На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Диплом Чинники розвитку українсько-словацьких зовншньоекономчних звязкв, проблеми нвестицйного спвробтництва країн. Українсько-словацьк культурн, науков освтн взаємозвязки, полтичн контакти. Проблеми гарантї прав нацональних меншин країн.

Информация:

Тип работы: Диплом. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 11.11.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


1
1
ЗМІСТ
Сторінки
Вступ
Розділ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СЛОВАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ У 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ
1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин
1.2 Рівень вивчення проблеми і методологія засади конкретно-історичного аналізу українсько-словацького співробітництва
Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
2.1 Українсько-словацькі політичні контакти; формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства у 1990-ті роки
2.2 Чинники розвитку українсько-словацьких зовнішньоекономічних зв'язків
2.3 Проблеми інвестиційного співробітництва України і Словацької Республіки
Розділ 3. УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ЗВ`ЯЗКИ І ВЗАЄМОВПЛИВИ В ГУМАНІТАРНІЙ І КУЛЬТУРНО-ДУХОВНІЙ СФЕРАХ
3.1 Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв'язки
3.2 Проблеми гарантії прав національних меншин в українсько-словацьких стосунках
Висновки
Список використаних джерел і літератури
Додатки
ВСТУП
Україна і Словацька Республіка - нові незалежні європейські держави, які виникли внаслідок вікових національно-визвольних змагань українського і словацького народів, краху тоталітаризму на зламі 80-90-х років ХХ століття, кардинальної зміни міжнародних відносин і припинення двополюсного протистояння в Європі і світі. Принципово схожим є становлення суверенної державності України та СР: вони обидві усамостійнилися мирним шляхом в процесі розпаду колишніх соціалістичних федерацій-радянської і чехословацької.
Актуальність теми: Завдяки зваженим скоординованим і цілеспрямованим спільним зовнішньополітичним діям Україна і СР сформували впродовж 90- х років хх століття не тільки стійкі двосторонні міждержавні зв`язки на різних рівнях, але й основу цілісної системи стратегічного партнерства. Вона охоплює весь комплекс українсько-словацького співробітництва і базується на збігу головних національно-державних інтересів наших країн та погодженій реалізації їх через механізми координації діяльності двох суверенних держав на міжнародній арені.
Розвиток двосторонніх міждержавних відносин визначений Постановою Верховної Ради України “Про основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р. першим з-поміж головних напрямів української зовнішньої політики [74.- с 40] У цій парламентській постанові пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніх міждержавних відносин вказано розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших стосунків насамперед з так званими прикордонними державами в тому числі Центрально-Східної Європи, до яких належать і Словаччина [74.- с.41] З часу схвалення вищим законодавчим органом України основоположного документу зовнішньополітичної діяльності держави пройшло майже десятиліття. Це дозволяє підвести певні підсумки реалізації його положень на практиці. Тому актуальним є наукове дослідження процесу становлення і розвитку системи і механізму функціонування міждержавного партнерства України і СР в 1990-ті роки з метою подальшого зміцнення двосторонніх стосунків та позицій української держави в Європі.
Зміна геополітичної ситуації на європейському континенті в перші роки третього тисячоліття внаслідок розширення трансатлантичних і загальноєвропейських структур на Схід, згідно з рішенням Паризького саміту НАТО (листопад 2002 р.) та Копенгагенського саміту Європейського Союзу (грудень 2002 р.) потребує, однак, серйозного переосмислення стану і перспектив стосунків між Україною і державами Центрально-Східної Європи. У цьому контексті назріла необхідність і глибокого наукового аналізу українсько-словацьких відносин. Словаччина, разом із 7-ми країнами регіону включена до чергової хвилі розширення НАТО і в групі 10-ти європейських держав до розширення ЄС. Україна залишилася поза євроатлантичними структурами, зберігши партнерство з НАТО і набуваючи статусу безпосереднього сусіда ЄС. Центрально-Східна Європа новими східними кордонами ЄС поступово сегментується на дві частини. Майбутній шенгенський режим на цих кордонах, несе в собі ризики виникнення жорстких бар`єрів, які суттєво ускладнять і українсько-словацьке співробітництво. З огляду на такі зміни в геополітичному становищі України і СР, актуальними є узагальнення досвіду їх міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років для збереження і розвитку найбільш ефективних його напрямків, видів і форм на двосторонньому рівні і адаптації українсько-словацьких стосунків до нової системи взаємодії України з державами-членами ЄС.
Новітня історія становлення і розвитку українсько-словацьких відносин ще не стала предметом і об`єктом спеціальних наукових досліджень як в українській, так і в словацькій історичній науці. Тому актуальним і важливим з науково-теоретичного і практичного погляду є конкретно-історичний, комплексний аналіз процесу формування системи співробітництва між незалежними українською та словацькою державами впродовж 1990-х років, що дозволяє підсумувати як позитив співпраці, так і розрити гальмуючі чинники двостороннього співробітництва.
Джерельну базу дипломної роботи складають:
Комплекс опублікованих джерел складають, зокрема, договори, угоди, протоколи та інші міжнародно-правові документи, які регулюють українсько-словацьке міждержавне співробітництво, вміщені в офіційних публікаціях законодавчих актів України і СР і спеціальних збірниках документів.
Опубліковані офіційні статистичні матеріали, зокрема, статистичні щоденники України і СР, матеріали загальнодержавних переписів населення Словаччини в 1991 р. та 2001 р., України - в 1989 р. і 2001 р., зовнішньоекономічна і регіональна статистика.
Преса та періодичні видання.
Монографічні видання.
Підручники, довідкова література.
Історіографічний огляд: Висвітлення теми дипломного дослідження в українській історіографії залишається поки що недостатнім. Вагомих спеціальних праць монографічного характеру з комплексним аналізом проблем історії українсько-словацького співробітництва 90-х років хх століття в Україні до теперішнього часу не опубліковано. Загалом тематика становлення і розвитку взаємин незалежної України із Словаччиною та іншими країнами Центрально-Східної Європи значно поступається за рівнем уваги з боку вітчизняних істориків і спеціалістів-міжнародників, порівняно із пріоритетним висвітленням ними еволюції, наприклад, українсько-російських стосунків або відносин із США та великими європейськими державами. До середини 1990-х років з`являлися лише окремі наукові розвідки щодо джерел формування зовнішньополітичних стосунків між Україною та Словаччиною, процесу усамостійнення СР і її розвитку та окремих аспектів українсько-словацького співробітництва [16;47;56;57].
У другій половині 1990-х років кількість публікацій, що торкалися тим чи іншим чином проблем українсько-словацького, суттєво зросла. Побачили світ видання загального характеру про зовнішню політику України та місце незалежної української держави в глобальній системі міжнародних відносин, де українсько-словацькі стосунки розглядалися у загальноєвропейському і регіональному контексті [10;27]. Глибокий історичний екскурс в українсько-словацькі та українсько-чеські взаємини зробив у декількох роботах С.В. Віднянський, визначивши вплив їх минулого на сучасність [11;19]. Були опубліковані і перші спеціальні історичні статті з проблем становлення українсько-словацьких відносин, зокрема, В. Приходька - водночас і автора монографії з історії чехословацької “ оксамитової революції” 1989 р. [60;62]. Етнополітичний аспект українсько-словацьких взаємин вперше в український історіографії висвітлили М.П. Макара та І.І. Мигорич [45-с.160].
На зламі другого і третього тисячоліть, а, точніше, в 1999-2001 рр. поява цілої низки публікацій про двосторонні стосунки, переважно політологічного характеру, була викликана дипломатичним суперництвом України і СР за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН та введенням Словаччиною візового режиму. [4-с.6].
Стійкий ріст інтересу українських вчених до історії країн регіону, в цілому, та Словаччини, зокрема, і до розвитку Україною добросусідського співробітництва з ними став, однак, помітним лише з 2000-2002 рр., коли з нагоди 10-річчя незалежної української державності та її зовнішньої політики і дипломатії, а також 10-річчя встановлення Києвом офіційних дипломатичних відносин з країнами Центральної і Південно-Східної Європи почав підсумовувати досвід першого етапу двосторонніх зв`язків та результати європейської і регіональної політики України. Саме в такому ракурсі розглядають українсько-словацькі відносини вчені історики С.В. Віднянський, П.П. Брицький та А.Ю. Мартинов у роботах, присвячених зовнішньополітичній діяльності України в 1991-2001 рр. [14;15]. В Інституті історії України НАН України було підготовлено ґрунтовну двотомну анотовану історичну хроніку “Україна і Європа” [76-с.308] Тут в частині першій міститься і узагальнений хронологічний матеріал з історії українсько-словацьких стосунків 1990-2000 рр. з ініціативи істориків провідних вищих учбових закладів України розгорнулася реалізація масштабних дослідницьких проектів з історії країн Центрально-Східної Європи, в цілому, та Словаччини, зокрема. Під егідою Львівського національного університету ім. І. Франка в 2001 р. було опубліковано першу в Україні ґрунтовну історію Центрально-Східної Європи від найдавніших часів до сучасності, де стисло відображено і розвиток СР у 90-ті роки хх століття [31-с.206]. У 2002 р. львівські вчені ініціювали роботу над підготовкою і виданням “Історії Словаччини”. Вивчення новітньої історії СР протягом останніх років здійснюється також у Рівненському інституті слов`янознавства .
Об`єктом дослідження в дипломній роботі є процес становлення і розвитку цілісної системи добросусідських, партнерських відносин між суверенними українською і словацькою державами в 1990-ті роки.
Предметом наукового аналізу охоплює основні рівні, напрямки, види і форми взаємодії головних складових елементів системи міждержавного українсько-словацького співробітництва протягом вказаного періоду: співпрацю глав держав, урядів, міністерств і відомств та інших органів державної влади і управління, діяльність змішаних українсько-словацьких комісій, механізми міждержавного зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і культурно-освітнього співробітництва, взаємної гарантії прав національних меншин. Разом з тим, не залишено поза увагою безпосередню взаємодію суб`єктів господарської діяльності, політичних і громадських організацій та об`єднань, культурно-національних товариств, неурядових організацій та ініціатив, міжлюдські контакти і загалом масову взаємодію в гуманітарній сфері. Це дозволяє розглядати міждержавні стосунки комплексно.
Хронологічні рамки роботи - 90-роки хх століття обумовлені набуттям національно-державної незалежності Україною в 1991 р., а СР - в 1993 р. та перетворення їх внаслідок цього у суверенних суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права. Головні принципи і напрями двосторонньої взаємодії заклав Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю між Україною і Словацькою Республікою (29 червня 1993 р.). Еволюція українсько-словацьких стосунків з початку 1990-х років склала перший етап становлення і розвитку основ стратегічного двостороннього партнерств. Рубіжним для завершення цього етапу був 2000 р., коли в другому півріччі-внаслідок ведення Словаччиною візового режиму суттєво змінився характер стосунків в гуманітарній та інших сферах, а наприкінці-підписанням 5-6 грудня 2000 р. в Братиславі комплексу нових двосторонніх угод обидві сторони зробили вагомий крок до інтенсифікації співпраці на сучасному-другому етапі співробітництва.
Методологічна основа дослідження складає загально наукові методи історизму та об`єктивності у підході до висвітлення явища на основі комплексного використання джерел у поєднанні з методами історичних досліджень, а саме, систематизації, синтезу, порівняльного аналізу, періодизації, класифікації.
Апробація дослідження - здійснена шляхом виступів на звітних-наукових конференціях професорсько-викладацького складу РДГУ. Тема: Формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства у 1990-ті роки.
Структура роботи: визначається метою і завданням дослідження, побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, основної частини, яка містить 3 розділи, висновків, списку використаних джерел та літератури й додатків.
