На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат Причини поширення прояви тероризму у свт. Обєднання мжнародних зусиль у боротьб. Формула антитерору та проблеми захисту прав людини. Аналз загрози тероризму для України. Боротьба з незаконними поставками ядерних радоактивних матералв.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 27.04.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Тероризм як проблема світового масштабу
План:

Вступ
Основна частина
1. Причини поширення і прояви тероризму у світі
2. Об'єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму
3. Формула анти терору та проблеми захисту прав людини
Аналіз загрози тероризму для України
Висновки
Вступ

Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози.
Міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї.
Тема «Тероризм як проблема світового масштабу» зумовлена тим, що в наш час у світі поширений особливий спосіб прояву свого невдоволення -- це тероризм, який може призвести до третьої світової війни. Взагалі то вважають, що ця війна вже настала -- це війна проти тероризму. Тому ця проблема набула дійсно світового масштабу і потребує докладного вивчення, історичного та політико-правового аналізу.
Наша робота складається зі вступу, де ми окреслили мету нашої роботи, а саме, мета нашої роботи полягає у тому щоб дослідити причини, що призводять до розповсюдження тероризму у світі, дослідити наслідки терористичної діяльності в деяких країнах (США, Росія, Велика Британія, Ірак). А також ми повинні розглянути загрозу Україні від терористичної діяльності та її участь міжнародних організаціях, що борються з тероризмом. Далі йде основна частина, в якій розкриті такі розділи:
1. Причини поширення і прояви тероризму в світі.
2. Об'єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму.
3. Формула антитерору проблеми захисту прав людини.
4. Аналіз загрози тероризму в Україні.
Далі йде висновок, в якому будуть узагальнюючі відповіді на питання поставлені вище. Родзинкою нашої роботи є те, що ми використовували, крім звичайної наукової літератури, також деякі видання іноземних газет та зміст деяких конференцій, серед джерел присутні також деякі дані з МЗС щодо тероризму.
1. Причини поширення і прояви тероризму в світі

Нині існує понад 100 визначень поняття «тероризм», однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Терміни «терор» і «тероризм» історично вживаються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово «терор», що у перекладі з латинської мови дослівно означає «страх, жах», вперше вжитий у політич-ному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повстання й повалення «за допомогою залякування та помилування» кабінету міністрів при королі Людовіку XVI.
Першою терористичною групою в історії людства була, певно, секта сікаріїв, яка діяла у Палестині в 66-73 роках. н. е. Назва цієї секти походить від назви улюбленої зброї бойовиків угруповання, а саме короткого меча (сіки), який легко можна було сховати під одягом. Тактика діяльності сікаріїв спрямовувалась головним чином на дії під час масових заходів. Вони вважали, що якраз натовп є темрявою завдяки своїй щільності, давці і неможливості визначити, хто саме завдав смертельного удару. «Темрява натовпу» була їх улюбленим місцем здійснення терористичних актів. Головними цілями сікаріїв були представники єгипетської і палестинської діаспори, які виступали за налагодження дружніх стосунків із Римською імперією. Уже в ті часи сікарії відрізнялися релігійним фанатизмом. У муках вони вба-чали радість, вірили в те, що після повалення ненависного режиму народ звільниться від мук та страждань. У XI ст. Хасаном ас-Сабахом була створена таємна секта ассасинів, назва якої стала синонімом підступного вбивства. Вони вбивали кожного, хто був іншого віросповідання або намагався протистояти їм. 10 жовтня 1092 р. людина Хасана ас-Сабаха вбила самого візира сельджукського султана -- Нізам аль-Мулька. Саме ас-Сабах розробив ідеологічні підвалини так званої терористичної «держави», яка не має кордонів, чітко визначеної території. Володіння цієї «держави» складалися з окремих замків-фортець, які дуже важко було захопити, а людей підкорити. Наприкінці XVIII й упродовж двох третин XIX ст. поняття «терор» сприймалося у найширшому значенні неподільно від його етимології (La tereur -- жах). Цим словом називали і відкрито насильницьку форму диктатури, і практику одноразових політичних замахів. Із появою у XIX ст. опозиційних організацій, які практикували систематичні замахи, поняття «терор» і «тероризм» не поширюється на сферу воєнних дій, а виділяється як характеристики певного виду політичної боротьби. Ці поняття конкретизуються і відокремлюються одне від одного. В XX столітті термін «тероризм» почали вживати на позначення політичних вбивств, які практикують опозиційні організації, а поняття «терор» закріпилось за репресивними діями держави.
У XXI ст. тероризм став невід'ємною частиною політичних і економічних процесів у світі і значно загрожує громадській і національній безпеці. Поодинокі прояви переросли у масове явище. Нині тероризм -- проблема не лише для країн із політичним, національним чи релігійним розладом, -- це вже проблема Північної Ірландії та Великої Британії, Лівії та США, Палестини й Ізраїлю, Росії, Японії та Іспанії, це проблема всієї світової спільноти. Терористичні акти у США 11 вересня 2001 року кардинально змінили характер загроз міжнародній безпеці у світі. Вони продемонстрували можливість ураження значної кількості людей та об'єктів без застосування традиційної зброї: викрадений літак, комп'ютерні мережі, банківська або поштова система, засоби масової інформації, тобто те, що не підходить під визначення «зброя» у загальноприйнятому значенні.
