На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Столыпинская реформа

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 11.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   Під враженням революційних подій 1905-1907 рр. правляча верхівка Російської імперії  усвідомила необхідність проведення економічних  та соціальних змін. Великі сподівання покладались на аграрну реформу, що пов’язувалась з ім’ям голови Ради міністрів П.Столипіним. Її планувалось здійснити за 15-20 років.
   Головною  причиною аграрної реформи було існування  феодальних пережитків на селі, які  гальмували розвиток сільського господарства. Основні серед них - поміщицьке землеволодіння та сільська община. Сільські общини були юридичними власниками землі, без їх дозволу селяни не мали права вільно розпоряджатися своїми наділами. Всередині  общини між її членами періодично відбувався перерозподіл земельних  ділянок. До того ж, селянський наділ  складався з декількох смуг (відрізків), розташованих у різних місцях общинної землі. Отже, селянин не був зацікавлений у застосуванні сільськогосподарських  машин чи аграрних нововведеннях, бо після чергового перерозподілу  він міг отримати землю набагато гіршої якості. Багато селян, не маючи  робочої худоби і знарядь праці, здавали свої наділи в оренду, але  продовжували вважатися платниками податків. Кругова порука прикріплювала  селян до общині. Наслідками такого порядку було зубожіння селянства  та посилення його протестних настроїв.
   Окрім того, більшість селянських господарств  мали натуральний характер, а не орієнтувались на ринок. Майже усе, що вирощувалось селянами йшло на власні потреби. З іншого боку, попит на сільськогосподарську продукцію зростав  у зв’язку із швидким розвитком  промисловості та урбанізацією. Нерозв’язаність  проблем села, де проживало близько 80% населення Наддніпрянщини, породжувало  соціальну напругу, наслідком якої стали революційні події 1905-1907 рр.
   Аграрна реформа мала на меті комплексно розв’язати низку проблем:
    створити орієнтоване на ринок міцне товарне селянське господарство;
    зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, ліквідувавши общини і передавши селянським господарствам землі, якими вони користувались, у приватну власність;
    сприяти посиленню у селян почуття власника і зняти їхнє незадоволення політикою влади;
    зберегти поміщицьке землеволодіння при частковому продажі ними своїх земель заможним селянським господарям;
    пом’якшити аграрне перенаселення шляхом організації державою переселенського руху селян з України до слабо заселених і неосвоєних азіатських районів Російської імперії.
   Реформа розпочалася у листопаді 1906 року указом прем'єр-міністра П.Столипіна  «Про виділення селян з общини». Остаточно вона була юридично оформлена  двома законами 1910 і 1911 років.  

   
Заходи  аграрної реформи

 

Руйнування  общини і закріплення за кожним
власником належної йому частини надільної общинної та викупленої землі
Надання кредитної  допомоги селянам через Селянський поземельний банк для покупки  державних та дворянських земель Переселення частини  селян у малозаселені райони Сибіру, Далекого Сходу, Північного Кавказу, Середньої  Азії
 
   За  умовами реформи кожен домогосподар одержував право закріпити за собою у приватну власність частину  общинних земель, які попередньо були в його постійному користуванні. Селянин  міг викупити у общини і «надлишки» землі. Окрім того, закріпивши за собою  землю, він мав право вимагати від общини зведення його землі в  один наділ в межах хутору або  відрубу. Селяни, які вийшли з общини, могли переселитися із села на виділену ділянку землі - хутір, де будували собі житло та обзаводились господарством. Або вони могли зберегти садибу в селі, розгорнувши своє господарство на відведеному індивідуальному наділі - відрубі.
   Відруб – об’єднання розпорошених смуг (відрізків) общинної земля в один наділ, що передавався у приватну власність окремого селянина.  
      Хутір – самостійне селянське господарство, яке утворювалося за рахунок виділення державної землі за межами села.

