Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Контрольная Гаряч точки планети та жертви збройних конфлктв. Ставлення України до збереження стабльност на територї колишнього СРСР. Участь України в миротворчй дяльност мжнародного спвтовариства. Участь України в мсї ООН по вдновленню миру в Ангол.

Информация:

Тип работы: Контрольная. Предмет: Междун. отношения. Добавлен: 10.12.2010. Сдан: 2010. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2
Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Індивідуальна робота
на тему:
"Українці в гарячих точках планети"
Виконав:
студент 52 групи
факультету міжнародних відносин
Гут А.В.
Луцьк 2010
Зміст
    Вступ
    1. Політика України відносно миротворчості в СНД
    2. Участь України в миротворчій діяльності міжнародного співтовариства
    3. Аналіз миротворчої діяльності України
    Висновок
    Список використаної літератури
    Додаток

Вступ

Різні науково-дослідні організації, які займаються проблемами гарячих точок планети, дають трохи відмінні кількісні оцінки сучасної ситуації і привласнюють їм свої рейтинги.
Так, Гейдельбергський інститут (ФРН) у 2006 році зареєстрував 278 конфліктів. 35 з них мають гостронасильницький характер. У збройних зіткненнях беруть участь і регулярні війська, і загони бойовиків. Але людські втрати несуть не тільки вони: ще більше жертв серед мирного населення.
У 83 випадках конфлікти протікали в менш твердій формі, тобто застосування сили відбувався тільки час від часу. В інших 160 випадках конфліктні ситуації не супроводжувалися бойовими діями. 100 з них носили характер декларативного протистояння, а 60 протікали у формі схованого протиборства.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту проблем миру, в даний час на планеті продовжується понад 30-ти великих конфліктів (Див. додаток А) (число жертв в кожному з них - не менше 1000 чоловік).
Неурядова організація США "Fund for peace" обнародувала перелік найбільш проблемних країн світу. За визначенням організації, проблемними вважаються країни, в яких більшість населення не вважає уряд легітимним, а уряд не може ефективно контролювати територію країни.
Цього року перелік очолили Судан, Ірак, Пакистан, Афганістан, Північна Корея, Непал, Узбекистан і Киргизстан. Україна на 86-му місці.
Одна з основних причин нових конфліктів, сепаратизм, судячи з усього, ще тільки набирає силу і має величезний руйнівний потенціал. Міжнародне співтовариство активно шукає способи протидії хвилі насильства, що загрожує самим основам сучасного світового порядку. Звідси підвищений інтерес до миротворчості, як до одного з найбільш ефективних шляхів запобігання і врегулювання конфліктів.
Більше половини всіх гарячих точок приходиться на Африканський континент. На Близькому Сході уже кілька років йде війна в Іраці. Афганістан, де намагається навести порядок НАТО, теж ще дуже далекий від заспокоєння, і інтенсивність нападів талібів і бойовиків Аль-Каіди на урядові структури, війська і поліцію, на військові підрозділи Північноатлантичного альянсу тільки зростає.
Деякі міжнародні експерти припускають, що збройні конфлікти щорічно забирають до 300 тис. життів, в основному - мирних громадян. На них припадає від 65 до 90% втрат (цифра коливається в залежності від інтенсивності бойових дій). Статистика свідчить, що тільки 5% загиблих у Першій світовій війні були мирними жителями, а в Другий світовий вже близько 70% убитих.
Однак у жодному з нинішніх збройних конфліктів не відбуваються зіткнення між різними країнами. Боротьба йде усередині неблагополучних держав. Урядам протистоять різні воєнізовані формування повстанців, бойовиків і сепаратистів. І усі вони переслідують самі різні цілі.
Актуальність проблем, пов'язаних з підтримкою миру, очевидна для України. Багато в чому це обумовлено її географічним положенням. Україна знаходиться в безпосередній близькості від вогнищ конфліктів, діючих - Придністров'я, Північний Кавказ - і потенційних. У ширшому плані - Югославія, Середня Азія, турецький Курдистан, Кіпр і т.д. Розширення НАТО на схід, в певних умовах, також може стати джерелом напруженості для держав "буферної" зони, у тому числі і України.
Населення України є етнічно і релігійно неоднорідним. Населенню ряду східних областей і Кримської автономії властиві певні сепаратистські настрої. Велика кількість етнічних українців знаходиться за межами батьківщини, у тому числі і в неспокійних регіонах, що потенційно загрожує появою масових потоків біженців. Не застрахована Україна і від територіальних претензій з боку сусідніх держав.
Незавидним є і економічний стан України. Перебудова економіка зустрічається з великими труднощами і проблемами - невідповідність різних галузей, технологічна відсталість, приховане і явне безробіття, відсутність фінансових і матеріальних ресурсів, недосконалість законодавчої бази у області економіки і податкової політики і т.д.
У політичній сфері не викликає сумніву завдання інтеграції в світову спільноту, необхідність зайняти гідне місце в міжнародних організаціях, створити образ демократичної, цивілізованої країни, укріпити міжнародний авторитет. Іншим важливим завданням є створення умов для мирного і безпечного розвитку України, зміцнення регіональної і Європейської безпеки. Одним з найпривабливіших шляхів вирішення цих задач може стати участь України в міжнародній політиці підтримки миру в гарячих точках нашої планети. Ситуація, що склалася в Україні, в цілому сприяє такій участі. Можна виділити наступні сприятливі чинники:
достатньо велика і добре оснащена армія, що потребує скорочення і реформування;
сприятлива громадська думка;
висока мотивація служби у складі міжнародних сил;
традиційно низька чутливість суспільства до втрат в порівнянні з країнами Заходу.
До чинників, перешкоджаючих активній участі в миротворчості, відноситься, в основному, відсутність належних фінансових ресурсів. Певну трудність складає подолання скептичного ставлення частини суспільства до сумісних з Росією акцій в рамках СНД, відсутність концепції, доктрини, механізму і законодавчої бази миротворчості. Серед перерахованих перешкод, очевидно, немає непереборних. За винятком універсальної проблеми браку коштів, решта перешкод носить політичний характер і можуть бути вирішені за наявності достатньої політичної волі, направленої в потрібному напрямі.

