На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Флософя Просвтництва

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                 Міністерство внутрішніх справ України Харківський Національний Університет Внутрішніх Справ
      Навчально - науковий інститут права, економіки та соціології
    Кафедра філософії та політології
    Курсова робота
    З ДИСЦИПЛІНИ
    «Філософія»
    на тему:
          Філософія Просвітництва"
               
               
              ___________
                 
                 
                Виконав слухач:
                БАЖИНОВ ЄВГЕНІЙ ПАВЛОВИЧ
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                Харків 2007
 


        ПЛАН
Вступ З
1. Вчення Ш.Монтеск' є про природні та юридичні закони 6
2. Соціально-філософські погляди Вольтера 8
3.Теорія "Суспільного договору " Ж.Ж.Руссо 12
4. Проблема свободи в філософії французьких матеріалістів XVIII ст.
          17
Висновки ЗО
Список використаної літератури 32
 


        ВСТУП
      Епоха Нового часу для розвитку філософії була досить плідною, оскільки філософія досягнула тут нового рівня деталізації власної проблематики, нового рівня систематизації знань; у цю епоху виникла ціла низка нових філософських наук та напрямів. У філософських осмисленнях епохи Нового часу панувало бачення людини в окресленнях механістичного світобачення або ідей Просвітництва. В той же час ця епоха піднесла на новий рівень дослідження суспільних процесів та історії.
     Ще через всю філософію XVII ст. однією з центральних її тез проходить думка про «розумність» світу. Думка ця трансформується в XVIII ст. в ідею Просвітництва як головної рушійної сили історії, джерела і головного засобу досягнення людством рівності, братерства і свободи, тобто стану відповідності вимогам розуму, Царства Розуму [19,118].
     Сам термін «Просвітництво» був висунутий Вольтером і Гердером. Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив передові країни Західної Європи -- Францію, Англію, Німеччину і поширився на інші європейські країни, у тому числі Польщу, Україну та Росію. Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Як ідеологія, Просвітництво виражало інтереси молодої буржуазії [13, 586]. Оскільки релігія на той час була духовним виразником інтересів аристократії, то діалектика ідейної боротьби змусила ідеологів буржуазії зайняти протилежні -- матеріалістичні та атеїстичні -- позиції.
     Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес створять рай на землі. Його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а «земний рай» весь час буде маритися на горизонті й відступатиме в міру наближення до нього [13,110].
 

     
           Просвітники багато в чому схожі на софістів Давньої Греції. І ті й інші є ідеологами демократії, які в боротьбі з аристократією піддали критиці традиційні вірування, виходячи з розуму як єдиної опори. Обидва напрями більше досягли в руйнуванні традицій, ніж у творенні нового. Проте між ними існує й суттєва відмінність. Софісти за відсутності науки як взірця істинності, релятивізували і суб'єктивізували розум, а просвітники вбачали в ньому запоруку абсолютної істини. Просвітництво, за всієї поліфонічності ідей, які воно об'єднує, не підривало віри в розум, а створювало культ розуму.
     Теоретичною передумовою Просвітництва можна вважати філософію XVII ст., зокрема Декарта з його настановою на розум і механістичним світоглядом, ідеї Локка (орієнтація на досвід, теорія природних прав людини), а також механіку Ньютона як зразок наукової теорії [8, 33].
     Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції. Саме тут в атмосфері кризи інститутів феодалізму напередодні буржуазної революції ідеї просвітників охопили широкі кола освічених людей. Ідейним рупором і духовним центром Просвітництва стала знаменита Енциклопедія, яку з 1751 по 1772 рік видавали французькі просвітники, спочатку Жан Даламбер (1717--1783), а відтак Дені Дідро (1713--1784). Думки просвітників поширювалися не тільки в теоретичних дослідженнях, вони пропагувалися в памфлетах, дискутувалися в салонах.
     Найвідоміші французькі просвітники -- філософи-деїсти Франсуа Вольтер (1694--1778), Етьєн Кондільяк (1714--1780), Шарль-Луї Монтеск'є (1689--1755), Жан-Жак Руссо (1712--1778) і представники матеріалізму Дені Дідро, Жульєн Ламетрі (1709--1751), Клод Гельвецій (1715-- 1771), Поль Гольбах (1723--1789) та ін. В Англії ідеї Просвітництва проповідували Джон Толанд, Антоні Шефтсбері (1671 -- 1713), Джон Коллінз (1676--1729), Бернард Мандевіль (1670--1733) та ін. У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679--1759), Александр Баумгартен (1714--1762), Готгольд Лессінг (1729-- 1781) та ін.
 

