На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Причини та потенцйн загрози ухилення вд оподаткування

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 08.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 22. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Поняття, причини виникнення та потенційні загрози існування проблеми ухилення від оподаткування…………………………………………………………...4
     1.1.Тіньова економіка: поняття та причини існування…..……………………….4
     1.2.Розкриття сутності понять "ухилення від сплати податків" та "відмивання               грошей"………...…………………………………………………………………...10
     1.3.Причини та потенційні загрози існування проблеми ухилення від оподаткування……………..……………………………………………………….16
Розділ 2. Тінізація економічних оборотів, ухилення від сплати податків та легалізація тіньових капіталів в Україні…………………………………………….27
     2.1. Основні схеми ухилення від оподаткування з використанням не облікованих готівкових грошових коштів……..……………………………...…27
     2.2. Легалізація тіньових капіталів……………………………………………….32
Розділ 3. Відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні та закордоном…………………………………………………………………………….41
     3.1. Відповідальність за порушення податкового законодавства в країнах Заходу (на прикладі 4 країн)……………...……………………………………….41
     3.2. Відповідальність за ухилення від сплати податків  та легалізацію коштів та майна здобутих злочинним шляхом в Україні…...……………………………...57
Висновки……………………………………………………………………………….70
Список використаної літератури……………………………………………………..72

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Податкова система – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Необхідність системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізуватися обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої позиції – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Проблема ухилення від сплати податків має місце практично в усіх країнах з ринковою системою господарювання. Але структура податків в Україні суттєво відрізняється від структури податкових надходжень у розвинених країнах. Якщо в нашій системі оподаткування найбільшу частку мають ПДВ, акцизний збір, мито, податок на прибуток, то у структурі податкових надходжень західних країн переважає індивідуальній прибутковий податок, податки на заробітну плату (внески на соціальне страхування), податки на споживання, на власність і багатство.

Загальна сума податків в Україні досягає у середньому 85% від виторгу за реалізацію товарів та послуг.

Податковий тиск змушує підприємця шукати недоліки у податкових законах або використовувати різні схеми фіктивних підприємств для ухилення від сплати податків. Крім того, свідомо занижуються ціни та використовуються фіктивні документи, товарообмінні операції. Все це негативно відображається на продуктивному підприємництві.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ПОТЕНЦІЙНІ ЗАГРОЗИ ІСНУВАННЯ ПРОБЛЕМИ УХИЛЕННЯ ВІД ОПОДАТКУВАННЯ

Існування тіньової економіки, проблеми ухилення від оподаткування та легалізації незаконно отриманих доходів вже є загальновизнаною в Україні. Ці питання активно обговорюються в періодиці, в наукових виданнях, у мережі Інтернет.
Діяльність органів державної влади у цій сфері, і особливо податкової служби, характеризується деякими позитивними тенденціями, а саме: зростає відсоток платників податків, які добровільно сплачують податки, збори, інші обов'язкові платежі; прийнято Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом"; зростає кількість осіб, які притягуються до відповідальності за ухилення від оподаткування та відмивання незаконних доходів, з тіньового обороту вилучаються до бюджету значні суми грошей та матеріальних цінностей.
Але ефективність боротьби з цими негативними явищами в майбутньому значною мірою буде залежати від розробки та втілення в життя програми детінізації економіки держави, яка має включати побудову системи протидії та попередження ухиленню від сплати податків та легалізації оборотів. Це, в свою чергу, вимагає відповідного теоретичного обґрунтування.
 

