Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик сторя створення та роль у розвитку свтового спвтовариства вропейського союзу Пвнчноатлантичного союзу. Загальна характеристика та особливост правових аспектв євронтеграцї. Аналз зовншньої полтики України, спрямованої на євронтеграцю.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 01.07.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


3
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ННІ права та безпеки
ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ
Кафедра Теорії держави та права
Курсова робота
з дисципліни Теорія держави і права
на тему: „Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів.”
Виконав
Студент I курсу ПЗ-09-3 групи
Дятлова Т.А.
Керівник
Талдикін О.В. - кандидат
юридичних наук, доцент
Дніпропетровськ 2010
План
Вступ
1. Інтеграційні процеси в сучасному світі
2. Правові аспекти євроінтеграції
3. Україна в євроінтеграційних процесах
Висновки
Список літератури
Вступ
З часу незалежності Україна намагається відновити своє європейське обличчя. Однак не варто вважати, що наша держава належить до Європи лише географічно, оскільки визначення “країна СНД” або “пострадянський простір” не надають Україні ані історичної перспективи, ні прагнень до самовизначення. Хоча, як зазначав Ю.Лотман, “географічне розміщення тої чи іншої культури є постійно діючим фактором, який або спонтанно і несвідомо для самої культури, або відкрито і навіть підкреслено визначає шляхи її розвитку”
Втім власне реальна географія України -- розташування між Заходом/Європою і Сходом/Росією, а відтак -- “внутрішня культурна боротьба між реальною і метафізичною (міфологічною) географіями великою мірою визначили й українську долю та історію, і теперішні моделі майбутнього, в кожній з яких незмінно присутня Європа як один із членів дихотомічної пари”
Про специфічну європейськість України нагадує Ліна Костенко у праці “Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала” красномовно зазначаючи, що “Україна -- фактично раритетна нація, самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумі людства. Україна є фактом Європи, що лишень під кінець століття став набувати для світу реальних рис”
Актуальність теми зумовлена новими перспективами європейської інтеграції України, у процесі якої одна з провідних ролей належить саме українським мас-медіа. Українсько-європейська тематика лягла в основу наукових досліджень на авторських публікацій таких науковців, як Оксана Пахловська, Вацлав Гавел, Дені де Ружмон, Мілан Кундера, Клаус Бахманн, Даніель Кон-Бендіт -- за кордоном, Ліна Костенко, Володимир Шкляр, Тарас Петрів, Володимир Здоровега, Стефанія Андрусів, Ярослава Прихода -- в Україні.
У 2009 році виповнилось 60 років з часу створення Ради Європи - міжнародної організації, що об`єднає 47 європейських держав, до складу якої з 1995 року входить й Україна. А також 50 років з дня утворення Європейського суду по правам людини.
З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Україна отримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, стала суб'єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.
Інтеграція є магістральним напрямком розвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначить ситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі.
Євросоюз охоплений лихоманкою злиття, поглинання, що охоплює майже всі структури країн-членів та кандидатів в члени Союзу. Введення євро в 11 країнах ЄС прискорило цей процес.
Просування до цього почалося більш ніж як 40 років тому - з утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (1951р.). В Європі основним фактором інтеграційного процесу були ринки та ринкові відносини, та особливо активно - після 1957 року, коли Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція та ФРГ підписали Римський договір (25 березня 1957 року) про утворення Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС).
Керівники Європейського союзу ніколи не робили таємниці зі своїх технологій, ноу-хау переходу від простих форм інтеграції до більш складних за глибиною та охопленням. Члени ЄС почали зі створення зони вільної торгівлі, яке подовжувалось біля 10 років (з 1958 року до кінця 60-х років).
1. Інтеграційні процеси в сучасному світі
Нині жодна з європейських країн не є настільки сильною, щоб виступити головною дійовою особою, тому компенсувати свою слабкість європейські країни намагаються шляхом створення об'єднаної Європи. Головні інституції, що займаються процесом змін, -- це Європейський союз (ЄС) і Північноатлантичний союз (НАТО). Засноване Римським договором 1957 року Європейське Співтовариство спочатку поставило собі за мету створення спільного ринку, а 7 лютого 1992 року відповідно до положень Маастрихтського договору було перейменовано у Європейський Союз.
Евроінтеграція відіграває велику роль у розвитку різних структур та національних культур. Проаналізувати наслідки інтеграції в Євросоюз можна на прикладі Російської Федерації.
Становлення права Європейського Союзу як галузі наукового пізнання в Росії відбувалося в декілька етапів:
Перший етап - 50-ті - початок 70-х рр. ХХ ст. - початковий етап вивчення Європейської інтеграції у СССР.