     
     З погляду історичного розвитку, Просвітництво є актом самоусвідомлення Європою Нового часу самої себе як самобутнього духовного утворення. В період Середньовіччя Європа жила в іудейсько-християнських ідейних координатах. В епоху Відродження вона наслідувала античність. В обох випадках вона жила за ідеалами, зразками, заданими іншими народами та культурами. Справжня Європа, яка дала людству такі побудовані на засадах розуму цінності, як сучасна наука і демократична держава, починається з епохи Просвітництва.
 

     
        1. Вчення Ш.Монтеск'є про природні та юридичні закони
      Одним із перших філософів-просвітників вважається Шарль Луї де Монтеск'є (1689--1755), який всупереч традиційному (в дусі «божественної зумовленості») тлумаченню історії запропонував розуміння її як природного, зумовленого законами процесу.
     Ш.Л.Монтеск 'є вважав, що у природі й суспільстві існує усезагальна закономірність. Виступаючи прибічником теорії «природного права», Ш.Л.Монтеск'є не поділяв трактувань його як однаково можливого для усіх народів і держав; «універсальність» цього права, за Ш.Л.Монтеск'є, сумнівна тому, що кожен народ має специфічні умови існування і насамперед гео-графічні (клімат, поверхня Землі і т.ін.), а тому кожен окремий народ потребує й особливої форми правління: аристократії, демократії, деспотії або монархії. Так, він стверджував, що на бідних за врожайністю землях деспотія не мала б успіху, тут як засіб виживання можлива тільки демократія.
      Закон історії тлумачиться в просвітницькому дусі як «людський розум, що править народами». Проте Монтеск'є виявляє намір пов'язувати діяння закону, що детермінує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (головним чином географічними) обставинами. Законодавець створює закони не довільно, оскільки обов'язково враховує ті природні умови, в яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут і звичаї народу тощо. Відношення законів до всіх цих природних обставин і становить те, що Монтеск'є називає Духом законів [19,118].
     Помірний клімат, міркує Монтеск'є, сприяє формуванню таких рис, як войовничість, хоробрість, волелюбність і т. п. Разом із тим у занадто теплих країнах, на думку Монтеск'є, люди ледачі, розбещені, покірні тощо. Родючий грунт, міркує далі Монтеск'є, вимагає занадто багато часу для свого обробітку, тому землероби залюбки поступаються правом на управління країною одній особі. От чому в землеробських народів найчастіше зустрічається  монархічна  (і  навіть  деспотична)  форма  правління.  На
 

