На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Шляхи пдвищення ефективност виробництва

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 19.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ИПЛОМНА РОБОТА 

 на тему 

"Шляхи підвищення  ефективності виробництва" 
 

Вступ 
 

Актуальність теми. В економіці України в 2003–2004 роках  відбулося зростання обсягів  виробництва. На жаль, зазначені процеси  не є результатом поліпшення стану  та підвищення технічного рівня парку  технологічного обладнання великих  підприємств машинобудування. Це зростання  є наслідком певного підвищення рівня завантаження основних виробничих фондів великих підприємств (здебільшого  в металургії та хімічній промисловості) і пожвавлення окремих галузей  легкої та харчової промисловості, де не потрібні однострокові великі вкладення  капіталу в розвиток. Стабільність таких темпів зростання може забезпечити  тільки інноваційний шлях розвитку народного  господарства в цілому, та в першу  чергу в машинобудуванні. Прискорення  морального зносу технологічного обладнання промислових підприємств під  впливом науково-технічного прогресу призвело до того, що обладнання застаріває швидше, ніж зношується в процесі  використання. У зв’язку з цим  урахування темпів та рівня морального зносу в усіх його проявах стає дедалі важливішим. Дуже важливо своєчасно  виявляти ту межу, за якою подальше використання обладнання стає економічно недоцільним. Великі промислові підприємства України  орієнтовані на виробництво великих  обсягів продукції, які набагато перевищують місткість її внутрішнього ринку. Отже, потрібно якомога скоріше  виходити на зовнішні ринки. Але це потребує переходу до нового рівня  якості продукції, зміни її асортименту  та номенклатури, стандартів і вимог  до виробництва. Необхідно також  проводити відновлення продукції, технології та технологічного обладнання у великому масштабі, у стислі строки, та ще й з дефіцитом коштів на її фінансування. Це вимагає виявлення  найбільш важливих об’єктів відновлення, та координування процесу фінансування. В таких умовах особливого значення набуває визначення строків корисного  використання технологічного обладнання з урахуванням морального та фізичного  зносу, як і передбачено стандартами  бухгалтерського обліку. Строк корисного  використання кожного окремого об’єкта  може бути не тільки основою для  визначення норм амортизації обладнання, як термін відшкодування зносу, але  й важливим показником планування процесу  його відновлення. Саме це зумовлює актуальність дослідження. 

Зв'язокроботи з науковими  програмами, планами, темами. Дипломна робота виконана відповідно до планів підприємства почати впровадження нового обладнання та технології виробництва. 

Мета і задачі дослідження. Метою дипломної роботи є розробка теоретичних основ, методичних і практичних рекомендацій щодо питань підвищення ефективності виробництва  підприємств машинобудування та визначення строків корисного використання об'єктів активної частини основних виробничих фондів з урахуванням  фізичного та морального зносу. 

 Для досягнення  поставленої мети в роботі  вирішуються такі завдання: 

 дослідити теоретичні  основи виникнення морального  і фізичного зносу технологічного  устаткування та процесу його  відшкодування; 

 проаналізувати  чинне у сфері оновлення основних  виробничих фондів законодавство; 

 удосконалити  єдину для цілей економічного  аналізу, планування й обліку  термінологію в частині, що  стосується зносу та відновлення  основних виробничих фондів і  уточнити класифікацію процесів  відновлення; 

 розробити підхід  щодо планування показників строків  корисного використання основних  виробничих фондів для застосування  в діючих методах амортизації; 

 розробити спосіб  визначення фактичного рівня  зносу основних виробничих фондів  підприємства з урахуванням фізичного  та морального зносу. 

 Об'єктом дослідження  є процес відновлення основних  виробничих фондів підприємств  машинобудування. Предметом дослідження  є принципи, методи та практичні  аспекти відшкодування морального  зносу технологічного обладнання  підприємств машинобудування. 

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися загальнонаукові  принципи проведення досліджень. Теоретична база дослідження – наукові праці  вітчизняних та зарубіжних учених у  галузі економіки зносу та відновлення  технологічного обладнання промислового підприємства. 

 Правове поле  дослідження складає чинне законодавство  у сфері визначення зносу та  проведення заходів відновлення  технологічного обладнання. Інформаційна  база охоплює статистичні дані  про стан обладнання підприємств  в Україні та дані, що отримані  в ході власних досліджень. 

 У роботі використано  методи структурно-логічного аналізу  (у ході аналізу законодавчої  та нормативної бази, обґрунтування,  уточнення, упорядкування й узгодження  термінології), математичного моделювання  (при розробці алгоритму вибору  об'єктів відновлення); метод логічного  моделювання (у ході теоретичного  обґрунтування системи показників  рівня морального та фізичного  зносу засобів виробництва). 

Наукова новизна  отриманих результатів. Основний науковий результат роботи полягає в обґрунтуванні  теоретичних основ визначення реального  рівня зносу технологічного обладнання, підходів щодо планування його відновлення. 

 Наукова новизна  результатів дослідження полягає  в тому що удосконалено класифікацію  морального зносу засобів виробництва  з виділенням суспільного морального  зносу, що проявляється як втрата  їх суспільної корисності та  ринкової вартості, та індивідуального  морального зносу, який веде  до втрати індивідуальної корисності  для власника і проявляється  в скороченні строку корисного  використання обладнання на конкретній  операції технологічного процесу  виробництва, та факторів, що впливають  на рівень морального зносу  засобів виробництва та швидкість  його накопичення, понятійний  апарат економічного аналізу,  обліку, планування та податкового  законодавства в частині, що  стосується відновлення основних  фондів на основі врахування  економічного змісту процесів  їх зносу та відновлення; 

Практичне значення отриманих результатів дослідження. Розроблені в дипломній роботі підходи, способи й методи визначення морального зносу та його відшкодування являють  собою методичну основу для вдосконалення  планування відновлення технологічного обладнання промислових підприємств, більш точного обчислення балансової вартості основних засобів та її зближення  з ринковою вартістю обладнання, що виводиться з експлуатації або підлягає оцінюванню у складі єдиного господарського комплексу при продажу. 

 До числа результатів,  що мають найбільше практичне  значення, належать: 

 методика визначення  строків корисного використання  об'єктів активної частини основних  виробничих фондів, що дозволяє  визначити оптимальний термін  проведення заходів відновлення  щодо кожного окремого об’єкта; 

 спосіб обчислення  рівня фактичного зносу технологічного  обладнання підприємств машинобудування  з урахуванням суспільного морального  зносу, який дає можливість  обґрунтувати вартість обладнання  при його виведенні з експлуатації  та продажу або визначити попередню  суму витрат на відшкодування  зносу для подальшого використання. 

 Результати дослідження  розраховані на базі ВАТ «ХК  «Луганськтепловоз». 
 

1. Теоретичні основи  вибору шляхів підвищення ефективності  виробництва 
 

1.1 Підвищення ефективності  виробництва методом відновлення  устаткування 
 

При середньому рівні  зносу ОВФ у промисловості  України, що становить понад 55%, зростання  обсягів виробництва без відновлення  технічної бази виробництва неминуче зупиниться в результаті падіння  фактичних потужностей, досягнення критичного рівня, як з погляду економічних  границь експлуатації зношеної техніки  і застарілих технологій, так і  в плані різкого зростання  кількості й ваги наслідків аварійних  зупинок. До цього треба додати, що на великих підприємствах, особливо важкого та транспортного машинобудування, верстатобудування, електротехнічної галузі, знос фондів досяг 80–90%. Потрібен новий підхід до відновлення ОВФ  на основі стандартів і вимог світового  ринку. Ситуація погіршується тим, що на даний час в Україні немає  єдиного понятійного апарату, який відображає сутність процесів зносу, його відшкодування шляхом відновлення  засобів виробництва, й у тому числі основних виробничих фондів (засобів) підприємства (далі – відновлення  ОВФ), яке було б закріплене в концепції  технічної політики держави. Немає  навіть єдиного підходу до визначення тієї частки засобів виробництва, яка  багаторазово використовується впродовж одного виробничого циклу. Економіка  і податкове законодавство оперує поняттям – «основні фонди (ОФ)», тоді як бухгалтерський облік побудовано на понятті «основні засоби (ОсЗ)», визначені  як частка необоротних матеріальних активів. Економічний зміст цих  термінів та перелік елементів майже  повністю збігається, але на практиці вартість ОВФ і ОсЗ визначається по-різному й у різних цілях, та вони навіть по-іншому структуруються. Що ж стосується безпосередньо відновлення, як процесу відшкодування морального та фізичного зносу, то цьому питанню  за останній період майже не було присвячено фундаментальних наукових праць, воно розглядалося лише як напрямок інвестиційної  діяльності підприємства [8, 11]. Це призвело до того, що глобальні питання розвитку підприємства знаходять відображення в наукових розробках, тоді як актуальні  проблеми методичного плану не вирішуються. Наприклад, є необхідність у врахуванні морального зносу в розрахунках  норм амортизації, але ж немає  затверджених методичних вказівок, як це робити. У традиційному трактуванні  відновлення ОВФ [9, 10, 12, 14] розглядається  за укрупненими напрямками, що не мають  чітких меж, де автори дотримуються класифікації, яка застосовувалася в загальнодержавних, а інші – в галузевих методичних розробках. Однак в офіційних  методичних матеріалах, не дається  визначення напрямків відновлення, мова йде тільки про напрямки капіталовкладень, тому класифікації, побудовані на зазначених матеріалах не можуть бути досить повні  та не відображають характерних рис  процесу, що вимагають визначеної організації  робіт. 

