На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Грошов системи: суть та основн етапи розвитку

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 01.10.2012. Сдан: 2010. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Національний технічний університет України «Київский політехнічний інститут»
Факультет менеджмента та маркетинга
Кафедра міжнародної економіки 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат з дисципліни
“Фінансові системи зарубіжних країн”
на  тему
«Грошові системи: суть та основні етапи розвитку» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ - 2010 

   Зміст 

     Вступ 3
     1.Поняття  та елементи грошових систем 4
     2.Основні етапи розвитку грошових систем 7
     3.Сучасні тенденції у розвитку грошових систем 19
     Висновки 22
 

   Вступ 

   Безперервний  круго-обіг товарів та послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот - це рух грошей, який обслуговує рух товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки. Грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що відбуваються в економіці.
   Грошовий  оборот поділяється на дві взаємопов’язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу. Грошовий обіг в цілому знаходиться в складному взаємозв’язку із товарним обігом. Вихідним, базовим  тут є товарний обіг. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.
   Грошовий  обіг з’явився із появою грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. При рабовласницькому та феодальному устрої росту грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв’язків. Більш повний розвиток грошовий обіг здобув при капіталізмі, коли було сформовано національні та світові ринки, хоча окремі їх елементи з’явилися значно раніше.
   Саме  в той час грошовий обіг складається  у систему. Це було спричинено тим, що у період затвердження капіталізму виникла об’єктивна необхідність у приведенні різних елементів грошового обігу у систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій   була зацікавлена в єдиній грошовій одиниці з твердо встановленим масштабом. З розвитком капіталізму та його кредитної системи з’являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет та банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Все це потребувало впорядження грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами (1). 
   Буржуазна держава була саме тим органом, який на основі законодавчих норм був в  змозі забезпечити цю єдність. Під  впливом історичних особливостей розвитку товарно-грошових відносин у країні, а також національних традицій грошова система приймала різні види. 

 

    1. Поняття та елементи грошових систем
            
     ГРОШОВА СИСТЕМА це форма організації грошового обігу у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним творінням державної влади, але залежить від реально існуючих економічних відносин. Для різних періодів розвитку капіталізму і для окремих країн в один і той же час характерною є наявність певних особливостей з точки зору складу елементів грошового обігу та законодавчих норм (1).
     Грошова система містить ряд  елементів. Їх визначає законодавство  кожної країни. Загальними для  грошових систем всіх без винятку  країн є такі (1):
   - найменування грошової одиниці та її частин;
   - масштаб цін;
   - види грошових знаків, що мають  законну платіжну силу;
   - порядок готівкового та безготівкового  обігу
   - інституція, яка здійснює грошово-кредитне  та валютне регулювання;
   - елементи національної валютної  системи.
     Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці США - долар- походить від талер- старовинної срібної монети, яку у середньовіччі карбували в Чехіі. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця 18 ст. обслуговували грошовий обіг  США. Назва англійської валюти - фунт стерлінгів-  первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто 1 фунт стерлінгів містив 1 фунт срібла. Назва грошової одиниці України - гривня- походить від назви жіночої прикраси у Київській Русі (2).
     Грошова одиниця є лічильною  одиницею, тобто масштабом цін  усіх товарів. Масштаб цін - це технічна функція грошей, засіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін встановлюється і змінюється у законодавчому порядку.
  Масштаб цін колись означав вираження  суспільної вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу. Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін (2).
            Види грошових знаків, що використовуються в національній грошовій системі країни, визначаються відповідними юридичними актами, мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообігу. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угрупування).
           В сучасних умовах основним  компонентом грошової маси є  не готівкові, а  безготівкові  гроші, тобто залишки на рахунках  у банках , тому надзвичайно важливою  є регламентація безготівкового  обігу, що включає визначення  сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форми розрахунків, порядок платежів тощо. В  країнах з перехідною економікою, де  в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, необхідною виявляється регламентація готівкового обігу.
           В більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк ( в Україні - Національний банк України) та Казначейство,  в США –Федеральна резервна система (ФРС).
           Складовою частиною національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організаціі економічних зв’язків країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система залежить від розвитку зовнішньоекономічних відносин країни та юридично закріплена національним законодавством. До складу національної валютної системи  слід віднести такі елементи (2):
   - національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує в готівковій формі ( банкноти, монети) та в безготівковій ( залишки на банківських рахунках). ЇЇ емітентами є комерційні на центральні банки. В післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці – СПЗ та ЕКЮ.
   - валютний паритет, як основа валютного курсу;
   - режим  курсу національної валюти. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошових одиницях інших країн і базується на їх об’єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі практикують п ять основних типів валютних режимів:
   -курс, фіксований щодо однієї валюти;
   -курс, фіксований щодо кошика валют; 
   -курс  з обмеженою гнучкістю;
   -курс  з керованою гнучкістю;
   -незалежно  плаваючий курс. Такий режим мають  валюти 45 країн світу. В умовах  плаваючого курсу центральний  банк  повністю не відмовляється  від регулювання валютного курсу  в певному інтервалі за рахунок  валютних інтервенцій. Для держав  з перехідною економікою, зокрема для України, на даний час найдоцільніше притримуватися режиму з керованою гнучкістю.
   -організація  валютного ринку;
   -національні  органи, що обслуговують і регулюють  валютні відносини країни;
   -умови  обміну національної валюти на  золото ( до Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр.) та інші валюти-конвертованість валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.
   Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. ЇЇ функціонування регулюється національним законодавством  кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм  взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.           
         
