На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Фототехнчн матерали. Склад. Будова. Методи одержання використання. Основн технчн характеристики

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?26
 
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
Видавничо-поліграфічний інститут
Кафедра репрографії
 
 
 
 
 
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Загальне і поліграфічне матеріалознавство»
на тему: «Фототехнічні матеріали. Склад. Будова. Методи одержання і використання. Основні технічні характеристики.»
 
 
 
 
 
Виконав:                                                                                                 Іваницька Є.О.
студент  2-го курсу
групи СМВ-01
 
 
Перевірив:                                                                                                 Роїк Т. А.
проф. каф. репрографії
 
 
 
 
 
Київ -2011
ЗМІСТ
ВСТУП
1. СКЛАД І БУДОВА ФОТОТЕХНІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ
1.1. Склад і будова фототехнічної плівки
1.2. Склад фотографічних проявників та фіксажів
2.МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ
3.ВИКОРИСТАННЯ
4.ОСНОВНІ ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
4.1 Градаційні властивості
4.2 Спектральні властивості
4.3 Структурні властивості
ІНДИВІДУАЛЬНЕ РОЗРАХУНКОВЕ ЗАВДАННЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 
 
 

 

ВСТУП

 
Поліграфічна галузь – одна із найбільш перспективних сфер економіки країн СНД і, зокрема, України. Поліграфічний бізнес завжди вважався досить рентабельним, а книговидавнича галузь займає четверте місце за річним обігом і поповнює мільярдами доларів бюджети розвинених країн. 
Не можна уявити культурне життя нашої країни без сучасної української книжки. Видавнича справа є складовою інформаційної держави і служить для задоволення, насамперед, інформаційних, культурних, освітніх, професійних потреб громадян [1].
        У поліграфічному секторі економіки активно утверджується тенденція до збільшення кількості господарюючих суб’єктів. Нині тут налічується 2 тисячі підприємств різних форм власності, колективної—56.6 %, приватної - 21.8 %. Це свідчіть про те, що поліграфія все впевненіше входить у ринок [2].
       Поліграфічне виконання друкарської продукції вміщує такі стадії:
?      додрукарські процеси;
?      друкарські процеси;
?      брошурувально-палітурні процеси.
   У багатьох додрукарських процесах перетворення оригінальної тек­стової чи ілюстраційної інформації завершується виготовленням фото­форми, яку використовують у формному процесі для виготовлення дру­карської форми. Виготовлення фотоформ неможливе без фототехнічних матеріалів, хоча зараз існують інші методи, але цей залишається й надалі досить популярним. Саме тому існує потреба у вивченні фототехнічних матеріалів.
 
 
 
 

1. СКЛАД І БУДОВА ФОТОТЕХНІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ

1.1. Склад і будова фототехнічної плівки

 
Фототехнічна плівка - це багатошаровий світлочутливий матеріал. Загальну схему будови фототехнічної    плівки наведено на рис. 1.1 [3].

Рис.1.1. – Загальна схема фототехнічної плівки[3]

 
Основою фотехнічної плівки (рис. 1.1) служить, негорюча, прозора, розміро- та хімічностійка плівка на яку наносять наступні функціональні шари. Сьогодні для виготовлення основи використовують лавсан поліетилентерафталат ( ПЕ'ГФ). Більш дешева ацетилцелюлозна основа для фототехнічної плівки вже практично не використо­вується через недостатню, для сучасних вимог, розмірну стійкість. (рис. 1.2 табл 1.1)
                                                                                                        Таблиця 1.1
Фізико-механічні характеристики фототехнічних плівок у залежності від матеріалу основ[4]
 
Ацетилцелюлоза
Лавсан
Міцність на розрив, МПа
85—100
180—190
Питома ударна в'язкість, кДж/м
15—20
70—90
Кількість подвійних перегинів
70—100
5000
Ступінь набрякання у воді, %
0,35—0,45
до 0,03
Усадки при фотохімічній обробці, %
0,5—0,15
до 0,01

 
Товщина основи не є однаковою для всіх фототехнічних плівок. У більшості випадків вона знаходиться в діапазоні 50—350 мк. Це пов'язано з двома взаємопротилежними вимогами: збільшення товщини основи позитивно впливає на розмірну стійкість плівки при її обробці , монтажі та збереженні, але зростає розсіювання випромінювання в товщі основи. Найуживанішими і фактично стандартними є плівки  товщиною 100 мкм, основа яких забезпечує компроміс між розмірною стійкістю та ефектом розсіювання.
 