 Існуюча класифікація  відновлення не відповідає вимогам  ринкової економіки ще й тому, що напрямки відновлення визначалися  відповідно до напрямків централізованого  державного фінансування (на реконструкцію,  технічне переозброєння, розширення, нове будівництво). Оскільки в  умовах ринку підприємство формує  кошти на відновлення саме, воно  ж повинно визначати конкретні  об’єкти відновлення, його види, форми, напрямки, що найбільш повно  відповідають сучасним вимогам  з урахуванням перспектив розвитку  і парку обладнання, і технології, і продукції, і ринку. 

 У плануванні  відновлення підприємство може  використовувати різні системи  показників, які базуються на  визначенні потужностей, розрахункові  показників виробничого потенціалу, визначенні вікової структури  парку та інші, що відповідають  конкретній виробничо-фінансовій  обстановці і ринковій кон’юнктурі.  Найбільш повно зазначені умови  можуть бути враховані при  використанні показників морального  та фізичного зносу. Однак для  його застосування в практиці  планування відновлення має бути  уточнена класифікація морального  зносу, розширена система показників  з урахуванням умов ринку, розмежовані  прояви морального зносу в  сфері виробництва засобів виробництва  й у сфері їхньої експлуатації, враховані прояви морального  зносу стосовно моделі машини, парку машин, окремо узятому  об’єктові основних фондів (засобів). 

 Крім цього,  необхідно виділяти і враховувати  в єдиній класифікації дві  найбільші складові процесу відновлення  – у виробництві й експлуатації  засобів виробництва, а також  враховувати, що відновлення потребують  не тільки окремі одиниці обладнання, але і єдині комплекси –  виробництва, підприємства, галузі, промисловий комплекс країни  в цілому. Сфера виробництва засобів  виробництва є основним джерелом  виникнення морального зносу  другого роду, що виявляється  стосовно ОВФ у сфері їхньої  експлуатації, – одного з основних  факторів, які визначають обсяги, напрямки і форми відновлення,  а також методи їхнього планування  на всіх рівнях керування. З  цього погляду, доцільно використовувати  уточнену класифікацію, що відображає  сучасні вимоги до планування  відновлення в ринковій економіці  та специфічні прояви морального  зносу в умовах його прискорення  (рис. 1.1). 

 Згідно з цією  класифікацією потрібно розглядати  окремо модель машини, парк діючого  обладнання та діючу одиницю  обладнання, тобто конкретну машину. Кожен з цих об’єктів потребує  специфічних форм відновлення  з притаманними їм методами, засобами  реалізації, особливостями фінансування. Так, модель машини – це  об’єкт, який підлягає відновленню  у сфері виробництва засобів  виробництва. Відновлювальні процеси  тут стосуються верстатобудівних  підприємств. У сфері експлуатації  відновлювання моделі може відбуватися  лише в напрямку агрегування  даної машини (моделі) з іншими  моделями або агрегатами задля  виконання конкретних завдань  конкретного виробництва. При  цьому вихідна модель зміниться  на модифіковану з урахуванням  того, що агрегуватися можуть  кілька машин різних моделей  одночасно, й далі ця нова  модель тиражуватися не буде, або тираж буде маленький й  лише для власних потреб. До  цього треба додати, що зміна  моделі машини може реалізуватися  раніше, ніж вона піде в серію.  Тоді ці зміни відобразяться  у змінах до проекту. Якщо  такі зміни є корінними, то  мова йде про заміну даної моделі на іншу у її виробництві. Якщо ж ні, то це модернізація вихідної моделі у її виробництві може здійснюватися кілька разів у процесі поступового переходу до принципово нової моделі. 

 Якщо зміна  моделі машини у процесі її  виготовлення означає для верстатобудівного  підприємства зміну продукції,  то заміна діючого обладнання  на підприємстві, що його експлуатує, може бути викликана цілою  низкою причин. Це може бути  високий рівень фізичного зносу,  який робить подальшу експлуатацію  обладнання неефективною. А, може, причиною є швидке зростання  рівня морального зносу другого  роду, що випереджає зростання  зносу фізичного. Заміна також  може бути наслідком переходу  підприємства на виготовлення  іншої продукції, що потребуватиме  й іншої технології. Таке може  спричинитися при переході виробництва  до іншого типу, наприклад, якщо  підприємство переходить до масового  виробництва тієї ж продукції  або, навпаки, від серійного  виробництва переходить на позамовну  систему. 

 Діюча одиниця  обладнання є елементом парку  діючого обладнання підприємства, окремого виробництва або якоїсь  ланки техпроцесу. Парк обладнання  – це вже складна технічна  система, яка не є механічною  сумою окремих машин. Парк обладнання  має свою організаційну та  виробничу структуру. Кожен окремий  елемент (машина) має свої власні  характеристики, які у тій чи  іншій мірі відповідають рівню  парка в цілому, а також потребам  конкретного робочого місця. З  цього витікає протиріччя, бо  рівень парка обладнання якщо  і змінюється, то повільно, тоді  як потреби конкретного робочого  місця можуть змінюватися досить  часто та різко в залежності  від співвідношення потреб робочого  місця та можливостей встановленого  на цьому місці обладнання. 

 Відновлення на  підприємстві, в окремому виробництві,  на кожній ланці виробничого  процесу може бути реалізоване  у вигляді реконструкції, технічного  переобладнання або розширення  виробництва. 

 Треба зауважити,  що на даний момент є розбіжності  у визначенні всіх цих понять, а також у переліку ознак  віднесення робіт до того чи  іншого напрямку відновлення.  Дехто каже, що найважливішим  критерієм є коефіцієнт відновлення  або коефіцієнт приросту виробничих  потужностей [27]. Однак досить  важко дати обґрунтування конкретних  показників, що відділяють, наприклад,  реконструкцію від технічного  переобладнання. Саме тому різні  автори пропонують дуже широкий  діапазон значень цих показників, що відрізняються у кілька  разів. Тому треба виходити  з того, що організаційну форму  того чи іншого напрямку відновлення  все ж таки визначає ряд  характерних особливостей, а саме: 

 перелік характерних  саме для цього напрямку робіт  (будівельні, монтажні, механоскладальні, налагоджувальні); 

 засіб організації  виконання робіт (наприклад, передача  їх спеціалізованому підрядчику, закупівля готових блоків, власне  виготовлення); 

 масштаб змін  та необхідність залагодження  окремих питань з місцевою  владою; 

 економічна сутність  змін (поступове накопичення, ступінь  переходу на більш високий  рівень розвитку, інтенсивний або  екстенсивний напрямок розвитку); 

 система обмежень, у яких відбувається процес  відновлення (обмеження по території,  у часі, у ресурсах, у методах  виконання робіт); 

 необхідність  зупинення повністю або частково  технологічних процесів основного  виробництва. 

 З урахуванням  сказаного вище можемо визначити  основні терміни, що характеризують  процеси відновлення. 

 Технічне переобладнання  – це напрямок інтенсивного  відновлення, що реалізується  методами заміни, модернізації та  об’єднання окремих машин в  комплекси на діючих виробничих  площах без довготривалої зупинки  основного виробництва, не потребує  узгодження із сторонніми організаціями  і виконується за єдиним планом. 

