На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Бженець

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     Зміст 

Вступ
1. Поняття  біженців
2. Міжнародне законодавство про біженців
3. Національне  законодавство України про статус біженців
4. Надання статусу біженця в Україні
5. Особливості право та дієздатності біженців в Україні
6. Проблеми  у становленні та вдосконаленні статусу біженців в Україні
Висновки
Література  і нормативні акти
 

      Вступ

 
     Глобальна проблема біженців і осіб, які переміщуються  усередині країни, - це одне із самих  складних питань, що стоїть сьогодні перед  світовим співтовариством. Воно є предметом активного обговорення в Організації Об'єднаних Націй, що продовжує пошук більш ефективних засобів захисту цих дуже вразливих груп населення і надання їм допомоги.
     Проблема  біженців сьогодні є актуальною і  для України, з якою вона зіткнулась ще після розвалу соціалістичного табору. Це пояснюється відкритістю кордонів, можливістю вільного виїзду за кордон, активною зовнішньополітичною діяльністю, економічним, науково-технічним, культурним співробітництвом України з іноземними державами.
     На  територію нашої держави прибувають біженці з пострадянських держав, які постраждали від міжетнічних конфліктів і громадянських війн. Окрім цих осіб у державі з’явилася численна група вихідців з Африки, Азії, Ближнього і Середнього Сходу, які заявляють про себе як про біженців, а також групи осіб, які проживають на території України з часу існування СРСР. Ці особи прибули в державу на законних для того часу підставах, які не мають можливості повернутися до себе на батьківщину з різних причин і продовжують проживати без визначеного правового статусу. Це в’єтнамці, курди, сомалійці, ангольці, африканці та інші.
     Зростанню кількості іноземців на території  України сприяє також значне розширення та збагачення міжнародних зв’язків. Ці стосунки приймають різні форми: зв’язки окремих трудових колективів, туристичні поїздки, поїздки за особистим запрошенням і т.ін.
     Є всі підстави вважати, що кількість  осіб, які заявляють про себе як про біженців, буде зростати. Цьому  сприяє законодавство України. У  ст. 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України.
     На  думку правозахисників, міграція є  найбільш характерним символом нового тисячоліття. Всього у світі, за даними ООН, нараховується близько 90 млн. іммігрантів. Разом з цим зростає й кількість проблем, пов’язаних із цією категорією осіб: правових, економічних, соціальних, етнокультурних, релігійних, психологічних.
     Ці  проблеми не тільки не вирішуються, а  й практично не вивчаються. Серед  великої кількості проблем, пов’язаних із біженцями, слід особливо виділити додержання прав людини, захисту її честі та гідності. Вона включає  в себе питання, що пов’язані з  найважливішими сторонами життя людини. Біженці перебувають у такому стані, що навіть ці основні права часто не дотримуються. Це посилює увагу до визначення правового статусу біженців в Україні та обумовлює актуальність обраної теми.
     Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні правового статусу біженців та його врегулюванні у чинному законодавстві України.
     Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
     1) визначити поняття біженців за  міжнародним та національним  законодавством;
     2) проаналізувати особливості правоздатності та дієздатності біженців;
     3) окреслити основні напрями реформування  чинного законодавства України,  яке стосується статусу біженців.
     Об’єктом  дослідження в цій роботі є  чинне міжнародне та національне  законодавство, а також монографії різноманітних дослідників та фахівців в галузі міжнародного приватного права.
     Методологічною  основою в роботі є наукові  методи, що ґрунтуються на вимогах  об’єктивного та всебічного аналізу  суспільних явищ правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення правового статусу особи.
     З цією метою використовується ряд  загальнонаукових методів діалектичного  пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
     У процесі розроблення проблеми використовувалися  порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.
     Структура курсової роботи визначена метою  і завданнями дослідження та включає  в себе вступ, шість розділів, висновки та список використаних джерел.
 