   У тих регіонах, де протягом останніх 24 років не було перерозподілів общинної землі, селяни ставали власниками своїх  наділів автоматично. Тільки угіддя - ліс, сіножаті - залишалися у спільному  володінні. Поміщицькі землі, як і раніше, залишалися за їх власниками. Для успішного  забезпечення аграрної реформи уряд створив спеціальний фонд з державних  та викуплених Селянським банком у  поміщиків земель, які мали продаватися  селянам на виплату протягом 55,5 років. На цих землях створювались хутірські  і відрубні господарства.
   П.Столипін
   За  своєю суттю пропозиції П.Столипіна  були новою аграрною програмою держави, що спрямовувалась на подолання відставання  Російської імперії від передових  країн. Здійснити її планувалося  через широке впровадження ринкових відносин на селі та підвищення товарності сільського господарства, зміцнення  господарств заможних селян. Українське селянство сприйняло заходи П.Столипіна  як позбавлення від розпорошеності земельних смуг (відрізків) і поміщицького землеволодіння. Але імперська влада, пристосовуючи сільське господарство до капіталістичних умов, водночас намагалась зберегти поміщицьке землеволодіння. Така політика була особливо актуальна  для центральних районів Росії, де феодальні пережитки відчувались  сильніше. В Україні ж сільське господарство було вже «просякнуто» капіталістичними елементами і реформа  П.Столипіна мала найбільший успіх. Напередодні реформи у Наддніпрянщині селянам належало 96,4млн. десятин землі, а поміщикам 63,9млн. десятин. Тому подальший перерозподіл поміщицької землі з прийняттям реформи тільки прискорився. Вже за перші три роки реформи поміщицьке землеволодіння в Україні скоротилось на 8,2%, а площа панських посівів напередодні Першої світової війни становила лише 18% від загальної.
   Однак строкатість у формах землеволодіння в Україні обумовила різні  результати реформи у різних районах. Так, руйнування общини було важливим наприклад, для Лівобережжя, де общинні  землі складали 51,6% всіх земель або  для Харківської губернії (93,1% общинних земель). Водночас у Полтавській  губернії общини володіли лише 17,9% земель, а на Правобережжі взагалі 3,5%. Зрозуміло, що вихід селян з общини активно  здійснювався саме на Лівобережжі і  Харківській губернії.
   Реформа П.Столипіна мала в Україні успіх. Це пояснювалась зокрема і психологічними та історичними особливостями українського селянства. Сприятливі природні умови  надавали змогу ефективно розвиватися  індивідуальному, подвірному господарству, що закладало традиції приватного землеволодіння. Хутори були типові для господарського устрою України ще з другої половини XVIII століття. Відносно не тривалий, порівняно  з Росією, період існування кріпацтва  у Наддніпрянщині не зруйнував тягу українського селянства до приватного господарювання. Протягом 1907-1915 pр. на Правобережжі вийшли із общини 48% селян, на Півдні – 42%, на Лівобережжі – 16,5%. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилось на хутори 10,3%.
   На  облаштування хутірського господарства потрібно було від 250 до 500 крб. Звісно, що не всі селяни мали необхідні кошти, тому переважну більшість таких господарств створювали середняки.
   Важливу роль у впровадженні реформи відігравав Селянський поземельний банк. Вже  упродовж 1906-1909 рр. поміщики України продали через банки 423 тис. га землі. Послугами банку у придбанні землі скористалося в основному заможне селянство, яке могло сплачувати відсотки за надані кредити. Селяни, які були не спроможні оплатити кредитування, втрачали землю і вона ставала власністю банку. У 1906-1910 рр. селяни України купили у банку 528 тис. га землі, причому майже 83% власників придбаної землі складали господарі хуторів і відрубів. Банки скуповували не тільки поміщицьку землю, а й тих селян, які продавали свої ділянки, переселяючись на схід Російської імперії.
   Важливим  компонентом столипінської аграрної реформи була переселенська політика. За 1907-1914 роки з Європейської частини Російської імперії на вільні землі за Урал переселилися 3,3 мільйони селян, включаючи 1,2 млн. українців. Основні причини переселення були: селянське малоземелля та безземелля, важкі економічні умови життя більшості селян, неврожай 1908-1909 років в українських губерніях.
