На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Ефроолйн рослини

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 33. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ПЛАН 

ВСТУП
РОЗДІЛ  І ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФІРООЛІЙНИХ РОСЛИН В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ  ОБЛАСТІ.
     1.1 Характеристика району дослідження.
      1.2 Поширення та значення ефіроолійних рослин.
РОЗДІЛ  ІІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗВОЛОЖЕННЯ ТА ОСВІТЛЕННЯ НА РОСЛИНИ.
     2.1  Фізіологічне значення ефірних масел для рослин
     2.2 Локалізація ефірних масел в рослинній сировині
     2.3 Пріоритетні властивості  масел  

ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП 

      Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність  ефірної олії, яка нагромаджується  в рослині або окремих її частинах — насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, що надають рослинам специфічного запаху, їй притаманна леткість та масляниста консистенція, а основу становлять суміші різних органічних сполук, серед  яких найголовнішими є терпеноїди.
      Використання  цих рослин та виробленої з них  ефірної олії залежить від хімічного  складу та комбінацій окремих компонентів. З давніх-давен їх вживали в  різноманітних стравах. Нині ж ефіроолійні  рослини є важливою сировиною  для харчової і фармацевтичної промисловості  та інших сфер виробництва. Зокрема, з них виготовляють бактерицидні, болетамуючі, сечогінні, заспокійливі, відхаркувальні та інші препарати. Застосовують також у парфюмерії та косметології.
      Олійні  культури мають велике народногосподарське  значення. З насіння їх добувають  рослинну олію, яку використовують у харчовій, лакофарбовій, текстильній, шкіряній промисловості, в електротехніці, медицині тощо. Побічний продукт —  макуха — є цінним концентрованим кормом для тварин.
      В Україні вирощують соняшник, льон-кудряш, гірчицю, озимий ріпак, рижій, рицину, арахіс, сою, кунжут, лялеманцію, мак олійний  тощо. Важливим показником якості олії є здатність її до висихання. Вона визначається йодним числом, яке показує, скільки грам йоду витрачається на окислення 100 г олії, що сприяє висиханню  її.
      Мета  нашої роботи з`ясувати біологічні особливості ефіроолійних культурв Дніпропетровській області, їх значення для людини.
      Для досягнення встановленої мети нам потрібно вирішити деякі завдання:
      1 – з`ясувати поширення та історичне  значення ефіроолійних рослин
      2 – охарактеризувати ефіроолійні  рослини як кормові культури
      3 – розглянути використання ефіроолійних  рослин в якості лікарської  та овочевої сировини. 
У процесі дослідження використано наступні  форми наукового пізнання: 
1. Робота з літературними джерелами;  
2. Спостереження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФІРООЛІЙНИХ РОСЛИН В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ  ОБЛАСТІ.
     1.1 Характеристика району дослідження.
     Дніпропетровська  область розташована в південно-східній  частині України, в басейні середнього і нижнього перебігу Дніпра. На сході  вона граничить з Донецькою, на півдні - із Запорізькою і Херсонською, на заході - з Миколаївською і Кіровоградською, на півночі - з Полтавською і Харківською  областями 
     Поверхня  території області в основному  рівнинна. На заході її тягнеться сильно розчленована Придніпровська піднесеність (висота до 209 м). У південно-східній  частині в межі області заходять відроги Приазовської піднесеності (висота до 211 м). Центральна частина  зайнята Придніпровською низовиною, перехідною на півдні в Причорноморську. З північного заходу па південний  схід Дпепропетровщину перетинає річка Дніпро, до басейну якого належать поточні по території області його притоки - Орель, Самара з Вовчою, Мокра Сура, Базавлук, Інгулець з Саксаган’ю та ін. У області близько 1,5 тис. водосховищ і ставків площею понад 26 тис. гектарів. З півдня територія області омивається водами Каховського водосховища.
     Майже на всій території Дніпропетровщини переважають родючі чорноземні і  червоно-коричневі ґрунти. Ліси з дуба, осики, берези, клена займають 4,8 відс. території, головним чином по долинах річок Дніпра, Орелі, Самари і Вовчою. Площа лісів збільшується за рахунок полезахисних смуг і залісення ярів. Тільки за роки дев'ятої п'ятирічки нові лісонасадження розширені до 27,8 тис. га.
     Клімат  помірно континентальний. Середня  температура січня від -5 на південному Заході до -6,5С на північному Сході; липня - відповідно 23,5 і 22с. Опадів в рік від 450 мм на півночі до 400 мм на Півдні. Тривалість вегетаційного періоду 210 днів. Головна водна магістраль - Дніпро, що перетинає область з північного Заходу на південний схід, ділить її майже на рівні частини. Його праві притоки: Базавлук, Мокра Сура, Інгулец (з притокою Саксагань); ліві - Орель, Самара (з притокою Вовча). Судноплавство по Дніпру і в нижній течії Самари. Переважаючі типи грунтів - чорноземні і червоно-коричневі, по долинах річок лугово-чорноземні і оподзоленниє. Майже всі степи розорані.

