Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Українськ полтичн партї

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 

 

ЗМІСТ:
    Вступ
    Українська (Русько-українська) радикальна партія
    Українська соціал-демократична партія
    Революційна українська партія
    Національно-революційна течія в українському русі
    Ліберальна політична течія в Україні. УНДП
    Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)
    Товариство українських поступовців
    Висновок
    Список використаної літератури
 
 


    ВСТУП 
    Становлення  політичних партій в Україні зумовлена  необхідністю з?ясувати не тільки коріння  походження більшості сучасних політичних партій, а й їхню ідейну спрямованість, політичні платформи та організаційні  засади, способи й методи діяльності.
    Важливість  такого екскурсу зумовлена ще й тим, що ідеологічний спектр діяльності сучасних українських політичних партій у  третьому тисячолітті зазнав незначних  змін порівняно з тим, яким він  був наприкінці 19 ст. — на початку 20 ст. Соціалізм і націоналізм  — найпоширеніші ідеології кінця 19 ст. — продовжують, хоча трохи у  видозміненому вигляді, залишатися ідеологічним орієнтиром для багатьох українських політичних партій. На основі цих двох ідеологій українські політичні партії виробляють ліберальну, консервативну, право- і ліворадикальну, правоцентристську й інші ідеології, що мають (і не можуть об?єктивно не мати!) українське обличчя. І в цьому  контексті з?ясування ґенези політичних партій України, їхніх ідеологій  являє особливий інтерес.
    Становлення політичних партій було зумовлене низкою соціальних і політичних обставин. Уведення загального виборчого права  відкривало доступ до політики широким  верствам суспільства. Важливим чинником, що вплинув на виникнення масових  політичних партій, була зміна відносин між державою і суспільством.
    Обмеження державного втручання в суспільне  життя, утвердження низки політичних свобод (слова, зборів, союзів), що мають  безпосередній вплив на утвердження  партій, на розвиток представницької  демократії, створювало умови, необхідні  для становлення цивілізованого партійного життя. Позначилося й  потепління відносин між державою і  партіями, відхід від довготривалого стереотипу, що партія є гальмом  розвитку демократії й ефективності функціонування інститутів держави. 

2. Українська (Русько-українська) радикальна партія. 

