На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа ВВП в економчнй систем

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 19.09.2012. Сдан: 2012. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?
Зміст
 


Вступ

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси - виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.
Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, її економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).
Валовий внутрішній продукт держави - це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.
 


1. Економічна сутність валового внутрішнього продукту.

У найзагальнішому вигляді валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою узагальнений підсумок діяльності національної економіки. Виникає питання: як можна врахувати в порівнянному вигляді виробництво мільйонів найменувань товарів, що виробляються, і послуг, які надаються - взуття, молока, м'яса, літаків, будинків, книг, і т.ін.? Зрозуміло, що підсумкова оцінка результатів економічного розвитку може бути дана тільки у вартісній формі. Іншого способу підрахунку різнорідних корисних вартостей в сучасних умовах не існує. Однак такий метод обліку, з одного боку, будучи єдино можливим, з іншого боку, породжує чимало теоретичних проблем. їх можна розділити на дві групи - прямі і непрямі проблеми.
Прямі проблеми пов'язані з вимірюванням об'єктів обліку, доступних для відображення у ВВП. Серед них виділяються чотири основні проблеми.
По-перше, це проблема подвійного рахунку і випливає з неї необхідність розмежування проміжного і кінцевого продукту. Справа в тому, що будь-який продукт, що виробляється, - це результат праці великої кількості людей, який проходить кілька стадій виробництва. На кожній наступній стадії відбувається збільшення вартості продукту, який створюється: до нього додається вартість, яка створюється на даній стадії. Загальна вартість продукту, який виходить з даної стадії виробництва, включає не тільки витрати, здійснені на даній стадії, але і витрати, зроблені на попередніх стадіях (у формі витрат на сировину, матеріали, електроенергію, та інших матеріальних витрат). І кожен раз загальна вартість продукту включає витрати, які вже здійснені на попередніх стадіях. Це означає: скільки відбувається виробничих циклів від первинної видобутку первинної сировини до випуску кінцевого продукту, стільки разів відбувається облік здійснених на відповідній стадії витрат. Можливий облік одних і тих же витрат два, три і більше разів. Для вимірювання вартості проміжних продуктів такий спосіб виправданий, проте при оцінці кінцевих результатів він непридатний, оскільки до підсумкового результату одні й ті ж витрати включаються декілька разів, і загальний обсяг матеріальних благ, які має в своєму розпорядженні суспільство, виявляється завищеним.
Наприклад, хліб - кінцевий продукт, а борошно для його випічки - проміжний. Тому, якщо до складу ВВП включати вартість борошна не тільки на стадії випічки хліба, а й на стадії його намолоту із зерна, то вийде якраз завищення вартості, тобто подвійний рахунок. Ось чому для оцінки кінцевого результату - вартості хліба - треба включати в нього вартість борошна тільки один раз: або на стадії намолоту борошна, або на стадії випічки хліба. Потрібно пам'ятати, що частина продукції борошняних заводів йде в кінцеву реалізацію без використання як проміжний продукт для випічки хліба. З урахуванням цієї обставини і застосовується метод доданої вартості.
Суть його полягає в тому, що на кожній стадії виробництва визначається величина доданої вартості шляхом відрахування від загальної величини вартості продукції, випущеної на даній стадії, витрат на куповані матеріальні ресурси. До складу ВВП включаються тільки кінцеві товари і послуги, вартість яких розраховується на основі методу доданої вартості. Такий підхід дозволяє уникнути багаторазового підрахунку одних і тих же витрат. Наприклад, у вартість автомобіля як кінцевий продукт буде включатися вартість заліза, яке пішло на створення металевого кузова, тільки один раз, причому цей облік буде здійснюватися на стадії видобутку залізної руди в кар'єрі. Аналогічно, при підрахунку витрат по переробці руди і доведенню її до вигляду кузова вартість чавуна, виплавленого з неї, увійде до вартості кузова також тільки один раз, а саме на стадії його виплавки, виключаючи подвійний рахунок у ході подальшої переробки чавуну. Так само і вартість сталі, виплавленої з чавуну, піде «в залік» вартості автомобіля не в повному обсязі, а за вирахуванням витрат на видобуток руди і виплавку чавуну.
Отже, до складу ВВП включаються тільки кінцеві товари і послуги, вартість яких вимірюється за ринковими цінами. Ринкові ціни включають непрямі податки. Якщо з ринкової ціни відняти непрямі податки, то одержимо чистий ціну, яку фірми фактично отримують за свій товар. Розміри виробництва товарів і послуг, виміряні в таких очищених цінах, дозволяють визначити національний дохід. Повертаючись до прикладу з борошном, можемо чітко сказати, що борошно підлягає включенню до складу ВВП тільки в тій частині, яка представлена кінцевим продуктом, а саме тією частиною, яка пішла у роздрібний продаж у вигляді борошна. Все інше борошно є проміжним продуктом і тому не включається у ВВП. Його вартість увійде до ВНП через вартість кінцевого продукту - хліба.
