На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Полтичн, економчн, соцальн, культурн, воєнн та правов зв'язки України з державами й народами. Деяк аспекти взаємовдносин України та Росї, євроатлантична нтеграця. Вектори спвпрац з країнами Прибалтики, нтеграця в європейськ структури.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 21.09.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


Курсова робота на тему:
Україна в сучасній системі міжнародних відносин
План

Вступ
Розділ І. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин
Розділ ІІ. Україна - Прибалтика: вектори співпраці
2.1 Геополітичний вибір країн Балтії
2.2 Інтеграція в європейські структури економічної співпраці -- надмета країн Балтійського регіону
2.3 Сьогодення взаємин України та країн Балтії
Висновки
Література
Вступ
Міжнародні відносини є об'єктом зовнішньої політики, міжнародної політики в цілому. Втім, звичний для нас термін «міжнародні відносини» не зовсім точний, оскільки відповідні відносини ніколи не складаються безпосередньо між народами. Як демократія не буває безпосередньо владою народу, так і міжнародні відносини не бувають відносинами безпосередньо між народами. Вони опосередковуються державами -- через охорону кордонів, митний контроль, візові режими, закордонні паспорти, монополію на здійснення зовнішньої політики тощо. Франкомовний еквівалент терміна «міжнародні відносини» -- relations іnternationales, що дослівно означає «міжнаціональні відносини», чи відповідний англомовний термін дещо точніші, оскільки в західноєвропейській традиції нація ототожнюється з державою. Визначення «народу» як головного суб'єкта міжнародних відносин передбачає саме державні народи-нації, а по суті -- держави.
Звичайно міжнародні відносини визначаються як система політичних, економічних, соціальних, культурних, воєнних, правових та інших зв'язків між державами й народами.
Вивчаються вони різними науками. Так, історія аналізує проблеми виникнення й розвитку зовнішньої політики та дипломатії. Економічна наука досліджує міжнародні економічні зв'язки. Наука міжнародного права зосереджується на вивченні норм і принципів, які регулюють систему міжнародних відносин, а також взаємовідносини в межах окремих груп країн або на двосторонній основі. Політологія відіграє особливо велику роль у дослідженні міжнародних відносин. Вже хоча б тому, що найважливішим об'єктом її вивчення є держава, яка виступає головним суб'єктом міжнародних відносин. Політологія зосереджується на дослідженні саме політичних зв'язків між державами, розглядаючи їх як суб'єкт зовнішньої політики.
Міжнародні відносини виступають специфічним видом суспільних відносин. Як і суспільні відносини в цілому, вони є відносинами між людьми; в них чітко вирізняються економічний, соціальний, політичний і духовно-культурний аспекти. Водночас міжнародні відносини характеризуються низкою особливостей. Це, по-перше, їх невладний характер. Влада є одним із основних регуляторів суспільного життя всередині держави, де існують відносини панування і підкорення, керівництва й підпорядкування. У відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підкорення є не правилом, а відхиленням від нього. Тут має бути рівність партнерів під кутом зору міжнародного права. Це відносини конкуренції, суперництва або співробітництва і лише як виняток -- панування й підкорення.
Оскільки міжнародні відносини не мають владного характеру, то постає проблема виокремлення їх політичного аспекту. Цей аспект не може бути визначений через владу, як це робиться стосовно політики всередині держави. Він може бути виокремлений на основі суб'єктів відносин, якими є політичні інститути та особи, що їх представляють. Іншими словами, міжнародні політичні відносини -- це відносини між державами, політичними партіями, громадсько-політичними організаціями і рухами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами політики на міжнародній арені. За такого розуміння міжнародних політичних відносин навіть суто економічні відносини між державами як політичними інститутами набувають політичного характеру. Політичний аспект, політичні відносини складають основний зміст міжнародних відносин.
По-друге, система міжнародних відносин має децентралізований характер. Якщо всередині держави є загальнодержавний центр прийняття рішень, яким виступає система владних органів, то в міжнародних відносинах таких керівних центрів, діяльність яких ґрунтувалася б на пануванні й підкоренні, немає.
