На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Естетичне виховання пдлткв

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 2. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    Естетичне виховання
    Естетичне  виховання - це процес формування цілісного  сприйняття і правильного розуміння  прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення  притаманна людині.
    Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.
    Основою, на якій здійснюється естетичне виховання  е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності  до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.
    Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.
      Естетичне виховання проникає  в усі сфери дитячого життя,  воно забезпечується всіма ланками  виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.
    Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання  принцип все загальності естетичного  виховання і художньої освіти.
    Методологічною  основою і важливим принципом  естетичного виховання на сучасному етапі е ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання.
    Система естетичного виховання будується  з урахуванням принципу творчої  самодіяльності учнів. Це виявляється  у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.
    Нові  завдання в галузі виховання у  загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.
    Ці  принципи забезпечують реалізацію системи  естетичного виховання і сприяють формуванню естетичної культури підростаючого
    Одним з основних завдань шкоди на сучасному  розвитку естетичного виховання  е створення його системи. Під  системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.
    Основним  структурним елементом системи естетичного виховання е особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.
    Однією  з ведучих підсистем естетичного  виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.
    Наступна  підсистема - позакласна діяльність школярів, пов’язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та Інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми І методів пробудження їх до інтересу
    до  естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної  та позашкільної роботи, організації  дозвілля і поведінки дітей різного  віку.
    Важливою  підсистемою е також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім’ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів спілкування з ним.
    Таким чином функціонування системи естетичного  виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а  включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.
 

     Виховний потенціал  образотворчого мистецтва.
    За  умов розбудови, демократизації та докорінної трансформації суспільства усвідомлення загрози, яка криється в бездуховності, нікчемності інтересів, емоційної недорозвиненості людей і юнацтва, повернуло систему освіти до загальнолюдських цінностей. Серед останніх у загальному русі за гуманізацію цієї системи поступово зростає роль мистецтва.
    Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості – первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі.
    З-поміж  інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.
    В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення  емоційно-естетичного  і духовно-морального виховання  диктує такий розподіл акцентів завдань  у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні  та художні розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвиткових завдань передусім формує рівень художньо-творчої свідомості індивіда, що й визначає ступінь включення учнів у глобальні культурогенні процеси. З огляду на викладене – мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій форм можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.
    Відомо, що здорове сприйняття в будь-якому  віці домінує над іншими. Через  це важливо якомога раніше закласти фундамент для подальшого активного  вдосконалення  зорової системи  учнів.
    Художня діяльність  дитини починається ще задовго до того моменту, коли вона вперше переступить поріг школи. Більшість наших дітей, відвідує дитячі садки, а пізніше художні школи, де наступає досить широке знайомство з олівцем, папером, фарбами і пензлем.
    Ми знаємо, що в дитячих художніх школах діти часто малюють, вирізують з паперу, наклеюють, займаються з різними природними матеріалами. Все це сприяє розвиткові творчих здібностей дитини. Дитина часто починає малювати ще до відвідання шкли. Як тільки може втримати олівець, починає ним креслити впевнені лінії по папері, хоч у той час ще не надає малюнкам будь-якого змісту. Оте це ще не творчість, а немов підготовка руки, ока, мислення до творчості, яка наступає в школі.
    Досвід  роботи в загальноосвітніх і дитячих художніх школах, студіях і гуртках образотворчого мистецтва показує, що всіх дітей можна навчити образотворчого мистецтва. Багато дітей, які вступають до студій, які вступають до студій, у дитячі художні школи з низьким або незадовільним рівнем образотворчої підготовки, завдяки заснуванню відповідних форм і методів навчання згодом успішно закінчують школу, а в ряді випадків – художні училища і художній інститут.
    Діти, які закінчивши художню школу  чи студію і не займаються мистецтвом професіонально, на все життя зберігають любов до нього і малюють як кажуть “для душі”. Вони стають активними пропагандистами образотворчого мистецтва і в міру можливостей вносять елементи творчості в навчання або в роботу за фахом.
