На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Суть цни

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План
          Вступ………………………………………………………………………………………
    Ціна
    1.Визначення ціни
    2.Суть ціни
    Функції ринкової ціни……………………………………………………………………
    Формування цін за різних видів конкуренції………………………………………...
    Чинники,що впливають на ціну………………………………………………………..
    Методи та етапи ціноутворення………………………………………………………
    Ціноутворення в умовах ринкової економіки……………………………………….
    Висновок…………………………………………………………………………………..
    Список  використаної  літератури……………………………………………………. 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

Вступ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Суть та визначення ціни
Ціна - багатофункціональне  економічне явище, ведуча ринкова категорія.
Зміна ціни часто спричиняє  за собою найсерйозніші соціальні, економічні,
а також політичні  наслідки. Тому у всебічній і об'єктивній інформації
про ціни, в глибокому  аналізі закономірностей і тенденцій  їх  зміни 
зацікавлене все суспільство, а не тільки владні структури і  маркетингові
служби.Ціна - сума грошей,  що сплачується  за  одиницю товару, еквівалент
обміну товару на  гроші.
   Ціни, процеси  їх утворення і зміни являють  собою предмет статистичного
дослідження. Статистика цін - самостійний блок, що входить як  складова
частина в статистику ринку і відповідно в соціально-економічну
статистику. Тому в  органах державної статистики  сформована самостійна
служба статистики цін. Склалися вже і альтернативні  служби статистики
цін.
   Суть ціни, її економічна природа виявляються в  подвійній ролі, яку грає
ціна на ринку. Вона виступає  як:
-  індикатор, що  відображає політику і кон'юнктуру  ринку
(співвідношення попиту і пропозиції, торговий і економічний ризик.,
кредитно-фінансову  ситуацію, міру конкурентності на ринку
  -  маркетинговий регулювальник ринку, за допомогою якого
здійснюється вплив  на попит і пропозицію, структуру і місткість ринку,
купівельну здатність  гривні, оборотність товарних  запасів  і  т. д. 
В якості регулювальника ціни дозволяють обмежувати  споживання ресурсів і
є мотивацією для виробництва.
   Ринкова ціна виконує різні функції. Ціна - це посередник і вимірник при
обміні товарів  на гроші. Ціна - важливий показник кон'юнктури ринку,
чинник рівня, структури і співвідношень попиту і пропозиції,
територіального розміщення виробництва. Ціна -  інструмент утворення
прибутку і управління ефективністю, чинник оподаткування. Ціна -  це
головна складова інфляційних  процесів, засіб впливу на інвестиційну
політику (підвищення цін часто веде до зростання привабливість
інвестицій). Ціна - могутній чинник рівня життя населення, що впливає на
ринок труда, об'єм і  структуру споживання, рівень реальних прибутків
різних соціальних груп. І нарешті, ціна - це знаряддя конкурентної
Ціна і ціноутворення  посідають провідне місце у ринковій економіці. Вони зумовлюють форми економічного зв'язку товаровиробників між собою та зі споживачами. Від рівня цін залежать існування виробництва і його масштаби, реалізація економічних інтересів виробників. Ціна має велике значення для споживача. Так, надмірна ціна може стати перешкодою для придбання товарів, а отже, й для реалізації інтересів споживачів. Ціни є одними із найдієвіших економічних важелів на рівні суспільства, підприємств, споживачів. Вони забезпечують поєднання економічних інтересів, сприяють підвищенню ефективності господарювання, прогресивному розвитку економіки. 
Традиційно в економічних словниках, підручниках, навчальних посібниках ціна визначалась як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, є втіленою й уречевленою в товарі абстрактною працею. Вона характеризується кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення споживної вартості за суспільно нормальних умов виробництва, середнього в цьому суспільстві рівня умілості та інтенсивності праці. 
Однак на практиці вартість одного товару (тобто витрати суспільно необхідного часу) часто вища, ніж вартість іншого товару, проте ринкова його ціна менша. Це зумовлено тим, що ціна залежить також від співвідношення попиту і пропозиції на товари. Якщо попит на товар перевищує пропозицію цього товару, то ціна перевищує вартість. На ціну також впливають інші чинники, не пов'язані з вартістю. 
Ціна є грошовим вираженням вартості товару тільки у разі існування рівноваги між попитом і пропозицією. 
У деяких випадках коливання цін зумовлене не вартістю, а іншими причинами. Через це універсальним визначенням ціни слід вважати таке. 
Ціна — це грошова сума, що сплачується за конкретний товар.

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав'язується згори.
