На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Виборча система та виборчий процес

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 17.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


        МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Тернопільський  національний економічний  університет
Факультет економіки та управління 

                Кафедра правового регулювання
                економіки та правознавста 
                 

ІНДЗ
з правознавства  на тему:
«Виборча система та виборчий процес» 
 
 
 

                Виконала:
                студентка групи ДІД-11
                Клепак Галина Ігорівна
                Перевірив:
                Викл. Кравчук Надія Григорівна 
                 

Тернопіль 2011 

 
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………....3
    Розділ 1. Правове регулювання виборчого  процесу…………………….5
      Принципи та засади виборчого процесу України……………………5
      Види виборчих систем………………………………………………….9
    1.3 Суб’єкти виборчого процесу………………………………………….14
    Розділ  2. Стадії виборчого процесу………………………………………15
    2.1 Призначення виборів та утворення виборчих органів……………...15
    2.2 Утворення виборчих округів та виборчих дільниць…......…………18
    2.3 Висування і реєстрація кандидатів та складання списку виборців (реєстрація виборців)……………………………………………………….21
    2.4 Передвиборча агітація, голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів………………………………25
Висновки
Список  використаної літератури
 

     Вступ
    Актуальність  обраної теми
    Одним з основних видів прав та свобод людини і громадянина в Україні  є політичні права, серед яких чільне місце посідає право громадян брати участь в управлінні державними справами, формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом участі у виборах, всеукраїнському та місцевих референдумах. Процес демократичного волевиявлення громадян потребує високого рівня їх правової культури у виборчому процесі, оскільки вибори легітимізують органи державної влади, шляхом виборів народ обирає своїх представників до владних структур і наділяє їх мандатом та здійснення суверенних прав. Тобто, ця тема є дуже актуальною. На мою думку ми повинні навчитись робити правильний вибір під час виборів, тобто вибирати достойного керівника нашої держави, міста, села або ради.
    Метою даної роботи є теоретичний огляд виборчої системи та виборчого процесу.
    Враховуючи  мету дослідження були поставлені наступні завдання:
    дати характеристику правового регулювання виборчого процесу в Україні;
    Визначити суб’єктів виборчого процесу;
    Визначити стадії виборчого процесу.
    Об’єктом дослідження є виборча система України. Предметом виступають конституційно-правові засади її регулювання.
    До  питання виборів звертаються  багато вчених, політиків, намагаючись  вияснити проблеми, які були і є  на сьогоднішній час актуальними:
    Олександр Нельма у статті “ Вибори, як індикатор і чинник національної інтеграції ” [15, 26], дає відповідь на багато питань щодо основних концептуальних засад виборчого процесу в Україні, національної інтеграції, громадськості виборів, президентських виборів, висловлює погляди на етнічні та націотворчі процеси.
    Об‘єктом  статті Процьків М. [17, 66 ] є передвиборча кампанія як форма політичної комунікації.
     Хома  НЕ.М. [20, 15] розкриває питання дослідження мотивації поведінки особи у виборчому процесі, а також завдання мотивації голосування виборців та певних кандидатів.
     Мета  статті Хініча М., Хіменко В. і Орещук П. [19, 105] – переконати в доцільності широко застосованої методики аналізу електоральних процесів, цінність якої полягає в тому, що вона безпосередньо спирається на теоретичну парадигму дослідження виборів – просторову модель голосування.
     Останнім  часом у зв’язку з передбаченою політичною реформою і поправками до Конституції щодо зміни виборчої системи ця тема набуває особливої актуальності.
     Структура: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Перший розділ – правове регулювання виборчого процесу включає такі підпункти як: принципи та засади виборчого процесу України; види виборчих систем; суб’єкти виборчого процесу; другий розділ – стадії виборчого процесу включає такі підпункти як: призначення виборів та утворення виборчих органів; утворення виборчих округів та виборчих дільниць; висування і реєстрація кандидатів та складання списку виборців (реєстрація виборців); передвиборча агітація, голосування, підрахунок голосів виборців, встановлення та оприлюднення результатів.
 

