На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Методологя оцнки потенцалу пдприємства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 13.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
Міністерство  освіти та науки, молоді та спорту України
Сумський  державний університет 
Конотопського інституту  
 
 
 
 

Курсова  роботиа
з дисципліни
«Потенціал  підприємства: формування та оцінювання»
на тему:
 «МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА» 
 
 
 
 

                                 Виконала 
студентка групи Е-81
Шаповал Юлія
Перевірив викладач
Зубко К.Ю
2012

План

Вступ …………………………………………………………………………….3

1.Теоретичні  основи оцінки потенціалу підприємства

          1.1 Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування……………………………………………………………………4-7
          1.2 Поняття вартості потенціалу та її модифікації…………………….7-9
         1.3 Принципи та механізм оцінки потенціалу підприємства………...9-11
2. Методичні  підходи до оцінки потенціалу  підприємства 

          2.1. Методологія визначення вартості  потенціалу підприємства…12-19 

         2.2 Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства……….…19-21
         2.3 Результатна оцінка потенціалу підприємства…………………...22-29
 3. Оцінка потенціалу підприємства графоаналітичним методом "Квадрат потенціалу"…………………………………………………………………..30-31
      3.1 Розрахунок довжини векторів  потенціалу підприємства……...31-32
      3.2 Графічне зображення "квадрату  потенціалу" підприємства…..32-33
      3.3 Тип форми "квадрату потенціалу" підприємства………………33-34
      3.4 Характеристика зв’язку типу  форми "квадрату потенціалу" підприємства та стадії життєвого  циклу підприємства…………………..34-35
      3.5 Заходи щодо розвитку оптимального  потенціалу підприємства………………………………………………………………...35-37
Висновки…………………………………………………………………………38
Список використаної літератури………………………………………..….39-40 
 
 
 
 
 
 

Вступ
               Сучасний економічний розвиток свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які уможливлюють ефективне подолання складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового середовища та дасть змогу своєчасно адаптуватися до нього.
Термін  «потенціал» у своєму етимологічному значенні походить від латинського  слова «potentia» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю. Вперше про цей термін згадано в 1924 році Воблиєм К.Г.
                  У вітчизняній економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або як рівень потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник української мови також під цим терміном розуміє „приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов”.
                 Таким чином термін „потенціал” означає наявність у кого-небудь прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.
Мета  і завдання курсової роботи заключається в слідуючому:
1. Теоретичні  основи оцінки потенціалу підприємства
2. Ознайомитися  з методологічними підходами 
3. Методологія  визначення вартості потенціалу  підприємства
4. Оцінка потенціалу підприємства графоаналітичним методом "Квадрат потенціалу" 
 
 

