На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Правов аспекти охоронаи прац жнок та молод в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


            ВСТУП 

       Справді, ми коли-небудь замислюємося над тим, чому жінки у всьому свиті наполегливо  та самовіддано виборюють своє право  бути рівними з чоловіками в своїх  правах, хіба вони гірші за чоловіків?
       Звичайно  ні. Але якщо звернутися до історії  то, жінці за смішних умов завжди доводилось утверджуватися: у суспільстві, на роботі, в сім’ї тощо. І незважаючи на всі життєві труднощі та негаразди, жінка завжди залишається прекрасною.
       Жінки – це така категорія населення, яка  потребує особливого захисту і підтримки  з боку держави. Перш за все – це є охорона праці жінок, заробітна плата, адже це є той мінімум, яким повинна бути забезпечена кожна особа жіночої статі. Тому одним із головних обов’язків держави є забезпечення належних умов праці для таких верств населення, як жінки. Адже на сьогоднішній день, дуже важко жінкам поєднувати працю з материнством, роботою по дому. Хоча і законодавчо закріплені основні аспекти охорони праці жінок (особливий порядок надання відпусток, гарантії при прийнятті на роботу, обмеження праці жінок у нічний час, перелік робіт на яких забороняється праця жінок та інші), але в дійсності, вони не реалізовуються. Жінки, не маючи коштів забезпечити себе, своїх дітей.
       Ще  однією категорією, яка потребує захисту  є молодь. Молодь повинна бути в  полі зору суспільства: діти споглядають із захватом, а старше покоління – з надією і почуттям гордості. Адже саме молодим творити майбутнє і жити в ньому.
       Молодість – найкраща пора в житті людини, втілення свіжості, пориву, світла, сили, великих надій. Молодість – це мідний міст не великій дорозі, яка називається спадковістю поколінь. Тому держава повинна сприяти тому, щоб кожна молода особа мала доступ до працевлаштування в нашій державі, а також житловому кредитуванню, що в наш час є найболючішим.
       Головною  метою дослідження матеріалу по темі і написання дипломної роботи є співставлення умов, щодо охорони праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами в яких працюють наші жінки, неповнолітні. Чи реалізуються норми законів взагалі.
     Актуальність теми полягає в тому що, охорона праці жінок і неповнолітніх є важливим рушієм розвитку не тільки економіки держави, а й гарантією демократичної держави. Тому тема є актуальною у всі часи і епохи, для кожного народу і її потрібно досліджувати, розвивати, щоб охорона праці в нашій державі була на вищому рівні, а працювати, народжувати було вигідно і кожна жінка, неповнолітня особа не була дискримінована в нашому суспільстві.
       Об’єктом  дослідження даної теми, на мою думку, є ті суспільні відносини, що виникають при додержанні правил охорони праці, відносини держави із жінками – працівниками, молоддю при наданні їм спеціальних пільг, умов праці та інше.
     Предметом дослідження є проблема охорони праці жінок та молоді в Україні . Неправомірні дії охорони праці жінок та молоді  та шляхи боротьби з ними.
    Ціль  даної роботи  - дослідження проблем правового регулювання охорони праці жінок та молоді в Україні, тому досліджувана тема, на мою думку є надзвичайно болючою не тільки для нашої держави, а й для інших держав. Я вважаю, що потрібно в першу чергу піклуватись про жінку, як продовжувача роду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ЖІНОК І МОЛОДІ У ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ .
 
      Історичні особливості охорони праці жінок і молоді.
 
     Людство ніколи не жило в світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалося, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками і чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Але незважаючи на це, нерівність все ж таки проявляється до цих пір.
     Протягом  багатовікової історії українського народу жінки відчували себе нерівноправними порівняно із чоловіками. Вони були практично обмежені у використанні більшості прав та свобод зокрема, громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних, хоча й робилися спроби впровадити ідею рівності в законодавчу базу України Руська Правда, Литовські статути та інші правові акти нашої держави.
     А про поняття зайнятість і охорону  праці жінок не могло бути і  мови.
     Якщо  проаналізувати правове становище  жінок за часів Київської Русі, то можна простежити, що в цей  історичний період жінка в українській сім’ї користувалася деякою автономією і самостійністю. Правове становище жінок обумовлювалося великою роллю їх праці у сім’ї.
     За  часів козаччини постійна відсутність  голови сім’ї та дорослих синів  сприяла посиленню ролі жінок  вдома. Відповідно і зростали і права жінки у сім’ї та сільській громаді. Однак в цей період становище жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька або мужа. Жінки селянки були відсторонені від права володіння землею, що становило їх в повну залежність від чоловіків.
     По  суті, вони були звичайною робочою  силою, що застосовувалася на чужій  землі. В рідному домі – на землі  батька, в заміжжі – на землі  чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 року, стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»1 

