На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Структура культурологiї. Культурологiя та iншi науки

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 18.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вступ
    У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В  інтелектуальній діяльності це виявилось  у взаємодії донедавна далеких  одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.
    Культурологія – одна з наймолодших наук. Незважаючи на те що слово “культура” має давнє походження, в сучасному розумінні це поняття використовується з початку ХІХ ст. Поняття “Культурологія” є ще молодшим: вперше воно з’являється у працях американського культурантрополога Леслі Олвіна Уайта (1900-1975), який з середини ХХ ст. почав активно застосовувати його для позначення нової наукової дисципліни, що народилася на межі соціально-наукового і гуманітарного знання. У своїх працях “Наука про культуру” (1949), “Еволюція культури” (1959) Уайт розглядає культуру як цілісну систему духовних і матеріальних явищ, яка має властивість саморганізовуватися і рухається вперед паралельно з розвитком цивілізації.
    Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.
    Специфіка культурології полягає саме у  її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.
    Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням  теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.
    Основні завдання культурології:
1. аналіз культури  як системи культурних феноменів;
2. виявлення  ментального змісту культури;
3. дослідження типології культури;
4. розв'язання  проблем соціокультурної динаміки;
5. вивчення культурних  кодів та комунікацій. 
    Незважаючи  на те що культурологія поступово  зайняла місце базової дисципліни у соціально-гуманітарному блоці  наук, суперечки про її науковий статус продовжуються і нині. На Заході цей термін сприйняли не одразу, і культура тривалий час розглядалася хоча і як особливий феномен, але в межах таких дисциплін, як культурна антропологія, соціологія, психологія та ін. Нині це поняття використовується досить широко, але як і раніше часто не має того теоретичного змісту, яке і може надати культурології статусу фундаментальної науки. 

Розділ 1. Наука культурологiя
    У вітчизняній науці поняття “культурологія”  використовується досить широко, проте  багато фахівців не вважають її самостійною наукою, оскільки вона не має чітко визначеного свого предмету, котрий розчиняється в інших дисциплінах: філософії, історії, археології, мистецтвознавстві, антропології, соціології тощо. Проте становлення предмету культурології відбувається на наших очах, оскільки вона більш чітко формулює свою мету. Культурологія, розглядаючи соціальну реальність як культурну цілісність, охоплює надзвичайно широку сферу проявів людської культури, що існує і виявляється на різних рівнях, - від культури мислення до ритуалу, від світової культури до культури руху тощо. Саме поняття феномену культури виходить з визнання його як існуючого на різних рівнях свого буття та функціонування: онтологічному (буття), феноменологічному (вияви), гносеологічному (пізнання), аксіологічному (ціннісному). В культурі реалізуються різні способи сприйняття світу, різноманітні типи мислення.
    Нині  впевнено можна говорити про статус культурології як особливої й  окремої науки, оскільки не тільки вона має свій особливий предмет, але сам цей предмет має специфіку як загальний спосіб буття людини в світі, особливий, людський рівень пристосування до світу й утвердження в ньому як самостійного і незалежного буття. Культурологія реалізує потребу як у міжпредметному, так і в інтегративному дослідженні складного і багатогранного феномена культури, який не вкладається у рамки тих чи інших дисциплін.
    На  сьогодні культурологія перебуває  на стадії становлення, уточнення межі свого предмету. Вона формується в  особливий тип знання, що об’єднує соціальні (знання про суспільство) і гуманітарні (знання про людину) науки і виробляє свою особливу методологію і мову. Одночасно культурологія виступає як філософська у своїх підходах наука, оскільки головними її проблемами є проблема людини в її культурному становленні і бутті, проблема статусу людини у світі та сенсу її існування, проблема стосунків між людиною і світом. В межах цієї проблематики вирішуються питання розвитку і функціонування культури, формування її парадигми, взаємодії різноманітних культур та самі причини їх різниці.
    Отже, можна стверджувати, що культурологія  – це комплексна наука про культуру, що розглядає у широкому контексті  буття людини як роду, котрий реалізує своє космічне призначення і здійснює свою світову роль, як життя, наділене свідомістю, що робить можливим принципово новий спосіб адаптації до світу. Насправді, культура стає новим рівнем взаємодії людини з дійсністю, роблячи їхні стосунки двосторонніми, оскільки дозволяє людині не тільки сприймати світ і реагувати на нього, але й самому формувати, контролювати ці стосунки і керувати ними. Виникнення культури означає виникнення якісно нового буття людини і нового способу функціонування його свідомості. Культурна діяльність людини стає якісно новим рівнем опредметнення його свідомості.
    В той же час культурологія пояснює  культуру як цілісну систему, що охоплює  усе соціальне буття людини, і  тому виявляється як наука про  створення, зберігання і передачу загальнолюдських цінностей, традицій. Вивчаючи соціокультурну реальність, вона досліджує цінність і значимість різних культур, створюючи із багатоманітності самобутніх культур єдину культурну картину світу, свій культурний космос.
    Предметом культурології виступає й людина як особистість, як культурний діяч. Культурологія досліджує співвідношення культурної самосвідомості окремої людини та його участі у побудові універсально загальних культурних цінностей, що виступають інваріантами культурної самосвідомості людства.
    Культурологія повинна сформувати і свою особливу мову. Ця мова повинна мати чіткість і точність класичних засобів наукової констатації, тонкість і чуйність художнього вираження, спільність і широкоформатність мови філософської рефлексії. Враховуючи те, що число культурних явищ, що потребують усвідомлення, безперервно зростає, а їх аналіз стає більш складним, то стає зрозумілим, наскільки гнучним і різнобічним повинна бути така мова. Подібна мова, безумовно, перебуває у стадії становлення. Такою ж гнучкою і комплексною повинна бути і методологія культурології. 