По-третє, основним засобом розв'язання суперечностей в міжнародних відносинах є консенсус -- прийняття рішення на міжнародних конференціях, нарадах та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо проти нього не виступає жоден з учасників. Консенсус застосовується також як засіб забезпечення єдності позицій держав до проведення голосування з обговорюваних питань, яке в такому разі відкладається на час процесу узгодження. Консенсус має важливе значення в досягненні домовленості між державами, оскільки відкриває можливості для відшукання взаємоприйнятних рішень для всіх учасників переговорів. Він передбачає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних компромісів, поваги суверенітету одна одної, рівності і взаємного визнання інтересів сторін, виключає диктат, тиск або прийняття рішення механічною більшістю голосів на міжнародній конференції чи в міжнародній організації.
По-четверте, в міжнародних відносинах більшу, ніж у внутрішніх, роль відіграє суб'єктивний чинник, особливо діяльність керівників держав і міжнародних організацій, у розв'язанні наявних суперечностей.
Метою курсової роботи є визначення поняття «міжнародні відносини» і розгляд їх на прикладі держави Україна. При цьому особливого значення набуває висвітлення особливостей міжнародних відосин держави і спроможність її уникати конфліктних ситуацій у відносинах з іншими державами.
Об'єктом дослідження є міжнародні відносини країн сучасного світу.
Предметом курсової роботи є зовнішня політика України і її міжнародні відносини.
Методологічною основою курсового дослідження є принципи історизму та об'єктивності, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний методи та метод аналізу.
Матеріали періодичної преси відображають реалії сьогодення, основні чинники українсько-російських, українсько-балтійських відносин на сучасному етапі. Автори статей зазначають поглиблення позитивної тенденції в розвитку відносин України з сусідніми країнами. Сжора І.44 Сжора І. Україна та міжнародне співробітництво // Політична думка. - 1993. - №1. - С.25., Віднянський С.55 Віднянський С. Зовнішня політика України // УІЖ. - 2001. - №4. - С.5., Гончаренко О.66 Гончаренко О. Поширення НАТО і Україна // Економічний часопис. - 1994. - №14. - С12., Железов Б.77 Железов Б. Захід і СНД // Міжнародна економіка. - 1993. - №3. - С.10-12., Шредер Х.88 Шредер Х. Європа і держави СНД // Міжнародна економіка. - 1993. - №12. - С.99-102. висловлюють думку про необхідність розвитку і поширення розвитку українського співробітництва з іншими державами для покращення економічного, політичного, культурного стану держави, яка в 1993 році потрапила в економічну кризу. Тому пріоритетним напрямком на той час держава обирає західний вектор і підписання угод із прикордонними країнами: Білорусія, Румунія, Угорщина, Польща тощо99 Кудряченко А. Східна Європа на шляху змін. - К., 1990. - С.254; Кульчицький С. Утвердження незалежністі України // УІЖ. - 2001. - №2,3,4. - С.25-26..
Забезпечення державою своєї безпеки із підписанням угоди з Польщею про кордони і яка ж співпрацює з НАТО, забезпечили Україні, на думку Гаджиєва К.11 Гаджиєв К. Од біполярності до нової конфігурації геополітичних сил // Міжнародна економіка. - 1993. - №7. - С.9., Кононенко Л.22 Кононенко Л. Україна на порозі ХХІ століття // Історія України. - 1999. - №25-28. - С.5-9., Симен Е.33 Симен Є. Идея Евроатлантического союза // Міжнародна економіка. - 1993. - №10. - С.78., Симоненко Р.44 Симоненко Р.І. Про геополітичний фактор в історії України // УІЖ. - 2003. - №3. - С.20-24., Шпорлюка Р.55 Шпорлюк Р. Російське питання // Політична думка. - 1996. - №4. - С.14-15., певну захищеність від російської імперської політики. Відстороненість від Росії у пострадянський період, вимагає від української влади розробки нової постбіполярної стратегії зовнішньоекономічного і політичного напрямку, що на думку Грищенко Т.66 Грищенко Т. Геостратегія пост біполярності // Політична думка. 1997. - №1. - С.22., Видріна Д.77 Видрін Д. Україна на порозі ХXI ст.--К., 1995. - С.126., Кононенко С.88 Кононенко С. Новітня великодержавність // Політична Думка. - 1997. - №1. - С.17. призводить до поглиблення і розвитку відносин із західними прикордонними країнами.