1.Теоретичні  основи оцінки  потенціалу підприємства

1. 1Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування

              Беручи загалом, оцінка – це результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик об'єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.
        У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства, особливо щодо засадничого принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показника чи системи показників?
                               Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. На наш погляд, структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:
    загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;
    забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;
    наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;
    можливість регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;
    можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.
             Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.
             Базуючись на визначенні розглянутого нами поняття потенціалу підприємства, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових. Але при цьому постає питання: в яких показниках вимірювати ці складові? Використання натуральних показників є надто складним, оскільки елементи потенціалу значно відрізняються один від одного за змістом і формою. У зв'язку з цим відрізняються й натуральні одиниці, що їх характеризують. Тому багато які дослідники вважають найліпшим вимірювання значень елементів потенціалу за допомогою одного показника-еквівалента..
                      Оцінка вартості потенціалу підприємства – це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.
              В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми.         Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:
    підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;
    визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;
    визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;
    реструктуризація підприємства;
    розроблення плану розвитку;
    визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;
    укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;
    установлення бази оподаткування;
    прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);
    здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.
    Оцінка вартості майна проводиться за:
      продажу певної частки нерухомості;
      отримання кредиту під заставу частини нерухомості;
      страхування нерухомого майна і визначення у зв'язку з цим його вартості;
      передавання нерухомості в оренду;
      оформлення частини нерухомості як внеску до статутного фонду новостворюваного підприємства;
      оцінки нерухомого майна як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства.
    Оцінка вартості машин і обладнання проводиться в таких випадках:
      продаж окремих одиниць обладнання;
      оформлення застави;
      страхування рухомого майна;
      передавання машин, обладнання в оренду;
      організація лізингу машин, обладнання;
      визначення амортизаційних відрахувань;
      оформлення машин і обладнання як внеску до статутного фонду іншого підприємства;
      за реалізації інвестиційного проекту.
    Оцінка вартості гудвілу проводиться за:
      передання або продажу іншому підприємству;
      надання франшизи іншим компаньйонам;
      визначення збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями інших підприємств;
      використання гудвілу як внеску до статутного капіталу;
      за визначення вартості всіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства.
                         1.2. Поняття вартості потенціалу та її модифікації
           Вартість – це гроші чи грошовий еквівалент, який покупець готовий обміняти на який-небудь предмет чи об'єкт. Незважаючи на явну близькість, в теорії оцінки заведено розрізняти поняття вартості, витрат і ціни.
             Вартість – це міра того, скільки гіпотетичний покупець готовий заплатити за оцінювану вартість.
             Витрати – це міра затрат, необхідних для того, щоб створити об'єкт, подібний до оцінюваного. Витрати впливають на ринкову вартість, але однозначно її не визначають. Дорогий об'єкт може мати низьку корисність і відповідно невисоку вартість.
              Вартість в обміні – це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку. Вона визначається на основі реальних економічних факторів, тому її називають об'єктивною вартістю. Найпоширенішою формою об'єктивної вартості є саме ринкова вартість, яка є наріжним каменем теорії оцінки. Під ринковою вартістю розуміють найвищу грошову суму (ціну), за яку передається майно (титул власності) в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і продавцем на дійсну дату оцінки за дотримання таких умов:
    відкритості та конкурентоспроможності ринку, на якому вільно взаємодіє достатня кількість контрагентів, пов'язаних з продажем і купівлею аналогічних об'єктів власності;
    покупець і продавець оцінюваної власності точно поінформовані про основні характеристики нерухомості та стан ринку, діють розважливо, зі знанням справи і без примусу;
    термін експозиції об'єкта власності на ринку має бути достатнім для залучення необхідної кількості потенційних покупців, які утворюють даний сегмент ринку.
         Заставна вартість – це оцінка за ринковою вартістю майна (майнових прав), що передаються як гарантія забезпечення боргових чи інших зобов'язань.
        Страхова вартість – базується на вартості заміщення (відтворення) об'єкта оцінки в цілому чи окремих його елементів, найпіддатливіших до руйнування (знищення). На основі страхової вартості визначаються страхові суми, страхові виплати та страхові відсотки.
          Орендна вартість – розрахункова величина вартості об'єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу орендної плати. За базу орендної вартості беруть переважно ринкову вартість об'єкта нерухомості за умови дальшого його використання в такий самий спосіб, що і на дату оцінення.
           Вартість у користуванні – це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквівалента від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача, то її часто називають суб'єктивною вартістю. Найбільш поширеним проявом вартості у користуванні є інвестиційна вартість. Під нею розуміють вартість об'єкта нерухомості, визначену за конкретних умов, мети та результативності інвестування.
              Балансова вартість – відображена в бухгалтерській звітності первинна вартість активів, про індексована на дату останньої переоцінки і зменшена на суму амортизаційних відрахувань.
         Податкова вартість – вартість, розрахована згідно з порядком, визначеним законодавством про оподаткування власності.
        Вартість заміщення – сукупність витрат у поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога, який має еквівалентну з оцінюваним об'єктом корисність.
                          Кожен із перелічених видів вартості чи то в обміні, чи то в користуванні має певну галузь застосування та обмеження. Вибір тієї чи іншої модифікації вартості залежить від особливостей об'єкта, поставленої мети та порядку оцінки. 

