На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Правове становище господарського пдприємства та виробничого кооперативу

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст 

Вступ 3
    Правове становище державного підприємства 4
    Правове становище виробничого кооперативу 12
Висновок 19
Використана література 20
 

Вступ 

     Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг продажу товарів, передання майна у користування з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
     Кожний  вид підприємства має свої вимоги і особливості функціонування.
     Розглянемо  такі види підприємств як державне і виробничий кооператив. 

 

    Правове становище  державного підприємства
 
     Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта с центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.
     Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства.
     Поняття підприємство є узагальнюючим, або  збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в  Україні (організаційні форми і  види підприємств). По-друге, дане поняття  є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.
     Підприємство  як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих статтею1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.
     Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого, – від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управління економікою.
     Закон також визначає, що підприємство – це господарюючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін господарюючий говорить, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об'єднань громадян тощо).
     Підприємство  є самостійним господарюючим  суб'єктом. Самостійність у прийнятті  господарських рішень є однією з  основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект даного визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст.27 Закону «Про підприємства в Україні»).
     Нарешті, підприємство – це статутний господарюючий  суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеціально зазначає обов'язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.
     Підприємство  має необхідне для господарюючого суб'єкта майно – основні і  оборотні кошти, інші цінності, якими  воно володіє, користується і розпоряджається  на певному правовому титулі (на праві власності або повного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші – на розрахунковому рахунку підприємства в банку.
     Підприємство  с самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого – зазначає, що підприємство с юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підприємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.
     Як  господарюючий суб'єкт з правами  юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.
     Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація, створена і  зареєстрована у встановленому  законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, с юридичною особою, мас самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.
     Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.
     Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.
     Загалом організаційна форма і вид  визначають суб'єкта, який має право  присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).
     Державне  підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності.
     Організаційні форми державних підприємств, правила їх створення, реєстрації, організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності визначені Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.
     Державні  підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:
      державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;
      державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;
      державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.
      Державне  підприємство створюється органом  державної влади на базі відокремленої  частини державної власності  і входить до сфери його управління. Майно підприємства становлять виробничі  і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
     Майно державного підприємства перебуває  у державній власності і закріплюється  за ним на правах господарського відання. Підприємство володіє, користується і розпоряджається майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів за згодою власника. Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому майном згідно з Господарським кодексом України та іншими законами, прийнятими відповідно до нього.
     Державне  комерційне підприємство зобов’язане  приймати та виконувати доведені до нього  в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку.
     Статут  державного підприємства, як і інших  суб’єктів господарювання повинен  містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, а також інші відомості, пов’язані з особливостями господарської діяльності державного підприємства як суб’єкта господарювання. Статут державного підприємства затверджується органом державної влади (засновником суб’єкта господарювання) відповідно до закону.
     Державне підприємство як і інші суб’єкти господарювання підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням підприємства.
     У Господарському кодексі України визначенні джерела формування майна підприємства. Це грошові й матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, робіт, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів, що належать підприємству; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян тощо.
     Підприємство  має право випускати, реалізувати  і купувати цінні папери відповідно до законодавства України.
     Управління  підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
     Керівника державного підприємства наймає (призначає) власник майна. З ним укладається  контракт (договір, угода), в якому  визначаються права, строки наймання, обов'язки і відповідальність його перед власником та трудовим колективом, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом та законодавством України.
     Керівник  підприємства самостійно вирішує питання його діяльності. Заступники керівника та керівники і спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних одиниць (виробництв, цехів, відділень, дільниць, ферм) призначаються на посаду і звільняються керівником підприємства.
     Керівник  підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами і громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в порядку, визначеному установчими документами.
     На  державних підприємствах як і  на всіх інших підприємствах, які  використовують найману працю, між  власником або уповноваженим  органом і трудовим колективом або  уповноваженим ним органом укладається колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.
     Основним  узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток. Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону. Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку спеціальні цільові фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства.
     Підприємство  самостійно встановлює форми, системи  і розміри оплати праці, а також  інші доходи працівників. Державні тарифні  ставки, посадові оклади можуть використовуватися підприємством як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.
     Підприємство  самостійно планує свою діяльність і  визначає перспективи свого розвитку, зважаючи на попит на вироблювану ним продукцію, роботи, послуги та необхідність забезпечення виробничого й соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основою планів є договори, укладені зі споживачами (покупцями) продукції, робіт і послуг та постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
     Підприємство  має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла  в державне замовлення або державне завдання, на території України і  за її межами.
     Підприємство  самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації України й інших держав. Йому надано також право проводити зовнішньоекономічну діяльність.
     Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських  і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Державні органи і службові особи можуть втручатися у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством.
     Ліквідація  і реорганізація підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) здійснюються за рішенням власника чи органу, який уповноважений створювати такі підприємства. Можлива ліквідація його внаслідок банкрутства, при прийнятті рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання ним вимог законодавства тощо. Ліквідацією підприємства  займається ліквідаційна комісія, яку утворює власник або уповноважений ним орган, а у випадках банкрутства – суд або арбітражний суд. Орган, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості підприємства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим підтвердженням кожного з них про ліквідацію підприємства. Майно, що залишається після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.
 