Рис.1.1 Дніпропетровська область 

1.2 Поширення та характеристика ефіроолійних рослин.
     До  ефіроолійних належить багато рослин, які вирощують для виробництва  з них летких ароматичних речовин, що дістали назву ефірні олії. За складом і хімічною будовою ефірні олії являють собою суміші різноманітних органічних сполук: вуглеводів різного ступеню насиченості, спиртів, фенолів, ефірів, альдегідів, кетонів та органічних кислот.
     Ефірні  олії використовують у парфумерно-косметичній, фармацевтичній, харчовій, миловарній, тютюновій, консервній та інших галузях промисловості. Рівень споживання їх визначає стан добробуту, здоров'я та працездатності людей.
     Ефіроолійні рослини, одна з груп технічних культур. Обробляються для отримання ефірного масла. Об'єднують однорічні і багаторічні рослини з різних ботанічних сімейств: зонтичних - коріандр, тмин, аніс, фенхель; губоцвітих - пом'ята, лаванда, шавлія мускатна; розоцвітих - троянда ефіромаслічна; геранієвих - герань (пеларгонія) рожева; амараллісових - тубероза; миртах - евкаліпт лимонний і ін.
     Серед ефіроолійних рослин є дерева (наприклад евкаліпт), чагарники і напівчагарники (троянда, жасмин, бузок, лаванда), трави (коріандр, м'ята, герань, тубероза). Ефіроолійні рослини накопичують ефірне масло в плодах (наприклад, зонтичні), зеленій масі (пом'ята, герань, базилік евгенольний), квітках і соцветіях (троянда, лаванда, тубероза, бузок), корінні і кореневищах (ірис, ветіверія).
     Окрім ефіроолійних рослин сировиною для отримання ефірного масла служать плоди цитрусових, кропу, квітки квіткових культур (нарцис, гіацинт), дикорослі рослини (бад'ян, ладанник), дерева хвойних порід (сосна, ялиця, кедр, модрина).
     Ефіроолійні рослини містять наступну кількість ефірного масла (у %): коріандр 0,2-1,4; пом'ята 1,3-3,5; шавлія мускатна 0,17-0,25; троянда 0,12-0,15; лаванда 0,8-1,4; герань рожева 0,15-0,2.
     Ефірну  олію добувають відгонкою її водяною  парою, а жирну — екстрагуванням органічними розчинниками. Основні ефіроолійні культури містять різну кількість ефірної та звичайної олії.
     Розглянемо ефіроолійні рослини, які зустрічаються в Дніпропетровській області. 
 
 
 
 
 

      Кріп  городній
Кріп 
Біологічна  класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені  рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Зонтичні (Apiaceae)
Рід: Кріп (Anethum)
Вид: Кріп  городній
 
 
 
 
 