Ціна є важелем встановлення пропорцій у господарстві в умовах конкуренції. Якщо в країні панує монополія державної власності на засоби виробництва, ціна втрачає роль регулятора економіки, перестає бути поряд з конкурентною боротьбою рушійною силою розвитку виробництва.
Ринкова ціна не може бути встановлена урядовим декретом чи указом президента країни. Для цього мають бути об'єктивні умови:
    демонополізація економіки на основі проведення приватизації;
    наявність конкурентного середовища;
    створення необхідних умов для підприємництва, розвитку всіх легальних форм господарювання.
Основні чинники зростання  продуктивності праці с одночасно  і чинниками зниження ціни.
До них слід віднести:
    зростання технічної оснащеності праці;
    підвищення культурно-технічного рівня і кваліфікації працівників;
    поліпшення організації виробництва і праці;
    використання матеріальної заінтересованості.
Визначальний вплив  на активність дії перелічених чинників має науково-технічний прогрес. Найсприятливіші  умови для зниження цін мають  ті країни, в яких успішно реалізуються головні напрями науково-технічного прогресу: прискорений розвиток науки, виникнення нових знарядь праці  та застосування нової технології, поява нових предметів праці 

2.Зміст та структура  ринкової ціни

МЕХАНІЗМ  ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ ЦІНИ ТОВАРУ (ПОСЛУГИ). РОЛЬ І ФУНКЦІЇ ЦІНИ

 
Механізм ціноутворення  в умовах ринкових відносин знаходить  свій прояв через рівень цін та їх динаміку. Коливання ринкових цін
• зумовлюється рядом факторів. Їх класифікація дає  змогу проаналізувати  зміни ринкової кон'юнктури, що відбуваються, виявити причини їх коливання та скласти прогнози на найближчу перспективу на основі пануючих тенденцій. Систематизація цінових факторів створює теоретичне  підґрунтя для свідомого управління динамікою цін та використовується  в сучасній ринковій практиці.
Виробник може обрати різні стратегію й тактику щодо зниження
собівартості  та ціни продукту для підтримки високого попиту, або,  навпаки, підвищення його ціни та для досягнення високих прибутків.
(урахуванням  об'єктивної основи формування  ринкової ціни товару .  можна твердити, що ринкова ціна товару (послуги) в широкому розумінні — це сума цінностей (грошей), яку споживач обмінює (віддає) у вигляді винагороди за можливість володіти товаром чи споживати послугу. 
Правильний підхід до ринкового ціноутворення означає визначення потреб та співвідношення між ціною й цінністю товару (послуги) в уяві «споживача. Важливо розробити такий механізм ціноутворення, який би оптимально задовольняв потреби кінцевого споживача й забезпечував отримання при цьому достатньо високого рівня винагороди виробника. Динаміка цін на конкурентному ринку формується під впливом двох
груп факторів: стратегічного й тактичного характеру
Вилив стратегічних факторів полягає в тому, що ціни формуються на
основі вартості товару (послуги), орієнтуючись на яку, вони зазнають
суттєвих коливань.
Тактичні фактори  знаходять свій прояв у тому, що ціни на конкретні товари (послуги) формуються під впливом кон'юнктури ринку, яка постійно змінюється.
Стратегічні й  тактичні фактори відрізняються тією роллю, яку вони відіграють в механізмі ціноутворення. Перша група факторів — це фактори тривалого впливу, друга — фактори, вплив яких постійно змінюється (протягом року, місяця, тижня або доби тощо). Перша група факторів є сприятливою для підприємств, обладнаних сучасною технікою, які застосовують новітню технологію та провідні методи організації праці (виграє той, у кого є нижчими витрати на виробництво та реалізацію товару та вищою якість товару (послуги). Друга група факторів сприяє розвиткові підприємств, які швидко та ефективно використовують ринкову кон'юнктуру. Їм, як правило, притаманні гнучкість виробничого процесу, ретельне формування виробничої інфраструктури, всебічне й глибоке вивчення ринку (високоякісний маркетинг), високопрофесійні кадри. Проте, у найвигіднішому становищі на ринку перебувають ті підприємства, які оптимально використовують обидві групи зазначених факторів. 
Класифікація  факторів ціноутворення залежно  від характеру впливу на формування ринкової ціни товару (послуги)
У свою чергу, сукупність факторів, що впливають на рівень та дидинаміку цін, можна поділити на дві інші групи: фактори зовнішнього непрямого впливу та внутрішнього (прямого, безпосереднього) вплину. В основу цього поділу покладений той факт, що підприємство не може регулювати чи змінити зовнішні фактори, тоді як внутрішні фактори воно повинно контролювати та змінювати, відповідно до ситуації, що склалася на ринку.