      Поняття охорони праці  жінок та молоді.
     Рівні права і можливості в одержанні  освіти, загальної і спеціальної  підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією  зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей навіть за умови, що це повноцінна сім'я, в якій є чоловік. Тому об'єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.
     Поширена  теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки.
     Громадська  думка не схильна вважати, що жінка  взагалі не повинна працювати  в суспільному виробництві. Навпаки, серед виробничих спеціальностей є  багато професій, які традиційно вважаються жіночими. Склались галузі народного господарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров'я і соціальний захист населення, народна освіта.
     Враховуючи  фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство про працю  передбачає низку обмежень у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги. Для держави обидві соціальні функції жінки — робота в суспільному виробництві і материнство — є важливими. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім'ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватись суспільне корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.
     При виборі трудової діяльності робота жінки  повинна бути достойною, добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає якусь оплату та пільговий стаж.
     Пільги  та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентоздатність  жіночої робочої сили на ринку  праці. Утримувати працівників, які  мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично неможливо. Робота ж жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю якщо не самій утримувати себе і свою сім'ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім'я має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік.
     Вимушене  суміщення сімейних обов'язків з  роботою на виробництві не проходить  безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.
     Держава намагається не допускати застосування праці жінок на важких роботах  і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.
     Не  дозволяється використання праці жінок  на підземних роботах і гірничодобувній  промисловості та на будівництві  підземних споруд, за винятком жінок, які займають керівні пости і  не виконують фізичної роботи; жінок, які зайняті санітарним та побутовим обслуговуванням; жінок, які проходять курс навчання та допущені до стажування у підземних частинах стажування; жінок, які повинні спускатися час від часу у підземні частини підприємств для виконання нефізичних робіт.
     Кабінет Міністрів України постановою від 27 березня 1996 року № 381
затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 р. Припинено, починаючи з 1996 pоку, прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Такий Перелік затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256. 2
     Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення  важких речей жінками затверджені  наказом Міністерства охорони здоров'я  України від 10 грудня 1993 року № 241. 3 Гранично допустима вага вантажу, що може підійматися при чергуванні з іншою роботою, при цьому підкреслено — до двох разів на годину, — становить 10 кг. Гранично допустима вага вантажу при підійманні і переміщенні постійно протягом робочої зміні не повинна перевищувати 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується постійно протягом робочої зміни, не повинна перевищувати з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо.
     В колишньому СРСР гранична норма перенесення  вантажів для жінок, що досягли 18 років, становила 20 кг, а з 1966 року — 10 кг.
     Відповідно  до ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми  виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
     При підшуканні легшої роботи вагітна жінка  вивільняється від роботи з несприятливими виробничими чинниками із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства.
     Жінки при народженні дитини і до набуття  нею віку трьох років, у разі неможливості виконання попередньої роботи, переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
     Необхідно наголосити, що у випадку більш  високого заробітку по роботі, на яку  переводиться жінка, їй виплачується фактичний  заробіток.
     Вагітні жінки і жінки, що мають дітей  віком до трьох років, не можуть залучатися до роботи у нічний час, до надурочної роботи і направлятись у відрядження. Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.
     Не  допускається нічна робота й інших  жінок, за винятком тих галузей народного  господарства, де це викликається особливою  необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей й  видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
     Ці  обмеження на роботу у нічний час  не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени  однієї сім'ї.
     Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.
     У зв'язку з вагітністю і пологами жінкам надаються соціальні відпустки, їх тривалість становить 70 календарних днів до родів і 56 — після родів. У разі ненормальних родів або народження двох або більше дітей відпустка після родів надається тривалістю 70 календарних днів.
     Дні відпустки по вагітності і пологах  обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
     При наданні жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник  або уповноважений ним орган  зобов'язаний за їх згодою приєднати  до неї щорічну відпустку незалежно від тривалості роботи на даному підприємстві.
     Після відпустки по вагітності і пологах  жінка, за своїм бажанням, може взяти  відпустку по догляду за дитиною  до досягнення нею віку трьох років. Ця відпустка надається без збереження заробітної плати. Але до досягнення дитиною віку двох років жінці виплачується допомога за рахунок коштів державного соціального страхування.
     У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка  без збереження заробітної плати  тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку. За рахунок власних коштів підприємства і організації можуть надавати жінкам частково оплачувані відпустки та відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості.
     Частково  оплачувана відпустка і додаткова  відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами  також батьком дитини, бабкою, дідом  або іншими родичами, які фактично здійснюють догляд за дитиною.
     На  бажання жінки та осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною, в період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть працювати  на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною.
     Відпустки, що надаються по догляду за дитиною, оформляються наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним  органу. Цей наказ чи розпорядження  є підставою для призначення допомоги за рахунок коштів державного соціального страхування.
     Час відпустки по догляду за дитиною  зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж і в стаж роботи по спеціальності. Але цей час не зараховується до стажу, який дає право на щорічну оплачувану відпустку.
     Звільнення  вагітних жінок і жінок, які мають  дітей віком до трьох років, при  наявності медичного висновку —  до шести років, одиноких матерів  при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається. Виняток становлять лише випадки повної ліквідації підприємства. Але і в цьому разі звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.
     Таке  працевлаштування здійснюється також  у випадку звільнення жінок після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
     Гарантії, встановлені для матерів, поширюються  на родичів, які виховують дітей без матері, навіть у випадку, коли мати тривалий час перебуває у лікувальному закладі.
     У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у  важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності — низька заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.
     Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава приділяє значну увагу, в тому числі й засобами регулювання її правового статусу.
     Умови праці неповнолітніх на виробництві, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років, повинні відрізнятися від  умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.
     Для прийняття на роботу молоді місцеві  органи державної виконавчої влади  визначають у межах, встановлених Законом  України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість місцевого населення», квоту (броню) робочих місць. Ці місця використовуються для направлення на виробництво осіб, які закінчили загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. Районні, міські Ради народних депутатів затверджують плани влаштування на роботу молоді, яка закінчує загальноосвітні школи, і забезпечують їх виконання всіма підприємствами. 4
     Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам, направленим в рахунок  броні, забороняється. Така відмова  може бути оскаржена ними в судовому порядку. На кожному підприємстві повинен вестись облік працівників, які не досягай вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.
     Оскільки  організм неповнолітнього тільки формується, є потреба регулярно слідкувати за станом його здоров'я. Усі особи  молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щорічно підлягають обов'язковому медичному оглядові. При встановленні факту, що робота негативно впливає на здоров'я неповнолітнього, він негайно звільняється з цієї роботи і переводиться на більш легку роботу. Одночасно відносно неповнолітнього вживаються лікувально-профілактичні та інші заходи. При переведенні неповнолітніх на підставі медичного висновку на більш легку, але оплачувану роботу, за неповнолітнім протягом двох тижнів зберігається попередній заробіток (ч. 1 ст. 114 КЗпП).
     Праця молоді віком до вісімнадцяти років  на важких роботах і на роботах  з шкідливими і небезпечними умовами  праці, а також на підземних роботах  заборонена. Не допускається також залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення важких речей.
     Перелік важких робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на які не можуть допускатись  особи молодше вісімнадцяти років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 року № 46. 5
     При проходженні виробничої практики і  виробничого навчання особи, які  не досягай вісімнадцятирічного  віку та навчаються у професійних  навчально-виховних закладах, можуть перебувати на виробництві по професіях і  на роботах, вказаних у Переліку, не більше як чотири години на день за умови суворого дотримання у цих виробництвах і на роботах чинних правил і норм з охорони праці.
     Забороняється з мотивів виховання приймати осіб, що не досягли вісімнадцяти років, на роботи, пов'язані з виробництвом, зберіганням і торгівлею спиртними напоями.
     Забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення  важких речей, маса яких перевищує граничні норми. Перенесення і пересування  важких речей неповнолітніми як чоловічої, так і жіночої статі в межах граничних норм допускається лише у тих випадках, коли це пов'язано з виконанням ними постійної роботи і займає не більш як 1/3 їх робочого часу.
     Вище, в розділі «Робочий час і час  відпочинку» було показано, що для  неповнолітніх законодавством про працю, залежно від віку, встановлена скорочена тривалість робочого часу. Таке зниження тривалості робіт не тягне за собою зменшення розміру оплати праці. Заробітна плата неповнолітнім виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.
     Якщо  неповнолітні допущені до відрядних  робіт, їх праця оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників. Але при цьому слід враховувати, що для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, які не досягли вісімнадцяти років.
     Для молодих робітників, які поступають на підприємства, в організації після  закінчення загальноосвітніх шкіл, професійних  навчально-виховних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, можуть застосовуватися знижені норми виробітку. Вони затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
     Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і до роботи у вихідні дні.
     Звільнення  працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або  уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку  звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому у визначених випадках звільнення може бути проведено у виняткових випадках і з працевлаштуванням.
     Батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також державні органи, громадські організації та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, якщо продовження його дії загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.
     Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних і надурочних робіт і до роботи у вихідні дні. Така заборона є  важливою гарантією дотримання скороченої тривалості робочого часу, встановленої для цієї категорії працюючих, і  надає можливість неповнолітнім використовувати вільний час для відпочинку, фізичного розвитку, підвищення загального освітнього і культурного рівня.
     Особам  віком до вісімнадцяти років щорічна  основна відпустка надається  тривалістю 31 календарний день. Ця відпустка  повинна надаватись у натурі і заміна її грошовою компенсацією не допускається. Відпустка надається на бажання працівника в зручний для нього час. 