Але не знижується і ядерна загроза з боку терористів. Рівень ризику застосування ядерної зброї та радіоактивних матеріалів можна попередньо оцінити за загрозами скоєння актів ядерного тероризму і викраденнями ядерних матеріалів. На сьогодні не існує надійних і повних даних про нелегальне переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, а також про випадки ядерного шантажу. База даних МАГАТЕ, за станом на 31 березня 2001 р., зареєструвала понад 550 інцидентів нелегального переміщення ядерних і радіоактивних матеріалів, і тільки дві третини з них підтверджено країнами-учасницями. Антонян Ю. М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. Кількості всіх перехоплених матеріалів не вистачило б для виготовлення навіть одного ядерного вибухового пристрою. Але проблема дуже серйозна. Нижче наводяться деякі дані, пов'язані з терористичними актами або, радше, з загрозою їх скоєння, а також найнебезпечніші випадки викрадення ядерних матеріалів:
R 1975 р. -- американська компанія Union Oil Co. Of California одержала від невідомих осіб лист із загрозою підірвати ядерний пристрій на одному з заводів компанії, якщо шантажистам не виплатять $100 тис.;
R 80-ті роки -- пуерто-риканські сепаратисти погрожували терактами проти ядерних об'єктів США;
R 1987 р. -- у Бразилії (м. Гоянія) через пошкодження викраденого контейнера з цезієм-137 загинуло четверо чоловік, 129 -- одержали значні рівні опромінення, довелося дезактивувати 85 будинків та евакуювати 200 чоловік із 41 будинку, роботи зі знешкодження тривали півроку за участю 575 фахівців, видалено 3500 куб. м радіоактивних відходів;
R 1990--1992 рр. -- у Росії директори Смоленської та Курської АЕС одержали листи з погрозами підірвати або захопити АЕС;
R 1992 р. -- у Литві з Ігналінської АЕС викрадено касету ядерного палива, згодом (1997 р.) знайшли близько 50 кг радіоактивного урану, очевидно, витягнутого з цієї касети;
R 1993 р. -- у США на територію АЕС Три-Майл-Айленд крізь систему інженерних бар'єрів прорвався автомобіль; у Грузії із Сухумського ядерного центру (Абхазія) зникло близько двох кілограмів збагаченого урану;
R 1994 р. -- у Німеччині (Мюнхен) затримано невеличку партію (363 г) контрабандного плутонію з Росії, придатного для виготовлення атомної бомби; у Литві кримінальне угруповання після винесення судом смертного вироку одному з її лідерів погрожувало підірвати Ігналінську АЕС;
R 1995 р. -- у Франції в другий охолоджуючий контур третього енергоблоку АЕС Блейс невідомі засипали сіль; у Японії релігійна секта Аум Сінрікьо планувала виготовити ядерний вибуховий пристрій з австралійського або російського урану; у Росії чеченські екстремісти в московському Ізмайловському парку помістили контейнер із радіоактивним ізотопом цезію-137;
R 1997 р. -- у Росії відвернули спробу диверсії на одній з АЕС;
R 1998 р. -- у Росії службовців ядерного об'єкта в Челябінську затримали «при спробі викрадення розщеплюваного матеріалу в кількості, достатній для виготовлення одного ядерного пристрою»; спецслужби Росії запобігли реалізації угоди по придбання однією з пакистанських компаній (можливо підконтрольної бін Ладену) збройового урану;
R 2000 р. -- у Росії на базі Камчатського півострова заарештували чотирьох моряків, котрі мали схованку з радіоактивними матеріалами. Їх обвинувачено в крадіжці цих матеріалів із субмарини, на якій проходили службу;
R 2001 р. -- у Росії поклали край двом спробам проникнення терористів на об'єкти збереження ядерних боєприпасів.
За даними МАГАТЕ, із 1993 р. було зареєстровано з високим ступенем достовірності 175 випадків нелегального продажу ядерних матеріалів і 201 випадок збуту інших радіоактивних джерел, зокрема тих, що використовуються в медицині та промисловості. Антонян Ю. М. Терроризм: Криминологическое и уголовно-правовое исследование. Тільки у 18 з цих випадків йшлося про високозбагачені уран або плутоній, необхідні для створення атомної бомби, і кількість їх була недостатньою для створення ядерного вибухового пристрою. Аналіз статистичних даних говорить: основним джерелом контрабандних матеріалів були країни СНД, передусім Росія; украденим матеріалом найчастіше був високозбагачений уран. У свою чергу, перехоплювали цю контрабанду переважно в Центральній Європі, а потім вже й у Росії. Сьогодні вважається малоймовірним створення ядерного вибухового пристрою якоюсь терористичною групою самостійно або за допомогою найнятих фізиків-ядерників. Ядерні ресурси Росії та ядерні матеріали атомної енергетики України нині розглядаються як імовірне джерело озброєння терористів. Причиною цього є зниження якості та рівня контролю над радіоактивними речовинами. Крім того, охорона, що здійснює нагляд за ядерними матеріалами, одержує низьку заробітну плату, та й ту часто невчасно. Тезу про гранично малу ймовірність використання терористами ядерних матеріалів, позаяк останні, мовляв, загрожують передусім самим терористам, поховали уламки веж Міжнародного торговельного центру в США. Терористи-камікадзе не бояться загинути. Проте в країнах СНД, слава Богу, таких майже немає. Переважає розкрадання всього, що можна вкрасти, зокрема й радіоактивних матеріалів. Громадяни злодюжки! Крадіжка радіоактивних матеріалів шкодить вашому здоров'ю!
