На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Конституцйний статус Верховної Ради України

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 15.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вступ
    Конституційно-правовий статус Верховної Ради України
    Порядок формування Верховної Ради України, її органів та державних органів, передбачених Конституцією України (представницька функція парламенту)
    Установча функція Верховної Ради України
    Сесія Верховної Ради України – основна організаційно-правова форма її діяльності
    Повноваження Верховної Ради України
    Законодавча функція Верховної Ради України
    Контрольна функція Верховної Ради України

Висновки

Використана література

Вступ
Відповідно  до Конституції України (ч. 1 ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
В сучасних умовах ускладнення суспільного  життя, і, відповідно, законодавчого  регулювання, легіслатури не в змозі  приймати закони з усіх питань. Тому закономірно, що їх роль в процесі прийняття рішень, які безпосередньо впливають на суспільну трансформацію, підвищується, а функція полягає у забезпеченні зв'язку між народом і виконавчою владою, завдяки чому суспільні потреби безпосередньо впливали б на механізм прийняття рішень виконавчою владою, якщо вони створюють труднощі, проблеми та несправедливості.
Проте, для вирішення таких складних проблем необхідні експертні  знання, якими парламентарі не володіють. Тому мета вищезгаданої функції —  забезпечити зв'язок між різними групами інтересів, спеціалістів і політикою і гарантувати таким чином відкритість, готовність до компромісу і співробітництва при розробці рішень.
Мета  роботи: розкрити конституційно-правовий статус Верховної Ради України та основні її функції.
Завдання:
    Дати визначення конституційному статусу Верховної Ради України
    Розкрити основні функції Верховної Ради України
Література:під час написання роботи були використані такі джерела – Конституція України від 28.06.96; навчальні посібники по конституційному праву України /В.В.Кравченка, проф. В.Ф.Погорілка, О.Ф.Фрицького та інші.
Конституційно-правовий статус Верховної Ради України
В Україні, як і у більшості сучасних демократичних держав, здійснення законодавчої влади доручається Основним Законом  виборним представницьким органам. Звичайно їх іменують законодавчими зборами, або легіслатурами (від лат, lех — закон і latus— внесений, встановлений), під якими розуміють політичні інститути, влада яких визначається тим, що їх члени є представниками суспільства.
Проте, законодавча діяльність не єдина  в процесі функціонування представницьких  органів, хоч і основна. Крім неї, цим органам властиві також установча  та контрольна функції.
Щодо  змісту компетенції Верховної Ради України, то він є парламентом  з відносно обмеженою компетенцією порівняно з правовим статусом органів виконавчої влади і, зокрема, Кабінету Міністрів України, законодавче визначення компетенції якого і досі не здійснено, що дає змогу цьому органу виходити за межі його конституційних повноважень.
Отже, парламент здійснює реалізацію таких  функцій, як представницька, установча, законодавча та контрольна. Саме тому, на відміну від легіслатур, з урахуванням  перелічених функцій існує інший  збірний термін "парламент" (від  франц. рагler— говорити).
Основними ознаками сучасного парламенту, в тому числі 
й Верховної Ради України, є:

    парламент є представницьким органом народу і саме 
    тому він формується шляхом виборів на основі принципів, закріплених Конституцією, на визначений у ній строк;

    парламент є колегіальним органом, що складається з обраних шляхом виборів парламентаріїв (народних депутатів), чисельність яких визначається кількісним і представницьким критеріями, необхідними для забезпечення всіх функцій і повноважень, здійснюваних парламентом на основі 
    Конституції;

    парламент дістає мандат довіри безпосередньо від народу як єдиного джерела влади;
    парламент повинен мати легітимний характер, який виникає, як уже зазначалося, з легітимності державної влади;
    парламент — це загальнодержавний орган, діяльність і повноваження якого поширюються на всю територію держави;
    парламент — орган загальної компетенції, до відання якого належать усі питання, які вимагають законодавчого регулювання.
0тже,  парламент України — це виборний, колегіальний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компетентний здійснювати законодавчу, установчу та контрольну діяльність.
Сучасні проблеми парламентаризму особливо важко й суперечливо вирішуються  у постсоціалістинних країнах, у  тому числі в Україні. Це пояснюється тим, що парламентські і демократичні інститути, які в більшості країн проходили період становлення протягом століть, є відносно новими для представницьких органів молодих країн, до числа яких належить і Українська держава.
З одного боку, проводяться вибори, приймаються  нові 
конституції, важливі законодавчі акти, створюються перед 
умови для становлення парламентських форм та інститутів, 
з другого — політичне життя характеризується високим ступенем конфронтації, труднощами становлення стабільної й 
авторитетної у народу партійної системи, нерозвиненістю 
політичної і парламентської культури, відсутністю необхідного рівня злагоди, тобто умов, за наявності яких може 
ефективно працювати демократичний парламент.

Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з терміном "парламентаризм", але ці поняття не рівнозначні. Під поняттям "парламентаризм" розуміють особливу систему державного керівництва суспільством, яка характеризується розподілом законодавчої і виконавчої влади при здійсненні політичної та ідеологічної ролі парламенту. Крім того, парламентаризм — це система взаємодії держави і суспільства, для якої характерним є визнання провідної ролі у здійсненні державновладних функцій загальнонаціонального постійно діючого представницького органу. Його не слід пов'язувати з певними конкретними формами державного правління, оскільки у кожній державі ці форми визначені історично.
Отже, парламентаризм не може існувати без  парламенту, водночас парламент не може існувати без найважливіших  елементів парламентаризму, які можуть бути втрачені. До них, зокрема, належать перш за все принципи представництва, розподілу влади та законності.
2. Порядок формування Верховної Ради України, її органів та державних органів, передбачених Конституцією України (представницька функція парламенту)
За  час, що минув з моменту прийняття  Акта про незалежності України, парламентаризм пройшов досить складний шлях свого  становлення як закономірний етап продовження  розвитку вітчизняного парламентаризму, так і впровадження в життя основних елементів сучасного розуміння парламентаризму як особливої системи державного керівництва суспільством, яка характеризується поділом єдиної державної влади в процесі здійснення політичної та ідеологічної ролі парламенту, на законодавчу, виконавчу та судову гілки, що притаманне демократичним країнам світу.Слід зазначити, що окремі , риси сучасного парламентаризму в Україні були започатковані в процесі розвитку .вітчизняного парламентаризму, навіть за існування України у складі колишнього СРСР. Зокрема, згідно зі ст. 23 Конституції УРСР І 937 р. Верховна Рада Української РСР визнавалася єдиним законодавчим органом УРСР, який самостійно здійснює законодавство з кола питань, що входили до компетенції України.
Основною  організаційно-правовою формою роботи Верховної Ради згідно з Конституціями УРСР 1937 і 1978 рр. визнавалася сесія, яка складалася з пленарних засідань і роботи постійних комісій. Було прийнято закони про її органи, а також про Регламент Верховної Ради.
Протягом  майже десятилітнього періоду становлення парламентаризму в Україні на підставі сучасних моделей парламентаризму демократичних країн світу Верховна Рада зробила чимало для впровадження в життя його основних принципів. Це стосується передусім прийняття і впровадження в життя основних нормативно-правових актів про порядок формування парламенту України. "Відповідно до ч. 2 ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України як парламенту становить чотириста п'ятдесят народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на чотири роки.
Внаслідок чого виникла можливість застосування згаданої виборчої технології, що сприяє обранню до Верховної Ради осіб, які за своїми якостями взагалі не можуть бути парламентаріями? Перш за все завдяки закріпленню в законі окремих положень, які безпосередньо порушують конституційні права громадян України, зокрема, політичні. У закладенні в цьому нормативно-правовому акті положення щодо обрання депутатів на основі відносної більшості. Нарешті, у закріпленні передбаченої в Законі змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи.
Щодо  першої причини. Цілком правильним було закріпити в Законі положення  про те, що участь громадян у виборах  є добровільною.
Проте, і юридичне, і фактично громадяни України усуваються від безпосереднього формування Верховної Ради Україна як вищого представницького органу держави. Закріплення у Законі положення щодо обрання депутатів до парламенту України на основі відносної більшості без зазначення певного відсотка участі виборців у голосуванні призводить до того, що навіть участь у виборах одного виборця дає підстави вважати, що вибори відбулися і кандидат у депутати вважається обраним.
Нарешті, щодо закріпленої у Законі мажоритарно-пропорційної системи. Вибори до Верховної Ради України, які відбулися в березні 1998 р., довели, що законодавче закріплення змішаної мажоритарно-пропорційної системи було передчасним, незважаючи на те, що саме така змішана виборча система є характерною для перехідного періоду становлення постсоціалістичних країн.
Саме  ця система сприяла створенню  всіх необхідних умов для того, щоб  мати максимум варіантів щодо безперешкодного  обрання депутатів, які лобіюють у парламенті власні, а не державні інтереси.
Серед обраних депутатів у березні 1998 р., з числа народних обранців попереднього скликання було обрано лише З депутати. Решту депутатів було обрано за партійними списками від політичних партій.
Отже, мажоритарно-пропорційна система  давала можливість простіше пройти до парламенту і не перебувати під контролем виборців.
Внаслідок застосування цієї системи знову  ж таки обмежувалися конституційні  права тих громадян, які не підтримували жодну з політичних партій.
Нарешті, виходячи з того, що в Україні  налічується 130 партій, жодна з яких не користується у населення достатнім авторитетом, і які представляють лише 3% виборців, запровадження мажоритарно-пропорційної системи було не лише передчасним, а й таким, що безпосередньо порушувало відповідні політичні права громадян.
Парламент — передусім законодавчий орган, і тому провідне місце в ньому має належати депутатам-юристам. Однак офіційні статистичні дані свідчать про те, що їх настільки замало в парламенті, що Центральна виборча комісія змушена була об'єднати їх разом із соціологами та політологами.
Достатньо зазначити, що за всі роки незалежності України, до парламенту не було обрано жодного фахівця з галузі конституційного  права.
Безумовно, відсутність достатньої кількості  депутатів-юристів безпосередньо  відобразилося на якості законів та інших нормативно-правових актів, які приймала Верховна Рада України.
Можливо, доцільно було б у чинному законі про вибори передбачити певні  норми представництва в парламенті для кандидатів, які мають юридичну, економічну, фінансово-бюджетну та деякі інші спеціальності.
Як  відомо, і громадяни, і політичні  партії є елементами громадянського суспільства, яке лише починає будуватися в державі.
Тому  при підготовці нового закону про  вибори 2001 р. парламент мав враховувати  не лише інтереси самих народних депутатів, а й насамперед виходити з інтересів основного суб'єкта виборчого процесу - виборця - громадянина України, адже саме йому, згідно з відповідними статтями Конституції і закону про вибори, надано найважливіше політичне право — не лише вільно обирати, а й вільно обиратися.
Цілком  правильним, якуже зазначалося, було закріплення у Законі 1998 р. положення  про те, що участь громадян України  у виборах є добровільною (п. 4 ст. І Закону).
Фактично  за згаданою статтею Закону громадяни  України усувалися від безпосереднього формування Верховної Ради України як вищого представницького органу держави.