    Таким чином, культурологія має усі  ознаки, притаманні науці у традиційному розумінні. Культурологія має свій особливий предмет, яким є комплексний  феномен людської культури в її зародженні, функціонуванні і розвитку; при цьому  культура розуміється як сукупність усіх форм багаторівневої культурної діяльності людини, як її забезпечення і як її результати. Культурологія досліджує базові основи культури і способи формування культурної парадигми, вона вивчає логіку появи культурних норм та умови культурної творчості. Культурологія досліджує механізми збереження і передачі традицій, культурних досягнень, закономірності формування мови культури і зміни культурного контексту.
    Культура  об’єднує різноманітні явища –  із галузі, наприклад, науки, мистецтва, техніки, релігії тощо – оскільки усі вони явища культури. Проте, виділяючи в них цей загальний культурний зміст, культурологія повинна використовувати особливу мову для його фіксації і властиві їй методи і підходи для самої можливості подібного об’єднання. Культурологія розвиває свій специфічний категоріально-понятійний аппарат, що дозволяє їй оперувати з утвореннями різної природи і різного рівня спільності, предметності, виразу. Ця наука має свою проблематику, пов’язану з особливостями її предмета. Головним предметним полем її є історія, шляхи і перспективи олюднення світу через культурну творчість людини. Культурологія має і свою внутрішню структуру, про що буде подано далі. Наявність такої структури дозволяє не тільки краще зрозуміти діапазон інтересів і можливостей цієї науки, але і визначити культурологію як систему знань. 