    (РУРП) - перша політична партія на території України, заснована на І з’їзді, що відбувався 4-5 жовтня 1890 року у Львові І.Франко, Н.Левицький, М.Павлик, С.Данилович, Є.Левицький створили Русько-українську радикальну партію (РУРП) першу політичну організацію європейського типу з програмою та реєстрованим членством. Програма  партії орієнтувалась на ідеї етичного і наукового соціалізму,вимагали демократичних свобод, передачі селянським громадам землі,заборону її поділів,сприяння дрібному кредитуванню. Партія ставила а також за мету «переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму»,досягнення «колективного устрою праці і колективної власності продукційних коштів». В її програмі зазначалося,що «розвій народних мас можливий тільки на національних справах»,містився заклик боротися за «піднесення почуття національної самосвідомості і солідарності в масах всього русько-українського народу».
   З 1891 року партія керувала вічевим рухом. У 1894 р. вимоги політичних свобод,запровадження  української мови у діловодство  органів влади,припинення конфіскації  прогресивних  видань,скасували  податки на пресу.                                                     У 1895 році на IV з'їзді було прийнято Доповнення до Програми УРП, в якому виголошувалося, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за умови якнайширшого самоуправління краю. У 1904 році була прийнята ще одна програма.
   Лідерами  і засновниками партії були І.Франко (до 1899), М.Павлик (до 1914), В'ячеслав Будзиновський, С.Данилович, Євген Левицький та інші. Після розколу РУРП у 1899 році частина членів увійшла до складу новостворених УНДП (Українська національно-демократична партія) і УСДП (Українська соціал-демократична партія). Разом з УНДП утворила в українському політичному русі неофіційну двопартійну систему, в якій РУРП відігравала роль лівої опозиції щодо центристського УНДП.
   Діячі партії займали провідні посади в  уряді ЗУНР (Ю.Бачинський, Д.Вітовський, І.Макух, А.Шмігельський). У 1919-1939 роках під час польської окупації Галичини УРП була однією з найбільш впливових серед легальних українських партій. У 1926 році об’єдналася з волинською Українською радикально-соціалістичною партією. Чисельність партії сягала 20 тис.чол. У 1931 році партія вступила до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу. Після ІІ Світової війни діяла в еміґрації.
   У своїй діяльності РУРП прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів  українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу. Спершу на ідеологічну позицію РУРП досить сильний вплив мали ідеї Драгоманова, свою позицію рупівці називали "науковим соціалізмом", "народницьким соціалізмом". У державотворенні стояли на позиціях "правдивого автономізму", вимагали вільного розвитку краю, збільшення самоврядування в Східній Галичині, проголошували напрямок на піднесення національної самосвідомості. Заявлалася позиція про повну незалежність "русько-українського народу" - єднання в незалежній державі з Наддніпрянською Україною.
   У програмі 1904 року виголошувалися соціальні  гасла: повне усунення мілітаризму(вимога роззброєння); вимога безпосереднього, загального, таємного і рівного голосування  і рівного пасивного права  вибору без різниці статі; вимога якнайбільшої особистої свободи, свободи  зборів, товариств, слова, науки і  друку; скорочення дня праці, заборона праці жінок і дітей на шкідливих  для здоров’я роботах, недільний  відпочинок - для всіх, обмеження  нічної праці, створення робітничих інспекторів, контроль за місцями праці  і помешкань робітників, соціальне  забезпечення по безробіттю, старістю, втрати годувальника; заміна безпосередніх податків прогресивним податком доходовим, звільнення від безпосереднього оподаткування предметів першочергової необхідності, викладання української мови в школах і "наукових інституціях", забезпечення прав національних меншин на вивчення і використання національної мови, розвиток власної культури; свобода релігійних переконань; як засіб боротьби проголошувалося: "змагаємо до піднесення почутя національної самосвідомости в масах усього україньско-руского народа Австро-Угорщини і Росиї через лїтературу, збори, з’їзди, манїфестациї" і т.д.
   Соціальною  базою партії було галицьке селянство, яке на 80% було безземельним. Засобами боротьби були земельні страйки.
   Друковані органи: місячник політики, науки і  письменства "Народ" (видавався  у 1890-1895, 1918), місячник для селянства "Хлібороб" (1891-1895), "Громадський  голос" (1895-1939, з перервами). Під  впливом РУРП діяла спортивно-патріотична  організація "Січ", заснована К.Трильовським у 1900 році.
   Недоліки  діяльності партії: духовенство Галичини було досить вороже настроєне проти партії (через їх ідеологію), що блокувало радикалам доступ на село; малочисельність українського пролетаріату (який міг найактивніше підтримати соціалістичні гасла партії); залежність від польських соціалістів та фракціоністів. 

3. Українська соціал-демократична партія . 

  У вересні  1899 р.  лівими радикалами і представниками невеликих соціал-демократичних  організацій,що виникли в 90-ті роки,було засновано Українську соціал-демократичну партію (УСДП) як складову частину Соціал-демократичної робітничої партії  Австрії(СДРПА). Партія мала тісні зв`язки з Польською соціал-демократичною партією (ППС),неофіційно розподіливши сфери впливу: українські соціал-демократи діяли в сільській місцевості, польські-в містах. Лідери УСДП   М.Ганкевич, С.Вітик були водночас на керівних посадах в обох партіях. Така організаційна структура відповідала реаліям існування соціал-демократії в Австро-Угорщині, особливостям становленням УСДП,що позначилось на її подальшій долі.
  Лідери  УСДП М. Ганкевич,С. Вітик, В.Левинський, В.Старосольський, Ю.Бачинський орієнтувалися  на теоретичні засади центристської  течії європейської соціал-демократії,легальні парламентські засоби досягнення мети. «Пора вже,щоби і український  працюючий люд і народ український  не оставав позаду європейських націй»,-писав партійний орган «Воля». Український соціал-демократи намагалися поєднати вирішення соціальних проблем з національними прагненнями українців: «ми змагаємо до того,щоби цілий народ український  виборов собі національну волю та самостійність політичну;наша ціль -  вільна держава українського люду,українська республіка». Партія брала участь у масовому селянському русі в Галичині в червні – серпні 1902 року,коли страйкувало,коли страйкувало понад 100 тис. сільськогосподарських робітників. У результаті було підписано договір з поміщиками про поліпшення умов оплати праці. Актуальність аграрного питання для українського населення Галичини і Буковини стимулювала дискусію щодо аграрної програми. На другому з`їзді УСДП в січні 1906року обговорювався проект програми партії ,який увібрав в себе програму СДРПА з доповнення аграрних вимог. Ним передбачалось усуспільнення власності на землю і засоби виробництва шляхом викупу церковної і великої поміщицької земельної власності та передачі її разом із державними,крайовими,громадянськими землями у спільне управління громад під контролем краю та держави,збереження дрібного селянського землеволодіння.
       Важливою подією в розвитку  українського соціал-демократичного  руху стала конференція УСДП (Львів,червень 1907),яка ухвалила рішення про створення місцевих партійних комітетів у містах,підпорядкування їх повітовим комітетам,сплату членських внесків,справедливий розподіл коштів між партійними структурами ,поширення партійної роботи на промисловий пролетаріат і створення в перспективі самостійних профспілкових організацій українських робітників.У1907-1911 рр. місцеві комітети УСДП виникли в 15 містах : Львові ,Станіславі , Тернополі , Стрию , Дрогобичі , Бориславі та ін. Створювались повітові та окружні організації . Всі вони вели агітаційно-пропагандистську роботу, організовували віча,  збори,демонстрації. Налагоджено було видання і поширення партійної преси, особлива роль серед якої належала газета «Воля» (1900-1907), « Земля і воля» (1907-1912) ,пропагандистських брошур «Що таке соціалізм», «Селянство і соціал-демократія», «Українсько-польська справа в австрійськім парламенті» та ін. Партія створювала культурно-просвітницькі товариства «Воля».
   «Молода»  течія в УСДП ініціювала різке  відмежування від інших українських  партій, особливо в культурно-просвітницькому  питанні, розглядаючи їх як «дрібнобуржуазні», «міщанські».Наслідком цього став розкол, який спричинив ослаблення партії, занепад її організаційної роботи. Формальна єдність була відновлена на V з’їзді  УСДП в березні 1914 року. 
 