 
      Кріп (Anethum graveolens L.). Синоніми: копер, цап, кроп (укр.), шивит (узбек.), самит (Арм.), Кама (вантаж.), тилль (эсгом.).
      Батьківщина - Південна Європа, Єгипет, Мала Азія. У  Західній і Північній Європі відомий  з XVІ століття. Розповсюджений як культурна  городня рослина повсюдна. Легко  вирощується в домашніх умовах у  шухлядах, горщиках протягом усього року [10].
      Кріп - одна із самих розповсюджених в  Україні пряностей. Однак його традиційне застосування - у салати, супи, м'ясні другі блюда, а також при засолюванні  огірків і помідорів - обмежено літнім часом. Кріп у нас звикли застосовувати  тільки у свіжому виді. Заготівля  кропу на зиму, за винятком застосовуваної подекуди і лише іноді соляної  суміші, майже не ведеться. Треба  помітити, що соляна суміш ліквідує багато коштовних якостей кропу, не дає справжньої консервації. А  тим часом кріп можна успішно  сушити і зберігати в сухому виді протягом усього року. При правильному  сушінні кріп не втрачає ні кольору, ні своїх властивостей.
      Сухий і свіжий кріп можна в збільшених дозах уживати при гасінні  і смажень риби, особливо салаки (так називана салака по-фінськи). Для  цього треба густо пересипати рибу кропом, змішаним з чорним перцем, петрушкою і цибулею так, щоб  вона була закрита кропом і лежала б на підстилці з зелені. У такий  спосіб можна жарити всяку морську  рибу - вона стає значно ніжніше.
      Узимку  поряд із сушеним кропом можна  вживати також насіння кропу, що дуже добре зберігаються. Їх можна  вводити при випіканні коржів і пампушок, у супи, маринади, додавати в юшку, до відварної і тушкованої риби.
      Крім  власне кропу в сучасній кухні  вживають також кропову олію (у  дрібних дозах) і кропову есенцію, що представляє собою 20%-ный спиртової  розчин кропової олії. Користуватися  цими концентрованими пряностями треба  досить обережно, щоб не зіпсувати  блюдо. Частіше вони застосовуються не в домашній кухні, а в суспільному  харчуванні.
      У домашній кухні можна готувати кроповий настій для замісу на ньому лапшового  тесту. Він повідомляє дуже приємний аромат домашній локшині. Робиться він  нескладно. У неглибоку каструлю кладуть мелконарезанный кріп, заливають  невеликою кількістю води і наполягають 2 години. Після цього кріп добре  віджимають і на отриманому настої замішують локшину. У результаті локшина і суп виходять дуже ароматними, причому аромат цей дуже тонкий і  ніжний [11].
      Плоди кропу тонізують слизову оболонку шлунка і діють кармінативно (гонить гази), діуретично (сечогінно), спазмолітично, пригнічує рефлекс блювання при  морській хворобі, діє седативно  і лактогінно (молокогінно). Використовуються при лікуванні артеріальної гіпертонії, профілактично при стенокардії, при безсонні, метеоризмі, кольках  у животі, при нестачі молока у  годувальниць, для підвищення апетиту  і поліпшення травлення. Водний екстракт плодів кропу у співвідношенні 2,5: 100 дає заспокійливий ефект при  кишкових кольках у малят. При гострому і хронічному бронхіті стимулює відхаркування, оскільки розріджує секрети і активізує війчастий епітелій.
      Шавлія  мускатна