До внутрішніх факторів можна віднести маркетингові цілі підприємства, стратегію комплексу маркетингу, витрати на виробництво й реалізацію товару, рівень прибутку, організацію ціноутворення на підприємстві.
До зовнішніх  факторів відносять тип ринку та рівень розвитку конкуренції, оцінку платоспроможного попиту та співвідношення між  цінністю товару (послуги) в уяві споживача, загальну економічну ситуацію в країні, державну цінову політику, реакцію посередників на величину визначеної ціни тощо.
Розглянемо внутрішні  фактори, що впливають на рівень та динаміку цін на послуги.
Маркетингові  цілі підприємства. Для визначення оптимальної величини ціни підприємство повинно розробити стратегію обслуговування споживачів, чітко намітити цілі та завдання своєї діяльності, обрати цільовий ринок та позиціювати на ньому свої послуги. Чим точніше підприємством визначені цілі маркетингу, тим легшим для нього є процес визначення ціни. Найчастіше встановлюються такі основні цілі маркетингу: економічне виживання, максимізація ринкової долі, збільшення ринкової частки на основі лідерства щодо гарантування високої якості послуг, максимізація короткострокових прибутків. Наприклад, американські готелі ланцюга «Red Roof Inns» визначили себе як мотелі обмеженого обслуговування, що пропонують кімнати для тих, хто економить. Така ринкова позиція передбачає встановлення низьких цін.
Стратегія комплексу  маркетингу. Ціна — це лише один з інструментів
«marketing mix», що застосовуються підприємством з метою реалізації маркетингових цілей. Ціна повинна бути скоординованою з політикою реалізації запланованих послуг, побудовою збутової мережі та рішеннями у галузі реклами, стимулювання збуту для формування єдиної узгодженої та ефективної маркетингової програми. Наприклад, курорти, що планують реалізувати більшість пропонованих місць через оптових продавців, закладають певний запас у структурі вартості номера для можливості надання знижок оптовим продавцям.
Набір засобів просування послуг на ринку (реклама, pubIic reIations, персональний розпродаж, стимулювання збуту) також впливає на рівень цін. Наприклад, ресторан, що обслуговує клієнтів-нерезидентів, отримує менше повторних замовлень, ніж ресторан, який обслуговує місцеве населення й рекламує свої послуги в місцевих рекламних довідниках, отже потребує специфічної реклами. Менеджери ресторанів, які при встановленні цін не враховують рівень витрат на просування своїх послуг, можуть мати проблеми з доходами та витратами.
Як свідчить закордонний досвід, підприємства сфери послуг насамперед визначають рівні цін на пропоновані послуги й на цій основі формують всі інші показники своєї діяльності. Наприклад, компанія «Маггіоtt» відкрила для себе можливість розширення діяльності за рахунок освоєння нового сегменту ринку (для скромних за доходами споживачів) та запровадила систему готелів «FairfieId», використовуючи низьку ціну на пропоновані послуги для завоювання новою мережею мотелів конкурентних позицій на ринку. Відтак, цільова ціна готелів  «FairfieId» створила ринок нових послуг, що мають характерні особливості, цільових споживачів, а також і потенційних конкурентів. Отже, при розробці програми маркетингу підприємство повинно комплексно розглядати всі рішення по всім складовим «marketing тіх». 
Витрати на виробництво  і реалізацію товару та рівень цільового прибутку. Витрати на виробництво і реалізацію складають мінімальну , яку підприємство може встановити на свій продукт, і яка покривала б витрати на виробництво та просування продукту на ринок. Окрім покриття цих витрат, ціна повинна бути досить високою, щоб забезпечити відповідну норму прибутку для подальшого розвитку виробництва  та окупності інвестиційних коштів. Тому витрати та прибуток підприємства є важливими елементами стратегії ціноутворення. У міжнародній практиці кожне підприємство докладає зусиль до максимального зниження середніх витрат. Наприклад, «МсDonaIds» свого часу розробив ефективну систему швидкого обслуговування клієнтів, яка вимагала мінімуму витрат. Тому новим різновидам гамбургерів важко конкурувати з «МсDonaIds» за рівнем витрат на їх виробництво та реалізацію. Підприємства з порівняно низькими середніми витратами можуть встановити низькі ціни, які забезпечать зрештою завоювання значної частки ринку. Але низькі витрати не завжди передбачають зниження ціни. Деякі підприємства з низьким рівнем середніх витрат встановлюють ціни на тому ж рівні, що і конкуренти, забезпечуючи зниження вищого відсотка прибутку.
