Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Поетизаця звитяги й патротичного служння держав в поемах "Енеїда" Вергля та "Енеїда" Котляревського

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
    ЗМІСТ
    ВСТУП……………………………………………………………………….3 

         1. Вергілій – творець національного грецького епосу…………………...5
         1.1 “Енеїда” - літературна обробка римської легенди про троянця Енея.5
     1.2 Звеличення Риму в поемі “Енеїда” Вергілія………………...…..…….8
     
        2. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літератури……...13
        2.1 “Енеїда” – бурлескно-травестійна поема……………………………..13 

           3.Головні образи в поемах “Енеїда” Вергілія та “Енеїда”     І.П.Котляревського……………………………………………...………19
        3.1 Образ Енея……………………………………………………………...19
     3.2 Образи богів……………..……………………………………………..23 

    ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…..28 

        СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…29 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    Поема «Енеїда» Вергілія — це давньоримська епопея, героїчний твір, класичний оригінал, що уславляє абсолютизм і доводить божественне походження римських імператорів. Поема Вергілія має дванадцять частин. Це твір класицизму. За Вергілієм, все підвладне волі богів, людина — це пасивна іграшка в руках богів.
      «Енеїда» Вергілія в урочистому й піднесеному тоні розповідає про доблесть Енея — предка роду Юліїв, прославляє політику Риму. В основі сюжету — найкращий античний міф: на десятий рік війни між троянцями та греками зруйнували Трою, а Еней із рештою троянців за велінням богів поплив до чужої землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій.
    «Енеїда»  І. Котляревського — перший твір нової  української літератури, а сам  автор увійшов в історію нашої  культури як її засновник, що заклав фундамент літературної мови на народній основі. Письменник жив на межі двох століть — ХVІІІ і XIX. Саме тоді тривав розвиток барокового напряму в культурі й набував популярності бурлеск. А бурлескні твори пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. Особливо зручною для бурлескного пародіювання виявилася «Енеїда» давньоримського поета Вергілія. Пародії на Вергілієву «Енеїду» вийшли у Франції, Італії, Німеччині, Росії. У шкільні роки І. Котляревський вивчав твори Вергілія, знав бурлескні пародії твору в європейській літературі, а тому писав свій твір як переосмислення римського оригіналу до української дійсності, прагнув надати твору народно-національного колориту.
    І. Котляревський переробив епопею Вергілія на український лад. У поемі  І. Котляревського діють паралельно дві сюжетні лінії: реальні мандри запорозьких козаків після скасування Січі та канва сюжету поеми Вергілія.
    «Енеїда»  І. Котляревського зображує побут України  другої половини XVIII - XIX століття. Це сатирично-гумористичний  твір, пародія на «Енеїду» Вергілія. За жанром — бурлескно-травестійна поема, в якій у жартівливому стилі зображені життя та побут різних верств українського суспільства. Поема І. Котляревського утверджує велич українського народу, його волю прагнення і життєлюбство. Його герої — це люди здорові, життєрадісні, які діють в реальному житті. «Енеїда» І. Котляревського — це твір просвітитницького реалізму, написаний чотиристопним ямбом, має шість частин. Твори досліджували: К. Волинський [3], П.Г. Житецький [9], І. Кочур[14], Ю.М. Писаренко [19].
    Актуальність  – у творах проілюстрований патріотизм та служіння державі, а також автори творів порушують найактуальніші проблеми суспільного життя.
    Об’єкт дослідження – поема «Енеїда» Вергілія та «Енеїда» Котляревського
    Предмет дослідження - поетизація звитяги й патріотичного служіння державі в поемах "Енеїда" Вергілія та "Енеїда" Котляревського
    Мета  дослідження – дослідити особливості поетизації звитяги й патріотичного служіння державі в поемах "Енеїда" Вергілія та "Енеїда" Котляревського
    Завдання  дослідження:
    - дослідити «Енеїду» Вергілія як літературну обробку римської легенди про троянця Енея;
      - проаналізувати звеличення Риму в поемі “Енеїда” Вергілія;
     - розкрити особливості «Енеїди» І.П. Котляревського як бурлескно-травестійної поеми;
    - охарактеризувати  головні образи в поемах “Енеїда” Вергілія та “Енеїда” І.П. Котляревського.
         Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані при викладанні лекцій та семінарів з зарубіжної та української літератури. 

