На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Водн ресурси України

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 26.09.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст 

Література……………………………………………………………………………….26 

 

Вступ
     Водні ресурси належать до числа найважливіших  факторів економічного й соціального  розвитку регіону й країни в цілому. Від стану й забезпеченості водними  ресурсами залежать напрямки й масштаби розвитку й розміщення продуктивних сил, насамперед водоємних виробництв. Їх поточна виробничо-господарська діяльність значною мірою пов'язана з використанням водних ресурсів – водокористуванням.
     Сучасне водокористування в Україні не відповідає концепції раціонального природокористування. Це приводить до неефективного використання водних ресурсів, забрудненню водних об'єктів і їхньої деградації, зниженню безпеки життя населення від впливу водного фактора, збільшенню витрат суспільства на відновлення й охорону водних об'єктів.
     У цьому зв'язку представляється актуальної проблема підвищення ефективності й  раціонального використання водних ресурсів на основі формування відповідного економічного механізму управління водокористуванням. Необхідність дослідження даної проблеми обумовлена тим, що не досить глибоко розроблено теоретичні й методичні основи вирішення проблем: реформування державного управління водокористуванням в умовах ринкової економіки; створення ефективної оцінки вартості водно-ресурсного потенціалу в регіоні; удосконалювання економічних відносин у водокористуванні.
     Раціональне використання водних ресурсів являє  собою систему організаційних заходів, спрямованих на створення реальних можливостей і виникнення зацікавленості у водокористувачів у більше ощадливому й ефективному використанні водних ресурсів. Розв'язання цієї проблеми дозволить збалансувати інтереси власника водних об'єктів (держави) і водокористувачів з урахуванням ступеня стабільності природних водних екосистем. 
 
 
 
 
 
 
 

    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

     1.1 Сутність процесу ресурсозбереження

     Проблема  ресурсозбереження є породженням  економічної кон’юнктури на межі ХХ-ХХІ століття. Термін «ресурсозбереження» складається з двох основ «ресурси» і «збереження».
     Термін  «ресурси» характеризується як засоби, запаси, можливості, джерела чого-небудь, природні багатства [1]. Це сукупність природних, виробничо–технічних, організаційних і соціальних факторів [2].
     Природні  ресурси є важливим компонентом навколишнього природного середовища, які використовуються для задоволення суспільних потреб.
     Ресурси можна класифікувати за такими видами:
    за фізичним змістом;
    за призначенням в процесі виробництва;
    за ступенем використання у виробничому процесі [3].
     Суспільство задовольняє власні потреби через  ресурси, які є обмеженими. Це обумовлює  вибір об’єкта, предмета дослідження  і межі застосування терміна «ресурсозбереження».
     Ресурсозбереження – одна із форм реалізації резервів виробництва, яка пов’язана з максимальною економією у виробництві матеріальних ресурсів. Здійснюється за такими основними напрямками: зниження матеріалоємності одиниці продукції на основі використання новітньої техніки і технології; збільшення виходу кінцевої продукції із використаної сировини; скорочення втрат матеріалів і праці у виробничому процесі; максимальне використання вторинних ресурсів. [4].
     Ресурсозбереження – збільшення ступеню використання усіх видів ресурсів підприємства: фінансових, трудових, матеріальних, інформаційних у вигляді відповідних показників. Раціональне використання різних видів ресурсів (сировини, засобів і предметів праці) у процесі виробництва має особливо важливе значення в економіці. Через зменшення питомих витрат, зниження кількості відходів, які утворюються, та втрат ресурсів досягаються зростання продуктивності праці, фондовіддачі, рентабельності виробництва і збільшення прибутку. Ресурси є основною частиною оборотних коштів. Прискорення їхньої обіговості дозволяє визволити фінансові ресурси для використання їх у розширеному відтворенні. Економія матеріальних і енергетичних ресурсів забезпечує економію інвестиційних ресурсів. Зниження матеріало– і енергоємності продукції, розширення використання вторинних ресурсів сприяють зменшенню негативного впливу на навколишнє середовище.
     Отже, за рахунок економії матеріальних ресурсів досягається підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів у  цілому.
     До  основних завдань ресурсозбереження  були віднесені такі:
    забезпечення економного і раціонального використання матеріальних ресурсів;
    ліквідація непродуктивних витрат ресурсів;
    оптимізація структури ресурсоспоживання;
    застосування більш економічних і нетрадиційних видів матеріалів та джерел енергії;
    розширення застосування вторинних ресурсів, побіжних відходів;
    скорочення витрат матеріальних ресурсів на всіх етапах виробництва і споживання, використання у повній мірі ресурсів регіонів [5].
     В сучасній Україні проблеми ресурсозбереження, раціональної взаємодії людини і  природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів. На перший план виходить відносно нова функція держави — екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних.
     Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки  і підтримання екологічної рівноваги  на території України, подолання  наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави [6]. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством. Природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Дані об'єкти природи виконують економічну функцію, задовольняючи матеріальні потреби суспільства. Будучи одночасно і об'єктами навколишнього природного середовища, вони здійснюють і екологічну функцію. Відповідно до Конституції України [6] всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Природні ресурси нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середовища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є майном у прямому значенні цього слова. Отже, при визначенні водо збереження водні ресурси не виділені як окремий вид ресурсів, що потребує особливих підходів в механізмах ресурсозбереження.
     Більша частина водних ресурсів землі припадає на води Світового океану, близько 96% від загального обсягу, на підземні води залишається 2%, приблизно 2% на льодовики і тільки 0,02% на поверхневі материкові води. Приблизно 70% населення планети відчуває дефіцит води, тобто перебуває у стані «водного стресу».
     Нерівномірний розподіл водних ресурсів по території планети, зростаюче забруднення водних об’єктів визначають стійку тенденцію до зменшення показника водозабезпеченості (рис. 1.1).
     

