На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Полномочия Верховной Ради после конституционной реформи

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 15.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В. ДАЛЯ
   ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
    КАФЕДРА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА 
 

                                                       До захисту допустити: проф. Фомін А.І.    
                                                                      «___»__________________2008р. 
 
 
 

    КУРСОВА РОБОТА 

    студента  2-го курсу, групи ЮІ-171 юридичного факультету
Муліков Ю.С. 

з дисципліни «КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ» 

                   ТЕМА: ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 

                   КЕРІВНИК:  професор, д.і.н. Фомін А.І. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ 2008р.
Зміст
.ВСТУП……………………………………………………………………….…..с. 3 

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ  ПАРЛАМЕНТУ ТА ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ……..….с. 5 

РОЗДІЛ ІІ. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ           УКРАЇНИ…………………………………………………………………………с. 8 

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРЯДОК  ФОРМУВАННЯ ТА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ…………………………………………………………………..с. 15 

РОЗДІЛ ІV. КОМПЕТЕНЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ У СВІТЛІ КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ……………………………………………….с. 21 

ВИСНОВКИ...........................................................................................................с. 26 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….с. 28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП
   Доктрина  поділу влади, яка базується на принципі відносної автономності й необхідного для забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків суспільства паритету гілок влади, одночасно виходить із визнання певного пріоритету законодавчої гілки влади. Це обумовлюється тим, що інші гілки влади (виконавча й судова) хоч і мають власну, чітко окреслену Конституцією сферу діяльності, але в підсумку провадять свою діяльність на основі виконання закону.
   Законодавча влада в демократичній державі переважно здійснюється загальнодержавним представницьким органом, оскільки народна законотворчість - прийняття законів референдумом - явище, яке трапляється в законодавчій практиці надзвичайно рідко, а в Україні законодавчі референдуми взагалі ще не проводилися. Це положення має принципове вихідне значення в аналізі місця та ролі Верховної Ради України в системі органів державної влади[14, с. 244].
   Актуальність  теми обумовлено тим, що у світи триває економічна криза, яка не оминула і України. Але в Україні поряд з економічною кризою триває і політична. Політична криза виникла тому, що в країні немає єдності у вищих ешелонах державної влади. Через це немає єдності і серед політичних сил, які входять в український парламент. Непорозуміння, які виникають між політичними силами гальмують розвиток парламентаризму в Україні, заважають плодотворній роботі парламенту. В результаті в країні погіршується економічне становище. Для подолання кризи потрібні антикризові закони, над якими парламент нажаль не працює в повній мірі.
   Актуальність теми полягає також в тому, що зараз в Україні тривають дискусії з приводу прийняття нової Конституції. На мою думку, якщо буде прийнятий новий основний закон держави, то в Україні зміниться форма правління. Через що мають зміцнитися повноваження Верховної Ради України.
   Мета  дослідження: дослідження та аналіз сутності та особливостей конституційного статусу, структури та компетенції Верховної Ради України. З вказаною метою пов’язанні наступні задачі: вивчення юридичної літератури, в якій досліджується український парламент та нормативно-правової бази, яка встановлює статус, структуру та регламентує діяльність Верховної Ради України.
   Об’єкт  дослідження – Верховна Рада України.
   Предмет дослідження – процес становлення  і розвитку та сучасний стан українського парламенту.
   Практичне значення отриманих результатів  – дослідження цього питання необхідно для того, щоб виробити стратегію розвитку парламентаризму в Україні, визначити напрямки виходу з політичної кризи.
   В дослідженні я використаю історичний метод та метод порівняльного аналізу, а також формально-логічний.
   Верховна  Рада України – є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Тому багато вітчизняних та закордонних вчених-правознавців приділяють вивченню питань пов’язаних з парламентом України багато уваги. Серед них найяскравішими представниками є: Погоріло В.Ф., Баймуратов М.О.   Фрицький О.Ф., Кравченко В.В., Рияка В.О. та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І.
ПОНЯТТЯ ПАРЛАМЕНТУ ТА ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ
   Термін  «парламент» походить від англійського «Parliament», який завдячує своїм народженням французькому дієслову parler – говорити. Хоча, в дореволюційній Франції парламентом називався суд провінціального рівня, і лише потім став еквівалентом англійського.
   Вважається, що батьківщиною парламенту є Англія, де з ХІІІ століття владу короля обмежували збори великих феодалів (лордів), вище духовенство (прелатів) та представників міст та графств (сільських територіальних одиниць). Подібні установи пізніше виникли у Польщі , Угорщині , Франції, Іспанії та інших державах. Згодом вони розвились в представницькі установи сучасного типу або були змінені ними.
   Щодо  місця парламентів у державному механізмі та відповідно їх функцій, то теоретично розподіл влади Дж. Локка та Ш. Монтеск’є обмежували їх роль здійсненням законодавчої функції, тоді як Ж.-Ж. Руссо обґрунтовує ідею єдності верховенства влади, з якої витікало право законодавчої влади контролювати виконавчу. Не важко побачити, що ці ідеї лежать в основі відповідно дуалістичних та парламентських форм правління.
   Сучасний  парламент – це загальнодержавний  представницький орган, головна  функція якого в системі поділу влади полягає в здійсненні законодавчої влади[17, с. 95-96].
   Парламент є представницькою установою країни. Колегіальний за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності він представляє різноманітні групові, партійні та національні інтереси
