На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Право власност на комерцйне найменування та знаки для товарв послуг

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 21.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ
     НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ
     з дисципліни
     «Інтелектуальна власність»
     На  тему: Право власності на комерційне найменування та знаки для товарів і послуг 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала: ст.. групи БМ-515
     Березняк  Т.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 2010 

       ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНЕ НАЙМЕНУВАННЯ ТА ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ. 

       На  сьогоднішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні нікому не потрібно пояснювати цінність засобів індивідуалізації суб’єктів ринкових відносин та виробників товарів і послуг. В Європі вже давно ринкова вартість підприємства часто перевищує фактичну вартість її матеріальних активів. Цей факт пояснюється вартістю нематеріальних активів до яких відносять фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, промислові зразки, гудвіл, комерційна таємниця, ноу-хау, право власності на винаходи, право власності на сорти рослин та інше.
       Українським законодавством визначено, що правом промислової  власності можуть володіти як фізичні  так і юридичні особи. Зосередимо свою увагу на таких об’єктах, як фірмові (комерційні) найменування та знаки для товарів і послуг.
       Різниця між цими об’єктами полягає в тому, що комерційні найменування є засобом індивідуалізації суб’єктів господарського обігу, а знаки для товарів та послуг відрізняють товари та послуги одного виробника від товарів та послуг іншого.
       Комерційне (фірмове) найменування — це своєрідний «псевдонім» суб'єкта господарювання, що може їм використовуватися для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності. 

       Поняття «фірмове найменування юридичної особи» або скорочено «фірма» існує  у вітчизняному праві досить давно. Ще у «Положенні про фірму», прийнятому в СРСР 22 червня 1927 р. і яке було чинне в Україні до 2004 року, вказувалось  на те, що «кожне підприємство, відкрите для доступу публіки, повинне мати на видному місці напис з позначенням повного фірмового найменування» і «право на фірму складається в праві виняткового користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, на бланках, на рахунках, на товарах підприємств, їхніх упакуваннях тощо».
       З 1 січня 2004 р. відносини щодо використання суб’єктами господарювання фірмових найменувань врегульовані нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Згідно із приписами зазначених нормативно-правових актів змінено назву зазначеного об’єкта права інтелектуальної власності — на сьогодні у нових кодексах вжито термін «комерційне (фірмове) найменування» (ст. 420 Цивільного кодексу України, ст. 155 Господарського кодексу України), а по тексту зустрічається просто «комерційне найменування».
       Відповідно  до абзацу першого частини другої статті 90 Цивільного кодексу України, що вступив в силу комерційне (фірмове) найменування може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством. Згідно з статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, не кожна юридична особа є суб’єктом права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Це треба обов’язково враховувати. Неприбуткові організації не можуть захищати свої найменування згідно законів, що регулюють права власності на комерційні позначення.
       Верховним судом України було розглянуто справу однієї неприбуткової організації. Адвокатське об'єднання звернулася до господарського суду з позовом  про заборону суб'єкту підприємницької діяльності — фізичній особі використовувати в своїй діяльності у сфері права вивіску «Юридична консультація», що з посиланням на приписи статей 16, 23, 50, 51, 90, 431, 432, 489-491 Цивільного кодексу України мотивувало необхідністю захисту його права на комерційне найменування. Встановивши, що позивач, не будучи підприємницьким товариством, не є суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позову.
       Принципова  відмінність між «комерційним найменуванням» та «фірмовим найменуванням» полягає  в тому, що останнє може використовуватись  лише юридичними особами, тоді як учасниками господарської діяльності можуть бути і приватні підприємці без статусу юридичної особи. У статті 159 Господарського кодексу України зазначено, що громадянин-підприємець має право на комерційне найменування, яким може бути його прізвище або ім’я.
       Стаття 489 Цивільного кодексу встановлює загальні критерії надання комерційному найменуванню правової охорони. Ними є наявність  розрізняльного характеру комерційного найменування та відсутність оманливості  комерційного найменування. Частина 3 ст. 33 Господарський кодекс також  встановлює, що використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Будь-яких інших ознак, які б дозволяли стверджувати про можливість віднесення того чи іншого позначення до комерційного найменування, Цивільний кодекс та Господарський кодекс не містять. Вочевидь, такі ознаки мають бути наведені у спеціальному законі, яким регулюватимуться відносини щодо використання комерційного найменування.  