     Рис.1.1. Рівень водозабезпеченості різних регіонів світу, тис.км.3/ чол. / рік

     Людство завжди використовувало в своїй господарській діяльності воду.
     Економічні  відносини, поширені на водні ресурси, доповнюються екологічним наповненням, і це робить наслідком їх як еколого-економічні відносини.
     Розуміння сутності використання та відтворення ресурсів, втілених у механізмі водокористування, дозволяє нам перейти до розробки управлінських аспектів ресурсозбереження водного комплексу. Дослідження наукових праць фахівців різних напрямків дозволило нам запропонувати комплекс методів регулювання процесу водозбереження водних ресурсів (рис. 1.2).
     
     Рис. 1.2. Система методів регулювання  процесу використання водних ресурсів
     Використання  того чи іншого методу повинно базуватися на системному підході, тобто досягнення бажаного для суспільства результату можливе лише на застосуванні одразу декількох технологій впливу на соціально-економічні процеси, пов’язані з використанням водних ресурсів.
     Найбільш  розповсюджені і традиційні фінансово-економічні методи, які представляють собою  технології визначення вартісних характеристик природних об’єктів, а також встановлення на цій основі пільг чи штрафів за неналежне чи нераціональне водовикористання.
     Вказана група методів доповнюється адміністративними  та організаційними технологіями, які  крім економічних параметрів і показників закріплюють політичні та соціальні бажання суспільства.
     З’ясувавши  суть ресурсозбереження, можна перейти  до з’ясування методичних підходів до збереження водних ресурсів, про що йтиметься в наступному підпункті.