   Виборці делегують повноваження депутатам  через вибори. Тому, у світлі сказаного, палати парламенту, що створюються шляхом призначення, не є представницькими установами (наприклад, палата лордів Великобританії, члени якої призначаються монархом; Сенат Канади, що призначається генерал-губернатором).
   Представницькі  установи наділені безпосередніми повноваженнями, обсяг і зміст компетенції представницької установи визначаються конституцією. Вони можуть функціонувати лише за умов демократичного режиму.
   Отже, парламент – виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.
   Парламентаризм у широкому розумінні. – це система формування та діяльності верховного представницького органу, держави, а також політико-державних відносин та інститутів, прямо чи непрямо пов'язаних з ним за умови існування у суспільстві демократичного режиму. У країнах, де нормально функціонують парламенти та існує політичний режим, створюються сприятливі умови для формування системи парламентаризму.
   Парламент і парламентаризм є показником рівня  стану демократизму в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму.
   Парламентаризм  – це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичних елементів і зв'язків, що взаємодіють між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституціями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що входять до державної системи; до них належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту тощо.
   Парламентаризм є установою що являє собою важливу частину політичної системи суспільства. Парламентаризм – це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ діяльності законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів[11, с. 133-134].
   Під парламентом звичайно розуміють  однопалатну представницьку установу або нижню палату двопалатного парламенту, хоча з юридичних позицій цей термін більш складний. В англосаксонському праві парламент – це триєдина установа, до складу якої входять глава держави (монарх Великобританії, президент Індії), верхню та нижню палати (закон, як правило, може бути прийнято при згоді всіх трьох сторін). В державах англосаксонського права, де главою держави є президент та існує одна палата (наприклад, у Танзанії згідно Конституції 1977р.), парламент розглядається як двоєдина установа, яка складається з голови держави та Національних зборів. У континентальному праві (Німеччина, Франція) під парламентом розуміються дві його палати, а глава держави не є складовою частиною парламенту. Нарешті, іноді парламентом вважається тільки однопалатний законодавчий орган (Україна)[19, с. 281].
   Основні повноваження сучасних парламентів:
      прийняття законів;
      затвердження кандидатури на посаду прем’єр-міністра, запропонованого главою держави; іноді – затвердження міністрів;
      винесення вотуму недовіри уряду;
      ратифікація міжнародних договорів;
      прийняття державного бюджету та контроль за його виконанням;
      формування рахункової палати або іншого органу, який контролює фінанси;
      призначення генерального прокурора;
      призначення судів верховного суду або інших вищих судів;
      призначення судів конституційного суду або їх частину;
      проведення парламентських розслідувань;
   вирішення питання про імпічмент вищих  посадових осіб[20, с. 42].
   Таким чином, парламент – є одним з головних органів держави, який здійснює законодавчу владу.
   РОЗДІЛ  ІІ.
   КОНСТИТУЦІЙНИЙ  СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
   Конституція України, прийнята у 1996 р., закріпила нову організацію державної влади, яка суттєво відрізняється від тої, що існувала до здобуття нашою країною державної незалежності, - ієрархічної системи. Основний закон України сприйняв загальновизнаний принцип організації влади у державі – принцип поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної влади отримали рівноправність та незалежність один від одного. Верховна Рада набула всіх основних рис парламенту – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади в Україні.
   Єдиним  органом законодавчої влади в  Україні є парламент — Верховна Рада України[1, ст. 75].
   Пріоритетною  рисою українського парламенту як органу законодавчої лади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади, що зумовлено, насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами.
   Нині  в Україні не існує інших органів  законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих – крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень.
   Верховна  Рада є загальнонаціональним представницьким  органом державної влади, оскільки вона має право представляти весь український народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції і її змісту, так і з назви парламенту - «Верховна Рада України».
   Колегіальний  характер Верховної Ради як парламенту України полягає у її складі і порядку роботи. Вона складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції).
   Виборний  характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
   Постійно  діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на п'ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України, як зазначається в її Конституції (ст. 82) і в Законі України «Про внесення змін до Конституції України», працює сесійно[16, с. 175].
   Конституційний  склад Верховної Ради України— чотириста  п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
   Народним  депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів  досяг двадцяти одного року, має  право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.
   Не  може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість  за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята  у встановленому законом порядку.
   Повноваження  народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
   Строк повноважень Верховної Ради України  становить п’ять років[1, ст. 76].
   Президент України може достроково припинити  повноваження Верховної Ради України, якщо:
      потягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відновідно до ст. 83 Конституції України;
      протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано  персональний склад Кабінету Міністрів України;
      протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися[14, с. 257].
   Народний  депутат України є обраний  відповідно до Закону України “Про вибори народних депутатів України” представник Українського народу у  Верховній Раді України і уповноважений  ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
   Народний  депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.