    Правове становище виробничого кооперативу
 
     Одним з найпоширеніших видів підприємств колективної власності є виробничий кооператив.
     Виробничий  кооператив є одним з типів  кооперативів (іншими типами кооперативів є обслуговуючі та споживчі кооперативи). Його правове становище визначається положеннями Цивільного кодексу (§2 Глави 8 ЦК – статті 163–166), статті 94–110 ГК, а також Законом України від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію».
     Згідно  з ч.1 ст.95 ГК виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
     Аналогічне визначення містить і ч.1 ст.163 ЦК
     До виробничих кооперативів належать усі види кооперативів незалежно від сфери діяльності, основна мета яких - отримання доходу (прибутку). У цих кооперативах об'єднується труд і майно їх членів, а всі види виробничо-господарської діяльності виконуються спільно, колективно. На відміну від них споживчі кооперативи створюються для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Поряд з цими основними типами кооперативів (виробничими та споживчими) існують і кооперативи змішаного типу, їх називають по-різному – змішані, проміжні, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо.
     В умовах відродження кооперативного руху в Україні набувають актуальності підстави поділу кооперативів на види за такими ознаками:
    рід діяльності; предмет діяльності;
    спосіб утворення;
    рівень усуспільнення майна;
    правовий режим земель;
    функціональна спрямованість;
    територія діяльності;
    ступінь включення в господарський обіг;
    участь у різних фазах суспільного виробництва;
    підстави об'єднання;
    підгалузева ознака;
    конкретно-родова ознака;
    соціальний склад;
    сфера діяльності;
    мета діяльності й об'єкти власності;
    вид продукції, що виробляється;
    місце в організаційно-господарській структурі;
    рівень спеціалізації;
    джерела забезпечення матеріальними ресурсами тощо.
      Поділ кооперативів, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства, на види закріплений і в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цілей, завдань  та характеру діяльності вони поділяються  на два види – виробничі й обслуговуючі. У згадуваному Законі закріплено, що сільськогосподарський виробничий кооператив – це «юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва». Таким чином, серед ознак сільськогосподарського виробничого кооперативу можна назвати специфічний вид діяльності – виробництво сільськогосподарської продукції, обов'язкову трудову участь членів у його діяльності, а звідси – й участь у ньому лише фізичних осіб.
      У нормах Закону міститься положення  про те, що виробничі кооперативи  здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою  отримання доходу. Як відомо, поняття та принципи підприємництва закріплені в Законі України «Про підприємництво». Саме отримання прибутку, а не доходу є однією з конститутивних ознак підприємницької діяльності. Та й сама по собі господарська діяльність є ширшою за підприємницьку, бо включає ще й низку організаційно-управлінських моментів.
     Характерні  ознаки виробничого кооперативу:
    створення на добровільних засадах; хоча закон не вимагає наявності в письмовій формі укладеного між засновниками виробничого кооперативу установчого договору, але домовленість (усний договір) між цими особами неодмінно присутня (адже без цього неможлива і сама організація);
    безпосереднє здійснення виробничо-господарської діяльності, а саме: виробництва товарів, продукції, виконання робіт, а також надання платних послуг іншим організаціям та громадянам;
    наявність статусу юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації кооперативу, що здійснюється в загальному для всіх суб’єктів підприємницької діяльності порядку;
    наявність статуту як обов’язкового установчого документу, який повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права і обов’язки членів кооперативу, його органи управління та контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу, формування фондів і розподілу доходів (прибутку), підстави та порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації та припинення діяльності кооперативу.
     В сільськогосподарському кооперативі додатково визначаються: форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами та виплатами на паї, а також інші положення, пов’язані зі специфікою діяльності кооперативу, якщо вони не суперечать чинному законодавству;
    функціонування з метою отримання прибутку, що дозволяє віднести виробничі кооперативи до суб’єктів підприємницької діяльності на відміну від споживчих кооперативів, .основною метою яких є спільне ведення членами кооперативу господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, в т. ч. задоволення певних потреб членів кооперативу в продукції, роботах, послугах;
    корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (членів) має бути не менше трьох, як правило, фізичних осіб, які досягай 16-річного віку (в сільськогосподарських кооперативах можлива участь юридичних осіб, зазвичай, у статусі асоційованих членів) і наявність основного капіталу, поділеного на паї (склад майна в сільськогосподарських кооперативах має свою специфіку);