По-друге, частина кінцевих товарів і послуг не приймає товарну форму, тобто не обмінюється на гроші, наприклад, державні послуги у вигляді послуг судів, правоохоронних органів, чиновників держструктур, і та інше, хоча всім ясно, що такі послуги потрібно будь-яким способом оцінити. Крім того, не піддається обліку, хоча й існують реально, частина ВВП, пов'язана з домашніми послугами. Ця частина ВВП враховується статистикою лише в тій мірі, в якій вона створюється найманим персоналом.
По-третє, частина грошових виплат, які зовні можуть бути прийняті за отримані прибутки, по суті ними не є і тому не підлягають зарахуванню до складу ВВП. Це так звані трансфертні виплати, які не пов'язані з виконанням тими, кому ці виплати призначені, яких-небудь функцій зі створення товарів або надання послуг. Трансферні виплати можуть здійснюватися як державою, так і приватним сектором. Приклад державних трансфертних виплат - допомога по безробіттю, різні приватні пожертви. Аналогічну роль відіграють також покупка і продаж цінних паперів: суми, отримані від них, прямого відношення до створення продукції не мають і тому також не повинні враховуватися при визначенні величини ВВП.
По-четверте, проблеми, пов'язані з вимірюванням розмірів ВВП, виникають і у зв'язку з існуванням перепродажу багатьох товарів, тобто переходом їх з рук в руки. Так, якщо людина купила автомобіль, а потім його продала, ясно, що вартість автомобіля не повинна зараховуватися до ВВП, оскільки таке зарахування означало б фактично подвійний рахунок. Однак, якщо від перепродажу автомобіля отримано доходи, вони повинні бути враховані в складі ВВП.
Друга група проблем вимірювання ВВП - непрямі - пов'язана з тим, що деякі обставини, які прямо стосуються створення ВВП, лежать поза досяжністю статистичного обліку або оцінки. Таких обставин сім.
По-перше, можливість використання даних про загальну величиною ВВП для оцінки рівня розвитку країни. Навіть якщо б і не існувало першої групи проблем вимірювання ВВП, сама по собі величина ВВП, виміряна скільки бажано точно, ще не дозволяє оцінити рівень розвитку країни, оскільки вона не співвіднесена з кількістю людей, що його створюють. Ясно, що ВВП обсягом, наприклад, 500 млрд. дол. при населенні 10 млн. і 100 млн. - це не одне і те ж. Тому нарівні із загальним обсягом велике значення має і душовою обсяг. ВВП. Особливо наочно необхідність використання обох показників видно при дослідженні динаміки зростання ВВП і населення. Якщо ВВП зростає швидкими темпами, але населення зростає ще швидше, то душовий ВВП падає, що є свідченням погіршення умов життя, незважаючи на економічне зростання.
По-друге, обмежена можливість використання даних про загальну величиною ВВП для оцінки життєвого рівня населення, оскільки у величині ВВП не відображений характер його розподілу в суспільстві, тобто абсолютно не видно, наскільки рівномірно він розподілений між різними верствами суспільства. Душевой розмір ВВП може створювати спотворене уявлення про рівень життя в країні, оскільки він швидше за все не відображає реальний розподіл матеріальних благ, які створюються. Реальністю може бути, наприклад, такий розподіл, при якому 90% ВВП належить 10% населення.
По-третє, в облікованої величиною ВВП не відбиваються вигоди, які люди отримують від збільшення вільного часу. З розвитком суспільства збільшення ВВП супроводжується зростанням можливостей для відпочинку та розваги. Одна і та ж величина ВВП навіть при рівній чисельності населення в двох країнах може бути виразом неоднакового рівня життя саме внаслідок відмінностей у продуктивності праці в цих країнах. В результаті цих відмінностей зручність життя за інших рівних умов, вище там, де кращі умови для відпочинку, який набуває форми більшої тривалості відпусток, канікул, святкових днів, і т.п.
По-четверте, в виміряної офіційною статистикою величині ВВП також не отримує належного відображення поліпшення якості продукції, яка виробляється. Справа в тому, що вартісні вимірники враховують не тільки динаміку фізичного обсягу продукції, а й зміна цін. Тому поліпшення якості продукту може жодним чином не відбитися в виміряної і офіційно врахованої величиною ВВП (не кажучи вже про те, що за зростанням величини ВВП може переховуватися інфляція в «чистому вигляда»). Більше того, можливі ситуації, коли реальне поліпшення якості супроводжується зменшенням вартісної величини ВВП (наприклад, поява нових ліків, які при меншій ціні є ефективніше, ніж старі). З іншого боку, недосконалість вартісних показників при оцінці динаміки фізичного обсягу виробництва частково долається шляхом використання так званих порівнянних цін. Однак потрібно пам'ятати, що застосування таких цін перешкоджає можливості відображення у ВВП поліпшення якості товарів і послуг, тому що зростання якості повністю повідомляється і з підвищенням ціни.
По-п'яте, істотний недолік вартісної оцінки ВВП - те, що при такому способі його вимірювання ми позбавлені можливості порівнювати користь того або іншого товару з іншим. Наприклад, якщо дві книги вартістю 10 грн. враховані в складі ВВП, то той факт, що одна з них - Новий Заповіт, а інша - порнографічний роман, абсолютно зникає з поля зору і позбавляє можливості визначити суспільну корисність даного набору матеріальних благ і послуг.