Як свідчить закордонний досвід, багато підприємств сфери послуг провадили нині всесвітньо відомі моделі та програмне забезпечення для оцінки витрат у їхньому тісному зв'язку з ціною. Наприклад, менеджери американської компанії «Embassy Suits» визнають необхідність (встановлення цього зв'язку і вважають, що найперспективніший клієнт — не обов'язково той, хто одноразово платить найвищу ціну за послуги й більше не користується ними. Модель ціноутворення, розроблена менеджерами «Еmdassy Suits», поетапно досліджує можливості щодо зниження витрат на робочу силу, рекламу, спеціальні заходи для стимулювання збуту послуг та інші витрати, що створює можливість знижувати ціни й збільшувати обсяг попиту.
Організаційні питання ціноутворення. У закордонній  практиці найчастіше саме керівництво  вирішує, хто з фахівців в межах організації повинен встановлювати ціни. Підприємства сфери послуг підходять до цього питання по-різному. На невеликих підприємствах ціни, як правило, встановлюються вищим керівництвом. На великих підприємствах механізм ціноутворення, як правило, розробляється загально-корпоративним чи регіональним відділом маркетингу або менеджерами відповідно до принципів, встановлених загально-корпоративним керівництвом. Підприємство розробляє план маркетингу, який включає місячні середні рівні цін та план цінових заходів на майбутній рік. Генеральний або корпоративний менеджер підприємства несе відповідальність за досягнення середніх значень рівнів цін та контролює відхилення від середніх показників. У періоди високого попиту ціни можуть досягати рівня, який значно перевищує заплановані середні показники. В той же час у періоди низького попиту вони будуть набагато нижчими від запланованих. Кожне підприємство має свободу в цінах, які воно встановлює на різні групи послуг, але на завершення фінансового періоду адміністрація підприємства повинна забезпечити реалізацію запланованого середнього рівня цін та досягнення цілей цінової політики корпорації.
Багато корпорацій в сфері послуг нині мають відділ управління доходами або відділ збуту, який відповідає за ціноутворення та координує свою діяльність з діяльністю інших відділів, які також здійснюють вплив на формування цін. У вітчизняній практиці аналогічні функції на великих підприємствах виконує планово-економічний відділ, а на малих — економіст або бухгалтер-калькулятор.
Розглянемо зовнішні фактори, що впливають на процес встановлення цін на послуги:
Обсяг платоспроможного попиту та ставлення споживачів до ціни. На думку фахівців, величина витрат визначає мінімальний рівень цін, а обсяг платоспроможного попиту — його верхню межу. Як кінцевий продавець, так і оптові покупці узгоджують рівень цін з обсягом доходів споживачів. Для встановлення оптимальної ринкової ціни спеціаліст з маркетингу повинен з'ясувати зв'язок між ціною та обсягом платоспроможного попиту на відповідний продукт (послугу). Але ринкові цінові фактори можуть ввести в оману, якщо розглядати їх лише як фотокартку. Необхідно постійно вивчати тенденції щодо зміни ставлення покупців до рівня цін, визначати детальні характеристики попиту та вносити відповідні та своєчасні корективи.
Рівні цін та якісні характеристики продукту конкурентів. Ціни конкурентів та їхня можлива реакція на дії підприємства щодо політики ціноутворення належать до основних зовнішніх факторів, які впливають на прийняття рішення щодо визначення ціни. Наприклад, організатор конференції, що повинна відбуватись у приміщенні готелю, насамперед з'ясує ціни та якість пропозицій аналогічних послуг конкуруючих готелів.
Визначивши ціну конкурентів, склад та якісні характеристики їх то пропозиції, підприємство може використати цю інформацію як базу для прийняття власного рішення про розмір ціни. Наприклад, за даними опублікованих матеріалів у процесі опитування туристів було встановлено, що клієнти сприймають якість послуг готельного ланцюга «Sheraton» у Сінгапурі на рівні якості послуг готелів ланцюга «Hilton». Отже, в уяві клієнтів ціни готелю «Sheraton» не повинні значно відхилятися від рівня цін готелю «Нilton». Саме тому «Sheraton» пропонує нижчі розцінки, ніж у розкішних готелях «Нilton», але дещо вищі, ніж в готелях середнього класу. Таким чином «Sheraton» використовує визначний рівень цін для забезпечення конкурентоспроможності власної пропозиції.
Ступінь розвитку конкуренції на ринку суттєво впливає на механізм Коугворення. У міжнародній практиці за ступенем розвитку конкуренції ринки споживчих товарів і послуг поділяють на чотири основні види за характерними ознаками та специфічними особливостями формування цін .
Кількість посередників на шляху від виробника до споживача. Споживчий товар чи послуга, як правило, проходить певний шлях від виробника до споживача, тому ціна, насамперед, залежить від кількості посередників (оптових і роздрібних продавців) на цьому шляху.