Другий - середина 70-х - кінець 80-х рр. - формування наукових поглядів в сфері права Європейських співтовариств.
Третій етап - с початку 90-х рр. до нашого часу - сучасний етап вивчення російською юридичною наукою права Євросоюзу.
Ця періодизація умовна. Неможна назвати чітких кордонів кожного етапу, оскільки на практиці вони перетікали один в одного.
У 1951 р. як зазначалося вище, був підписаний договір про утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (ЄОУС) - першого Європейського співтовариства. У 1957р. на основі Римських договорів були засновані Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Утворення європейських співтовариств звернуло увагу юристів-міжнародників, істориків, економістів у всьому світі, у тому числі й у СССР.
Діяльність радянських вчених цього періоду мала перелік особливостей. Розробка питань західноєвропейської інтеграції відбувалася, насамперед у рамках історичної та економічної наук та в меншій мірі - науки юридичної. Як зазначав академік Б.Н. Топорін, правові проблеми не займали великого місця в роботах, належного зв`язку між юристами та їх колегами не було.
Особливістю першого етапу була дуже сильна ідеологізація гуманітарних наук, що призводила до утворення штампів мислення, у тому числі і в праві. Під керівництвом Комуністичної партії радянська юридична та економічна наука з самого початку зайняла негативну позицію по відношенню до Співтовариств, оскільки вони були утворені капіталістичними державами. Вчені намагались представити в негативному кольорі процеси, що відбувалися на Заході без якогось аналізу.
В роботах, які друкувалися в той час обов`язково цитувалися слова В.І. Леніна, матеріали з`їздів комуністичної партії та виступи її лідерів, під які „підганялася” дійсність. Ні про яке об'єктивне дослідження, яке було б допущене до публікації, не було й мови. Не можна не погодитись з думкою професора Б.А. Старшуна, який писав, що „наука в таких умовах існувати не може. Мова може бути лише про літературу, яка б містила інформацію, що представляє інтерес для науки”.
Не дивлячись на перевантаження ідеологією, в трудах радянських вчених першого періоду в рамках міжнародного та конституційного права освітлювались у тому числі й правові аспекти діяльності Співтовариств, здійснювалися спроби дати об'єктивний аналіз урядовим договорам, структурі та діяльності головних органів.
Особливо ця тенденція була характерна для другої половини 50-х рр. ХХ ст., коли почався період політичної „відлиги”. За думкою Ю.А. Борко, першим відкритим обговоренням проблем „спільного ринку” була дискусія на сторінках тижневика „Новое время” в січні-березні 1957. У відповідь на статтю Мол чанова Н. „О шумихе вокруг „общего рынка”, заперечували проти тезису про його нейздійсненність. Після проголошення офіційної позиції держави до Співтовариств, дискусія завершилася.
Найбільшим науковим майданчиком, що займалася економічними та політично-правовими проблемами європейської інтеграції з самого початку був Інститут світової економіки та міжнародних відносин - ІСЕМВ АН СССР, відтворений у 1956 р. У ньому працювали вчені, у тому числі ті, які не так давно повернулися із ГУЛАГа. Тут з`явилася перша в СССР школа інтеграційних досліджень. Проблема „спільного ринку” була однією з провідних тем в ІСЕМВ. У 1958, 1959 та 1962 рр. за участю співробітників ІСЕМВ пройшли три наукових конференції, на яких пролунав заклик до об`єктивної оцінки фактів, аналізу статистики та документів.
З`являються роботи (в основному статті), в яких аналізується структура та повноваження основних інститутів Співтовариств. Серед них слід відмітити статтю Д.Д. Каверіна „Суд Европейского экономического сообщества”. В ній показана дійсність „спільного ринку” - це „імперія монополістичних гігантів, що експлуатують мільйони та мільйони робочих”. Пояснюються приводи створення ЄС - боротьба проти світової соціалістичної системи; закріплення економічної бази північноатлантичного блоку. Але, як пише автор, ЄС не прагне послабити властиві імперіалізму протиріччя шляхом введення спільних економічних тарифів, спільної політики в області сільського господарства, транспорту, регулювання ввозу та вивозу товарів, свободи переміщення людей, робочої сили та капіталу.
Стаття професора Кейліна А.Д. „Юридичний механізм Європейського економічного співтовариства” опублікована в журналі „Советское государство и право” у 1963 р. Вона також охоплює політично-правові аспекти. В ній показана головна ціль „імперіалістичної інтеграції” - боротьба проти світової соціалістичної системи.