Проблемами співпраці із ЄС, за статтями Будкіна В.66 Будкін В. Проблеми співпраці України з ЄС // Економіка України. - 2000. - №9. - С.82., Гайдукова Л.77 Гайдуков Л.Ф. Міжнародні відносини та зовнішня політика. - К., 1990 - 2000. - 226-300с., Деркач А.88 Деркач А. Бесконечно длящееся настоящее.Украина: 4 года пути. - К., 1995. - 260с., Кашпіра Р.110 Кашпір Р. Фінансово-економічні передумови і проблеми монетарної інтеграції до ЄС // Економічний журнал. - 2004. - №1. - С.64-69.0, можуть стати монетарна політика ЄС та встановлення нових кордонів, що для України невигідно через можливість становлення її як держави „буфера” між Росією і Заходом. Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів курсового дослідження у підготовці до семінарських занять, для написання рефератів і творчих робіт.
Структура дипломної роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
Розділ І. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин

На рубежі тисячоліть особливо гострою стає потреба звертатися до сакраментальних проблем людського буття, до долі країни і світу в цілому, прагнення вписатися в цей історичний інтер'єр. Значення подій і явищ кінця минулого століття полягає в тому, що в них відобразилися кардинальні зміни у геополітичній ситуації в світі: розпався Радянський Союз, змінився суспільно-політичний устрій в колишніх соціалістичних державах Центральної та Східної Європи, об'єдналась Німеччина, почав активно розширюватися Північноатлантичний альянс, економічно і політично посилюється Європейський Союз.
На міжнародній арені з'явився цілий ряд нових держав, які в свій час входили в зону сухопутної могутності, серед них -- незалежна держава -- Україна.
Як новостворена держава, Україна прагне усвідомити себе в геополітичному контексті і в контексті розвитку світової цивілізації, визначити, в чому полягають її пріоритети, реальні національні інтереси і виробити стратегію і тактику реалізації останніх.
Політична історія переконливо свідчить: спілкування українського народу з іншими народами було більш інтенсивним у період повної або неповної державності. Також і світ більше знав про Україну і виявляв до неї інтерес в період державності, а в періоди бездержавності Україна опинялась на периферії міжнародних контактів.
За своїми геополітичними складовими (територією, населенням, природними ресурсами) Україна сьогодні є помітним державним утворенням у світовій розстановці сил Врублевський В., Хорошковський В. Український шлях. Начерки: геополітичне становище України та її національні інтереси. -- К., 1997. -- С. 67. В Україні розташований географічний центр Європи. Площа нашої держави в її сучасних кордонах складає 603,7 тис.кв.км. За цим показником Україна посідає друге місце в Європі, поступаючись лише Росії. В Україні проживає близько 50 млн.чол., це -- шосте місце в Європі (після Росії, Німеччини, Італії, Великобританії та Франції). Україна виступає у світовій ієрархії країн як середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій однаково далеко як до найбагатших та найпотужніших країн, так і до тих із них, що є найбіднішими на планеті.
У термінах класичної геополітики українську геостратегію сьогодні визначають дві головні парадигми: Євразійська та Євроатлантична, хоча останнім часом все більш актуальною стає Чорноморська Парахонський Б. Місце та роль України в сучасному геополітичному просторі // Стратегічна панорама. -- 1998. -- № 1-2. -- С. 36. Специфіка геополітичних координат України полягає в її належності одночасно до двох регіонів -- Європи та Євразії, причому в обох регіонах Україна займає периферійне положення.
Визначаючи роль і місце України в сучасному геополітичному просторі, з одного боку, слід враховувати тяжіння України до Росії -- великої держави, з якою її об'єднує історичне минуле, багато в чому спільні стратегічні інтереси, насамперед, в економічній сфері, але насторожує непередбачуваність дій сучасних російських політиків, їхні постійні імперські амбіції, з іншого, -- існує потяг до цивілізованої Європи з її традиціями парламентаризму, економічної стабільності і традиційною байдужістю до нашої держави.