Рис 1.2. - Зміна розмірів основи фототехнічної  плівки при зміні відносної вологості повітря [4]
1 – лавсан, 2- ацетилцелюлоза
 
Тонкі плівки (товщиною 50—80 мкм) застосовують для особливих робіт з підвищеними вимогами до рівня світлорозсіювання, наприклад, при роботі з високолініатурними зображеннями (растр понад 100 лін/см).
Для робіт середнього рівня складності, але з підвищеними вимогами до суміщення зображень, наприклад, великого формату (плакати, афіші, настінні календарі і т. п.) або при розташуванні на форматі багатьох малих зображень (етикетки, листівки, бірки, гнучке пакування і т. п.), можливим є застосування плівок товщиною понад 150 мкм.
Зазначимо також, що перед тим як зважитись на використання плівки неординарної товщини слід переконатись, що наявне експонуюче та обробне обладнання допускає це. Адже при автоматичному позиціюванні, ручному чи автоматичному наведені на різкість, проведенні плівки, автоперфорації, обрізуванні та у деяких інших операціях обладнання має певний діапазон допусків на товщину, жорсткість, розміростійкість та твердість плівки. Вихід за межі допусків, може призвести до браку отримуваних фотоформ, або — до передчасного чи навіть аварійного ремонту обладнання [4].     
Підшар (адгезійний шар) має товщину менше 1 мкм і служить для надійного з'єднання емульсійного шару з основою плівки.
Контршар або протиореольний шар (рис. 1.1) містить барвник, що поглинає випромінювання в зоні спектральної чутливості емульсійного шару. Цей шар поглинає ту частину випромінювання, що при експонуванні плівки дійшла до основи і, таким чином, запобігає виникненню ореолів (рис. 1.3) відбивання. Окрім того, контршар попереджає самочинне скручування фототехнічної плівки під час сушіння.
 

                                                 a                                                 б
Рис. 1.3. - Схема утворення ореолів внаслідок відбивання випромінення[4]
а — від основи фототехнічної плівки; б — внаслідок розсіювання випромінення в емульсійному шарі
 
Захисний шар - шар товщиною 1-1,5 мкм, що захищає емульсій­ний шар від механічних пошкоджень. Для отримання матової поверхні до захисного шару додають дрібні (до 0,5 мкм) частинки будь-якого полімеру.
Емульсійний (світлочутливий) шар являє собою суспензію - желати­нове середовище, в якому розподілені мікрокристалики галогеніду срібла [3]. Для фототехнічної плівки, товщина емульсійного шару знаходиться в діапазоні 4—25 мкм [4].
Желатина - це білок, який складається з 18 амінокислот. Технічну желатину отримують переробкою кісток, шкіри та інших тваринних тканин. Синтетичного замінника не існує. Недоліки його полягають у тому, що він нестійкий до вологи і дорогий[3]. Желатина служить дисперсійним та пароутворювальним середовищем, вона відзначається рядом технологічно цінних властивостей, як при виготовленні фототехнічного матеріалу так і під час його експо­нування та обробки.
              Використання желатини як дисперсійного середовища є унікальною історичною знахідкою, що дозволила виготовляти більш зручні та практичні світлочутливі мате­ріали — фотоплівки та фотопапір [4].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