 Реконструкція  – це напрямок переважно інтенсивного  відновлення, пов’язаний з необхідністю  зміни організаційної, виробничої  структури, структури управління, що реалізується методами заміни, модернізації, додаткового вводу  та об’єднання окремих машин  в комплекси як на діючих, так  і на знов збудованих виробничих  площах у межах периметра діючого  підприємства, який дозволяє використати  новітні технології по окремих  виробництвах і потребує зупинки  основного виробництва на період  виконання основних обсягів робіт  за етапами єдиного плану. 

 Розширення виробництва  – це напрямок переважно екстенсивного  розвитку, що передбачає обмежене  використання нових технологій  на знов збудованих площах  як у межах периметру підприємства, так і на нових площах, що  потребує згоди органів місцевої  влади, і забезпечує виготовлення  традиційної продукції у збільшених  об’ємах переважно на основі  традиційних технологій. 

 Нове будівництво  – це напрямок відновлення  таких об’єктів, як фірма, об’єднання  підприємств, галузь виробництва,  пов’язаний зі зміною їх структури,  як інтенсивного, так і екстенсивного  характеру розвитку, в залежності  від рівня використовуваних технологій  та прогресивності продукції,  що реалізується шляхом додаткового  вводу передової техніки на  знов зведених площах, що виділені  додатково згідно з планом  розвитку регіону, галузі. 

 Відновлення може  відбуватися, як вже було показано, у вигляді заміни, модернізації, додаткового введення обладнання, будівництва, переоснащення обладнання  та його об’єднання у комплекси.  Слід відзначити, що кожен з  цих видів відновлення (рис. 1.2) має свої характерні особливості,  які дозволяють виділити підвиди  відновлення, кожен з яких потребує  окремих методів реалізації. 

 Так, заміна  може бути рівноцінною, а може  бути зі зміною показників. Рівноцінна  заміна характерна для періодів  сталого і довготривалого рівня  виробництва продукції, попит  на яку не змінюється довше,  ніж середній строк служби  обладнання, на якому ця продукція  виробляється, але ж менше, ніж  потрібно на зміну моделей  у виробництві цього обладнання. Заміна зі зміною показників  відбувається частіше, бо не  потребує згаданих вище умов, до того ж дозволяє поступово  поліпшувати рівень парку обладнання  в цілому. На практиці можлива  ситуація, коли на конкретному  робочому місці потрібна машина  більш застарілої моделі, ніж  сучасна. Така заміна теж можлива,  бо дозволяє, як правило, економити  на енергоносіях. 

 Підвиди модернізації  розрізняються переважно за призначенням. Так, ремонтна модернізація дозволяє  ліквідувати навіть залишковий  фізичний знос, який не можна  ліквідувати за допомогою ремонту.  При цьому конструкція, що модернізується, змінюється незначно, але ж дозволяє  замінити найбільш ненадійні,  фізично зношені вузли на нові. 

Технологічна модернізація, як правило, дозволяє знизити енерговитрати, витрати праці, зменшити рівень відходів та браку, що дозволяє підняти технологічний  рівень об’єкта до сучасного за умови виконання тих самих  операцій, що і раніше, або ж дати можливість обробляти аналогічні деталі більшого типорозмірного ряду. Технологічна модернізація є альтернативою заміні обладнання, до того ж може бути виконана без зупинки виробництва у  найкоротші терміни та з меншими  витратами. 

Модернізація за розширенням функцій передбачає або повну зміну функцій, або  розширення діапазону операцій. При  цьому підвищуються рівні універсальності  обладнання, гнучкості парку в  цілому, зростає можливість переналадки  обладнання на виготовлення нової продукції. Оскільки при цьому знижується рівень спеціалізації, то цей підвид модернізації доцільно використовувати в одиничному та мілко серійному типі виробництва. Альтернативою цьому підвиду  модернізації є розширення рівня  кооперації з передачею окремих  операцій на інші підприємства у вигляді  замовлень або закупівля цілих  готових вузлів. 

Додаткове введення обладнання доцільне тільки тоді, коли неможливо вирішити проблеми наявним  парком машин, тому що, як показала практика, додаткове введення не дозволяє у  більшості випадків повністю використати  можливості як нової машини, так  і того парку, що склався і взаємодіє  з новою технікою. Додаткове введення традиційної техніки теж має  свої недоліки, тому що, добре вписуючись у технічний рівень існуючого  парку, фізично нова традиційна техніка  не встигне відробити свою вартість, як вже виникне необхідність замінювати весь парк, або технологічну лінію, або технологію внаслідок морального зносу. Таким чином, додаткове введення як традиційної, так і прогресивної техніки обмежене економічними показниками  ефективності їх використання. Найбільш ефективним є додаткове введення традиційної техніки з виготовлення традиційної продукції, зміна якої не прогнозується на довгострокову  перспективу, на нових площах. 

Такий вид відновлення  як переоснащення обладнання дуже близький до його модернізації, однак має  специфічні відмінності. Так, наприклад, переоснащення у більшості випадків потребує лише зміни оснастки, інколи робочих органів або ж агрегування  додаткових вузлів, таких як перевантажуючі роботи, бункери завантаження, автомати керування процесами. Що ж до модернізації, то вона потребує зміни конструкції  самої машини, її несучих елементів, стикуючих вузлів. Переоснащення  дозволяє автоматизувати обладнання або  змінити функції, які воно виконує, тому можна виділити ці два напрямки в окремі підвиди переоснащення. Зміна функцій (наприклад, переобладнання токарно-гвинторізного станка на горизонтально-свердлильний) може бути виконана з додаванням позиції  обробки, наприклад, дві замість  одної, без змін основного приводу. Частіше за все таке обладнання переходить з розряду універсального до розряду  спеціального. Це пов’язано з тим, що припасування додаткових вузлів звужує діапазон використання машини. Так, наприклад, якщо встановлено завантажувальний бункер та автоматичне фіксування деталі, цей станок без переоснащення  вже не можна використовувати  для виготовлення іншого типорозміру  деталі, бо цього не дозволить конструкція  бункера. 

Сам термін «відновлення»  у сучасному розумінні не однозначний. Відновлення іноді трактується  як «…стадія відтворення основних фондів, у ході якої відбувається їхнє відшкодування в натурально-речовій  формі» [28]. Якщо прийняти цю точку зору, стає неясно, за рахунок якого ж  процесу відбувається розвиток технічної  бази, усунення її морального зносу. Тому виходимо з того, що відновлення  – не доведення об’єкта до первісного стану, а підняття даного об’єкта  на якісно новий рівень, що відповідає ступеню розвитку продуктивних сил  суспільства, тобто – відшкодування  не тільки фізичного, але й морального зносу. При такому підході доведення  об’єкта до стану близького до вихідного (практично ніколи не вдається відшкодувати фізичний знос цілком [2]) логічніше зазначити як підтримку  на визначеному, припустимому рівні  зношеності. Недостатньо коректним  є і формулювання, відповідно до якого відновлення – це «…придбання  нового або модернізація діючого  обладнання…» [27], оскільки придбане, але  не встановлене обладнання – усього лише товар, тоді як перекомпонування вже наявного обладнання може дати нову організацію техпроцесу складної системи машин, тобто матиме місце  відновлення, витрати на його проведення і результат. Занадто вузькими є  визначення, що трактують відновлення  як «…форму технічного переозброєння  підприємств…» [13]. У даному підході  не врахована різноманітність об’єктів морального зносу і, отже, – відновлення, спрямоване на відшкодування зазначеного  зносу. Технічне переозброєння як категорія  застосовується тільки до парку машин (галузі, підприємства, народного господарства в цілому), але не до моделі машини або окремого верстата. 

 Процеси відшкодування  зносу ОВФ можуть проводитися  у формі підтримки (відбудови)  або відновлення. Пропонується  дати визначення названим процесам, яке уточнювало б найбільш  повне наведених у вітчизняній  економічній літературі [9]: 

 Підтримка (відбудова)  ОВФ – це процес відшкодування  фізичного зносу шляхом здійснення  поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної  модернізації обладнання, який частково  усуває і моральний знос другого  роду, але тільки в рамках, обмежених  показниками машини, що модернізується, на початку її експлуатації. 

 Відновлення ОВФ  – процес відшкодування морального  зносу другого і третього роду (див. розділ 1.2) в процесі виробництва  й експлуатації об’єкта шляхом  прогресивної модернізації і  нерівноцінної заміни на більш  досконале обладнання, під час  реалізації яких може відбуватися  відшкодування фізичного зносу  об’єкта (парку машин, окремої  машини або лінії). Уточнення,  що пропонується, полягає в тому, що підтримка (відбудова) не  повинна включатися у відновлення,  оскільки, на відміну від останнього, спрямовано головним чином на  відшкодування фізичного зносу. 