Що стосується Чорноморської парадигми, то це, насамперед, регіональна і геополітична політика України в Криму. Тут Україні необхідно «навчитися жити і цивілізовано працювати з ісламом -- рівноправною релігією в своїй країні, з кримськими татарами -- корінним народом у своїй країні, з Туреччиною -- сильним цивілізованим сусідом» Семена М. Критичні орієнтири: «загроза» й загроза… // День. -- 2000. -- 12 січня.. Маємо уникати як косовського, так і чеченського сценаріїв, пам'ятаючи, що «на багнети можна спертися, але на них не можна сісти».
Українсько-російські взаємовідносини. Прогнозуючи взаємовідносини України і Росії, слід виходити з того, що їх успішний розвиток залежить від переводу цих взаємовідносин в русло стабільної системи міжнародного співробітництва, у відповідності з міжнародно-правовими актами. Останнім часом цей процес відбувається повільно, суперечливо.
Передусім, в економічній сфері. Україна ще тривалий час буде відчувати гостру нестачу енергоресурсів, потребу в ринках збуту власної продукції. Проте, все ще не спрацьовує належним чином Програма економічного розвитку України і Російської Федерації на 1998-2007 роки, численні угоди з економічних питань, хоча останнім часом намітились конструктивні підходи урядів обох країн до вирішення цих непростих проблем.
У політичній сфері взаємовідносини України і Росії мають визначатися встановленням дружніх, партнерських стосунків двох рівноправних суверенних держав, дотриманням положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство України і Росії, який, за словами міністра закордонних справ Російської Федерації Ігоря Іванова, «не тільки віддзеркалює об'єктивні реалії, але й спрямований в майбутнє, націлений на розвиток добросусідського, взаємного співробітництва в ХХІ сторіччі» Иванов И. Москва и Киев должны быть уверены друг в друге // Независимая газета. -- 1999. -- 28 января. Суттєвий вплив на українсько-російські відносини справляє внутрішньополітична ситуація в самій Росії. Росія після відставки Бориса Єльцина, обрання нової Державної Думи і обрання Володимира Путіна Президентом Російської Федерації вступила у якісно новий етап внутрішнього і геополітичного розвитку. Особливість його полягає в тому, що у ньому можна простежити як елементи прозахідної орієнтації, так і деякі тенденції до самоізоляції країни. Можна прогнозувати більш визначений, більш прагматичний і більш жорсткий підхід російського керівництва у відносинах з Україною. Загострення відбуватиметься головним чином через економічні питання, зокрема щодо вирішення проблеми заборгованості. Відвертіше звучатиме тема передачі Росії за борги частини державної власності України.
Як відомо, Росія і Білорусь, як найбільш тісно поєднані одна з одною в рамках СНД країни, стали на шлях створення Союзної держави. До такого об'єднання Росія схиляє й Україну. Україна ж віддає перевагу поглибленню співробітництва в економічній сфері, а не в політичній. Конструювання відносин Росії з Україною і Білоруссю є одним з найбільш серйозних випробувань російського суспільства на демократизм і спроможність органічно увійти в світове співтовариство на основі дотримання загальноприйнятих норм міжнародних відносин.
При цьому треба виходити з того, що поєднання, гармонізація відносин з Росією і Заходом є жорстким імперативом для України як сьогодні, так і на перспективу.
Україна, Європа і Євроатлантика. Визначаючи взаємовідносини з європейськими і євроатлантичними структурами, Україна прагне інтегруватись у Європейський Союз. 14 червня 1994 року в Люксембурзі була підписана, а 1 березня 1998 року після ратифікації усіма державами-членами ЄС набула сили Угода про партнерство і співробітницт во Європейського Союзу з Україною. У грудні 1999 року Європейська Рада (найвищий орган ЄС) затвердила спільну стра- тегію Європейського Союзу щодо України. Комплекс заходів розраховий на чотири роки і є унікальним спеціальним документом, що закладає засади співпраці з державою, яка не є безпосереднім претендентом на вступ до Союзу. Цей програмний документ, зокрема, передбачає підтримку процесу демократичних і економічних перетворень в Україні, її внутрішньої та зовнішньої політики, правових основ. Реалізація Україною всіх намічених реформ може стати «трампліном для майбутнього членства України в ЄС», для надання їй перед цим статусу асоційованого члена Європейського Союзу, до чого наша держава активно прагне в останні роки. Україні важливо відновити репутацію у Раді Європи, повноправним членом якої наша держава стала 9 листопада 1995 року, підписавши Європейську конвенцію з прав людини та Статут Ради Європи.