1. Політика України відносно миротворчості в СНД

Ставлення України до миротворчої діяльності на території колишнього СРСР можна визначити одним словом - неучасть. Відсутність належних ресурсів, підозрілість відносно намірів Росії, невизначеність політики відносно колишніх радянських республік та інші чинники стали причиною того, що Україна:

відмовляється від участі в будь-яких формах миротворчої діяльності на тій підставі, що вона в основному проводиться на двосторонній основі і конкретні операції не мають мандата РБ ООН;

відмовляється від участі в розробці основних документів, що визначають миротворчу діяльність на території Співдружності. Це посилання ґрунтується на тому, що СНД не є регіональною організацією, визнаною в цій якості ООН і тому не може самостійно розробляти правові акти в області миротворчості.

Україною не підписана "Концепція запобігання і врегулювання конфліктів на території держав-учасників СНД", угоди "Про групи військових спостерігачів" і протоколи до них підписані з обмовками. У другій групі документів Україною підписуються тільки документи, що стосуються заходів превентивної дипломатії і повністю ігноруються документи по введенню миротворчого контингенту (рішення СГГ, мандат миротворчих сил і т.д.). Прикладом цього підходу може служити обговорюване на Раді глав держав рішення про продовження мандата КСПМ в зоні конфлікту в Абхазії. На самміті глав держав СНД (19.01.96 р., Москва) Україною підписано "Рішення по врегулюванню конфлікту в конфлікту в Абхазії, Грузія", що фактично встановлює режим економічної (п. 6а)) і політичної (пп. 6а), 7) блокади Абхазії, при цьому не підписано "Рішення про продовження терміну перебування і мандат КСПМ в зоні конфлікту Абхазії, Грузія" і сам "Мандат." Фактично, військово-політичне керівництво України, не враховуючи досвід російської миротворчості і повторюючи її ж помилки, зараз перебуває, дотримуючись вищевикладеної класифікації, у стадії "споглядання". Слід зазначити, що реалізація подібної політики має свої позитивні сторони. Зокрема, цей підхід бездоганний в частині дотримання міжнародної правової бази (вище вже наголошувалося, що практика вирішення конфліктів в СНД не цілком відповідає критеріям і практиці ООН). Крім того, він не суперечить громадській думці, що зберегла негативні асоціації, пов'язані з "виконанням інтернаціонального обов'язку в Афганістані". Існуюча позиція України з цієї проблеми має також об'єктивні причини:

економічна криза не дозволяє забезпечити виділення необхідних матеріальних засобів на підготовку і проведення миротворчих операцій в Співдружності;

у складі Збройних Сил України відсутні військові контингенти, готові в повному об'ємі виконати поставлені завдання в ході проведення миротворчих операцій;

повністю відсутня правова база, що визначає процес планування і проведення таких операцій.

І якщо останні з вищеперелічених причини усунені за наявності відповідної політичної волі, то нестача бюджетних асигнувань є серйозною перешкодою. Проте очевидно, що абсолютна неучасть у процесі миротворчості на території СНД є далеко не прагматичною позицією. Відмова від будь-яких форм співпраці з державами-учасниками СНД не дозволяє укріпити позиції і авторитет України серед держав Співдружності, створити відносно безпечний простір в безпосередній близькості біля своїх кордонів, укріпити регіональні зв'язки, особливо в області оборони і безпеки. Тому слід, мабуть, визнати, що актуальною на даний момент є суттєва зміна політики України відносно миротворчої діяльності на території Співдружності.

2. Участь України в миротворчій діяльності міжнародного співтовариства

Для України формування основ політики підтримки миру є одним з першочергових завдань. На це вказує, перш за все, масштабність того, що відбувається на просторі колишнього СРСР і Балканах (близько 15 тисяч чоловік загинуло в Нагірному Карабаху, покинуло своє рідне вогнище близько 1 млн. азербайджанців, жертвами озброєного конфлікту в Абхазії стало декілька тисяч чоловік, біженцями близько 300 тисяч чоловік, а загальна чисельність біженців склала близько 1,4 млн. чоловік). Напрями миротворчої політики України визначені у Військовій доктрині, згідно якої миротворча діяльність віднесена до основних напрямків забезпечення воєнної, безпеки держави: "Воєнна безпека України досягається за рахунок: готовності виділити відповідні військові контингенти до складу військ ООН для проведення згідно з рішенням Ради Безпеки воєнних дій з метою припинення агресивних дій окремих держав або груп держав, а також підтримання миру і безпеки в різних регіонах".

Одночасно, в проекті Концепції національної безпеки України "військово-політична нестабільність і конфлікти в сусідніх державах" віднесені до реальних і потенційних загроз національної безпеки України (розділ III), як основна складова політики в області національної безпеки признається "участь у міжнародних системах універсальної і загальноєвропейської безпеки" (розділ I). В "Основних напрямках зовнішньої політики України", затверджених Верховною Радою України 02.07.93 р., в рамках діяльності в міжнародних організаціях признається першочергове значення миротворчої діяльності ООН. Згідно виробленому в цьому документі підходу до миротворчої діяльності участь України в операціях по підтримці миру повинна проходити за наявності мандата ООН або ОБСЄ і під повним контролем цих організацій. Обов'язковим для цієї участі є також багатонаціональний склад таких операцій. Зокрема, в цьому документі наша держава підтвердила "свою готовність брати участь у спільних з ООН, ОБСЄ, ЄС та іншими зацікавленими сторонами зусиллях, направлених на швидке мирне врегулювання югославського конфлікту".