 Відновлення моделі  машини, як інтелектуальної власності  її виробника, в процесі її  виробництва – усунення суспільного  морального зносу (комплекту конструкторської  і технологічної документації) шляхом  внесення удосконалень у документацію, а також внесення змін у  технологічну документацію, що забезпечує  виробництво машин нової або  модернізованої моделі. 

 Відновлення діючої  машини в процесі її експлуатації  – усунення суспільного морального  зносу обладнання шляхом виконання  її модернізації, припасування до  складної технічної системи та  заміни на більш досконалу  техніку, або відшкодування індивідуального  (розділ 1.2) морального зносу шляхом  модернізації з метою приведення  параметрів машини у відповідність  до вимог робочого місця, заміни, що проводиться з тією ж  метою. Усі ці види, форми та  напрямки відновлення знаходяться  у взаємозв’язку, який відображено  на рис. 1.1 та 1.2. 

 У даному розділі  роботи виходимо з того, що  процеси відшкодування зносу  ОВФ можуть бути реалізовані  у формі підтримки або відновлення.  Відповідно до пропонованого  нами визначення, підтримка ОВФ  – це процес відшкодування  фізичного зносу шляхом здійснення  поточних і капітальних ремонтів, рівноцінної заміни, а також ремонтної  модернізації устаткування, що частково  усуває і моральний знос другого  роду. Відновлення ОВФ – процес  відшкодування морального зносу  другого і третього роду шляхом  прогресивної модернізації та  нерівноцінної заміни, тобто заміни на більш прогресивне устаткування, у результаті чого може мати місце усунення і фізичний знос об’єкта. 
 

1.2 Вплив морального  і фізичного зносу на ефективність  виробництва 
 

 Класифікація  морального зносу мало змінилася  і не відрізняється від класичної,  але ж у такому вигляді вона  майже непридатна для практичного  використання. Як показує практика, не завжди обладнання застарілої  моделі потребує заміни, якщо  фізичний його знос не досяг  критичного рівня. Це обумовлено  умовами експлуатації обладнання  на конкретному робочому місці,  де більш прогресивна машина  з високими показниками кількості  продукції, що обробляється, може  виявитися недовантаженою, або споживати  занадто багато енергії, або  бути занадто складною в ремонті  та обслуговуванні. 

 На рис. 1.3 представлена  укрупнена схема диференціації  морального зносу за родом,  видом і рівнем. Як випливає  з наведеної схеми, треба доповнити  загальноприйняту класифікацію  поділу морального зносу на  перший і другий рід новою  класифікаційною одиницею – моральним  зносом третього роду, механізм  виникнення якого буде розглянуте  нижче. У цій же класифікації  розглядається диференціація морального  зносу 2-го роду на суспільний  та індивідуальний, а 3-го роду  – на той, що відшкодовується,  і той, що не відшкодовується.  Класифікація враховує рівень  зносу і його основні напрямки. 

 Виходячи зі  сказаного, пропонуються такі  визначення: 

 Суспільний моральний  знос другого роду – це втрата  вартості об’єкта (моделі, парку,  машини) у результаті появи більш  досконалого об’єкта аналогічного  призначення, обумовлена шляхом  продажу зазначеного об’єкта  в умовах немонополізованого  ринку засобів виробництва. 

 Індивідуальний  моральний знос – втрата споживчої  вартості об’єкта для його  власника в результаті невідповідності  можливостей конкретної машини  до вимог конкретного робочого  місця. Цей вид зносу може  бути усунутий шляхом заміни  об’єкта обладнанням, що більш  повно відповідають вимогам конкретної  виробничої ситуації на даному  робочому місці; шляхом модернізації  об’єкта у відповідному напрямку  або переміщення об’єкта на  робоче місце, вимогам якого  він задовольняє. Якщо заміна  з переміщенням об’єкта нездійсненна, то він може бути реалізований  за ринковою ціною з урахуванням  суспільного морального і фізичного  зносу (рис. 1.3). 

 Для того, щоб  у єдиній класифікації морального  зносу враховувати вплив ринку,  треба доповнити загальновідому  класифікацію, виділивши в ній
моральний знос 3-го роду щодо засобів виробництва, у  т.ч. до основних фондів діючих виробничих підприємств. 

 Пропонується  вважати моральним зносом 3-го  роду втрату вартості засобів  виробництва (у т.ч. моделей  машин як таких, усього парку  випущених машин цієї моделі, а також тих, що знаходяться  в експлуатації, тобто є основними  фондами машин цієї моделі), зайнятих  виготовленням визначеної продукції  внаслідок повного або часткового (звуження ринку) зникнення суспільної  потреби в цій продукції. Характерним  прикладом морального зносу 3-го  роду можна вважати повну втрату  вартості спеціального обладнання, призначеного для масового виготовлення  радіоламп в електронній промисловості,  у зв’язку з переходом на  виробництво напівпровідникових  приладів, що прийшли на зміну  вакуумній техніці, і виготовлених  за вузькоспеціалізованими технологіями (наприклад, планарні технології). У даний час ринок вакуумних  електронних приладів звузився  настільки, що не вимагає їхнього  масового виробництва. Таким чином,  усе спеціальне високопродуктивне  обладнання, призначене для випуску  вакуумної техніки, утратило свою  вартість до рівня ліквідаційної.  Характерною рисою морального  зносу 3-го роду є те, що він  по-різному виявляється стосовно  спеціального й універсального  обладнання. Універсальне обладнання, у силу своєї гнучкості, може  у визначених рамках перенастроюватися  на виробництво іншої продукції,  що користується попитом. Такий  перехід пов’язаний з додатковими  витратами. Крім того, виробництво  нової продукції може виявитися  набагато менш рентабельним, тому  ринкова вартість даного обладнання  знизиться, тобто буде мати  місце реальна часткова втрата  вартості. 

 У зв’язку  з вищесказаним, заходи відновлення,  спрямовані на відшкодування  морального зносу 3-го роду, повинні  носити довгостроковий характер  і реалізовувати у вигляді  великомасштабних заходів реконструкції  та технічного переозброєння.  Ясно, що заходи щодо усунення  морального зносу 3-го роду, повинні  плануватися на далеку перспективу  з урахуванням потенціалу розвитку  продукції, що випускається 

 Розглянемо докладніше  диференціацію морального зносу  2-го роду, як найбільш вагомого  фактора, що вимагає врахування  в плануванні відновлення, на  суспільний та індивідуальний. Такого  підходу дотримуються й інші  автори [17]. 

 Виділення суспільного  й індивідуального морального  зносу необхідно в процесі  планування, тому що дозволяє  оцінити стан парку в цілому  і необхідність його технічного  переозброєння, реконструкції, розширення  з урахуванням рівня індивідуального  морального зносу кожної конкретної  одиниці обладнання. Суспільний  знос визначає техніко-економічний  рівень виробництва на підприємстві  в цілому, індивідуальний – ступінь  відповідності показників машини  до мінливих умова виробництва на конкретному робочому місці. Якщо при оцінці рівня суспільного морального зносу парку машин у цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівня виробництва, тобто усуненні суспільного морального зносу другого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєння або нового будівництва, то усунення індивідуального морального зносу конкретних об’єктів варто відкласти до завершення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуальний знос об’єктів може змінитися. Така зміна призведе до зміни черговості виконання заходів відновлення конкретних об’єктів. 