     1.3 Відповідальність, яка настає при невиконанні норм права, щодо охорони праці жінок та неповнолітніх. 

   Ми  неодноразово стаємо свідками порушення законодавства не тільки про охорону праці жінок, а всіх суб’єктів трудових правовідносин.
   За  порушення трудового законодавства  та правил з охорони праці встановлена  відповідальність як роботодавця, так  і посадових осіб, уповноважених ним для здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері трудових відносин.
   У випадках коли порушення вимог щодо охорони праці створюють загрозу  для життя або здоров’я працюючих, приписом державних інспекторів  по нагляду за охороною праці може бут зупинена експлуатація підприємств, об’єктів, окремих виробництв, цехів і дільниць, машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва на строк, необхідний для усунення виявлених порушень.
   Посадові  особи підприємств, установ, організацій, які винні у порушенні чи невиконанні законодавчих актів про охорону праці, притягуються до дисциплінарної відповідальності, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.
       Адміністративна відповідальність наступає у випадках і в межах, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема, стаття 41 Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці. 6
       Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплати  її не в повному обсязі, а також інше порушення вимог законодавства про працю – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
       Порушення вимог законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці –  тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти  неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян.
       Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм – тягне за собою  накладення штрафу на громадян від  одного до двадцяти п’яти неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.
       Право розглядати справи про зазначенні правопорушення і накладати на винних стягнення  мають:
       - Головний державний інспектор  праці – Заступник Міністра  праці та соціальної політики  України, його заступники, головні  державні інспектори праці територіальних державних інспекцій праці, їх заступники;
       - державні інспектори Держнаглядохоронпраці  України;
       - головні державні інспектори, начальники  інспекцій Держнаглядохоронпраці  України та їх заступники.
       Кримінальна відповідальність осіб, винних у порушенні законодавства про працю і правил охорони праці передбачені Кримінальним кодексом України.
       Відповідно  до статті 271 порушення вимог законодавства  про охорону праці службовою  особою підприємства, установи, організації  або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого.
       Зокрема, кримінальній відповідальності підлягають особи, винні: у незаконному звільненні з роботи з особистих мотивів  працівників ( у тому числі неповнолітніх, вагітних жінок, матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів) ст. 172; безпідставній невиплаті заробітної плати більше ніж за один місяць або внаслідок нецільового використання коштів призначених для виплати заробітної плати (ст. 175 ККУ). 7
       За  вчинення цих злочинів Кримінальний кодекс передбачає різні види покарань: штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, виправні роботи, арешт та інші.
     Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні дисциплінарних стягнень, передбачених законодавством. Відповідно до стаття 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. 8
     Право накладати дисциплінарні стягнення  на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. Під час обрання дисциплінарного стягнення необхідно врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яким вчинено проступок, попередню роботу працівника.
     Адміністративна відповідальність накладається на посадових  осіб, винних в порушенні законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Згідно зі ст. 43 Закону України «Про охорону праці» максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Застосування штрафних санкцій до посадових осіб та працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
     Зокрема, глава 5 КЗпП присвячена адміністративним правопорушенням в галузі охорони праці і здоров’я населення (ст. 41-41-6). 9
     Особи, на яких накладено штраф, вносять  його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення  штрафу може бути оскаржене в місячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників зараховуються до Державного бюджету України. Право накладати адміністративні стягнення з причин зазначених у статті 43 Закон України «Про охорону праці» мають службові особи Держкомохоронпраці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 віку. 10
     Кримінальна відповідальність настає, якщо порушенні  вимог законодавства та інших  нормативних акті про охорону  праці створило небезпеку для  життя або здоров’я громадян. Кримінальна  відповідальність визначається в судовому порядку і передбачена Кримінальним кодексом в статті 172, а також 271. 
 