У США з 1978 до 2001 р. американські АЕС 30 разів зазнавали нападів як екстремістів, так і активістів екологічних організацій. Проте досить серйозних атак на АЕС не було. Найсерйознішим випадком вважався прорив легкової машини крізь систему інженерних бар'єрів. Автомобілем керувала людина, котра раніше лікувалася від психічного захворювання. Після кривавого 11 вересня голова комісії з ядерного регулювання США (КЯР) Річард Месерв рекомендував переглянути заходи безпеки, які застосовуються на 103-х АЕС, розташованих у 31 штаті. Усім АЕС і паливним сховищам було наказано підтримувати найвищий рівень захисту, яким передбачено посилене патрулювання, додаткову охорону і тіснішу координацію з правоохоронними та військовими організаціями (конкретніше дії не розкриваються). Комісія з ядерного регулювання підтвердила, що в раніше розроблений таємний документ під назвою «Базова загроза» не було включено атаки на ядерні об'єкти з застосуванням великих авіалайнерів. Тепер проводяться консультації з відповідними відомствами з метою перегляду «Базової загрози», також проводиться детальний інженерний аналіз можливих результатів удару великого авіалайнера по об'єктах ядерної енергетики. На сьогодні в районах ядерних об'єктів США заборонено польоти літаків. Наприкінці листопада в США з'явилася нова «енергетична» загроза -- міністр юстиції Джон Ешкрофт заявив, що адміністрація президента США одержала повідомлення про можливий напад на об'єкти газової промисловості країни.
Як відомо, ще в грудні 2000 р. уряд Росії затвердив Федеральну цільову програму «Ядерна й радіаційна безпека Росії» на термін до 2006 р. Програму розраховано на три етапи, кожен із яких триватиме два-три роки. Її мета -- комплексне розв'язання проблеми ядерної та радіаційної безпеки, зниження ризику радіаційного впливу на людину та середовище проживання. Водночас фінансування програми 2001 р. скорочено вп'ятеро -- із запланованих 636 млн. руб. до 126,4 млн. Це не дозволить виконати заплановані заходи в повному обсязі. Є надія, що останні події змінять підхід до фінансування найважливішої державної програми Росії. Після подій у США 11 вересня начальник 12-го головного управління Міноборони РФ генерал-полковник І.Валинкін на зустрічі з журналістами розповів, що цілком виключає можливість ядерного тероризму в Росії. Саме його відомство відповідає за експлуатацію та збереження ядерних боєприпасів (ЯБП). Як заявив генерал, керівництво Росії та Міноборони РФ проводить комплекс превентивних антитерористичних заходів. По-перше, на об'єктах 12-го ГУ МО РФ створено штатні мобільні підрозділи для їх охорони та оборони. По-друге, організовано взаємодію підпорядкованих главку підрозділів із силами ФСБ й МВС. По-третє, з метою централізації управління ядерними об'єктами та боєприпасами в російській армії розпочато процес переведення об'єктів ЯБП у видах ЗС під єдиний контроль главку. По-четверте, запроваджується особливий контроль над морально-психологічним станом особового складу, що працює з ЯБП: визначено медичні тести на наркотики, алкоголь і «психотести». Ще одним, цілком новим тестом, є перевірка на «детекторах брехні», поставлених зі США за програмою Нанна-Лугара. Таким чином, за заявою керівництва Міноборони Росії, охорону ядерно-технічних сил кардинально посилено. Проте підстав для самозаспокоєння поки що немає. Так, із більш раннього повідомлення генерала випливає, що тільки 2001 р. у Росії зафіксовано дві спроби проникнення терористів на об'єкти збереження ядерних боєприпасів (у лютому та квітні).
Розпад СРСР зробив Україну третьою в світі державою за обсягом ракетно-ядерного потенціалу. Від колишнього Союзу наша країна успадкувала 130 стратегічних ракет СС-19 і 46 стратегічних ракет СС-24. Так на зорі української незалежності постало питання про необхідність приєднання до Договору про обмеження та скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНВ-1. Уже 1992 р. було підписано Лісабонський протокол до Договору СНВ-1, відповідно до якого Україна разом із Білоруссю й Казахстаном узяла на себе зобов'язання стати неядерною державою. У результаті політичної домовленості Росія стала спадкоємцем радянського ядерного потенціалу. 1996 р. усі ядерні боєзаряди з України вивезено в Росію в обмін на ядерне паливо для АЕС, а 30 жовтня 2001 р. ліквідовано останню з 46 шахтно-пускових установок (ШПУ) міжконтинентальних твердопаливних ракет СС-24. Таким чином, у питанні нашого ядерного потенціалу поставлено жирну крапку. В Україні були й залишаються (вже заднім числом) супротивники передачі ядерної зброї Росії. Не стільки через передачу в РФ, скільки заради збереження ядерного статусу (прилученості до великих держав?). Але після подій 11 вересня 2001 р. у США і кількох невдалих ракетних стрільб в Україні супротивників без'ядерного статусу нашої країни значно поменшало. Знищення останньої ШПУ не означає припинення робіт із Програми зменшення ядерної загрози. На місцях розміщення 30 шахтно-пускових установок уже проведено рекультиваційні роботи, а інші 16 об'єктів заплановано повернути народному господарству 2002 р. Усі роботи з утилізації ракет і знищення шахтно-пускових установок фінансують США -- Україна одержала на програму виконання програми роззброєння $520 млн. Як заявив посол США в Україні Карлос Паскуаль, Вашингтон збирається фінансувати програми зменшення ядерної загрози в Україні принаймні до 2006 р. На 2002 р. США планують виділити близько $30 млн. на ліквідацію стратегічних систем -- мають ліквідувати інфраструктуру стратегічних аеродромів в Узині, Білій Церкві та Прилуках, авіабази, пункти заправки тощо. В Узині заплановано створення комерційного аеродрому, а щодо інших об'єктів -- змінити їхнє функціональне призначення.