      1. Поняття біженців

 
     Термін  “біженець” є чітко встановленим терміном, тобто його зміст визначається відповідно до принципів загального міжнародного права. При повсякденному вживанні він більш широкий і менш обмежений, позначаючи кожного, хто біжить, хто прагне врятуватися від обставин природного чи особистого характеру, що він вважав нетерпимими.
     Для міжнародного права держави ще більше обмежили зміст поняття “біженець”. Наприклад, у нього не включаються “економічні біженці” (сам цей термін звичайно не вживається). Рішення їхніх проблем, можливо, відноситься до сфери міжнародної допомоги і розвитку і не зв'язано з інститутом притулку, під яким розуміється захист протягом необмеженого часу на території іншої держави.
     Необхідно зазначити, що після Другої світової війни були сформульовані більш  точні критерії і визначення статусу  біженців.
     Так, у Конвенції про статус біженців, прийнятій 28 червня 1951 року Генеральною Асамблеєю ООН термін “біженець” означає особу, яка:
     1) вважалася біженцем згідно з  угодами від 12 травня 1926 р. і  30 червня 1928 р. або згідно з  конвенціями від 28 жовтня 1933 р.  і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;
     постанови про відмову в праві вважатися  біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у вказаній Конвенції;
     2) внаслідок подій, які відбулися  до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані  побоювання стати жертвою переслідувань  за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
     У тих випадках, коли будь-яка особа  є громадянином декількох країн, вислів “країна її національної належності” означає будь-яку з країн, громадянином якої вона є, і така особа не вважається такою, що позбавлена захисту країни своєї національної належності, якщо без будь-якої поважної причини, яка випливає з обгрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином якої вона є.1
     Якщо  взяти до уваги національний режим  біженця, то згідно із ст. 1 Закону України  “Про біженців” від 21 червня 2001 року: біженець — це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
     В цілому, можна зазначити, що біженцем являється особа, що не є громадянином держави – перебування цієї особи.

     2. Міжнародне законодавство про  біженців

 
     Права біженців, що визначають їх правовий статус, а також їх честь та гідність захищаються в першу чергу міжнародними документами. Центральним міжнародним документом, що спрямовано на захист прав біженців і осіб, які шукають притулок, є Конвенція про статус біженців, прийнята у 1951 році, про яку було зазначено вище.
     Окрім цієї Конвенції міжнародне товариство в рамках ООН видало низку документів (декларації, пакети, договори), які  містять у собі норми, що стосуються захисту прав біженців. Першим із цих  документів є Загальна декларація прав людини, що була затверджена та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. В преамбулі до Декларації зазначено:
     “Беручи до уваги, що визнання гідності, яка  властива всім членам людської сім’ї, і, рівних та невід’ємних прав їх є  основою свободи, справедливості та загального миру; і, беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошене як високе прагнення людей; і, беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і, беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов’язання”.1
     У подальшому приймалися інші документи  і, насамперед, Міжнародний пакт про громадські та політичні права, Європейська конвенція прав людини та інші, де сформульовано широкий комплекс норм по забезпеченню і захисту прав людини, її основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини.
     Поява цих документів була зумовлена необхідністю міжнародного контролю захисту прав і свобод у масштабах усього суспільства і знаменувала визнання пріоритету загальних норм міжнародного права над нормами внутрішнього державного права.
     Необхідно зазначити, що тривалий час Україна не підписувала жодного міжнародного документа, що стосувався б проблем біженців. До такого країну спонукав тяжкий економічний стан.
     Лише 10 січня 2002 року був підписаний Закон  України “Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців”
     На  сьогоднішній час основні принципи Конвенції про статус біженців увійшли  до національного законодавства  і таким чином присутні у правовому  полі України.

