На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Правовий статус особистост

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 15.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                      Зміст
ВСТУП......................................................................................................................3
Розділ  1. Загальна характеристика правового статусу особистості...................5
      1.1. Поняття та ознаки правового статусу особистості...............................5
      1.2. Види правового статусу особистості......................................................7
      1.3. Принципи правового статусу особистості.............................................8
Розділ 2. Структура правового статусу особистості..........................................11
      2.1. Права, свободи та обов’язки особистості............................................11
    2.2. Законні інтереси особистості…………………………………………14
      2.3. Громадянство…………………………………………………………..15
      2.4. Правосуб’єктність……………………………………………………..17
      2.5. Юридична відповідальність…………………………………………..19
Розділ 3. Основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина……...23
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...26
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...28 
 
 
 
 

      ВСТУП
      Темою курсової роботи є „Правовий статус особистості”.
      Актуальність  теми. Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показником його цивілізованості.
      Узявши  до уваги, що неповага до зневаги правами  людини викликали до варварських  актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і  що утворення такого миру, в якому люди будуть мати волю слова й переконань, і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут був реалізований у життя.
      Оскільки права й волі людини - ширші, ніж національні й ширші чим територіальні, й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового регулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».
      Не  мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалення в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави.  Предметом дослідження є Конституція України, міжнародні   договори, законодавство України, та інші літературні джерела,  в яких закріплюються основні права і свободи людини та громадянина.
      Метою дослідження є розкриття поняття „правовий статус особистості”. Для досягнення мети необхідно розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити, хто і яку роль відіграє в цих взаєминах, визначити, які фактори впливають на становлення прав і свобод особистості в державі.
      При розробці даної теми були використанні та опрацьовані: Конституція України, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, а також різноманітні літературні джерела: підручники, матеріали періодичних видань, наукові статті різних авторів, які займалися даним дослідженням.
     Курсова робота складається з 3-х основних розділів, зокрема з загальних понять, структурних елементів правового статусу, класифікації основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  1. Загальна характеристика правового статусу особистості
      1.1. Поняття та ознаки правового статусу особистості
      Правовий  статус особи – це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує свою поведінку в суспільстві.
      Єдиного поняття «правового статусу особи» немає. М.І. Матузов вважає, що «правовий статус - це юридично закріплене становище особи в суспільстві».1 Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина. М.В. Вітрук визначає «правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища».
      Терміни «особа», «людина», «громадянин», вживаються конституцією і законодавством. В  соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції, особа виступає в якості громадянина, особи без громадянства, іноземного громадянина, біженця або змушеного переселенця. Під правовим положенням особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове положення особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове положення особи» є рівнозначними , однак, існує точка зору білоруських учених про розрізнення понять правового статусу та правового становища особи. У поняття правовий статус вони включають статутні права і обов'язки, тобто такі, що формуються у вигляді правових приписів й відносних до об'єктивного (позитивного) права. Поняття «правовий статус особи» вважається ними більш ширшим. Крім прав та обов'язків, у нього вводяться суб'єктивні правові елементи - громадянство, правосуб'єктність, суб'єктивні права, обов'язки, відповідальність за можливо скоєне правопорушення.
      Правове становище людини і громадянина, як в цілому, так і окремо, обумовлюється  особливостями соціального статусу, що існує в даний період в розвитку суспільства і держави. Соціальний статус особи залежать від сутності соціального укладу, в умовах якого він складається і функціонує. На нього впливає безліч факторів. Основними з них є праця і власність як основа формування громадського суспільства. У перспективі праця (що створює для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя) і власність (що розвивається і примножується в різноманітних формах і видах) визначатимуть місце і роль людини в суспільстві, її соціальний і юридичний статус.
      Правовий  статус особи відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї:
1. Усі  люди вільні від народження, і  ніхто не має права відчужувати  їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави;
2. Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі;
3. Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи;
4. Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досяганню загального добробуту в демократичному суспільстві.
      Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких  елементів:
- правосуб'єктність;
- права, свободи і обов’язки;- законні інтереси;
- громадянство;
- юридичну відповідальність (має вторинний характер - реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсяг. В останньому йдеться про правовий статус посадової особи).
      Правовий статус має будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому - громадське суспільство (народ). 

      1.2. Види правового  статусу особистості
      Правовий  статус класифікується за двома критеріями: за характером і за суб’єктами правового статусу.
    За характером (змістом) правовий статус розрізняють:
       загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та галузевий статус соціального  призначення держави;
       спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);
       галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;
       індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.
II. За суб'єктами  розрізняють правовий  статус:
— фізичних та юридичних осіб; 
— іноземців, осіб без громадянства;
— статус біженців;
— статус українських громадян, які перебувають  за кордоном;
— професійний  та посадовий статус (депутата, міністра, судді, прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін.);
— статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництвах). 