Відносини України з НАТО хоча і визначені її участю в Програмі «Партнерство заради миру» і Хартією про особливе партнерство, підписаною 9 липня 1997 року в Мадриді, проте до останнього часу розглядалися крізь призму наслідків балканської війни. Те, як НАТО повела себе в умовах югославської кризи, наочно продемонструвало, що Європа «поступилась» правовими та етичними нормами на користь застосування сили Гуцал А. На пороге нового тысячелетия: куда дрейфует мир? // Зеркало недели. -- 2000. -- 15 января..
Владні структури України, політичні сили всіх підрозділів одностайно засудили військові бомбардування Югославії, хоча виявили різні підходи до взаємовідносин з Альянсом у майбутньому.
На сучасному етапі відносини України з НАТО повертаються в колишнє русло, про що свідчить офіційний візит до Києва Генерального Секретаря НАТО Джорджа Робертсона, який відбувся в лютому ц.р., та його заява про те, що Україна є стрижнем системи безпеки в Європі. Україна прагне взяти безпосередню участь у реалізації Пакту стабільності на Балканах, концепції передбачення і розв'язання конфліктних ситуацій і Проекті про європейські сили швидкого реагування.
Україна послідовно підтримує цивілізовані відносини із США як могутньою наддержавою, статус якої визначається економічною і військовою могутністю, впливом на міжнародні фінансові організації, лідерством у розробці і впровадженні новітніх технологій. Об'єктивно Сполучені Штати Америки зацікавлені, і це відповідає їхнім стратегічним інтересам, в тому, щоб Україна розвивалась як демократична країна, увійшла до європейських структур як держава-партнер, зберігала незалежність Стивен Пайфер. Наша главная задача -- подтолкнуть Украину, чтобы она пошла вверх // День. -- 1998. -- 28 октября. Головним чином тому, що без України Росія втрачає статус імперії. Що стосується економічних взаємовідносин, то український ринок цікавить США настільки, наскільки американський капітал знаходить його привабливим. США займають перше місце за рівнем інвестицій в економіку України, хоча цей рівень є незначним порівняно з американськими капіталовкладеннями в Польщу і Угорщину (США інвестували в Україну 500 млн. доларів, тоді як у Польщу -- 6 млрд). Саме США відіграли провідну роль в істотному обмежені зовнішнього фінансування України, перед тим призвичаївши її як наркомана до фінансових ін'єкцій. Надзвичайно потрібні Україні на той час в умовах гострої фінансової кризи кредити були отримані з великим запізненням Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. -- К., 1999. -- С. 72. Палко схвалили США вихід України з «ядерного клубу»: одним розчерком пера Україну, після деякого її опору, викреслили з числа ядерних держав світу, в якому, як свідчить досвід, в тому числі і досвід останнього часу, сила, на жаль, все ще є остаточним аргументом.
З самого початку незалежного існування Україна орієнтувалась на тісне співробітництво із західноєвропейськими державами, передусім з Німеччиною, яка на той час вирішувала складне завдання -- намагалась «прив'язати» до Європи Росію. І відносини з Україною (також як і з США) розглядала крізь призму вза-ємовідносин з Росією. І лише з кінця 1992 року відносини з Україною розглядаються як окремий і самостійний напрям німецької зовнішньої політики, про що свідчить ставлення уряду Герхарда Шрьодера до України, його готовність сприяти вирішенню проблем нашої держави Хайкен Э. Украина -- один из важнейших партнеров Евросоюза // День. -- 1999. -- 14 января. Зокрема, нещодавно група економічних консультантів завершила програму «Україна: економічні реформи за 1000 днів». Цей проект схвалений урядом та економічними експертами України Хайкен Э. «Украина еще должна много сделать, чтобы «дозреть» до членства в Евросоюзе» // День. -- 2000. -- 19 января. Німеччина має намір виділити кошти для компенсації оплати праці тих, хто в свій час примусово працював у Німеччині.
Останнім часом, після тривалого періоду байдужості, позитивні зрушення відбуваються у взаєминах України із державами Центральної і Східної Європи, зокрема з тими, які мають з Україною спільні кордони.