 

 

   2. Основні етапи розвитку грошових систем 

   Розвиток  грошових систем країн світу відбувався внаслідок еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин. Грошові системи набували ті чи інші види  залежно від форми, в якій функціонують гроші – як товар (загальний еквівалент) або як знаки вартості.
     Історично першим типом  грошової  системи була система металевого  обігу, при якій грошовий товар безпосередньо знаходиться в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти розмінні на грошовий метал.
   Металеві  грошові системи виступали у  формах біметалізму та монометалізму (2).
   В епоху первісного накопичення капіталу (XVI – XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.
   Біметалізм – це грошова система, за якою роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами – золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.
   Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку  стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, які були пов’язані із існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить - двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію держава встановлювала у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму отримав назву “система подвійної валюти”.
   Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не співпадало із реальним ринковим. Ці перекоси були пов’язані із нерівномірністю зростання  продуктивності праці при видобутку золота та срібла та призводили до того, що вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого – недооцінювалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснювався з обігу металом, вартість якого за законом переоцінювалася. В цьому проявлялася дія закону Коперніка-Грешема: “гірші гроші витісняють з обігу кращі”.
   В різних країнах в той же самий  час встановлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Так, наприкінці XVII ст. воно становило 1:15,5, а реальне ринкове співвідношення в цей час складало 1:14,9. Це означало, що золото за законом було переоцінено, тобто платежі золотом виявлялися більш вигідними, ніж платежі сріблом, яке часто вилучалося з обігу та вивозилося за кордон з метою купівлі золортих зливків для подальшого їх перекарбування у монети для здійснення платежів.
   В той же час, коли в Європі з обігу  витіснювалося золото, у США –  срібло. Тобто незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні  права, фактично цю функцію виконував  один з них.
   Різновидом  біметалізму можна вважати так звану “систему “кульгаючої” валюти”, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом служить французська грошова система, коли у 1873 р. було відмінено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.
   Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого  ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів протирічило  суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може виступати лише один метал, що й фактично відбувалося. Разом з цим, з розвитком капіталізму місце повноцінних грошей в обігу все частіше займали кредитні гроші та безготівкові розрахунки.
   На  початку другої половини ХІХ ст. декілька європейських країн вдалися до спроби зберегти біметалізм завдяки закладенню міжнародної угоди - так званого Латинського монетного союзу. На конференції 1865 р. була укладена угода між Францією, Бельгією, Італією та Швейцарією для підтримки стабільності грошового обігу на базі біметалізму. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет з золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав укріпити позиції країн-членів по відношенню до інших європейських країн, перш за все до Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував не довго. Знецінення срібла наприкінці ХІХ ст. внаслідок здешевшення його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет складало 1:20, 1:22. Внаслідок недооцінені за законом золоті монети почали виходити з сфери обігу до скарбів. Це кінець кінцем призвело до розпаду Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі ці країни перейшли до золотого монометалізму (2).
   Монометалізм – грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьму в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.
   По  мірі розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму. Срібний монометалізм існував в Росії в 1843-1852рр., в Індії – в 1852-1893рр., в Голандії – в 1847-1875рр (1).
   Англія  першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. – на початку ХІХ ст. З останньої третини ХІХ ст. з’явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (більш висока вартість та значно менша вага ніж в срібних монетах) золоті монети були більш принаднимим для обігу. Золотий монометалізм було введено: в Німеччині – в 1871-1873рр., в Швеції, Норвегії та Данії – в 1873р., у Франції – в 1876-1878рр., в Австрії – в 1892р., в Росії та Японії – в 1837р., в США – в 1900р.