      Вирощують для одержання ефірної олії, яка  завдяки приємному запаху використовується в парфумерній промисловості. Крім того, вона має фіксуючі властивості, тобто закріплює в композиції легко звітрювані пахучі речовини інших  компонентів.
      Шавлія  — дворічна рослина з родини губоцвітих. Розмножується насінням. У перший рік вегетації утворюється листкова розетка, а на другий рік — квітконосні  пагони. Але сорт селекції Інституту  ефіроолійних та лікарських рослин УААН Кримська однорічна, на відміну від  інших, має однорічний цикл розвитку, що дає змогу вирощувати його поряд  з іншими однорічними культурами, підтримувати та розвивати насінництво. Кущ зімкнутий, висотою 80 см. Стебло прямостояче, слабоопушене. Листя зелене, овальносерцеподібне, середньопушене. Квітки світло-бузкові, зібрані у  суцвіття — несправжню китицю. Вміст ефірної олії в абсолютно сухих суцвіттях 1,35— 1,43%, валовий збір — 26,4—54,5 кг/га. Вміст ліналілацетату в ефірній олії — 81,5—83,5%. Парфюмерна оцінка сорту — 4,3 бала. Розмножують шавлію насінням, розсадою та вегетативно — поділом куща і живцюванням. Сировину заготовляють два-три рази за сезон. Сорт рекомендований для вирощування в зоні Степу для потреб парфюмерної промисловості.
     Господарське  значення. Шавлію мускатну вирощують  з метою виробництва ефірної  олії, яка міститься в суцвіттях (0,11 — 0,3 %) та інших надземних частинах рослини. В плодах шавлії до 31 % жирної висихаючої олії. Головною складовою  частиною ефірної олії є складні  ефіри (50 - 77 %), серед яких переважають  ліналілацетат (58 - 70 %), ліналоол (10 — 15 %) та інші речовини.
     Ефірна  олія шавлії мускатної має своєрідний приємний запах амбри, апельсину, бергамоту. Крім того, вона має фіксуючі властивості — закріплює в композиції речовини, які легко звітрюються, приємно пахнуть, та інші компоненти. Олію шавлії і продукти її переробки використовують у парфумерно-косметичній, кондитерській, лікеро-горілчаній, тютюновій та інших галузях промисловості. З відходів переробки виробляють цінний продукт скляреол, який використовують для синтезу пахучих речовин із запахом амбри. Висихаючу жирну олію використовують для виробництва оліфи високої якості, що йде для анфлеражу та закріплення ефірних олій. Шавлія мускатна — добрий медонос.
     Шавлію  мускатну культивують недавно. Вперше її почали вирощувати у Франції. В Україні шавлію вирощують з 1929 р. Основні площі розміщені в Запорізькій області і Криму. Середній урожай суцвіть шавлії в Україні становить 35 — 40 ц/га.
     Морфобіологічні та екологічні особливості. Шавлія мускатна (Salvia sclarea L.) — однорічна, дворічна і  багаторічна трав'яниста рослина  родини ясноткових (Lamiaceae). На промислових  плантаціях вирощують переважно  як дворічну культуру. Рослини з великими серцеподібними листками, висотою 100 — 150 см. В перший рік вегетації у шавлії звичайно утворюється лише литкова розетка, а на другий — з'являються квітконосні пагони. Суцвіття — волоть з розгалуженнями першого і другого порядків (рис. 69). Насіння шавлії дрібне. Маса 1000 насінин 3 - 5 г.
     Ріст  і розвиток шавлії складається з  фаз: сходи, розетка, стеблування, цвітіння, технічна стиглість сировини, достигання насіння.
     Характерною біологічною особливістю шавлії мускатної є дуже повільний ріст на початку вегетації і тривале  перебування у фазі розетки.
     Шавлія  мускатна характеризується порівняно  високою холодо- і морозостійкістю. Оптимальна температура проростання 10 — 12 °С, сходи з'являються через 12 — 14 днів. Молоді сходи здатні витримувати температуру мінус 6-8 °С, а дорослі рослини у фазі утворення розетки — до мінус 28 °С.Влітку сприятливі для шавлії підвищені температури, особливо під час цвітіння. Оптимальні умови для росту і розвитку шавлії складаються при   температурі 23 - 30 °С.

     Шавлія  належить до посухостійких рослин, разом з тим вона чутлива до зволоження, особливо в період проростання насіння. Вона поглинає води в 3,5, а плодова оболонка — в 40 разів більше за свою масу. Значну кількість вологи шавлія потребує у весняний період, коли рослини другого року життя розвивають сильну поверхню листків і формують суцвіття. У період достигання насіння шавлія витримує посуху. Надмірна вологість ґрунту сприяє розвитку грибних захворювань.
     До  ґрунтів шавлія мускатна маловибаглива. Її можна вирощувати навіть на бідних кам'янистих ґрунтах, але кращими для неї є чорноземи і карбонатні суглинисті ґрунти, менш придатні легкі піщані.
     Шавлія  вибаглива до світла, особливо на початку  розвитку. Молоді рослини погано витримують затінення. Світлова стадія відбувається при тривалості світлового дня не менш як 14 — 16 год.
     Переробляють  її в свіжому вигляді, оскільки суцвіття шавлії через 3 год після збирання втрачають близько 40 % ефірної олії.
     Перце?ва  м'я?та
   Перце?ва м'я?та (Mentha piperita) — гібридний вид м'яти.
Перцева м'ята 
Біологічна  класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені  рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae)
Підродина: Nepetoideae
Триба: Nepeteae
Рід: М'ята (Mentha)
Вид: М'ята  перцева
 