Мета дослідження - розкрити еволюцію основних напрямів, видів і форм українсько-словацького міждержавного співробітництва на основі конкретно-історичного аналізу процесу становлення і розвитку добросусідських відносин і основ системи стратегічного партнерства між Україною та Словаччиною у 1990- ті роки.
Основними дослідницькими завданнями в контексті головної мети роботи, які автор намагалася вирішити в ході дослідження, є наступні:
- визначити місце і роль українсько-словацького міждержавного
співробітництва в системі міжнародних відносин і зовнішньої політики України та СР;
- простежити передумови і головні історичні чинники становлення відносин співробітництва між Україною і СР;
- виділити етапи і періоди розвитку сучасних українсько-словацьких відносин;
- визначити основні напрямки, види і форми та основні структурні елементи системи міждержавного українсько-словацького співробітництва в 90- ті роки хх століття;
- розкрити еволюцію зовнішньополітичної взаємодії України та СР;
- проаналізувати чинники розвитку зовнішньоекономічних зв
`язків між Україною та СР впродовж 1990 х років;
- розкрити українсько-словацькі взаємозв`язки і взаємовпливи 1990-х років у культурно-духовній сфері;
- вказати на особливості підходів сторін до взаємної гарантії прав національних меншин;
- узагальнити досвід українсько-словацького міждержавного співробітництва 90-х років хх століття, виділити його головні завдання із вдосконалення системи партнерських відносин між Україною та СР на початку третього тисячоліття.
Практичне завдання дипломної роботи, полягає в тому, що методологічні підходи, апробовані в роботі, доцільно застосовувати для вивчення проблем співробітництва України з іншими державами Центрально-Східної Європи; а також у навчальному процесі вищих та середніх-спеціальних навчальних закладах, ліцеях, гімназіях та школах.
Розділ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СР У 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ
Джерела, концептуально-теоретичні підходи, методи та інструментарій, які доцільно застосувати для глибокого наукового дослідження новітніх відносин міжнародного співробітництва України і Словацької Республіки в 1990-ті роки, у контексті конкретно-історичного аналізу мають суттєві особливості. По-перше, сучасний незначний часовий відступ від перебігу подій та процесів становлення системи українсько-словацького співробітництва на першому етапі їх розвитку поки що не дозволяє з усією повнотою практично і теоретично осягнути значення здійснених стратегічних кроків, так як їх реальні наслідки проявляються лише в перспективі. По-друге, молоді держави не відразу засвоюють всі принципи і методи відкритості дипломатії та політики, тому рівень інформування громадськості з боку владних і дипломатичних структур України і СР щодо формування зовнішньополітичного курсу і двостороннього співробітництва бажає бути кращим, зокрема, заслуговує публікації хоча б договірна база українсько-словацьких відносин. Вона недостатньо відображена в опублікованих збірках зовнішньополітичних документів України та Словаччини. По-третє, в українській історіографії ще в продовж 70-80-х років хх століття склалася домінуюча заідеологізована методика дослідження міжнародних відносин із сусідніми країнами, які входили до колишнього радянського табору, з акцентом на “інтернаціоналізм” і виключно дружні зв'язки. Певні стереотипи такого дещо спрощеного підходу за інерцією проявляється і в деяких сучасних дослідженнях.
Але системні суспільні зміни і фундаментальна перебудова глобальних і європейських міжнародних відносин з межі 80-90-х років хх століття вплинули на характер і принципи міждержавних стосунків, у тому числі між Україною та СР.
Аналіз становлення і розвитку українсько-словацьких міждержавних відносин 1990-х років потребує розгляду чинників їх еволюції у ракурсі новітніх теорій “конфлікту цивілізацій” і геополітики, позаяк, згідно з їх положеннями, Україна і СР знаходяться на цивілізаційному “розломі” та геополітичному перехресті Сходу і Заходу. Для більш глибокого історичного аналізу розвитку українсько-словацьких відносин доцільно застосовувати синтез стадіального і цивілізаційного підходів. Конкретно-історичне вивчення проблем становлення і розвитку українсько-словацьких стосунків потребує також використання спеціальних науково-історичних методів: історико-генетичного - для вивчення характерних рис попередньої моделі співробітництва і особливостей підготовчого періоду двосторонніх стосунків; історико-порівняльного - для оцінки місця і ролі двосторонніх взаємин у системі міжнародних відносин України і СР; історико-системного - для узагальнення досвіду і уроків функціонування системи українсько-словацького співробітництва.
1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин
Основною групою джерел для вивчення історії відносин між Україною та СР періоду 90-х рр. хх століття є неопубліковані матеріали з українських та словацьких архівів. Гальмуючим чинником введення в науковий обіг цих джерел є те, що значний масив документального матеріалу з проблем сучасного українсько-словацького співробітництва поки що не систематизований і не сконцентрований у центральних архівних установах. Більшість його перебуває в поточних архівах міністерств і відомств та інших установ і організацій, де знаходиться у непридатному або недоступному для вивчення і використання з науковою метою стані.
До групи опублікованих джерел відносяться насамперед офіційні видання національних законодавчих і зовнішньополітичних актів, які регулюють співробітництво між Україною та СР. Крім комплексу дво- і багатосторонніх договорів, угод, протоколів, конвенцій та ряду інших документів, які були укладені в 1990-ті роки між двома державами, сюди входять також рішення українського і словацького парламентів з ратифікації таких міжнародно-правових актів, закони і програмні документи, зокрема, урядові програми і заяви стосовно принципів зовнішньої політики як України, так і СР. Основні з цих нормативних документів опубліковані в 1990-ті роки в офіційних виданнях - “Відомостях Верховної Ради України” та “Зводі законів СР”. В якості джерел заслуговують особливої уваги документи головних інституйованих суб`єктів міждержавного українсько-словацького співробітництва як міжнародного - договори, угоди, протоколи, програми, плани, концепції, так і внутрішнього характеру - розпорядження, постанови й інші матеріали кабінетів міністрів, відповідних міністерств і відомств України та СР, спрямовані на реалізацію досягнутих двосторонніх домовленостей. Більшість з них публікується в офіційних урядових і відомчих виданнях.
Критичного підходу потребують матеріали преси, як джерела з вивчення процесу розвитку співробітництва між Україною та СР у досліджуваний період. У 1990-ті роки в обох країнах суттєво змінився характер преси - навіть існуючі ще з минулого режиму щоденні і тижневі видання в більшості втратили офіційно-заполітизоване обличчя, стали більш-менш об`єктивними та інформаційно-плюралістичними. Разом з тим, як результат становлення багатопартійності, з`явилося маса нових видань - різноманітних за ідейною спрямованістю та партійною приналежністю. Трансформація преси в Україні, порівняно із Словаччиною, в 1990-ті дещо затягнулася через більш загальмований характер українських реформ. Значна частина особливо регіональних українських газет залишилися фактично офіційними виданнями місцевої влади, виходячи за її фінансової підтримки. А офіційними друкованими органами центральної влади України стали газети Урядовий кур`єр” та Голос України”. Тому матеріали щодо українсько-словацького співробітництва, які друкувалися у цих виданнях, відображали у більшості позицію української влади і мають переважно офіційний характер.
У Словаччині впродовж 1990-х років центральних видань такого характеру уже майже не було. Уряд СР не має і не мав власної газети. Правда, з 1993 р. почав виходити журнал Національної Ради - “Parlamentny Kurier”. До кінця 2000 р. побачили світ майже 80 його номерів. Причому на сторінках цього парламентського видання міститься матеріал переважно політико-публіцистичного і аналітичного характеру. Законодавчі матеріали там не публікуються. Є лише рубрика про хроніку парламентських подій. Більш конкретні офіційні матеріали щодо проблем українсько-словацького співробітництва публікуються на сторінках центральних партійних видань СР.
З середини 1990-х років конкурентна боротьба на ринку щоденних і тижневих видань СР значно загострилася. У неї втрутилися зарубіжні медіальні концерни, насамперед німецькі та австрійські. Вони активно скуповували контрольні пакети акцій газет та журналів СР. І на кінець десятиріччя більшість словацької центральної та регіональної преси знаходилася уже в руках іноземних видавців. Це не могло відбитися і на характері самих видань та матеріалів, які публікуються в них. Занадто спрощено було б говорити, що іноземні тримачі контрольних пакетів акцій провідних словацьких газет диктують редакціям та журналістам - що і як потрібно писати. Свобода слова діє і в ринкових умовах. Але нові власники газет зацікавлені, щоб їх справа була прибутковою. Тому обсяг внутрішньо політичної і міжнародної інформації значно скорочений, зрозуміло, що зменшилась і кількість інформації про Україну та українсько-словацьке співробітництво.
Повертаючись до українських видань, слід зазначити, що більшість українських видань мають проблеми такого ж характеру, проте є ряд видань які висвітлюють політичну хроніку необмежено і тому, на мою думку, було доцільно використати при написанні дипломної роботи. До таких видань насамперед я хтіла б віднести, періодичні видання: “Нове життя”; “Політика і час”; “Український історичний журнал”; “Науковий вісник Дипломатичної Академії України”; “Дукля”; “Політична думка”. В цих видання увага була сконцентрована насамперед на питаннях економічного характеру, введення візового режиму для українських громадян в 2000 році на територію СР, питання розвитку культурних зв`язків між Україною та СР, офіційні зустрічі глав і прем`єр-міністрів держав, входження СР до складу ЄС та НАТО.
Ці матеріали української преси і за період 1990-2004 рр., з критичною оцінкою їх змісту і спрямованості, склали важливу частину джерельної бази дипломної роботи.
Наступним важливим джерелом висвітлення українсько-словацьких відносин є упорядковані збірники документів; “Україна на міжнародній арені”, “Статистичний щоденник”, “Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне видання (видання публікується спеціальними томами за кожен рік). Проте, слід зазначити, що ці видання мають також свої недоліки, насамперед документи не повністю висвітлюють зміст угод і договорів, відсутні коментарі і тлумачення упорядника до більшості з наведених документів.
Частково заповнюють прогалину в справі видання зовнішньополітичних документів щодо розвитку міжнародно-правової основи українсько-словацьких стосунків періоду 1990-х років публікації міжнародних договорів і угод та хроніки співробітництва України з іноземними державами у спеціальних рубриках друкованого органу МЗС України - журналу “Політика і час”. Водночас, доступ через мережу Інтернет до текстів основних міжнародно-правових документів, які регулюють українсько-словацьке співробітництво, забезпечено через розміщення їх на сайті “rada. кiev”.
Однак, у цілому вже давно назрів час для систематизації, узагальнення і публікації в Україні існуючої договірної бази українсько-словацького співробітництва в окремому документальному збірнику, що під силу МЗС України та його управлінням. Таке видання матиме практично-прикладне значення для багатьох суб`єктів українсько-словацьких стосунків. Можливо, воно стане і взірцем для публікації аналогічних документальних збірок про дво- і багатосторонні стосунки України хоча б з найближчими сусідами і стратегічними партнерами.
1.2 Рівень вивчення проблеми і методологічні засади конкретно-історичного аналізу українсько-словацького співробітництва
Проблеми становлення і розвитку системи партнерського, добросусідського співробітництва між новими європейськими державами - Україною та Словацькою Республікою привертають до себе все більше уваги політиків, вчених і представників громадськості в Україні та Словаччині. Але до теперішнього часу в українській історіографії немає узагальнюючих, ґрунтовних робіт з питань новітніх українсько-словацьких відносин.