1.3. Принципи та механізм оцінки  
потенціалу підприємства

         Загальновживана класифікація принципів оцінки виокремлює такі їх групи:
    принципи, які базуються на уявленнях користувача;
    принципи, які пов'язані із землею, будинками і спорудами;
    принципи, які пов'язані з ринковим середовищем;
    принцип найліпшого і найефективнішого використання.
         До складу принципів, які базуються на уявленні користувача, включають: корисність, заміщення та очікування.
        Принцип корисності базується на постулаті, що будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду.
            До складу принципів другої групи відносять: залишкову продуктивність; внесок; віддачу; збалансованість; оптимальний розмір; поділ і поєднання пакета прав власності.
             Внесок. Сутність цього принципу полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в будь-яку складову потенціалу підприємства ефективні лише тоді, коли вони підвищують його ринкову вартість. Величина внеску визначається як різниця між зміненою вартістю й витратами, які зумовили цю зміну. Внесок, який не забезпечує приросту вартості потенціалу підприємства, є зайвим «поліпшенням».
          Віддача. Даний принцип означає, що в міру додавання ресурсів до основних складових потенціалу підприємства чистий прибуток має тенденцію до зростання, але тільки до певного моменту (певної межі). Після цього темпи зростання дохідності починають уповільнюватися аж доти, доки приріст результативності не стане меншим за приріст витрат на додаткові ресурси.
         Збалансованість (пропорційність). Згідно з цим принципом усі елементи ресурсно-виробничого й управлінського потенціалу підприємства повинні мати збалансовану внутрішню й загальну структуру. Постійне підтримування необхідної пропорційності між розвитком складових потенціалу забезпечує максимальну прибутковість функціонування підприємства та найвищу його вартість.
             Оптимальний розмір (величина). Вимоги цього принципу стосуються кожного фактора виробництва – землі, будівель і споруд, технічного оснащення, персоналу, які разом дають можливість створити економічно обґрунтований (оптимальний) розмір потенціалу підприємства та отримати від нього максимальний прибуток відповідно до ринкової кон'юнктури в даному районі.
               Поділ і поєднання прав власності. Система майнових прав України, передбачена Цивільним кодексом, дозволяє поділяти та продавати окремо майнові права на власність. Останні згідно з теорією пакета (пучка) прав розглядаються як складові, які разом уособлюють усі визнані законом майнові права.
             Відповідність. За інших однакових умов потенціал підприємства, яке найвищою мірою відповідає містобудівним, екологічним, ринковим та іншим стандартним нормам і загальнопоширеним тенденціям землекористування, має найвищу вартість.
         Попит і пропонування. На вартість потенціалу підприємства великий вплив справляє співвідношення між попитом і пропонуванням. Коли останні збалансовані, а потенціал підприємства використовується якнайліпше і найефективніше, ринкова ціна підприємства, як правило, відображує вартість (витрати) його створення. Якщо на ринку існує надлишок пропонування чи недостатній попит, то рівень цін на підприємства знижується. Вищий рівень ринкових цін проти вартості будівництва стимулює введення в дію нових виробничих об'єктів доти, доки не настає цінова рівновага.
         Змінювання. Цей принцип передбачає під час оцінювання вартості потенціалу підприємства та його складових урахування можливих змін їх функціонування внаслідок трансформації економічних, соціальних і юридичних умов, а також впливу регіональних і локальних факторів.
             Принцип найліпшого і найефективнішого використання є синтезуючим принципом оцінки вартості потенціалу підприємства. Як системоутворювальний елемент він інтегрує загальний вплив усіх раніше названих принципів і означає, що з можливих варіантів використання потенціалу підприємства буде вибрано той, за якого найповніше реалізуються функціональні можливості всіх складових потенціалу і забезпечується їх максимальна результативність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Методичні підходи до оцінки потенціалу підприємства
2.1. Методологія визначення вартості потенціалу підприємства
          Будь-яку вартість можна розглядати  з позицій колишніх, сучасних  та майбутніх результатів з урахуванням того.   Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:
-          витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання
-          порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод
-          результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.
              Загальну класифікацію можливих методів вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства наведено на рис.1
          Слід зазначити, що кожен з указаних підходів реалізується з допомогою специфічних методик, які залежать від об’єкта оцінки.
Витратні  методи Порівняльні методи Результатні методи
Метод порівняльної одиниці Метод парних продаж Метод капіталізації  доходу
Метод поділу за компонентами
Метод статистичних коригувань