      РОЗДІЛ 1. Правове регулювання виборчого процесу
     1.1 Принципи та засади виборчого процесу України
    Україні притаманна змішана мажоритарно-пропорційна  система. Проте зараз за політичною реформою пропонується запровадити пропорційну систему виборів.
    Її  основна недосконалість, на думку  одних, – це мажоритарність, згідно з якою на виборах може перемогти  не представник конкретної політичної партії та програми як такий, а особа, яка справила більший вплив на електорат за допомогою коштів, засобів масової інформації, особистісного тиску (зовнішній вигляд, методи переконання) та інших засобів. За думкою інших, мажоритарна система обумовлює більші зв’язки з громадськістю, спирається на безпосередню роботу виборців з кандидатами, має справу з особистостями, а не партійними списками, і в цьому її позитивний зміст.
    Основними концептуальними засадами виборчого  права в Україні, що викладені  в Конституції нашої держави у розділі ІІІ «Вибори. Референдум» (ст.ст. 69-74), є:
    його загальність, поширення на всіх без винятку громадян України, які мають право голосу (право голосу мають всі громадяни України, що досягли 18-літнього віку; не мають право голосу громадяни, що визнані судом недієздатними (ст. 70 Конституції))
    його рівність, передбачення однаковості застосування до всіх виборців і будь-які прямі  або непрямі привілеї або обмеження прав громадян України забороняються;
    прямота його дії, тобто не може проголосувати замість громадянина;
    його таємність.
    Перелічені  засади стосуються здебільшого реалізації активного виборчого права, тобто права обрати. Однак під час надзвичайно обраної кампанії точиться за найефективнішу реалізацію й пасивного виборчого права, тобто права бути обраним. Викладені концептуальні засади  мають забезпечити здійснення прямого народовладдя і є виключно гуманними й демократичними, але на практиці забезпечити дію бездоганних механізмів та їх реалізації дуже важко. Олександр Нельма зазначає: “Ми маємо намір протягнути вплив виборів на будь-яке суспільне життя, на будь-які соціальні процеси, і маємо зважати на існування зазначеної відстані і робити висновки, виходячи з реалій життя” ([15], c.2)
    Вибори  є не тільки формою прямого народовладдя. Вони є виокремленими людьми кращими поміж себе, виділенням еліт. Вибори є національними процесом, що формуються політичне ядро нації та визначає політичного лідера нації. Таким чином виори постають не тільки як індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно, й самі певним чином вибори постають як не тільки індикатор рівня національної інтеграції. Вони безумовно самі певним чином впливають на національно-інтеграційний процес, підсилюючи або навпаки, гальмуючи його. Найбільш показовими у цьому плані є вибори народних депутатів та вибори Президента України. Що ж до місцевих виборів, то вони радше пов‘язані із виконанням завдань розвитку інституту самоврядування.
    Право на вибори та законність проведення самих  виборів гарантується законодавством. Згідно зі ст. 157 КК України ([1], ст.157), перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію - карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років. Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, - від трьох до п'яти років. А ці діяння, якщо вони вплинули на результати голосування або виборів, - від семи до дванадцяти років. Карається неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів - від 3 до 5 років ([1], ст. 158). Порушення таємниці при голосуванні під час проведення передбачених законом України виборів, вчинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища, - карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років ([1], ст. 159).
     Усі норми законодавства, які регламентують  порядок формування представницьких  органів держави, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р., "Про вибори Президента України" у редакції від 24 лютого 1994 р., "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад" від 24 лютого 1994 р..
     У цих нормативно-правових актах сформульовано  такі головні принципи виборчого  права: загального, рівного і прямого  виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій органів місцевого самоврядування; свободи агітації.
     Принцип загальності означає, що право обирати  мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, непередбачені цими законами, забороняються.
     Щодо  права бути обраним, себто пасивного  виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті та обласної ради народних депутатів може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної ради ([4], ст.5).
     Принцип рівного і прямого виборчого  права означає, що громадяни України  беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і  депутати обираються безпосередньо  виборцями.
     Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитися тільки голосуючий.
     Принцип вільного й рівноправного висунення  кандидатів передбачає, що всі громадяни  України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право  як безпосередньо, так і через  політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи.
     Гласність і відкритість виборчого права  означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно.
     Рівність  можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засобів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фінансового забезпечення їх участі у виборчій кампанії з боку держави.
     Принцип неупередженості до кандидатів з  боку державних органів, установ  та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює існування такого інституту виборчого права, як увільнення кандидата від виробничих або службових обов'язків із збереженням середньої заробітної платні за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої згоди, притягнені до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.
     До  того ж особи, які насильством, обманом, погрозами чи в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати та бути обраним, вести передвиборну агітацію, публічно закликають або агітують за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили підробку виборчих документів, неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодавства, несуть відповідальність, передбачену цим законодавством. До певної відповідальності притягуються також особи, які опублікували або в інший спосіб розповсюдили явно неправдиві відомості про кандидата.
     І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти кандидата в усіх засобах масової інформації. Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями — як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати передвиборчу агітацію в будь-яких формах та будь-якими засобами ([1], [6]). 