     1.2 Методичні підходи до збереження водних ресурсів в Україні

     Україна є однією з найменш забезпечених власними водними ресурсами серед  європейських держав. Основною їхньою складовою є річковий стік. У середньому за водністю рік його загальний об'єм складає 87,1 куб. км. Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, що розташовані по всій її території. Водний фонд України включає близько 8073 озер і лиманів із загальною площею дзеркала — 4021,5 км2, у тому числі лиманів — 1073 км2 [Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища "Довкілля для Європи". - Київ, 2003. - 128 с.]. Кількість водосховищ, які мають об'єм води 1 млн. куб. м більше — 944. Відносно незначну частину території займають болота, заболочені та перезволожені землі - 3,6 млн. га, в той самий час вони відіграють значну ресурсне стабілізаційну роль. В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. кв. км) - 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) - 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) - 63029. Загальна їх, довжина становить 206,4 тис. км, із них 90% припадає на малі річки. За географічним розташуванням майже всі основні річкові басейни (за винятком Південного Бугу) належать до міжнародних водних басейнів, що зумовлює активність транскордонних водно-екологічних відносин та необхідність прискореного розвитку басейнового управління водними ресурсами.
     Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва. Використання води для господарських цілей — одна з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина води повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водопостачанні міст і більшості промислових підприємств 90%, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод [7]. На сьогодні забруднення Світового океану — джерела води на планеті, переросло в глобальну проблему.
     Прісні  води становлять 2,6% загальної кількості  води в біосфері. У зв'язку з нерівномірним  поширенням прісних вод, зростанням населення, інтенсивним розвитком  промисловості й сільського господарства в багатьох регіонах відчувається дефіцит  прісної води. Якщо в минулому споживання води на людину не перевищувало 12—18 літрів на день, то сьогодні воно становить від 200 до 400 літрів. Тільки за минуле століття споживання води збільшилося в 7 разів, а на промислові потреби — у 21 раз, що становить 20% від загального рівня її споживання [8].
     Збільшення  витрат води промисловістю пов'язане  не тільки зі швидким розвитком останньої, а й із зростанням водоємності  виробництва. Так, на виробництво однієї тонни бавовняної тканини фабрики  витрачають близько 250 куб. м води, однієї тонни синтетичного волокна — 2,59—5 тис. куб. м. На виробництво однієї тонни аміаку витрачається близько 1 тис. куб. м, однієї тонни синтетичного каучуку — 2 тис. куб. м. В Україні витрати води на одиницю виробленої продукції значно перевищують аналогічні показники в розвинутих країнах Європи: Франції — у 2,5, ФРН — у 4,3, Великої Британії та Швеції — у 4,2 рази [9].
     Забезпечення  водою населення України в  повному обсязі ускладнюється через  незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна. Найгостріший стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
     Постає  проблема забруднення об'єктів гідросфери. Найвищі концентрації забруднювачів  зафіксовано в малих річках і струмках, що зумовлено низькою швидкістю потоку і невисокою ємністю для розбавлення протягом тривалого часу. Забруднення важкими металами поверхневих вод більшості річок України має тенденцію до зниження. Найвищий вміст міді та марганцю спостерігався у басейні Дністра; цинку – у водах Південного Бугу та Сіверського Дінця; хрому – у басейні Західного Бугу. Найнижчий вміст усіх металів у водному середовищі, окрім міді, зафіксовано у водних об'єктах Криму. У той самий час викликає тривогу помітне збільшення у воді вмісту фенолів, у першу чергу, це притаманне річкам Приазов'я, що може бути пов'язане з впливом гірничо-видобувних районів Донбасу.
     До  основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний  та нітратний, важкі метали тощо. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду. Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води. Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води із забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується.
     Першочерговою необхідністю є гармонійний розвиток технології виробництва високоякісної питної води та технології очищення стічних вод. Будь-які дії вдосконалення тільки технології очищення води для питних потреб без суттєвого поліпшення стану джерел питної води екологічно й економічно неможливі. Тому проблема екологічного оздоровлення водних об'єктів, визначається пріоритетною.
     Питна вода підземного походження в деяких випадках не відповідає стандартам якості прісної води. Причиною такого стану  є гідрогеологічні умови, а також  незадовільний стан водогінної мережі (де втрати складають загалом 30%) та неефективність очисних споруд. Органічні забруднення надходять разом із сільськогосподарськими та міськими стоками, а зрошування є причиною підвищення солоності води. Первинні заходи при створенні станцій моніторингу підземних вод полягали в оцінці запасів підземних вод та їхніх геохімічних властивостей. Поки що не існує системи комплексного моніторингу й оцінки антропогенного впливу на підземні води, хоча після 1989 р. було виконано деякі дослідження важких металів і пестицидів. Даних щодо якості місцевих ґрунтових вод не вистачає, що пов'язано з недостатнім забезпеченням сучасним моніторинговим і лабораторним обладнанням, а також з обмеженістю вимог до моніторингу звалищ, складів відходів та промислових територій. Бракує доступних даних, які б дозволили створити повну картину якості підземних вод країни.