     3. Національне законодавство України  про статус біженців

 
     Вивчаючи  практику дотримання прав людини, захисту  її честі та гідності відносно до біженців і осіб, які шукають притулок, у першу чергу необхідно розглянути закони України, в яких закладено  правові норми, що мають відношення до цієї категорії осіб. Це дозволить з’ясувати сукупність прав і обов’язків, що передбачено українським законодавством для цієї категорії осіб.
     У новій Конституції України, яка  була прийнята 28 червня 1996 року, були закладені  і принципи основних прав біженців, які, очевидно, будуть розвинуті та конкретизовані у відповідних законах. Фахівці зазначають, що це важливо зробити найближчим часом, тому що правове поле відносно регулювання різних аспектів поведінки іноземців і осіб без громадянства в Україні на багатьох ділянках ще не заповнене.1
     Необхідно звернути увагу на положення, викладені  в пп. 1 і 2 частини 1 ст. 92 Конституції  України, в якій говориться, що виключно законами України визначаються права  і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні  обов’язки громадянина, а також громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
     В Конституції України було передбачено  також положення про введення посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 85 п. 17). Сьогодні будь-яка людина, а значить і біженці, і особи, які шукають притулок, можуть звернутися до нього по допомогу з питань захисту своїх прав, честі та гідності тому, що посягання на честь та гідність особи розглядається як складне і багатопланове явище, яке зазіхає різними способами на різноманітні блага і суспільні відносини, що охороняються законом.
     У Законі України “Про біженців”  відображено правові економічні та організаційні гарантії прав людей, які вимушено залишили державу свого  громадянства або державу свого постійного місця проживання.
     Завдяки прийняттю цього Закону стало  можливим створення органів міграційної  служби в Україні. 22 червня 1994 року Кабінет  Міністрів України прийняв Постанову  “Про створення органів міграційної  служби в Україні” № 428.
     Крім  того, в Законі України “Про біженців” визначено правовий статус біженців в Україні, їх права та обов’язки. Біженцям надаються достатньо широкі права: вони мають право на трудову діяльність, на отримання у власність майна, на медичну та грошову допомогу, пенсії, на навчання і т. п.
     Важливим  правовим актом у сфері міграційних  процесів є Закон України “Про правовий статус іноземців”, прийнятий  у лютому 1994 року. У ньому закріплено права, свободи і обов’язки іноземців, які проживають або тимчасово  знаходяться в Україні, вони є рівними з громадянами України в правах й обов’язках, за виключенням участі в роботі політичних партій, участі в референдумах, не можуть бути вибраними до органів державної влади і місцевого самоврядування, на них не розповсюджується загальна військова повинність.
 

      4. Надання статусу біженця в  Україні

 
     Порядок надання статусу біженця сьогодні чітко визначений Законом України  “Про біженців.
     Так, відповідно до вказаного законодавчого  акту особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п’яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.
     Особи, які з наміром набути статус біженця  намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.
     Якщо  державний кордон України перетинає  чи перетнула дитина, розлучена з  сім’єю, і заявляє про намір  набути статусу біженця, або про  це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування.
     Орган міграційної служби разом з органом  опіки і піклування зобов’язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім’ю.
     Особи, які з наміром набути статусу  біженця намагалися незаконно перетнути  або незаконно перетнули державний  кордон України і перебувають  на території України, звільняються від відповідальності за зазначені дії.
     Особи, які не є громадянами України  та на законних підставах тимчасово  перебувають на території України  і під час такого перебування  в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені в законі, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
     Заяви про надання статусу біженця, подані із порушенням встановленого  порядку, приймаються до розгляду з  письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо особа не могла з поважних причин (хвороба заявника або членів його сім’ї, ситуації надзвичайного стану на території України, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та інші) звернутися з такою заявою у встановленому порядку.
     Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця у разі відсутності поважних причин для порушення встановленого порядку подання такої заяви. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.
     Терміни для подання заяви про надання  статусу біженця, які встановлені  частинами першою, другою, шостою цієї статті, не поширюються на випадки  подання таких заяв законними  представниками дітей, розлучених з  сім’ями.1
     Відповідно  до ст. 10 Закону України “Про біженців” статус біженця не надається особі:
     яка вчинила злочин проти миру, воєнний  злочин або злочин проти людства  і людяності, як їх визначено у  міжнародному праві;
     яка вчинила тяжкий злочин неполітичного  характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
     яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;
     яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
     яка до прибуття в Україну з наміром  набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія  цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також  на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
     Необхідно зазначити, що рішення за заявою про  надання статусу біженця приймається  спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади у справах  міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
 