 
 
 

        РОЗДІЛ II. ПРАВОВІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ  ЖІНОК ТА МОЛОДІ В  ТРУДОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ  ТА ПИТАННЯ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ.
                2.1 Конституційне забезпечення 
     Конституция №254/96-BP от 28.06.1996 (редакция на 08.12.2004) 
"Конституція України" 
Автор "Верховна Рада Украины" 
 
Документ взят из Системы "Парус-Консультант"

     Конституцiя України
     ( Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )
     ( Офiцiйне тлумачення до Конституцiї див. в Рiшеннях 
Конституцiйного Суду 
N 1-зп вiд 13.05.97 
N 4-зп вiд 03.10.97 
N 6-зп вiд 25.11.97 
N 9-зп вiд 25.12.97 
N 8-рп/98 вiд 09.06.98 
N 11-рп/98 вiд 07.07.98 
N 1-рп/99 вiд 09.02.99 
N 4-рп/99 вiд 19.05.99 
N 7-рп/99 вiд 06.07.99 
N 9-рп/99 вiд 27.10.99 
N 10-рп/99 вiд 14.12.99 
N 4-рп/2000 вiд 11.04.2000 
N 6-рп/2000 вiд 19.04.2000 
N 13-рп/2000 вiд 16.11.2000 
N 15-рп/2000 вiд 14.12.2000 
N 2-рп/2001 вiд 28.03.2001 
N 4-рп/2001 вiд 19.04.2001 
N 5-рп/2001 вiд 17.05.2001 
N 11-рп/2001 вiд 13.07.2001 
N 14-рп/2001 вiд 16.10.2001 
N 4-рп/2002 вiд 20.03.2002 
N 7-рп/2002 вiд 27.03.2002 
N 8-рп/2002 вiд 07.05.2002 
N 10-рп/2002 вiд 29.05.2002 
N 12-рп/2002 вiд 18.06.2002 
N 15-рп/2002 вiд 09.07.2002 
N 16-рп/2002 вiд 17.10.2002 
N 17-рп/2002 вiд 17.10.2002 
N 2-рп/2003 вiд 28.01.2003 
N 5-рп/2003 вiд 05.03.2003 
N 12-рп/2003 вiд 26.06.2003 
N 16-рп/2003 вiд 14.10.2003 
N 19-рп/2003 вiд 10.12.2003 
N 21-рп/2003 вiд 25.12.2003 
N 22-рп/2003 вiд 25.12.2003 
N 5-рп/2004 вiд 04.03.2004 
N 11-рп/2004 вiд 19.05.2004 
N 19-рп/2004 вiд 01.12.2004 )

     ( Iз змiнами, внесеними згiдно iз  Законом  
N 2222-IV вiд 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44 )

     Верховна  Рада України вiд iменi Українського народу - громадян України всiх нацiональностей,
     виражаючи суверенну волю народу,
     спираючись  на багатовiкову iсторiю українського державотворення i на основi здiйсненого українською нацiєю, усiм Українським народом права на самовизначення,
     дбаючи  про забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя,
     пiклуючись про змiцнення громадянської злагоди  на землi України,
     прагнучи  розвивати i змiцнювати демократичну, соцiальну, правову державу,
     усвiдомлюючи вiдповiдальнiсть перед Богом, власною  совiстю, попереднiми, нинiшнiм та прийдешнiми поколiннями,
     керуючись Актом проголошення незалежностi України  вiд 24 серпня 1991 року ( 1427-12 ), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
     приймає цю Конституцiю - Основний Закон України.
     Роздiл II 
Права, свободи та обов'язки людини i громадянина

     Стаття 21. Усi люди є вiльнi i рiвнi у своїй  гiдностi та правах. Права i свободи людини є невiдчужуваними та непорушними.
     Стаття 22. Права i свободи людини i громадянина, закрiпленi цiєю Конституцiєю, не є вичерпними.
     Конституцiйнi права i свободи гарантуються i не можуть бути скасованi.
     При прийняттi нових законiв або внесеннi змiн до чинних законiв не допускається звуження змiсту та обсягу iснуючих прав i свобод.
     Стаття 23. Кожна людина має право на вiльний  розвиток своєї особистостi, якщо при  цьому не порушуються права i свободи iнших людей, та має обов'язки перед  суспiльством, в якому забезпечується вiльний i всебiчний розвиток її особистостi.
     Стаття 24. Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та є рiвними перед  законом.
       Стаття 43. Кожен має право на  працю, що включає можливiсть  заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується.
     Держава створює умови для повного  здiйснення громадянами права  на працю, гарантує рiвнi можливостi у  виборi професiї та роду трудової дiяльностi, реалiзовує програми професiйно-технiчного  навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб.
     Використання  примусової працi забороняється. Не вважається примусовою працею вiйськова або альтернативна (невiйськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду або вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.
     Кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом.
     Використання  працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних  для їхнього здоров'я роботах  забороняється.
     Громадянам  гарантується захист вiд незаконного звiльнення.
     Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
     Стаття 45. Кожен, хто працює, має право  на вiдпочинок.
     Це  право забезпечується наданням днiв  щотижневого вiдпочинку, а також  оплачуваної щорiчної вiдпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв, скороченої тривалостi роботи у нiчний час.
     Максимальна тривалiсть робочого часу, мiнiмальна тривалiсть вiдпочинку та оплачуваної  щорiчної вiдпустки, вихiднi та святковi днi, а також iншi умови здiйснення цього права визначаються законом. 