1.  Вергілій – творець національного грецького епосу 

     1.1 Енеїда - літературна  обробка римської  легенди про троянця  Енея 

    Як  відомо, Верґілій написав свою славнозвісну «Енеїду» за ініціативою Августа. Він  бажав у найурочистішій формі  прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало як історичного, так і ідеологічного підґрунтя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому й полягає, щоб звичайну історію перетворити на диво. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії і є та концепція, яку використав Верґілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а лише свого роду реформатором, а головне — її талановитим виразником. Мотив прибуття Енея до Італії зустрічається ще у грецького лірика VI ст. до н. е. Стесихора. Римські епіки та історики теж не відставали в цьому від греків, і майже кожний із них віддавав данину цій легенді [ 5, с.239].
      «Енеїді» Вергілій віддав десять останніх років життя. Спочатку поет склав план і написав епопею прозою, а потім завіршував уподобані частини. Щоб оглянути місця, зображені в поемі, він вирушив у подорож до Греції та Малої Азії. Проте Трою йому не довелося побачити. Тяжко захворівши в Афінах, він припинив мандрівку. Август порадив хворому повернутися разом з ним до Італії, там 21 вересня 19 р. до н. є. й обірвалося життя Вергілія. Прах його було перевезено до Неаполя і там поховано при Путеоланській дорозі. На надгробній плиті викарбовано: „В Мантуї я народився, помер у калабрів. Неаполь прах береже. Оспівав череди, ниви, вождів.”[5, с.39].
    Вергілій  не встиг остаточно опрацювати своєї  поеми. За наказом Августа її було оприлюднено вже після смерті поета, можливо, в 17 році до н. є.
    Римський  народ визнав Вергілія першим своїм  поетом, римським Гомером. Про те, яку  загальну шану здобув автор «Енеїди» за життя, говорить хоча б свідчення  історика Таціта, що коли присутні в  театрі почули вірші Вергілія, вони всі підвелися і віддали їх авторові таку саму честь, як імператорові Августу.
    Основними джерелами міфів, з яких черпав сюжети Верґілій, вочевидь були перш за все  «Іліада» й «Одіссея» Гомера, а  також давньогрецький кіклічний  епос, зокрема троянський цикл, що примикав до «Іліади» й «Одіссеї». Немає сумніву, що Верґілій наслідував саме Гомера, він запозичує масу окремих слів, виразів і навіть цілих епізодів, відрізняючись від його простоти величезною психологічною складністю та нервозністю. Першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одіссеї», другу ж— «Іліади» [ 11,с.158].
    Звернемося  до головного героя поеми —  Енея. Уже в «Іліаді» Гомера, а  також в його гімнах до Афродіти Еней — виходець однієї з гілок  троянського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця  Анфіса й Венери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.
    Але прослідкуємо за сюжетом, як саме міфи та легенди переплелися в тісній канві подій поеми.
    Перші шість пісень поеми присвячені подорожуванням Енея від Трої до Італії, подальші шість  — війнам Енея в Італії з місцевими  племенами.
    Перша пісня розповідає нам про морську  бурю та переслідування Енея Юноною, яка  є заступницею Дідони, а за римською міфологією, богинею шлюбу, материнства і жінок взагалі. Але Еней під захистом іншої богині — Венери, своєї матері. Прибувши до Карфагена, Еней зустрічає її царицю — Дідону. Її образ, характер, поведінку Вергілій будує, керуючись різними міфами про цей персонаж. За римською міфологією, вона — цариця, засновниця Карфагена, дочка царя Бона, вдова жерця Геракла Акербаса, якого вбив брат Дідони Пігмаліон, щоб захопити його багатства. За міфами, Дідона, захопивши скарби, зі своїми супутниками втекла до Африки й зупинилася коло фінікійської колонії Утіка. Місцевий берберський цар Ярба пожалував їй трохи землі — скільки займе шкура вола. Хитра Дідона, порізавши цю шкуру на вузькі смужки, обклала ними значний шматок землі й заснувала місто-фортецю Карфаген. Цитадель міста так і називалась: Бірса («шкура»).
    Але повернімося до Енея. Дідона влаштувала бенкет, і на ньому Еней розповідає про загибель Трої. У його розповіді Вергілій поєднав легенди про дерев’яного коня, якого ахейці залишили біля воріт Трої з найкращими воїнами всередині, і про грецького шпигуна Синона, і про Лаокоона, якого вбили змії. Вергілій дуже вдало опрацював ці міфи, детально вималював події.
    Тікаючи з Трої разом із сином та дружиною, Еней рятує свого хворого батька Анхіса. Тут Верґілій узяв міф про володарів зарданів, онука Ас-сарана, брат якого Ід був дідом троянського царя Пріама. Під чарами Зевса Афродіта закохалася в красеня Анхіса, від якого й народила нашого героя Енея. За те, що Анхіс розповів людям про кохання богині, він був уражений ударом блискавки й паралізований. Тому й не дивно, що Еней виніс його з палаючої Трої на спині [ 22,с. 320].
    Славнозвісним є епізод зустрічі Енея з Сивіллою та відвідання ними загробного світу. Приїхавши до Італії, Еней зустрічає в храмі Аполлона Сивіллу. У грецькій міфології це — пророчиця, що в екстазі передбачає майбутнє (особливо нещастя). Первісно Сивілла (Сибілла) — власне ім’я однієї з провидиць. За традицією, першою Сивіллою, від якої отримали своє ім’я всі інші, була троянка, дочка Дардана й Несо.
    Еней  разом із Сивіллою спускаються до підземного царства, щоб дізнатися  від померлого Анхіса пророцтво  про майбутнє. Підземний світ у  Вергілія зображений дуже детально. Тут переплітаються грецькі й римські міфи, легенди, а особливо їхні персонажі — різноманітні міфічні чудовиська, такі як Цербер, Титани, кентаври та інші. В Аїді ми бачимо пекельні ріки, через які душі померлих перевозить міфічний Харон.
    Зображення  Вергілієм пекла настільки образне, яскраве, цілісне, що захоплювало багатьох літературних митців різних епох. Одним із найяскравіших прикладів наслідування цього епізоду є пекло в «Божественній комедії» Данте, який у свої провідники вибрав саме Верґілія.
    «Енеїда»  не була закінчена Вергілієм, у ній немає зображення тих подій, що трапилися після війни троянців і рутулів.
    Уся міфологія, однак, не подана в «Енеїді» повністю, бо заснування Риму віднесено  до майбутнього й подаються тільки пророцтва.
    Вергілій використав увесь арсенал греко-римської міфології, щоб створити пишні шати для нової влади. Але його безсумнівний талант зробив твір безсмертним, про що свідчать численні його наслідування, переклади, переспіви, незгасаючий інтерес до його творчості безмежної кількості шанувальників, бо він зробив дуже вагомий внесок як в античну, так і у світову літературу . 