 Як випливає  з визначення, капітальний і поточний  ремонт не може поліпшити основні  фонди, а тільки їхній стан. Жоден вид ремонту, на відміну  від заміни, не може цілком  усунути фізичний знос, і завжди  має місце непереборний залишковий  знос ОВФ. Виходячи з цього,  можна стверджувати, що в останній  редакції Закону України «Про  оподаткування прибутку» ігнорується  це найважливіше положення і  спотворюється як облік, так  і планування розвитку технічної  бази. П. 8.7 зазначеного Закону говорить: «поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне  переозброєння й інше поліпшення  основних фондів», тобто в даному  пункті ремонт трактується як  поліпшення основних фондів. У  зв’язку з цим, витрати на  ремонт у сумі, що перевищує  10 відсотків сукупної балансової  вартості всіх груп основних  фондів за станом на початок  звітного періоду будуть віднесені  на збільшення балансової вартості  ОВФ. Тут має місце очевидне  протиріччя. Ніякий ремонт не  може підвищити реальну ринкову  вартість об’єкта до величини  її первісної вартості, а тим  більше перевищити її. Отже, балансова  вартість буде все більше відхилятися  від реальної ринкової і, у  кінцевому рахунку, втратить зв’язок  з фактичним станом ОВФ. Більш  того, таке значне зростання витрат  на ремонт може знизити ринкову  вартість об’єкта до рівня  нижче ліквідаційної. Це говорить  про те, що об’єкт, який потребує  таких витрат на ліквідацію  морального і фізичного зносу,  не потрібний нікому, він втратив  свою споживчу вартість. Очевидно, це і є вартісна границя,  що визначає термін корисного  використання об’єкта. Необхідно  відзначити, що термін «термін  корисного використання» неодноразово  застосовується стандартами бухгалтерського  обліку, однак немає його досить  чіткого визначення. Визначення, приведене  в стандартах, не дозволяє побудувати  методику його розрахунку. Так,  наприклад, якщо підприємство  придбало устаткування для виконання  конкретного замовлення, після чого  це устаткування буде продано,  орієнтуватися на «очікуваний  обсяг випущеної на цьому устаткуванні  продукції» очевидно не можна,  тому що розрахована на такій  основі норма амортизації неприйнятна. 

 Орієнтації на  «очікуваний період часу» –  неясно, які ж фактори повинні  бути враховані при розрахунку  даного показника. Він не може  цілком відповідати поняттю «нормативний  термін служби устаткування»  уже хоча б тому, що немає  відповідних галузевих міністерств,  які б займалися розрахунком  і затвердженням даного показника.  Старі нормативи поступово втрачають  свою актуальність з появою  нових видів і типів устаткування, що не відповідає вимогам застарілої  класифікації. Підприємства-виробники  зараз вкрай рідко вказують  у паспортних даних устаткування  показники, що відображають його  довговічність. Немає методик  визначення терміну корисного  використання з урахуванням умов  експлуатації устаткування, включаючи  рівень кваліфікації працівників;  не відпрацьовані методи обліку  рівня морального зносу техніки;  не встановлений точний характер  зв’язку змінності роботи устаткування  з тривалістю терміну корисного  використання, тим більше з урахуванням  впливу морального зносу, що  може наступити раніш за фізичний. На рис. 1.5 приведено схему, яка відображає зв’язок суспільного зносу обладнання через ринковий механізм з виникненням індивідуального зносу обладнання підприємства в конкретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактувати суспільний знос як втрату ринкової вартості об’єкта, а індивідуальний – як втрату корисності його для власника у процесі виробництва. 

 При виборі  методу визначення терміну корисного  використання можна керуватися  даними заводу-виробника, отриманими  шляхом проведення іспитів. Однак  такий метод орієнтований, у першу  чергу, на облік рівня фізичного  зносу. Крім того, ремонт як  спосіб усунення фізичного зносу  не обмежений технічними можливостями  і може продовжуватися нескінченно  шляхом заміни послідовно усіх  вузлів і деталей. Очевидно, що  межа, за якою проведення чергового  ремонту недоцільне, може бути  тільки економічною [2]. Якщо врахувати,  що моральний знос техніки  може наступити пізніше або  раніше такої межі, то він може  або відбитися на термінах  корисного використання, або ні. На жаль, не обґрунтована теоретично  методика визначення рівня морального  зносу і співвіднесення його  з термінами служби устаткування. 

 Передчасна заміна  призведе до втрати вкладеного  в засоби виробництва суспільної  праці, зволікання буде означати  втрату можливих економічних  результатів від усунення морального  зносу. 

 Найбільш повно  такий підхід відображений у  методиці, запропонованої
Р.З. Акбердіним [2], де економічна доцільність заміни застарілої техніки сучасною обґрунтована з  урахуванням ефективності капітального ремонту і подальшої експлуатації зношеного устаткування: 
 

, (1.1) 
 

 де  – окупність  додаткових капітальних вкладень  на заміну морально зношеного  устаткування сучасним за рахунок  річної економії від впровадження  нової техніки з урахуванням  плати за основні фонди, рік; 

 – капітальні  витрати на заміну зношеної  техніки; 

 – коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості  ремонтного циклу експлуатації  старої й нової моделей устаткування; 

 – коефіцієнт, що враховує співвідношення продуктивності  старої моделі устаткування в  i-м циклі його експлуатації  і нової моделі; 

 – залишкова  вартість зношеної техніки, грн; 

 – кошторисна  вартість чергового i-го капітального  ремонту, грн.; 

 – ліквідаційна  вартість зношеного устаткування, грн.; 

 – різниця  експлуатаційних витрат з урахуванням  зміни продуктивності й фізичної  довговічності нового та зношеного  обладнання, грн.; 

 – плата за  основні виробничі фонди; 

 – тривалість  ремонтного циклу експлуатації  діючого устаткування після чергового  капітального ремонту, роки. 

 По розглянутій  формулі заміна морально застарілої  техніки ефективна в тому випадку,  якщо додаткові капітальні вкладення  на впровадження сучасного устаткування  окупаються протягом ремонтного  циклу експлуатації діючої техніки  після чергового капітального  ремонту. При цьому величина  річного економічного ефекту  від заміни морально застарілої  техніки сучасною визначається  в такий спосіб: 
 

, (1.2) 
 

 де  – нормативний  коефіцієнт економічної ефективності  капітальних вкладень на впровадження  нової техніки; = 0,15 – при нормативному  терміні окупності капітальних  витрат на впровадження нової  техніки в машинобудуванні 6,7 року. 

 Із строками  корисного використання ОВФ безпосередньо  зв’язані норми амортизації.  Помилки при визначенні строків  корисного використання призводять  до постійного процесу порушення  процесів амортизації, бо майже  завжди є об’єкти, що переамортизуються  або виводяться з експлуатації  через повний фізичний знос  недоамортизованими. Для компенсації  цих недоліків підприємства мають  право робити уцінку або дооцінку  ОВФ, але ж це додаткова робота, до того ж підприємство у  цьому випадку взагалі встановлює  вартість, що амортизується на  власний розсуд. Обладнання, що вже  кілька разів амортизовано, знов  дооцінюється, експлуатується за  всіма межами розумного терміну  використання, ремонтується з такими  витратами, що давно вже можна  було провести заміну, і амортизується  тепер вже у збиток бюджету. 

 Відповідно до  визначення, амортизація являє собою  процес відшкодування зносу ОВФ  (у першу чергу фізичного) [17, 21, 25]. З цієї причини при розробці  методичного забезпечення відновлення  логічно було б указати на  те, що підтримка устаткування, яка  здійснюється у формі ремонту,  ремонтної модернізації, рівноцінної  заміни, повинна фінансуватися, головним  чином, за рахунок амортизаційних  відрахувань. Але ж тоді треба  вертатись до нарахування амортизації  на ремонт та повне відновлення  нарізно. 

 На інші цілі, у т.ч. відновлення, ці засоби  можуть витрачатися тільки в  тому випадку, якщо по ходу  усунення морального зносу буде  відшкодований і фізичний. Однак  на практиці мають місце такі  відхилення: 

 норми амортизації  не відбивають правдивих масштабів  зносу; 

 усунення морального  зносу ключових об’єктів технічної  бази може виявитися важливішим  за підтримку рівня парку в  цілому на визначеному етапі  розвитку підприємства (тимчасово); 

 відволікання  накопичених сум амортизації  іноді є життєво важливою необхідністю, наприклад, на тимчасове поповнення  оборотних коштів у критичний  період, виконання штрафних санкцій,  щоб уникнути пені та ін.; 

 у новій редакції  Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» [57] уведено  10-ти відсоткове (від балансової  вартості ОВФ) обмеження, за  межами якого витрати на ремонт, модернізацію, заміну основних фондів  повинні бути віднесені на  збільшення вартості ОВФ. У  результаті такого обмеження,  а також віднесення за рахунок  прибутку витрат на сировину  і матеріали, не витрачені за  звітний період, виникає ситуація, при якій навіть збиток не  гарантує, що не буде прибутку  до оподатковування. Таке становище  приводить до перекручувань у  механізмі фінансування відновлення,  але підприємство змушене керуватися  чинним законодавством. Приведені  вище відхилення неминучі в  практиці господарської діяльності  підприємства, але вони не повинні  докорінно змінювати загальної  спрямованості відновлення. 

 Результати дослідження  об’єкту та предмету роботи, що  наведені вище, дають змогу встановити, які само науково-практичні завдання  потребують у цьому аспекті  як найшвидшого розв’язання. 