   Переселенцям  надавали по 15 гектарів землі на голову сім'ї і 45 – на решту її членів. Українці заселяли Сибір та Далекий Схід цілими районами. Так, серед поселенців Приморського краю українці складали 75-80%, в Амурській області – 60-65%. Вони відразу утворювали поселення зі своїми рідними назвами, які збереглися й донині: Переяславка, Чернігівка, Верхній Мономах та ін.
   Переселялись  на нові землі не тільки малоземельні селяни, а й заможні. Продавши в  Україні свою землю вони купували реманент, сільськогосподарську техніку  і інколи реалізовували свої можливості на нових територіях із більшими для  себе економічними перспективами. Проте, так бувало не завжди.
   Звернімося  до джерел    З листа з переселенця  Харківської губернії
    «... Від продажу хати, грунтця  тощо я виручив 350 крб. По чугунці їхати було дешево; та як прибув у Омське, то треба було пароходом, їхати по річці, то тут вже біда. Мене з великим майном не взяли, хоч чекав я черги тижнів три, і довелося мені 700 верств їхати кіньми. А прибувши на місце я придбав сяку - таку хатину та пару коней і зосталося в мене грошей тільки 80 крб. Заробітків тут нема...».
   Матеріальні труднощі, брак робочих рук і знарядь  праці, незвичний клімат, хронічний  голод, відсутність кваліфікованої медичної допомоги обумовлювали дуже високу смертність, яка сягала 30-40% кількості  переселенців. Саме тому близько чверті всіх переселенців повернулися назад  до України. В основному це були ті, хто не мав необхідних коштів на розгортання господарської діяльності.
   Об’єктивно  переселення селян на окраїни  було прогресивним для економіки  Росії. Однак інтерес імперської влади був не тільки у цій площині. П.Столипін вважав за доцільне переселити в необжиті регіони найбільш небезпечну для поміщицького землеволодіння частину  селян і у такий спосіб розрядити  революційну ситуацію в державі. Про економічні інтереси переселенців уряд піклувався слабо.
   У цілому реформа П.Столипіна прискорила перехід українського села на ринкові  відносини, посилила процес концентрації земель у руках заможних селян (у 1911 р. вони становили в Україні 7%). Збільшилось використання сільськогосподарських машин, підвищилась товарність та врожайність сільського господарства. З 1910 до 1913 року посівні площі в українських губерніях виросли майже на мільйон десятин, а напередодні Першої світової війни тут був зібраний рекордний урожай зернових – 1,2 мільярди пудів. Українська пшениця становила понад 40% загальноросійського експорту.
   У суспільстві реформа викликала неоднозначну реакцію, оскільки вона не забезпечила створення усталеного буржуазного ладу в українському селі та зберегла поміщицьке землеволодіння. Причому самі великі землевласники ставилися до аграрної реформи вороже, оскільки боялися втратити дешеві робочі руки у зв’язку з виходом селян з общини, зміцненням та збільшенням кількості середняків.
   Окрім того, на селі загострився антагонізм між заможними селянами (їх кількість  зросла) і біднотою та між селянами і поміщиками, від яких селянство  вимагало безкоштовної землі. Свідчення  тому селянські протестні виступи, яких у 1907 р. було 804, а в 1910 р. - вже 2434.
    Негативно поставились до реформи  і політичні партії. Праві політичні  сили не були зацікавлені в руйнуванні традиційного укладу, ліві, які готувалися до нової революції, не хотіли послаблювати соціальну напругу у селянському  середовищі і розраховували на селян  як одну із складових рушійних сил  революції.
    
Україна а 1907 – 1914 р.

   Зрештою аграрна реформа залишилась не завершеною у зв’язку з вбивством П.Столипіна  у вересні 1911 р. у Києві в оперному театрі (раніше на прем'єра було зроблено 11 замахів). Терористичний акт здійснив член есерівської партії Д.Багров. 
 

   Піднесення  промислового виробництва 1910-1914 рр.
   У 1910 р. у Російській імперії та підвладних їй українських землях почалося піднесення про
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.