     1.2. Види виборів та  виборчих систем
       Залежно від підстав вибори можна класифікувати за наступними ознаками.
     1. За територіальною;
     2. За об'єктом;
     3. За часом проведення;
     4. За кількісною ознакою участі виборців;
     5. За правовими наслідками;
     За  порядком визначення результатів виборів  розрізняють такі виборчі системи:
     - мажоритарну; 
     - пропорційну;
     - змішану.
     Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького "majorite", що означає "більшість".
     Згідно  з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує  той кандидат у депутати, який отримав  встановлену законом більшість  голосів виборців.
     Залежно від того, як визначається більшість  голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:
     • мажоритарну систему абсолютної більшості;
     • мажоритарну систему відносної  більшості;
     • мажоритарну систему кваліфікованої більшості.
     Як  правило, за мажоритарною системою виборчі  округи бувають переважно одномандатними.
     В одномандатних округах голосують  за персонального кандидата, а в  багатомандатних —як за певних осіб, так і за партійні списки.
     Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто наслідки голосування визначають за формулою 50% + 1 голос.
     За  цією системою обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні.
     Перевага  мажоритарної системи - у її демократизмі, оскільки вона враховує інтереси більшості  виборців.
     Недолік її у тому, що за цією системою можливе повторне голосування або повторні вибори за умови, якщо кандидат не одержав 50% + 1 голос. А повторне голосування, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців.
     В Україні ще донедавна застосовували  мажоритарну систему при підрахунку голосів на парламентських і місцевих виборах.
     Тепер вона зберігалася лише на виборах  Президента України.
     Мажоритарна система відносної  більшості (або простої більшості) є найпростішим різновидом мажоритарної системи.
     За  нею обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.
     За  умови однакової кількості набраних голосів двома чи більше кандидатами  застосовують процедуру жеребкування.
     Перевага  цієї системи у тому, що голосування  відбувається в один тур і законодавство не встановлює обов'язковий мінімум участі у ньому виборців.
     Її  серйозний недолік, на наш погляд, у тому, що вона не дає змоги враховувати  інтереси більшості виборців. Тут  кандидат у народні депутати може бути обраний і абсолютною меншістю, а це вже суперечить основоположному принципу демократії: в суспільстві проводиться політика більшості, яка і враховує інтереси та потреби меншості.
     Нині  в Україні мажоритарна система  відносної більшості була запроваджена частково на парламентських і повністю на місцевих виборах у 1998р.
     225 народних депутатів України обиралися  в одномандатних виборчих округах  на основі відносної більшості  (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про  вибори народних депутатів України"  від 24 вересня 1997 р.).
     Вибори депутатів сільських, селищних і міських рад проводились за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділялася вся територія села, селища, міста, району в місті.
     Вибори  сільського, селищного, міського голови проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста (п. 2, 3 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").
     Вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, що входять до цього району.
     Вибори  депутатів обласної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких є одночасно межами районів та міст обласного значення, що входять до області (п. 4 цього Закону).
     Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців. Вона встановлюється законодавством і, як правило, завжди перевищує абсолютну більшість.
     Її  позитивний фактор - можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості.