1.2. Склад фотографічних проявників та фіксажів

 
Фотографічні проявники — це водяні розчини хімічних речовин, під дією яких приховане фотографічне зображення стає видимим. Сьогодні про­явники випускають у вигляді концентратів, які розводять при необхідності.
До складу проявника входять чотири основних компоненти: проявні, прискорювальні, противуальні речовини та консерванти. Проявні речовини (гідрохінон, метол та ін.) — це відновлювальні речовини. Вони надають фотографічному зображенню різної контрастності, дрібнозернистості, оп­тичної щільності.
Консерванти (сульфіт натрію) — це захисні речовини, що запобіга­ють окисненню проявника.
Противуальні речовини (бромід калію) регулюють швидкість реакції та запобігають відновленню незасвічених срібних солей, тим самим про­тидіють утворенню вуалі.
Луг (поташ, сода, бура) — прискорює процес проявлення. Він одно­часно сприяє набряканню желатини та окисненню проявника. Кількість і концентрація лугу визначають характер проявника. Окрім цього, луг нейтралізує кислі побічні речовини, що утворюються при відновленні.
У поліграфії використовують вирівнювальні проявники для півтонових зображень, контрастні проявники для штрихових і растрових зоб­ражень та надконтрастні проявники для особливо контрастних плівок системи «літ».
Фіксаж — це хімічний розчин, що закріплює проявлене зображення, робить його стійким. Частинки солей срібла, що залишилися незасвіченими під час експонування, зберігають свої попередні властивості. Зоб­раження на цих ділянках не чорніє, і шар залишається світлочутливим. Плівку після проявлення не можна залишати на світлі. У розчинах фіксажу всі незасвічені солі срібла переходять у водорозчинні сполуки і вимива­ються з шару.
Фіксуючі розчини бувають звичайні, кислі, швидкодіючі та дубильні. Основний їх компонент — тіосульфат натрію [5].
 

2.МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ

 
При виготовленні фотографічної емульсії використовують азотнокисле срібло та галогеніди лужних металів. Є два способи виготовлення емульсії: безаміачний, коли використовують азотнокисле срібло і аміачний, при якому азотнокисле срібло попередньо перетворюють в аміакат срібла.
Виготовлення емульсії починається з приготування за рецептом хімікатів, желатини та дистильованої води [5].
Процес виготовлення світлочутливої емульсії багатостадійний і має
такі етапи:
?      емульсифікація;
?      фізичне дозрівання;
?      перехідні процеси;
?      хімічне дозрівання;
?      підготовка емульсії до поливання [3].
Емульсифікація — одержання мікрокристалів галогеніду срібла у водному
розчині желатини, за однією із наведених нижче реакцій:
AgN0 + MeHal = AgHal + MeN0,         (2.1)
(Ag (NH)) N0 + MeHal = AgHal + MeNO + NH.  (2.2)
Желатинове середовище попереджае випадіння в осад та коагуляцію мікрокристалів.
Залежно від того в яких умовах, яким чином та з якою швидкістю відбувається змішування реагентів — отримують мікрокристали певної форми, а також певний розподіл мікрокристалів за розміром та кількістю. Форма мікрокристала (пластинка, куб, октаедр, тетрадекаедр або кристал неправильної форми) серед іншого впливає на покривну здатність фототехнічної плівки мікрокристалами галогеніду срібла. Мікро­кристали пластинчатої форми зменшують витрати срібла і забезпечують необхідну щільність покриття.
Розмір мікрокристалів впливає на репродукційно-графічні властивості фото­технічної плівки та загальну чутливість з збільшенням розмірів підвищує чутли­вість, проте зменшується роздільна та видільна здатність. Рівномірність розподілу мікрокристалів за розміром визначає контрастність фототехнічної плівки. Вузький розкид розмірів обумовлює вищу контрастність, завдяки близькій чутливості мікро­кристалів [4].
Емульсифікацію можна здійснювати швидко, повільно та порційно.
При швидкій емульсифікації у розплавлений розчин желатини, що містить солі галогену, відразу вливають потрібну кількість розчину азотного срібла й отримують дрібнозернисті та висококонтрастні емульсії Безаміачним способом отримують малосвітлочутливі емульсії
При повільній емульсифікації кристали галогенного срібла набувають різних розмірів. Емульсії утворюються більш світлочутливі та малоконтрастні.
При порційній емульсифікації потрібну кількість азотнокислого срібла або аміакату срібла вводять певними порціями. Властивості емульсії в цьому випадку будуть проміжними між властивостями емульсій, утвореними першими двома способами [5].                           
Фізичне дозрівання — перекристалізація мікрокристалів галогеніду срібла для отримання заданого розподілу мікрокристалів за розміром та кількістю.
Перехідні процеси — вилучення з емульсії речовин, що можуть викликати подальшу перекристалізацію мікрокристалів. Разом з цим виводяться й інші шкідливі домішки, що присутні в емульсії.
Для зберігання емульсію, охолодженням, перетворюють на драглі та розрізають на шматки. У такому вигляді вона зберігається, а для безпосередньої роботи з нею — її розплавляють.
Хімічне дозрівання — підвищення світлочутливості мікрокристалів за рахунок утворення додаткових центрів світлочутливості на мікрокристалах.
Незалежно від розмірів мікрокристали галогеніду срібла правильної геометрич­ної форми не володіють світлочутливістю. Лише наявність дефектів кристалічної ґратки на поверхні мікрокристалів, що створюють пастки для фотоелектронів, обумовлюють світлочутливість галогеніду срібла. Означені дефекти або центри світлочутливості у незначній кількості виникають природним шляхом під час формування мікрокристалів у емульсії. Аби штучно підняти ймовірність виникнення на мікрокристалах кристалічних дефектів емульсифікацію проводять при наявності декількох різних галоген-іонів (Вг, СІ або І), що порушує геометричну "правильність" кристалічної ґратки мікрокристала.
Під час хімічного дозрівання світлочутливість мікрокристалів збільшують за рахунок утворення штучних центрів світлочутливості. Наприклад, введення в емульсію сполук сірки дозволяє значно підвищити світлочутливість. При введенні тіосульфату натрію відчутно збільшується світлочутливість до 500 разів. За теорією Шепарда це пояснюється утворенням на поверхні мікрокристалів центрів світлочутливості з молекул .
При введенні в емульсію відновників (сіль олова (II), гідразін, газоподібний водень, формамідінсульфінова кислота та ін.) утворюються центри світлочутливості, які складаються з дрібних агрегатів атомарного срібла (теорія Чібісова).
Солі благородних металів, наприклад, золота, також здатні підвищити світлочутли­вість емульсії. Це пояснюють заміною у мікрокристалах срібних центрів світлочутливості на більш активні — золоті. На практиці особливого значення для хімічного дозрівання має комбінація обробки сполуками сірки та золота, при якій ефект є значно вищим.
Процес створення та підвищення чутливості емульсії має свою межу, надмірна кількість центрів світлочутливості перетворює їх на центри вуалювання, що сприяє утворенню зображення без дії на них випромінювання.
              Вуаль — паразитне зображення, що виникає одночасно по всій поверхні фототехнічної плівки обумовлено, власною непрозорістю основи плівки, зображенням утвореним на плівці на неекспонованих місцях та невимитим осадом сторонніх речовин на плівці, що утворилася під час її обробки [4].
 