   При виконанні своїх повноважень  народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.
   Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень.
   Звання  народного депутата із зазначенням  порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата.
   Повноваження  народного депутата починаються  після складення ним присяги  на вірність Україні перед Верховною  Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом.
   Народний  депутат не може брати участі у  засіданнях Верховної Ради України  та її органів, а також здійснювати  інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу  особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
   Повноваження  народного депутата припиняються з  моменту відкриття першого засідання  Верховної Ради України нового скликання.
   Народний  депутат не має права:
   1)бути  членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;
   2) мати інший представницький мандат  чи одночасно бути на державній  службі;
   3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
   4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час;
   5) залучатись як експерт органами  досудового слідства, прокуратури,  суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
   6) входити до складу керівництва,  правління чи ради підприємства, установи, організації, що має  на меті одержання прибутку.
   Повноваження  народного депутата припиняються достроково у разі:
   1) особистої письмової заяви про  складення депутатських повноважень;
   2) набрання законної сили обвинувальним  вироком щодо нього;
   3) визнання його судом недієздатним  або безвісно відсутнім;
   4) припинення його громадянства  або виїзду на постійне проживання  за межі України;
   5) смерті[15, ст. 1-4].
   Народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання обов’язків за такою посадою не раніше дня подання ним до Верховної Ради України заяви про складення повноважень народного депутата України[7, с. 445].
   Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.
   Відкриття сесії Верховної Ради оголошується головуючим на пленарному засіданні на початку її першого пленарного засідання, закриття - по завершенні останнього пленарного засідання.
   Сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради,  засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями,  роботи народних депутатів у депутатських фракціях та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради.
   Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань.
   Чергові сесії Верховної Ради, крім першої сесії починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року,  а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії.  Верховна Рада може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.
   Позачергові сесії Верховної Ради, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
   Позачергова  сесія Верховної Ради скликається  не пізніш як у семиденний строк  після дня надходження вимоги про її скликання. Розпорядження Голови Верховної Ради України про скликання позачергової сесії Верховної Ради публікується у газеті "Голос України" не пізніш як за три дні до її відкриття із зазначенням питань, які пропонується розглянути на позачерговій сесії Верховної Ради.
   У разі оголошення указу Президента  України  про  введення воєнного чи надзвичайного стану в  Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада збирається на позачергову сесію не пізніш як у дводенний строк без скликання і працює до скасування воєнного чи надзвичайного стану. Голова Верховної Ради України, а у разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України, який виконує обов'язки Голови  Верховної Ради України, визначає місце і час проведення засідання Верховної Ради, про що терміново повідомляється народним депутатам[9, ст. 9-11].
   У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
   Коаліція  депутатських фракцій у Верховній  Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого  засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
   Коаліція  депутатських фракцій у Верховній  Раді України відповідно до цієї Конституції  вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.
   Засади  формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
   Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість  народних депутатів України від  конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені Конституцією.
   Засідання Верховної Ради України проводяться  відкрито. Закрите засідання проводиться  за рішенням більшості від конституційного  складу Верховної Ради України.
   Рішення Верховної Ради України приймаються  виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
   Голосування на засіданнях Верховної Ради України  здійснюється народним депутатом України  особисто[13, с. 196].
   Таким чином, основні риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є органом в системі органів державної влади України першим серед рівних. Він здійснює пріоритетний вид державної влади – законодавчу владу, є загальним представником народу і виразником його волі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   РОЗДІЛ  ІІІ.
   ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ТА СТРУКТУРА УКРАЇНСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ
   Протягом  періоду становлення парламентаризму  в Україні на підставі сучасних моделей  парламентаризму демократичних країн світу Верховна Рада зробила чимало для впровадження в життя його основних принципів. Це стосується передусім прийняття і впровадження в життя основних нормативно-правових актів про порядок формування парламенту України.
   Вибір відповідної виборчої системи парламенту України відбувався з моменту проголошення незалежності держави. Як відомо, до 1997р. існувала мажоритарна система виборів народних депутатів.
   З 1997р. в державі було запроваджено змішану пропорційно-мажоритарну виборчу систему[18, с. 264-265].
   Усього  обирається 450 депутатів. З них 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва[2, ст. 1].
   З прийниттям нового закону «Про вибори народніх депутатів України» у 2004 році в Україні було впровадженно пропорційну виборчу систему.
   Народні депутати України обираються громадянами  України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
   Кількісний  склад Верховної Ради України  визначається Конституцією України.
   Вибори  депутатів здійснюються на засадах  пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій. 