Динамізмом, інтенсивністю регулярних контактів позначені українсько-польські взаємовідносини, які, за прогнозами, стануть фундаментом стабільності у цьому регіоні. Наші народи вважають за краще вдивлятись не в минуле, в якому ці взаємовідносини характеризувалися переважно ворожістю і взаємною недовірою, а в майбутнє, знаходячи саме там шлях для цивілізованого співробітництва. Саме на це спрямована Декларація про українсько-польське «примирення», підписана президентами двох країн. Заслуговує на увагу заява Президента Польщі Олександра Кваснєвського: «Глибоко людська формула «вибачаємо і просимо вибачити» має смисл навіть тоді, коли над будь-ким не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалось в минулому» Шконда І. Україна і Польща: крок до злагоди та примирення // Україна. Європа. Світ. -- 1997. -- 24-30 травня. Загалом кажучи, стратегічні інтереси України і Польщі збігаються: обидві держави прагнуть інтегруватися в Європу і зберегти при цьому добросусідські взаємовідносини з Росією. Хоча останнім часом стосунки Варшави і Москви помітно загострилися.
Чи не найскладнішими є українсько-румунські відносини. Все ж спільне прагнення двох держав до їх нормалізації, а також наміри Румунії до інтеграції в європейські і євроатлантичні структури сприяли підписанню базового Договору про дружбу і співробітництво України і Румунії Замятин В. Украинцу с румыном делить нечего // День. -- 1997. -- 3 июня.
Успішно розвивається співробітництво з Болгарією, Угорщиною, Словаччиною. Українсько-болгарські відносини не затьмарюють ні територіальні претензії, ні історичні спогади. Але політична криза, яка періодично охоплює Болгарію, і особливо тривалий економічний спад, який ця країна не може подолати, викликають аналогії із нашим повсякденним життям Клименко І. Уроки болгарської кризи, або Україна готується до іспиту // День. -- 1998. -- 24 січня..
Взаємини України з Угорщиною розвиваються стабільно по висхідній. Саме з Угорщиною (першою з усіх сусідніх держав) в травні 1993 року було підписано і ратифіковано Договір про основи добросусідства і співробітництва. Угорщина активно сприяла вступу України до Ради Європи.
Між Україною і Словаччиною склалося економічне і культурне співробітництво, яке має всі підстави для динамічного розвитку. Два народи близькі способом життя, менталітетом, фольклором, що створює надійні підвалини для обопільного партнерства і добросусідства. У 1993 році було підписано Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво між Словацькою Республікою та Україною Мовчан Ю. Наш сусід -- Словаччина: п'ять років незалежності // Україна. Європа. Світ. -- 1997. -- 27 грудня. Україні відводиться важливе місце у зовнішній політиці Словаччини. Для неї Україна стала серйозним партнером у центральноєвропейському регіоні. Політична взаємозацікавленість двох держав підкріплюється спільними економічними інтересами.
Як добросусідські і дружні можна оцінити відносини України із Чехією, хоча Чехія і не має спільних кордонів з нашою країною. В Україні уважно спостерігають за процесом політичних та економічних перетворень, визначенням стратегічного курсу цієї держави Дорожовец О. В Чехии левые и правые разделили власть // День. -- 1998. -- 15 июля. Україна підтримала прагнення Чехії увійти до НАТО (проте виступила проти розміщення на території цієї та сусідніх центральноєвропейських країн, яких прийнято до НАТО, ядерної зброї).
Таким чином, як бачимо, Україна прагне, але ще не виступає активним суб'єктом, що формує геополітичний простір навколо себе, і залишається здебільшого пасивним об'єктом масштабних процесів, що розгортаються у новій Європі. Існує реальна небезпека, що Україна може стати заручником чи то Сходу, чи то Заходу, а ще гірше -- розмінною монетою в геополітичних іграх інших держав. Тому Україна покликана чітко визначити і наполегливо впроваджувати в життя цілісну зовнішньополітичну стратегію. Виходячи з цього, треба мати на увазі:
Перше. Перспективи становлення України як активного дієздатного суб'єкта міжнародних відносин визначені її зацікавленістю і прагненням брати активну участь у житті як євразійського, так і європейського регіонів і сприяти гармонізації відносин між ними. Без успішного здійснення політичних реформ, помітних ознак економічного піднесення і підвищення життєвого рівня населення не буде можливою ні повноцінна і довготривала нормалізація відносин України з Росією, ні інтеграція її в європейські і євроатлантичні структури, ні регіональне самоутвердження нашої держави в Центрально-Східній Європі.