Світовому співтовариству відомі ініціативи й позиція України стосовно ядерної зброї та її випробувань. Так, виступаючи на ІІ конференції, присвяченій сприянню щодо прискорення набрання чинності Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, який проходив 11--13 листопада 1996 р. в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, тодішній український міністр закордонних справ Анатолій Зленко відзначив, що країна є прикладом послідовної та зваженої політики в сфері ядерного роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї. Також Україна закликала світове співтовариство дотримуватися мораторію на ядерні випробування. У цій сфері до України ніколи претензій не було. Проте з мирним атомом у нашій країні проблеми є. МАГАТЕ, що визначає міжнародні стандарти ядерної безпеки, назвало держави колишнього СРСР регіоном, де немає адекватного контролю над ядерними матеріалами. Російські інформаційні агентства, чомусь забувши про свою батьківщину, це повідомлення інтерпретували в слоган «МАГАТЕ внесло Україну в список ядерно-небезпечних країн». Як відомо, Україна, Росія, Молдова й Болгарія 1997 р. підписали Угоду про транспортування ядерних відходів. Молдова відмовилася ратифікувати цю угоду, і відходи переправляються Дунаєм в Одеську область. Болгарія таким чином транспортує свої ядерні відходи в Росію для подальшого поховання й переробки. На сьогодні через Україну вже пройшли два поїзди з ядерними відходами; щороку через нашу територію мають проходити три-чотири небезпечні вантажі з Болгарії. Можна зрозуміти занепокоєння Партії зелених України (голова -- В.Кононов) щодо відсутності гласності в питанні транзиту ядерних відходів через територію країни й розвитку інфраструктури ядерної енергетики загалом. Якщо на другу частину питання поки що не може відповісти ніхто, то на першу -- відповідно до Оргуської конвенції (про право на повну екологічну інформацію), має право одержати відповідь кожен громадянин України.
Ніякі ядерні об'єкти не повинні будуватися чи ввозитися в країну без попередження населення й місцевої влади. Сьогодні немає інформації про: надійність контейнерів і вагонів для перевезення ядерних відходів; про охорону вагонів; суму, отриману Україною за небезпечний транзит, і про те, скільки одержать ті українські регіони, через які проходять вагони з ядерними відходами. Україна не має альтернативи розвитку ядерної енергетики, а це вимагає на першому етапі добудування двох блоків Хмельницької та Рівненської АЕС. Навіть в умовах мінімального фінансування необхідно проводити певні дослідження в цій сфері. Можна тільки сподіватися на жорсткий контроль над ядерними об'єктами в країні з боку Держатомрегулювання України, який після багатьох перетворень знову почав функціонувати.
Попередження, виявлення і контроль виключать можливість ядерного тероризму.
Боротьба з незаконними поставками ядерних і радіоактивних матеріалів є надзвичайно складним завданням урядів у багатьох напрямах, і уряди несуть перед світовим співтовариством відповідальність за недопущення контрабанди й несанкціонованого використання, володіння й переміщення цих матеріалів через свою територію та кордони. Національна система попередження включає виконання міжнародних договорів і конвенцій; розробку, ухвалення й виконання національного законодавства в сфері поводження з ядерними й радіоактивними матеріалами; запровадження систем обліку ядерних матеріалів, ліцензування й видачу спеціальних дозволів на роботу з джерелами радіації; контроль над експортно-імпортними операціями; відповідну роботу правоохоронних органів, розвідки; прикордонний контроль. Також потрібен комплекс заходів для обмеження й ліквідації наслідків можливих актів ядерного тероризму. Окремо необхідно виділити питання фізичного захисту ядерних об'єктів, що є найважливішим для держав, які мають атомні станції (див. нижче).
Незаконний оборот розщеплюваних і радіоактивних матеріалів загрожує національній безпеці, здоров'ю населення й екології всіх країн світу. Тож потрібно підвищити світові стандарти й норми фізичного захисту; вдосконалити юридичну базу попередження й виявлення таких випадків; розширити застосування запобіжних заходів; сприяти співробітництву та обміну інформацією між державами, міжнародними організаціями; обновити з урахуванням сьогоднішніх реалій антитерористичне законодавство. Фізичний захист як перша лінія оборони Єдиним міжнародним стандартом фізичного захисту є Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів від 1980 р. і відповідні загальні рекомендації МАГАТЕ. Національна система фізичного захисту повинна бути спрямованою на забезпечення безпеки в сфері використання ядерної енергії, на захист від протиправних дій і незаконного обороту радіоактивних матеріалів. Будівництво системи фізичного захисту АЕС зазвичай починається з визначення кола і ролей організацій, відповідальних за її безпеку. Потім проводиться аналіз життєво важливих елементів АЕС і можливих методів та шляхів їх ураження; складається список критичного устаткування. Власне систему охорони АЕС забезпечує система інженерних бар'єрів, технічні засоби й персонал станцій. Наступним кроком є створення так званої моделі базової загрози, що ґрунтується на аналізі внутрішніх і зовнішніх загроз, терористичної, кримінальної й антиядерної діяльності угруповань усередині країни й за кордоном (тактика, зброя, спорядження, розмір терористичної групи), які можуть вдатися до спроб несанкціонованого вилучення ядерних матеріалів або диверсії. Все це разом і є загальнодержавною моделлю ядерної загрози. На жаль, в Україні таку модель не створено. Оскільки для цієї роботи необхідно задіяти спеціальні служби й відомства, то цим було б доцільно зайнятися Раді національної безпеки та оборони України, покликаній координувати й контролювати діяльність органів виконавчої влади в сфері національної безпеки. Сьогодні в Україні в сфері ядерної безпеки завдяки міжнародній підтримці вдалося досягти багато чого. Проте для вирішення виниклих сьогодні нових завдань необхідна чітка та злагоджена робота всіх відомств, відповідальних за цю сферу. Найважливішим і водночас найскладнішим питанням є ресурсне забезпечення і, передусім, фінансування. Тут потрібно не тільки сподіватися на допомогу Заходу, а й щороку передбачати в держбюджеті необхідні суми.