     
      неродючих же землях частіше зустрічаємо народне, республіканське правління.
     Незважаючи на явно механістичну орієнтацію, цілком зрозумілу в історичному контексті того часу, думка Монтеск'є шукає опори в природі, нащупує раціональні підстави для діяльності по вдосконаленню законів. Гадаємо, варто підкреслити, що, вказуючи на непридатність феодальних порядків, Монтеск'є досить скептично ставився до перспективи їх революційного перетворення, віддаючи перевагу шляху поступового реформування суспільства. Монтеск'є побоювався -- і, як показала історія якобінської диктатури, не без підстав,-- що усунення «старого зла» шляхом насильства може стати джерелом «зла нового». Звідси раціоналістично-просвітницький висновок Монтеск'є про те, що він відносить себе до тих філософів, які чують старе зло, бачать засоби до його виправлення, але водночас бачать і нове зло, що породжується цим виправленням. Вони зберігають недобре, боючись гіршого, і задовольняються існуючим благом, якщо сумніваються в можливості кращого.
      Дуже сучасно звучать слова Ш.Л.Монтеск'є про принцип розподілу влади -- законодавчої, виконавчої і судової. Він детально розробив локківську ідею поділу властей.. Лише за умови такого поділу, наполягав Монтеск'є, можливий державний лад, за якого нікого не примушуватимуть робити те, до чого не зобов'язує закон, і не робити того, що закон йому дозволяє.
 

      
        2. Соціально-філософські погляди Вольтера
           Класичним філософом епохи Просвітництва, з іменем якого прийнято асоціювати її початок, був Франсуа-Марі Аруе (1694--1778), який увійшов в історію світової культури як Вольтер.
           Драматург, автор повістей і романів, поет, історик, знавець юриспруденції,-- в усіх цих і ще в багатьох галузях він залишив помітний внесок. Він був автором понад 100 томів різноспрямованих за проблематикою праць. Представник деїзму, виступив проти католицизму та клерикалізму. Брав участь у створенні «Енциклопедії» XVIII ст. Прихильник концепції суспільної угоди.
           Народився Вольтер в сім'ї паризького нотаріуса. Так склалося, що ще за молодих літ він постійно перебував у колі аристократів і, хоч ніхто йому не робив зауважень і не натякав стосовно його приналежності до «третього стану», молодий і амбітний юнак завжди відчував свою меншовартість.
      1726--1729 роки він проводить в Англії, де поринає у діяльність інтелектуальних сфер англійського суспільства. Він активно розвиває діяльність в царині філософії, науки, поезії, публіцистики. За порівняно короткий час йому вдається високо підняти ідеали Просвітництва у Франції, що принесло йому славу і багатство. Але через деякий час у нього виникли ґ~, конфліктні ситуації з впливовими людьми при королівському дворі, і він був вимушений у 1750 р. виїхати до Берліна, де до 1753 р. перебуває при дворі короля Фрідріха II. Згодом Вольтер виїжджає до Швейцарії, звідки керує ліберальними рухами в Європі [ 2,65].
           Але насамперед Вольтер -- видатний філософ, котрому людство завдячує новим злетом творчої Думки. Головні філософські праці: «Філософські листи», «Трактат про метафізику», «Філософський словник», «Кандід» та ін [13, 547]. Філософські ідеї Вольтера відіграли велику роль у формуванні нового покоління французьких просвітників: Ламетрі, Дідро, Гельвеція, Гольбаха та ін.
 

           
           Знайомлячись із доробком Вольтера, з самого початку необхідно зазначити, що його художня, наукова, філософська творчість становить єдине цілісне утворення, окремі моменти якого взаємодіють, взаємодоповнюють і взаємозбагачують один одного. Тому просто неможливо дістати адекватне уявлення, скажімо, про філософію Вольтера, не познайомившися з іншими сторонами його напрацювань.
           Філософський світогляд Вольтера формувався під впливом соціально-політичного життя дореволюційної Франції, декартівського раціоналізму, філософії Д.Локка, деїзму та натурфілософії. Його філософія була тісно пов'язана з критикою ортодоксальних форм релігії і, в першу чергу, католицизму. Перебуваючи на позиціях деїзму, Вольтер вважав Бога «законодавцем природи», першопоштовхом у розвитку світу, гарантом його єдності. Рішуче виступаючи проти засилля католицької церкви в усіх сферах суспільного життя, Вольтер сміливо і настійливо вимагав скасування несправедливих вироків, які були винесені під тиском церковних кіл, добивався реабілітації безвинно засуджених. Усі нещастя, переконував він, від сліпого поклоніння релігійним догматам, фанатизму, забобонів.
Антитеологічна спрямованість філософії Вольтера, проте, не мала під
собою атеїстичної основи, це  була скоріше  критика клерикалізму та
релігійного фанатизму. Що ж до принципової позиції Вольтера в цьому
питанні -- він був, як і більша частина просвітників, прихильником деїзму
[19, 120].
           Вольтер не відкидає релігії взагалі. Він прихильник її раціональних форм. Без релігії, говорив він, суспільство стає юрбою, натовпом. Тож не випадково він вважав, що якби «не було Бога, то його слід було б придумати». Так, у своєму знаменитому «Філософському словнику» Вольтер писав: «Філософ, що визнає бога, володіє безліччю можливостей, тотожних упевненості, в той час як в атеїста залишаються самі лише сумніви... Зрозуміло, що в моралі набагато більше сенсу у визнанні бога, ніж у
 