Ціна кожного учасника даного процесу залежить від рівня витрат, пов'язаних з виготовленням товару та його просуванням на ринок, частки прибутку та податків кожного з учасників.
Склад витрат у  різних підприємців є різним і обумовлений специфікою їх діяльності. У виробників товарів і послуг велику питому вагу посідають витрати, пов'язані з виготовленням товару, у оптових і роздрібних продавців — витрати обігу.
Державна цінова політика. Політика держави у сфері ціноутворення являє собою комплекс заходів щодо впливу на ціновий механізм, здійснюваних з метою регулювання економічної ситуації в країні на основі чинного законодавства. Запровадження певних законодавчих актів щодо регулювання цін може або збільшити витрати й, відповідно, вартість товарів та послуг, або, навпаки, обмежити відповідні регламентації з метою скорочення витрат, закладених у ціну продукту. Для ряду галузей, визнаних пріоритетними у розвитку економіки країни, надаються податкові та інші державні пільги. Водночас держава скорочує реалізацію деяких товарів та послуг шляхом накладення на їх виробників значної кількості податків та місцевих зборів (наприклад, виробництво та реалізація тютюнових й горілчаних виробів, послуг грального бізнесу тощо).
Інші зовнішні фактори. При визначенні рівня цін підприємство повинно враховувати й такі зовнішні ціноутворюючі фактори, як інфляція, економічне зростання або спад, відсоткова ставка банку, які впливають на визначення ціни будь-якого товару (послуги). Вони стосуються як витрат на його виробництво та реалізацію, так і на сприйняття споживачем ціни товару.
Перелік зовнішніх  факторів впливу на механізм ціноутворення  може суттєво змінюватись залежно  від конкретної ситуації на ринку.
Сукупність цінових  факторів умовно можна поділити на такі, що спрямовані на зниження цін  на товари (послуги), та, навпаки, на їхнє підвищення.
Вибір загальної орієнтації в ціноутворенні, підходів до визначення цін на нові товари чи послуги і ті, що вже виробляються, з метою збільшення обсягів їх реалізації й зміцнення ринкових позицій підприємство здійснює в рамках маркетингу.
Механізм ціноутворення  в ринкових умовах реалізується через  цінову політику, що являє собою  комплекс цінових стратегій і  тактичних прийомів щодо ініціативної зміни цін на товари й послуги підприємства. Можна сформулювати завдання підприємства щодо розробки цінової політики:  

·         визначення зв'язку ціни з життєвим циклом товару (послуги);
·         моделювання ставлення покупців до ціни товару чи послуги, вивчення цінової й нецінової еластичності та характеру попиту окремих
·        прошарків споживачів;
·        визначення місця ціни в системі конкуренції на ринку та ринкових
·        позицій конкретного товару чи послуги;
·        визначення характеру цінової адаптації нових товарів (послуг) на
·        ринку;
·        аналіз обмежень ринкового й неринкового характеру щодо ціни;
• визначення можливого  діапазону зміни ціни від мінімальної до максимальної величини;
• вибір методу розрахунку вихідної ціни товару (послуги);
• визначення тактичних  прийомів ініціативної зміни вихідних ринкових цін.
У міжнародній  практиці використовуються різні цінові стратегії та методи формування вихідної ціни товарів і послуг, тактичні підходи до ініціативної зміни цін. Цінова політика підприємства повинна тісно пов'язуватись із загальними цілями його діяльності на ринку, які мають або короткостроковий, або тривалий характер.
Вибір методу ціноутворення. Не завжди оптимально встановлена ціна повинна покривати усі витрати на реалізацію послуг та забезпечувати необхідну норму прибутку. У закордонній практиці найчастіше використовують три варіанти встановлення ціни: на основі витрат та цільового прибутку, який може змінюватись від 0 до максимальної величини;
На основі прогнозування  попиту споживачів; згідно з цінами на аналогічні товари й послуги конкурентів.
Ціноутворення на основі витрат і цільового прибутку (витратний метод) грунтується на калькуляції витрат та визначеного розміру прибутку.
Його найчастіше застосовують підприємства при реалізації короткострокової політики економічного виживання або політики максимізації
Поточного прибутку й прагнуть у короткий термін отримати прибуток від Інвестицій. При цьому чітко визначається нижня межа ціни, нижче якої вона не повинна впасти.
Недоліком цього  методу є ігнорування таких основних факторів, як:
(обсяг і характер  попиту на товари (послуги);
чутливість споживачів до динаміки рівня встановлених цін;
рівень цін на аналогічні товари та послуги конкурентів.