Підготовка емульсії до поливу — введення в емульсію речовин, що регулюють її фотографічні, фотохімічні та фотомеханічні властивості:
—              сенсибілізатори — для розширення або зміщення чутливості фототехнічної плівки в необхідну зону спектра [4]. Сенсибілізатор у фотохімічній реакції участі не бере і, передавши поглинуту променисту енергію галогенному сріблу, переходить у початковий стан [5].
—               стабілізатори — для забезпечення стабільності властивостей фототехнічної плівки (світлочутливість, прозорість, контрастність) при тривалому зберіганні;
—              дубильні речовини, що утворюють міжмолекулярні зв'язки у желатині і таким чином підвищують температуру плавлення та ступінь набрякання емульсійного шару;
—              пластифікатори — для підвищення еластичності емульсійного шару;
—              антисептики — для попередження гниття желатини;
—              змочувані — для рівномірного нанесення (поливу) емульсії на основу.
Після введення в емульсію додаткових домішок, та перемішуванні, її фільтрують, доводять до потрібної температури та подають на полив.
Рівномірне нанесення світлочутливої емульсії та інших функціональних шарів виконують у спеціальних поливальних машинах (рис. 2.1), при цьому товщина вологого шару складає 15—50 мкм, а після сушіння вона зменшується до 1 —10 мкм. Зазвичай, фототехнічна плівка складається з основи та 4-х функціональних шарів. Залежно від виробника та призначення фототехнічна плівка може формуватися з більшою кількістю шарів, але з точки зору споживача важливим залишається не стільки склад, як споживчі характеристики матеріалу.
 