     На  сьогодні значна кількість очисних  споруд належним чином не працюють. Через незадовільне технічне обслуговування та технічний стан споруд варто очікувати  погіршення ситуації у найближчому майбутньому. У той самий час спорудження нових очисних споруд, реконструкція або розширення існуючих відбувається повільно або взагалі призупинені.
     Основним  нормативним актом в Україні  у сфері охорони водних ресурсів є Водний кодекс України [10].
     У ст. 1 ВК водокористування визначено  як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів). Як суб'єктивне право водокористування включає ряд правомочностей. Як правовий інститут право водокористування охоплює принципи водокористування та права і обов'язки водокористувачів. У процесі фактичної реалізації суб'єктивного права виникають водні правовідносини.
     Згідно  з ВК право водокористування поділяється  на користування водами для задоволення  питних і господарсько-побутових (статті 58—61), лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб населення (статті 62—64) і для потреб галузей економіки — сільського і лісового господарства (ст. 65); для промислових і гідроенергетичних потреб (ст. 66); для потреб водного транспорту (ст. 67); для потреб рибного і мисливського господарства (ст. 68); для протипожежних потреб (ст. 69).
     Водокористувачами можуть бути підприємства, установи, організації  і громадяни України, а також  іноземні юридичні й фізичні особи  та особи без громадянства. За суб'єктами використання водних ресурсів можна  виділяти різні види природокористування фізичних і юридичних осіб, з перевагою водокористування підприємств, організацій і установ як юридичних осіб.
     Об'єктами водокористування у державі є  поверхневі та підземні води, які знаходяться в нерозривному екологічному зв'язку з іншими водними ресурсами. Водний кодекс України, прийнятий ВР України 6 червня 1996 р. [10], у комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприяє водно-екологічному управлінню й забезпеченню екологічної безпеки України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх, охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. До водного фонду належать: поверхневі води, підземні води та джерела, внутрішні морські води та територіальне море.
     Державне  управління у сфері використання й охорони вод здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод. Таке управління здійснює Кабінет Міністрів України, місцеві Ради народних депутатів і їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади.
     Спеціально  уповноваженими органами державної  виконавчої влади у сфері управління та охорони вод виступають Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України з водного господарства, Державний комітет України з геології та використання надр, їхні органи на місцях й інші державні органи.
     Державне  управління у сфері використання та охорони водних ресурсів здійснюється відповідно до Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України, яку Верховна Рада прийняла у 2002 р. як Закон України [11]. Метою Програми є:
     еколого-економічна й санітарно-гігієнічна регламентація  та державне управління водокористуванням  із наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів,
     підтримання сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів;
     екологічно  збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану  і прогнозу зміни водних ресурсів;
     планування  й упровадження методів водокористування, охорони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;
     пріоритетність  економічних важелів регулювання  водних відносин, оптимальне їх поєднання  з організаційними та правовими заходами.
     При дослідженні моделі формування розбору  води у житловому секторі нами отримано аналітичні залежності витрат води від величин вільних напорів [12], які буде легко використовувати при проведенні гідравлічних розрахунків водопровідних мереж. Вони визначаються:
     при напорах менших за нормативні Н<Нн при напорах більших за нормативні Н> Нн
     Спробуємо запропонувати систему аналітичних індикаторів у схематичному вигляді (рис. 1.3).
     Найбільш  важливі завдання можливо сформулювати наступним чином:
     Оцінка  динаміки водних ресурсів певної території  чи регіональної спільноти, як джерела  водоспоживання та водокористування. Основна увага при цьому приділяється кількісному аналізі часу та просторового розподілу водного стоку, що безпосередньо визначає потенційні обсяги можливого водоспоживання для побутових чи промислових цілей.
     Визначення  взаємозв’язку рівня здоров’я нації, основних макроекономічних показників з рівнем забезпеченості водними  ресурсами країни. Такого роду зв’язки  створюють основу побудови раціонального механізму використання доступних вод, при одночасному контролі екологічних наслідків.
     Ідентифікація проблем у сфері водозабезпечення різних споживачів, а також розробка конкретних заходів їх подолання  на основі державного регулювання реальних і «віртуальних» водопотоків певної держави чи окремої галузі промисловості.
     