Переваги методу:
якщо підприємством досить точно визначено структуру витрат, механізм ціноутворення значно спрощується;
застосування  даного методу багатьма підприємствами створює умови для зниження цінової конкуренції.
Економічне виживання  — головна мета підприємств сфери послуг,  здійснюють діяльність в умовах жорсткої конкуренції, коли на ринку пропонується значна кількість аналогічних послуг. Підприємство ставить за мету зниження цін у таких випадках:
попит споживачів є еластичним до ціни (Ке>1);
підприємство прагне до зростання збуту послуг та передбачає,  що збільшення обсягу реалізації скоротить середні непрямі витрати;
за допомогою  зниження цін підприємство зміцнює конкурентні позиції на даному ринку або виходить на новий ринок.
Для досягнення поставленої мети застосовують низькі ціни — так звані ціни «проникнення на ринок» («penetration»); вони призначені для завоювання певної частки ринку й сприяють збільшенню обсягу
збуту послуг.
Максимізація  поточного прибутку має кілька різновидів. Наприклад, підприємство прагне досягти стабільно високого рівня прибутку (на рік або кілька років), максимально скориставшись вигідною для себе кон'юнктурою ринку. Різновидами стратегії максимізації поточного прибутку можуть бути:
• отримання  підприємством стабільного доходу протягом кількох років, що забезпечує достатній розмір середнього прибутку;
• планування підвищення прибутку на основі зростання капіталовкладень;
• прагнення  до швидкого отримання початкового  прибутку, якщо підприємство не має впевненості щодо сприятливого розвитку своєї діяльності, або відчуває нестачу грошових коштів.
Прибуток, до одержання  якого прагне підприємство, може розраховуватись як абсолютний або відносний показник. Абсолютний прибуток — це різниця між доходом, отриманим підприємством від реалізації послуг, та обсягом поточних витрат. Відносний прибуток визначається у відсотках до обсягу продажу.
Ціноутворення, зорієнтоване на конкурентів є найтиповішим для підприємств сфери послуг. Цей метод передбачає встановлення цін на рівні ринкових, що склалися у конкурентів, згідно з особливостями пропонованого сервісу та якістю послуг. При застосуванні цього методу є відсутнім прагнення до збереження безумовної рівноваги між рівнем цін та рівнем витрат. При цьому підприємство приділяє менше уваги коливанням попиту на послуги (якщо його обсяг є достатнім на даний час).
Ціноутворення з орієнтацією на попит передбачає вивчення уподобань споживачів, характеру і цінової еластичності попиту та встановлення цін, прийнятних для цільового ринку. Цей метод застосовується в тому разі, якщо для цільового прошарку споживачів ціна є визначальним фактором попиту. При цьому визначається так звана «цінова стеля» — максимальна ціна, яку споживач готовий заплатити за пропоновану послугу, тобто йдеться про врахування платоспроможного попиту споживача.
Для кожного з вищенаведених методів існує своя методика розрахунку ціни. Найпростішою та найбільш розповсюдженою є методика «Середні витрати плюс середній прибуток», яка передбачає нарахування відповідної середньої надбавки до собівартості товару чи послуги. Сума надбавки може бути стандартною для кожного виду товарів чи послуг або диференційованою залежно від виду послуг, обсягу та частоти їх пін. При цьому стандартна надбавка не дозволяє в кожному конкретному 
випадку врахувати  особливості споживчого попиту та конкуренції  й визначити оптимальну ціну. Проте  ця методика є досить популярною, що пояснюється трьома причинами:
як би ретельно фахівці підприємства не вивчали споживчий попит та ціни конкурентів, власні витрати вони знають краще. Тому, встановлючи ціни на базі витрат, їм не доводиться їх змінювати відповідно до змін попиту;
орієнтація на витрати вважається найбільш справедливим методом ціноутворення як щодо споживачів, так і щодо конкретних підприємства   

• даний метод  передбачає послаблення цінової  конкуренції, оскільки і підприємства галузі встановлюють ціну за однаковим принципом.
Якщо підприємство ставить за мету отримання цільового прибутку, воно визначає реалізацію певного обсягу послуг за певний період часу за встановленою ціною, тобто розраховує обсяг продажу, який дозволить покрити валові витрати й отримати цільовий прибуток.  Розрахунок ціни на основі «відчутної цінності» товару чи послуги є також одним з поширених методів ціноутворення у закордонній практиці. При розрахунку ціни за цим методом витратні орієнтири поступаються перед оцінкою характеру сприйняття цінових характеристик товарів чи послуг споживача. Щоб посилити відчутну цінність послуги для споживача, підприємство застосовує засоби нецінового впливу: надає додаткове сервісне обслуговування, певні гарантії щодо якості тощо. Таким чином, ціна лише фіксує в свідомості споживача цінність отриманої послуги.