По-шосте, у ВВП абсолютно не відбиваються витрати, які суспільство несе у зв'язку з виробництвом матеріальних благ і наданням послуг, перш за все ті втрати, які страждає навколишнє середу від виробничої діяльності людей та їх споживчої поведінки. Ясно, що в умовах індустріального суспільства зростання ВВП супроводжується зростанням навантажень на навколишнє середовище, і по мірі цього зростання вигоди від його продовження в зростаючій мірі необхідно зіставляти з витратами. В результаті може виявитися, що продовження зростання недоцільне у зв'язку з тим, що вигоди від збільшення кількості благ переважують витратами від зростання збитків навколишньому середовищу. Існуючі методи вимірювання ВВП поки що не дозволяють кількісно оцінити це співвідношення. Однак деякі економісти намагаються зв'язати ці дві сторони, доповнюючи показник ВВП при оцінці рівня розвитку економіки показниками, які враховують нематеріальні плюси і мінуси від продовження економічного зростання. Так, наприклад, Вільям Нордхауз спільно з Нобелівським лауреатом Джеймсом Тобіном розробили показник економічного добробуту, яке представляє (у спрощеному вигляді) суму чистого національного продукту (ЧНП) і вартості відпочинку і позаринкових послуг, зменшену на величину несприятливих витрат (наприклад, оборонних витрат). Нарешті, по-сьоме, з вимірюванням ВВП пов'язана ще одна важлива проблема - облік результатів функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової (нелегальної) економіки в країнах з розвиненою ринковою і з перехідною системою не співпадають. В принципі, з позицій здорового глузду, будь-яка підприємницька діяльність, яка не завдає збиток суспільним інтересам, повинна бути узаконена і з цієї точки зору відноситися до легальної економіки. Оскільки в ринковій економіці подібних видів діяльності переважна більшість, то там до нелегальної економіки належать передусім злочинні види бізнесу (поширення наркотиків, проституція, рекет, і т.п.). У колишніх соціалістичних країнах з тією зайвою регламентацією виробничої діяльності з боку держави, яке існувало тривалий період, під заборону потрапляв значне коло цілком нормальних, з точки зору суспільних інтересів, видів занять. Однак незалежно від специфіки законодавства тієї або іншої країни загальним моментом виступає те, що в будь-якій країні певна частина ВВП прихована від офіційного обліку. Причому офіційно врахований ВВП може відрізнятися від фактичного на 10-50% залежно від методики оцінки. Крім того, частина неврахованої економіки в принципі може бути більш-менш точно врахована, однак саме включення відповідних даних до офіційних публікацій може не проводитися з принципових міркувань. Знов-таки неточність офіційних публікацій - не підстава для висновку про їх непридатність для цілей аналізу, оскільки головне - аналіз динаміки, темпів зростання ВВП. А якщо частка тіньової економіки не змінюється, то офіційні і реальні темпи зростання співпадають. Проблеми достовірності оцінок можуть виникати в тому випадку якщо частка тіньової економіки змінюється. Тоді важливість достовірної оцінки цієї частки підвищується. Одним з мотивів виходу підприємництва «в тінь» може бути прагнення уникнути оподаткування або побоювання втратити деякі види виплат, які виходять від держави (наприклад, допомога по безробіттю). Тому, хоч тіньова економіка не може бути повністю ліквідована, продумана державна політика, наприклад, у сфері оподаткування, здатна послабити тенденцію до зростання частки тіньової економіки. Ця проблема надзвичайно актуальна в сучасних умовах в Україні, де частка тіньової економіки, навіть за заниженими офіційними оцінками, становить 50%. У такій ситуації виникає питання про те, чи здатне взагалі уряд здійснювати регулюючі заходи, не кажучи вже про яку-небудь стабілізаційну політику. Адже якщо уряд офіційно контролює меншу частину реально функціонуючої економіки, то, швидше, саме тіньова економіка диктує владі, в якому напрямку рухатися, виходячи з потреб самої тіньової економіки а не з інтересів суспільства.
Отже, ВВП при всіх труднощах і проблемах його вимірювання виступає важливим показником рівня економічного розвитку тієї чи іншої країни і відображає рівень життя, досягнутий в ній. Для цілей економічного аналізу використовується також показник валового національного продукту (БНП). Валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт взаємопов'язані, але не тотожні. Якщо ВНП відображає результати виробничої діяльності національного капіталу, тобто включає певну кількість товарів і послуг, створених на підприємствах, що належать капіталу даної країни, в тому числі, що знаходяться за кордоном, то до складу ВВП включається вся продукція, створена на території цієї країни , у тому числі й іноземним капіталом. Це означає, що ВВП і ВНП співпадають в тій частині, яка охоплює товари і послуги, створені національним капіталом на території даної країни. Другий же частиною ВНП є продукція, створена національним капіталом за кордоном, а ВВП, відповідно продукція, створена іноземним капіталом на території даної країни. Перевищення ВНП над ВВП означає, що вітчизняні підприємці за кордоном створюють продукції більше, ніж іноземні підприємці в даній країні, і навпаки. В офіційних статистичних публікаціях, зокрема, в Україні використовується показник ВВП.