   Золотий стандарт фактично був стандартом фунту  стерлінгів, бо більшість країн у ХІХ ст. проводили політику збереження стабільної вартості своїх валют шляхом переводу їх у фунти стерлінгів.
   Великобританія  мала перевагу країни, що в той час  не брала участі у війнах, що сприяло  формуванню її іміджу як зразка фінансової стабільності та обережності.
   Золотий монометалізм існував у кількох  формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного  стандарту.
   Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому (4):
    золото виконувало всі функції грошей;
    в обігу знаходилися золоті монети.
     Введення в обіг золотих монет  не викликало ажіотажного попиту  на них.  Навпаки від них  часто намагалися позбутися як  незручних в обігу.
    відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом.
   Золотий вміст англійського фунту стерлінгів дорівнював 7,32 г, долара – 1,5 г., франку – 0,29г., марки – 0,35, російського рубля – 0,77г.
   -    вільний рух золота та іноземної  валюти між особами та країнами, внаслідок чого відхилення валютних  курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах “золотих точок”.
        Рівновага підтримувалася завдяки  суворому контролю з боку центрального  емісійного банку. В залежності  від встановленого законодавством  порядка забезпечення банкнот  золотом визначаються декілька  систем банкнотної емісії.
   Англійська  система банкнотної емісії (5):
    Законодавство фіксувало максимальний контингент емісії – фідуціарна емісія. Згідно акту 1844р. цей контингент встановлювався для Банку Англії в сумі 14 млн ф. стерлінгів.
    Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов’язковим було 100% металеве покриття.
   Французська система банкнотної емісії, яка була введена у 1870р. (5):
    Законодавство встановлювало загальний максимум банкнотної емісії.
    Ніяких обов’язкових норм металевого забезпечення не встановлювалося.
   Німецька  система банкнотної емісії по закону 1875р. зводилася до наступного:
    В законодавчому порядку фіксувався максимальний контингент не забезпеченої золотом емісії.
    Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот зверх встановленого максімуму, але така додаткова емісія обкладалася 5% податком.
    Не менш 1/3 загальної суми банкнот повинно було забезпечуватися золотим запасом.
   Американська  система банкнотної емісії, що була введена згідно Федерального резервного акту 1913р., характеризувалася тим, що:
    Встановлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями.
    Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому.
   Російська система забезпечення банкнотної емісії за законом 1897р. походила на англійську:
    Золоте забезпечення повинно було складати не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних банків Державного банку при умові їх випуску на суму не більше 600 млн крб.
    Емісія зверх встановленої суми потребувала 100% золотого забезпечення.
   Золотомонетний  стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки більшому обігу, карбування золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообігу, зменшувалася потреба в грошах, вони виходили з обігу, перетворюючись на скарб. При поширенні товарообігу гроші надходили з скарбу до сфери обігу. Саме таким чином відбувалося регулювання маси грошей в обігу.
   Стабільність  національних грошей, стабільність валютних курсів сприяли розвитку капіталізму  вільного ринку, створювали умови для  розвитку кредитних відносин, міжнародної  торгівлі, руху капіталів та інші.
   Функціонування  золотомонетного стандарту вимагало наявність золотих запасів у центральних емісійних банків, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. Протягом історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їх замісниками поступово змінювалося. Наприклад, в США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815р. 3:1, у 1860 – 1:1, у 1885 – 1:3. До 1913р. золоті монети складали 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту (2).
   При паперовій системі грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. В такому випадку емісія грошей не пов’язана із потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними каналів грошового обігу та до їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища (1).
   Перша світова війна призвела до глибоких потрясінь у грошово-кредитних  системах. Витрати, що були пов’язані із цією війною, складали 208 млрд. до-воєних золотих доларів, це перевищувало витрати на всі війни, починаючи з 18 ст. Для фінансування витрат використовувалися поряд із податками й позиками інфляційні методи.