Встановлення  вихідної ринкової ціни не є завершальним етапом процесу ціноутворення. Зупинивши  свій вибір на одній із наведених методик,
підприємство здійснює розрахунок вихідної ринкової ціни, враховуючи при цьому її психологічне сприйняття певними групами споживачів, сезонні та інші фактори коливання попиту, можливості стимулювання обсягу продажу та фактори тактичного характеру, визначає методи ініціативної (тактичної) зміни цін на товари й послуги шляхом застосування спеціальних тарифів, системи комерційних знижок чи надбавок до вихідних ринкових цін.
Незалежно від  цінової політики підприємства на ринку, об'єктивною основою для визначення вихідної ринкової ціни товару (послуги) виступають три показники: повна чи «обмежена» собівартість товару (послуги); реакція покупців на рівень ціни; ціни на аналогічні товари (послуги) конкурентів.
Найпоширенішим  у вітчизняній практиці є метод  встановлення вихідної ринкової ціни товару (послуги) на основі його (її) повної собівартості, до якої додаються податкові платежі та певна величина прибутку відповідно до цінової політики підприємства. А собівартість виробництва й реалізації є об'єктивною основою мінімальної ціни товару (послуги).
Найбільша частина  витрат обумовлена виготовленням товару (послуги) та складає його (її) виробничу собівартість. Інша частина витрат виробника товару (послуги) пов'язана з утриманням адміністративно-управлінського апарату, формуванням поточних активів, сплатою відсотків за користування кредитами, рядом податків, що частково формуються за рахунок собівартості та прибутку тощо.
В Україні витрати, що включаються до собівартості, витрати, що покриваються прибутком та склад валових витрат, що визначаються з метою розрахунку оподатковуваного прибутку, регламентовані Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств і організацій"». Показник собівартості товару (послуги) як в Україні, так і в інших країнах включає не всі витрати підприємця. Частина витрат відноситься до фінансових результатів.
У міжнародній  теорії та практиці показник собівартості вважають одним з найскладніших  економічних показників. Так, впродовж свого життєвого циклу товар (послуга) проходять кілька стадій з визначеним рівнем витрат, їх складом та зміною цих показників у зв'язку зі зміною попиту, можливістю збільшення чи зменшення обсягу продажу тощо. В аналітичних розрахунках використовується середня ринкова ціна продукту, яка формується з урахуванням його середньої собівартості за визначений період часу та залежить від обсягу його реалізації, фондомісткості та інших факторів.
У свою чергу, величина собівартості одиниці продукції (товару, послуги), як і ціна, що встановлюється на її основі, обумовлена загальним рівнем витрат підприємця й обраними методами розподілу витрат.
Витрати групуються за різними принципами, кожний з яких має самостійне значення та сферу застосування. Так, за економічним змістом витрати  поділяють на окремі елементи, за цільовим призначенням — на калькуляційні статті, за принципом віднесення на собівартість прибутку — на прямі та непрямі (накладні), за характером еластичності до зміни обсягу діяльності — на умовно-постійні та умовно-змінні.
Комплексне застосування різних принципів групування поточних витрат підприємства дозволяє аналізувати як загальні результати, так і результати діяльності окремих підрозділів підприємства, собівартість і рентабельність окремих видів продукції (товарів, послуг).
Так групування витрат по елементам дозволяє аналізувати  їх структуру у динаміці за кілька років, давати оцінку щодо ефективності використання  окремих видів ресурсів, що знаходяться у розпорядженні підприємства, визначати вплив різних факторів виробництва товарів (послуг) на динаміку їх обсягу.
В основу калькуляційного  групування витрат покладений принцип  узагальнення витрат за цільовим призначенням й виділяються при прямі витрати, пов'язані з виробництвом чи реалізацією продукції (робіт, товарів, послуг) й загальні витрати управлінського характеру, а також загальні позареалізаційні витрати, неексплуатаційні витрати  тощо.
До недавнього часу в Україні (за часів централізованої  економіки) склад калькуляційних статей витрат суворо регламентувався галузевими положеннями по обліку й калькулюванню собівартості продукції.
На сучасному  етапі кожне підприємство має право самостійно визначити, у розрізі яких калькуляційних статей воно буде враховувати собівартість та які прямі й накладні витрати включатимуться до індивідуальної  собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг). Відповідно  до вітчизняного стандарту бухгалтерського обліку витрат (ПБО 16) вимоги, які повинні виконувати виробники продукції, робіт та послуг, полягають в необхідності визначення фінансових результатів за окремими видами діяльності, формування загальної суми витрат у межах обумовленого їх складу, правильного розподілу їх за звітними періодами.