           
      недопущенні його існування. В інтересах всього людства, щоб існував, бог, який карав би те, чого не в змозі придушити людське правосуддя» [21, 622].
           Між раціональними формами релігії і наукою, переконував Вольтер, немає жодних антагонізмів. 1 релігія, і наука своїми, тільки їм притаманними способами проникають у сутність предметів і явищ. Важливо, щоб вони не перешкоджали одна одній [2, 66].
           Вольтерівський «захист бога» значною мірою виходив з його, так би мовити, «реформістських» уподобань у плані реалізації просвітницької програми «вдосконалення» суспільства. Незважаючи на революційні «пасажі», що нерідко трапляються в працях Вольтера, він загалом, як і його старший колега Монтеск'є, схилявся до реформаційного шляху перетворень феодальних порядків. У цьому плані спокуса «втримати в шорах» народ за допомогою релігії була досить заманливою. Забігаючи наперед, зазначимо, що навіть революційний якобінський уряд декретував у травні 1794 р. введення у Франції деїстичного культу Верховної Істоти як загальнообов'язкової «громадянської релігії».
Критикуючи феодальні відносини у Франції, Вольтер спирався на
закони природного права. Ці закони, стверджував він, є законами розуму,
завдяки їм суспільство функціонує гармонійно. На жаль, зауважував Вольтер,
^         закони природного права ніде не знайшли своєї реалізації, а звідси -- ми не
маємо прикладів гармонійно діючого суспільства.
           В працях «Філософський словник», «Трактат про метафізику», «Неосвічений філософ» та ін. він намагається довести, що, спираючись на закони природного права, людина може осягнути «вічні істини». Ці істини є результатом пізнавального процесу в різних сферах життєдіяльності людини.
           Найкращим політичним устроєм Вольтер вважав республіку, але висловлював симпатії і до монархічного управління за умови, коли державою керує освічений монарх. Такий монарх, переконував Вольтер, зможе швидко і безболісно провести реформи в усіх сферах суспільного життя. Прикладом такого монарха, вважав Вольтер, є Петро І. Він навіть написав спеціальну
10
 


      роботу «Історія Російської імперії при Петрі І», де в особі російського імператора втілив своє бачення мудрого правителя.
     Як і більшість мислителів французького Просвітництва, Вольтер пропагує силу розуму. Розум для нього є тією могутньою силою, яка здатна вирішити всі питання. Якщо мораль, релігія, право спираються на розум, то можна без всяких застережень твердити про істинний їх характер. Все, що сформоване на раціональних формах мислення, є істинним, тоді як пізнання, яке спирається на відчуття, часто приводить до помилкових висновків.
     Найважливіші гасла Просвітництва -- розум, природа, людство,-- знайшли у Вольтера інструментальне застосування: розум був спрямований проти невігластва, природа проти надприродних сил, людство проти релігійно-етичних норм феодалізму.
     Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття. У просвітників розум сприймає буття в перспективі його перетворення. Звідси дух реформаторства, який охопив широкі кола освічених людей, віра в те, що за допомогою науки і розумних законів можна перебудувати світ. Цей дух проник навіть в палаци монархів, породив моду на монархів-просвітників [13, 111].
       Справу Вольтера підхопили французькі енциклопедисти Дідро, Ламетрі, Даламбер, Руссо, Гельвецій, Гольбах та ін. Ці мислителі об'єдналися навколо «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» -- праці, яка публікувалася впродовж майже ЗО років (1751-1780).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
11
 