У 70-х рр. ХХ ст. на міжнародній арені відбуваються зміни, які вплинули на розвиток радянської юридичної науки. В 1973 р. Об`єднань королівство та Ірландія стають членами Співтовариств. У 1974 р. світ охопила фінансова криза, яка відобразилася на функціонуванні Співтовариств. Уповільнились темпи західноєвропейської інтеграції. У Радянському Союзі економічна криза в капіталістичних країнах була прийнятий як проявлення такого, що помирає, загниває та паразитує. В світі почалося чергове похолодання, новий виток холодної війни та гонитви за озброєнням. Все це відобразилося на дослідженні процесів західноєвропейської інтеграції у вітчизняній науці.
Другий етап - середина 70-х рр. - кінець 80-х рр. ХХ ст. - формування наукових поглядів в сфері права Європейських співтовариств. На початку 70-х рр. ХХ ст. зменшується загальний об`єм публікацій, присвячених проблемам європейської інтеграції.
З середини 70-х - першої половини 80-х рр. з`являються перші наукові публікації по правовим проблемам Співтовариств. Підвищується інтерес (особливо на початку 80-х років) до наукової роботи. Про це говорять, у тому числі, дисертаційні роботи молодих дослідників на отримання вченого ступеню кандидату юридичних наук.
Слід відмітити, що у загальному об`ємі робіт тоді складали більшість статей в періодичних виданнях. Тим не менш, різноманітність проблем, які досліджують дозволяє зробити вивід про те, що вчені прагнули вже більш об`єктивно проаналізувати інтеграційні процеси, що відбувалися в Європі, незалежно від ідеологічного тиску.
У радянській юридичній науці широко починає обговорюватися тема „наддержавності” (наднаціональності). Юрист А.Н. Талалаєв вперше визначив формально-юридичні ознаки в понятті „наднаціональність”:
1) Право певного органу, організації або співтовариства змушувати своїх членів без згоди і проти їх згоди, шляхом прийняття обов`язкових рішень більшістю голосів.
2) Право своїми рішеннями змушувати та уповноважувати фізичних або юридичних осіб або державні органи держав-членів безпосередньо без трансформації цих рішень в національне право держав.
3) Наділення правом приймати рішення, що вказані в пунктах 1 та 2, органи. Які складаються з незалежних від держави міжнародних службовців.
4) Право органа та організації на втручання у важливі питання, які відносяться до внутрішньої компетенції держав”.
З 1985 р., з початком процесу „перебудови”, наука поступово вивільняється від ідеологічних кайданів тоталітарного минулого. Руйнується „залізна завіса”. Проголошене М.С. Горбачовим „нове мислення” у зовнішній політиці СССР різко змінило відношення з капіталістичними країнами - з ворожого на дружнє, партнерське. Економічні та політичні зміни в СССР у другій половині 80-х років зустріли схвалення в Європі.
У грудні 1991 р. розвалився Радянський Союз, а слід за тим розпалася система соціалізму. У відповідь на це Європейські співтовариства видали ряд актів політичного характеру, у котрих продемонстроване бажання співпрацювати з новими державами за умови виконання останніми положень міжнародних угод, що укладав Радянський Союз.
У вітчизняній юридичній науці Росії з початку 90-х років ХХ ст. складається науковий напрямок, в центрі уваги якого знаходиться право Європейського Союзу (Європейське право).
3тій етап - початок 90-х років до сучасності - сучасний етап вивчення права Євросоюзу.
Сучасний етап вивчення правових питань європейської інтеграції - багатогранний, яскравий та мае багато особливостей. Засвоєння європейського права ВНЗ Російської Федерації відбувалося в декілька періодів та носило регіональний і в значній мірі “стихійний” характер. Успіх цього процесу складався з готовності керівництва найбільш передових вищів до змін, набору кадрів, що зналися на іноземних мовах, тощо.
Саме в цей час з`являються на базі великих вищів наукові майданчики по вивченню права Євросоюзу (європейського права). Інститут Європейського права Московського державного інституту міжнародних відносин заснований у 1996 р. Згідно з розпорядженням президента РФ. Багато років ним керував знаменитий вчений та організатор - професор, доктор юридичних наук - Л.М. Ентін.
Сучасний період розвитку в Росії Європейського права зв`язаний з визнанням його важливості в системі вищої юридичної освіти. Значну роль в цьому зіграли міжнародні наукові конференції, спеціально присвячені вивченню європейського права в РФ.
2. Правові аспекти євроінтеграції
Європейське право у світі в останній час стало одним із приоритетних напрямків розвитку вітчизняної та юридичної науки. Це в значній мірі пояснюється тим, що глобалізація світової економіки та життя в цілому ставить держави, народи та цілі континенти перед вирішенням схожих проблем. Вони вирішуються схожими правовими методами, одним з основних критеріїв котрих є всеоб`єднуючий принцип ефективності. Тому в праві спостерігається тенденція зближення національних правових систем, засобів та методів правового регулювання, спільна тенденція до формування деякого глобального права людства.