     Недолік цієї системи - внаслідок низької  активності виборців під час голосування  вона стає не результативною: вибори можуть не відбутись через низьку явку виборців на виборчі дільниці.
     До 1993 р. мажоритарну систему застосовували  в Італії при виборах сенату. Діє  вона нині також у Чилі.
     Іншим видом виборів є пропорційна  система, яку застосовують майже  у 60 державах світу.
     За  цією системою депутатські мандати  розподіляють між: партіями пропорційно кількості голосів виборців, поданих за них у межах виборчого округу, а виборчі округи, як правило, багатомандатні[10, 13].
     За  впливом виборців на розміщення кандидатів у списку для голосування розрізняють  такі види пропорційної системи:
     • з жорсткими списками;
     • з преференціями (перевагами);
     • з напівжорсткими списками.
     При голосуванні за жорсткими списками виборець голосує загалом за список партії, яку він обирає.
     У бюлетені вказують назву партії, партійну емблему, можливі прізвища, ім'я і  по батькові певної кількості (3, 5) перших кандидатів у партійних списках.
     Сьогодні  систему жорстких списків практикують  в Іспанії, Ізраїлі, Росії, Португалії та інших державах, у тому числі в Україні.
     За  системою преференцій (переваг) виборець не просто голосує за список партії, яку він обрав, а й робить помітку напроти прізвища того кандидата у партійному списку, якому він віддає свій голос.
     Кандидат, який отримав найбільшу кількість  преференцій, обирається депутатом  від партійного списку.
     Якщо  число преференцій у кількох кандидатів від цієї партії є однаковим, перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку (наприклад, № 12, № 17, № 19, тобто № 12).
     Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість:
     • голосувати за партійний список у цілому;
     • визначити преференції серед  партійного списку кандидатів у депутати.
     Таким чином, у першому випадку голоси виборців підраховують за системою жорстких списків, у другому - за системою преференцій.
     Переваги  пропорційної системи з жорсткими списками:
     • при голосуванні обирається, перш за все, політична платформа партії, блоку, в якій накреслена програма їх майбутньої діяльності;
     • ця система за формою її здійснення є найпростіша, а отже -найдешевша.
     Її  недолік - у партійний список часто  потрапляють кандидати у депутати, сенатори, особи, невідомі у суспільстві, некомпетентні, непопулярні у народі.
     На  відміну від пропорційної системи  з жорсткими списками, система  преференцій дає змогу розширити  сферу вибору самому виборцю, який має  право голосувати і за партійний список, і одночасно конкретного кандидата у партійному списку. В цьому її суть і перевага над пропорційною системою з жорсткими списками.
     Недолік преференційної системи у тому, що у ній проявляються елементи мажоритарності, тобто виборець має можливість орієнтуватися на окремих відомих політичних осіб, а не на інтереси партії і провести у депутати найвигідніших йому кандидатів. Запровадження системи з напівжорсткими списками зумовлено об'єктивною необхідністю усунути недоліки системи жорстких списків і системи преференцій.
     Негативною  обставиною при запроваджені пропорційної системи є складна система  підрахунку голосів виборців.
     З метою запобігання збільшенню кількості  дрібних партій при пропорційних системах виборів запроваджується  виборчий поріг. Суть його у тому, що для участі у розподілі депутатських мандатів після голосування допускаються лише ті партійні списки, які набрали встановлений законом відсоток голосів.
     В Україні за новим парламентським виборчим законодавством - 4%.
     Змішана система є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем.
     Вона  діє у майже 20 державах світу, особливо тих, де триває пошук найефективніших  виборчих систем відповідно до національних та інших особливостей.
     Іноді змішану систему запроваджують  у модифікованому вигляді з перевагою елементів тієї чи іншої виборчої системи [14, 97-98]. 