 

 
 
Рис. 2.1 - Схема поливальної машини [4]
1 — бабіна з основою фототехнічної плівки; 2 — накопичувач основи фототехнічної плівки; 3 — поливальний апарат; 4 — охолоджувач; 5 — сушарка; 6 — кондиціонер; 7 — пристрій для змотування фототехнічної плівки
 
Безпосереднє нанесення світлочутливої емульсії (полив) може здійснюватись в апаратах різної конструкції, деякі з них дозволяють одночасно наносити декілька шарів. Сучасні автоматизовані агрегати відзначаються поряд із бездоганним та рівномірним нанесенням високою швидкістю поливу (понад
ЗО м/ хв).
Після поливу плівка проходить через секцію охолодження де шари застигають. Сушіння матеріалу відбувається в тунельній або барабанній сушці при обдуванні чистим повітрям.
На виході із поливальної машини отримують рулони (ролі) плівки шириною від 550 до 1.200 мм, які, в залежності від подальшого використання, відповідно розрізають (на рулони або аркуші) та пакують [4].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.ВИКОРИСТАННЯ

 
Сьогодні у поліграфії для отримання фотоформ використовують такі фототехнічні матеріали: як світлочутливий матеріал переважно застосовують чорно-білі фототехнічні срібловмісткіі плівки, а також речовини для їх оброблення та речовини для коректування отримуваної фотоформи. Вони призначені для виготовлення та відтворення зображення оригіналу. У зв'язку із суттєвими змінами у додрукарських процесах: застосування цифрової обробки та кольороподілу зображень - потреба у спеціальних кольорових фототехнічних плівках відпала, вони більше не використовуються у сучасних поліграфічних процесах, їх розробка та виробництво припинено більшістю виробників.Фото­форми, в подальшому використовують у формному процесі для виготовлення дру­карської форми [4].
Фотоформа являє собою зображення, що складається з непрозорих і прозорих елементів, використовуваних у формному процесі [3]. Зображення фотоформ не обов'язково відповідає оригінальному зображенню створеному автором, так як для поліграфічного відтворення оригінальне зображення необхідно перетворити [4].
Зазвичай, залежно від перетворень у формному процесі, фотоформа має позитивне або негативне (рис.3.1), пряме або дзеркальне зображення [3].
 

 
Рис. 3.1. – Види зображень у фоторепродукційному процесі [4]
а – оригінальне; б- негативне; в – дзеркальне
 
Виготовлення фотоформ здійснюється у додрукарських процесах де за допомогою променевої енергії здійснюється відтворення або запис зображення на світлочутливому матеріалі у фоторепродукційному апараті, у контактно-копіювальній рамі або у фотовивідному пристрої [4].
Променева енергія — це електромагнітні коливання з певною дов­жиною хвилі. Падаючи на тіла, вона частково відбивається, а частково поглинається ними. Поглинута світлочутливим фотографічним матеріалом промениста енергія перетворюється на хімічну. На фототехнічній плівці відбувається фотохімічна реакція — утворюється приховане зображен­ня. Щоб перетворити його у видиме, матеріал послідовно обробляють про­явником і фіксажем. Таким чином на фототехнічній плівці отримують зображення оригіналу - фотоформу, за яким виготовляють друкарську форму [5].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.ОСНОВНІ ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

 
Галузь метрології, що займається питанням вимірювання властивостей світло­чутливих матеріал отримала назву - фотографічна метрологія.Властивості фототехнічних матеріалів класифікують на градаційні, спектральні та структурні.
Відповідно до класифікації властивостей фотоматеріалів фотографічна метрологія поділяється на три розділи: інтегральну сенситометрію, спектральну сенситометрію та структурометрію.
Методи вимірювання градаційних властивостей світлочутливих матеріалів, які виявляються при дії на них сумарного, інтегрального, білого випромінювання, яке складається з усіх, монохроматичних складових відносяться до галузі інтегральної сенситометрії.
Методи спектральної сенситометрії дають можливість вимірювати ті ж самі властивості, але вже при дії на матеріал окремими монохроматичними складовими або вузькими інтервалами спектра. Якщо вивчається дія випромінювань у межах окремих зон спектра (кольрів), тоді відповідні величини називають кольоровими, наприклад, кольорова чутливість а методи відносять до окремого підрозділу спектральної сенситометрії — кольорова сенситометрія.
Структурометрія розіглядає структуру фотоматеріалу та структуру утворюва­ного в ньому почорніння, вивчає дію випромінювання на обмежені за розмірами ділянки матеріалу [4].
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.1 Градаційні властивості