Розділ 2. Структура культурологiї
    У структурі сучасної культурології  виділяють її смислову і структурну частини: теорію культури, історію культури, філософію культури, соціологію культури. З одного боку, усі вони у певному сенсі існують і як самостійні дисципліни, взаємодіючи з цілою низкою інших наукових дисциплін, спираючись на їхній фактичний матеріал, методи дослідження, підходи. З іншого боку, вони складають цілісний корпус системи знань культурології, котра органічно поєднує їх способи і методи пізнання культурних явищ, притаманні їм підходи для розгляду їх виникнення і культурної специфіки.
    Теорія  культури вводить до кола проблем  культурології і дає уявлення про її понятійний аппарат. Нею вивчається зміст і розвиток основних культурних категорій, загальні питання визначення культурних норм, традицій тощо. Це теоретичне осмислення культурних проблем, процесів, явищ. Теорія культури виявляє закономірності культурного опанування людиною навколишнього світу, охоплює розгляд усіх сторін його культурного буття, ментально і ціннісно структурує досить неоднорідний культурний простір, що перебуває в постійному русі і розвитку. Саме теорія культури намагається дати загальне визначення культури, показати природу, сутність і специфіку цього феномена. В її рамках розглядаються також такі проблеми, як зв’язок культури і природи, культури і цивілізації, співвідношення і взаємодія культур, типологія культур; виробляються критерії для розуміння культурних явищ.
    Отже, культурологія у своєму розділі  теорії культури вивчає культурні феномени і сам феномен культури.
    Історія культури охоплює виникнення і становлення  культури, різні історичні епохи  її розвитку і притаманні їм способи  прочитання змісту культури та розуміння культурних ідеалів і цінностей. В історії культури простежується виникнення різних культурних феноменів, історія окремих стилів і напрямків у їх способі виражати відповідні ідеї і смаки (уподобання) часу. На основі використання історичних матеріалів, прямих свідчень і документів ця частина культурології допомагає зрозуміти розвиток культурних норм і традицій, побачити спадковість культурних форм і той новий зміст, який вноситься розвитком культурного контекста, культурних реалій і відносин. Історія культури подає свідчення культурної творчості людини і суспільства, відображає буття культури як неперервного становлення людського духу, прояв його природи в його культурних пошуках і досягненнях. 

    Історія культури допомагає побачити витоки становлення багатьох сучасних культурних явищ і проблем, прослідкувати їх причини, встановити їх предтеч і натхненників. Саме історія культури дозволяє побачити усю культуру як неперервний процес, в якому людина поступово олюднює і самого себе, і весь світ, і в той же час побачити саму культуру як вияв розвитку певних історичних закономірностей і як деяку цілісність, що має власні внутрішні закони і логіку розвитку.
    Історія культури допомагає побачити культурний зміст процесів і явищ, що знаходяться  начебто поза межами культурної проблематики. Так, науково-технічний прогрес і утвердження технічної реальності як нового середовища людини, розвиток інформаційних технологій не тільки потребували їх культурного осмислення, але і самі внесли зміни у зміст багатьох культурних уявлень. Вони викликали трансформацію сприйняття людиною світу, змінивши тим самим способи і форми його культурного розуміння й оцінювання. Утвердження індустріального і постіндустріального суспільства викликали необхідність культурного осмислення й оцінки феноменів масової культури, масової людини, культури постмодернізму, нової міфології свідомості тощо.
    Філософія культури. Культурологія є також філософською наукою. Оскільки культура – це людський витвір і людський спосіб життя у світі, то культурологія не може обійти увагою того, як в культурі представлені проблеми сенсу, меті, призначення людського буття. Культурологія допомагає побачити людину як систему. Вона формулює проблеми відносин культури і людини, людини і світу, людини і суспільства. Філософський погляд на стосунки людини і світу є стрижнем культурного аналізу.
    Філософію культури треба відрізняти, з одного боку, від філософії історії, оскільки процес культурної творчості людства  не співпадає ні у своїх ритмах, ні у своїх проявах з фазами історичної еволюції, з іншого боку – від соціології культури, яка розглядає культуру переважно з точки зору її функціонування в системі суспільних відносин.
    Фажливою  сферою філософії культури стає проблематика культурних цінностей як понять і  як цінностей в бутті культури, процеси формування особистості в культурі.
    Поряд з поняттям “філософія культури”  існує також поняття “культурософія”, запропонована німецьким дослідником  А.Мюллером (1770-1829).
    Наявність особливого філософського виміру дозволяє виділити культурологію з мистецтвознавчих дисциплін різної спеціалізації і спрямованості, надавши їй статус фундаментальної науки, яка не тільки включає опис і тлумачення певної сукупності культурних фактів і явищ, але і пропонує методологію їх розуміння. Даючи основу розуміння культурної проблематики, філософія культури виділяє найбільш загальні проблеми культури.
    Соціологія  культури є напрямок теоретичних та емпіричних досліджень усіх ланцюжків культурного процесу. Соціальність є вихідною, головною характеристикою культури, оскільки сама культура виникає як спосіб організації безконфліктного буття людини у суспільстві, з іншими людьми. Головними об’єктами дослідження в соціології культури – “людський носій” культури, соціальне буття і функціонування культурних феноменів, суспільство як суб’єкт культурної діяльності.
    Соціологія  культури досліджує культурну практику в різних соціальних слоях і групах, в тому числі і за допомогою  тестових досліджень, соціологічних  опитувань тощо. Вона вивчає та аналізує процеси розповсюдження культури в країні, у світі, характер споживання продуктів культури і ставлення до них.
    У сфері соціології культури опиняється вікова культурологія – дослідження  стану культурних уявлень у різних вікових групах. Сюди ж можна віднести і проблеми гендерних досліджень, тобто того як представлена стать у культурі, у культурних ролях, які відміни культурної участі чоловіків і жінок в житті суспільства тощо. Саме соціологія культури порівняно з іншими складовими культурологічного знання визначають той обсяг специфічних даних, котрі забезпечують можливість прикладного використання культурології для вирішення конкретних проблем, що виникають у різних сферах життя і професійної діяльності. Прикладною культурологією умовно можна назвати не стільки саму сферу знання, скільки спосіб застосування соціолого-психологічних характеристик культурної діяльності і певної методології для опису тих чи інших її видів.
    У культурології можна також виділити і проміжні дисципліни, що знаходяться, наприклад, на межі теорії і соціології, такі як морфологія культури – наука про зміну форм культури і самих цих форм, що представляють самостійні системи, що мають свою локальну цілісність і циклічність розвитку (виникнення, розквіт, занепад). 