Сучасна українська історіографія відносин між Україною та Словацькою Республікою використовує нові підходи і методологію дослідження проблеми, але водночас і базується на позитивних традиціях національної історичної школи радянського періоду [61-с.111-128]. Українська славістика 50-80 років хх ст. безумовно зробила багато для висвітлення вузлових питань новітньої чехословацької та словацької історії. Провідні українські історики постійно залучалися до написання фундаментальних робіт з чехословацької, чеської і словацької історії [34-с.115;35-с.665]. Національна славістична школа публікувала й інтегровані монографії та підручники з історії південних і західних слов`ян, в т.ч. чехів і словаків [30-с.387;32-с.448]. Цінність даних наукових робіт полягає в тому, що в науковий обіг вводився великий масив фактографічного матеріалу з доступних радянських і зарубіжних джерел , в т. ч. архівних, формувалася логічно взаємозв`язана хронологічна послідовність перебігу історичних подій та еволюції міжнародних відносин, діяльності конкретних осіб.
Найбільший інтерес у ракурсі досліджуваної в дипломній роботі проблематики щодо історичних джерел становлення і розвитку новітніх українсько-словацьких зв'язків представляють публікації вчених 50-80-х років хх ст. з питань участі України в системі співробітництва СРСР із європейськими державами. Варто стверджувати, що в радянській Україні під егідою академічного Інституту історії склалася оригінальна історична школа дослідження “ітернаціональних зв`язків” [23;44;63-с.135]. Однак, і її представники в більшості розглядали українсько-словацьке співробітництво, по-перше, в основному лише як підпорядковані центральним радянсько-чехословацьким відносинам міжреспубліканські зв'язкі Києва і Братислави, тобто на порядок нижчого - “другого” гатунку, ніж взаємини між Москвою і Прагою, а, по-друге як “побратимське” співробітництво що здійснювалося виключно під керівництвом правлячих компартій. Не могла піддаватися сумніву теза про те, що: “Співробітництво КПРС і КПЧ … є вирішальним фактором зміцнення братерського союзу і дружби наших держав і народів” [33-С.14]
Виходячи з такого постулату, в якості складової частини інтернаціональних міжпартійних і “побратимських” зв`язків у 80-ті роки хх ст. аналізувалося і т. зв. “прикордонне співробітництво” між Україною та Словаччиною. Проблематика прикордонних зв`язків почала вивчатися українськими вченими уже в першій половині 1980-х років. Узагальнюючу монографію з питань співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць опублікував у 1984 р. волинський вчений В.П. Колесник, який у співавторстві з Калениченком П.М. видав дещо раніше і роботу про радянсько-польське прикордонне співробітництво[36;39-с.176]. У жовтні 1980 р. в м. Ужгород було проведено першу міжнародну нараду з питань розвитку прикордонних економічних зв`язків СРСР з європейськими партнерами по РЕВ [49-с.512]. Комплексно результати розвитку прикордонного співробітництва в економічній, громадській та культурних сферах розглядалося на всесоюзному семінарі в Ужгороді в 1988 р. Проблематика українсько-словацьких прикордонних зв`язків стала у 80- ті роки предметом спільних досліджень вчених Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР та Інституту суспільних наук САН. Слід зазначити, що це питання розглядали вже за наперед заданою схемою “того часу”; і лише з другої половини 80- х років українські вчені в своїх дослідженнях почали надавати аналізу системи т. зв. “прямих звязків” в тому числі були питання виробничого кооперування з словацькими прикордонними адміністративно-територіальними одиницями.
За появи в СРСР елементів ідейного та політичного плюралізму в період горбачовської перебудови мало хто із дослідників українсько-словацького співробітництва ризикнув вийти за рамки ортодоксального положення про керівну роль компартії в “інтернаціональних зв`язках”. Тобто це був лише “косметичний ремонт”, так як кардинально змінити відносини країн “соціалістичної співдружності” не можна було, позаяк взагалі вся суспільна система ”розвинутого соціалізму” не піддавалася реформуванню.
У контексті досліджуваної теми становлення і розвитку українсько-словацьких відносин найважливіше значення мали наступні принципові зміни в методології української історичної науки за минуле десятиліття:
Перше - у методологічному сенсі в українській історіографії відбувся кардинальний перелом - більшість серйозних дослідників відмовилися від аксіом ортодоксального марксизму і одномірного стадіального підходу до вивчення історичного процесу та перейшла на позиції історичного плюралізму і аналізу минулого й сучасності на базі цивілізаційного підходу або конструктивного поєднання методології цивілізаційності і стадіальності.
Друге - історія і теорія новітніх міжнародних відносин незалежної України почала вивчатися із застосуванням загальноприйнятих у світовій науці методів дослідження глобальної системи взаємовідносин як цілісної системи, що динамічно розвивається.
Щодо останнього положення - значний вплив на становлення новітньої української школи аналізу міжнародних відносин суверенної України мали теоретичні положення робіт найвідоміших західних істориків і політологів. Значна частина з них була опублікована в перекладі українською і російською мовами впродовж минулого десятиліття. Зокрема, праці Р. Арона, З. Бжезінського, П. Кальвокорессі [1-с.668;5;37].Вони спричинилися на формуванні української історико-політологічної науки міжнародних відносин, значну організаційну роль в становленні якої в Україні впродовж 1990- х років зіграв журнал “Політична думка”. На його сторінках публікувалася низка робіт, частина з яких потім синтезовано вийшла у трьох найвагоміших колективних монографіях “Політичної думки” з питань політології поскомунізму, української державності та глобальних міжнародних відносин[24;58;78].
Дещо вищим є науковий рівень вивчення проблеми в Російській Федерації. Сучасна російська історіографія приділяє значну увагу трансформації процесам в країнах Центрально-Східної Європи та змінам іх геополітичного становища. Зокрема, публікації 1999 року, журнал “Славяноведение” [53;55]; наукова конференція в Москві присвячена 10-річчю антитоталітарних революцій, з аналізом їх політичних соціальних і економічних наслідків та видано книгу “Революція 1989 року в країнах Центральної (Східної) Європи: Погляд через десятиліття”[67-с.204]; побачили світ ряд колективних робіт російських дослідників: “Післявоєнна Європа: економічні орієнтири і політичні коалізії” під ред. Новопашина Ю.С.; “Політичний ландшафт країн Східної Європи середини 90- х років”. за ред. Зудінова Ю.Ф.; Політична трансформація країн Центральної і Східної Європи” [65-с.215]. Але найвагомішим доробком стало трьохтомне колективне видання “Центрально-Східна Європа в другій половині хх ст.
Слід, однак, зазначити, що впродовж останнього десятиріччя хх ст. і перших років хх1 ст. українська історична і політична наука сконцентрувалися в основному на глобальних і континентальних проблемах розвитку міжнародних відносин та визначенні ролі й місця незалежної України в оновленій Європі і світі. Частково під впливом сучасної західної та російської політології, українські вчені з середини 1990-х років у дослідженні міжнародних відносин почали надавати перевагу геополітичним конструкціям. Глобалізм, регіоналізм, та геополітика у підході до вивчення міжнародних відносин відсували на другий план нагальні проблеми розвитку стосунків України з такими відносно невеликими, як Словаччина. Тому, зовсім не випадково, що і в сучасних публікаціях українських вчених з проблем міжнародних стосунків питання новітніх українсько-словацьких відносин майже не розкриті. До прикладу можна взяти підручники: “Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980- 2000 роки)” [51-с.300-334]; “Україна в сучасному геополітичному просторі” - 2002 року видання [77-С.60, 369].
Генератором зовнішньої політики України інколи не бралося до уваги, тісна співпраця із безпосередніми сусідами, до яких відноситься і СР, - перший і необхідний крок до зміцнення міжнародних позицій і покращення геополітичного становища власної держави. Хоча, як, відомо добросусідські відносини і співробітництво з межуючими державами, визначено як важливий критерій прийому країн-претендентів повноправними членами Євросоюзу і НАТО. Для успішної реалізації стратегічних інтересів України варто повністю позбутися стереотипів ігнорування і найменших сусідніх держав.
Зміцнення добросусідських відносин між Україною і Словацькою Республікою відповідає національно-державним інтересам обох країн. Такого погляду притримується і більшість словацьких дослідників. У цьому контексті значний науковий і практичний інтерес представляє хоча б стислий історіографічний огляд робіт словацьких вчених щодо становлення і розвитку стосунків між незалежними Україною та СР, які побачили світ в 90-ті роки хх ст. та впродовж 2000-2003 рр. [70-С.89-99].
Опубліковані роботи в СР, що стосуються українсько-словацьких відносин доцільно розділити на декілька тематичних груп: перша - це публікації із питань двостороннього співробітництва у контексті кардинальних змін геополітичної ситуації на європейському континенті, у цілому, і в регіоні Центрально-Східної Європи, зокрема; друга - робота з конкретних проблем політичного і економічного міждержавного співробітництва; третя - публікації щодо нових форм, видів і напрямків співпраці між Україною і СР, насамперед на міжрегіональному і транскордонному рівні та в сфері гуманітарних відносин.
Найвагомішими роботами такого системного плану з проблем українсько-словацьких стосунків є дві індивідуальні монографії відомого словацького політолога-міжнародника Олександра Дуліби, видані у 1998 і 2000 рр.; зокрема, “Кінець сучасної Центральної Європи? Україна і Словаччина після першої хвилі розширення НАТО на Схід”; “Україна і Словаччина. Геополітичні характеристики розвитку і міжнародного становища України. Імплікація для Словаччини”.
Суть обох монографій О. Дуліби полягає не в простому описі подій чи переліку фактів - дослідник концентрується на аналітичному формуванні варіантів впливу зміни геополітичного становища України на майбутній розвиток Центрально-Східної (нової Центральної - за визначенням словацького вченого) Європи, у цілому, та Словаччини і українсько-словацького співробітництва, зокрема. Словацький дослідник підкреслює, що в Україні і навколо неї відбуваються такі процеси, які кардинальним чином можуть змінити обличчя і карту Європи, як і майбутнє Словаччини.
У роботах сучасних словацьких вчених з питань становлення і розвитку відносин між Україною і СР 1990-х років обов`язково аналізується вплив т. зв. “російського фактору” на їх двостороннє співробітництво. При цьому зазначається тим же О. Дулібою, що навіть після внутрішньословацьких демократичних змін у 1998 році., РФ і надалі займає більше місце у словацькій східній політиці, ніж безпосередній сусід СР - Україна. [80-С.36].
Специфікою словацької історіографії є те, що більшість публікацій з проблем сучасних українсько-словацьких відносин підготовлені експертами незалежних дослідницьких центрів та неурядових організацій СР. Відомим незалежним словацьким аналітичним центром генерування ідей розвитку співпраці з Україною впродовж тривалого часу є Асоціація зовнішньої політики Словаччини (далі - АЗПС). Це недержавне громадське об`єднання, що було засноване у травні 1993 року, об`єднує незалежних експертів і організації, які займаються проблемами міжнародних відносин. Так, наприклад, 24-25 жовтня 1997 року в Братиславі відбулася організована АЗПС конференція “Україна, Центральна Європа і Словаччина. Інтереси і перспективи співробітництва 14 лютого 1998р. з доповіддю виступив колишній президент України Л.М. Кравчук: “Місце України в системі європейської безпеки”. АЗПС постійно публікує матеріали проведених нею зустрічей, дискусій та конференцій [51-С.254].
Еволюція українсько-словацьких відносин другої половини 1990-х років у контексті внутрішньополітичного розвитку і зовнішньої політики СР надзвичайно ретельно проаналізована на сторінках унікального в Центрально-Східній Європі видання ще однієї незалежної словацької інституції - Інституту громадських питань (ІГП), м. Братислава. Експертами неурядового ІГП з 1995 р. готуються об`ємні аналітичні доповіді про стан та основні тенденції розвитку словацького суспільства, які виходять у вигляді книги-щорічника .У кожному із щорічників ІГП окремо виділено підрозділи, де в хронологічній послідовності викладено оглядово-аналітичний матеріал про основні події українсько-словацьких відносин.
Таким чином, сучасною словацькою історичною і політичною наукою новітні відносини між Україною і СР досліджуються комплексно і багаторівневе. Домінує, однак, політологічний або геополітичний підхід до вивчення двосторонніх зв'язків Українсько-словацькі міждержавні взаємини періоду поч. 1990-х років аналізується переважно через призму реалізації головних національно-державних інтересів СР - вступу до ЄС і НАТО та інтеграції в загальноєвропейський або євроатлантичний простір безпеки та економічного розвитку.
Отже, сучасна українська і словацька історіографія розглядає питання становлення системи міждержавного співробітництва України і СР переважно в контексті геополітичних змін на європейському континенті і в регіоні Центрально-Східної Європи.

Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКО - СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Становлення системи українсько-словацьких міждержавних відносин нерозривно пов`язане із трьома найважливішими групами чинників. Перша - проголошення незалежності України (1991р.) і Словацької Республіки (1993 р.) та подальша розбудова української і словацької державності. Друга - перетворення суверенних України і СР із об`єктів у суб`єкти міжнародних відносин. Третя - становлення нової постбіполярної системи міжнародних відносин як у глобальному вимірі, так і на європейському континенті.

Розвиток відносин міжнародного співробітництва, які з межі 1980- 1990-х років поступово формувалися між Україною і Словаччиною, був складовою частиною всіх трьох вказаних процесів - усамостійнення двох держав, перетворення їх у активних суб`єктів міжнародних відносин і кардинальної зміни глобальної та регіональної системи стосунків. Аналіз джерел свідчить про взаємну підтримку державних снаг українського і словацького народів ще до проголошення незалежності двох країн. Україна одна з-поміж перших держав світу визнала незалежність Словаччини і була співініціатором резолюції про прийняття СР до ООН [75-С.5] Україна й Словаччина впродовж 1990-х років тісно співпрацювала в ході розбудови регіональних інтеграційних структур і в рамках міжнародних організацій, спільно формували систему та механізм добросусідського співробітництва.

Становлення цілісної системи українсько-словацького співробітництва у 1990- ті роки було б неможливим без тісної співпраці двох держав у зовнішньополітичній сфері. Як справедливо вказують українські спеціалісти-міжнародники, міжнародні відносини - насамперед політичні, головною ланкою яких є взаємодія між державами.[40-С. 11].

Важливим чинником становлення і розвитку міждержавного співробітництва України і СР є економічна сфера діяльності. Основними складовими частинами системи зовнішньоекономічних України і Словаччини є взаємна торгівля товарами і послугами, виробнича і науково-технічна кооперація, інвестиційне, фінансове та інше господарське співробітництво. Для двох держав, які безпосередньо межують, важливе значення має також спільна розбудова транспортної і прикордонної інфраструктури, розширення її пропускної спроможності для забезпечення нарощення обсягів як двосторонніх економічних зв`язків, так і виконання важливої транзитної ролі в міжнародних товаропотоках.

Становлення системи економічного співробітництва України і Словаччини впродовж першої половини 1990-х років відбулося в досить складних умовах. По-перше, з розпадом радянської федерації в 1991 р. українська і, відповідно, з конституційним припиненням чехословацької в 1993 р. - словацька економіка втратили порівняльні вимоги функціонування в рамках єдиного, на порядок масштабнішого ринку без митних та інших перепон. Вони перетворилися в самосійні, але значно менші сегменти світового ринку і вимушені були завойовувати для себе на ньому нові позиції в жорсткій конкурентній боротьбі.

Порівняно з Україною, Словаччина опинилась в дещо кращому стані, відразу після “розлучення” уклавши із колишнім партнером по федерації - Чеською Республікою митну унію. Невдовзі країни Вишеграду заснували Центральноєвропейську асоціацію вільної торгівлі ( абревіатура англійською - CEFTA). А на теренах СНД до теперішнього часу нема вагомих інтеграційних економічних структур за участі України, стагнують українсько-російські господарські зв`язки, більш ніж десятиліття точаться безрезультатні дискусії про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.

По-друге, розпад федеральних народногосподарських комплексів на початку 1990- х років супроводжувався після розпуску Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і розвалом українсько-словацьких економічних, науково-технічних та інших господарських зв`язків у рамках системи колишньої “соціалістичної економічної інтеграції”.

По-третє, повна переорієнтація Словаччини у зовнішньоекономічних зв`язках на Захід в 1990-ті роки, що надалі посилюється і зараз - напередодні вступу СР до ЄР, дещо відсунула на другий план для словацького державного керівництва доцільність розгортання інтенсивного економічного співробітництва СР з Україною.

2.1 Перші українсько-словацькі політичні контакти; формування основ стратегічного партнерства у 1990-ті роки

Формування системи відносин між Україною та Словаччиною у політичній сфері розпочалися на зламі 1980-1990-х років в основному на базі системи так званих “дружніх” або “побратимських” радянсько-чехословацьких зв`язків попереднього періоду . Але це були за характером неінституйовані стосунки поки що не суверенних складових частин федерацій, що знаходилися на порозі занепаду і розвалу. Певний час після демократичної чехословацької революції 1989 р. до 1993 р. - Словаччина та до розпаду СРСР і отримання незалежності в 1991 р. - Україна не могли виступати повноправними суб'єктами міжнародних відносин. Це однак не завадило представникам української і словацької сторін встановити перші політичні контакти. Та сама система українсько-словацьких стосунків у цей час мала ще характер “напівсуверенітетної” або перехідної.

У проаналізованих мною доступних історичних і політологічних працях вчених України питанню становлення Українсько-словацьких відносин на їх початковому етапі приділяється досить мало уваги. В найбільш повній, з виданих до теперішнього часу, роботі з питань співробітництва України з європейськими державами в 1990-2000 рр. - історичній хроніці, підготовленій у Інституті історії України НАН України, зафіксовано лише один факт офіційних двосторонніх контактів до 1993 р. - візит міністра закордонних відносин Словаччини П. Демеша до Києва у листопаді 1991 р. [76-С.257]. На думку відомого словацького політолога Олександра Дуліби події 1989- 1992 рр. не висвітлено тому, що з формально-наукового погляду до 1 січня 1993 р. ще не існувала незалежна словацька державність і було б не доцільно говорити про українсько-словацькі відносини цього періоду.