     1.2 Звеличення Риму  в поемі “Енеїда” Вергілія 

    Великий поет, творець національного римського епосу, Вергилій жив у блискуче століття Серпня, користувався за життя величезною славою і зберігав при цьому особисту скромність, невибагливість у побуті і високу громадянську і просто людську мораль. Навіть з зовні він не був схожий на поета, як ми зазвичай представляємо їх собі. "Він був великого зросту, великої статури, особою смуглявий, був схожий на селянина і не відрізнявся міцним здоров'ям.. Він був усе життя.. чистий і мовою і думкою.. Коли він, приїжджаючи зрідка до Риму, виходив там на вулиці, люди починали ходити за ним по п'ятах і показувати на нього, він ховався від них в найближчому будинку", - пише Светоний [ 37,с. 84].
    Ідея  національного епосу виникла у Вергилія ще в "Георгіках" як намір оспівати військові перемоги Октавіана. Але в процесі обдумування разом з Меценатом, а можливо, і з самим Серпнем, історична поема у дусі Еннія переосмислилася в епос у дусі Гомера [ 24,с. 155].
    Історичною  основою появи "Енеїди" було грандіозне зростання Римської республіки, а потім Римської імперії, зростання, що вимагало як історичного, так і ідеологічного обґрунтування. Але одних історичних фактів у подібних випадках буває мало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому і полягає, щоб звичайну історію перетворювати на диво. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії стала та концепція, яку використовував Вергілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а тільки певною мірою реформатором, а головне, її найталановитішим виразником. Мотив прибуття Енея в Італію зустрічається ще в грецького лірика VI ст. до н.е. Стесихора. Грецькі ж історики Гелланик (V ст.), Тимей (III ст.) і Діонісій Галікарнасський (I ст. до н.е.) розвинули цілу легенду про зв'язок Риму з троянськими переселенцями, які прибули до Італії з Енеєм. Римські епічні письменники і історики теж не відставали в цьому відношенні від греків, і майже кожен з них віддавав ту або іншу данину цій легенді.
    Вергілій хотів в найурочистішій формі прославити імперію Августа; і Серпень справді виходить у нього спадкоємцем древніх римських царів і походить від Венер. У "Енеїді" (VI) Анхіс показує Енею, який прийшов до нього в підземний світ усіх славних нащадків, які управлятимуть Римом, царів і суспільно-політичних діячів. І закінчує він свою промову словами, в яких протиставляє грецькому мистецтву й науці чисте римське мистецтво, - військовим, політичним і юридичним.
    "Енеїда" є не просто похвалою Августу й уславленням його імперії, але й твором патріотичним і глибоко національним. Звичайно, не існує ніякого патріотизму без будь-якої соціально-політичної ідеології; і ця ідеологія в даному випадку є прославляння імперії Августа. Проте прославляння це подається в "Енеїді" в настільки узагальненому виді, що відноситься вже до усієї римської історії і до усього римського народу. На думку Вергилія, Серпень є тільки найяскравішим представником і виразником усього римського народу [ 5,с. 216].
   Відзначимо, що з формальної точки зору ідея троянського походження Риму цілком суперечить  італійській ідеї. За однією версією, римські царі походять від Енея і, отже, від Венери, а за іншою версією, вони - від Марса і Реї Сільвії. Додамо до цього, що в самій "Енеїді" чисто італійський патріотизм представлений надзвичайно виразно.
   «Тут-то Еней, ледь із цілого флоту сім суден зібравши,
   З ними спинився. Троянці, що так за землею стужились,
   Вийшли  на берег. Пісками ідуть, що такі їм жадані…» [38, с.126].