1.1. Тіньова економіка: поняття та причини існування

Важливим резервом збільшення доходів держави, які можна було б використати на розвиток економіки, соціальної сфери, інші цілі, є фінансові ресурси "тіньової" економіки.
Існує чимало визначень "тіньової" економіки. Незважаючи на певні розходження, всі спеціалісти сходяться на тому, що до неї слід віднести ті види діяльності, які не піддаються прямому контролю і спостереженню. Це:
1) види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв'язку з небажанням афішувати її, а з нею – і одержувані при цьому доходи, з метою приховування останніх від оподаткування;
2) сукупність в принципі легальних, але не виявлених відкритими перевірочними методами фінансово-господарських операцій;
3) протизаконну криміногенну діяльність, спрямовану на особисте збагачення;
4) неформальну економіку, в якій офіційний облік діяльності є утрудненим у зв'язку з її непостійним характером і малим обсягом, а також з відсутністю об'єктивних вимірників.
Нерідко під "тіньовою економікою" розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і, відповідно, не включається до складу ВВП.
Сюди ж відносять і так звану "фіктивну економіку" – приписки, спекулятивні угоди, хабарництво, шахрайство, пов'язане з грошовим обігом, а також діяльність, спрямовану на одержання суб'єктами господарювання необґрунтованих вигод і пільг, які добуваються на основі підкупу посадових осіб.
Якщо ж "тіньову" економіку розглядати як економічну категорію, то можна зупинитись на її визначенні як сукупності специфічних економічних відносин, пов'язаних з діяльністю по виробництву, розподілу, обміну і споживанню товарів і послуг, прихованою від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення.
Історія "тіньової" економіки починається з виникнення держави і існує в наш час у більшості країн. З початком розпаду СРСР масштаби "тіньової" економіки різко розширились. Якщо на початку 60-х років обсяг тіньових послуг становив 5 млрд. руб. на рік, то наприкінці 80-х – 90 млрд. руб.: зростання у 18 разів.
У наш час проблеми "тіньової" економіки заявили про себе на повну силу, особливо в постсоціалістичних країнах. Реформування соціально-економічних відносин привело лише до зміни структури, форм та методів тіньової економічної діяльності.
Якими ж є сьогодні масштаби "тіньової" економіки в країнах з перехідною економікою, в тому числі в Україні?
Об'єктивні труднощі обліку в цій сфері зумовлюють значний розкид даних.
За розрахунками Світового банку, в 2004 р. частка неофіційної (тіньової) економіки досягала в Україні 48,1 відсотка сукупного обсягу ВВП, а в 2005 р. – 42,4 відсотка.
За іншими оцінками, на неофіційний сектор української економіки припадає 43 відсотки ВВП і більше.
Тобто критичний рівень, який, за західними оцінками становить 30-35 відсотків ВВП, у нашій країні вже перевершено.
Як свідчать проведені дослідження, у зрілих ринкових економіках існує прямий зв'язок між рівнем оподаткування, часткою державних доходів у ВВП і розмірами тіньової економіки: чим вищі податки, тим вищі доходи держави і тим більші розміри тіньової економіки.
В країнах з високими державними доходами (50 відсотків і більше до ВВП), таких, як скандинавські країни, Голландія, тіньова економіка відносно більша, ніж в країнах з низькими податковими надходженнями (Австралія, США, Швейцарія, Японія).
В перехідних економіках все навпаки: чим нижчий рівень державних доходів (і чим більше він знизився за останні роки), тим більший обсяг тіньової економіки. Фактично в перехідних економіках спостерігається ефект витіснення держави підпільним бізнесом "один до одного": на кожний процентний пункт падіння частки державних доходів у ВВП приходиться в середньому збільшення частки тіньової економіки у ВВП також на один процентний пункт.
Отже, можна стверджувати, що питома вага фінансових ресурсів, що перебувають під контролем "тіньовиків" і мають неофіційний обіг у сфері торгово-посередницьких та кредитних операцій сягнула 50 відсотків ВВП.
За даними офіційної статистики, в небанківському обігу перебуває близько 40 відсотків всієї грошової маси України. Згадані ресурси також головним чином обслуговують економіку і є одним з параметрів неофіційної економічної діяльності в Україні.
В той же час треба враховувати, що величезна кількість тіньових товарно-грошових операцій здійснюється в Україні з використанням валюти інших держав, й передусім – це долари США готівкою.
Щорічний відплив капіталу за межі України становить кілька мільярдів доларів. За деякими оцінками, за кордоном перебуває до 20 млрд. дол., неофіційно експортованих з України. За іншими джерелами, за 5 років з України вивезено    15 млрд. дол., тоді як сума кредитів, одержаних нею за той самий період, становила 9 млрд. дол.
При таких масштабах вплив аналізованого феномена на всі сторони суспільного життя є винятково високим, а роль його в економіці важко переоцінити.
Зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію, що склалася в державі, вкрай потрібні як економічні так і адміністративні заходи щодо легалізації фінансових ресурсів "тіньової" економіки.
Основними сегментами "тіньової" економіки і механізмами отримання тіньових доходів стали:
- корупція;
- приховування реальних доходів громадян, а також доходів та прибутків підприємств від податків;
- нелегальний експорт капіталів;