2. Об'єднання міжнародних зусиль у боротьбі проти тероризму

В умовах глобалізації міжнародних відносин боротьба з тероризмом тільки в національних рамках виявляється малоефективною. Потрібні об'єднані зусилля держав на парламентському, урядовому та суспільному рівнях. Експерти визнали як одну з провідних політику НАТО в боротьбі із сучасним тероризмом, основні напрями якої були започатковані на Паризькому саміті в листопаді 2002 року.
Сьогодні з міжнародним тероризмом необхідно боротися не аматорськими, а комплексними методами - на системному, міжнародному рівні. Нині стало цілком зрозуміло, що не тільки одна країна не може самотужки протистояти такому явищу, як тероризм, а й групи країн. Постала необхідність координації зусиль на рівні міжнародних організацій. НАТО у цьому розумінні є найефективнішим механізмом боротьби з міжнародним тероризмом.
Настав час утворити певну структуру швидкого реагування, яка б налічувала кілька десятків тисяч солдат і була добре підготовлена, сучасно озброєна та працювала на випередження, не допускаючи будь-яких проявів тероризму. Ця структура покликана убезпечувати населення від терористичних акцій та заходів, які призводять сьогодні до загибелі десятків тисяч людей.
Міжнародний тероризм - це форма силового зіткнення цивілізацій в умовах глобалізованого світу. Передусім ідеться про протистояння іудейської та мусульманської цивілізацій як найбільш радикальних і агресивних. У цю боротьбу втягується і християнська цивілізація, особливо її католицька та протестантська гілки. Втім, православні народи також не залишилися осторонь, найпаче враховуючи розширення зони військових конфліктів на іракську територію. У війні в Іраку беруть участь військові контингенти з православних країн, зокрема Болгарії та України. Не можна забувати і про інтереси таких цивілізацій, як буддійська чи архаїчно-природних культів, характерна для країн Африки і деяких ареалів Азії та Латинської Америки.
Сенс розвитку будь-якої цивілізації визначає її ставлення до людського життя. Найбільш утилітарний підхід до цього питання існує в мусульманській цивілізації, що розглядає жертву з боку носіїв мусульманських цінностей і, тим паче, представників інших цивілізацій, як нормальне, повсякчасне явище. Особливо активно таку лінію проводять радикальні мусульманські угруповання. Тому міжнародний тероризм став знаряддям саме в руках мусульманської цивілізації у її боротьбі за чільне місце у світовій спільноті та світовому господарстві. а також заради посилення своїх позицій. Ситуація, що виникла у світі після 11 вересня 2001 року, підштовхує світову спільноту до вироблення закону стосовно такого нового виду конфліктів ХХІ століття, як війна з тероризмом. Національна стратегія захисту Сполучених Штатів (The National Defense Strategy of the United States) відкривається промовистим твердженням -- «Америка є нацією на війні». Далі йде розшифрування цього твердження: «сьогоднішня війна -- проти терористичних екстремістських мереж, включно з їхніми державними й недержавними прихильниками». Цій війні було дано багато визначень -- «війна з тероризмом», «глобальна війна з тероризмом» або навіть «тривала війна». Все це, по-суті, означає одне: використання військової чи іншої сили для ураження терористів скрізь, де їх буде виявлено. У Сполучених Штатах є визнання факту війни з тероризмом і її політичних та юридичних наслідків. Власне, що це -- «війна взагалі», «нова форма воєнних дій» чи «протистояння зі світом тероризму»? Це справді війна у межах наявної юридичної структури -- чи, як її визначив президент США Джордж Буш у меморандумі Білого дому від 7 лютого 2002 року, «нова парадигма»? «Цю нову парадигму вводимо не ми, а терористи. Вона потребує нового трактування законів війни, яке при тому було б сумісне з женевськими принципами», зазначається у меморандумі. Чи не означає це таке: президент Буш вважає, що традиційний закон збройного конфлікту (який часто кваліфікується у США як «закон війни» й відповідно ілюструється чотирма угодами 1949 року в Женеві) не витримав випробування ХХІ століттям і потребує змін або корекції? Якщо це справді «нове трактування» американською стороною, то дуже важливо, аби воно вписувалося й координувалося з міжнародною відповіддю на тероризм як на явище, яке останнім часом набуває глобального поширення у світі. Традиційно й відповідно до практики багатьох останніх років, тероризм визначався як насамперед внутрішня проблема, стримування якої покладалося на внутрішні закони. Дії терористів, що, як, наприклад, у випадку з «Аль-Каїдою», давно вже набули міжнародних масштабів, не можуть трактуватися як звичайні злочини, які слід розглядати у світлі внутрішніх законів тієї чи іншої країни. Таким чином, постає необхідність розширення закладених у міжнародне право рамок збройного конфлікту. Очевидно, що одна країна, хоч би якою вона була могутньою, не уповноважена одноосібно чинити правосуддя від імені міжнародної спільноти. В ситуацій, яка склалася нині, можливо, є сенс створити авторитетний Міжнародний антитерористичний трибунал, який би мав чітко виписані повноваження судити і притягувати до відповідальності злочинців зі світового терористичного інтернаціоналу?