          Законодавче забезпечення
     Кодекс  №322-VIII от 10.12.1971 (редакция на 23.09.2008) 
"Кодекс законів про працю України" 
Автор "Верховна Рада Украины" 
 
Документ взят из Системы "Парус-Консультант"

     ВЕРХОВНА  РАДА УКРАЇНИ
     Кодекс законiв про працю України
     ( Затверджується Законом N 322-VIII вiд 10.12.71 
ВВР, 1971, додаток до N 50, ст. 375 )

     ( Iз змiнами, внесеними згiдно з 
Указами Президiї ВР Української РСР  
N 2048-08 вiд 18.09.73, ВВР 1973, N 40, ст.343  
N 3866-08 вiд 05.06.75, ВВР 1975, N 24, ст.296  
N 1616-09 вiд 24.12.76, ВВР 1977, N 1, ст. 4  
N 5584-09 вiд 17.01.80, ВВР 1980, N 5, ст. 81  
N 2240-10 вiд 29.07.81, ВВР 1981, N 32, ст.513  
N 2957-10 вiд 30.12.81, ВВР 1982, N 2, ст. 23  
N 4617-10 вiд 24.01.83, ВВР 1983, N 6, ст. 87  
N 6237-10 вiд 21.12.83, ВВР 1984, N 1, ст. 3  
N 8474-10 вiд 27.02.85, ВВР 1985, N 11, ст.205  
N 2444-11 вiд 27.06.86, ВВР 1986, N 27, ст.539  
N 3546-11 вiд 10.02.87, ВВР 1987, N 8, ст.149  
N 4534-11 вiд 03.09.87, ВВР 1987, N 37, ст.715  
N 4841-11 вiд 30.10.87, ВВР 1987, N 45, ст.904  
N 5938-11 вiд 27.05.88, ВВР 1988, N 23, ст.556  
N 7543-11 вiд 19.05.89, ВВР 1989, N 22, ст.235  
N 9280-11 вiд 14.05.90, ВВР 1990, N 22, ст.367

     Законами  Української РСР  
N 871-12 вiд 20.03.91, ВВР 1991, N 23, ст.267  
N 1205-12 вiд 18.06.91, ВВР 1991, N 30, ст.382

     Постановою  ВР Української РСР  
N 1292-12 вiд 04.07.91, ВВР 1991, N 36, ст.474

     Законами  України  
N 2032-12 вiд 04.01.92, ВВР 1992, N 17, ст.209  
N 2134-12 вiд 18.02.92, ВВР 1992, N 22, ст.302  
N 2417-12 вiд 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.477  
N 2418-12 вiд 05.06.92, ВВР 1992, N 33, ст.478

     Декретом 
N 7-92 вiд 09.12.
92, ВВР 1993, N 5, ст. 34
     Законами  
N 2857-12 вiд 15.12.92, ВВР 1993, N 6, ст. 35  
N 3610-12 вiд 17.11.93, ВВР 1993, N 47, ст.435  
N 3632-12 вiд 19.11.93, ВВР 1993, N 49, ст.461  
N 3693-12 вiд 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 9  
N 3694-12 вiд 15.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 10  
N 3706-12 вiд 16.12.93, ВВР 1993, N 51, ст.478  
N 3719-12 вiд 16.12.93, ВВР 1994, N 3, ст. 16  
N 92/94-ВР вiд 12.07.94, ВВР 1994, N 33, ст.297  
N 6/95-ВР вiд 19.01.95, ВВР 1995, N 5, ст. 30
 
N 35/95-ВР вiд 27.01.
95, ВВР 1995, N 28, ст.201  
N 75/95-ВР вiд 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст. 85  
N 263/95-ВР вiд 05.07.95, ВВР 1995, N 28, ст.204  
N 256/96-ВР вiд 28.06.96, ВВР 1996, N 30, ст.143  
N 357/96-ВР вiд 10.09.96, ВВР 1996, N 45, ст.229  
N 534/96-ВР вiд 21.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 23  
N 20/97-ВР вiд 23.01.97, ВВР 1997, N 11, ст. 89  
N 374/97-ВР вiд 19.06.97, ВВР 1997, N 35, ст.223  
N 785/97-ВР вiд 26.12.97, ВВР 1998, N 18, ст. 93 )

     ( Офiцiйне тлумачення до Кодексу  див. в Рiшеннi Конституцiйного 
Суду N 12-рп/98 вiд 09.07.98 )

     ( Iз змiнами, внесеними згiдно iз  Законом 
N 117-XIV вiд 18.09.98, ВВР, 1998, N 43-44, ст.268 )

     ( Офiцiйне тлумачення до Кодексу  див. в Рiшеннi Конституцiйного 
Суду N 14-рп/98 вiд 29.10.98 )

     ( Iз змiнами, внесеними згiдно iз  Законами 
N 576-XIV вiд 08.04.98, ВВР, 1999, N 19, ст.175 
N 2343-XII вiд 14.05.92 
- в редакцiї Закону 
N 784-XIV вiд 30.06.99, ВВР, 1999, N 42-43, ст.378 
- набирає чинностi з 1 сiчня 2000 року 
N 1356-XIV вiд 24.12.99, ВВР, 2000, N 6-7, ст.41 
N 1421-XIV вiд 01.02.2000, ВВР, 2000, N 8, ст.53 
N 1766-III вiд 01.06.2000, ВВР, 2000, N 35, ст.288 
N 1807-III вiд 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318 
N 2056-III вiд 19.10.2000, ВВР, 2000, N 50, ст.436 
N 2213-III вiд 11.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.47 
N 2343-III вiд 05.04.2001, ВВР, 2001, N 21, ст.104 
N 2620-III вiд 11.07.2001, ВВР, 2001, N 44, ст.227 
N 184-IV вiд 17.10.2002, ВВР, 2002, N 47, ст.355 
N 429-IV вiд 16.01.2003, ВВР, 2003, N 10-11, ст. 87 
N 487-IV вiд 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.108 
N 490-IV вiд 06.02.2003, ВВР, 2003, N 15, ст.110 
N 639-IV вiд 20.03.2003, ВВР, 2003, N 25, ст.181 
N 762-IV вiд 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247 
N 1096-IV вiд 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38 
N 1703-IV вiд 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 
N 2103-IV вiд 21.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.31 
N 2128-IV вiд 22.10.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.36 
N 2190-IV вiд 18.11.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.92 
N 2454-IV вiд 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259 
N 3248-IV вiд 20.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.119 
N 466-V вiд 14.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.76 
N 534-V вiд 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.91 
N 609-V вiд 07.02.2007, ВВР, 2007, N 15, ст.194 
N 1014-V вiд 11.05.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.442 
N 107-VI вiд 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78 
- змiни дiють по 31 грудня 2008 року 
N 274-VI вiд 15.04.2008, ВВР, 2008, N 25, ст.240 )