    Трапляються випадки, коли діти, які на думку  педагогів мають дуже посередні здібності до малювання, стають потім художниками-професіоналами.
    До  дитячих художніх закладів треба  приймати всіх дітей: і тих, які бажають  малювати, ліпити тощо, незважаючи на ступінь  обдарованості, і тих, які не виявляють  особливого інтересу до образотворчого мистецтва.
 

     1.2. Виховні  можливості мистецтва  у морально-естетичному  розвитку старшокласників.

Педагогічна практика останнього часу все частіше звертається  до мистецтва як засобу виховання  школярів, головна мета якого, на думку Д. Д. Шостаковича, піднести людину, зробити її шляхетною, укріпити в ній гідність, віру у свої внутрішні сили, у своє велике призначення.
    В умовах утвердження державності, коли головним чинником української спільноти  є значущість людської особистості, проблема виховання старшокласників засобами мистецтва набуває особливої актуальності. Глибоко усвідомлений світ художніх цінностей у співвідношенні з особистим життєвим досвідом дає можливість розвивати молодій людині свої моральні якості і творчі здібності, стверджувати, себе як емоційну і розумово-вольову особистість. Мистецтво у духовній свідомості суспільства виступає незмінним засобом зв'язку людини і людства.
    Одним із важливих і могутніх засобів впливу виданих творів мистецтва на людину є його моральні цінності.
    Питання моральної чистоти, честі, совісті, обов’язку особливо важливі в  загальному процесі формування духовного  світу молоді.
    Існує стародавня індійська притча про  те, як Вогонь, Вода і Честь дійшли до роздоріжжя, де вони мали розійтися  в різні боки. Вогонь сказав, що коли раптом вони загублять його слід, і захочуть знайти, нехай ідуть у той бік, ще тепло. Вода сказала, що її можна знайти, приєднавшись до тих, хто йде задовольнити свою спрагу. А Честь мовчала.
    – За якими ж ознаками шукати тебе, коли загубимо? – запитали її Вода і Вогонь. І Честь тихо відповіла: “Той, хто втратив мене, уже ніколи повернути не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не губить”.
    Твори мистецтва всіх часів і народів  нагадують про високе призначення  людини, про її право на свободу і щастя, на повне розкриття своїх здібностей та обдарувань. Мистецтво прилучає нас до вищих можливостей людини, відкриває ті безмежні простори, про які ми забуваємо часом у буденних турботах. У повсякденному житті поняття Істини, Добра, Краси можуть видатися надто загальними, абстрактними, далекими від щоденних потреб існування. Але без них втрачає смисл саме існування. У художніх творах Істина, Добро, Краса постають у конкретному та переконливому втіленні. Тому мистецтво допомагає нам бачити їх і в реальній дійсності в нашому власному житті.
Сутність мистецтва  глибоко гуманістична за своєю природою, так як у центрі його інтересів  завжди стоїть людина. Мистецтво і  мораль мають єдину мету — удосконалення  особистості. На жаль, складний стан проблеми мистецтва і моралі у сучасному житті не сприяють якісному вихованню молоді. Це становище зумовлене, по-перше, тим, що морально-естетична вихованість школярів віддзеркалює загальну кризу культури суспільства; по-друге, моральна і естетична ентропія стала наслідком ідеологізації мистецтва і моралі; по-третє, ідеологічні інтереси держави були визначені вищими за художні та моральні, які, в свою чергу, призвели до моралізаторства і в мистецтві, і в моралі.