 
              Градаційні властивості — це здатність матеріалу передавати деяку сукупність яскравостей об'єкта або змін інтенсивності випромінювання тим чи іншим рядом оптичних шільностей зображення на фотоформи. До традиційних характеристик відноситься: контрастність фотоматеріалу, градаційна передача та фотографічна широта, а також, показники, що характеризують відтворення фототехнічним матеріалом зображень: оптична щільність ( щільність вуалі та максимальна оптична щільність) та світлочутливість.
Оптична щільність характеризує, ступінь поглинання променів матеріалом (рис. 4.1). При відбиванні променів від поверхні тіла визначається оптична щільність у відбитому світлі (),а при проходженні випромінювання крізь тіло оптична щільність у прохідному світлі (), чисельні значення яких розраховуються за відповідними формулами (4.1). Причому, у поліграфії широко використовуються обидва показники залежно від того на якому матеріалі нанесено зображення: прозорому (плівка), чи непрозорому (папір).
 

                                                                                                                                                                 
                                       

 
Рис.4.1 – Взаємодія тіла з випромінюванням [4]
- світловий потік, що падає на тіло; - світловий потік, що відбивається від поверхні тіла; - світловий потік, що пройшов крізь тіло
 
                      (4.1)
 
В залежності від того, яким за складом спектра випромінюванням освітлювалось тіло при визначенні оптичної щільності, розрізняють інтегральну (або просто D) спектральну () та кольорову () оптичну щільність.
Вимірювання оптичної щільності на практиці здійснюється за допомогою денситометрів, які в залежності від складності дозволяють вимірювати ті чи інші типи оптичної щільності та обчислювати додаткові споріднені величини (розмір растрової точки, величину розтискування та інше). Лише для таких специфічних вимірювань як визначення  ()  та для розкладання кольору взірця на складові кольори (фарби) тієї чи іншої моделі кольору застосовуються інші прилади — спектрофотометри.
Для визначення градаційних та спектральних показників фототехнічних матеріалів, режимів експонування та проявлення застосовується метод побудови характеристичної кривої.
Характеристична крив - це графічна залежність (рис. 4.2) оптичної щіль­ності на фотоматеріалі залежно від логарифму наданої йому кількості випромінювання (експозиції (Н)).
Величину експозиції можна підрахувати, якщо знати силу світла (І) або величину освітленості (Е) фотоматеріалу та час його експонування:
                      (4.2)
де t - час експонування, сек                
 
 
 

 
 
 
Рис. 4.2 - Характеристична крива фототехнічної плівки (типова форма)[4]
 
Початкова ділянка (а-б) незмінної оптичної густини є область вуалі. На цій
ділянці знаходяться точки з мінімальною величиною, що звуться - густиною вуалі (). Точку (б), яка характеризується мінімальною різницею від щільності вуалі називають "поріг почорніння", а експозицію при якій отримується дана густина - порогова експозиція.
Наступна ділянка кривої з наростаючою кривизною (б-в) - нижня криво­лінійна ділянка, переходить у прямолінійну ділянку (в-г), і далі у верхню криволінійну ділянку (г-д), кривизна якої спадає до нуля. Границя верхньої криволінійної ділянки (точка д) характеризується максимальною оптичною густиною, яку можна отримати на даному фототехнічному матеріалі - . Остання частина кривої, що знаходиться правіше точки  (д) та яка має від'ємну кривизну, має назву область соляризації [4].
За допомогою характеристичної кривої можна визначити такі пока­зники: густину вуалі, максимальну оптичну густину та коефіцієнт конт­растності.
Густина вуалі, зумовлена сумою оптичної щільності матеріалу плівки та небажаного зображення вуалі, що утворюється на всій поверхні фотоплівки, тож чим менше значення , тим краща фотоплівка, зазвичай = 0,03-0,1 Б.
Максимальна оптична густина - величина, суворо регламен­тована вимогами до формних процесів, що впливає на вибір фотоплівки для певного процесу, , як і , обов'язково вказується виробником у технічній документації на плівку (наприклад, для плівки фірми Дюпон) =4,0 Б [1].
Світлочутливість — це властивість фототехнічної плівки змінюва­тися під дією світла. За нею визначають норму почорніння фотошару за­лежно від дії світла. Світлочутливість фотошару тим більша, чим менше світла потрібно для заданого почорніння фотоматеріалу.
Світлочутливість S визначають за величиною експозиції Н, яку нада­ють фотоматеріалу для одержання певного фотографічного ефекту. Вона зв'язана з експозицією пропорційною залежністю, тобто:
                     (4.3)
.
 