Вибори  до Верховної Ради України, які відбулися  у березні 2002 р. за новим виборчим законом, довели це. Зокрема, як і прогнозувалося у виборах взяли участь 35 політичних партій, зареєстрованих Центрвиборчкомом, проте ознайомитися з їх програмами пересічний громадянин практично не міг.
У Законі не було визначено, як бути виборцям, які не бажають обрати із загального списку відповідної партії жодного  кандидата?
На підставі пропорційної системи багатьом кандидатам у депутати, які не були членами відповідної партії, був закритий доступ до парламенту. Єдиним виходом з цього становища був обов'язковий вступ таких осіб до певної партії. Більше того, тим самим знову закладався притаманний радянській системі поділ громадян на партійних і позапартійних, тобто другорядних. У разі виборів депутатів від різних партій, у виборчому окрузі налічувалася певна кількість партій, представники яких відстоювали не загальні для всіх виборців інтереси, а інтереси певної партії та власні.
За  умови, якщо до парламенту було обрано депутатів лише від 6 політичних партій, виникає закономірне питання, яка  з цих партій візьме на себе відповідальність за подальший розвиток Української  держави?
Пропорційна система порушує принцип індивідуальної відповідальності депутатів, обраних за списками партій, перед виборцями, адже за згаданої системи відповідальність перед ними несе певна партія, а не окремий депутат. Тому, безумовно, виникає ситуація, коли громадянин не може визначитися, до кого звернутися за захистом своїх прав.
Отже, якщо змішану мажоритарно-пропорційну  систему буде збережено, то підвищення виборчої партійної квоти до 6—7% стає об'єктивною необхідністю. Це підтвердили  підсумки виборів до Верховної Ради України 31 березня 2002 р., які свідчать про зменшення кількості партій, які подолали 4%-вий бар'єр, з 8 до 6.
За  умови існування б—-7%-вого бар'єра  кількість таких партій становила  б 2—3.
Єдиним  суб'єктом реалізації принципу формування не лише парламенту України, а й обрання глави держави, депутатів та головних посадових осіб органів місцевого самоврядування має бути народ України відповідно до законів, які приймаються всеукраїнським референдумом.
Проте, на практиці формування органів державної влади здійснює, за винятком законодавчої влади, не народ, а відповідні органи (Президент України, парламент, Кабінет Міністрів). При цьому закони щодо формування усіх гілок влади розробляє і приймає знову ж таки не народ, а орган, який він формує.
Щодо пасивності громадян України, яка спостерігалася під час проведення попередніх виборів, основою якої, на жаль, були і зберігаються ще з часів існування СРСР, такі складові: інститут самозбереження, породжений синдромом страху; недовіра до політики, яка здійснюється владою; нарешті, бідністю більшості громадян України.
Вибори 2002 р. певною мірою свідчать про підвищення активності громадян у процесі голосування  за відповідні партії та депутатів  від мажоритарних округів, проте  залишається проблема застосування адміністративного ресурсу та виборчих технологій, через котрі не дістає відображення справжній вибір громадян щодо своїх представників у парламенті.
3. Установча функція Верховної Ради України
Установча функція парламенту безпосередньо  реалізується шляхом утворення власних органів Верховної Ради України, а також державних органів, передбачених Конституцією України.
Щодо  першої групи органів.
Перш  за все на першій після виборів  сесії формуються органи парламенту.
Незважаючи  на те, що процедура пленарного засідання Верховної Ради України першої після чергових виборів народних депутатів сесії парламенту визначена у Регламенті Верховної Ради України від 27 липня 1994 р„ (ст. 2,2.3— 2.2.5), кожне засідання має свої особливості Це стосується і процедури проведення першого після виборів 31 березня 2002 р. пленарного засідання першої сесії Верховної Ради України четвертого скликання. Перш за все одразу після оголошення результатів виборів по новому формувався склад Підготовчої депутатської групи на основі Положення про Підготовчу депутатську групу. Оскільки вибори народних депутатів України проводилися за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою, формування групи здійснювалося окремо від кількості депутатів, обраних по одномандатних округах, і окремо — від політичних партій.
Так, 23 члени Підготовчої депутатської групи представляли 29 депутатів, обраних  по одномандатних округах в Автономній Республіці Крим, у всіх 24 областях, містах Києві і Севастополі (по 1 депутату). Делегації Донецької і  Дніпропетровської областей відповідно до Положення уповноважили до складу Підготовчої депутатської групи по 2 народні депутати. Всього було делеговано до складу групи 29 депутатів.
Інтереси  політичних партій і виборчих блоків політичних партій, які подолали 4%-вий  бар'єр на виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, представляли: 7 депутатів від блоку "Наша Україна", 5 — від Комуністичної партії України, по 3 — від Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної партії України та від Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Всього від політичних партій і блоків до Підготовчої групи було обрано 22 депутати.
Отже, в цілому до складу Підготовчої депутатської групи увійшов 51 народний депутат  України, вона розпочала свою роботу 22 квітня 2002 р.
Під час засідань Підготовчої депутатської групи під головуванням Голови Верховної Ради України попереднього скликання було сформовано керівництво групи та визначено її структуру. У складі керівництва групи — голова, два заступники та секретар.
Для підготовки конкретних пропозицій і попередньої розробки питань для їх розгляду на засіданнях групи були створені три підгрупи.
Перша підгрупа— з питань відкриття  сесії, Регламенту, формування робочих  органів, президії, лічильної комісії, організації роботи, порядку денному, висвітлення роботи першої сесії Верховної Ради України.
Друга підгрупа— з питань обрання керівництва  парламенту, формування депутатських фракцій і комітетів Верховної  Ради.
Третя підгрупа— з питань забезпечення умов діяльності Верховної Ради України  та її органів і здійснення депутатських повноважень, статусу та соціально-побутового забезпечення діяльності народних депутатів.
29 квітня 2002 р. групою були схвалені  всі питання щодо початку та  організації першої сесії Верховної  Ради України четвертого скликання.
Відповідно до ст. 79 Конституції України найстарший за віком народний депутат України зачитав присягу народного депутата України: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Повноваження  народних депутатів України, а звідси і Верховної Ради, починаються  з моменту складення присяги. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.
Вимоги  щодо несумісності депутатського мандата  з іншими видами діяльності встановлюються Конституцією та Законом України "Про  статус народного депутата України".
Повноваження  народних депутатів України припиняються також одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.
Повноваження  народного депутата України припиняються достроково у разі:
    складення повноважень за його особистою заявою;
    набрання законної сили обвинувальним вироком щодо 
    нього;

    визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
    припинення його громадянства або виїзду на постійне 
    проживання за межі України;

      смерті.
Проте є ще одна підстава щодо дострокового припинення повноважень народного  депутата. Згідно з рішенням Конституційного Суду України у разі виходу народного депутата України, обраного за виборчим списком політичної партії, блоку політичних партій, зі складу фракції даної партії, блоку партій, його повноваження припиняються достроково на основі закону.
Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, повноваження народного депутата України припиняються достроково на основі закону за рішенням суду (ст. 81 Конституції).
Після складання присяги Голова Верховної  Ради України попереднього скликання  повідомляє, що Центральна виборча  комісія України визнала повноваження 447 народних депутатів України. Прийняли присягу ї зареєструвалися для участі в першому пленарному засіданні 443 депутати.
Таким чином, відповідно до ст. 82 Конституції  України Верховна Рада України четвертого скликання розпочала роботу.
Найстарший  за віком депутат відкриває першу сесію нового парламенту.
Була  підтримана пропозиція більшості лідерів  партій і 
блоків, щоб до обрання керівництва парламенту до тимчасової президії входили керівники Підготовчої депутатської групи від Комуністичної партії України, блоку "Наша Україна", блоку "За Єдину Україну" та Соціалістичної партії України, які б у порядку черговості вели ранкові та вечірні засідання 
парламенту. Депутати також обговорили і прийняли порядок денний першої сесії до обрання керівництва парламенту.