Розділ 3. Культурологiя та iншi науки
    Культурологія тісно пов’язана з цілим рядом інших наук і базується на їх досягненнях і досвіді. Це пояснюється комплексним характером самої культури як її предмета. Взаємодія культурології з науками різного профілю дозволяє їй не тільки охоплювати феномен культури в її найбільш повному обсязі, але і розглядати кожне культурне явище з урахуванням йго конкретної специфіки, яка краще розкривається у відповідній науковій дисципліні.
    Культура  тісно взаємодіє з усіма дисциплінами філософського циклу – філософія  як така, філософія пізнання, філософія історії, етика, естетика, гносеологія тощо. Показуючи культурний феномен в його багатогранності, культурологія може спиратися, наприклад, на етичні характеристики досдіжуваного об’єкта або особливості його функціонування у сфері моралі, історичні особливості його культурного становлення або специфіку опанування певного культурного шару.
    Культурологія використовує матеріал історії, мистецтвознавства, лінгвістики, психології, соціології тощо. Історична основа і соціально-історичний контекст розвитку культурних явищ допомагають зрозуміти співвідношення зовнішніх обумовленостей розвитку явища в тих чи інших формах і внутрішніх причин, визначаємих його природою і логікою розвитку.
    Культурологія збагачується даними етнографії, антропології, етнології, етнопсихології, демографії. Різноманітні науки про людину надають  культурології безцінний фактичний  матеріал для дослідження людини як творця і носія культури. Семіотика  й інформатика дозволили поглянути на культуру з позицій самих одиниць культурної інформації і способів їх передачі, шляхів функціонування культурних знаків і культурних повідомлень у суспільстві.
    Особливу  роль у розвитку культурології відіграють антропологічні науки, значення яких виявляється тим, що головним об’єктом в них виступає людина в різних його “вимірах” – біологічному, соціальному, культурному. Антропологія – комплекс філософських вчень, в яких саме поняття “людина” розглядається як основна світоглядна і смислова категорія, виходячи з якої тільки і можливо розробити адекватну систему уявлень про природу, суспільство і мислення. Основним змістом соціальної антропології є взаємовідносини людини і суспільства. Культурна антропологія вивчає взаємодію людини і культури. Антропологічні дослідження озброюють культурологію базою конктерних даних для аналізу загальних понять, яким ці дані надають конкретно-смислові параметри.
    Для побудови культурології використовується матеріал суспільних наук, які надають  данні про розвиток суспільства, його структуру, діяльність соціальних інститутів. Для дослідження суспільної свідомості та її феноменів культурологія спирається на історію і філософію права, політологію, загальну теорію менеджмента.
    Культурологія використовує матеріал і таких наук, як релігієзнавство, в яких людина так би мовити не є “головною діючою особою”, тим не менше саме дані науки дозволяють зрозуміти феномен людини з таких позицій, які включають його у функціонування загальних духовних систем, які надають людині певне місце у світобудові.
    Отже, культурологія використовує для  своєї побудови матеріали, що надаються  як загальними теоретичними науками, так  і науками конкретними й експериментальними, - від наук про світ до наук про  людину, від найбільш загальних наук про людину до наук про конкретні її вияви у вузьких сферах діяльності, у способах її мотивації.
    У свою чергу культурологія допомагає  своїми дослідженнями багатьом наукам – тим, що будує і структурує загальний  культурний простір, систематизує окремі види і форми людської діяльності; тим, що пояснює специфіку людини як культурного діяча, що зображує такі сторони його природи, які мотивують відповідну діяльність, розкривають в ній і визначають її особливості і логіку. 