     Мал. 1.3 Система показників моніторингу стану та розвитку водного сектору України
     Забезпечення  сталого економічного розвитку країни, формування реальної вартості теперішнього та майбутнього водоспоживання. Вказане завдання вирішується за допомогою визначення оптимального розміру забору вод і впровадження водозберігаючих промислових технологій.
     Розробка  адекватного сучасним умовам методичного інструментарію оцінки вартості водних ресурсів, а також визначення явних і прихованих наслідків використовуваних технологій водоспоживання.
     2. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ З РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ У ГАЛУЗІ ВОДОВИКОРИСТАННЯ І ВОДОСПОЖИВАННЯ

     2.1 Стратегія та тактика заходів з ресурсозбереження водних ресурсів

     Протягом  всієї історії людства найважливішим  видом ресурсів, які використовували  у економіці, були і залишаються  водні ресурси. Перші уявлення про  водні ресурси спиралися на те, що природне багатство майже не обмежене, що його вистачить на багато поколінь людей. Однак стрімкий розвиток світової економіки, який почався з індустріальної революції, привів до загострення локальних екологічних проблем, виникненню загрози глобальної екологічної катастрофи. Обмеженість водних ресурсів і неспроможність навколишнього середовища асимілювати негативний вплив забруднення стала відчуватися все більше і більше, тому з'явилася необхідність у визначенні механізмів оптимального використання цих ресурсів, у розробленні інструментів ефективного керування якістю навколишнього середовища, пошуку шляхів стійкого екологічно-збалансованого економічного розвитку суспільства з врахуванням інтересів не лише теперішнього, але і наступних поколінь [13].
     На  основі дослідження систем моніторингу стану та ефективності використання водних ресурсів різних країн світу, вдалося відокремити дві концептуальні моделі:
    побудова одного інтегрального чи агрегованого показника, який комплексно відображає рівень ефективності використання водних ресурсів; такий показник, як правило, синтезується з декількох підгруп аналітичних індикаторів: еколого-економічних, соціально-економічних, екологічних, технічних;
    побудова розгалуженої системи показників, кожен з яких відображає окремі аспекти природокористування; найчастіше в структурі таких систем виділяють наступні групи: економічні, екологічні, соціальні та інституційні показники.
     Кожна з перерахованих моделей має  свої переваги та недоліки, а значить  і певну сферу застосування. Наприклад, при синтезі інтегрального показника виникає ризик помилки, а також втрати реальних економічних зв’язків у абстрактних формулах. Користуватися ж деталізованою системою показників не завжди доцільно і економічно невигідно.
     Серед тактичних заходів щодо ресурсозбереження слід виділити адміністративне регулювання.
     Адміністративне регулювання – це ввід відповідних нормативних стандартів і обмежень, а також прямий контроль і ліцензування процесів природокористування, який вказує виробнику рамки, яких він повинен дотримуватись. Економічні механізми - це впровадження системи платежів за забруднення, екологічних податків, субсидій, а також використання інших економічних стимулів, для того щоб зацікавити виробника у раціональному природокористуванні. Створення ринку у цій сфері через розподіл прав на забруднення, компенсація платежів і т.п. об'єднує третю групу методів [14].
     Встановлено, що управління водним господарством  України, повинно базуватися на: 1) цілісному  розумінні процесів використання, охорони  і відтворення водних ресурсів; 2) екосистемному підході до створення промислових та адміністративних структур використання водних ресурсів певної території, вибудовуванні ефективних процедур моделювання (прогнозування), планування, координації та контролю у сфері водокористування;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.