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні підстави створення і функціонування спеціальних (вільних) економічного зон » // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №50. – С.676
9.            Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – №41. – С.546
10.       Закон України від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятівні служби» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №4. – С.25
11.       Закон України від 14 грудня 1999 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №4. – С.25
12.       Закон України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим військового стану» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №28. – С.224
13.       Закон України із змінами і доповненнями «Про державну таємницю» // Офіційний вісник України. – 1999. – №42. – С.2075
14.       Кивалов С.В. Административное право Украины. Учебник. – К.: Одиссей, 2005. – 880 с.
15.       Ухвала Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. «Про прикордонну смугу» // Урядовий кур'єр. – 1994. – №86. – С.10
2
 


[1] Закон України від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, яка піддалася радіоактивному забрудненню внаслідок Чорнобильської катастрофи» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16. – С.198
[2] Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні підстави створення і функціонування спеціальних (вільних) економічного зон » // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №50. – С.676
[3] Закон України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану» // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №23. – С.176
[4] Закон України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №2. – С.5
[
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.