Метод дисконтування грошових  потоків
Метод кількісної діагностики
Експертні методи порівняння
Метод залишкового  доходу
Метод обліку витрат на  інфраструктуру
Методи  мультиплікаторів порівняння
Метод заміщення
Метод індексації даних проектно-кошторисної
документації
Вартість  підприємства та втіленого в ньому  потенціалу
        Рис. 1. Загальна класифікація методів оцінки підприємства та його потенціалу.
          Методи вартісної оцінки земельно-майнового комплексу підприємства та окремих його компонентів, що можуть бути використані для оцінки відповідних можливостей підприємства, поділяють на:
1) Витратні (майнові) методи – визначають  вартість об'єкта за сумою витрат  на його створення та використання. Існують такі види витратних  методів: 
- метод  порівняльної оцінки;
- метод  поділу за компонентами;
- метод  кількісної діагностики; 
- метод  обліку витрат на інфраструктуру;
- метод  заміщення; 
- метод  індексації даних проектно-кошторисної  документації.
2) Порівняльні  (ринкові) методи – визначають  вартість на базі зіставлення  з аналогами, що вже були  об'єктами ринкових угод. Існують  такі види порівняльних методів: 
- метод  парних продаж;
- метод  статистичних корегувань;
- експертні  методи порівняння;
- метод  мультиплікаторів порівняння.
3) Результатні  (дохідні) методи – оцінюють  вартість об'єкта на засаді  величини чистого потоку позитивних  результатів від його використання.             Існують такі види результатних методів:
- метод  капіталізації доходу;
- метод  дисконтування грошових потоків; 
- метод  залишкового доходу.
             Слід також приділити відповідну увагу чинникам, що формують вартість земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства, а значить і його потенціал. Всі чинники поділяються на слідуючи групи:
1) Загальні  чинники (безпосередньо не пов’язані  з об’єктом оцінки):
- економічні: система оподаткування, джерела  фінансування, попит і пропонування  ринку, національна політика у  галузі, стратегія зовнішньоекономічних  відносин тощо;
- соціальні:  культурно-освітній рівень населення,  статево-вікова структура населення,  густота заселення території,  структура населення за національностями, Рівень соціальної інфраструктури;
- політичні:  податкове законодавство, земельні  кадастри, спеціальні нормативно-законодавчі  акти, рівень політичної стабільності, стратегія національного розвитку, механізми ліцензування і патентування;
- природні: екологічна ситуація регіону,  місцерозташування, геологічні, геодезичні, топологічні, сейсмічні та інші  характеристики території, наявність  та якісні характеристики родовищ  корисних копалин. 
2) Локальні  чинники (безпосередньо пов’язані  з окремим класом об’єктів  оцінки):
- фізичні:  типові габаритні розміри та  тенденції їх зміни, залежність  від інфраструктури, мінімальний  рівень фізичної придатності,  стандарти безпеки, естетичні  стандарти; 
- умови  продажу: рівень майнового забезпечення  ринкових угод, особливі умови  угод, мотивація попиту та пропонування, регіональна відокремленість, необхідність  страхування, умови поставки;
- місцезнаходження: транспортна доступність, навколишнє  природне оточення, інфраструктура  об'єкта, якість ґрунтів; 
- фінансово-економічні: дата оцінки та дати аналогічних  ринкових угод, обсяги, умови та  терміни кредитування, особливі  умови фінансування, рівень наукової  прогресивності, способи господарського  використання.
3) Індивідуальні  чинники (безпосередньо зумовлені  конкретним об’єктом оцінки):
- матеріально-технічні: наявність та якість виробничих  запасів, кількісні та якісні  характеристики наявних основних  фондів, стан будівель, споруд, виробничі  та загальні господарські площі  тощо;
- ринково-ситуаційні: обсяг та динаміка попиту(пропонування) стосовно об'єкта оцінки, постачальники,  партнери та покупці, урегульованість  ринку, ринкова інфраструктура;
- соціальну-трудові:  чисельність персоналу у розрізі  окремих категорій, освітньо-кваліфікаційні  характеристики, соціальний клімат, якість менеджменту, рівень трудової  дисципліни;
- структурно-функціональні:  тип загальної організаційної  структури та структури управління, рівень децентралізації управління, рівень спеціалізації підрозділів,  система інформаційних потоків. 
             Розглянемо детальніше кожний з підходів до оцінки потенціалу підприємства.
Традиційно  виділяють три рівні кошторисів:
- локальні  кошториси – документи, які  фіксують повні витрати (незалежно  відносять їх на собівартість  чи ні) на виконання окремих  робіт, проведення окремих комерційних  угод, купівлю та монтаж певних  об'єктів; 
- об'єктні  кошториси – зведені документи,  які акумулюють інформацію локальних  кошторисів у розрізі цілісних  об'єктів; 
- зведені  кошториси – це загальні звіти  про суму повних витрат на  створення (використання), які включають  дані об'єктних кошторисів та  дають змогу оцінити суми витрат  у цілому по підприємству.
          Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:
1. Ресурсний  метод – розрахунок окремих  елементів кошторису, що необхідні  для реалізації управлінського  рішення, через облік витрат  у поточних чи прогнозних цінах  і тарифах. 