Правовий аналіз внутрішнього євроінтеграційного розвитку України має велике значення у зв'язку з підготовкою нашої держави до переговорів щодо нової угоди, яка визначить договірно-правові рамки подальших відносин з ЄС.
На даний час відносини України з ЄС регулюються Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і його державами-членами від 14 червня 1994 р. (далі - УПС) і характеризуються рівнем «партнерства та співробітництва». Однак у зв'язку із закінченням першого 10-річного терміну чинності УПС у лютому 2008 р. її має замінити нова угода.
Водночас, слід наголосити, що прийняття Плану дій Україна - ЄС на 2005-2007 рр. (далі - План дій), який є важливим інструментом співробітництва між сторонами, зумовлене необхідністю поступової трансформації відносин між Україною та ЄС з „партнерства та співробітництва” на якісно новий, вищий рівень інтеграції. До того ж у самому Плані дій зазначається, що “розширення ЄС дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть за рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва”.
Інтеграційний досвід ЄС свідчить про те, що наступним етапом інтеграції, після “партнерства і співробітництва”, є „асоціація”. Однак, укладаючи угоди про асоціацію, ЄС застосовує диференційований підхід.
Зокрема, метою Угод про асоціацію ЄС з країнами Середземномор'я (Середземноморські угоди) є створення зони вільної торгівлі, економічна, соціальна і культурна співпраця. Виняток становить Туреччина, угода про асоціацію з якою засновує митний союз із ЄС та забезпечує доступ Туреччини до внутрішнього ринку ЄС протягом перехідного періоду. У свою чергу, для Західних Балкан (зокрема, Хорватії та Македонії) ЄС передбачено процес стабілізації та асоціації, що включає різні рівні: стратегічний та політичний; інституційний; економічний; фінансовий. До окремої групи слід віднести угоду про асоціацію з Чилі, метою якої є заснування політичної та економічної асоціації з ЄС.
З державами Центральної та Східної Європи (новими державами-членами) ЄС у 90-ті роки укладав Європейські угоди, які засновували асоціацію між сторонами. Саме угоди про асоціацію європейського типу стали передумовою для набуття повноправного членства країнами Центральної та Східної Європи в ЄС.
Зважаючи на те, що Україна - європейська країна, яка поділяє європейські цінності, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу є закономірним етапом інтеграції України до ЄС. Саме така угода закріпить правові основи визнання державами-членами ЄС нового статусу України, що не пов'язаний з приналежністю ані до пострадянського простору, ані до європейського сусідства.
„Угорщина готова сприяти Україні в процесах євроінтеграції. Це може бути як інформаційна допомога, так і допомога на рівні обміну експертів. Про це заявив Надзвичайний i Повноважний Посол Угорської Республіки в Україні Януш Тод у ході зустрічі з Міністром юстиції України Олександром Лавриновичем. Зустріч відбулася 3 лютого 2004 року в Міністерстві юстиції України на прохання Посла.
Януш Тод передав українському Міністру запрошення Міністерства юстиції Угорщини, підкресливши, що обмін візитами сприяв би співпраці України та Угорщини щодо євроінтеграційних процесів.
Зокрема, угорський дипломат повідомив Міністра юстиції, що угорський досвід щодо однією з найпринциповіших умов для набуття членства в Європейському Союзі - адаптації національного законодавства до європейського, може бути цікавим для України. Януш Тод також поінформував Олександра Лавриновича про технічні моменти євроінтеграції, які вже реалізуються в Україні на сьогодні. Зокрема, про мовний тренінг для працівників органів центральної влади, який запроваджений Угорщиною за допомогою інших європейських країн”.
Прес-служба Міністерства юстиції України Tел. 229-88-70 E-mail: press@minjust.gov.ua
Водночас, укладення між Україною та ЄС угоди про асоціацію європейського типу відповідає інтересам ЄС. Така угода сприятиме зміцненню стабільності на Європейському континенті, свідчитиме про поширення євроінтеграційних процесів на Східну Європу, посилить вплив ЄС у регіоні.
Принциповим моментом майбутньої угоди між Україною та ЄС має стати забезпечення на її основі сприятливих умов для внутрішнього євроінтеграційного розвитку України. Адже інтеграційна підготовка держави, її економічні, правові та інституційні реформи є закономірним шляхом до набуття повноправного членства в ЄС.
Тому в нову угоду між Україною та ЄС має бути закладений „еволюційний потенціал”, а саме: принцип поступової, послідовної та поступальної інтеграції України в політичний, економічний та правовий простір ЄС. “Еволюційний потенціал” нової угоди дасть змогу закріпити перспективи послідовного поглиблення економічної и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.