2. Методи обчислення валового внутрішнього продукту.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за доходами).

2. 1. Виробничий метод.

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули [4, С. 52]:
ВВП = ?(ВВ - MB) + (ПП - С), де:
ВВ — валовий випуск окремих галузей;
MB — матеріальні витрати окремих галузей;
ПП — продуктові податки;
С — субсидії;
(ПП - С) — чисті продуктові податки.
Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.
Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами-резидентами. До них відносять такі податки як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін.), мито тощо.
Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; суб­сидії на експорт і імпорт та ін.

2.2. Метод кінцевого використання.

Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу[10, С. 122]:
ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де:
СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;
ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;
ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;
ЧЕ —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім).
Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогосподарств-резидентів на споживчі товари і послуги а також витрати органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.
Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (СВ) включають:
1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;
2) споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків тощо;
3) споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання;
4) споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном під час відряджень, тури­стичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних заку­пок нерезидентів на території даної країни.
Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату державних працівників і службовців, а також витрати, пов'язані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки.
До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові трансфертні платежі — це державні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і послуги. Нарешті, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг, що є компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати містять як державні за­купки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т) [12, С. 73]:
ДВ = ДЗ + Т.
При цьому не має значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при визначенні ВВП враховуються тільки виграти держави на закупку товарів і послуг.
Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:
ВІ = ЧІ + А,
де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;
А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відно­влення зношеного капіталу.
Валові інвестиції —це не що інше, як валове нагромадження, яке включає чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені в поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.
До складу валового нагромадження включають нагро­мадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.
Валове нагромадження основного капіталу — це вкладання інвестицій (коштів) в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це активи, як результат попереднього виробництва, які про­тягом довгого часу (більше року) використовуються у процесі виробництва товарів та послуг. Це будівлі та спо­руди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо. Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 p.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього витрат на геологопошукові роботи, створення та придбання програмного забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які є основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальний ремонт[11, С. 97].
Валове нагромадження основного капіталу включає також виграти на поліпшення невироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироблених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Вони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням (меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, є виробничою діяльністю й тому вартість невироблених активів включається до нагромадження основного капіталу.
Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного виробництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно на момент надходження або вилучення.
Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відносяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.
Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що на­даються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігрантів та ін.
Експорт і імпорт послуг охоплює всю сукупність мате­ріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазна­чалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг[7, С. 63].