 

4. Революційна українська партія 

Українські  політичні партії на Наддніпрянщині створювалися за відсутності політичних свобод , нелегально. На початку 1900 р на зборах студентської громади. у Харкові була  заснована перша  в Російській імперії українська політична партія Революційна українська партія (РУП). Програмні засади партії сформулював М. Міхновський у брошурі "Самостійна Україна". Лідером РУП був Д. Антонович .         А засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Б.Камінський, М. Міхновський, Л.Мацієвич, Б. Мартос, Б. Матюшенко. Партія ставила за мету об?єднати всіх свідомих українців на боротьбу за національні права і соціальну революцію. РУП стала першою організаційною спробою українського руху виступити на політичній арені Росії під прапором державної незалежності України. її створення поклало початок переходові від культурницького українофільства до організованої праці серед широких мас.РУП мала місцеві організації -«вільні громади»- у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах, Львові.
До 1902 р. кредо парії виражала брошура  М. Міхновського «Самостійна Україна», видана 1900 р. РУП здійснювала масштабну  видавничу і культурно-просвітницьку  роботу: друкувала за кордоном, транспортувала на Наддніпрянщину і розповсюджувала  брошури, авторами яких були члени партії, а також відомі європейські соціалісти К. Каутський, В. Лібкнехт, А. Бебель. У 1902-1905 рр. видавала кількість друкованих органів,найпомітнішими  серед яких були часопис «Гасло»(21 номер) і «Селянин» (34 номери). Усі вони були розраховані на селян ,сільськогосподарських робітників, ремісників. Разом із загальноросійськими політичними партіями РУП спрямувала селянських рух у Харківській і Полтавській губерніях у 1902 р.
У грудні 1902 р. у Києві відбувся перший з’їзд  РУП ,на якому були присутні шість  делегатів. До обраного з’їздом Центрального комітету з трьох осіб увійшли  Д. Антонович, Є. Голіцинський, В. Козиненко.
Антоно?вич  Володи?мир Боніфа?тійович (18 (30) січня 1834, Махнівка 21 березня 1908, з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади. Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, Петро Голубовський, Михайло Грушевський, М. Довнар-Запольський, Іван Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.                                            У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському сеймі. Антоновичу належить велика роль в реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.
Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської  й Волинської губерній (1895, 1900). Учасник  багатьох загальноросійських археологічних  з'їздів, міжнародного археологічного конгресу в Лісабоні (1880).
У 1903 р. київська «вільна громада» РУП запропонувала  для обговорення  «Нарис громади» партії , в якому було висунуто вимогу повної автономії України у «внутрішніх справах із забезпеченням рівноправності населяючи її національностей і на підставі найширшої демократичної конституції з Народною Радою, яко законодавчими зборами і яко вищою заступничою політичною інституцією країни».
У 1904 р. РУП спробувала зібрати в Києві  другий з’їзд , але він не відбувся через розбіжності у становленні  до російської соціал-демократії та баченні  майбутніх відносин з Росією. У  січні 1905 р. частина діячів партії на чолі з М. Меленевським заснувала Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»), що увійшла до складу РСДРП на засадах автономної організації. Її планували перетворити на організацію для роботи серед селян Росії під прапором РСДРРП,її громади є самостійними організаціями. Програма «Спілки» орієнтувалася на програму РСДРП.
 У  грудні 1905 року відбувся другий  з’їзд РУП, який започаткував  існування Української соціал-демократичної робітничої парії (УСДРП). Її лідери -  М. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра, М. Ткаченко , В. Винниченко, взявши за основу Ерфутську програму німецької соціал-демократії, головними цілями УСДРП проголосили встановлення в Росії демократичної республіки, «автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України». Сейм мав займатися земельними питаннями та народною освітою. В аграрному питанні партія, з огляду на інтереси вільного розвитку класової боротьби на селі, вимагала передачі всіх казенних, удільних, кабінетських,монастирських, церковних і великих приватновласницьких маєтків краєвим само порядкуванням; знищення всіх пережитків кріпацтва в аграрних відносинах; відміни законів, які обмежують права селян  вільно розпоряджатися своєю землею; впровадження права розділу громадської землі і права виділу; примусового державного «перемежування» земель коштом великих землевласників.
У наступні роки УСДРП і «Спілка» ,маючи в  своїх рядах 3 тис. і 10 тис. членів відповідно,вели активну роботу серед пролетаріату селянства України. Обидві партії у 1906-1907 роках боролися за місця у  Державній Думі. До ІІ Думи від «Спілки» було обрано 6 депутатів. У 1907 році відбувся судовий процес над соціал-демократами.
 