2. Ресурсно-індексний  метод – поєднання ресурсного  методу з системою вартісних  індексів, які використовуються  виробником чи будівельником  об'єкта. Індекси вартості – це відношення поточних (прогнозних) вартісних характеристик об'єкта до базових аналогів-ресурсів.
3. Базисно-індексний  метод – перерахунок витрат, понесених  власником у різні часові терміни  реалізації проектного рішення,  з базового до поточного рівня  за допомогою коригувальних коефіцієнтів.
4. Базисно-компенсаційний  метод – облік окремих елементів  кошторису та визначення додаткових  витрат на компенсацію їх змін  під впливом цінових (тарифних) факторів.
5. Метод  аналогових об'єктів передбачає  наявність значної бази даних  щодо реалізованих проектів та  їхніх кошторисів, а також потребує  визначення причин та розміру  відхилень планових значень від  фактичних протягом порівнянного  проміжку часу.
На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів  потенціалу не існує, тому слід використовувати  різні механізми коригування  вартості аналога.
                      Слід зазначити, що згадані вище оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори – це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою.
              Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємства; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показники ринкової позиції.
За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від  операційної діяльності (загальний  валовий дохід), грошовий потік від  функціонування об'єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.
              Різновидом методу мультиплікаторів можна вважати метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначених та усереднених співвідношеннях між характеристиками об'єктів порівняння.
                      За розрахунків вартості об'єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці, розрахованих на підставі складних відсотків:
- Майбутня  вартість грошової одиниці (F1) – відображає зростання грошової  одиниці, покладеної на депозит.  Відсоток нараховується на початкову  суму та відсотки, нараховані  раніше.
- Нагромадження  грошової одиниці за період (F2) – показує майбутню вартість  серії регулярних однакових платежів  за певний період за відповідної  відсоткової ставки.
- Фактор  фондозаміщення (коефіцієнт заміщення  капіталу) (F3) – показує суму первинного  інвестування, необхідну для нагромадження  грошової одиниці з урахуванням  нарахованих відсотків. 
- Поточна  вартість грошової одиниці (F4) – показує теперішню вартість  грошової одиниці, яку очікується  отримати у майбутньому. 
- Поточна  вартість одиничного ануїтету (F5) – дає змогу визначити теперішню  вартість через серію однакових  майбутніх платежів.
- Коефіцієнт  амортизації грошової одиниці  (F6) - Служить для розрахунку періодичних  платежів за основну суму боргу  та відсотки за нього. 
Методами  результатної технології розрахунків  є:
1) Метод  капіталізації доходів базується на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об'єкта у його вартість. Інакше кажучи, необхідною умовою застосування цих методів є можливість визначення чистого потоку капіталу та встановлення коефіцієнта капіталізації для нього. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів - отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.
       Відповідно до цього заведено розрізняти таківиди коефіцієнтів капіталізації:
- загальний  коефіцієнт капіталізації; 
- коефіцієнт  капіталізації власного капіталу;
- коефіцієнт  капіталізації позикового капіталу;
- коефіцієнт  капіталізації залежно від об'єкта  оцінки (землі, об'єктів нерухомості,  нематеріальних активів тощо).
Методи  визначення коефіцієнта капіталізації:
- За  ставкою дисконту. У разі встановлення  коефіцієнта капіталізації на  рівні попередньо визначеної  ставки дисконту передбачається, що грошові потоки підприємства  постійні та необмежені в часі  тому коефіцієнти капіталізації  прирівнюються до ставки дисконтування. 
- На  підставі порівняльного продажу.  Він базується на інформації  про аналогічні об'єкти та досягнутої  корисності їх господарського  використання, яка доступна на  ринку. 
- Методом  сумування. Визначає, що коефіцієнт  капіталізації є як сума ставки  дисконту та норми відшкодування  капіталу. Норми відшкодування капіталу  визначаються за трьома методами: 1) метод прямолінійного відшкодування  (метод Рінга) – показує рівномірне  повернення вкладеної суми із  поступовим зменшенням її реальної  вартості і ставка відшкодування.
2) метод  повернення за фактором фондовідшкодування (метод Інвуда) – повернення капіталу  із врахуванням його знецінення (повернені суми з року в  рік збільшуються):
- Метод  вирахування. Визначає коефіцієнт  капіталізації відніманням від  ставки дисконту надбавки за  майбутнє зростання капіталу.
- Метод  пов'язаних інвестицій: для власного  та позикового капіталу, для порівнянних  елементів. 
- Метод Елвуда. Визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу, яка скоригована на: 1) суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту; 2) величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об’єкта; 3) зміни регулярного доходу від використання об’єкта.