        З.Теорія "Суспільного договору " Ж.Ж.Руссо
     Жан-Жак Руссо (1712--1778) -- французький філософ, деїст, представник Просвітництва, хоч і критикував його з позиції романтизму (він твердив, що прогрес культури веде до падіння моралі, закликав повернутись назад до природи). Руссо поряд з іншими просвітниками ідейно готував французьку революцію. Людину за природою вважав доброю істотою, яку псує цивілізація. Велику увагу приділяв проблемам виховання.
     Руссо -- один з творців концепції «суспільного договору». Свої ідеї виклав в творах: «Еміль, або Про виховання» (1762), «Про суспільний договір» (1762), «Сповідь» (1781-- 1788)[13, 566].
     Жан-Жак Руссо народився в Женеві в родині годинникаря. В 16 років був відданий до ремісника в науку, але у 1728 р. втікає від нього і розпочинає нове життя. Пробував сили в різних професіях, але ніде не знайшов собі заняття до душі. Нарешті потрапляє до Парижа, де час від часу виступає з політичними памфлетами, чим привертає до себе увагу енциклопедистів. Світову славу Руссо приніс твір «Міркування про науки і мистецтво», який він написав на конкурс, оголошений Діжонською академією на тему: «Чи сприяє відродження наук і мистецтв покращанню моралі?». В своїй праці він на питання, поставлене на конкурсі, відповідає негативно. Розвиток цивілізації, доводив Руссо, відірвав людину від природи, що спричинило її деградацію. Ще більшу славу йому приніс твір на тему: «Міркування про походження і причини нерівності серед людей» (1755 р.), але після чергової праці «Суспільний договір» (1762 р.) він втікає з Франції до Швейцарії, тому що погляди, викладені в ній, викликали підозру у властей і пильну увагу до її автора. Проте і в Швейцарії Руссо не відчував себе у безпеці. Додавав йому неприємностей ще і його важкий характер. Через дріб'язкові чвари він міг порвати довголітні дружні зв'язки, не визнавав компромісів, хоч в своїх працях проголошував толерантність і поміркованість.
 
 
 
12
 


           У 1766--1787 рр. Руссо на запрошення Д.Юма перебував в Англії, але посварився з ним і повернувся до Франції, де жив самітником, заробляючи на життя переписуванням нот.
     Головним джерелом всякого зла, вважав Руссо, є потяг до багатства. Науки і мистецтво породжуються багатством, вони закріплюють нерівність, прославляють розкіш і не помічають бідності. Чим більше вони розвинені, тим далі відсувають людину від природи, що спричиняє її деградацію. Відхід суспільства від природи породжує в ньому злобу, мстивість, підозрілість, бажання одних закріпачити інших. Раніше, писав Руссо, люди жили в гармонії з природою, і це позитивно відбивалося на їх міжособистих стосунках. Всі були рівні, справедливі, лагідні вдачею. З появою науки, мистецтва, державних структур все змінилося на гірше. Культура не тільки не принесла користі людині, але, навпаки, зіпсувала її до такого рівня, що повернутися до первісного, ідеального стану вже майже неможливо [2, 71].
     Людина, вважав Руссо, складається зі смертного тіла і нематеріальної безсмертної душі. Гарантом людяності є Бог, який є світовою волею, світовим розумом, джерелом добра і справедливості. Як і Кондільяк, Руссо відходить від раціоналізму Просвітництва, стверджуючи, що відчуття є основним джерелом пізнавального процесу. Вони дають істинне знання, тоді як розум є джерелом помилок, заблуджень. Цінність людини визначається не наявністю в ній розуму, як це намагаються довести філософи і теологи, писав Руссо, а її совістю, яка є божим інстинктом, небесним голосом, витоком справедливості і рівності.
     Руссо вніс значний вклад в теорію виховання. Виховання, вважав він, повинно мати природний характер, тобто відповідати особливостям людської психіки. Природа кожної людини індивідуальна, доводив Руссо, отже, і виховання повинно мати індивідуальний характер, тут немає місця схемам. Людина, зазначав Руссо, є істотою не тільки духовною, але і тілесною, отже, виховання повинно включати в себе і її фізичний розвиток. Духовне життя людини, наголошував Руссо, включає не тільки розум, а й відчуття, отже,
13
 