Відправним пунктом для аналізу становлення та розвитку двосторонніх відносин у політологічній та частині історичних досліджень зазвичай береться визнання Україною незалежності Словаччини 1 січня 1993 р. і встановлення офіційних стосунків та укладання базового двостороннього договору про дружбу і добросусідство 29 червня 1993 р.
Проте, на мою думку, важливим аспектом у співпраці держав на перехідному етапі є переговори українського і словацького прем`єра в березні 1991 р. - словацькою стороною було висвітлено бажання взяти участь у ліквідації негативних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В зоні радіоактивного забруднення і в районах біля неї у Волинській та Житомирській областях мешкали колишні так звані оптанти та їх нащадки, які переселилися до України у перші повоєнні роки [18;41]. В більшості своїй вони виявили бажання повернутися на історичну батьківщину. Рух повернення було інспіровано активністю нащадків “волинських чехів”, яким Прага допомагала переселитися до чеських земель . Тому уже в квітні 1991 р. і уряд Словаччини призначив своїх уповноважених по переселенню колишніх оптантів та їх сімей з України. 19 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів Словаччини ухвалив концепцію переселення і проживання в Словаччині громадян словацького походження з України, виділивши на її реалізацію майже 170 млн. крон. Реально, однак, виконати план переселення краян з України вдалося лише після усамостійнення СР. У період 1993- 1998 рр. з України до СР переселилося 306 сімей у складі 1194 чол. Словацька влада подбала про виділення їм житла, надання фінансової та іншої матеріальної допомоги [6.-С.117-122].
Формування основ стратегічного партнерства між державами починається уже з весни 1991 р. - за декілька місяців до усамостійнення України в Києві відбулися українсько-словацькі переговори на рівні глав урядів, де були досягнуті домовленості про формування принципово нової системи двостороннього співробітництва.
Тому після здобуття незалежності, Київ намагався інтенсифікувати діалог насамперед із Прагою. 27 листопада 1991 р. міністри закордонних справ двох країн А. Зленко та Ї. Дінтстбір у Празі підписали Протокол про співробітництво між Міністерством закордонних справ України та Федеральним міністерством закордонних справ Чеської і Словацької Федеративної республіки.
Завдяки проведеній зовнішньополітичними відомствами двох підготовчій роботі, 30 січня 1992 р. Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР) офіційно визнали незалежну Україну і встановила з нею дипломатичні відносини; сторони домовилися розвивати відносини на основі принципів рівності, взаємної поваги до самовизначення, незалежності і суверенітету, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи одна одної. Але потрібно зважити на те, що у червні 1992 р. чесько-словацька федерація почала рух до конституційного саморозпуску і лише 1 січня 1993 р. було проголошено незалежність Словацької Республіки . Тому з міжнародно-правового і державно - конституційного погляду відлік новітнього українсько-словацького співробітництва як міждержавного дійсно розпочинається з цього часу. Слід зазначити, що саме Україна була першою з-поміж держав світу, яка визнала суверенну СР, це і було початковим кроком українсько-словацького міждержавного співробітництва.
Колективом вчених відділу всесвітньої історії та міжнародних відносин Інституту історії України НАН України в анотованій історичній хроніці скрупульозно проаналізовано у хронологічному плані українсько-словацьких міждержавних відносин 1993- 2000 рр. У хроніці двосторонніх стосунків наведено перелік майже 30 головних акцій українсько-словацької співпраці цього періоду [76.-С.257-261]. У іншій - найбільш об`ємній частині цього видання “Україна в міждержавних відносинах з країнами регіону” також наведено факти двостороннього і багатостороннього українсько-словацького співробітництва, зокрема, матеріали щодо офіційного візиту до України 29- 30 червня 1993 р. президента СР Міхала Ковача, прем`єр-міністра СР Владіміра Мечіара (14- 15 червня 1995 р.), зустрічей урядових делегацій України і Словаччини на Штрбському Плесі (22-23 січня 1996 р.) та в м. Ужгород (6-7 березня 1997 р.) тощо [76.-С.163- 232].
Враховуючи такий детальний виклад подій і фактів українсько-словацьких відносин періоду 1990-х років у вказаній та інших публікаціях, автор вважала більш доцільним в першу чергу сконцентрувати увагу в тексті дипломної роботи на аналізі системних проблем міждержавного співробітництва України з Словаччиною - взаємодії головних суб`єктів, становленню основних напрямів, рівнів, договірно-правової основи і механізмів співпраці, а не на простому переліку хроніки стосунків. Тобто, перевага в дослідженні надається проблемному підходу, але, безумовно, у зв`язку із хронологічним.
Хроніка подій міждержавних взаємин України і СР за 1990-ті роки викладена і в інших документальних публікаціях. двотомника “Україна на міжнародній арені”, наприклад, міститься декілька документів про українсько-словацьке співробітництво першої половини 1990-х років. А саме: інформація про прийом словацького міністра П. Демеша 14 листопада 1991 р. Верховній Раді України, про офіційний візит Президента Словацької Республіки М. Ковача 29-30 червня 1993 р. до Києва, про перебування в Словаччині (і ФРН) з офіційним візитом міністра закордонних справ України А. Зленка у лютому 1994 р., про перебування в Україні у червні 1995 р. з офіційним візитом голови уряду СР В. Мечіара [74.-С.221,296-297,313-314,378-379].
У другій частині цього документального видання поміщено проект резолюції “Прийом Словацької Республіки у члени ООН”, внесений делегаціями 98 країн, тому числі України, на 47- й сесії Генеральної Асамблеї ООН 15 січня 1993 р. З- поміж документів про міжнародно-договірні відносини України наводяться постанови Верховної Ради України про ратифікацію Договору про добросусідство між Україною та СР (24 лютого 1994 р.), Договору між Україною і СР про спільний державний кордон (15 липня 1994 р.), та Договору між Україною і СР про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань (15 липня 1994 р.) [75.-С.5,402,404-405] 29- 30 червня 1993 р. М. Ковач, уже як Президент СР, здійснив офіційний візит в Україну, під час якого був підписаний базовий договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною і Словаччиною. Надалі, правда, тривало-до 2001 р. в українсько-словацьких стосунках не було офіційних взаємовізитів на рівні глав держав. Та М. Ковач і Л.Кучма зустрілися на саміті президентів центральноєвропейських держав у січні 1998 р. в словацькому місті Левоча. Український президент у червні 1999 р. був присутній у м. Братиславі серед почесних гостей на інавгурації обраного вперше в загальнонародному голосуванні Президента СР Рудольфа Шустера. У вересні цього ж року президенти України і СР зустрілися на саміті Балто-Чорноморської співдружності в м. Ялта. У листопаді 1999 р. Р. Шустер взяв участь у інавгурації Л. Кучми, обраного в друге на президентський пост [66.-С.388]. Крім того, обидва президента зустрічалися на щорічних самітах глав держав центральноєвропейських країн та інших міжнародних заходах.
Особливе значення мав візит Президента України Л.Д. Кучми до Словаччини 12-14 червня 2001 р. - фактично це був перший офіційний візит українського президента в СР та друга офіційна зустріч глав двох держав, починаючи з 1993 р. Результати переговорів на найвищому рівні і досягнуті домовленості під час червневого 2001 р. візиту Президента України до СР обидві сторони розцінили як якісний прорив в українсько-словацьких стосунках [75.-С.330]. Період 1994-1997 рр. варто вважати часом найбільш інтенсивної міжурядової взаємодії щодо пожвавлення всіх видів українсько-словацького співробітництва, насамперед в економічній сфері. Більша частина українсько-словацьких міжвідомчих і міжурядових документів про співробітництво укладалося своєрідним “пакетом” під час взаємних офіційних візитів і переговорів урядових делегацій на чолі з главами урядів. Найбільшим у ВАЗП МЗС України є пакет міжурядових документів, підписаних під час візиту української делегації на чолі з прем`єром В.А. Ющенком до Братислави 5-6 грудня 2000 р. Це - угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом СР про транскордонне співробітництво, про співробітництво і взаємну допомогу в разі виникнення надзвичайних ситуацій, про соціальне забезпечення, про співробітництво в галузі інформації.
Слід зазначити і про недоліки у розвитку двостороннього співробітництва. Важливим моментом у роботі є період підготовки зустрічі урядових делегацій на чолі з прем`єр-міністрами П. Лазаренком та В. Мечіаром в березні 1997 р. в Ужгороді, словацька сторона по-перше, ніяк чітко не могла визначитися із місцем проведення переговорів - український уряд пропонував зустрітися в Ялті, але уряд СР під тиском Москви, яка займалася в цей час “кримським питанням”, відмовився. Кабінет Міністрів СР тому запропонував провести зустріч і переговори урядових делегацій в прикордонному Ужгороді. По-друге, навіть прес-служба прем`єра СР В. Мечіара до останнього моменту не здатна була пояснити, які ж конкретні питання і документи будуть розглядатися на зустрічі урядових делегацій України і СР в м. Ужгород.
Можливо, і через такий підхід ужгородська зустріч і переговори урядових делегацій України і СР в березні 1997 р. стали останніми в практиці українсько-словацького міждержавного співробітництва 1990-х років.
Черговим системним недоліком у розвитку українсько-словацької зовнішньополітичної взаємодії періоду 1990-х років була недосконалість двосторонніх міжпарламентських зв`язків. Контакти між законодавчими органами двох держав реально встановилися лише в другій половині 1990-х років. У березні 1996 р. делегація Національної Ради СР відвідала з трьохденним візитом Україну. Делегацію очолив голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики Душан Слободнік [46.-С.8]. Останній був одним із основних ідеологів націонал-ізоляціоністської політики Словаччини періоду 1994-1998 рр. Україна розглядалася загалом словацькою стороною у цей час лише як “перехідний пункт” в орієнтованій на Росію східній зовнішній політиці СР. Тому візит делегації НР СР не привів до створення системи регулярних двосторонніх міжпарламентських контактів.