Між тим, мистецтво, як одна з форм пізнання дійсності, забезпечує різнобічний і добродійний вплив на свідомість людини, тобто виступає як джерело пізнання, духовного збагачення і формування світогляду особистості, допомагає усвідомити їй своє покликання, визначити систему цінностей. Процес морально-естетичного пізнання мистецтва вбирає емоційно-чуттєву сферу, оцінювальну діяльність, усвідомлення ідеалу тощо. Мистецтво акумулює моральний досвід поколінь і, завдяки своїм специфічним якостям допомагає кожній людині виявити власну моральну позицію на рівні свідомості через оцінку своїх спонукань, вчинків, особистих якостей; воно також формує мотиви, ціннісні орієнтації через співвідношення з моральними нормами та ідеалами. Науково-теоретичні дослідження питання морального змісту мистецтва дозволили вченим (Т. Г. Аболіній, Л. Т. Левчук, І. Ф. Лосєву, В. І. Панченко, О. І. Фортовій, С. В. Шинкаренку та ін. ) констатувати, що мистецтво не просто вчить жити, а показує життя, яке часто більш справжнє, ніж, так зване, теперішнє, тому, що являється людським поглядом на життя, на природу, на саму людину. І в цьому розумінні воно закарбовує образ моральної рефлексії [40].
На виключні виховні можливості мистецтва, його специфічні якості постійно звертає  увагу в своїх працях художник і педагог Б. М. Неменський:
"Ніщо, крім мистецтва, - пише він, - не здатне відтворити чуттєвий досвід багатьох поколінь. Твір мистецтва може передати приниження раба чи біль старої самотності і залишитися при цьому молодою людиною теперішнього часу. Тому саме такий вплив мистецтва формує душу, збагачує людський особистий досвід велетенським досвідом людства." [50].
Сила впливу творів мистецтва залежить від правдивості  і глибини художнього висвітлення  дійсності, творчої майстерності автора, важливості для суспільства піднятих ним проблем. Морально-естетичні почуття, що виникають у процесі сприйняття твору мистецтва, спираються на минулий досвід людини, тому переживання під час зустрічі з мистецтвом не є чисто емоційним станом, а ще й роздумом. Попередній досвід позитивно впливає на пробудження творчої фантазії, створює умови для духовного розвитку, збагачує особистість.
В. О. Сухомлинський згадував: "У дитинстві мої вихованці любили слухати музику квітучого саду і поля гречки, весняних луків та осіннього дощу. Вони відчували, переживали красу навколишнього світу, і це робило їх душі шляхетними. Але якою б прекрасною не була музика природи, це ще не музика. Це літери, за допомогою яких людина може приступати до читання книжки на мові почуттів." (62). Сухомлинський справедливо вважав, що такою "книжкою" у морально-естетичному вихованні школярів повинно стати мистецтво.
У руслі вивчення виховних можливостей мистецтв чільне місце належить проблемі художнього сприйняття. Згідно з висновками філософів, художнє сприйняття виступає як процес відображення творів мистецтва і результатом активної духовної діяльності суб'єкта. Особливість такої діяльності полягає у формуванні естетичних емоцій і смаку, тому потребує напруженої духовної праці та співтворчості. Вчені звертають увагу на морально-світоглядну спрямованість художнього сприймання та суперечливий характер емоційно-естетичних реакцій. Ті почуття, що набуває особистість у даному процесі, закладають підмурок знань людини про світ і про себе, очищають її емоції від хаосу і смути.
Оскільки чуттєва  сфера є основою художнього сприйняття, виникає необхідність її розвитку. Б. М. Теплов вважав, що "художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності сприйняття", причому, "художньо повноцінне сприйняття мистецтва - це "вміння", якому треба вчитися" [51;с.98]. Сприйняття мистецтва за своєю природою - творчий акт. Він характеризується інтенсивністю творчого переживання, співучастю реципієнта, сприяє розширенню і збагаченню його особистого досвіду художнього бачення світу.
Спроможнісь до сприйняття мистецтва і пізнання його не дана людині від природи, вона формується і розвивається у процесі тривалого системного виховання. Л. С. Виготський підкреслював, що для сприйняття мистецтва недостатньо щиро переживати те почуття, яке володіло автором і недостатньо розібратися у структурі самого твору - необхідно ще "творчо подолати своє особисте почуття, знайти його катарсис, і лише тоді дія мистецтва проявиться повністю" [10; с.237-238].