     У дикому стані ніде не росте. Це стара культурна рослина виведена в Англії в 17 столітті шляхом схрещування диких видів м'яти: водяної (Mentha aquatica) і кучерявої або зеленої (Mentha spicata), але остання можливо сама є природним гібридом, що виник з лісової (Mentha laxiflora) і круглолистої м'яти (Mentha nemorosa).
     М'ята  перечна — багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище стелиться і дає пагони. Стебло чотиригранне, галузисте, близько 0,5 м заввишки. В культурі найбільш відомі два різновиди: чорна м'ята з червоно-фіолетовими стеблами і жилками листка та біла м'ята із світло-зеленими стеблами і жилками. Листки супротивні, короткочерешкові. Квітки дрібні, червоно-фіолетові, розміщені кільцями, зближеними в густі колосоподібні суцвіття на верхівках стебла й гілок. Віночок зрослопелюстковий, лійкоподібний, дещо неправильний, з чотирма лопатями. Вся рослина дуже ароматна.
     У листках і суцвіттях міститься ефірна олія (0,8—3,5 %). її кількість залежить від умов розвитку рослини, часу збирання і сорту м'яти. Основними компонентами ефірної олії є ментол і ментон. Крім того, до її складу входять цінеол, ментофуран, тимол, карвакрол, сесквітерпеновий біциклічний вуглець, сесквітерпеновий кетон і сесквітерпенові спирти невстановленої будови. Ефірна олія має приємний прохолодний смак і тонкий сильний аромат.

     Використання

     Листя м'яти і ефірну олію застосовують у багатьох галузях харчової промисловості для ароматизації напоїв, соусів, кондитерських і лікеро-горілчаних виробів.

     Медичне застосування

     Листки — лікарська сировина
     Лікарською  сировиною є листки. Свіжу квітучу  траву використовують у гомеопатії.
     В медичній практиці — як болезаспокійливе і для зубних полоскань. З олії одержують ментол, який міститься у багатьох лікарських препаратах як дезинфікуючий і протизапальний засіб. 25—30%-ний розчин ментолу в ізовалеріаново-ментоловому ефірі (препарат валідол) застосовують при стенокардії.
     Листки  м'яти приписують для поліпшення травлення (у зборах), як жовчогінне, проти спазмів кишківника і нудоти. Майже аналогічно використовується настоянка м'яти.

     Вирощування

     Під м'яту ділянку орють на зяб  на глибину 25—27 см, одночасно вносять органічні добрива з розрахунку 300—400 кг/100 м2. Рано навесні поле боронують і культивують.
     Свіжі непророслі кореневища висаджують вручну квадратно-гніздовим (45?45 см) способом. Після садіння ґрунт прикочують. При появі бур'янів посіви 1—2 рази культивують на глибину 8—10 см.
     Перечна м'ята майже не утворює насіння і тому розмножується вегетативно (поділом кореневища, стебел і навіть укоріненням листків). Рослина дуже вимоглива до вологості і родючості ґрунту. Високий урожай вона дає при вирощуванні на низинних ділянках з неглибоким заляганням ґрунтових вод та родючими легкими ґрунтами. При стійкому та достатньому сніговому покриві витримує морози — 18—30°С. У літні місяці оптимальна середньодобова температура для успішного росту м'яти становить 18—22°С. Часті дощі і висока температура повітря зумовлюють зниження вмісту ефірної олії.

Збір

     Цвітіння — сигнал для збору сировини
     М'яту  збирають у липні серпні у фазі бутонізації і початку цвітіння або дещо пізніше, при зацвітанні головних квіток. Після відростання можливе повторне збирання (вересень
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.