 По-перше, навіть  з переліку робіт, які вийшли  останнім часом і присвячені  проблемам відновлення ОВФ, можна  побачити, що немає єдиної сучасної  теоретичної бази відновлення,  бо публікації з цієї тематики  відсутні. З цього витікає, що  при розробці законів, стандартів  та інших документів, які регулюють  інвестиційні процеси в Україні,  окремі групи розробників орієнтуються  на різні теоретичні підвалини,  користуються різною термінологією,  що не забезпечує зв’язку цих  документів в єдиний пакет.  Таким чином, є необхідність  розробки загальної концепції  регулювання відновлення в перехідному  періоді. 

 По-друге, у  зв’язку з тим, що велика  кількість верстатобудівних підприємств  України більш не виробляє  профільної продукції, а якщо  виробляє, то малими серіями, що  призводить до подорожчання обладнання  і зниження його якості, держава  припинила регулювання пропорцій  виробництва засобів виробництва,  навіть у формі держзамовлень  або рекомендацій. Споживачі закуповують  обладнання за межами України  без будь-якої системи, що ускладнює  формування інфраструктури з  його обслуговування та ремонту.  З цього випливає необхідність  формування єдиної технічної  політики держави, у руслі якої  була б можливість координувати  взаємодії виробників, постачальників  та споживачів засобів виробництва. 

 По-третє, така  координація може бути найбільш  ефективною, коли держава має  дійсного стратегічного партнера, дружню державу, з якою може  бути налагоджено науковий, технічний,  фінансовий обмін з метою швидкого  підйому промислового виробництва  на основі співробітництва. Нестабільність  у виборі стратегічного партнера  обов’язково знизить темпи розвитку  країни, бо потребує залагодження  цілого комплексу складних питань  на перспективу. 

 Перелік термінових  завдань, які потребують вирішення,  можна доповнити необхідністю  розробки єдиного комплексного  підходу, що базується на оцінці  об’єктивних економічних закономірностей  при розробці пакета законів,  які регулюють процеси відновлення.  Треба узгодити підзаконні акти, стандарти, методичні розробки  та рекомендації з діючими  законами. Таке погодження знов-таки  потребує поглиблення теоретичної  бази, визначення рівня та характеру  морального, фізичного зносу, використання  цих показників в розрахунках  строків корисного використання  об’єктів та груп ОВФ. Необхідно  організувати відповідну роботу  на підприємствах, треба ввести  до обов’язків співробітників  функціональних підрозділів вирішення  конкретних задач з відновлення  парка обладнання підприємства. Всі ці задачі розглядаються  більш конкретно в наступному  підрозділі роботи. 

1.3 Проблеми законодавчого  регулювання і стимулювання відновлення  устаткування, як методу підвищення  ефективності виробництва 
 

 Науково-практичні  завдання, що потребують рішення  у процесі відновлення ОВФ  в Україні, витікають з цілої  низки взаємозалежних проблем,  що виникають на усіх рівнях  керування цими процесами на  підприємстві, або координування  їх у масштабі галузі. При розробці  нормативних актів бракує наукового  обґрунтування рішень, немає єдиної  термінології, та й взагалі єдиної  концепції самого підходу до  регулювання процесів відновлення.  У зв’язку з цим, не встановлена  критична межа, за якою ні в  якому разі не можна, наприклад,  вилучати до бюджету суми вже  нарахованої амортизації і кілька  років поспіль бюджетні проблеми  вирішувались саме таким чином.  Через брак концепції та відповідної  теоретичної бази неможливо виконувати  вимоги стандартів обліку, що  передбачають врахування таких  показників, як строк корисного  використання ОВФ, рівень морального  та фізичного зносу. Тут наглядно  виявляється взаємозалежність названих  факторів на різних рівнях  керування. 

 Необхідність  розробки загальної концепції  регулювання відновлення в перехідний  період, яка полягає в першу  чергу в тому, що ні законодавство,  ні методичні рекомендації, ні  практика роботи виконавчих органів  влади ніяким чином не забезпечують  правильних пропорцій процесів  відновлення. Методи обліку зносу,  не відображають і не можуть  згідно з прийнятою концепцією  відображати фактичного стану  основних фондів, бо різноманітність  методів амортизації, що використовуються  не дозволяє однозначно визначити  знос ОВФ як суму нарахованої  амортизації. Але навіть при  такій оцінці очевидно, що знос  фондів досяг і перевищив межу  економічної доцільності їхньої  подальшої експлуатації на переважній  більшості великих і середніх  підприємств України. У редакції  Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» від 22.05.97 р. №283/97-ВР, зі змінами і доповненнями, було закріплене положення (п. 8.3.1, абз. 2), що забороняє вилучення  амортизаційних відрахувань у  бюджет. Таким чином, існувала  відправна точка для створення  концепції регулювання відновлення.  Логічним продовженням такого  підходу повинне було стати  проведення аналізу стану основних  виробничих фондів (ОВФ) за галузями, дослідження впливу існуючої  системи амортизації та рівень  фінансування інноваційної діяльності, що узагальнює аналіз законодавства  України в частині регулювання  умов інвестування, особливо в  стратегічно важливих галузях  і, в остаточному підсумку, вироблення  необхідної концепції. 

 На ВАТ «ХК  «Луганськтепловоз» переважає універсальне  обладнання широкого призначення.  Це дозволяє робити заміну  обладнання окремими верстатами  й агрегатами в процесі поточного  відновлення, що не вимагає  значних одноразових капітальних  вкладень. У той же час на  підприємствах з високим рівнем  предметної спеціалізації заміна  обладнання може здійснюватися  тільки комплексом за кожним  окремо взятим виробництвом, а  іноді й декількома виробництвами,  якщо вони тісно пов’язані  техпроцесом. У цьому випадку  неминуча зупинка суміжних виробництв, а іноді й усього підприємства  в цілому. Як правило, відновлення  технічної бази на такому підприємстві  повинне відбуватися в ході  реконструкції і бути пов’язане  з необхідністю проведення будівельно-монтажних  робіт, що вимагає великих одноразових  вкладень, залучення інвесторів, позикових  коштів, участі спеціалізованих  підприємств. В умовах існуючого  інвестиційного клімату залучення  інвестора на таке підприємство  проблематичне, довгостроковий кредит  одержати практично неможливо.  У зв’язку з цим, вихід такого  підприємства з кризової ситуації, зв’язаної з високим рівнем морального і фізичного зносу ОВФ, неможливий без підтримки держави або великого інвестора. 

 Суперечливість  і непослідовність процесу формування  єдиного механізму керування  відновленням ОВФ підтверджує  відсутність загальної концепції  його регулювання в перехідному  періоді й в умовах сталих  ринкових відносин. Це впливає  на стабільність інвестиційного  клімату в Україні, що доповнює  і без того несприятливі умови  фінансування відновлення за  рахунок амортизаційних відрахувань. 

 Відсутність загальної  концепції регулювання відновлення  ОВФ в Україні означає невизначеність  у фінансуванні відновлення технічної  бази, а значить і у швидкості  змін поколінь техніки, у виборі  напрямків і методів відновлення,  тобто породжує проблеми чисто  технічного характеру, що виражаються  в некомплексності вирішення  проблем, відсутності єдиної спрямованості  процесів відновлення, єдиної  технічної політики держави. 

 Необхідність  створення єдиної технічної політики  держави, не обмеженої тимчасовими  рамками і не залежної від  поточних змін у структурі  законодавчої та виконавчої влади,  є важливим фактором, використання  якого являє собою наступний  крок, що логічно випливає зі  створення загальної концепції  регулювання відновлення ОВФ. 

 Очевидно, що при  відсутності централізованого керування  з боку держави воно, проте,  повинне впливати на процеси  відшкодування зносу засобів  виробництва в цілому по промисловості.  За особистої участі держави  повинні вирішуватися питання  регулювання рівнів концентрації, спеціалізації і кооперування  навіть у тих галузях, де  процеси приватизації близькі  до завершення [27, 29]. У даний час,  незважаючи на обмеження, що  вводяться державою в умови  реструктуризації стратегічно важливих  об’єктів, переважає вплив процесів  розукрупнення, розриву кооперованих  зв’язків, ліквідації окремих спеціалізованих  виробництв. 