Проте якщо ми говоримо про зміну парадигми трактування законів війни з тероризмом, то чи не варто одночасно виписати відповідні закони, котрі б сприяли захистові жертв, які опинилися в зоні конфлікту, викликаного діями терористів? Не підлягає сумнівові, що необхідна зміна парадигми, відповідно до якої мали б враховуватися законні права цивільного населення, що завжди найбільше страждає від непримиренного протистояння задіяних у конфліктах сторін. Передусім повинно йтися про конфлікти, аналогічні іракському: на території цієї країни щодня від рук ісламських екстремістів гинуть десятки безневинних людей, а держава не має сили протистояти нападам терористів. Напевно, має бути визначено, що коли внутрішнє насильство досягає рівня «збройного конфлікту», то у війні з терористами можуть застосовуватися методи і засоби, які є адекватною відповіддю на посилення загрози з боку терористичних угруповань. Бо якщо у мирні часи відносини між державою та її опонентами повністю регулюються законами, що захищають права людини, то підвищення внутрішнього насильства до рівня «збройного конфлікту» переводить ситуацію у зовсім іншу площину. У площину, де неможливо повністю гарантувати права людини і її захист від осіб, котрі за ніщо мають життя своїх співвітчизників і ведуть неприкриту війну проти цивільного населення, свідомо удаючись до найбільш варварських методів винищення мирних людей. І якщо донедавна терористичні дії в основному поширювались у межах контексту національної внутрішньої боротьби, то глобалізація тероризму підштовхнула терористів із Близького Сходу розширити свої дії поза межі їхніх власних територій і здійснювати свої напади й на теренах Європи.
Вирішуючи це питання, особи й міжнародні організації, котрі належать до західного світу, потрапили в класичну пастку штампів та навішаних ярликів. Пастка ця не нова, але дуже комфортна для тих, хто освоює виділені ресурси на певну проблему чи якесь завдання. Річ у тому, що, аналізуючи факти, які лежать в основі ситуації, що склалася, бачимо: хоч військові дії в боротьбі з тероризмом були досить успішними, свої можливості вони вже вичерпали. Оскільки війна -- це збройне протистояння і є лише частиною заходів та засобів, які можна застосовувати для вирішення якихось проблем. Якщо про це говорить президент США Джордж Буш, то, очевидно, він як політик, що змушений говорити дуже простими для пересічного громадянина фразами, у принципі має рацію, називаючи зазначене протистояння війною з тероризмом. Але коли про війну з тероризмом говорять люди, котрі професійно досліджують цей процес, -- вони або не компетентні, або вводять громадськість в оману. Конфлікт, який виник у протистоянні з тероризмом, не коректно називати війною. Бо це є конфлікт, протистояння, комплекс різноманітних конфронтаційних дій. І тільки невелика надводна частина айсберга протистояння може ідентифікуватися як війна. Військовими методами це питання принципово не можливо вирішити. Тому загальмувалися процеси розв'язання проблеми у Афганістані й Іраку, і таким чином вони гальмуватимуться скрізь по світу.
Військові завершили розгром воєнізованих формувань противника, й сьогодні у Іраку та в Афганістані мали б працювати зовсім інші фахівці. Меншою мірою -- спеціалісти військової поліції, яка зараз практично повністю взяла на себе всі функції забезпечення безпеки в Іраку, а більшою мірою -- спецслужби. Проте набагато важливіша робота зі створення нової структури. Тобто нової системи: місії суспільства, ідеології й політики. Ці речі набагато складніші, можливо -- не такі очевидні, але це саме те, чого конче бракує нині. Якщо продовжувати протистояння силами військових (зокрема військової поліції), то це призведе до того, що ті ж таки військові -- а вони вже запитують себе, що ж робити далі, -- можуть запропонувати інший вихід -- встановлення військової диктатури. Власне, іншого виходу вони просто не можуть запропонувати, оскільки їм не відомі інші засоби для стабілізації ситуації.
Гадаю, саме з цієї точки зору вивчають зазначену проблему багато аналітичних західних центрів. Але є обставина, яка заважає політикам і можновладцям усього світу прислухатися чи використовувати думки й розробки людей, котрі розуміють справжні причини і справжні моделі того, що реально відбувається. Дуже чітко змалював картину, подібну до сьогоднішньої, Еріх Марія Ремарк в епізоді, де він описує спостереження нелегального емігранта лікаря, котрий перебуває за кількасот метрів від споруди Ліги націй і бачить, як приїжджають і від'їжджають щасливі й дуже багато вбрані у розкішні костюми, хутра та прикраси аристократичні пани та пані, що їх супроводжують. Вони вирішують світові проблеми, а тим часом війна вже йде у Європі. Ремарк геніально окреслив це не з погляду соціального маргінала, а з погляду політичного вигнанця антивоєнного, антиагресивного напряму, який добре розуміє причини конфлікту. До чого це призвело, ми знаємо. Історія нам показала, що було запущено вкрай спустошливу і жорстоку війну, якої могло й не бути. Причина -- цим гарно і багато вбраним панам, які не були наївними чи недалекими, просто було некомфортно, невигідно вирішувати нові завдання новими методами. І визнати, що поза їхнім вузько корпоративним світом існують проблеми, про які вони не хотіли й чути. Оскільки були повністю зациклені на вирішенні своїх кар'єрних політичних питань, захоплені бажанням розширювати бізнесові горизонти і примножувати фінансові здобутки й намаганням узяти від життя все, що давало їхнє привілейоване становище в суспільстві.