Визначаючи мистецтво  як концентрацію життя, Л.С.Виготський будує свою модель художнього сприйняття, до якого входять такі компоненти: художнє почуття, уявлення, свідомість. На думку вченого, "розумні емоції" мистецтва виникають у процесі творчості і переробки певних життєвих почуттів. Концепція Л.С.Виготського - це, перш за все, індивідуально психологічне сприйняття художніх цінностей, коли вступають до взаємодії мистецтво і особистість як соціальні сутності, як різні соціальні структури. Розкриття специфіки художнього сприйняття допомогло вченому окреслити його велику соціальну значущість, як узагальненої техніки почуттів, знаряддя суспільства, за допомогою якого воно залучає до соціального життя найбільш інтимні і найбільш особистісні сторони нашої суті [10; с.317].
Спираючись на методологічні основи теорії Л.С.Виготського, сучасні психологи поглиблюють і поширюють дослідження проблеми художнього сприйняття. У конкретно-історичному і соціальному аспектах рекомендує розглядати означену проблему Б.С.Мейлах, звертаючи увагу саме на його історичну рухливість [46]. В свою чергу, О. О. Мелік-Пашаєв [47] вважає, що художнє сприйняття - це здатність осягнути твір мистецтва як зоровий образ неповторного ідейно-емоційного змісту. Вивчення проблеми дозволило І.Левшиній виділити три типи художнього сприйняття: саму дію (що і де відбувається); емоційну тотожність (мені подобається, я поділяю точку зору); осягнення авторської концепції [38]. При цьому, типи сприйняття, на думку дослідниці, залежать від рівня реціпієнта, його підготовленості до процесу художньої співтворчості. Аналізуючи означену проблему, М. П. Стафецька застерігає, що масовий тип сприйняття відрізняється від "еталонного" рівня і в такому процесі мистецтво не реалізує свої культурні функції, а виступає як прагматично-прикладний засіб, що задовольняє буденно-побутові потреби людини [44; с. 272].
На концептуально-методологічних засадах психологів провадилися  педагогічні дослідження проблеми художнього сприйняття. Так, співробітники  науково-дослідного Інституту художнього виховання АН Росії виділили такі етапи засвоєння творів мистецтва:
- первісне сприйняття, яке пов'язане з відтворенням у свідомості, уяві художніх образів;
- активне духовне  переживання, що здійснюється  у єдності з самовираженням;
- наукове осягнення  художньої дійсності;
- повторне і,  разом з тим, нове, на більш  глибокому рівні сприйняття і
розуміння образів, засвоєння твору [17].
Свою модель художнього сприйняття запропонував Б. П. Юсов. На думку вченого, вона об'єднує  здатність до співпереживання, тобто  до емоційної чуйності; наявність  певного об’єму знань і уявлень  про мистецтво; здатність розуміти форму художніх творів; переносити оцінки і художні судження на сприйняття явищ дійсності та інших видів мистецтва [18].
    Практичну значущість у визначенні досліджуваної  проблеми має модель художнього сприйняття, яку розробив Є. П. Зальцман. Він виділив п'ять рівнів (від нульового до четвертого) і на їх основі — зміст і послідовність навчання. За його даними, для нульового рівня характерно: сприйняття предметної адекватності і сюжетної дії, коли у реципієнта відсутні історико-культурні асоціації, відсутнє розуміння умовності художнього твору; ототожнення краси з красою натурального прототипу [158].
Особливості першого рівня полягають у: активному використанні під час процесу сприйняття загальногуманітарної інформації, здібності до сприйняття настрою твору, але на вузькому, особистісному емоційному досвіді: інтуїтивному сприйнятті засобів виразності, неусвідомленості такого зв'язку з емоційним впливом.
    Нульовий  та перший рівні є ознаками сприйняття мистецтва до початку навчального  процесу.