Перед політичною елітою України постало нагальне завдання визначити і реалізувати державну стратегію розвитку країни Дацюк С., Грановский В. Что будет делать Украина в ХХІ веке? Способна ли отечественная элита сформулировать государственную стратегию? // День. -- 1999. -- 11 февраля. Вченими запропонована в політичній сфері модель соціально-правової держави, в економічній -- модель формування ринкової економіки у вигляді науково-технічної доктрини, що базується на інтелектуальному потенціалі, на розвитку науки та технології і відповідає світовим цивілізаційним тенденціям, які торують шлях на рубежі ХХІ сторіччя. Україна має один із найпотужніших в Європі науковий потенціал. Україна -- одна із країн- просвітниць, де у вузах може навчатися значна частина іноземних студентів та аспірантів. Цілком можлива геополітична місія України як країни -- університету.
Друге. У стратегічному плані Україна прагне інтегруватися до західноєвропейських структур, що знайшло політико-юридичне обгрунтування в ряді законодавчих актів, затверджених Верховною Радою України. Проте, хоча Україна і є європейською державою, до такого входження необхідно ретельно підготуватись. Україну ніхто до такої інтеграції активно не запрошує, оскільки політично і соціально нестабільна Україна не може бути привабливим партнером для європейських держав. Водночас Україна має багаті надра, найплодючіші землі в Європі, могутній виробничий, науковий, кадровий потенціал. Однак в сучасному інформатизованому світі національне багатство пов'язане не з якістю чорноземів, хай і найродючіших у світі, а з засобами організації суспільств, ефективним використанням його інтелектуального потенціалу.
Підкреслимо: вибір стратегії внутрішньої і зовнішньої політики України має доповнюватись гнучкою тактикою і сильною політичною волею щодо реалізації стратегічної мети. Будь-яка стратегія, будь-який план не можуть здійснитись самі собою. Тільки цілеспрямовані, рішучі дії владних структур приведуть до їх реалізації на практиці.
І, нарешті, останнє. У складній геополітичній ситуації незалежна Україна, яка перебуває на перехресті стратегічних інтересів великих держав, повинна керуватись концепцією «динамічної рівноваги сил», яка орієнтує на встановлення дружніх взаємин як з Росією і з державами, які виникли на території СРСР, так і з європейськими державами, іншими країнами світу. При цьому, Україні необхідно вибудовувати свою, орієнтовану тільки на власні інтереси, зовнішню політику (прикладом для України можуть бути Швеція, Фінляндія), що сприятиме тому, що Україна зможе стати впливовим фактором створення механізму оптимальної моделі безпеки Європи ХХI сторіччя, від чого залежить перспектива геополітичного, а значить і міжнародного становища держави.
Розділ ІІ. Україна - Прибалтика: вектори співпраці

2.1 Геополітичний вибір країн Балтії

На вiдмiну вiд України, яка протягом останнього десятирiччя дотримувалась доктрини «багатовекторної» зовнiшньої полiтики та статусу «самопроголошеного нейтралiтету та позаблоковостi», країни Балтiї, взявши на озброєння захiдноєвропейську модель соцiально-економiчного розвитку, визначившись з перших днiв незалежностi iз зовнiшнiми прiоритетами, розпочали iнтеграцiйний рух в трансатлантичнi структури безпеки та загальноєвропейськi структури економічного спiвробiтництва. Протягом другої половини 90-х рокiв Латвiя, Литва i Естонiя декiлька разiв відкидали пропозицiї Росiйської Федерацiї підписати Угоду з проблем безпеки у Балтiйському регiонi і подали офiцiйнi заяви на вступ до НАТО. З 1994 р. країни Балтiї є асоцiйованими членами ЗЄС. Усi країни Балтiйського регiону є активними учасницями програми «Партнерство заради миру».