     ( Додатково див. Рiшення Конституцiйного  Суду 
N 10-рп/2008 вiд 22.05.2008 )

     ( Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом 
N 573-VI вiд 23.09.2008 - 
набирає чинностi з 01.01.2009 р.)

     ( У текстi Кодексу посилання  "адмiнiстрацiя", "адмiнiстрацiя 
пiдприємства, органiзацiї", "адмiнiстрацiя пiдприємства, 
установи, органiзацiї" замiнено посиланням "власник або 
уповноважений ним орган", посилання "робiтники i службовцi" 
- посиланням "працiвники" згiдно iз Законом  
N 871-12 вiд 20.03.91 )

     ( У найменуваннi Кодексу та його  текстi слова "Української 
РСР" замiнено словом "України" згiдно iз Законом  
N 2134-12 вiд 18.02.92 )

     ( У текстi Кодексу посилання  "народний суд" в усiх вiдмiнках 
замiнено посиланням "суд" у вiдповiдних вiдмiнках згiдно iз Законом  
N 6/95-ВР вiд 19.01.95 )

     ( У текстi Кодексу слова "заклад  освiти" в усiх вiдмiнках i 
числах замiнено словами "навчальний заклад" у 
вiдповiдному вiдмiнку i числi згiдно iз Законом 
N 490-IV вiд 06.02.2003 )

    Глава IV 
    Робочий час

      
Стаття 51. Скорочена тривалiсть робочого часу
     Скорочена тривалiсть робочого часу встановлюється:
     1) для працiвникiв вiком вiд 16 до 18 рокiв - 36 годин на тиждень, для осiб вiком вiд 15 до 16 рокiв (учнiв вiком вiд 14 до 15 рокiв, якi працюють в перiод канiкул) - 24 години на тиждень.
     Тривалiсть  робочого часу учнiв, якi працюють протягом навчального року у вiльний вiд  навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалостi робочого часу, передбаченої в абзацi першому цього пункту для осiб вiдповiдного вiку;
     2) для працiвникiв, зайнятих на  роботах з шкiдливими умовами  працi, - не бiльш як 36 годин на  тиждень.
     Перелiк  виробництв, цехiв, професiй i посад з шкiдливими умовами працi, робота в яких дає право на скорочену тривалiсть робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
     Крiм  того, законодавством встановлюється скорочена тривалiсть робочого часу для окремих категорiй працiвникiв (учителiв, лiкарiв та iнших).
     Скорочена тривалiсть робочого часу може встановлюватись  за рахунок власних коштiв на пiдприємствах i в органiзацiях для жiнок, якi мають  дiтей вiком до чотирнадцяти рокiв  або дитину-iнвалiда. ( Стаття 51 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами N 871-12 вiд 20.03.91, N 3610-12 вiд 17.11.93, N 263/95-ВР вiд 05.07.95 )
    Глава XII 
    Праця жiнок

     Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування 
працi жiнок

     Забороняється застосування працi жiнок на важких роботах i на роботах iз шкiдливими або небезпечними умовами працi, а також на пiдземних роботах, крiм деяких пiдземних робiт (нефiзичних робiт або робiт по санiтарному та побутовому обслуговуванню).
     Забороняється також залучення жiнок до пiдiймання i перемiщення речей, маса яких перевищує встановленi для них граничнi норми.
     Перелiк важких робiт та робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на яких забороняється застосування працi жiнок, а також граничнi норми пiдiймання i перемiщення важких речей жiнками затверджуються Мiнiстерством охорони здоров'я України за погодженням iз Державним комiтетом України по нагляду за охороною працi. ( Стаття 174 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами N 871-12 вiд 20.03.91, N 3694-12 вiд 15.12.93 )
     Стаття 175. Обмеження працi жiнок на роботах у нiчний час
     Залучення жiнок до робiт у нiчний час не допускається, за винятком тих галузей  народного господарства, де це викликається особливою необхiднiстю i дозволяється як тимчасовий захiд.
     Перелiк  цих галузей i видiв робiт iз зазначенням максимальних термiнiв застосування працi жiнок у нiчний час затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.
     Зазначенi у частинi першiй цiєї статтi обмеження  не поширюються на жiнок, якi працюють на пiдприємствах, де зайнятi лише члени  однiєї сiм'ї. ( Стаття 175 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 3694-12 вiд 15.12.93 )
     Стаття 176. Заборона залучення вагiтних жiнок i жiнок, 
що мають дiтей вiком до трьох рокiв, до нiчних, 
надурочних робiт, робiт у вихiднi днi i 
направлення їх у вiдрядження

     Не  допускається залучення до робiт у нiчний час, до надурочних робiт i робiт у вихiднi днi i направлення у вiдрядження вагiтних жiнок i жiнок, що мають дiтей вiком до трьох рокiв. ( Стаття 176 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4841-11 вiд 30.10.87; Законом 871-12 вiд 20.03.91 )
     Стаття 177. Обмеження залучення жiнок, що мають 
дiтей вiком вiд трьох до чотирнадцяти рокiв 
або дiтей-iнвалiдiв, до надурочних робiт i 
направлення їх у вiдрядження