 У результаті  демонтажу централізованого керування  і переходу до ринкових відносин  на рівні держави вже не  планується заходів щодо розвитку  технічної бази промисловості.  На підприємствах планування  ведеться чисто формально, оскільки  засобів на їхню реалізацію  практично немає. Держава має  систему важелів економічного  впливу, за допомогою яких можливо  непряме регулювання процесів  відновлення. Навіть у складних  умовах перехідного періоду залишається  можливість координування процесів  реконструкції, технічного переозброєння,  розширення, нового будівництва  шляхом надання допомоги при  укладанні договорів лізингу  або прямих постачань технології  й обладнання з-за кордону під  державні гарантії. На жаль, навіть  ці можливості практично не  використовуються. Процеси реконструкції  на підприємствах України реалізуються, як правило, на малих і середніх  підприємствах, на підприємствах  з високою технологією, таких  як літакобудування, підприємствах  первинної переробки сировини (наприклад,  чорна металургія – Алчевський  металургійний комбінат), або на  підприємствах за участю іноземного інвестора. Технічне переозброєння проводиться не комплексно через відсутність засобів на проведення одноразової заміни обладнання по всьому технологічному циклі. Таке становище збережеться, поки система кредитування процесів відновлення ОВФ не буде орієнтована на довгострокові проекти з прийнятним рівнем відсотків за кредит. Нове будівництво має місце головним чином у сфері обслуговування населення й у проектах, що знаходяться безпосередньо під контролем держави (наприклад, будівництво нафтопроводу «Одеса-Броди», швидкісного автобану «Київ-Одеса», суднохідного каналу у гирлі Дністра). 

 Значною мірою  прерогативою держави залишається  орієнтація великих технічних  систем у напрямку підвищення  рівня гнучкості або збереження  твердої структури з різким  ростом продуктивності (роторні  лінії). Особливо важливим є правильний  вибір напрямку розвитку в  умовах масового виробництва,  наприклад, в автомобілебудуванні.  В Україні підприємства такого  рівня виділялися в стратегічно  важливі об’єкти, у яких держава  при приватизації залишала за  собою, як мінімум, пакет акцій,  що блокує. На жаль, представник  від держави, що керує відповідним  пакетом акцій, як правило,  змушений додержуватися у своїх  рішеннях вимог великих інвесторів, які володіють вільними фінансовими  коштами. Можливість оперувати  вільними фінансовими коштами  дозволяє такому інвесторові  контролювати всі оборотні кошти  підприємства, а значить і збут  продукції, і постачання сировини, матеріалу, що комплектують за  вигідними йому цінами. У таких  умовах великий інвестор не  зацікавлений у яких-небудь значних  заходах відновлення технічної  бази і бачить свою мету, насамперед, у якнайшвидшому поверненні вкладених  коштів, а держава не має можливості  впливати не тільки на вибір  напрямку розвитку, але й на  прийняття рішень про проведення  будь-якого заходу відновлення  ОВФ. Ситуація, що сформувалася, не  дозволяє державі реалізувати  намічену технічну політику ні  через своїх представників на  підприємствах, ні на рівні  галузі або промисловості. Практично  не одержують розвитку і підтримки  ресурсозберігаючі технології і  природоохоронні заходи. 

 Очевидно, що навіть  у найскрутніших обставинах держава  все-таки повинна сформувати основи  технічної політики, незалежно від  політичних колізій зберігати  її спрямованість, створити механізм  її реалізації в рамках існуючих  структур керування, і наявні  кошти направляти на найвідповідальніші  і такі, що потребують термінового  втручання, напрямки. Механізм реалізації  повинен містити в собі глибоке  обґрунтування обраної технічної  політики, розподіл обов’язків відповідальних  осіб, систему контролю за виконанням, аналітичний апарат для коректування  ходу реалізації технічної політики. Інструментом проведення в життя  прийнятого напрямку можуть служити: 

 система збору  й обробки інформації; 

 система добору  перспективних ідей і рішень; 

 система забезпечення  фундаментальних досліджень; 

 система фінансування, податкових і митних пільг; 

 система професійного  утворення й обміну фахівцями; 

 система залучення  інвестицій і перспективних технологій; 

 система формування  прогресивної технічної бази. 

 Найбільш ефективно  зазначені системи можуть бути  використані в міжнародному поділі  праці, якщо правильно обраний  стратегічний партнер в області  проведення технічної політики  й економічного співробітництва.  У цих рамках має бути погоджене  національне законодавство, національні  стандарти й вимоги, полегшений  візовий режим, створені оптимальні  умови для залучення інвестицій  з боку стратегічного партнера, зближені принципи і підходи  до розвитку великих технічних  систем. 

 Потреба у підвищені  стабільності вибору стратегічного  партнера. Нестабільність у цьому  питанні пояснюється, з одного  боку, важливістю геополітичного  розташування України в системі  рівноваги сил світової політики, а з іншого боку, – незавершеністю  процесу формування політичної  стабільності в країні. Очевидно, що стратегічними партнерами  України не можуть бути одночасно  США, Росія, Польща, що змінюють  один одного протягом півроку.  Відносини зі стратегічним партнером  вимагають тривалого періоду  формування, врегулювання цілого  ряду питань міжнаціонального, міждержавного,  міжгалузевого характеру. Оскільки  провідною стороною у відносинах  стратегічного партнерства повинна  бути країна зі сталою ринковою  економікою, у національне законодавство  України необхідно внести зміни,  що дають можливість зблизити  законодавчі бази партнерів, забезпечити  їм режим найбільшого сприяння  при передачі технологій, експорту  капіталу, обміну фахівцями, співробітництві  в області освіти і т.д. 

 Дуже важливим  питанням у виборі стратегічного  партнера є зближення системи  стандартів і вимог двох країн.  З цього погляду орієнтація  в одній з найважливіших галузей  національної промисловості (автомобілебудуванні)  на Корею є зовсім непослідовним  кроком. Очевидно, що ніякі тимчасові  переваги при підписанні конкретних  угод не компенсують втрату  переваг стратегічного партнерства.  Крім того, банкрутство деяких  великих компаній підтверджує  необхідність ретельного аналізу  становища майбутнього партнера, що йде на значні поступки, і виявлення дійсних причин  таких поступок. Слід зазначити,  що Україна виявилася зовсім  не готова до ринкових відносин  ні в науковому, ні в методичному,  ні в правовому відношенні. Не  була підготовлена суспільна  думка, не створений необхідний  психологічний клімат, не була  прийнята за основу економічна модель ні однієї з європейських країн. Україна декларує європейський вибір, однак стратегічного партнера шукає де завгодно, тільки не в Західній Європі. Звичайно, сліпе копіювання законодавства тут неможливе, оскільки зовсім різний рівень розвитку ринкових відносин, має місце специфіка структури промисловості, орієнтованої на участь у кооперованих зв’язках із країнами колишнього СРСР. Але вибір стратегічного партнера ще на початковому етапі дозволив би будувати економіку цілеспрямовано, зблизити законодавчі бази ще при формуванні ринкового механізму України, забезпечити сумісність законів і підзаконних актів. Таким рішучим діям повинне було передувати глибокий аналіз питання, економічне обґрунтування кожного закону. На жаль, якщо така робота і велася, то в законодавчому процесі це відображення не знайшло. 

 Розробка комплексного  єдиного підходу, що базується  на оцінці об’єктивних економічних  закономірностей при розробці  пакета законів, що регулюють  процеси відновлення, найбільш  яскраво виявляється в кількості  змін і поправок, внесених у  законодавчі акти. На всіх рівнях  обговорюється недосконалість Закону  «Про податок на додану вартість»,  але саме в нього поправок  вноситься менше, ніж у Закон  України «Про оподаткування прибутку  підприємств», коректування якого,  у свою чергу, вкрай суперечливе.  На етапі переходу до ринку,  може бути, і виправдана тактика  «латання дір у бюджеті», але  в Україні цей етап занадто  розтягся. Крім того, існуюча законодавча  база не здатна забезпечити  нормального переходу до умов  сталих ринкових відносин. Можна  виділити такі основні недоліки, властиві тією або іншою мірою  рядові законодавчих актів: 

 недостатня обґрунтованість  ключових положень. Наприклад –  розподіл ОВФ у Законі «Про  оподаткування прибутку підприємств»  на чотири групи з включенням  у «інші» машин і обладнання  явно невдалий. На підприємствах  з перевагою в технологічній  структурі великого обладнання, розрахункові терміни служби  якого – 50–60 років, виникає  проблема переамортизації. При  цьому обладнання служить у  9–10 разів довше, ніж здійснюється  його повна амортизація, а отже  нарахований знос не буде відбивати  дійсний стан парку обладнання  підприємства, постійне завищення  зносу спотворює картину, ускладнюючи  планування відновлення. Відповідно, на тих підприємствах, де переважає  легке обладнання з термінами  служби 3–4 роки, має місце постійна  недоамортизація ОВФ і, отже, виникають  труднощі з формуванням фонду  розвитку виробництва, або ж  обладнання експлуатується за  економічною межею доцільності  проведення капітального ремонту; 