Вищеперелічені законодавчі акти дозволили Україні за три роки увійти до першої двадцятки держав-контрибуторів за чисельністю військового і цивільного персоналу, що бере участь в операціях ООН по підтримці миру (за цей час в миротворчих акціях під егідою ООН взяло участь близько 7000 громадян України). Визнанням ролі України в операціях ООН по підтримці миру стала підтримка цією організацією нашої ініціативи про укладення Конвенції захисту миротворчого персоналу ООН, відкритої для підписання на 49 сесії Генеральної асамблеї ООН в 1994 році (у грудні 1994 року Україна однією з перших підписала цей документ, ратифікований Верховною Радою 06.07.1995 р.). На початку 1996 року група українських представників на запрошення Секретаріату бере участь в обговоренні концептуальних основ миротворчої діяльності ООН в рамках відповідних комітетів і робочих груп. Все це свідчить про реальне зміцнення авторитету України на міжнародній арені, визнанні міжнародним співтовариством вагомої ролі нашої держави і її конструктивних зусиль, направлених на врегулювання озброєних конфліктів, зміцнення міжнародного світу і стабільності.

Як незалежна держава, починаючи з 1991 року, Україна бере участь у миротворчих операціях під егідою ООН на території колишньої Югославії і Анголи.

Початком історії безпосередньої участі військовослужбовців Збройних сил України в операціях ООН із підтримання миру прийнято вважати 3 липня 1992 р. Тоді письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивне рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і відправлений на територію колишньої Югославії.

Упродовж 1992-2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:

- Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. - квітень 2006 р.);

- Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. - грудень 2005 р.);

- Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. - березень 2005 р.);

- Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. - 2005 р.);

- Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. - 1995 р.);

- Сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. - груд. 1999 р.);

- Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. - 1999 р.);

- Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (чер. 1995 р. - бер. 1999 р);

- Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. - 1999 р.);

- Місія ООН в Анголі (січень 1996 р. - лютий 1999 р.);

- Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень - травень 1997 р.);

- Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. - березень 2000 р.);

- Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. - 2003 р.);

- Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. - травень 2001 р.);

- Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія ( січень 1996 р. - грудень 2002 р.);

- Гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень - серпень 200 3р.).

Колишня Югославія. 3 липня 1992 року Верховна Рада України у відповідь на запит Генерального Секретаря ООН прийняла Постанову № 2538-XII "Про участь батальйону Збройних Сил України в миротворчих силах Об'єднаних Націй в зонах конфліктів на території колишньої Югославії". Для виконання вказаної постанови Міністерство оборони України сформувало і направило для включення в Сили ООН по охороні (СООНО) в сектор Сараєво, Боснія і Герцеговина (БіГ) мотострілковий батальйон чисельністю 420 військовослужбовців. СООНО створені відповідно до резолюції № 743 Ради Безпеки ООН від 21 лютого 1992 року з метою сприяння політичному врегулюванню югославського конфлікту і захисту цивільного населення.

Враховуючи звернення Генерального Секретаря ООН щодо збільшення чисельності українського миротворчого контингенту на території колишньої Югославії Верховна Рада України 19 листопада 1993 року прийняла Постанову № 3626XII "Про збільшення чисельності батальйону Озброєних Сил України в миротворчих силах ООН на території колишній Югославії і направленні групи військових спостерігачів". В результаті ухваленого рішення чисельність українського миротворчого контингенту у складі СООНО зросла до 1220 військовослужбовців, що організаційно складався з мотострілкових підрозділів, підрозділів забезпечення, підрозділів військової поліції, групи офіцерів на штабних посадах СООНО.

Підрозділи 240-го ОСБ (Укрбат-1) загальною чисельністю 555 військовослужбовців несли службу в населених пунктах Сараєво, Горажде, Жоне (БИГ). Підрозділи 60-го ОСБ (Укрбат-2) загальною чисельністю 547 військовослужбовців несли службу в районі р. Глина, сектор "Північ" (Хорватія). Оперативна група військової поліції сформована в кількості 39 військовослужбовців. З 23 травня 1994 року до складу СООНО увійшла 45 група українських поліцейських спостерігачів (9 чол.), а з 19 липня 1994 р. приступила до виконання своїх обов'язків група військових спостерігачів (10 чол.).

15 грудня 1995 року Рада Безпеки ООН схвалила резолюцію № 1031 щодо виконання Мирної угоди по Боснії, Сербії і Хорватії. Згідно з рішенням, вказаному РБ ООН строком на один рік створюються багатонаціональні Сили по виконанню мирної угоди (СВМС). З моменту передачі повноважень від СООНО силам сприяння виконанню мирної угоди перебування національних контингентів стран-контрибуторів у складі СООНО закінчується.