      слід розвивати і абстрактне мислення, і відчуття, передусім тому, що вони ближче до природи -- основи матеріальної і духовної життєдіяльності людини і суспільства.
     Вслід за англійськими філософами французькі просвітники (Руссо) захищали концепцію суспільного договору як джерела держави.
     На їх думку, в природному (додержанному) стані люди постійно воювали між собою. Зіткнення егоїстичних інтересів ставило під загрозу людське існування. Для того щоб подолати це і краще захистити себе від стихії, люди, зібравшись, уклали договір, згідно з яким частину своїх прав передали державі, щоб та стежила за порядком між ними. Ця концепція пояснювала походження держави без втручання вищих сил. У ній простежувалася думка про те, що народ є джерелом влади, і якщо громадяни мають обов'язки перед державою, то і держава має певні обов'язки перед громадянином, адже контракт є двостороннім [13, 114].
     Чи можна влаштувати соціальний устрій на раціональних засадах? Саме це питання намагався з'ясувати і Ж.-Ж.Руссо. Він вважав, що природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися у певні рівноправні спільноти.
      Жан-Жак Руссо, вбачаючи найбільш кричущу ваду сучасного суспільства в нерівності людей, ставить питання про походження цієї нерівності та шляхи її усунення. Вбачаючи, як і всі мислителі Просвітництва, джерело змін людського життя в розумі, Руссо водночас вважає, що і сам розум при цьому зазнає впливів життєвих потреб людей. Люди, що спочатку жили в «природному» стані, поступово (внаслідок розвитку розуму) переходять у «суспільний стан», об'єднуються спершу в сім'ї, а останні -- в племена. Тут люди живуть ще вільно, здорові й щасливі, продовжують насолоджуватися усіма радощами спілкування, які ще не порушують їх незалежність [16, 45].
     Ідеалізуючи в такий спосіб первісні (родоплемінні) відносини між людьми, Руссо малює подальші події як перехід до громадянського
14
 


      суспільства і держави, що явилися результатом своєрідної загальнолюдської «конвенції», суспільного договору. Тут виникає приватна власність, а це веде до ліквідації рівності та втрати свободи. Руссо і тут прагне раціонально пояснити такий результат: мовляв, більш сильні та здорові виробляють значно більше продуктів, ніж інші. Вироблювані «надлишки» нагромаджуються, з'являється обмін, торгівля, зростає цивілізація, найпомітнішими ознаками якої стають виробництво заліза і знарядь із нього, що значно покращує виробництво хліба. Залізо та хліб -- ось що, на думку Руссо, цивілізувало людей і згубило рід людський [19, 121].
     Таке суспільство має бути ліквідоване і натомість збудоване нове суспільство на засадах нового суспільного договору. Нове суспільство відчужує майже все на користь держави, але лише в тому розумінні, що держава забезпечує за кожним користування цим майном, не допускаючи існування в суспільстві «ані багатіїв, ані жебраків». Новий суспільний договір Руссо -- це фактично заклик повернутися назад до первісної простоти та рівності «природного» стану людини.
     Отже, раціональна теорія "суспільної угоди" Ж.Ж.Руссо включає такі положення:
    природним станом людини є об 'єднання людей у рівноправні 
    спільноти;