    Сила, могутність, хоробрість, загартованість у боях, відданість батьківщині в італійців різко протиставлені в передсмертній промові Нумана фрігійскої низості, схильності до естетичних задоволень, млявості і лінощів. Сам Юпітер і в пісні I і в пісні XII має намір створити римську державу на основі змішання італійців і Трої, але з явною перевагою італійців, оскільки ні устоїв і звичаїв, ні мови, ні імені Трої римський народ не сприйматиме, а сприйматиме, за словами Юпітера, тільки їх кров. (Грубість і загартованість італійців вдало демонструються, наприклад, тим, що італізований грек Евандр укладає Енея спати на сухому листі і ведмедячій шкірі.) Отже, в остаточному виді за ідеологією Вергілія римські царі походять теж від Марса і Реї Сільвії, але письменник розуміє цю останню вже як нащадка Енея, а не як одвічну італійку. Тим самим Вергілій хоче поєднати здорову, міцну, але грубу італійську народність на чолі з Марсом з благородним, витонченим і культурним троянським світом на чолі з Венерою [ 4,с. 253].
    Безперечно, Вергілієва “Енеїда” закріпила явище монументалізації римської сучасності з допомогою історії та літератури. Героїчна поема Вергілія, спираючись на певний тип нарації, а саме – повторюючи гомерівський літературний міфологізм, текстологічно й дискурсивно закріплювала ідеал римської державності, стверджуючи довічність Імперії часів Октавіана Августа.
    Таким чином, і літературна модальність, й ідеальна римська історія, й актуальна римська тогочасність об’єднувалися в тій наративності, яку пропонувала “Енеїда” Вергілія. Така наративність розгорталася в аспекті “Римського комплексу”, тобто особливої стратегії зображення Імперії і дискурсу Влади [12,с.154].
    «…Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах…»[38, с.248].
    Щоправда, можливе й гностичне прочитання цього тексту, і тоді вся історична модальність перетворюється в реальність ментальну, а основною темою стають ініціації і самопізнання загубленої в “цьому світі” душі. До речі, значне поширення гностицизму в часи Римської імперії деякі дослідники трактують як своєрідну форму ескапізму, втечі від реальності Гностицизм також підтримувався негативною теологією Св. Августина, який був свідком кінця імперського Риму і своєю філософією уможливлював і навіть провокував “земне” викривлення й гротескове пародіювання Божественного законопорядку [14,с.165].
    «Енеїда»  прославляє історичну місію Риму; трагізм долі, що направляється невідомим  провидінням і самозречення стримується  вірою у верховний сенс історії  і світового закону. На нашу думку «Енеїда» Вергілія це  твір, який возвеличує Італію та Августа, твір, який показує нам внутрішню силу всього римського народу. У повній відповідності з ідеологічною політикою Августа «Енеїда» ідеалізує римсько-італійську старовину, її вдачі і вірування. Знання мети, дотримання великому призначенню і здатність приносити жертви характеризують ідеального героя. Еней, випробовуваний долею, здолав все у тій війні, що він вів, і в решті-решт сприяв взвеличенню історичних діяннь Августа, встановленню нового правління і довгого світу. Ця думка і цілісна концепція зробили «Енеїду» великим римським національним епосом.
    Таким чином, підбиваючи підсумок всьому, про що йшлося в даному розділі, можемо стверджувати, що великий твір «Енеїда» Вергілія є літературним втіленням легендарного римського героїчного епосу про троянця Енея, який, власне, і став головним героєм «Енеїди». У своєму творі Вергілій звеличував Рим та римлян, наділяв їх найкращими людськими якостями, звеличував їх до рівня богів. Усупереч італійській ідеї створення Риму автором впроваджується ідея троянського походження Риму. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літератури 