       Різний підхід відображений у Цивільному та Господарському кодексах щодо необхідності реєстрації комерційного найменування. Так, відповідно до частин 2 та 3 ст. 489 Цивільного кодексу право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
       Зі змісту ст. 159 Господарського кодексу вбачається запровадження реєстраційного принципу набуття прав на комерційні найменування. Так, відповідно до частини 2 суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.
       Ця  норма не узгоджується як із положеннями  ст. 459 Цивільного кодексу, так і з  положеннями ст. 8 Паризької конвенції  про охорону промислової власності 1883 р., яка набула чинності для України 25 грудня 1991 р. і є частиною національного  законодавства. Згідно із Паризькою  конвенцією «фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака». Моментом виникнення в особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування. Тобто факт державної реєстрації юридичної особи під відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменування не пов'язані між собою. Доцільно також зазначити, що законодавством та судовою практикою України не встановлені вимоги щодо мінімального використання комерційного найменування для надання йому правової охорони.
       Якщо  ви особа, що має законне право  власності на комерційне найменування. То повинні знати, що згідно з статтею 490 Цивільного кодексу України майнові  права інтелектуальної власності  на комерційні найменування передаються  лише разом з цілісним майновим комплексом юридичної особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Отже, самостійно комерційне найменування не може бути відчужуваним на користь іншої особи.
       Викладене засвідчує, що на сьогодні правовідносини щодо комерційних найменувань в Україні врегульовані недостатньо, тож лишається багато питань, пов'язаних з реалізацією тих норм, які введені цими двома кодексами. Для врегулювання правовідносин у цій сфері необхідно прийняти спеціальний закон про охорону прав на комерційні найменування, на який неодноразово посилаються Цивільний кодекс і Господарський кодекс, та внести зміни до цих кодексів з метою їх узгодження.
       Знаки для товарів та послуг — позначення, за яким товари і  послуги одних  осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (Закон України «про охорону прав на знаки для товарів та послуг»). Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. У Цивільному кодексі України відносно знаку для товарів і послуг вживається термін «торговельна марка». Термін «торговельна марка» є прямим запозиченням із англійської мови «trade mark». По суті термін «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як рівнозначні. 

       Відповідно  до частини другої статті 494 Цивільного кодексу України та частини четвертої  ст.5 Закону України «про охорону  прав на знаки для товарів та послуг»  обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торгової марки та переліком товарів та послуг внесеними відповідно до Державного реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до зазначеного реєстру зображення торговельної маки та переліком товарів і послуг.
       Стаття 494 Цивільного кодексу України має  бланкетний характер та відсилає нас  до спеціального законодавства щодо визначення умов та порядку видачі свідоцтва на торговельну марку. Відповідно до даної статті Цивільного кодексу набуття прав на торгову марку засвідчується свідоцтвом, що видає Держдепартамент. Згідно Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» частиною першою ст.16 права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.
       Законодавством  передбачено, що передача права власності  можлива повністю або частково. Стаття 427 Цивільного кодексу України фактично вказує на спосіб отримання статусу  вторинних суб’єктів права інтелектуальної  власності — шляхом набуття майнових прав інтелектуальної власності  внаслідок їх повної або часткової  передачі. При цьому встановлюється загальна вимога до передачі майнових прав — вона повинна бути здійснена відповідно до закону. Стаття 16 в частині 7 Закону України додатково вказує, що власник може передавати будь-якій особі права повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.
       Аналіз  змісту частини другої ст. 427 Цивільного кодексу України та порівняння його із змістом частини першої цієї статті, а також статті 16 спеціального закону дає підстави зробити висновок, що вимогу передачі «відповідно до закону» слід розуміти, як таку, що стосується передачі майнових прав інтелектуальної власності за договором — при вільному волевиявленні первинного суб’єкта права інтелектуальної власності, оскільки укладення такого договору передбачено Цивільним кодексом та спеціальним законом.
       Якщо  ми говоримо про повну передачу майнових прав на знак для товарів та послуг, то продаж проводиться через договір купівлі-продажу, за яким у результаті передачі права власності на об’єкт інтелектуальної власності (продажу охороного документа — свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано свідоцтво на торгову марку, то воно перереєстровується на ім’я нового правовласника і до нього переходять всі майнові права на цей об’єкт.
       Розглядаючи тему передачі права власності на такий об’єкт як торговельна марка  не можемо не зазначити такі способи  відчуження як спадок, заповіт чи подарунок. Виходячи з самого поняття права  власності такий вид передачі має право на існування та на повноцінне використання.
       Диспозитивний характер має стаття 428 Цивільного кодексу  України і надає суб’єктам  права інтелектуальної власності  можливість самим визначати правомочності  щодо здійснення права ІВ в договорі. Вимог щодо форми і такого договору та його змісту закон не встановлює. Але в статті 16 частині 9 Закону України «про охорону прав на знаки для товарів та послуг» сказано: «Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами».
       Законодавство України не містить вичерпного переліку цивільно-правових договорів щодо передачі майнових прав інтелектуальної власності. Водночас в книзі п’ятій статтями 1107-1129 Цивільного кодексу України  розглядаються види договорів щодо розпорядження майновими правами  інтелектуальної власності, а саме ліцензії, договори про передання  виключних майнових прав, інші договори, щодо розпорядження майновими правами, договір концесії.
       Власник прав на будь-який об’єкт інтелектуальної  власності (ліцензіар) може продати  ліцензію (видати дозвіл на користування об’єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату) в будь якій частині прав.
       Придбання або надання ліцензії є діловою  угодою. В залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і не виключну ліцензію.
       Виключна  ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.
       Одинична  ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в даній сфері.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.