2.3. Розподільчий методом.

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом вико­ристовують таку формулу:
ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С), де:
ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;
ВКП — валовий корпоративний прибуток; він розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіденди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи й амортизацію (НрП);
ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;
НП — неприбуткові податки, що включають по­датки на продукти та інші податки на ви­робництво і імпорт;
С — субсидії на продукти та інші субсидії, по­в'язані з виробництвом і імпортом;
(НП - С) — чисті неприбуткові податки.
Заробітна плата найманих працівників сплачується роботодавцями у грошовій і натуральній формах. Вона включає власне заробітну плату і відрахування на соціальне страхування. Заробітна плата охоплює всі види заробітків, у тому числі премії, доплати, надбавки, що нараховані у грошовій або натуральній формах незалежно від джерела фінансування, тобто за рахунок собівартості і прибутку, а також грошові суми, нараховані працівникам згідно з законодавством за не відроблений час (щорічні відпустки, святкові дні тощо). Заробітна плата враховується до відрахування податків та інших утримань, які здійснюються стосовно найманих працівників. Відрахування на соціальне страхування здійснюються роботодавцями, аби забезпечити найманим працівникам у майбутньому право на отримання соціальної допомоги [3, С. 168].
Неприбуткові податки - це обов'язкові платежі, що їх стягує держава з виробничих одиниць у зв’язку з виробництвом і імпортом товарів та послуг або використанням факторів виробництва. Ці податки сплачують підприємства незалежно від наявності прибутку. Вони складаються із податків на продукти та інших податків на виробництво. Щодо податків на продукти, то про це було сказано раніше. Інші податки на виробництво пов'язані з використанням факторів виробництва (землі, основного капіталу, робочої сили), а також включають платежі за ліцензії і дозвіл на заняття якою-небудь виробничою діяльністю та ін. До цих податків не відноситься податок на прибуток та прибутковий податок з громадян.
Субсидії — це поточні платежі, які держава надає підприємствам у зв'язку з виробництвом, продажем та імпортом товарів і послуг або використанням факторів виробництва для здійснення відповідної економічної і соціальної політики в країні. Субсидії складаються із субсидій на продукти та субсидій на виробництво і імпорт. Субсидії на виробництво та імпорт включають субсидії, які підприємства отримують вад держави у зв'язку із використанням праці особливого контингенту (інвалідів, підлітків тощо), для стимулювання використання відповідних видів сиро­вини, енергії тощо, для зменшення шкідливих викидів у атмосферу, обробки і використання відходів виробництва.
Валовий корпоративний прибуток — це частка валової доданої вартості, що залишається у виробників після відшкодування витрат на заробітну плату і чистих неприбуткових податків.
Змішаний доход — це доход, що отримують домашні господарства, індивідуальні підприємці від функціонування некорпорованих підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні госпо­дарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, у яких вони самі й працюють, а також інші види вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі виробництва. Розподілити його на окремі елементи первинних доходів (заробітну плату, прибуток та ін.) та відокремити один від одного практично неможливо. Тому він дістав назву змішаного доходу.
Валовий корпоративний прибуток і змішаний доход визначаються на валовій основі, тобто до відрахування споживання основного капіталу (амортизації) [12, С. 73].
Для економіки в цілому валовий корпоративний прибуток і змішаний доход розраховують як різницю між ВВП і оплатою праці найманих працівників та чистими неприбутковими податками. Це є особливістю розподільчого методу. Звичайно, показники корпоративного прибутку і змішаного доходу можна було б обчислити на основі бухгалтерської звітності. Але це є дуже трудомісткою і складною справою. Тому в економічній практиці розподільчий метод має другорядне значення і обмежене застосування.


3. Динаміка валового внутрішнього продукту України за 2009 – 2011 рр.