    обов’язкова наявність резервного фонду, при цьому закон не визначає вимоги до його мінімального розміру, хоча передбачає порядок його формування (за рахунок не менше 5% від доходу/прибутку, що залишається у розпорядженні кооперативу після розрахунків з бюджетом та банками); в сільськогосподарських кооперативах має бути пайовий (що відповідає статутному фонду) і неподільний фонд, що формується за рахунок вступних внесків членів, а у разі виходу останніх з кооперативу, ці суми їм не повертаються (неподільний фонд виконує значною мірою роль резервного фонду та стабілізує майнову базу кооперативу);
    здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансування та самоокупності, тобто основним джерелом поповнення коштів виробничого кооперативу є прибуток, отриманий від реалізації його продукції, робіт, послуг;
    корпоративний характер управління справами кооперативу, яке здійснюється його органами: вищим органом є загальні збори членів кооперативу чи збори уповноважених; виконавчим – правління на чолі з головою (колегіальний орган) або голова кооперативу (одноособовий орган); контрольним – ревізійна комісія чи ревізор.
     У сільськогосподарських кооперативах з кількістю членів понад 50, ще додатково  може обиратися спостережна рада, яка контролює діяльність правління, а для здійснення управління оперативно-господарською діяльністю може найматися виконавчий директор або формуватися з найманих працівників виконавча дирекція як колегіальний орган;
    участь членів кооперативу в управлінні його справами здійснюється на засадах членства (у голосуванні на загальних зборах кожний член кооперативу має один голос, незалежно від розміру його паю);
    обов’язкова трудова участь членів кооперативу в його виробничо-господарській діяльності (за винятком асоційованих членів сільськогосподарських виробничих кооперативів);
    розподіл чистого прибутку (після формування передбачених законом та статутом фондів) між членами кооперативу залежно від їхньої трудової участі, а в передбачених статутом випадках – із врахуванням майнового вкладу (в сільськогосподарських виробничих кооперативах використовуються кооперативні виплати, тобто розподіл доходу між членами кооперативу здійснюється залежно від їхньої трудової участі, і виплати часток доходу на паї);
    наявність у членів кооперативу права вільного виходу з кооперативу та права на отримання свого паю в натурі, цінних паперах або в грошовій формі а також майна (в натуральній формі), переданого кооперативу на праві користування;
    наявність у виробничого кооперативу майна що належить йому на праві власності; власністю кооперативу є майно і грошові кошти, передані його членами як пайовий внесок (за винятком земельних ділянок, що передаються членами сільськогосподарського кооперативу в рахунок паю, але на умовах користування), вироблена продукція, отримані від її реалізації доходи, дивіденди від акцій та відсотки за облігаціями, що належать кооперативу, кредити банків, а також набуте за рахунок власних і позичкових коштів та на інших законних підставах необхідне кооперативу майно (устаткування, сировина, матеріали, паливо тощо); це, однак, не виключає можливості залучення кооперативом майна інших осіб на праві користування (насамперед, платного, тобто оренди);
    можливість існування (в сільськогосподарських кооперативах) асоційованих членів, що за своїм правовим становищем подібні до вкладників командитного товариства чи (певною мірою) до власників привілейованих акцій в акціонерному товаристві, хоча без гарантування виплати фіксованих відсотків від вкладу (асоційовані члени вносять лише майновий вклад, не зобов’язані брати участь у виробничій діяльності, мають лише право дорадчого голосу, але їм гарантується право на отримання частки доходу на свій пай, а у разі ліквідації кооперативу – першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу та повернення їхньої земельної ділянки у натурі);
    наявність додаткової обмеженої відповідальності у членів виробничого кооперативу (за винятком сільськогосподарського) за його зобов’язаннями; розмір такої відповідальності встановлюється статутом кооперативу, але не може бути меншим одержаного членом кооперативу річного доходу.
     Специфіка інвестування у майно виробничого  кооперативу:
    зазвичай вимагає обов’язкової трудової участі від члена кооперативу;
    участь в управлінні справами здійснюється на демократичних засадах (кожен член кооперативу (за винятком асоційованих членів, яким надається лише право дорадчого голосу), має лише один голос у загальних зборах членів кооперативу, що унеможливлює контроль за діяльністю кооперативу з боку члена кооперативу, який має значний за розмірами пай;
    інвестувати значні кошти з метою отримання прибутку без обов’язкової персональної (в т. ч. трудової) участі в справах кооперативу можна лише у ролі асоційованого члена сільськогосподарського виробничого кооперативу, що, однак, позбавляє інвестора можливості брати участь в управлінні справами кооперативу.
 
 

Висновок
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.