Депутати  також утворили фракції:"Єдина Україна" (175 депутатів), "Наша Україна" (199), Комуністична партія України (63), СДПУ(о) (31), Блок Юлії Тимошенко (23), Соціалістична партія України (22).
Проте, процес формування фракцій, а згодом і груп продовжувався, що дещо змінило  політичний спектр парламенту. Відбулося це перш за все на основі бувшої фракції "Єдина Україна", яка стала міжфракцїйним об'єднанням, на базі якого було створено п'ять партійних фракцій та депутатська група.
В результаті, крім раніше сформованих  фракцій, були утворені такі партійні фракції: " Аграрії України", "Народні демократи", "Регіони України", "Народно-демократична партія", "Трудова Україна і Промислово-трудова Україна" (партія промисловців і підприємців), які поряд з "Нашою Україною", СДПУ(о), КПУ та Блоком Юлії Тимошенко складають 9 фракцій.
До  складу фракцій входять від 18 до 38 депутатів (наприклад, "Трудова  Україна" і "Партія промисловців і підприємців"), а до депутатських груп — від 15 до 16 законодавців.
Депутатські фракції утворюються виключно політичними партіями та блоками політичних партій, які подолали 4%-вий бар'єр на виборах, за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 14 народних депутатів. Формуються вони народними депутатами, обраними по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу за списками тих політичних партій чи блоків, які за результатами парламентських виборів подолали згаданий відсотковий бар'єр, а також депутатами, обраними по одномандатних виборчих округах, які е членами цих партій. До складу фракції можуть входити також депутати, які є членами партій, які не подолали 4%-вий бар'єр, та позапартійні депутати, які підтримують програму відповідної партії чи блоку партій.
Частина 2.1 глави 4.2 Регламенту Верховної Ради України передбачає, що депутатські  групи формуються на позапартійній основі з числа народних депутатів у кількості не менш як 25 народних депутатів, які не входять до складу депутатських фракцій.
Депутат не може входити до складу більш  як однієї зареєстрованої фракції, групи. Голова Верховної Ради і його заступники не входять до складу жодної депутатської фракції, групи.
Порядок роботи фракцій і груп визначається Положенням про депутатські фракції (групи), затвердженим Верховною Радою  України.
Групи і фракції формуються на першій сесії  Верховної Ради України нового скликання до розгляду питання про обрання Голови Верховної Ради і створення органів парламенту. Депутатські групи і фракції реєструються в Апараті Верховної Ради.
Після реєстрації головуючий на пленарному засіданні інформує депутатів про  сформування відповідних груп і фракцій.
У разі коли склад депутатської групи (фракції) стає менший за встановлену  норму, вона по закінченні 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеною.
До  повноважень фракцій і груп належать: попереднє обговорення кандидатур на посади Голови Верховної Ради, його заступників, голів комітетів, їх персональний склад; право на пропорційне представництво в органах парламенту; право на виступ представника групи (фракції) з усіх питань порядку денного тощо.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.