     2.1 «Енеїда» – бурлескно-травестійна поема 

    Упродовж  столiть нас, українцiв, намагалися вiдокремити  вiд животворних родинних виховних джерел, вдаючись до геноциду й лiнгвоциду. І сьогодні на початку третього тисячоліття ми все ще боремось за існування державної мови, хоча її функції чітко визначені Конституцією України, роздумуємо над проблемами невизначеної полiтики двомовності, результат якої спостерігаємо у мовленнєвому примiтивiзмі наших спiвгромадян, у заполоненні культурно-інформаційного простору зайвими іноземними словами. Стан, у якому знаходиться рідна українська мова, більше нагадує реанімаційний.
    Ми  занадто швидко забуваємо своє рідне  і намагаємось перейняти чуже. Але ж на сторінках історії нашої культури вписані імена видатних діячів, які особливо виразно й багатогранно відобразили у своїй творчості душу народу, його національну своєрідність, поетичну натуру. Загальновизнано, що мова є вагомою часткою етнокультури. І хай вона сама проходить через канали культури, чи, навпаки, культура проходить через мовні канали, одне зрозуміло: звичаї впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність. У свою чергу, за Е.Сепіром, «мова є вказівкою на розуміння культури», а «лексика – надзвичайно чутливим показником культури народу» [2, с.11].
    Українські  письменники й культурні діячі XIX-XX ст. (від Котляревського і до наших днів) завжди спиралися на живу народну мову, звертаючись до неї у своїх художніх творах, демонструючи кращі зразки лексики, фразеології, словотвору, синтаксису. Мовознавець П.Житецький писав: «...Місіонери освіти, які діють під прапором народності, забули, що народ, перш за все, вимагає від своїх вихователів поваги до його власного світогляду, виробленого далеко від школи, і що саме цей світогляд є точкою опори, від якої повинен піти весь майбутній її розвиток. Позбавити народ цього ґрунту – значить роздвоїти його натуру, значить забезпечити вічне існування двох суміжних категорій – суспільства й народу (начебто народ – не суспільство, – а стадоовець)...» [3, с.104].
    Вергілієва  “Енеїда” стає для травестатора, себто  для Котляревського, місцем “розриву”  історії, або дзеркалом, в якому  він міг бачити відбиток власної національної реальності. Дослідники української “Енеїди” згодні в тому, що особливе новаторство Котляревського полягає в зображенні картин пекла, в героїзації козацького досвіду та народності його мови. Власне, в цих аспектах найвиразніше виявила себе етико-гуманістична, патріотична й етнографічна інтенціональність травестатора [21,с.431].
    У своїх інтенціях автор “Енеїди” недвозначно постає людиною своєї  сучасності, і Вергілієва “Енеїда” служить йому класичною історичною рамкою, на яку проектується українська історія, де діють переодягнені на український лад античні боги й герої. Еклектика такої вистави особливо прикметна, власне, барокова.
    “Козацтво! Лицарі! Трояне!” – так звертається до своїх воїнів Еней, і, очевидно, в такому потрійному “декорі” світової історії (козаччини, середньовічного лицарства й античності) бачить своїх героїв Котляревський.
    У такій, не так лінійній, як дискретній наративізації історії відбувається в українського автора розрив з класичною оповіддю Вергілія.
    Дискурсивний  зсув з Телеології на Афірмацію замінював оповідну (і смислову) послідовність, що була аналогом Божественного міфу у Вергілія, колекцією (монтажем) окремих випадкових (казкових) наративів, що могли існувати одночасно та концентрувалися на поверхні тексту (мовно, риторично насамперед). У такий спосіб (без естетизації і сублімації трансцендентного, тобто без романтичної ідеалізації “глибини”, або “народності”) стверджувалося щось, що було “не-буттям”, “не-ідеалом” у світовії історії. У цьому, думається, причина “непорозуміння” Котляревського з українськими романтиками, які або приписували йому романтичну концепцію народності, або звинувачували його в тому, що вона (така концепція) в нього відсутня [28,с.73].