- Метод  фінансових показників схожих  підприємств. Використовується за  умови доступності інформації. Коефіцієнт  капіталізації визначається як  відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистої виручки від реалізації їх продукції.
- Метод  ринкового мультиплікатора. Визначає  ставку капіталізації як співвідношення  ринкової вартості майна підприємства  і розміру річного чистого  доходу від його використання.
- Метод  внутрішньої ставки дохідності.
2) Метод  дисконтування. Загальна методологія використання цього методу передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Це означає, що земельна ділянка, будівля чи споруда, обладнання, нематеріальний актив тощо коштують стільки, скільки вони генерують економічних результатів. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів і відпливів капіталу підприємства щодо даного об'єкта.
2.2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства
                   Загальна характеристика витратних методів оцінки та особливостей їх використання за сучасних умов господарювання: метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод вартості заміщення (відтворення), метод індексації даних проектно-кошторисної документації. Витратний підхід  базується на постулаті, що потенційний власник – користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. У найзагальнішому вигляді логіка методів витратного підходу така:
Витрати на створення об’єкта
-          витрати на побудову (купівлю) об’єктів нерухомості
-          витрати на купівлю машин та обладнання
-          витрати на персонал
-          витрати на створення (купівлю) нематеріальних активів
-          витрати на організацію бізнес-процесів.
+   Прибуток продавця (мінімально необхідний прибуток; нормативний прибуток; надзвичайний прибуток; відрахування з прибутку)
-   Сума нагромадженого зносу (фізичний знос; функціональне старіння; зовнішнє (економічне) старіння; технологічне старіння)
Традиційно  виділяють три рівні кошторисів:
1.          локальні кошториси – документи, які фіксують повні витрати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об’єктів.
2.          об’єктні кошториси – зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об’єктів.
3.          зведені кошториси – це загальні звіти про суму повних витрат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суму витрат у цілому по підприємству.
                Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:
1.   ресурсний метод – розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.
2.   ресурсно-індексний метод – поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об’єкта. Індекси вартості - це відношення поточних (прогнозних)  вартісних характеристик об’єкта до базових аналогів-ресурсів.
3.   базисно-індексний метод – перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів
4.   базисно-компенсаційний метод –облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.
5.   метод аналогових об’єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень планових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.
Визначивши  на підставі кошторисів суму витрат на створення об’єкта оцінки, слід оцінити суму нагромадженого зносу  різних видів, кожен з яких можна  або усунути, або ні. традиційно виділяють  наступні види зносу:
-     фізичний – рівень фізичного руйнування об’єкта (утрата ним первинних техніко-експлуатаційних характеристик), зумовлений руйнуванням робочих частин, основних конструкцій та матеріалів у процесі господарського використання під впливом природних та антропогенних факторів. Для оцінки суми знецінення вартості об’єкта від фізичного зносу використовують нормативний метод, вартісний метод, метод економічного життєвого терміну.
-     функціональне старіння – невідповідність габаритів, функціонального призначення, технічного рівня об’єкта сучасним вимогам відповідно до його реального чи прогнозованого способу використання. Рівень функціонального старіння об’єкта визначають методом капіталізації надлишкових експлуатаційних витрат чи методом капіталізації втрат у орендній платі.
-     технологічне старіння – наслідок науково-технічного прогресу в різних сферах, який забезпечує створення нових, прогресивніших, дешевших та економічних аналогічних об’єктів, що виявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки.
-     зовнішнє (економічне) старіння (знецінення) зумовлене зовнішніми негативними ринковими чинниками: зміни попиту та пропонування, сприятливі умови фінансування аналогічних проектів тощо. Для оцінки зовнішнього зносу використовують метод капіталізації втрат в орендній платі, метод парного продажу, метод економічного життєвого терміну. 

2.3. Результатна оцінка потенціалу підприємства
          Результатний  підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це базується на твердженні, що потенційний власник-користувач не заплатить за об’єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання, тобто виходить з позиції корисності певних можливостей об’єкта.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.