Проте ні Латвії, ні Литві, ні Естонії не вдалось увiйти до першої групи кандидатів для вступу в Альянс (1997-1999 рр.). У сiчнi 1998 року мiж країнами Балтiї -- єдиними з пострадянських країн -- i США, як прибiчником iнтеграцiї цих держав в трансатлантичні структури, було пiдписано Хартiю про партнерство, в якiй Вашингтон взяв на себе зобов'язання допомогти Латвії, Литві та Естонії пiдготуватись до вступу у Пiвнiчно-Атлантичний Союз. Офiцiйнi Вiльнюс, Рига i Таллiнн, хоч i наголосили на тому, що розглядають підписання цього документу як додаткову можливість стати повноправними членами Альянсу, у той же час підкреслили, що Хартія не замінить їм членства у трансатлантичній структурі безпеки.
Водночас із підписанням зазначеної Хартії про партнерство між США та Латвією, Литвою й Естонією керівництво Альянсу, через розбіжності у пiдходах до перспектив НАТО серед його членiв, відкидає варіант, що передбачав одночасний вступ в НАТО трьох держав Балтiї (так звана інтеграційна модель «3+1»). Крiм того, важлива роль у блокуванні згаданої моделi належить i Росії, яка виступає категорично проти включення до НАТО країн Балтійського регiону. Так, у травнi 1998 року пролунала публiчна заява тодiшнього Генерального секретаря НАТО Хав'єра Салани про те, що Альянс має брати до уваги позицiю Росiї, яка негативно ставиться до включення країн Балтійського регiону в сферу дiяльностi НАТО.
Відкинувши модель одночасного вступу до НАТО всіх країн Балтії, певні політичні кола на Заході починають розробляти варіант можливого включення до другої хвилі розширення Альянсу однієї з країн регіону. Керiвництво Альянсу неодноразово пiдкреслювало, що переваги щодо якнайшвидшого членства в НАТО вiддаються Литвi. В якостi аргументів на користь Литовської Республіки лобісти її інтересів в Альянсі (США, Данiя, Норвегія) використовували оцiнки Пентагону, за якими саме литовська армiя визнана найкраще пiдготовленою до членства в НАТО.
Але невизначеність у питаннi подальшого розширення Альянсу ще рельєфнiше проявилася на Вашингтонському самiті НАТО (квiтень 1999 р.), що проходив одночасно з вiйськовою операцією Альянсу на Балканах. Крiм ухвалення нової стратегiчної концепцiї Альянсу, вiд самiту очiкували оголошення основних претендентiв до вступу у другу хвилю розширення НАТО. Попри численнi прогнози, жодна з країн не отримала запрошення на вступ до Альянсу. Офiцiйнi Вільнюс, Рига та Таллінн були змушенi публiчно висловити задоволення тим, що у заключному комюнiке самiту 2002 рiк згадується як термiн прийняття до Альянсу чергової низки претендентiв. У той же час, незапрошення на Вашингтонському самiтi НАТО чергової групи претендентiв на вступ до Альянсу обумовило серед певних полiтичних кiл країн Балтiї розчарування i навiть побоювання щодо перспектив можливого використання Латвiї, Литви та Естонiї у великiй європейськiй грi та залишеннi цього регiону у сферi геополiтичних iнтересiв Росiї. Прибiчники такої позицiї посилалися на запропонований країнам Балтiї керiвництвом НАТО план дiй по пiдготовцi країн до вступу в Альянс (Membership Action Plan), що, на їх думку, складається з великого обсягу вимог до країни-кандидата, виконання яких ще не гарантує їм вступу в Альянс.
Проте на початку 2000 року, зазначають аналiтики, НАТО, емоцiйно та фiнансово вiдiйшовши вiд вiйни на Балканах та переживши першу антинатовську хвилю у пострадянській Росії, відновило планомірну та широкомасштабну кампанію з розширення свого впливу на Сході. Напрямками для завдання «головних ударiв» було обрано Пiвдень (Україну) та Пiвнiч (країни Балтiї), якi офiцiйна Москва розглядає «останнiми плацдармами перед наступаючим Альянсом». Про активiзацiю НАТО на балтiйському напрямi свiдчать такi факти. Так, наприкiнцi сiчня 2000 р. заступник держсекретаря США Строуб Телботт публiчно висловився за вступ до НАТО Латвiї, Литви та Естонiї. На початку 2000 р. мiж Вашингтоном т и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.