- незаконна приватизація державної власності;
- отримання тіньових доходів шляхом прихованого вилучення з обороту різниці між офіційними та реальними цінами на товари і послуги;
- дрібні розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах;
- нелегальні валютні і зовнішньоекономічні операції (контрабанда);
- випуск і реалізація невраховуваної продукції та надання невраховуваних послуг;
- кримінальний промисел (рекет, наркобізнес, проституція, крадіжки та пограбування);
- фінансове шахрайство.
Які ж причини призвели до таких значних розмірів тіньової економіки в Україні?
Виділяють 6 груп причин виникнення та розвитку тіньової економіки.
1. Антропологічні причини. Ця група причин пов'язана з двоїстою природою людини. Недаремно релігійні вчення виходять з того, що людина являється ареною боротьби добра та зла, де добро не завжди перемагає зло. Особистий інтерес досить часто приходить в суперечність з інтересами суспільства. Спонукаюча сила егоїстичних мотивів може перекривати існуючі обмеження людської діяльності зафіксовані в моралі, традиціях та праві. В цьому випадку людина порушує існуючий в суспільстві порядок, що може призвести до деструктивних наслідків для соціального життя.
2. Економічні причини. По своїй суті ринкове господарство носить стихійний характер. Відомо, що для ринкового господарства характерний нерівномірний розвиток різних секторів, інфляція, різкі зміни обмінних курсів. Все це є сприятливим підґрунтям для злочинів. Тіньова економіка зростає, коли держава не може регулювати ці явища і створювати сприятливі умови для функціонування підприємництва. В періоди криз, коли порушується хитка рівновага ринкового господарства, тіньова економіка отримує додатковий поштовх для свого розвитку.
3. Соціальні причини. Українська влада в останні роки зіштовхнулась з рядом соціальних проблем, головною з яких є соціальна диференціація суспільства. В тіньову економіку залучались представники мало імущих та маргінальних верств – молодь, безробітті, робітники-емігранти. Основна частина безпосередніх виконавців власне злочинних економічних дій також формується в цьому середовищі.
4. Правові причини. Головним тут є недосконалість правової бази. Справа в тому, що економічний процес навіть в промислово розвинутих країнах завжди випереджає правову основу підприємництва. Державне законодавство, як правило, відстає від нових реалій економічного життя. Тому удосконалення правової бази носить перманентний характер. Суперечності між швидко змінюваними умовами ринкового господарства та існуючою законодавчою базою дозволяють учасникам тіньової економіки використовувати прогалини, які утворюються в правовій сфері.
5. Соціокультурні причини. Сюди відноситься все, що можна вважати слабкою етичною основою підприємництва. Особливо необхідно виділити протиріччя між законодавством і морально-етичною складовою підприємництва. Звичайно, самі закони багато в чому відображають морально-етичні цінності певного часу. Однак інтереси держави, які реалізуються в законодавстві, не завжди співпадають з інтересами більшості суспільства, а інколи знаходяться в протиріччі з ними.
6. Політичні причини. Одним із принципових аспектів тут є відношення влади і великого капіталу. Відомо, що їх злиття підсилює олігархію, існування якої придає якісно нові риси тіньовій економіці. Справа не тільки в тому, що під тиском фінансових і промислових магнатів влада приймає закони, які створюють сприятливі умови для економічної діяльності олігархів. Більш широким негативним наслідком стає те, що подібні дії повністю підривають принципи соціальної справедливості. Державна казна недоотримує значних коштів, малий бізнес опиняється в нерівноправному положенні. Багато угод олігархи заключають в тіні владних кабінетів. З точки зору закону вони мало уразливі, але по суті ці дії необхідно віднести до тіньової економіки. Слабкість політичної влади є основною причиною корупції державних чиновників, яка в свою чергу призводить до загрозливих масштабів тіньової економіки.
Розглянемо наступні три групи факторів, що впливають на обсяг тіньової економіки в державі:
1. Економічні фактории:
- високі податки (на прибуток, прибутковий, на додану вартість);
- криза фінансової системи і вплив її негативних наслідків на економіку в цілому;
- зловживання в процесі приватизації;
- діяльність незареєстрованих економічних структур.
2. Соціальні фактории:
- низький рівень життя населення, що сприяє розвитку прихованих видів економічної діяльності;
- високий рівень безробіття (особливо в невеликих містах) і орієнтація населення на отримання доходів будь-яким шляхом;
- нерівномірний розподіл валового доходу між різними верствами населення.
3. Правові фактори:
- суперечність законодавства, що дозволяє різне його трактування;
- недостатність заходів, які вживаються правоохоронними органами для боротьби з незаконною та кримінальною економічною діяльністю;
- відсутність ефективно діючого механізму координації державних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю.
Отже, бачимо, що є дуже багато факторів, які тою чи іншою мірою вплинули на розвиток феномену тіньової економіки в нашій державі. Але головною причиною можна вважати безкарність, тобто ситуацію, коли за скоєння правопорушення не настає відповідальність і без побудови правової держави подолання тіньової економіки буде неможливе.