      Поема “Енеїда” вперше побачила  світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видавничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою “Малороссийская Энеида в трех частях” (на титульній сторінці – “Энеида на малороссийский язык перелициованная И.Котляревским) з присвятною сторінкою “Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”.
    Друге видання “Енеїди” з'явилося в Петербурзі 1808 р., третє, тепер уже підготовлене автором і доповнене четвертою частиною, з’явилося 1809 р.
    Повний  текст поеми під назвою “Виргилиева  Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским” був опублікований в 1842 р. в Харкові, вже після смерті письменника [9,с.166].
        Вихід у світ “Енеїди” став епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. В основу її І.П.Котляревський поклав сюжет класичної поеми “Енеїда” римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір.
      Вергілієва “Енеїда” — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів і утверджувалося “божественне" походження римських імператорів.
    Використовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський вивернув “наизнанку” оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, дав йому нове своєрідне наповнення [13,с.56].
    Велична Вергілієва епопея під пером українського поета перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст.
    У XVII-XVIII століттях бурлескно-травестійна  традиція була досить поширеною в  літературі та усній народній творчості. В Україні в ті часи були добре відомі бурлескні вірші мандрівних дяків, інтермедії та інтерлюдії до шкільних драм, розважальна частина вертепного театру.
    Вірші-травестії - пізнє явище української літератури. Автори їх - мандрівні дяки. Вірші-травестії - це в основному породження середини 18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної ідеології.
    Вони  розвивалися протягом короткого  часу. Остаточне покріпачення широких мас українського народу 1783 р. поклало край мандруванню дяків-пиворізів,  а разом з тим згубно позначилося і на їх творчості загалом.
    Віршів-травестій  збереглося трохи більше десятка, все  у записах кінця 18 - першої половини 19 і навіть початку 20 сторіччя. Вони користувалися значною популярністю, довго жили в народній пам’яті. Жанр пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.
    Питання про генезу травестії в українській  літературі досліджено дуже мало; не вивчені  її зв’язки з аналогічними явищами  в інших літературах.
    Всі вірші-травестії звучать бадьоро, святково, оптимістично, відображаючи цим історичний оптимізм народних мас, який вони не втрачали навіть у важких умовах, відображається "панібратський" гумор народу щодо "божих речей" [33,с.150].
    Мова  травестій - жива народна розмовна українська мова.
    Бурлеско-травестійне віршування, як і пародії на церковні відправи, були найяскравішим виявом тогочасного вільнодумства у "божих речах". І це викликало обурення  клерикальних кіл.
    Поема Котляревського переважає усі інші переробки «Енеїди» Вергілія, які  забулися чи перетворилися на певний історичний факт у літературі того чи іншого народу. Українська «Енеїда» живе й чарує своєю красою й досьогодні, тому що автор, як говорив сучасник Котляревського письменник і критик Орест Сомов, «зумів приправити свою поему малоросійською сіллю і живо ввести в ній, замість троянців, карфагенян і латинян, земляків своїх малоросіян з їх домашнім побутом, звичками і приказками» [35,с.18].
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.