      1.3. Принципи правового  статусу особистості
      Правова система взаємовідносин держави  і особи включає норми Конституції  України, повязані з визначенням  приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства а також норми, що закріплюють загальні принципи правового статусу особи.     
      Для визначення правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод у систему.
      Основними принципами конституційно-правового  інституту прав і свобод людини є  закріплення в національному  законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів також можна віднести і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина.
      Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21).2 Означає, що всі люди володіють правами та свободами від народження.
      Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України). Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права інших осіб. Проголошується рівність усіх перед законом і судом (ч 3 ст. 8 Конституції України).
      Права і свободи людини і громадянина  визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо (ч. 3 ст. 24 Конституції України). Рівність прав і свобод людини й громадянина проголошується Конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції України).
      Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина (ст. 23 Конституції  України) полягає в тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав. Лише в процесі реалізації обов’язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов’язки.
      Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні нових змін до них не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод людини.
      Отже, під правовими принципами, що визначають правовий статус особи розуміють  загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції  визначаються основні права, свободи  і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Структура правового статусу особистості
      2.1. Права, свободи та обов’язки особистості
      Історія ідеї прав людини бере свої витоки в  давнині. Але активність у розвитку ідеї про права людини припадає на епоху Відродження і Просвіти. У XVII—XVIII ст.ст. ця ідея відбивається у теорії природного права, яка дозволила оцінювати з позицій справедливості діюче в державі позитивне право, проводити його перетворення в напрямку гуманізму і свободи. Ґ. Гроцій, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, ПІ. Монтеск'є утверджують права особи (на життя, свободу, власність та ін.) як священні імперативи і закладають основи сучасного розуміння прав людини.
      Історія розвитку ідеї про права людини —  це насамперед історія нових понять права і тих нових юридичних  теорій, які формуються на основі цих понять (юридико-позитивістська, соціологічна, марксистсько-ленінська, сучасна теорія природного права та ін.).
      У середині XX ст. ідея прав людини висвітилася  новими фарбами завдяки підняттю її на конституційний рівень.  
      В другій половині XX століття під впливом міжнародних документів про права людини відбулося зм'якшення історичного протистояння природно-правового і позитивістського (що ототожнює право і закон) підходів до права, навіть їхнє зближення, що відбилося у конституційній і судовій практиці держав.
      У результаті наукової систематизації прав людини в історичному огляді з'явилася  теорія трьох поколінь прав людини.
       1) перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права. Воно є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов'язують державу утримуватися від втручання в сфери, врегульовані цими правами.
      Відлік  першого покоління прав людини можна  вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства. На цей період припадають розвиток буржуазних відношень і утвердження буржуазного суспільства з його законодавчими актами. Лише тоді рівноправність з ідеальної категорії почала втілюватися у реальну дійсність, набувши конституційного або іншого законодавчого оформлення. Принцип юридичної рівності, який став основою універсальності прав людини, додав їм справді демократичного характеру.
      2) друге покоління прав людини — поглиблення особистих (громадянських) і розвиток соціально-економічних та культурних прав — сформувалося в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та підвищення культурного статусу. Ці вимоги виникли після Першої світової війни.
      Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав. Вони не можуть реалізуватися без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.
      3) третє покоління прав людини можна назвати солідарними (колективними), тобто правами всього людства — правами людини і правами народів. Йдеться про ті права особи, які не пов'язані з її особистим статусом, а диктуються належністю до якоїсь спільності (асоціації), тобто є солідарними (колективними), у яких правам особи відведене головне місце.
      Становлення третього покоління прав людини (права  людини — частина прав людства) пов'язано  з національно-визвольним рухом  країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем  після Другої світової війни. Останні  призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства в напрямку створення співтовариства правових держав.
      Права людини - це та соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, з метою задоволення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.3
      З одного боку - свобода людини – це характеристика стану людини, її волі. Тільки вільна людина може повністю та всебічно користуватися своїми правами. З іншого – свободи людини характеризують таку групу можливостей людини, що ґрунтується на максимально вільному самовизначенні особи: свобода віросповідання, свобода вибору.
      Знаходячись в суспільстві, людина постійно взаємодіє з іншими людьми і не може не мати обов'язків і по відношенню до суспільства, і по відношенню до співгромадян. Тому обов'язки такий же важливий і необхідний елемент правового статусу, як і права.
      Якщо  права – це мірило можливої поведінки, то обов'язки - мірило необхідної поведінки людини в суспільстві. Права і обов'язки нерозривно пов'язані і не можуть існувати незалежно один від одного. Іншими словами обов’язок - це об’єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.
      Обов’язок характеризується такими рисами:                                                        1) юридичний обов’язок – це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не повинна обумовлюватися бажанням людини;
2) обов’язок  - це завжди певне обмеження  прав людини. Людина повинна коритися  певним правилам, щоб у здійсненні  своїх прав і свобод не завдавати  шкоди іншим людям. Необхідність  установлення обов’язків прямо передбачається міжнародно-правовими документами;
3) виконання  обов’язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність. 