І лише в наступному виборчому періоді: в СР - 1998- 2002 рр. словацько-українські міжпарламентські зв`язки набрали більш активного характеру. Це було пов`язано значним чином із тим, що головою НР СР після парламентських виборів у Словаччині було обрано Йозефа Мігаша - лідера Партії демократичної лівиці (ПДЛ), який до 1996 р. обіймав пост посла в Україні і до того ж раніше отримав українську вищу освіту. Особисто Й. Мігаш і очолив словацьку парламентську делегацію, котра 4-6 травня 1999 р. відвідала Київ і Закарпаття. У Верховній Раді України словацькі парламентарі знайомилися з роботою вищого законодавчого органу і вели переговори про розширення двостороннього міжпарламентського співробітництва. В інтерв`ю друкованому органу українського парламенту - газеті “Голос України”, опублікованому 7 травня 1999 р., Й. Мігаш позитивно оцінив стан українсько-словацьких відносин і перспективи двосторонніх міжпарламентських зв`язків [50.-С.3].
Єдиного позитиву в формуванні системи міжпарламентського співробітництва Україна і СР досягли лише в 2000-2002 рр., коли була створена і почала діяти українсько-словацька група міжпарламентського співробітництва, очолювана депутатами НР СР - Станіславом Бартошом (ПДЛ) і Верховної Ради України - Нестором Шуфричем (СДПУ(о)). Однак, за весь період діяльності їй вдалося організувати лише одну поїздку українських парламентарів до Словаччини. І функціонування цієї групи фактично припинилося після чергових парламентських виборів в Україні і СР в 2002 р.
Майже так само безсистемно як українсько-словацькі міжпарламентські зв`язки розвивалося в 1990-ті роки і співробітництво між провідними партійно-політичними силами України і Словаччини. Перші офіційні міжпартійні контакти встановилися лише в 1998-1999 рр. Так, в травні 1998 р. делегація української Народно-демократичної партії та Всеукраїнського об`єднання “Нова Україна” була запрошена на передвиборчий з`їзд правлячого в СР Руху за демократичну Словаччину (РЗДС), який відбувся у м. Кошице. Прем`єр-міністр СР Владімір Мечіар - голова РЗДС та заступник голови словацького парламенту Августін-Маріан Гуска під час зустрічі з членами української делегації - керівником виборчого штабу НДП Р. Шайгородським, заступником голови “Нової України” С. Ревою та іншими обговорювали питання розвитку дружніх українсько-словацьких відносин і міжпартійного співробітництва. Передбачалося, зокрема, інтенсивно розвивати зв`язки між НДП і РЗДС, не лише в розрізі співпраці центральних партійних органів, але і шляхом розширення взаємодії на рівні їх регіональних партійних організацій. Насамперед, територіально суміжних: Кошицької і Пряшівської крайових організацій РЗДС зі словацького боку та Закарпатської обласної організації НДП - з українського [70.- 1998.- 23 травня.-С.2]. Ідейні відмінності між правоцентристською НДП і національно популістським РЗДС, поразка Руху на парламентських виборах 1998 р. в Словаччині та перехід його в опозицію не дозволили надалі розвинути цей проект українсько-словацького міжпартійного співробітництва.
Більш послідовно у сфері розвитку міжпартійних зв`язків діяли наприкінці 1990-х років лівоцентристські сили України і Словаччини. 13 травня 1998 р. на українсько-словацькому кордоні відбулася зустріч делегації керівництва словацької ПДЛ, очолюваної Й. Мігашом, із представниками СДПУ(о). Було погоджено, що тісні робочі зв`язки між двома партіями лівоцентриського спрямування встановляться як на регіональному, так і загальнопартійному рівнях [70.- 1998. - 16 травня.- с.2]. У ході травневого 1999 р. візиту Й. Мігаша на чолі парламентської делегації до Києва ним були також проведені переговори з головою СДПУ(о) В. Медведчуком. Лідери двох партій підписали протокол намірів про співробітництво ПДЛ і СДПУ(о) [76.-С.26]. У складі української парламентської делегації в серпні 1999 р. голова СДПУ(о) В. Медведчук, члени Політбюро партії - І. Різака та Н. Шуфрича у 1999 р. відвідала Братиславу, де мали зустрічі з президентом СР Р. Шустером, прем`єр-міністром М. Дзуріндою, головою парламенту Й. Мігашем та керівництвом ПДЛ. Але в подальшому, контакти між українськими соціал-демократами (об`єднаними) та словацькими посткомуністами, ймовірно, також з виборчих причин перервалися. ПДЛ за результатами виборів до НР СР у вересні 2002 р. не змогла пробитися до парламенту і втягнулася в смугу зміни керівництва, внутрішньопартійної кризи та організаційного розколу. Загалом лівоцентристський рух у Словаччині на сучасному етапі знаходяться в стані тимчасового занепаду і дезінтеграції. Тому українські лівоцентристські партійно-політичні сили поки що не мають солідного партнера із словацького боку для подальшого розвитку міжпартійного співробітництва.
Таким чином, друга половина 90-х років хх століття в стосунках між Україною і СР була періодом інтенсивного розвитку зовнішньополітичних відносин. Але і в цій сфері не обійшовся без проблем. У 1999 р. розгорнулося дипломатичне суперництво між нашими державами за місце непостійного члена у Раді Безпеки ООН, яке в кінці кінців виборола Україна. 28 червня 2000 р. Словаччина ввела візовий режим для в`їзду на її територію громадян України. Такі коливання можна з-поміж іншого вважати і наслідком недостатнього рівня координації зовнішньополітичних кроків між Україною та СР і непослідовності реалізації політики стратегічного партнерства з боку обох держав. Відомий словацький політолог, спеціаліст із словацько-українських відносин Олександр Дуліба взагалі вважає, що у 1990 ті роки Україна не зайняла належного їй місця у східній політиці СР, де пріоритет надавався розвитку стосунків із Російською Федерацією.
2.2 Чинники розвитку українсько-словацьких зовнішньоекономічних зв'язків
Комплекс факторів, які суттєвим чином впливали на розвиток українсько-словацьких зовнішньоекономічних відносин і становлення системи двосторонніх господарських зв'язків протягом 1990-х років, включає позитивні та негативні впливи як міжнародного, в тому числі міждержавного, так і внутрішнього характеру. Не зовсім сприятливі, зазначені вище, стартові умови зародження нової моделі українсько-словацького економічного співробітництва не завадили одначе формуванню її як цілісної системи економічної взаємодії двох суверенних держав. Позитивом стало те, що Україна і СР двохсторонні економічні зв'язки будували в 1990-ті роки, як два рівноправні партнери, котрі самостійно вирішували всі питання співпраці і погоджено усували перепони на шляху розвитку традиційних і принципово нових форм господарського співробітництва.
Стратегічно важливим динамізуючим чинником був факт розбудови національних економік після унезалежнення України і Словаччини за схожими стратегічними напрямками - відкритих назовні та орієнтованих на експорт. Погоджено у більшості випадків впродовж 1990-х років здійснювалися цілеспрямовані кроки з інтеграції двох країн у світо-господарські зв'язки та міжнародний поділ праці, включення в загальноєвропейські інтеграційні процеси та регіональне співробітництво в Центрально-Східній Європі.
Спільні риси мала також системна ринкова трансформація економічних відносин на перехідному етапі, спрямована в обох державах на створення соціальне орієнтованої ринкової економіки. Причому, деяким чином у досліджуваний період майже співпадали цикли і вектори господарського розвитку та ринкових реформ в Україні і Словаччині. Обидві незалежні держави в основному відмовилися від "шокового" варіанту ринкової трансформації, але не відразу визначилися в подальшій стратегії реформування. Тому до другої половини 1990-х років і Україна, і СР втягнулися в смугу гальмування економічних реформ та період господарського спаду. Загальним негативом структури народного господарства України і СР, яку вони отримали в спадок від минулого, був занадто "важкий" характер економіки та велика питома вага військово-промислового комплексу. Низькими залишалися техніко-технологічний рівень виробництва і конкурентоспроможність словацької та української продукції на світовому ринку.
Менша за розмірами і більш мобільна щодо структурних змін словацька економіка швидше вийшла з господарської кризи і з другої половини 1990-х років стабільно має найвищу динаміку росту основних макроекономічних показників з-поміж країн Центрально-Східної Європи. Повільність ринкових перетворень в більш масштабній Україні в період 1990-х років не дозволила так швидко, як в СР, вийти з системної господарської кризи. Тому невелика Словаччина почала наприкінці 1990-х років навіть наздоганяти Україну за абсолютними агроекономічними показниками. А інші країни Центрально-Східної Європи - Польща, Чехія і Угорщина взагалі суттєво випередили, наприклад, за обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) Україну (Див.Дод.1.)
Вказане в Таб. 1 різке падіння номінального ВВП України в 1999 р. дійсно було реальністю, позаяк стрімко знизився курс української національної валюти - гривні стосовно ВКВ під впливом наслідків світової і російської фінансової кризи 1997-1998 pp. І, тому, набагато менша Словаччина майже наблизилася за обсягом номінального ВВП до показників України. Згідно з даними словацької статистики, в 2000 р. номінальний ВВП СР складав 19 млрд. 203 млн. дол. США (в поточних цінах). Зовнішньоторговельний оборот Словаччини наприкінці 1990-х років перевищив 20 млрд. дол. США: в 1999 р. експорт СР досяг 10 млрд. 289 млн. дол. США, імпорт 11 млрд. 321 млн. дол. США, у 2000 p., відповідно, 11 млрд. 869 млн. і 12 млрд. 787 млн. дол. США. У другій половині 1990-х років щорічний обсяг зовнішньої торгівлі України був майже у 2 рази більшим, ніж Словаччини, і перевищив показник 40 млрд. дол. США. Але необхідно враховувати, що за перерахування наведених абсолютних показників ВВП, зовнішньої торгівлі на відносні - хоча б з розрахунку на 1 жителя країни, Словаччина була значно попереду України, маючи майже в 10 разів меншу кількість населення. Безумовно, в України в минулому і зараз є набагато могутніший економічний потенціал, ніж у Словаччини, але ефективність використання чи віддача, наприклад, українського промислово-виробничого або експортного потенціалу, як свідчать наведені дані, суттєво нижча ніж аналогічного словацького. Таким чином, абсолютні і відносні показники соціально-економічного розвитку СР в 1990-ті роки засвідчують, що до цієї держави Україна повинна була ставитися як майже до рівноцінного економічного партнера.