    рівноправ  'я  порушила  приватна власність,  яка розшарувала 
    суспільство на багатих і бідних;

    нерівність людей треба усунути розумно: кожна людина повинна 
    володіти рівною часткою власності [12, 128]

     Аналізуючи погляди Руссо, можна зробити висновок: а) найвищим благом для людини, вважав він, є свобода і рівність всіх станів; б) йому властивий однобічний підхід до оцінки цивілізації як символу людського блага і заклик до натуралізації всіх сфер життя; в) він визнає пріоритет чуттєвого стосовно раціонального.
 
15
 


           Як зазначають історики філософії, погляди Руссо викликали опір більшості тогочасних вчених. Критикувати Руссо не було важко, адже його незвичні оцінки культури, науки, мистецтва часто перекреслювали все, що було досягнуто історією розвитку людства. Вразливою була його філософська платформа: справедливо вказуючи на роль відчуттів у пізнавальному процесі, він недооцінював роль розуму; стаючи на захист природи, принижував значення культури і цивілізації, визначаючи місце людини в природі, виглядав скоріше як утопічний мрійник, ніж мислитель-філософ. Разом з тим, недоліки його філософії не справляли негативного впливу на загальний розвиток філософської думки в Європі. Скоріше навпаки, аргументація на користь відчуттів сприяла становленню романтизму, педагогічні погляди Руссо лягли в основу реформи виховання Песталоцці, його вороже ставлення до цивілізації викликало зацікавленість вчених у вивченні її суті. І якщо раніше термін «цивілізація» вживався в різних значеннях, то після праць Руссо філософи, соціологи, юристи і т. д. намагаються більш точно окреслювати зміст цього поняття. Зазначимо, що і на сьогодні щодо змісту цього поняття існують різні точки зору. Наприклад, це стосується співвідношення понять «культура» і «цивілізація». В умовах сьогодення, коли світ заговорив про екологічну катастрофу, знову стали актуальними погляди Руссо, які по-різному інтерпретуються в сучасній науковій літературі. Особливо це характерно при висвітленні місця людини в природі і природи в житті людини, ієрархічності в системі «людина (суспільство) -- природа», особливостей взаємодії людини з природою. Людина повинна якимось чином активізувати свої дії чи навпаки, обмежувати їх.
 
 
 
 
 
 
 
 
16
 


           4. Проблема свободи в філософії французьких матеріалістів XVIII ст.
           Найвідмітнішою рисою Просвітництва є поворот до людини. Мислителі-просвітники, починаючи з Монтеск'є, головну увагу звертають на людське суспільство, історію, біди та страждання людей. У зв'язку з цим основний акцент "робиться на розум, шляхи й засоби приведення суспільства у відповідність з вимогами розуму, насамперед такими, як рівність, справедливість, свобода, братерство тощо.
     Отже, Просвітництво повертає до людини. Але ж чи є Це повернення 
справді гуманістичним? Таке питання не є марним, адже на відміну від 
періоду Відродження, коли були висунуті гуманістичні ідеали творчої і 
неповторної (співрівної богу) людської особистості, Новий час (XVII і 
особливо XVIII ст.) був періодом інтенсивного складання тих специфічних 
спільностей, в яких «суспільне відношення людей... прибирає в їх очах 
фантастичну форму відношення між речами» (Маркс). Такі об'єднання людей 
виступали в ролі своєрідного «спільного знаменника», під який підводяться 
індивіди і який виявляє себе як абстрактна ознака, що є «значущою» не з 
точки зору особистісно-людського (справді гуманістичного) змісту, а з 
позицій «вузькотехно-логічних» (виробничих, управлінських тощо). 
Г" Французький   матеріалізм   XVIII   ст.  
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.