На практиці підприємства різних галузей народного господарства України не ведуть облік витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, товарів, послуг) у розрізі таких груп статей:
- матеріальні  витрати на виробництво й реалізацію  продукції, робіт, товарів, послуг;
- витрати на  оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи від фонду оплати праці;
• амортизаційні  відрахування;
• інші витрати.
Такий склад  витрат наближений до складу, який застосовується у міжнародній практиці, що дозволяє організувати облік відповідно до вимог міжнародних стандартів та отримати інформацію, необхідну для управління підприємством, і використовувати її в його економічній
діяльності.
Облік витрат за видами діяльності передбачає групування витрат підприємства за калькуляційними статтями, що дозволяє не лише визначити та проаналізувати рівень собівартості й рентабельності окремих видів продукції (робіт, товарів, послуг), але й узагальнювати витрати за «центрами відповідальності». При формуванні такої інформації створюється можливість планування основних показників діяльності окремих підрозділів підприємства та видів продукції. Вже на стадії планування можна розробляти оперативний бюджет, який складається з двох частин: «програмний бюджет» і «бюджет за центрами відповідальності».
Комплекс питань, що стосуються планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг, визначення їх прибутковості, рентабельності і цін завжди знаходиться в центрі уваги уряду, вчених-теоретиків та практиків. При переході до ринкових відносин впродовж останнього десятиріччя міністерствами і відомствами було розроблено і прийнято галузеві інструкції, де знайшли відображення галузеві особливості формування, планування, обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, цін, організації внутрішньогосподарського розрахунку.
У зв'язку з реформуванням  системи бухгалтерського обліку і прийняттям положень (стандартів) 3 «Звіт про фінансові результати» та 16 «Витрати», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, склад і порядок формування собівартості продукції (робіт, послуг) зазнали докорінних змін. Але деякі з них не можна застосовувати в процесі калькулювання цін та визначення прибутковості і рентабельності окремих видів продукції, робіт і послуг.
Так, у ПБО 16 немає  визначення повної собівартості продукції, а дано лише поняття «виробничої  собівартості». У ПБО 3 передбачено, що різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації товарів, робіт, послуг без податку на додану вартість і акцизного збору та виробничою собівартістю, що включає прямі витрати на виробництво продукції, робіт, послуг, а також загальновиробничі витрати, складає валовий прибуток (збиток) підприємства, за рахунок якого покриваються адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, які не  включаються до собівартості продукції, робіт, послуг. Таким чином визначаються фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток), що призводить до необгрунтованого зниження собівартості продукції та підвищення рентабельності підприємства. При цьому фінансові результати окремих видів діяльності не відображаються. Окремо виділяються лише доходи і витрати від участі в капіталі, інші фінансові доходи і витрати, інші доходи і витрати надзвичайні доходи і витрати, податки з надзвичайного прибутку, чистий прибуток і збиток підприємства.
Отже відповідно до стандартів ПБО при формуванні собівартості продукції, робіт, послуг не враховується ціла низка витрат, безпосередньо пов’язаних  з виробничим процесом, з виготовленням та реалізацією продукції, робіт та послуг, в т. ч. оплата праці керівників підприємства; фахівців, від зусиль яких значною мірою залежить ефективність виробництва реалізації окремих видів продукції, витрати на утримання і цінування основних засобів, необоротних матеріальних активів, витрати на утримання підрозділів підприємства, пов'язаних зі збутом продукції, витрати на техніку безпеки та охорону праці, на дотримання санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог тощо. У публікаціях багатьох провідних вчених-економістів в т. ч. в галузі бухгалтерського облік і аудиту стверджуються, що визначена таким чином собівартість продукції (робіт, послуг) не є економічно обґрунтованою і не може повною мірою відображати рівень фактичних витрат на виробництво як усієї пущеної продукції, так і окремих її видів. З іншого боку, «скорочена собівартість» може бути використана у механізмі варіювання ринковими цінами і тарифами, як об'єктивна основа формування мінімальної ціни окремих видів товарів (робіт, послуг).
Що стосується бухгалтерської фактичної калькуляції, то в умовах ринкового механізму  ціноутворення вона втратила свою практичну  цінність, тому що ціни і тарифи визначаються на основі планової, а не бухгалтерської калькуляції фактичної собівартості продукції. Крім того враховується співвідношення попиту і пропозиції, стан розвитку конкуренції, інші ринкові фактори.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.