     Жiнки, що мають дiтей вiком вiд трьох  до чотирнадцяти рокiв або дiтей-iнвалiдiв, не можуть залучатись до надурочних робiт або направлятись у вiдрядження без їх згоди. ( Стаття 177 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4841-11 вiд 30.10.87; Законом N 871-12 вiд 20.03.91 )
     Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагiтних жiнок 
i жiнок, якi мають дiтей вiком до трьох рокiв

     Вагiтним жiнкам вiдповiдно до медичного висновку знижуються норми виробiтку, норми  обслуговування або вони переводяться на iншу роботу, яка є легшою i виключає вплив несприятливих виробничих факторiв, iз збереженням середнього заробiтку за попередньою роботою.
     До  вирiшення питання про надання  вагiтнiй жiнцi вiдповiдно до медичного  висновку iншої роботи, яка є легшою i виключає вплив несприятливих виробничих факторiв, вона пiдлягає звiльненню вiд  роботи iз збереженням середнього заробiтку за всi пропущенi внаслiдок цього робочi днi за рахунок пiдприємства, установи, органiзацiї.
     Жiнки, якi мають дiтей вiком до трьох  рокiв, в разi неможливостi виконання  попередньої роботи переводяться на iншу роботу iз збереженням середнього заробiтку за попередньою роботою до досягнення дитиною вiку трьох рокiв.
     Якщо  заробiток осiб, зазначених у частинах першiй i третiй цiєї статтi, на легшiй  роботi є вищим, нiж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробiток. ( Стаття 178 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4841-11 вiд 30.10.87; Законами N 871-12 вiд 20.03.91, N 263/95-ВР вiд 05.07.95 )
     Стаття 179. Вiдпустки у зв'язку з вагiтнiстю, пологами i 
для догляду за дитиною

     На  пiдставi медичного висновку жiнкам надається оплачувана вiдпустка у зв'язку з вагiтнiстю та пологами тривалiстю 70 календарних днiв до пологiв i 56 (у разi народження двох i бiльше дiтей та у разi ускладнення пологiв - 70) календарних днiв пiсля пологiв, починаючи з дня пологiв.
     Тривалiсть  вiдпустки у зв'язку з вагiтнiстю  та пологами обчислюється сумарно i становить 126 календарних днiв (140 календарних  днiв - у разi народження двох i бiльше дiтей та у разi ускладнення пологiв). Вона надається жiнкам повнiстю незалежно  вiд кiлькостi днiв, фактично використаних до пологiв.
     За  бажанням жiнки їй надається вiдпустка  для догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку з виплатою за цi перiоди допомоги вiдповiдно  до законодавства.
     Пiдприємства, установи та органiзацiї за рахунок власних коштiв можуть надавати жiнкам частково оплачувану вiдпустку та вiдпустку без збереження заробiтної плати для догляду за дитиною бiльшої тривалостi.
     Вiдпустка  для догляду за дитиною до досягнення нею вiку трьох рокiв не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманнi.
     У разi, якщо дитина потребує домашнього догляду, жiнцi в обов'язковому порядку  надається вiдпустка без збереження заробiтної плати тривалiстю, визначеною у медичному висновку, але не бiльш  як до досягнення дитиною шестирiчного вiку.
     Вiдпустки  для догляду за дитиною, передбаченi частинами третьою, четвертою та шостою цiєї статтi, можуть бути використанi повнiстю або частинами також  батьком дитини, бабою, дiдом чи iншими  родичами, якi фактично доглядають за дитиною.
     За  бажанням жiнки або осiб, зазначених у частинi сьомiй цiєї статтi, у перiод перебування їх у вiдпустцi для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберiгається право на одержання допомоги в перiод вiдпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку. ( Стаття 179 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4617-10 вiд 24.01.83; Законом N 871-12 вiд 20.03.91; в редакцiї Закону N 117-XIV вiд 18.09.98, iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 429-IV вiд 16.01.2003 )
     ( Вiдповiдно до роздiлу II Закону  Української РСР N 871-12 вiд 20 березня  1991 р. (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1991, N 23, ст. 267) частково оплачуванi  вiдпустки з 1 сiчня 1992 р. надаються  жiнкам до досягнення дитиною  вiку трьох рокiв. )
     Стаття 180. Приєднання щорiчної вiдпустки до вiдпустки у 
зв'язку з вагiтнiстю та пологами

     У разi надання жiнкам вiдпустки у  зв'язку з вагiтнiстю та пологами власник або уповноважений ним  орган зобов'язаний за заявою жiнки  приєднати до неї щорiчнi основну i додаткову вiдпустки незалежно вiд тривалостi її роботи на даному пiдприємствi, в установi, органiзацiї в поточному робочому роцi. ( Стаття 180 в редакцiї Закону N 117-XIV вiд 18.09.98 )
     Стаття 181. Порядок надання вiдпустки  для догляду за дитиною 
i зарахування її до стажу роботи