Лише з 2001-2002 pp. почався динамічний ріст української економіки, який зараз, у свою чергу, є за темпами найвищим серед пострадянських країн СНД. Відновлення економічного росту, досягнення високих темпів приросту ВВП, збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та інше створюють міцну базу для переходу до нового етапу економічного співробітництва між Україною та СР. Але ризиками для подальшої успішної двохсторонньої співпраці стають геополітичні зміни в Європі внаслідок розширення ЄС на Схід та, відповідно, зміна статусу спільного українсько-словацького кордону на частину нових зовнішніх кордонів європейської спільноти, що в перші роки неминуче матиме певні бар'єрно-економічно риси.
Водночас є ряд постійно діючих об'єктивних чинників, які сприяють двохсторонньому економічному співробітництву. Зокрема, важливою об'єктивною передумовою інтенсивної українсько-словацької господарської взаємодії, яка була присутня в 1990-ті роки і продовжує існувати в сучасності та довготривалій перспективі, є геостратегічний фактор - безпосередня взаємодія просторово близьких народногосподарських комплексів, вигідне розташування двох держав на перехресті економічних шляхів в Європі між Сходом і Заходом (чи й більше - в стратегічному центрі євразійської співпраці) та Північчю і Півднем (що дозволило обом державам ефективно включитися в Балто-Чорноморське і Балто-Адріатичне економічне співробітництво). Не використати вигоди географічного розташування з метою отримання не політичних, а насамперед економічних дивідендів було б стратегічною помилкою двох держав. При цьому спільна українсько-словацька геоекономічна стратегія дозволяє досягти кумульованого або і синергетичного ефекту. Тому уже з другої половини 1990-х років Україна і СР почали координувати дії і розробляти спільні міжнародні господарські проекти, насамперед з євразійського транзиту енергоносіїв до Європи. Хоча й тут, як і на інших напрямках українсько-словацького економічного співробітництва в 1990-ті роки не обійшлося без проблем і навіть конфлікту стратегічних національне-державних інтересів.
Принципово впродовж 1990-х років змінився характер суб'єктів-учасників українсько-словацьких зовнішньоекономічних відносин. У попередні десятиліття "соціалістичної співдружності" реально єдиним учасником міжнародних економічних зв'язків була держава, у власності якої знаходилися майже всі підприємства-виробники і експортери. Існувала державна монополія на зовнішню торгівлю, яка здійснювалася, за незначними винятками, лише через спеціалізовані державні експортно-імпортні структури, наприклад, зовнішньоторговельні організації та об'єднання.
Ліквідація адміністративно-директивної, одержавленої економічної системи, кардинальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків та інші реформні кроки привели до того, що з початку 1990-х років найбільш динамічним елементом українсько-словацьких економічних відносин стала велика маса конкретних суб'єктів господарської діяльності. Держави також залишилися прямими учасниками зовнішньоекономічних стосунків. Але значно меншим чином, особливо внаслідок звуження державного сектору в економіці України і СР у ході приватизації.
Основною функцією держав в системі українсько-словацьких господарських стосунків 1990-х років стало створення сприятливих умов для безпосередньої взаємодії нових ринкових суб'єктів, більшість з яких уже належала до недержавного, найчастіше приватного сектора. У своїх торговельних, виробничо-коопераційних, інвестиційних та інших контактах і співпраці із закордонними партнерами ці підприємства і організації керувалися принципами раціональності, економічної доцільності та отримання прибутку. Держави, однак, формують своєрідний законодавчо-нормативний і міжнародно-правовий "коридор", щоб приватні інтереси ринкових структур-учасників українсько-словацького економічного співробітництва не вступали в суперечку із суспільними інтересами та стратегічними завданнями двохсторонньої господарської співпраці.
До такого нового рівня взаємовідносин в економічному співробітництві Україна і Словаччина рухалися в 1990-ті роки поступово - через перехідний період змін в системі двосторонніх стосунків. Причому, перші зрушення в українсько-словацьких економічних відносинах відбулися ще в період планової економіки. У другій половині 1980-х років в Україні, як і на загальносоюзному рівні, впроваджувалися нові механізми у сфері зовнішньоекономічних стосунків. Акцент було зроблено на розвиток прямих виробничих і науково-технічних зв'язків підприємств і організацій.
Прямі зв'язки соціалістичного періоду дозволили українським підприємствам налагодити різні види економічного співробітництва і набути досвіду роботи на зовнішньому ринку та в здійсненні експортно-імпортних операцій. Надалі не всі контрагенти українсько-словацьких прямих зв'язків утримали контакти з різних причин - через роздержавлення і приватизацію підприємств і пошук новими власниками інших партнерів, вичерпання ефективності співробітництва тощо. Загалом перехід як всередині держав, так і в зовнішньоекономічних зв'язках до ринкових відносин суттєво змінив характер українсько-словацького економічного співробітництва.
Це вплинуло на процеси розвитку співробітництва в основній сфері зовнішньоекономічних відносин України і СР - у взаємній торгівлі, яка впродовж 1990-х років еволюціонувала досить нерівномірно. Серйозний вплив на двосторонню торгівлю мали і наслідки фінансової кризи 1997-1998 p., що спричинили падіння її обсягів.
Торговельно-економічна місія в складі посольства України в СР у звіті за 2000 р. наводить цікаві дані про питому вагу України в зовнішньоторговельних операціях Словаччини. Так, в 1998 р. експорт до України складав 1,9% загального обсягу словацького експорту, в 1999 р. - 1%, в 2000 р. - 0,9 %. А частка України в імпорті СР становила за ці ж роки, відповідно, 1,8, 1,28 і 1,48%. У загальному обсязі товарообігу СР доля України складала в 1998 р. - 1,8%, в 1999 р. - 1,3%, а в 2000 р. - 1,36% . Для порівняння слід зазначити, що доля Російської Федерації в товарообігу СР протягом 1998-2000 pp. зросла з 6,6 до 9,26%, хоча така питома вага торгівлі з Росією та її ріст був швидше обумовлений збільшення експорту російських енергоносіїв до Словаччини та деблокацією російського зовнішнього боргу перед СР, який становить понад 1 млрд. дол. США.
Згідно із офіційними даними словацької зовнішньоекономічної статистики, які видаються дещо точнішими, ніж аналогічні українські офіційні статистичні показники, динаміка обсягів експорту-імпорту між Словаччиною і Україною виражена в національних грошових одиницях - словацькій кроні (за орієнтовного середнього курсу: 40 словацьких крон = 1 дол. США) була наступна(Див. дод. 2)
Дані Таблиці 2. висвітлюють ще більшу нерівномірність розвитку зовнішньої торгівлі між Україною і Словаччиною в 1990-ті роки. Критичне наростання дефіциту зовнішньоторговельного обороту для української сторони в середині 1990-х років (1995 р. - понад 1 млрд. слов. крон, тобто більше 50 млн. дол. США ) примусило державні органи України більш предметно зайнятися проблемою зовнішньоекономічних зв'язків із Словаччиною.
Погіршення торговельних показників та необхідність виправлення становища були і одними із головних причин ініціювання зустрічі і переговорів урядових делегацій України і СР, очолюваних прем'єрами Є. Марчуком і В. Мечіаром, у Високих Татрах (СР) в січні 1996 р. Про це свідчать положення щодо необхідності кардинальних змін у взаємній торгівлі, які містяться у спільній заяві двох глав урядів за результатами переговорів на Штрбському плесі.
Водночас на українсько-словацьких переговорах урядових делегацій у Високих Татрах були підписані і важливі міжурядові документи - Конвенція між Україною і СР про уникнення подвійного оподаткування і Декларація про принципи та напрямки співробітництва між Україною і СР у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Тут же 22 січня 1996 р. була укладена і Угода про співробітництво між Торгово-промисловою палатою України і Торгово-промисловою палатою СР.
Торгово-промислові палати обох країн взяли на себе важливу функцію сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків між Україною та СР. Хоча статус і можливості двох палат дещо різняться - словацька ТПП є складовою частиною державної системи і структури підтримки експорту, а українська -швидше добровільною асоціацією учасників експортно-імпортних зв'язків, через координацію дій із організації міжнародних виставок, ярмарків, практичного пошуку партнерів із ділового співробітництва, налагодження контактів між підприємствами-контрагентами зовнішньоекономічних відносин та іншою широкою активністю торгово-промислові палати суттєво сприяли розширенню кола учасників українсько-словацьких економічних зв'язків
У другій половині 1990-х років з'явилися принципово нові моменти у самому міжпалатному співробітництві.
Цікавим фактом, однак, є те, що таку форму українсько-словацького міжпалатного співробітництва ініціювали насамперед регіональні торгово-промислові палати прикордонних областей України і Словаччини. Восени 1997 р. в м. Київ відбулася зустріч представників ТТП України та СР, на якій констатовано, що співробітництво палат в розвитку українсько-словацького економічного співробітництва є недостатнім. Тому Кошицька палата ТПП СР і Закарпатська ТГШ уже в січні 1998 р. підписали угоду про між палатну співпрацю, яка передбачала чергові спільні акції: організацію і проведення ярмарків, загальних і тематичних виставок товарів, організацію презентацій фірм і робочих зустрічей, проведення семінарів. Одночасно регіональні палати почали роботу над проектом із створення Словацько-української торгової палати, з розрахунком на отримання для його реалізації фінансової підтримки програми Європейської Комісії ФАРЕ-КРЕДО. В 1999 р. така змішана українсько-словацька палата була створена. Установчі збори з формування української частини Ради Словацько-Української ТПП, як повідомлялося в листі Закарпатської ТГШ до Йозефа Лукача - голови СУТГТП, відбулися в м. Ужгород 6 липня 1999 p. A 8 липня в м. Кошице пройшла зустріч українських і словацьких членів Ради СУ ТПП. Планом її діяльності уже на другу половину 1999 р. передбачалося організація та сприяння проведенню міжнародних ярмарок, виставок, контактних днів в українських містах Одесі, Горлівці, Вінниці та Ужгороді та словацькому -Лученці.
Таким чином, розвиток співробітництва ТПП України і СР та їх регіональних структур свідчить, що активним чинником в системі українсько-словацького економічного співробітництва були не тільки державні органи, а й торгово-промислові палати, підприємницькі об'єднання і асоціації. Разом з тим, основну координуючу роль у розвитку системи зовнішньоекономічних зв'язків між Україною і СР відігравала двохстороння міжурядова українсько-словацька Комісія з питань економічного і науково-технічного співробітництва.