Другий рівень являє собою перший етап навчання і характеризується свідомим сприйняттям засобів виразності та співвідношенням їх до емоційно-чуттєвих вражень; визначенням композиції, ритму, сприйманням площини, простору, перспективи, форми, кольорової поліфонії.
Третій рівень художнього сприйняття визначав зміст другого етапу навчання, головною проблемою якого є визначення напрямків та їх модифікацій; усвідомлення змісту та емоційно-смислової категорії; сприймання художнього твору як психологічний вияв світогляду митця; усвідомлення напрямку не як суми ознак, а як відбиття у мистецтві філософських і соціальних явищ часу; вміння бачити у зміні напрямків діалектичний процес, пов'язаний зі змінами філософських і соціально-світоглядних позицій доби.
Найбільш високим рівнем художнього сприйняття автор вважав четвертий, який відзначається творчою самостійною роботою над твором сучасного мистецтва. Характерні ознаки четвертого рівня полягають у розробці навичок самостійно аргументованої оцінки твору; вмінні вибирати вірний хід аналізу, який найповніше відповідатиме його характеру.
У процесі аналізу  програми виникла необхідність розглянути питання художнього сприйняття окремих  видів мистецтва та його синтезу.
Так, проблемою  сприйняття творів скульптури, її психологічною оцінкою займаються С. Є. Габідулін та Є. В. Шангін. Дослідники пропонують створювати певні естетичні ситуації: транспорантну (коли скульптура знаходиться на тлі освітленої поверхні); моделюючу (при верхньобоковому освітленні); драматичну (коли скульптура освітлена знизу); нейтральну (при освітленні дифузним, верхнім світлом); силуетну (коли освітлення проходить по контуру скульптури); експресивну (при освітленні верхнім спрямованим світлом). Кожна з таких ситуацій несе відповідне психологічне навантаження і робить сам процес художнього сприйняття більш глибоким та різноплановим [18].
Цікавими особливостями  сприйняття володіють сучасні мистецтва (кіно, телебачення тощо). Вони незмінно нарощують синтетичні тенденції, бо складаються із взаємопроникнення  засобів виразності одного виду мистецтва в інший, змішання жанрів, розмивання межі між мистецтвом і немистецтвом. Саме в таких видах мистецтва процес художнього сприйняття проходить в найбільш динамічній формі. Т. І. Рейзенкінд підкреслює складність художнього сприйняття масового і популярного мистецтва кіно. За приклад дослідниця бере творчість А. Тарковського, фільми якого наповненні глибоким філософським змістом і потребують особливої психології сприйняття. Вони зумовлені зверненням художника до світоглядних і філософських концепцій Баха, М. Достоєвського, Леонардо да Вінчі, Євангелія та вмілої їх транскрипції. Моральне і художньо-естетичне сприйняття подібних картин (як творів синтезуючого характеру) передбачає попереднє знайомство із його складниками. Занурення в поліфонічно-образну будову фуг Баха, П. Хіндеміта, Р. Щедріна підводять до найтонших нюансів    людської    душі.    Звернення
А. Тарковського до різних рецепторів сприйняття за допомогою  синтезу мистецтв вражає думку, впливає  на формування здібностей та вияв нових форм засобів естетичної діяльності [18].
Безумовно, такий  складний процес потребує пошуків оптимальних  методів і форм роботи у залученні  школярів до цінностей світової художньої  культури. Тому справедливо звучить  критика, що робота в школі у напрямку художнього виховання засобами мистецтва спирається скоріше на інформаційний аналіз творів, який не дає повноцінного сприйняття мистецтва і не сприяє розвитку духовно-моральної сфери молодої людини. Суттєва причина, на думку М. Коляденко, полягає у механічному об'єднанні компонентів навчання, ілюстративному дублюванні під час викладання суміжних мистецтв, який призводить лише до інформаційного, поверхневого знайомства з художніми творами [18].