де k — коефіцієнт пропорційності;
Н- критеріальна експозиція
 
Контрастність матеріалу - характеристика градаційних властивос­тей плівки - здатність передавати певну сукупність яскравостей об'єкта. Контрастність також можна знайти за рис. 4.1 Для цього слід знайти кут нахилу кривої до осі експозиції . Тангенс нахилу цього кута і є шуканою контрастністю:
 
                 (4.4)
 
де індекс «1» відповідає нижній точці () на графіку (рис. 4.2), а «2» -
верхній точці ().
Залежно від контрастності виділяють такі основні типи фотоматеріалів:
?      у = 1 -  нормальні за контрастністю фотоматеріали;
?      у < 1 (м'які чи малоконтрастні) або у > 1 (контрастні фотоматеріа­ли);
Фотоматеріали, в яких у = 1, використовують у поліграфії для пря­мої зйомки, у < 1 - для виготовлення коректурних напівтонових зобра­жень. Найбільше використовують контрастні фотоматеріали - у > 1, а також надконтрастні - у > 15, їх застосовують для фотографування, фотовиведення зображень, суміщення штрихових і растрових зображень [3].
Фотографічна широта -  це інтервал експозицій, що передає без спотворення відповідну яскравість оригіналу, який фотографують. Фото­графічна широта обернено пропорційно залежить від коефіцієнта контра­стності фотоматеріалу, тобто широта контрастних фотоматеріалів менша, ніж у неконтрастних (м'яких) [5].
Градаційна передача  -  залежність растрової оптичної щільності вторинного
зображення від растрової оптичної щільності первинного зображення виконана для окремих кольорів (фарб).[4]
 
 

4.2 Спектральні властивості

 
Спектральні властивості визначають чутливість фотоматеріалу до випромі­нювання певної зони спектру та вплив довжини хвилі  діючого випромінювання на градаційні характеристики.
Для характеристики спектральної чутливості фототехнічної плівки, необхідно визначити значення чутливості залежно від довжини хвилі діючого випромінювання - .
Найточніші дані стосовно спектральної чутливості дають вимірювання за
допомогою спектросенситометра. Цей прилад дозволяє одержувати сенситограми
фотоматеріалу при експонуванні випромінюванням певної довжини хвилі.
Визначивши значення світлочутливості для кожного випромінювання за формулою:
(4.5)
будують криву залежності світлочутливості від довжини хвилі випромінювання
, за якою визначають сенсибілізацію фототехнічної плівки. У таблиці 4.1 наведена традиційна класифікація фотоплівок за спектральною чутливістю.
Простішим і швидким є метод визначення спектральної чутливості за допомогою спектрографа — приладу, в якому спектроскоп сполучений з фотоапаратом.
Для визначення чутливості фототехнічного матеріалу до більш чи менш широкої зони спектра (кольорова сенситометрія) користуються двома методами. Фотографують таблицю, що складається з елементів різного кольору і які, відповідно, відбивають випромі­нювання у певних спектральних інтервалах або опромінюють фототехнічну плівку через світлофільтри і за результатами такого випробування оцінюють кольорову чутливість [4].
 
                                                                                                                                     
 
 
 
 
Таблиця 4.1
 
Класифікація фотоплівок за спектральною чутливістю [4]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 


и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.