До речі, абсолютно аналогічна проблема існує зараз і в Україні. Так звана еліта зайнята переділом і роздерибаненням країни, не думаючи, що виклики, які постають сьогодні, можуть одним махом припинити це все й не дати використати вже здобуте раніше. Отже, повертаючись до війни з тероризмом, глобальних викликів і завдань, можна констатувати: ці нестандартні нові завдання щосили намагаються вирішити застарілими методами вчорашнього дня. Саме за тим рецептом, про який хтось із великих сказав, що пересічні генерали завжди готуються до вчорашньої війни. Так само пересічні політики готуються до вирішення вчорашніх проблем. Що фактично визнавав попередній президент США Білл Клінтон, коли говорив: ми були готові до «холодної війни» з сильним, але означеним противником Радянським Союзом, але не готові до неозначеної війни з противником, котрого неможливо знайти. Власне кажучи, те, що збурення викликається нарощуванням різниці економічних, соціальних, політичних і культурних потенціалів, не є чимось новим. Принаймні це відомо політичним, економічним і системним аналітикам. Постає класичне запитання: що ж робити? Бо, як свідчить попередній досвід, політики всерйоз займуться вирішенням цих питань, коли вони ввійдуть у стан гострої кризи.
Власне, заклики реформувати ООН та інші міжнародні інститути -- цілком слушні. Але на це піде дуже багато часу. Європейський Союз мав шанс реформуватися протягом кількох десятиліть. Однак на вирішення проблеми боротьби з тероризмом стільки часу просто немає. Відповідно, мав би бути застосований інший підхід. Оскільки політикою таких масштабів, безперечно, переважно займаються юристи, слід зазначити, що й тут ми втрапляємо у пастку ярликів, штампів та вчорашніх вирішень. Річ у тому, що юридична наука лише оформлює механізми, котрі складаються природним шляхом чи розробляються відповідними інституціями. Але самі закони не здатні створити такі інституції, як картина нездатна створити реальність. Відповідна спроба «загнати» проблему юридичним шляхом -- приречена, доки не будуть створені саме працюючі механізми й інституції, які вже потім можна оформити юридично.
Очевидно, що людство потрапило у свою чергову кризову смугу. Коли пробує вирішувати нові нагальні проблеми старими методами. Коли немає зацікавленості у тих, хто володіє ресурсами, і є зацікавленість у тих, хто пробує змінити систему різними способами. У цьому сенсі можна визнати, що навіть «Аль-Каїда» намагається змінити систему. Просто її «методи» і «цілі» дуже специфічні. Питання в тому, чи зможуть досягнути свої мети «Аль-Каїда» або якісь інші екстремістські угруповання? А таке може статися, оскільки тенденції, котрі сьогодні чітко вимальовуються у Латинській Америці, набагато деструктивніші й небезпечніші. Є підстави очікувати, що вони зможуть завдяки спрощенню парасоціалістичного і паракомуністичного підходів досягти-таки певного успіху.
Питання, чи людство здатне захистити свої здобутки, представлені вищою формою розвитку західної цивілізації, і продовжити їх, -- є питанням, наскільки людство зможе сконцентрувати свої ресурси і передати управління тим, хто бачить адекватні методи протидії активізації терористичних угруповань і встигне це зробити в реальному часі, а не намагатиметься послуговуватися моделями вчорашнього дня.
3. Формула ант терору та проблеми захисту прав людини
Після масштабних терактів у США, Іспанії та Росії, ряду вибухів у популярних туристичних центрах однією з характерних рис сьогодення стала необхідність посилення боротьби з правопорушеннями, організованою злочинністю і тероризмом. Пошук найоптимальніших методів протидії тероризму та екстремізму став головним завданням II Міжнародного антитерористичного форуму «Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм та екстремізм)», відкритого в рамках V Міжнародної вистав-ки засобів захисту, озброєння та спецтехніки «ISPEK-2005». Організатор форуму - громадська організація «Міжнародна антитерористична єдність» - поставила за мету привернути увагу громадськості до необхідності втілення нових підходів формування системної протидії тероризму та екстремізму насамперед через консолідовану позицію громадських сил.
На форумі як громадянська ініціатива була запропонована для обговорення модель Національної програми протидії тероризму та екстремізму. Визначаючи головні пріоритети ініціативи, голова правління «Міжнародної антитерористичної єдності» Олександр Дічек підкреслив у розмові з кореспондентом «Дня», що навіть в ООН не до кінця зрозуміли, як правильно потрібно боротися з тероризмом: «Уже очевидно, що сьогоднішня тактика, яка спирається на посилення силової складової, не може принести успіху, оскільки вона порушує права і свободи людини, відтак викликає роздратування в суспільстві. Наші технології мають гуманістичну направленість, їх можна умовно назвати інформаційно-суспільними, що поділяються на культурологічні, гуманістичні, освітні, виховні. Усі вони спрямовані на те, щоб сформувати гармонійну особистість, людину, у якої немає бажання протиставляти свою націю, релігію іншим». Важливість подібних ініціатив відзначив і співголова оргкомітету форуму, колишній перший віце-прем'єр міністр України Анатолій Кінах: «Це просто необхідно. Ми повинні розуміти, що таке явище, як міжнародний тероризм не має кордонів, не має релігії, не має нації, а тому загрожує безпеці усієї людської цивілізації. Однак результат може бути досягнутий тільки тоді, коли об'єднуватимуться зусилля держави і суспільства на принципах демократії, захисту прав людини, безпеки нашого життя».