 

1.2. Розкриття сутності понять "ухилення від сплати податків" та "відмивання грошей"

Вивчення будь-якого проблемного питання вимагає формування та застосування відповідного понятійного апарату, з допомогою якого можна описати ті явища і процеси, які йому властиві.
Як і будь-яке явище суспільного життя, ухилення від оподаткування не має однозначного, абсолютно точного визначення. Це пов'язано з тим, що суспільно-економічні явища перебувають у процесі постійних змін, і тому розуміння будь-якого поняття багато в чому залежить від тих факторів, що впливають на життя в даний час.
Ухилення від оподаткування – це форма зменшення податкових та інших платежів, при якій платник умисно чи необережно уникає сплати податку чи зменшує розмір своїх зобов’язань з порушенням діючого законодавства.
В західній практиці є розмежування ухилення від оподаткування на два види: легальні методи зниження податкових виплат (tax avoidance) та незаконне ухилення від сплати податків (tax evasion).
Уникнення податків – це легальний шлях зменшення податкових зобов'язань, який ґрунтується на використанні законодавчо наданих можливостей в сфері податкового законодавства шляхом зміни своєї діяльності.
В публікаціях українських та російських авторів уникнення оподаткування пов’язане з такими поняттями як податкове планування, податкова оптимізація, мінімізація податків.
Наприклад, відмічається, що податкова оптимізація – це зменшення розміру податкових зобов’язань за допомогою цілеспрямованих правомірних дій платника податків, які включають повне використання всіх наданих законодавством пільг, податкових звільнень та інших законних засобів та прийомів.
В цю категорію входять способи, при яких певний економічний ефект у вигляді зменшення податкових платежів досягається шляхом кваліфікованої організації справ по обрахуванню та сплаті податків, що виключає чи знижує випадки необґрунтованої переплати податків.
Визначення оптимальних об’ємів податкових платежів – проблема кожного конкретного підприємства чи фізичної особи. Дії компанії по визначенню оптимальних об’ємів сплати податків називають системою корпоративного податкового менеджменту. При цьому на практиці мінімальні виплати не завжди виявляються оптимальними. Наприклад, підприємство, яке виділяється з загальної маси дуже малими виплатами, ризикує проведенням додаткових перевірок податковими органами, що як правило, тягне за собою додаткові витрати. Податковий менеджмент передбачає оптимізацію податкового тягаря і структури податків з усіх точок зору.
Всі методи оптимізації поєднуються в оптимізаційні схеми. Не один із методів сам по собі не приносить успіху в податковому плануванні. Тільки складена грамотно і з урахуванням всіх особливостей схема дозволяє досягнути наміченого результату. І навпаки, неякісна схема податкової оптимізації може нанести компанії суттєву шкоду. Будь-яка схема перед її втіленням в життя перевіряється на відповідність наступним критеріям:
1. Ефективність – це повнота використання в схемі всіх можливостей мінімізації податків.
2. Відповідність вимогам законів – врахування всіх можливих правових наслідків використання схеми, продуманість механізмів реагування на зміни діючого законодавства чи на дії податкових органів.
3. Автономність – схема розглядається з точки зору складності в управлінні, підконтрольності в використанні і складності в реалізації.
4. Надійність – це стійкість схеми до зміни зовнішніх та внутрішніх факторів, в тому числі до дій партнерів по бізнесу.
5. Нешкідливість – передбачає уникнення можливих негативних наслідків від використання схеми всередині підприємства.
Податкове планування є одною з найважливіших складових частин процесу фінансового планування. Відбувається попередній розрахунок варіантів сум прямих та непрямих податків по результатах загальної діяльності і по відношенню до конкретної угоди чи проекту в залежності від різних правових форм її реалізації. Податкове планування доступне будь-кому, але здійснювати його потрібно не після здійснення якоїсь господарської операції чи завершення податкового періоду, а до цього.