     Вiдпустка  для догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку та вiдпустка  без збереження заробiтної плати (частини  третя та шоста статтi 179 цього  Кодексу) надаються за заявою жiнки або осiб, зазначених у частинi сьомiй статтi 179 цього Кодексу, повнiстю або частково в межах установленого перiоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
     Вiдпустка  для догляду за дитиною до досягнення нею трирiчного вiку та вiдпустка без збереження заробiтної плати (частини третя та шоста статтi 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так i до безперервного стажу роботи i до стажу роботи за спецiальнiстю. Час вiдпусток, зазначених у цiй статтi, до стажу роботи, що дає право на щорiчну вiдпустку, не зараховується. ( Стаття 181 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4617-10 вiд 24.01.83; Законом N 871-12 вiд 20.03.91; в редакцiї Закону N 117-XIV вiд 18.09.98 )
     ( Вiдповiдно до роздiлу II Закону Української РСР N 871-12 вiд 20 березня 1991 р. (Вiдомостi Верховної Ради УРСР, 1991, N 23, ст. 267) частково оплачуванi вiдпустки з 1 сiчня 1992 р. надаються жiнкам до досягнення дитиною вiку трьох рокiв. )
     Стаття 182. Вiдпустки жiнкам, якi усиновили дiтей
     Жiнкам, якi усиновили новонароджених дiтей  безпосередньо з пологового будинку, надається вiдпустка з дня усиновлення  тривалiстю 56 календарних днiв (70 календарних  днiв - при усиновленнi двох i бiльше дiтей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.
     Жiнкам, якi усиновили дитину, надаються  вiдпустки для догляду за нею  на умовах i в порядку, встановлених статтями 179 i 181 цього Кодексу. ( Стаття 182 iз змiнами, внесеними згiдно  з Указами ПВР N 4617-10 вiд 24.01.83, N 6237-10 вiд 21.12.83; Законом N 871-12 вiд 20.03.91; в редакцiї Закону N 117-XIV вiд 18.09.98 )
     Стаття 182-1. Додаткова вiдпустка працiвникам, якi мають 
дiтей

     Жiнцi, яка працює i має двох або бiльше дiтей вiком до 15 рокiв, або дитину-iнвалiда, або яка усиновила дитину, одинокiй матерi, батьку, який виховує дитину без матерi (у тому числi й у разi тривалого перебування матерi в лiкувальному закладi), а також особi, яка взяла дитину пiд опiку, надається щорiчно додаткова оплачувана вiдпустка тривалiстю 7 календарних днiв без урахування святкових i неробочих днiв (стаття 73 цього Кодексу).
     Жiнкам, якi усиновили дитину старше трьох  рокiв, надається одноразова оплачувана вiдпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалiстю 56 календарних днiв  без урахування святкових i неробочих днiв пiсля набрання законної сили рiшенням про усиновлення дитини. Ця вiдпустка може бути використана також батьком дитини.
     За  наявностi декiлькох пiдстав для  надання цiєї вiдпустки її загальна тривалiсть не може перевищувати 14 календарних  днiв.
     Зазначена у частинi першiй цiєї статтi вiдпустка  надається понад щорiчнi вiдпустки, передбаченi статтями 75 i 76 цього Кодексу, а також понад щорiчнi вiдпустки, встановленi iншими законами та нормативно-правовими  актами, i переноситься на iнший перiод або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу. ( Кодекс доповнено статтею 182-1 згiдно iз Законом N 117-XIV вiд 18.09.98; iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами N 490-IV вiд 06.02.2003; N 2128-IV вiд 22.10.2004, N 573-VI вiд 23.09.2008 )
     Стаття 183. Перерви для годування дитини
     Жiнкам, що мають дiтей вiком до пiвтора  року, надаються, крiм загальної перерви  для вiдпочинку i харчування, додатковi перерви для годування дитини.
     Цi перерви надаються не рiдше нiж  через три години тривалiстю не менше тридцяти хвилин кожна.
     При наявностi двох i бiльше грудних дiтей  тривалiсть перерви встановлюється не менше години.
     Строки i порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим  ним органом за погодженням з  виборним органом первинної профспiлкової органiзацiї (профспiлковим представником) пiдприємства, установи, органiзацiї i з врахуванням бажання матерi.
     Перерви для годування дитини включаються  в робочий час i оплачуються за середнiм заробiтком. ( Стаття 183 iз  змiнами, внесеними згiдно з Указами ПВР N 4617-10 вiд 24.01.83, N 4841-11 вiд 30.10.87; Законом N 1096-IV вiд 10.07.2003 )
     Стаття 184. Гарантiї при прийняттi на роботу i заборона 
звiльнення вагiтних жiнок i жiнок, якi мають 
дiтей

     Забороняється вiдмовляти жiнкам у прийняттi на роботу i знижувати їм заробiтну плату з мотивiв, пов'язаних з вагiтнiстю або наявнiстю дiтей вiком до трьох рокiв, а одиноким матерям - за наявнiстю дитини вiком до чотирнадцяти рокiв або дитини-iнвалiда.
     При вiдмовi у прийняттi на роботу зазначеним категорiям жiнок власник або уповноважений ним орган зобов'язанi повiдомляти їм причини вiдмови у письмовiй формi. Вiдмову у прийняттi на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.
     Звiльнення  вагiтних жiнок i жiнок, якi мають дiтей  вiком до трьох рокiв (до шести  рокiв - частина шоста статтi 179), одиноких матерiв при наявностi дитини вiком до чотирнадцяти рокiв або дитини-iнвалiда з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крiм випадкiв повної лiквiдацiї пiдприємства, установи, органiзацiї, коли допускається звiльнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жiнок здiйснюється також у випадках їх звiльнення пiсля закiнчення строкового трудового договору. На перiод працевлаштування за ними зберiгається середня заробiтна плата, але не бiльше трьох мiсяцiв з дня закiнчення строкового трудового договору. ( Стаття 184 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4841-11 вiд 30.10.87; Законами N 871-12 вiд 20.03.91, N 1356-XIV вiд 24.12.99 )
     Стаття 185. Надання вагiтним жiнкам i жiнкам, якi мають 
дiтей вiком до чотирнадцяти рокiв, путiвок 
до санаторiїв та будинкiв вiдпочинку i подання 
їм матерiальної допомоги

     Власник або уповноважений ним орган  повинен у разi необхiдностi видавати вагiтним жiнкам i жiнкам, якi мають дiтей вiком до чотирнадцяти рокiв або дiтей-iнвалiдiв, путiвки до санаторiїв та будинкiв вiдпочинку безкоштовно або на пiльгових умовах, а також подавати їм матерiальну допомогу. ( Стаття 185 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР N 4617-10 вiд 24.01.83; Законом N 871-12 вiд 20.03.91 )
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.