   У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
   Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) у порядку, встановленому цим Законом.
   Кандидатів  у депутати може висувати партія, яка  зареєстрована в установленому  законом порядку не пізніше ніж  за триста шістдесят п’ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п’ять днів до дня виборів
   Вибори  депутатів можуть бути черговими  або позачерговими.
   Чергові вибори депутатів проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України.
   Позачергові вибори депутатів призначаються  Президентом України з підстав  і в порядку, встановлених Конституцією України.
   Чергові вибори депутатів відбуваються в  останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України.
   Виборчий  процес чергових виборів депутатів  розпочинається за сто двадцять днів до дня виборів. Центральна виборча  комісія оголошує про початок  виборчого процесу не пізніше  ніж за сто двадцять п’ять днів до дня виборів.
   Позачергові вибори депутатів відбуваються в  останню неділю шістдесятиденного  строку з дня опублікування Указу  Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної  Ради України, виданого відповідно до Конституції України.
   Виборчий  процес позачергових виборів депутатів  починається з дня, наступного після  дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України[3, ст. 1,10,15,16].
   Щодо  структури Верховної Ради України, то вона є однопалатним парламентом, до складу якого як вже зазначалося входять 450 народних депутатів.
   З точки зору організаційно-функціонального  критерію Верховна Рада України включає  в себе такі елементи:
      Керівництво Верховної Ради України;
      Комітети Верховної Ради України;
      и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.