За даними Держкомстату, реальний ВВП України в 2009 скоротився на 15%, що відповідало останніми прогнозами Міністерства економіки та НБУ. Номінальний ВВП за 2009 р. склав 912 млрд. 563 млн. грн.
В Україні - найбільше зниження ВВП серед країн СНД. Для порівняння зазначимо, що згідно з даними, опублікованими Статкомітетом СНД, в середньому по країнах СНД реальний ВВП скоротився в 2009 р. на 7%. Як завжди, це приблизно відповідає ситуації в Росії, де зниження реального ВВП в 2009 р. склало 7,9%. Найгірший, крім Україна, результат по країнах СНД - у Вірменії (падіння на 14,4%).
За даними Рахункової палати ВВП України в 2009 р. впав на 13,9%.
"Наша локальна фінансова криза переросла в системну кризу ... У державному бюджеті було закладено зростання (ВВП) на 0,4%, він знизився ні багато ні мало на 13,9%. Це зниження більше ніж в будь-якій країні Європи, більше ніж в будь-якій країні СНД ", - сказав голова Рахункової палати Валентин Симоненко.
Він також повідомив, що загальний державний борг України в 2009 р. склав 35% ВВП або 310 млрд грн. За його даними, прямий борг збільшився на 80% і становить 210 млрд грн, урядові гарантії перевищили в два рази норму закону про держбюджет (не більше 37 млрд грн) і склали 100 млрд грн. «Такі показники держборгу і, найголовніше, динаміка, вона навіть не критична, а на грані, на межі катастрофи", - сказав глава Рахункової палати.
За даними Держслужби статистики Реальний ВВП України за 2010 р. порівняно з 2009 р. виріс на 4,2%.
Як повідомлялося, за результатами року негативні показники продемонстрували будівництво (-4%), сільське господарство (-0,9%), оплата послуг фінансових посередників (-10%) і обсяг субсидій (-24,8%). На оцінці ВВП також позначилося уповільнення зростання інших показників, експорт, попит домогосподарств, освіта, охорона здоров'я, а також фінансова діяльність.
Державна служба статистики оприлюднила оперативну оцінку ВВП за четвертий квартал 2011 року. Реальний ВВП України за 2011 рік порівняно з 2010 роком зріс на 5,2%.
За даними Держстату, ВВП Україні за четвертий квартал 2011 року порівняно з аналогічним періодом 2010 року (у постійних цінах 2007 року) склав 104,6%, а з третім кварталом 2011 року з урахуванням сезонного фактора - 100,6%.
Номінальний ВВП за 2011 рік склав 1314 млрд.грн.


4. Провідні напрямки формування ефективної структури ВВП в Україні.

 


Висновки

Один з узагальнюючих статистичних показників розвитку національного господарства, основний показник у системі національних розрахунків. ВВП являє собою сукупну ринкову вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів та послуг як у матеріальному, так і в нематеріальному виробництві за певний статистичний період (як правило, за рік). Під кінцевим виробництвом розуміються товари та послуги, що купуються для кінцевого використання, а не для перепродажу або подальшої переробки. Продаж проміжної продукції не враховується при підрахуванні ВВП. Це позначає, що ВВП можна визначити, підраховуючи та сумуючи додані вартості, створені всіма фірмами в економіці. Додана вартість - це ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою, з відніманням вартості використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів тощо. Це виробничий метод підрахунку ВВП. Крім того, існують методи розрахунку ВВП по прибутках та по витратах.


Список використаних джерел

1.      Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. – К., 1997. – 224 с.
2.      Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка. — К., 2001. — 517с.
3.      Дорнбуш Рудігер, Фішер Стенлі. Макроекономіка. — К., 1996. — 814с.
4.      Коюда П.М. Макроекономіка. — Х., 2001. — 236с.
5.      Кучерявенко І.А. Макроекономіка.— К., 2003. — 239с
6.      Лебединська Л.Д. Макроекономіка. — Чернігів, 2002. — 128с.
7.      Малиш Н.А. Макроекономіка. — К., 2003. — 182с.
8.      Манків Грегорі Н. Макроекономіка. — К., 2000. — 588с.
9.      Основи економічної теорії: Мікроекономіка. Макроекономіка / А.К. Покритан (ред.). — О., 1999. — 494с
10. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. — К., 1999. — 334с.
11. Рабштина В. М. Макроекономіка. — Суми, 1998. — 311с.
12. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. – К., 1999. – 288 с.
13. http://www.rbc.ua/rus/top/show/gossluzhba-statistiki-vvp-ukrainy-za-2010-g-sostavil-1-trln-31032011133800
14. http://www.rbc.ua/rus/top/show/schetnaya_palata_vvp_ukrainy_v_2009_g_upal_na_13_9_12022010

15.  

 




и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.