      2.2. Законні інтереси  особистості
      Згідно  з цим визначенням ніхто не має права вказувати, який саме вибір слід зробити людині, ніхто не може обмежити цей вибір. І тільки сам громадянин вирішує, як, у яких формах реалізувати приналежну йому свободу совісті.
      З поняттям і змістом прав і свобод тісно пов'язані законні інтереси особистості. Законні інтереси особистості – це юридично значимі і юридично виправдані домагання людини до соціальних благ. Законні інтереси захищаються державою, законом поряд з правами та свободами. На відміну від прав і свобод зміст законного інтересу не визначений конкретно законодавцем.  

      В  юридичній  літературі наводяться  різні класифікації поняття  законних  інтересів. Зазвичай  їхніми  критеріями  є  регламентація інтересу  правом  або  згадування  інтересу  в тексті юридичних норм. Відповідно до  критерію  регламентації інтересів правом поняття законних інтересів прийнято поділяти на дві великі групи.
      До  першої групи належать законні інтереси,  реалізація яких урегульована нормами права. Реалізація цих інтересів досягається за допомогою  наданих  об’єктивним  правом правових  засобів:  за  допомогою  норм об’єктивного права й суб’єктивних прав, що виникають на  їх основі. Таким чином, виходить,  що  суб’єкт  соціальних  відносин  для реалізації  своїх  інтересів  одержує  юридичний  службовий  інструмент,  можна  сказати, що інтереси здобувають “правову оболонку”, тим самим реалізація (охорона,  захист)  інтересів  має  місце  в  рамках  наданої суб’єктивним  правом  можливої  поведінки управомоченого суб’єкта.
      До  другої  групи належать  законні інтереси,  які не  опосередковані правовими нормами. Виходить, що в цьому випадку мова йде про звичайні  фактичні (соціально-економічні) інтереси, які не набули “правову оболонку” у вигляді норм права й виникаючих  на  їхній основі  суб’єктивних  прав  та обов’язків. 

      2.3. Громадянство
      Громадянство  є засобом інституціоналізації  принципів взаємовідносин держави  і особи. Стан громадянства створює  взаємні права і обов’язки.
      Громадянство  України – постійний правовий зв’язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов’язках.
      Громадянство  в Україні регулюється Конституцією, Законом України “Про громадянство України” від 18 січня 2001р. і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України.
      Громадянство – це особливий правовий зв’язок між особою і державою, що породжує для них взаємні права і обов’язки.
      Громадянство  України визначає постійний правовий зв’язок особи і Української держави, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках. Право на громадянство є невід’ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства4 або права змінити громадянство. Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян.
Основні принципи громадянства України:
    В Україні існує єдине громадянство. На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.
    Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
    Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
    Питання законодавчого регулювання громадянства в Україні належить до компетенції Верховної Ради України.
    Політичні права і виборче право.
    Сталість правового зв’язку між особою і державою, що існує в просторі і часі.
            Громадянство  України набувається:
1) за  народженням;
2) за  походженням;
3) через  прийняття до громадянства України;
4) через  поновлення у громадянстві України;
5) за  іншими підставами, передбаченими  цим законом;
6) за  підставами, передбаченими міжнародними  договорами України.
      Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилася вона на території України чи за її межами.
      При різному громадянстві батьків, з  яких один на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України:
1) якщо  вона народилася на території України;
2) якщо  вона народилася за межами  республіки, але батьки або один  з них у цей час постійно  проживали на території України.
      Прийняття до громадянства України.
      Іноземні  громадяни та особи без громадська можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.
      Умовами прийняття до громадянства України є:
1) відмова  від іноземного громадянства;
2) постійне  проживання на території України протягом останніх п’яти років;
3) володіння  українською мовою в обсязі, достатньому  для спілкування;
4) наявність законних джерел існування;
5) визнання  і виконання Конституції України.
      Особа, яка раніше перебувала у громадянстві України, може бути за її клопотанням  поновлено у громадянстві України.
      Громадянство  України припиняється:
1) внаслідок  виходу з громадянства України;
2) внаслідок  втрати громадянства України;
3) за  підставами, передбаченими міжнародними  договорами України.
      Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи в порядку, встановленому цим законом.
      Громадянство  України втрачається :
      1) внаслідок вступу особи на  військову службу, службу безпеки,  в поліцію, органи юстиції або  в інші органи державної влади  та управління в іноземній  державі без згоди на те  державних органів України;
      2) якщо громадянство України набуто  внаслідок подання за відомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
      3) якщо особа, яка перебуває за  межами України, не стала на  консульський облік протягом  п’яти років.
      Громадянство  України втрачається з дня  видання указу Президента України. 

      2.4. Правосуб’єктність
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.