Розділ 4. Поняття культури та її визначення. Феномен культури i його розуміння
    Латинське слово “cultura” означає обробка, опрацювання. Римський філософ і  оратор Цицерон (106-43 рр. до н.е.) використовував його, говорячи про формування людської душі. Вергілій (70-19 рр. до н.е.) в “Енеїді” позначає цим словом освоєння світу як головну справу людей, сенс та основа їх буття, те, чим відрізняється людина від тварин. Про те, що культура виникає з взаємовідносин природи і людини, писав Фр.Бекон (1561-1626).
    Культура  – це і діяльність людини, і її вираз, і її результат. Вона є і накопичення, і зберігання, і трансляція, і духовно-творчий процес, і рівень розвитку здібностей людини… Культура – це вища система норм і цінностей, що допомагає зберегти єдність і безперервність процесу історичного розвитку.
    Отже  визначення культури традиційно охоплює:
- всю діяльність  людини; 

- продукти цієї  діяльності; 

- форми її  виразу. 

    Культура  робить людину людиною, виділяючи її з навколишнього світу. Культура – це перш за все живий процес, процес розвитку засобів “зменшення” людиною самого себе у світі, усвідомлення і планування цього процесу. Культура постійно твориться – кожним новим поколінням, кожною людиною й усім людством в цілому. Це і процес, і результат життєдіяльності людини. Культура історична, її форми мінливі, і в той же час головні її проблеми всечасові, а її цінності – невмирущі. Культура – живий організм, що має свої закони функціонування й відносно незалежне буття, яке визначається внутрішніми закономірностями виникнення і протікання культурних процесів. Тому, розглядаючи визначення культури, ми з’ясовуємо, що буття культури обов’язково відповідає на три головних запитання, які і відрізняють людську діяльність як предметну, осмислену, цілеспрямовану: що? як? для чого?
    Людина  в культурі створює так би мовити другу природу, яка допомагає їй пристосуватися спочатку до першої природи, потім – до світу, далі – до створеного їм же, до інших людей і, нарешті, - до самого себе: хто він сам є. Створивши культуру як систему свого роду штучних засобів для життя у світі, в суспільстві, з людьми, у гармонії із самим собою, людина вміщує її між собою і природою, між собою і світом, між собою та іншими. Так виникає і накопичується матеріальна культура, розвивається матеріальна і духовна діяльність у вигляді виробництва і мистецтва, спорту і релігії, науки і моди, формуються людські свідомість, етикет, норми тощо.
    Культура, що знаходить свій вияв у створенні  фізичних, інструментальних, соціальних, психологічних засобів пристосування  людини, означає, як людина опредмечує себе, свої сили, розкриває свої людські якості у взаємодіях із світом, якими засобами вона розкриває свої людські якості і потенції. Культура є самоцінністю сама по собі, проте вона і створює цінності, створює саму спрямованість людського буття до досконалості, до розкриття людської природи в її змісті і глибині.
    Отже, розуміння культури складається  із кількох граней та рівнів її прояву:
А) сукупність матеріальних і духовних цінностей (від музеїв і картинних галерей до взуття і пляшок); 

Б) рівень розвитку людини (культурна людина); 

В) вміння діяти  у культурній сфері (культура виконавства  та інша професійна культура в різних спеціальностях); 