1.3 Суб’єкти виборчого процесу
     Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України  правами та обов'язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:
     1)громадяни України, які мають право голосу (виборці);
     2)виборчі комісії, утворені відповідно до Законів України "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України";
     3)кандидати у депутати і президенти України; партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати;
     4)органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
      5)офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати і президенти, від іноземних держав і міжнародних організацій. 

 

    Розділ  2. Стадії виборчого процесу
    2.1 Призначення виборів та утворення виборчих органів
    Призначення виборів є першою стадією виборчого процесу, і вона полягає у встановленні уповноваженим органом дати голосування. Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів залежно від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули.
    Так, чергові вибори народних депутатів не призначаються, а проводяться без призначення в день, чітко визначений Конституцією України (ч. 1 ст. 77) - в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України за 90 днів до дня виборів.
    Позачергові вибори народних депутатів України відповідно до п. 7 ст. 106 Конституції України призначаються Президентом України і відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Рішення про початок виборчої кампанії приймає Центральна виборча комісія не пізніше як за 60 днів до дня виборів[16, 67-69].
    Якщо  після проведення виборів неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців, то проводяться повторні вибори, які призначаються Центральною виборчою комісією у разі:
    визнання виборів народних депутатів України в окрузі недійсними. Підставами цього можуть бути: 1)порушення вимог Закону України "Про вибори народних депутатів України" в ході проведення виборів або при підрахунку голосів в одномандатному виборчому окрузі, які не дозволяють з достовірністю визначити результати волевиявлення виборців;  2)кількість виборчих дільниць, на яких голосування в одномандатному окрузі було визнано недійсним, становить не менше 25 відсотків від загальної кількості виборчих дільниць, утворених на території цього одномандатного округу.
    визнання виборів народних депутатів України в окрузі такими, що не відбулися. Підставою цього може стати визнання окружною виборчою комісією відсутності жодного зареєстрованого кандидата в депутати на день виборів в одномандатному виборчому окрузі.
    визнання депутата таким, що відмовився від депутатського мандата. Це стається у разі невиконання особою, обраною народним депутатом України таких вимог як подання не пізнш як на двадцятий день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документа про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом. Також у разі звернення особи, обраної депутатом, до Центральної виборчої комісії про наявність поважних причин, які перешкоджають виконати дану вимогу.
    Повторні вибори призначаються в будь-якому з 225 одномандатних округів, де вибори проводяться по мажоритарній виборчій системі.
    Чергові і позачергові вибори Президента України призначаються Верховною Радою України. Згідно розділу V ст.103 Конституції України чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. Постанова  Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніше як за 180 днів до дня виборів.
    Позачергові вибори проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період  90 днів з дня припинення повноважень. Рішення  про   призначення позачергових виборів приймається не пізніше як на п'ятий день після припинення повноважень Президента України.
    Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.
    Якщо  на виборах Президента України балотувалося не більше двох кандидатів у Президенти України  і  жодного  з  них  не  було обрано,  а  також  якщо  всі кандидати у Президенти України  до дня виборів зняли свої  кандидатури, то Центральна  виборча  комісія  не пізніше як на двадцятий день після встановлення результатів виборів вносить  до  Верховної  Ради  України  подання   про   призначення повторних виборів Президента України[11, 145-148].
    Утворення виборчих органів, які здійснюють керівництво виборчим процесом. Їх функції здійснюють виборчі комісії - спеціальні колегіальні виборчі органи, що утворюються для підготовки і проведення виборів.
    Відповідно  до Закону "Про вибори народних депутатів України" для організації і проведення виборів народних депутатів створюється Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.
    Відповідно  до Закону "Про вибори Президента України" для організації і проведення виборів Президента створюється Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії та дільничні виборчі комісії по виборах Президента України.
    Відповідно  до Закону «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії — сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії — по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утворюватись також по виборах депутатів районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах рад; дільничні виборчі комісії[12, 89-91].
    Центральна  виборча комісія (ЦВК) складається з 15 членів, які призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України (п. 21 ст. 85 Конституції України). Комісія працює на постійній основі, її члени звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків за попереднім місцем роботи.
    Членом  ЦВК може бути громадянин України, який на день призначення досяг 25 років, має право голосу, проживає в Україні  не менше п'яти останніх років  та володіє державною мовою. Перед вступом на посаду член Комісії складає присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України.
    Члени Комісії обирають зі свого складу Голову Комісії, заступника Голови Комісії та секретаря Комісії. Голова Комісії, заступник Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менш як третина інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Строк повноважень членів Комісії - 6 років[11, 76].
    Основними функціями Центральної виборчої комісії згідно з Законом України  “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 року є:
    1) організація підготовки і проведення  виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму;
    2) забезпечення реалізації і захисту  виборчих прав громадян України;
    3) здійснення керівництва діяльністю виборчих комісійта їх консультативно-методичне забезпечення;
    4) контроль за виконанням виборчого  законодавства;
    5)виконання  повноважень окружної виборчої  комісії багатомандатного загальнодержавного  виборчого округу.
    Вимоги  членів ЦВК пов'язані з виконанням ними своїх повноважень, є обов'язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх посадових осіб, виборчих комісій та комісій із всеукраїнського референдуму. 