   В роки першої світової війни ріст бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей призвели до такого зростання грошової маси в обігу, що значно перевищувало золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін грошових знаків на золоті монети. В цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що приймали участь у війні та й у більшості інших країн (окрім США та 7 латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот та золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам заборонялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем. Центральні банки активно скуповували державні цінні папери та надавали позики під їх забезпечення. До кінця війни державні зобов’язання в активах центральних банків складали у Великобританії 54%, Італії –63%,Франції – 81%, Німеччині –91% (1).
   В ході війни та особливо після її закінчення фінансовий центр перемістився з Західної Європи у США, які перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора. По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. В більшості країн панував інфляційний обіг паперових грошей, який довгий час зберігався і після закінчення війни.
   Відбувся  перерозподіл офіційних золотих  резервів. В 1924 р. 46% світових  золотих  запасів було сконцентровано у США (В 1914 –23%).
   За  нових історичних і політичних умов повернення до класичної золотомонетної форми було вже неможливо. Однією з причин неможливості такого повернення була нерівномірність світових запасів золота. В той час, коли питома вага США у світовому централізованому запасі за 1913-1924рр. зросла з 31,7 до 46%, питома вага європейських країн впала з 49,3 до 34% (5). Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту.
   Іншою причиною було намагання держав до централізації золота як важливого  військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно крупні золоті запаси (Англія і Франція) приймали міри до того, щоб централізувати ті запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках.
   Після закінчення першої світової війни інфляція в ряді країн посилилась. Цьому  сприяли розруха, товарний дефіцит, надмірна емісія грошей. Особливо це стосувалося країн, які програли війну.
      На основі зростання промисловості та торгівлі в 1924-1928 рр. відбулася відносна стабілізація економіки. Процес стабілізації валют простягнувся на декілька років, внаслідок чого з “явилися передумови для “валютної війни”. Перша повоєнна грошова реформа була проведена у Швеції в 1922 р., остання – в Японії в 1930 р (5).
   В більшості країн були проведені  девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Венгрії. Польщі близькі до нуліфікації. У  Франції в 1928 році золотий вміст франку було знижено у 5 разів. Тільки у Великобританії в 1925 році було здійснено ревальвацію, внаслідок якої було поновлено довоєнний золотий вміст фунту стерлінгів (6).
   В ході грошових реформ (1924-1929рр.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах – золото-зливкового та золото-девізного стандартів.
   Золото-зливковий стандарт – така грошова система, при якій на відміну від золотомонетного стандарту, в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки із певними обмеженнями. У Великобританії ціна стандартного зливка в 12,4 кг дорівнювала 1700 ф.ст., у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг – 215 тис. фр.
   Більшість країн (Німеччина, Австрія та інш.), які  не мали достатніх золотих запасів  перейшли до золото-девізного стандарту, при якому також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Таким чином зберігався непрямий зв’язок грошових одиниць 30 країн світу із золотом (1).
   Золото-зливковий та золото-девізний стандарти були грошовими системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу  та платежу не виконувало, саме тому їх називають “урізаними” формами золотого стандарту.
   Кінцевий  крах золотого стандарту як грошової системи було прискорено економічною  кризою 1929-1933рр., яка охопила всі сфери суспільного відтворення – виробництво, торгівлю, грошово-кредитну та валютну системи. Світова грошово-кредитна криза продовжувалася 3,5 роки – з осені 1929 до весни 1933 р. та мала виключну глибину та гостроту. Наприклад, в США депозити банків зменшилися на 1\3, їх обліково-судні операції – в 2 рази. З початку 1929 до липня 1933 р. збанкрутувало більше 10 тисяч банків (40 % загальної чисельності банків в країні) (2).
   Особливістю світової грошово-кредитної кризи 1929-1933 рр. було зберігання низької норми  процента за кредит. В 1930-1933 рр. облікова ставка Банку Англії була в середньому на рівні 3,1% проти 5,5% в 1929 р., Федерального резервного банку Нью-Йорку – 2,6% проти 5,2% (3).
   Збіг  економічної та грошово-кредитної  кризи із валютною призвів до відміни золотого монометалізму та масового знецінення валют (на 50-84%) Внаслідок неї золотий стандарт було відмінено в усіх країнах (наприклад, в Великобританії, Німеччині та Японії – в 1931р., в США – в 1933р.) (1).
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.