Г) сукупність здібностей, навичок, вмінь у різних сферах діяльності (вміння розуміти, розбиратися у  мистецтві, наприклад).
    При цьому, однак, у культурі слід розрізняти два пласти її буття. Перший, онтологічний пласт становлять:
1. культурне  середовище проживання, в якому  людина народжується, яка для  неї є природною; 

2. сукупність  культурних – матеріальних і  духовних – цінностей, створених суспільством, що становлять її багатство; 

3. система цінностей,  що приймаються і схвалюються  суспільством, їх визана у суспільстві  ієрархизація; 

4. здібність  суспільства додержуватися їх, транслювати,  зберігати, відтворювати; 

5. здібність  творити нове, реалізуючи творчий потенціал свідомості; 

6. система уявлень  і образів, що характеризують  культурну традицію життя суспільства; 

7. спосіб життя; 

8. культура відчуттів,  культура мислення, культура самовияву; 

9. поняття про  людину, людську особистість, її цільності і цінності; 

10. певний рівень  розвитку, виховання.
    Другий  рівень розуміння буття культури – аксіологічний, тобто рівень цінностей. Цінність – це те, що додається до матеріального буття предмета, передаючи  йому значення і сенс. В онтологічному сенсі можна долучити до культури усе, що створено людиною, створено штучно. В аксеологічному ж сенсі все це створене ми оцінюємо через людину, через ціннісний, людський зміст. 

Розділ 5. Функцiї культури
    Культура  соціальна в самій своїй основі і виникає, коли людина, виділивши себе з навколишнього світу, стає здатною вступати з ним у різноманітні відносини і взаємодії. З одного боку, людина створює культуру. З іншого боку, культура, будучи створеною і функціонуючи вже як складна система, у свою чергу формує людину відповідно до норм і уявлень, що домінують у суспільстві, впливаючи на людину.
    У зв’язку з цим можна виділити такі функції, котрі культура виконує  у суспільстві.
    Функція виробництва культурних цінностей. Саме в галузі культури і завдяки виробленим культурою засобам й інструментам у суспільстві здійснюється виробництво усіх матеріальних і духовних цінностей.
    Функція накопичення, кумуляції  культурних досягнень. Завдяки виробленим у культурі засобам – від культурних інститутів різного рівня (державні установи, художні галереї тощо) до спеціальних зусиль культурних груп й окремих осіб – досягнення культури зберігаються і накопичуються як у музеях, так і в культурній пам’яті людства.
    Функція збереження накопиченого людством досвіду. Саме завдяки цій функції, вираженій, зокрема, у створенні мови, у створенні різного роду інформаційних засобів і систем, людина змогла зафіксувати і зберегти весь свій досвід, накопичений нею протягом тривалої історії свого існування.
    Функція трансляції досягнень  і досвіду. Людством були вироблені спеціальні засоби, що забезпечили можливість передачі накопичених знань та іншого досвіду не тільки новим поколінням, але і своїм сучасникам, завдяки чому ставав більш потужним сам фундамент культури.
    Виховна функція. Ця функція забезпечує можливість внутрішньої адаптації людини до життя у суспільстві. Вироблені культурою норми, правила, ритуали, цінності визначають загальний духовний клімат, в якому формується свідомість людини.
    Освітня функція. Ця функція тісно пов’язана з виховною та є більш спеціальною її модифікацією. Накопичені культурою знання в усіх галузях життя дозволяють людині поповнювати свій освітній багаж за рахунок засвоєння відкритого іншими, а не здобувати знання кожний раз на власному досвіді.
    Соціологізуюча функція. Соціалізація, тобто пристосування людини до існуючих у суспільстві культурних норм прояву, допомагає людині усвідомити себе членом суспільства, усвідомити власну соціальність, знайти своє місце в системі суспільних зв’язків і стосунків.
    Розвиваюча функція. Ця функція також є певним варіантом функції виховної й освітньої. Прилучення до досвіду, досягнутому іншими, і здобуття власного досвіду шляхом використання культурних досягнень розширяє кругозір людини, допомагає їй, з одного боку, пізнати і зрозуміти інших, з іншого боку, дозволяє їй усвідомити свою відмінність від інших, свою особливість. Усвідомлення себе особистістю слугує фактором формування внутрішнього світу людини.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.