 перевантаженість  законів положеннями, що повинні  б виноситися в окремий документ. Так, у тому же Законі, приводяться  норми амортизації, перелік термінів  і визначень, структура ОВФ  і т.д. Ці положення тільки  затемнюють основний зміст Закону  і повинні проходити окремими  документами. Перелік термінів  і визначень повинен був бути  єдиним для всього господарського  законодавства [68, 122], а не для  кожного окремого закону або  стандарту свій. Це забезпечило  б єдину базу, однозначність розуміння  термінів, єдиний підхід до оцінки  економічних закономірностей. Викликає  сумнів трактування основних  понять Закону, таких, як валовий  доход, валові витрати: «Валовий  доход – загальна сума доходу  платника податку від усіх  видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в  грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, винятковій (морській) економічній зоні, так і за її межами». При такому підході в поняття доходу включаються усі витрати, ПДВ, акциз і т.д., тобто це поняття аналогічне поняттю виторгу від усіх видів діяльності. Існуюче розуміння терміна «доход» як результату живої праці, що включає в себе прибуток і заробітну плату, не суперечить сучасному розумінню питання, і не було необхідності змінювати його зміст. І бухгалтерський облік, і податкове законодавство повинні враховувати дії об’єктивних економічних законів і будуватися на єдиній економічній теорії. Саме відсутність такої єдиної теоретичної бази стало причиною виникнення розбіжностей між бухгалтерським і податковим обліком. Які б тактичні цілі не переслідувало в конкретній ситуації податкове законодавство, в цілому воно повинне враховувати дію об’єктивних економічних законів; 

 узгодження підзаконних  актів, стандартів, вимог з діючими  законами. Проблема породжується  як неузгодженістю самих законів,  так і різною відомчою і  функціональною приналежністю розробників.  Якщо є Закон «Про бухгалтерський  облік і фінансову звітність  в Україні», то стандарти бухгалтерського  обліку вже можуть будуватися  без якого-небудь зв’язку з  Законом «Про оподаткування прибутку  підприємств». Назріла необхідність  створення механізму координування  дій виконавців, особливо при  переході від рівня законодавчої  роботи на рівень методичного  забезпечення реалізації законів; 

 уточнення теоретичної  бази виникнення та накопичення  морального зносу та взаємодії  його з фізичним зносом засобів  виробництва. У цьому питанні  потребує уточнення класифікація  зносу, визначення до кожного  роду чи виду, підхід до кількісної  оцінки кожного виду зносу,  встановлення відповідного виду, напрямку, форми відновлення, що  дозволяє усунути знос. Це дозволить  встановити єдину термінологію, єдиний підхід до кількісної  оцінки зносу щодо кожного  об’єкта та до парку обладнання  в цілому. Обґрунтована і апробована  теоретична база може бути  використана в офіційних документах, що виключить неоднозначність  трактувань та різноманітність  термінів, що стосуються одного  і того ж поняття. Усі положення  теоретичної бази мусять бути  погоджені з усіма групами  спеціалістів, що приймають участь  в розробці всього пакету документів  економічного характеру, що стосується  процесів зносу та відновлення  засобів виробництва. У цій  роботі може бути запропонований  один з можливих варіантів  підходу до вказаних питань  та уточнена класифікація з  відповідною термінологією. 

 Особливої уваги  потребує вирішення науково-практичного  завдання, пов’язаного з розрахунками  показника строку корисного використання  ОВФ, і, в першу чергу, основного  виробничого обладнання підприємства. У першу чергу необхідно розмежування  таких понять, як нормативний  строк служби, економічно виправданий  строк служби, фактичний строк  служби, життєвий цикл машин, строк  корисного використання. Деякі автори [14, 8] ототожнюють економічно виправдані  строки з періодом зміни моделей  нових машин. ГОСТ 13377–75 «Надійність  техніки, терміни і визначення»  діє до цього часу, характеризує  строк служби як календарну  тривалість експлуатації об’єкта  від початку або відновлення  після капітального ремонту до  настання повного руйнування  з утратою спроможності до  роботи. Середній строк служби  трактується як математичне очікування  даного показника. Розрізняють  середній строк служби групи  об’єктів, середній строк служби  вибуваючих засобів виробництва,  середній строк служби діючих  засобів виробництва, тривалість  використання машин усіх років випуску. Можна відмітити, що ці визначення втратили актуальність, у першу чергу, у зв’язку з тим, що дуже прискорився моральний знос техніки. Тому строк служби, як і строк корисного використання, не може вимірюватися лише рівнем фізичного зносу та межею фізичного руйнування об’єкту. В.Ф. Спірін розрізняє економічний строк служби як оптимальний. При цьому оптимальний строк служби – «вероятная и нестабильная величина, связанная с неопределенностью, недостаточной достоверностью прогнозируемых показателей, которые используются при его расчетах, а также с неполным учетом всех влияющих на него факторов. Модели определения оптимального срока отражают, как правило, наиболее важные, основные факторы, а не их совокупность.» Виділення найбільш впливових факторів з ігноруванням інших – це правомірний підхід, але ж з тих факторів, що виділені, не можна ігнорувати жодного. Тому у ході оцінки рівня зносу треба враховувати вплив фізичного зносу, морального зносу усіх родів і видів, економічні результати, втрати (втрати від браку, втрата робочих речовин, підвищене споживання енергії та інше), витрати у ході експлуатації конкретної машини у конкретних виробничих умовах (на проведення чергового ремонту, наладочних робіт, технічного догляду). 

2. Методики аналізу  парку і вибору об'єктів підвищення  ефективності виробництва 
 

2.1 Аналіз продукції  і парку виробничого устаткування 
 

 Аналіз що випускається  й альтернативної продукції варто  робити на основі визначеної  стратегії маркетингу, що найбільше  повно відповідає вимогам ринку  з урахуванням довгострокових  прогнозів його стану. Для підприємств  машинобудування, значна частка  продукції якого має виробниче  призначення, найбільш прийнятним  методом вибору стратегії є  побудова матриці можливостей  по товарах / ринкам. Матриця передбачає  використання чотирьох альтернативних  стратегій чи маркетингу їхніх  сполучень: проникнення на ринок,  розвиток ринку, розробка товару  і диверсифікованість [18]. Вибір стратегії  даним методом може бути уточнений  з використанням матриці БКГ,  що дозволить зробити попередній  добір номенклатурних груп продукції,  що вимагають більш глибокого  аналізу на предмет необхідності  їхньої подальшої маркетингової  чи підтримки зняття з виробництва.  Загальний підхід до вибору  загальної стратегії розвитку, стратегії  маркетингу, а отже і до формування  життєвого циклу номенклатурних  груп продукції з наступним  ухваленням рішення про його  чи просування знятті з виробництва  може бути представлений блок  – схемою (рис. 2.1). 

 На першому  етапі аналізу (блок 1) розглядаються  зовнішні фактори, формуючих ринки  профільної продукції підприємства (фірми). До них відносяться: 

 коливання стану  світової і національної економіки  [12] (у процесі аналізу дається  прогнозна оцінка тенденції зниження, чи підвищення застою на найближчі  10 – 15 років); 

 рівень і характер  зв'язку обсягів продажів і  цін конкретної продукції на  конкретному ринку з коливаннями  ринку більш високого порядку  (наприклад, загальний спад світового  виробництва може проходити на  тлі росту попиту на чи нафту  зброю); 

 поява і розвиток  потенційний конкуруючих галузей  (як приклад можна привести  поява і розвиток сугубо технічної  галузі – виробництво персональних  комп'ютерів, що роблять усе велику  конкуренцію індустрії традиційних  видів організації дозвілля); 

 рівень загальної  стабільності обстановки і ступінь  ризику в процесах інвестування  в національній економіці (імовірність  прямого збройного конфлікту,  участі країни в регіональних  конфліктах, напруженість політичної  обстановки у відносинах із  країнами, що є імпортерами профільної  продукції чи фірми експортерами  сировини). Слід зазначити, що  навіть якщо саме в ці країни  фірма не поставляє продукцію,  ринок для неї може звузитися.  У той же час аналогічні  відносини з експортерами конкуруючої  продукції можуть дати розширення  ринку (ризик вкладень при цьому  росте).
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.