Черговим потенційним програшем в динамізації українсько-словацького економічного і науково-технічного співробітництва 1990-х років стала невдача спільних зусиль України і СР по вступу української сторони до Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі (CEFTA). Це багатостороннє субрегіональне міжнародне економічне об'єднання було створено в 1993 р. У 1996 p. CP запропонувала Україні підтримку входження до цієї зони вільної торгівлі. Але необхідними умовами повноправного членства держави в CEFTA були наступні вимоги: членство в ГАТТ/СОТ, асоційоване членство в ЄС та підписання угод про вільну торгівлю з кожною із країн-членів CEFTA [7.-С.1-32]. Незважаючи на те, що Україна ще не виконувала цих основних вимог до кандидатів на вступ до CEFTA, українська і словацька сторони почали вести активну підготовчу роботі з приєднання української держави до цієї Асоціації. Так, дані питання виносилися на розгляд робочої групи експертів 16-19 січня і 13-15 березня 1996 p., обговорювалися на четвертому і п'ятому засіданнях міжурядової комісії з питань економічного і науково-технічного співробітництва. Кроком вперед було підписання під час робочої зустрічі урядових делегацій 6-7 березня 1997 р. в м. Ужгород Меморандуму про заходи щодо лібералізації умов взаємної торгівлі між Україною та СР. У квітні 1997 р. розпочали роботу групи українських і словацьких експертів з аналізу торговельно-економічних режимів двох країн для підготовки пропозицій щодо можливостей, термінів і графіків проведення переговорів про лібералізацію українсько-словацької торгівлі .. Але надалі спільна діяльність обох сторін з підготовки вступу України до CEFTA припинилася. Українська сторона об'єктивно не була спроможна забезпечити в прискореному темпі набуття членства в ГАТТ/СОТ, асоційованого членства в ЄС, як необхідної вимоги до кандидатів на вступ в Асоціацію. А СР, переорієнтувавшись в 1997-1998 р. у східному напрямку на пріоритетний розвиток співробітництва з Росією поступово втратила інтерес до лобіювання вступу України в CEFTA. Тобто, спроба підняти на вищий і багатосторонній рівень хоча б зовнішньоторговельне співробітництво та перейти до режиму вільної торгівлі в українсько-словацьких економічних відносинах другої половини 1990-х років завершилася безрезультатно.
2.3 Проблеми інвестиційного співробітництва України і Словацької Республіки
Складним для українсько-словацького міждержавного економічного співробітництва 1990-х років виявився перехід і до інших вищих форм господарської співпраці, таких як реалізація спільних інвестиційних проектів та забезпечення взаємного серйозного зростання прямих іноземних інвестицій в національні економіки. Причому в 1990-ті роки тут існували і існують серйозні проблеми як на макрорівні міждержавного українсько-словацького господарського співробітництва, так і на мікрорівні - в безпосередній взаємодії суб'єктів господарської діяльності.
Складність українсько-словацького співробітництва 1990-х років в інвестиційній сфері на міждержавному рівні була значним чином зумовлена негативною спадщиною, отриманою від минулої "соціалістичної економічної інтеграції" в рамках Ради Економічної Взаємодопомоги". Найскладніші проблеми для України і СР виникла навколо незавершеного гігантського будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату (КГЗК), який зараз є найбільшою і найдорожчою недобудовою в цілій Європі.
У 1983 р. в Берліні була підписана багатостороння угода країн-членів РЕВ про співробітництво у спорудженні КГЗК. В 1985 р. почалося спорудження інфраструктури, а в 1986 р. практичне будівництво комбінату. Багатосторонні домовленості в цій сфері були доповнені двосторонніми договорами СРСР із європейськими країнами РЕВ. 24 вересня 1986 р. підписано міжурядову угоду між СРСР і ЧССР про співробітництво в будівництві КГЗК. Однак, після революції 1989 р. та зміни режиму, чехословацька влада 16 квітня 1992 р. схвалила рішення про припинення державної участі в будівництві комбінату і оголосила тендер на продаж права чехословацької сторони на інвестування в це будівництво. 27 грудня 1992 р. за декілька днів до припинення чинності федерації та усамостійнення СР і ЧР було підписано договір між урядом ЧСФР та Східнословацьким металургійним комбінатом (м. Кошице) про перехід на кошицьке підприємство прав на вкладені чехословацькою державою в спорудження чехословацької частини КГЗК кошти і на участь в подальшому будівництві. 16 лютого 1994 р. Україна і Словаччина підписали міжурядовий протокол щодо спорудження КГЗК, який став додатком до радянсько-чехословацької угоди від 24 вересня 1986 р
Кабінет Міністрів України ще в 1992 р. створив спеціальну державну комісію з розгляду питань подальшого будівництва КГЗК, яка прийшла до висновку про доцільність завершення робіт, так як,наприклад, колишніми учасниками було завершено об'єкти на 70-85%. Зокрема, словацька сторона виконала зобов'язання по будові на 75% . Надалі, однак, участь словацької сторони у будівництві КГЗК була тісно пов'язана із долею Східнословацького металургійного комбінату (абревіатура словацькою - ВСЖ). 20 травня 1994 р. було укладено угоду між ВСЖ і КГЗК про реалізацію словацьким підприємством відведеної йому частки будівництва та постачання в Кошице залізорудної сировини.
Уже в цей час Україна намагалася створити міжнародний консорціум для завершення спорудження КГЗК. Переговори з цього питання українськими державними органами велися також з Румунією і Болгарією. Румунська сторона, зокрема, не заперечувала проти створення такого консорціума у формі спільного підприємства. Тому і словацьким учасникам було запропоновано в 1996-1997 pp., вперше - під час зустрічі прем'єрів України і СР у Високих Татрах в січні 1996 p. взяти участь у заснуванні і діяльності спільного підприємства для завершення будівництва КГЗК [75.-С.205]. Але невдовзі внутрішні проблеми самого ВСЖ унеможливили реалізацію такого проекту.
ВСЖ за сприяння уряду В. Мечіара був фактично приватизований групою менеджерів комбінату на чолі з Олександром Резешем. Це приклад так званої "політичної приватизації", яка відбувалася в 1994-1998 pp. в Словаччині. Поступово А. Резеш сконцентрував у своїх руках і в руках членів родини контрольний пакет акцій комбінату. Але приватизовані таким шляхом провідні словацькі підприємства через неефективне управління нерідко банкротували. Що не оминуло й ВСЖ.
Наприкінці 1998 р. фінансово-господарське становище ВСЖ погіршилося настільки, що банки-кредитори оголосили дефолт комбінату за неповернутими кредитам борги. Консорціум словацьких і закордонних банків призначив кризовий менеджмент на чолі з Габріелем Ейхлером для виводу ВСЖ із боргової кризи. Почався розпродаж майже 150 нерентабельних дочірніх підприємств ВСЖ, в т.ч. за кордоном.
Суб'єктивними причинами кризового стану ВСЖ були насамперед стратегічні помилки менеджменту і основних власників комбінату. З-поміж них варто назвати наступні. Надмірні амбіції та неефективні фінансові затрати основних власників ВЖС - сім'ї А. Резеша щодо можливості перетворення комбінату в транснаціональну корпорацію, яка б оперувала щонайперше у Центрально-Східній Європі (ВСЖ на приватизаційному конкурсі придбав угорський металургійний комбінат ДАМ-Дьордь, намагався ввійти до складу акціонерів польського металургійного комбінату в Катовіце та ряду чеських металургійних комбінатів). Велика диверсифікація виробничої та фінансово-господарської діяльності ВСЖ: крім основного - сталеплавильного виробництва, кошти непродуктивно вкладалися у створення СП і дочірніх підприємств за кордоном, не пов'язаних із металургією, власниками було куплено, наприклад, футбольний клуб "Спарта" (м. Прага) тощо. Розбазарювання і привласнення коштів ВСЖ власниками контрольного пакету акцій. Сім'я А. Резеша перетворилася в один із найбагатших кланів у Словаччині, придбала особисто для себе нерухомість за кордоном, зокрема в Іспанії, парк престижних автомобілів та літаків для себе і комбінату, частину акцій ВСЖ ними було переведено на свої фірми в офшорні зони. Фінансування політики - ВСЖ був головним фінансовим спонсором РЗДС та В. Мечіара, а А. Резеш на парламентських виборах 1998 р. навіть безпосередньо очолив виборчий штаб "мечіарівців", позаяк саме завдяки "політичній приватизації" за сприяння В. Мечіара сім'я А. Резеша оволоділа в середині 1990-х років контрольним пакетом акцій ВСЖ.
Серед об'єктивних причин занепаду ВСЖ ключову роль зіграла загальна рецесія металургійного виробництва у світі наприкінці 1990-х років та планомірне його зниження в країнах ЄС, техніко-технологічна відсталість основного виробництва комбінату. "Резешовці" з середини 90-х років самі намагалися залучити іноземних інвесторів для модернізації та розгортання нового виробництва на ВСЖ - створили у складі комбінату СП з фінськими фірмами. Але А. Резеш не допускав цих іноземних інвесторів до управління комбінатом. В 1997-1998 pp. він формально відійшов від керівництва ВСЖ, передавши правління в руки т.зв. "кіндер-менеджменту", на чолі з сином Юліусом та групою його 30-річних товаришів. Однак, застава частини пакету акцій "резешовців" банкам за отримані кредити, вимушений продаж та інтенсивна торгівля акціями комбінату на ринку цінних паперів поступово підірвали роль сім'ї А. Резеша, як основних власників ВСЖ. Підприємство стало неплатежеспроможним, тому банки-кредитори взяли над ним контроль.
За таких умов говорити про ефективну участь ВСЖ у продовженні будівництва КГЗК не могло бути й мови. Представники словацького підприємства до того ж на українсько-словацьких переговорах у жовтні 1999 р. в Братиславі зажадали від України повернення своєї частки, вкладеної в спорудження КГЗК. Вони оцінили її в 44 млн. дол.. СІЛА і вимагали негайно повернути в грошовій формі.
Епопея кризи ВСЖ завершилася вступом стратегічного іноземного інвестора - американської корпорації U.S.Steel до підприємства. В березні 2000 р. Кабінет Міністрів М. Дзурінди, після тривалих переговорів із потенційними інвесторами ВСЖ, обрав американську фірму, як найбільш ефективного нового власника комбінату . Але U.S.Steel погодилася викупити за 700 млн. дол., із розстрочкою платежу до 10 років та зарахуванням реінвестицій у сплачену ціну лише основне - сталеплавильне виро и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.