     5. Особливості право та дієздатності біженців в Україні

 
     Правовий  статус біженців визначається наявністю  у них спеціальної правосуб”єктності, що характеризується правоздатністю та дієздатністю, які обумовлюють можливість мати певні права та нести обов”язки цій категорії осіб.
     Правовий  статус осіб, яким надано статус біженця  в Україні визначений у ст. 19 Закону України “Про біженців”. Згідно із вказаною статтею - особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
     Відповідно  до ст. 20 вказаного Закону особа, якій надано статус біженця, має рівні  з громадянами України права  на:
     пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
     працю;
     підприємницьку  діяльність, яка не заборонена законом;
     охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне  страхування;
     відпочинок;
     освіту;
     свободу світогляду і віросповідання;
     направлення індивідуальних чи колективних письмових  звернень або особисте звернення  до органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб цих органів;
     володіння, користування і розпорядження своєю  власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
     оскарження  до суду рішень, дій чи бездіяльності  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, посадових  і службових осіб;
     звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
     правову допомогу.
     Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України  права у шлюбних та сімейних відносинах.
     Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.
     Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.
     В свою чергу, особа, якій надано статус біженця в Україні, зобов’язана:
     повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
     у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;
     проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.1
     Таким чином, біженці, що є іноземцями можуть реалізувати права і обов'язки так само, як і громадяни України.
     Можна на конкретних прикладах дати характеристику право- і дієздатності біженців:
     1. Наприклад, у Водному кодексі  України від 6 червня 1995 р. зазначено,  що водокористувачами в Україні  можуть бути громадяни України,  іноземні фізичні особи та  особи без громадянства, які здійснюють  забір води з водних об'єктів,  скидають у них зворотні води або користуються водними об'єктами.
     2. Закон України "Про відпустки"  від 15 листопада 1996 р. гарантує  іноземним громадянам та особам  без громадянства, які працюють  в Україні за дозволом, право  на від пустки нарівні з громадянами України.
     3. У Законі України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" національний правовий  режим для іноземних суб'єктів  господарської діяльності означає,  що вказані суб'єкти мають обсяг  прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності  України. Національний режим застосовується до здійснення усіх видів господарської діяльності, пов'язаної з інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.
     4. Право на одержання медичної  допомоги нарівні з громадянами  України мають іноземні громадяни  і особи без громадянства, які  постійно проживають в Україні,  а також особи, які подали  заяву про надання їм статусу  біженця в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям медична допомога подається за плату. Іно земці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 p. затверджено Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається відповідно до Порядку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я. Зазначені акти доповнює постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення порядку на дання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" від 17 вересня 1997 p. У ній встановлено необхідність обов'язкової наявності у іноземних громадян на момент отримання в'їзної візи або перетинання державного кордону України страхового поліса, ви даного Державною акціонерною страховою компанією України з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам. Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули в Україну з держав, із якими вона має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допомоги. Іноземний громадянин може мати і страховий поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких полісів шляхом укладення договорів між Державною страховою компанією та іноземним страховиком. У вказаній поста нові регламентується також порядок компенсації витрат, пов'язаних з наданням екстреної медичної допомоги.
     Необхідно вказати і про те, що в разі, якщо іноземною державою встановлено  обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України (так звана реторсія), Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення надає чинності після його опублікування та може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте.1
     Вказівка  на застосування до прав та обов'язків іноземців національного режиму чи можливого застосування реторсії міститься і у відповідних статтях Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
     За  встановленими цивільним законодавством України нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися ци вільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України на батьківщині іноземців.
     Законодавство України може встановлювати винятки  щодо правоздатності. Такі винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців"). Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 p. право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.