Інтегративний шлях такого виховання дослідник  розглядає через призму формування "синтетичних художніх образів" під час сприйняття, тобто розуміння у творах мистецтва не фабули, а його смислу, не тексту, а підтексту; використання відомого в мистецтві методу аналізу частини і цілого. Аналіз будь-якого твору один: від сприйняття, розуміння частини, окремої деталі художнього явища до охоплення цілого загального художньо-естетичного задуму з поступовим проникненням у більш глибокі його надра. Інтегративний підхід на основі формування синтетичних образів під час сприймання дає можливість у процесі художньо-творчої діяльності зробити установку на духовний, моральний підтекст через чуттєві художні образи як частини цілого. Такий підхід принесе у кожну діяльність творче начало і допоможе сформувати чуттєве ставлення до світу як основи духовно-морального сенсу життя.
Аналіз наукової літератури відносно проблем художнього сприйняття на рівні філософських та психолого-педагогічних досліджень дає  загальне уявлення про даний процес, як здатність особистості до сприйняття творів мистецтва. Ця здатність потребує від людини вміння включати до процесу емоційно-чуттєву сферу, власний духовний та інтелектуальний потенціал, усвідомлювати умовність та життєподібність мистецтва. При цьому, слід підкреслити ще одну особливість процесу художнього сприйняття, а саме, — наявність індивідуального характеру сприйняття. Відомо, що один і той же художній твір не може створювати однакову художню свідомість, не стає умовою появи абсолютно ідентичних почуттів, сприймань, смаків, відношень. Залежність полягає в особливості життєвого досвіду кожного, моральних переконань, рівня естетичного смаку і потреб, від особистих психологічних якостей. Тому, умовою удосконалення виховного процесу засобами світової художньої культури, з метою формування морально-естетичних якостей особистості є наявність знань про психологію певного віку. "Кожен педагог, - вважав В.О.Сухомлинський, - повинен глибоко знати ... індивідуальність кожного учня, джерело його розумового, морального і емоційного розвитку "(62). Виходячи із потреб дипломного дослідження, об’єктом вивчення було визначено школярів юнацького віку.
Психологи відмічають, що шлях розвитку кожної особистості  своєрідний, хоча й існують загальні для тієї чи іншої вікової групи  ознаки. Так, старшокласники поставлені в таку соціальну ситуацію, коли вони повинні визначити своє місце не лише у плані майбутньої професійної діяльності, але й життєвого шляху в цілому. Старший шкільний вік - це період інтенсивного фізичного і морального розвитку, соціального визначення, включення людини до активного життя держави. На старшокласника впливає, нове положення, яке він починає займати у суспільстві, колективі, у системі суспільних відносин. Змінюється характер його навчальної та громадської діяльності: вона виходить за межі школи. У старших школярів особливо інтенсивно розвивається моральна свідомість, з'являється потреба аналізу особистої поведінки, внутрішнього почуття. Молода людина здатна встановити, що вона володіє рядом психологічних якостей і станів (приязність, взаєморозуміння, принциповість, почуття обов’язку, честь, гідність). Її ідеали більш усвідомлені та стійкі.
Вже напередодні 9 класу учні виявляють глибокий інтерес до інших людей, до їх внутрішнього світу, переконань, поведінки. У них  з'являється потреба порівняти себе з іншими, оцінити; вони бажають розібратися у своїх думках, почуттях, поглядах; помітно зростає їх інтерес до проблеми самовиховання.
Молодь у порівнянні з дітьми та підлітками стриманіша в зовнішньому вираженні своїх  переживань, вона в цьому відношенні менш безпосередня. Наприклад, зосереджене обличчя юнака не завжди говорить про дійсну концентрацію уваги, сміх не завжди свідчить про радість, веселий настрій тощо. З розвитком особистості відношення між психічним процесом і його зовнішнім вираженням стає багатозначнішим, що створює свої труднощі для розуміння психіки на основі показників міміки.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.