Україна, як один з найбільших контрибуторів СООНО серед 14 країн, що не є членами НАТО (Росія, Австрія, Естонія, Латвія, Литва, Пакистан, Польща, Словаччина, Румунія, Фінляндія, Угорщина, Чехія, Швеція), одержала офіційне запрошення від керівництва НАТО як організації, уповноваженої Радою Безпеки ООН на проведення нової операції, до участі в багатонаціональних силах.

Важливим аргументом на користь продовження участі України в миротворчій операції на території БіГ було також те, що операція одержала мандат РБ ООН.

Міністерство закордонних справ разом з Міністерством оборони внесли на розгляд Президента і Уряду України пропозицію про подальше перебування на території Боснії 240-го особливого спеціального батальйону ВС України, а також про надання на комерційній основі послуг за допомогою військово-транспортної авіації України.

В даний час завершена ротація 240-го ОСБ, розміщуваного в Сараєво. Чисельність батальйону складає 400 чол. До складу СВМС увійшла також 64-а окрема механізована рота (105 військовослужбовців), сформована на базі 24-ої механізованої дивізії Прикарпатського військового округу. Рота дислокується поблизу р. Даки в Східній Словаччині (Хорватія). Транспортні послуги надає вертолітна ескадрилья.

Військова операція в Боснії і Герцеговині, в якій бере участь реформований український контингент миротворців, забезпечує виконання наступних завдань:

припинення вогню між воюючими сторонами;

виведення озброєних сил з узгодженої зони роз'єднання;

виведення озброєних сил з міжетнічної прикордонної зони;

контроль і попередження загроз вільному пересуванню цивільного населення, біженців і переміщених осіб;

сприяння в наданні гуманітарної допомоги.

Косово. Пiдроздiли Збройних сил України виконують миротворчу мiсiю в Косовi з вересня 1999 року. Зона вiдповiдальностi українських миротворцiв - пiвденно-схiдна частина Косова.

Україна наступного року скоротить чисельнiсть миротворцiв у Косові, що пов'язане зі скороченням і оптимізацією сил КФОР - міжнародних сил під керівництвом НАТО, відповідальних за забезпечення стабільності в Косово, у складі яких виконує миротворчу місію в Косово українсько-польський миротворчий батальйон "УкрБолбат", але таке скорочення не позначиться на якості виконання завдань українськими миротворцями.

Українські миротворці несуть службу на спостережних пунктах, здійснюють контроль за пересуванням населення, супроводжують дітей у школу, охороняють церкви й школи, конвоюють сербське населення через зону проживання албанців, запобігають незаконному перевезенню зброї, вибухівки й наркотиків.

Ангола. На початку 1996 року Верховна Рада України, розглянувши звернення секретаріату ООН з питання направлення до Анголи інженерно-мостового підрозділу Озброєних Сил України, ухвалив позитивне рішення. Україна стала 32_ою 46 країною світу, яка брала участь в миротворчій місії ООН у цій африканській країні. До цього часу Збройні Сили України вже мали певний досвід співробітництва під егідою ООН. Проте африканський континент - не Європа. Після ухвалення рішення почалася всебічна підготовка особового складу і техніки. За повідомленням прес-служби Міністерства оборони України був сформований підрозділ на базі учбового центру інженерних військ в р. Кам'янець-подільський. Протягом трьох місяців необхідну підготовку пройшли 200 військовослужбовців, половину з яких склали офіцери, прапорщики і контрактники запасу, іншу половину - солдати строкової служби. З березня 1996 року в Анголі у складі контрольної місії ООН приступив до несення служби особовий склад 901-ої понтонно-мостової роти ВС України. Нашими понтонерами зведені мостові переходи, наплавні і комбіновані мости на річках Луї, Данзе, Лакула, Лу, Луашима, Ганже та ін. У складі місії ООН перебуває також група військових спостерігачів від України.

Контрольна місія ООН після деякої перерви відновила свою діяльність після підписання Лусакського протоколу 20.11.94 р., що встановлює че и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.