Принцип системної протидії тероризму, спрямований на активізацію громадського сектора, знайшов схвальний відгук і з боку силових структур. Так, колишній заступник голови Служби безпеки України Василь Кругов підкреслив: «Тероризм як міжнародне транснаціональне явище є системою, яка потребує системної протидії. У першу чергу повинні працювати державні інституції - спецслужби, правоохоронні органи і спеціально створені структури, такі як, приміром, антитерористичний центр України на базі СБУ. Однак силова складова потребує і долучення самого суспільства, громадських інститутів». За його словами, держави, в яких не спрацьовувала громадська складова, мали серйозні проблеми: «Яскравий приклад - сусідня Росія. Безперечно, люди, які організовували вибухи домів, теракти в метрополітені не могли не проявляти себе при підготовці, але громадяни держави на це не відреагували», - відзначає пан Кругов. Саме тому, за його словами, сьогодні «Служба безпеки України вбачає необхідність долучення громадянського суспільства до роботи державних інститутів». Основна робота фахівцями покладається на засоби масової інформації, оскільки, на думку пана Кругова, «представники ЗМІ можуть донести ідеологію протидії тероризму та екстремізму до людей - це і є допомога у боротьбі з тероризмом». До такої ж думки схиляється і Олександр Дічек, який вбачає в адекватному інформуванні населення оптимальну модель гармонізації силової та громадської складової. Однак він наголосив і на відповідальності ЗМІ за ненавмисну «допомогу» терористам: «Особливістю сучасного тероризму є те, що він робить акцент на латентній складовій терористичної акції - це той момент, коли ЗМІ дуже детально розповідають про теракт. Саме на це розраховують терористи - на формування у суспільстві уявлення про них як про мучеників, героїв, борців за свободу та незалежність країни, регіону». Відтак адекватне висвітлення терактів, поєднане з донесенням ідеології протидії тероризму та екстремізму є оптимальною допомогою силовому сектору.» Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби / В.П. Журавльов, Б.В. Романюк, В.В. Коваленко та ін.; за ред. Я.Ю. Кондратьєва та Б.В. Романюка.
Основну роботу по боротьбі з тероризмом сьогодні виконує Антитерористичний центр України на базі СБУ, який діє з 1994 року. Інформацією про його роботу з «Днем» поділився Василь Кругов: «Практично всі об'єкти життєзабезпечення, техногенні об'єкти, ті, які можуть використовуватися терористами як суспільно значимі, сьогодні убезпечуються різноманітними програмами дій Антитерористичного центру України. Механізми протидії відпрацьовуються на всіх атомних станціях, газових і нафтопроводах, у місцях масового скупчення людей, будівлях вищих органів влади».
Сьогодні на базі Антитерористичного центру планується створення Міжнародного центру спеціальної підготовки - про це нещодавно заявив Президент Віктор Ющенко. Його метою, за словами пана Кругова, буде підготовка спеціальних підрозділів, відомств і міністерств України, задіяних у контртерористичних операціях, а також спеціальних підрозділів, яких потребуватимуть інші держави. Прикметно, що в Росії на сьогодні подібного центру немає, є спеціальний центр підготовки, але він готує виключно підрозділи ФСБ.
Розвиток ситуації в Іраку та регіоні Середнього Сходу спричинився до необхідності повернутись до реального аналізу базової стратегії США, їх національних інтересів як у глобальній, так і національній системі координат. В системі національної безпеки США яскраво проявилась проблема між стратегією як теорією і стратегією як дійовим механізмом досягнення визначеної мети в умовах виживання, ситуаційної необхідності, інтенсивних змін та нестабільності. Інша проблема -- це класифікація стратегії і тактики. У воєнній справі тактика визначає завдання збройних сил у процесі бою, а стратегія -- спосіб використання воєнних операцій для досягнення кінцевої мети. Аналіз і планування повинні аргументувати, які позиції вимагають їх включення до стратегії, а які -- до тактики. На практиці, тим не менше, має місце ситуація, коли, з одного боку, «тактика», а з іншого -- «стратегія» стають несумісними.
Документи базової національної стратегії містять у собі узагальнені визначені терміни, фундаментальні принципи та концепції, що охоплюють глобальні проблеми і в загальному не передбачають фінансування, силового забезпечення. Операційна стратегія передбачає комплекс дій, в основі яких є реальні механізми, орієнтовані на вирішення актуальних задач і зважені збалансовані рішення. З іншого боку, на відміну від базової, вона має таку характеристику, що є необхідним атрибутом дієвої операційної стратегії. У принципі базова стратегія повинна містити орієнтири можливих змін, але на практиці зазнає постійних втрат, що зумовлені реальними подіями. Кожна велика криза чи війна вносять зміни до задекларованої базової стратегії. Проблема полягає лише в оперативній розробці реальної операційної стратегії на коротку перспективу, де враховуються уроки розвитку подій. Інтегруючий термін «національна стратегія» (National Strategy) -- це наука і мистецтво розвитку і використання політичних, економічних і воєнних засобів держави в інтересах досягнення національних цілей в умовах мирного і воєнного часу» U.S. Department of Defense Dictionary of Military Terms. , де «національні цілі -- це фундаментальні цілі і задачі нації (народу), на реалізацію яких cпрямовано її політику, ресурси і зусилля». «Національна безпека США -- це умова розвитку держави, яка забезпечується воєнною перевагою США над будь-якою іншою державою чи коаліцією держав, сприятливою позицією американської дипломатії у сфері міжнародних відносин, воєнним потенціалом, що забезпечує успішну протидію яв и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.