5.Національно-революційна течія в українському русі
 
На правому  фланзі українського національно-визвольного  руху перебувала створена у 1902 році з  ініціативи М. Міхновського Українська народна партія (УНП). Її лідери вийшли з РУП, не погодившись із програмними настановами щодо пріоритетності соціального визволення й автономії України у складі Росії. Вони виступали за повну національну незалежність України. Керівниками партії були М. і С. Шемети, О. і С. Макаренки, О. Степененко та ін.
Мико?ла Міхно?вський

Мико?ла Іва?нович Міхно?вський (*31 березня 1873, Турівка, Полтавська губернія; †3 травня 1924) — український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця ХІХ — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській УкраїніРеволюційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України. Участь у «Братстві тарасівців».

Після розгрому Братства Тарасівців Міхновський  присвятив час саморозвитку і  вивченню ідеологій та політичних рухів. Саме в той час, у 90-ті роки XIX століття на теренах Австро-Угорщини в Богемії  і Моравії з’явилися перші  німецькі і чеські націонал-соціалісти очолювані Л. 1898 року Міхновський  переїхав до Харкова, де відкрив власну канцелярію. А у 1900 році він розпочав політичну діяльність як націонал-соціаліст, справивши великий вплив на формування Революційної Української Партії (РУП). Брошура Міхновського «Самостійна  Україна» стала першим програмовим  документом РУП і українського право-радикального руху взагалі. «Самостійна Україна» утверджує принцип боротьби між  націями і потребу створення  Нової України: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Закінчується програмова брошура наступними визначними словами:                                                       

 «В  РУП з самого початку її заснування існувало кілька ідеологічно різних течій: культурницька, соціал-демократична, народницька і націонал-соціалістична, яку очолював Міхновський. Внаслідок такого об’єднання партію розривали суперечності. Проте Міхновський активно просував націонал-соціалізм як єдино можливу ідеологію РУП, і одна з статей партійного органу «Гасло» заявляла, що ідеалом партії є «вільна, самостійна Україна з широко розвиненим соціялістичним державним устроєм». Але 1902 року відбувся з’їзд РУП на якому взяли гору реакціонери культурники і марксисти соціал-демократи, тому націонал-соціалістична фракція на чолі з Міхновським вийшла з РУП з рішенням заснувати свою партію. Таким чином 1902 року Микола Міхновський зі своїми однодумцями засновує першу українську суто націонал-соціалістичну організацію із виразно ідеалістичною ідеологією, що відкидає убоге культурництво українофілів і брехливу діалектику марксистів – це Українська Народна Партія.