    2.2 Утворення виборчих  округів та виборчих  дільниць
    Виборчий  округ - це територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів.
    Виборче законодавство України передбачає формування лише  виборчих округів, що формуються за територіальною ознакою.
    Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) та багатомандатні (поліномінальні) виборчі округи. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і вони утворюються при застосуванні мажоритарної виборчої системи. Від багатомандатного виборчого округу обираються два і більше депутати, і ці округи утворюються, при застосуванні пропорційної системи[9, 35].
    Виборче законодавство України передбачає утворення як одномандатних (для виборів половини народних депутатів України, для виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, сільських, селищних, міських голів), так і багатомандатних - загальнодержавного (для виборів половини народних депутатів України) та мажоритарних багатомандатних (для виборів депутатів районних, обласних рад) виборчих округів. При цьому одномандатні виборчі округи для обрання народних депутатів України утворюються Центральною виборчою комісією за пропозиціями відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад, а для виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів - територіальними виборчими комісіями.
    При утворенні одномандатних округів для виборів народних депутатів України повинні бути дотримані такі вимоги:
    1) приблизна рівність округів за  кількістю виборців з максимально  допустимим відхиленням від середньої  норми представництва 10 відсотків,  що забезпечує реалізацію принципу рівного виборчого права;
    2) виборчий округ повинен становити  єдину територію: не допускається утворення виборчих округів з територій, які не межують одна з одною.
    3) при нарізці виборчих округів  має бути забезпечена можливість  представництва у Верховній Раді України національних меншин: місцевості, де компактно проживають окремі національні меншини, не повинні виходити за межі виборчого округу.
    За  умови дотримання цих вимог враховується також і адміністративно-територіальний устрій України.
    Інформація  стосовно 225 одномандатних виборчих округів для виборів народних депутатів України публікується Центральною виборчою комісією не пізніше як за 120 днів до дня виборів.
    Територією  багатомандатного загальнодержавного виборчого округу для виборів народних депутатів України є вся територія України, а його центром - місто Київ. Виборцями цього округу є усі громадяни України, які мають виборче право[13, 55].
    Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування. Згідно з Законом України “Про вибори народних депутатів України” виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням Київської, Севастопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань - на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад для проведення голосування і підрахунку голосів у межах виборчих округів.
    Згідно  з Законом України “Про вибори депутатів міських рад та сільських, селищних, міських голів” (ст. 13) виборчі дільниці утворюються сільською, селищною, міською, районною в місті радою або її виконавчим комітетом. При виборах Президента України виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких подань - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження (ст. 12 Закону України “Про вибори Президента України”).
    В виборчих дільницях повинні бути створені умови для забезпечення зручності і таємності голосування.
    Для зручності голосування виборчі  дільниці утворюються як спільні для виборів народних депутатів України в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах, а у випадках, коли ці вибори проводяться одночасно з місцевими,- також спільними для виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.
    Виборці повинні бути своєчасно повідомлені  про утворення виборчих дільниць і їх місце знаходження.
    2.3 Висування і реєстрація  кандидатів та  складання списку  виборців (реєстрація  виборців)
    Висування кандидатів у депутати є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. Кандидатом може бути висунутий будь-який громадянин України, який є суб'єктом пасивного виборчого права[11, 45].
    Виборче законодавство України встановлює, що суб'єктами права висування кандидатів є громадяни України. Це право  реалізується шляхом:
    1) самовисування - громадянин сам  подає заяву про бажання балотуватися кандидатом, що передбачено ч. 3 ст. 22 Закону України “Про вибори народних депутатів України” та ст. 28 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”;
    2) висування політичними партіями, виборчими блоками партій та через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних партій. Цей спосіб застосовується, зокрема, при висуванні кандидатів у Президенти України та кандидатів у народні депутати України єдиним списком для участі у виборах по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, а також при висуванні кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах на зборах місцевих осередків політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати місцевих рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. При цьому блоки партій згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України “ Про вибори народних депутатів України ”, ст. 10 та п. З ст. 14 Закону України “ Про об'єднання громадян ”, ст. 22 Закону України “ Про вибори Президента України” можуть утворюватися лише політичними партіями, зареєстрованими Міністерством юстиції України;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.