Програмні орієнтири УНП спочатку визначала  робота М. Міхновського «Самостійна  Україна». Спираючись на досягнення історичної та правової науки початку ХХ ст., він рішуче відкидав аргументи противників  незалежності України. У 1902-1904 роках  він написав і видав у Чернівцях  та Львові теоретичні і  програмні роботи -  роботи « Робітницька справа у програмі УНП», «Справа української інтелігенції в програмі УНП», «Робітницьке свято Першого мая», «Десять заповідей УНП». У 1906 р. з’явилася «Програма УНП», у якій конкретизовано ідею всеукраїнської революції, суб’єктами якої повинні стати робітники і хлібороби. Головна мета -  створення самостійної української держави, що забезпечить соціальні перетворення у соціалістичному напрямі.
Міхновських відкидав можливість співробітництва  УНП із загальноросійськими ліберальними та соціалістичними партіями, доводив, що «чуже лихо не болить», і справа визволення України може бути тільки справою українського народу. Ідеї Міхновського були спрямовані проти  урядовців , поміщиків, капіталістів різних національностей, які експлуатують український народ, прагнуть зрусифікувати  його. Націоналізм Міхновського мав  захисний характер , протидіяв велико-державному шовінізму.
 
6.Ліберальна політична течія в Україні. УНДП
 
У Західній Україні лібералів репрезентували Українська національно-демократична партія (УНДП), яка була найвпливовішою партією, у Наддніпрянщині – Українська демократично-радикальна партія (УДРП),яка своїм впливом поступалася українським соціалістам.
УНДП  виникла в 1899 році. Ідейно та організаційно  вона була підготовлена сорокарічною діяльністю народовської течії української  політичної думки, що орієнтувалася  на створення самостійної української  держави. До партії належало багато представників радикалів, незгодних із соціалістичними пріоритетами своїх лідерів. Програма партії містила вимоги демократизації політичного життя в Австро-Угорщині з використанням легальних,парламентських засобів; рівноправ’я українського та польського населення в Галичині; поділу Галичини на українську (східну) і польську (західну) частини, приєднання Північної Буковини до Східної Галичини й утворення українського Коронного краю; запровадження прогресивного податку,захисту інтересів селян (викупу великих земельних володінь і наділення селян землею).
Керівний  орган партії  - Народний Комітет  – очолив Ю. Романчук . Активно працювали  в партії М. Грушевський, І. Франко, О. Баранівський, Є. Левицький, В. Охрімович. Впливовим друкованим органом була щоденна газета «Діло»(1888 – 1939),на сторінках  якої обговорювались найважливіші питання  програми і тактики партії , українського національно-визвольного руху.
У 1897 на з’їзді «громад» у Києві була заснована Загальноукраїнська Безпартійна Демократична Організація («Всеукраїнська загальна організація»). Восени 1904 р. вона перетворилася на Українську демократичну партію (УДП). Керували нею         О. Лотоцький, Є. Тимченко, В. Чеховський, Є. Чикаленко. Паралельно з  УДП         С. Єфремов, Б. Грінченко, М. Левицький, Ф. Матушевський створили (УРП).
Сергі?й  Єфре?мов
Сергі?й Олекса?ндрович Єфре?мов (справжнє прізвище — Охрі?менко; 6 жовтня 1876 с. Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — † 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук1919), віце-президент ВУАН1922), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові.
Брав  участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував близько 3 тисяч статей та рецензій. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуй-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін.
Незаконно репресований 1930 року в результаті сфабрикованого радянською владою так званого «процесу Спілки визволення України». Реабілітований 1989 року. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не обіймав.
Наприкінці 1905 р. УДП і УРП об’єднались  в єдину Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Громади партії існували в Полтаві, Чернігові, Лубнах, Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Катеринодарі, Санкт-Петербурзі, групи - у повітах Полтавської та Чернігівської губерніях. Значна частина української інтелігенції вимушена була відійти від партійної діяльності під тиском урядового циркуляра від 14 вересня 1906 року,яким заборонялося членство у незареєстрованих організаціях земським і муніципальним службовцям. На заваді була  і практика подвійного членства, за якого діячі УДРП належали водночас до інших партій.
  Після поразки Першої російської революції  УДРП припинила своє існування. Українські ліберали в вересні 1908 року створили Товариство українських поступовців (ТУП) з метою об’єднання українських  політичних сил у блок на між партійній  основі.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.