Ухилення від оподаткування – це нелегальний шлях зменшення податкових зобов’язань, який базується на кримінально переслідуваних методах укриття обліку доходів і майна від податкових органів, а також на спотворенні бухгалтерської та податкової звітності.
В даному випадку зниження податкових виплат відбувається з допомогою здійснення платником податків податкових правопорушень чи навіть злочинів, тобто шляхом прямого порушення податкового законодавства.
Таким чином, ухилення від оподаткування за юридичним змістом поділяється на протиправне (переслідується по закону) та законне (з дотриманням діючого законодавства).
Під ухиленням від оподаткування розуміються умисні дії (бездіяльність) платника податків спрямовані на повну чи часткову несплату до бюджету належних, згідно діючого законодавства, сум податків, зборів, обов’язкових платежів.
Тобто ухиленням будуть вважатися тільки цілеспрямовані дії платника податків, оскільки саме умисел буде визначати ступінь вини.
Ухилення від сплати податків має специфічні особливості стосовно інших злочинів. Насамперед, це має прояв у тих обставинах, що підлягають встановленню і доказуванню по аналізованій категорії злочинів. Такими обставинами є:
1. наявність факту ухилення від сплати податків;
2. характеристика суб'єкта підприємницької діяльності (назва, місцезнаходження, вид діяльності, структура, його мета і завдання);
3. підстави і дотримання встановленого порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва;
4. дотримання встановленого порядку реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в територіальних органах податкової інспекції та інших установах (наприклад, Пенсійному фонді);
5. відповідність статуту діяльності, що здійснюється платником податку;
6. відомості про майно підприємства, наявність розрахункових рахунків в установах банків і обіг коштів;
7. характер і зміст фінансово-господарських операцій;
8. місце, час, мета, спосіб злочинної діяльності;
9. за який звітний період вчинено ухилення від сплати податків;
10. розмір прихованих прибутків (доходів) і несплачених податків, інших платежів за окремими звітними періодами, види податків, загальний розмір заподіяних державі матеріальних збитків;
11. характер і зміст нормативних актів, положення яких були порушені при вчиненні злочину;
12. коло осіб, що брали участь у виконанні конкретної фінансово-господарської операції (як суб'єкти даного злочину, так і інші особи), їх посадові і функціональні обов’язки;
13. дії, що виконувалися конкретними особами при здійсненні фінансово-господарських операцій і вчиненні ухилень від сплати податків;
14. чи є в діях осіб ознаки інших злочинів (службова недбалість, службове підроблення, шахрайство з фінансовими ресурсами);
15. соціальна, професійна і кримінальна характеристика осіб, які брали участь у діяльності суб'єкта підприємництва;
16. наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками, що настали;
17. обставини, що сприяли вчиненню злочинів.
Ненавмисні, необережні дії по ухиленню від оподаткування не можуть вважатись ухиленням в повному розумінні цього слова, оскільки дії платника не мають умислу, він не планує отримати вигоду від цього ухилення, але такі дії, згідно діючого законодавства, не звільняються від фінансових санкцій. До них можна віднести, наприклад, ненавмисні помилки при складанні податкової звітності, методологічні помилки при веденні бухгалтерського обліку, які привели до заниження податкових зобов’язань.
Таким чином, грань, яка відділяє незаконне ухилення від оподаткування від податкової оптимізації полягає в настанні адміністративної та кримінальної відповідальності за перші дії і відсутності такої за останні.
Ухилення від сплати податків тісно пов’язане з іншим негативним явищем, а саме відмиванням незаконно одержаних доходів.
Термін "відмивання" грошей (money laundering) вперше був використаний в 80-х роках у США стосовно до доходів від наркобізнесу і означає процес перетворення нелегально отриманих грошей в легальні гроші.
Конвенція Ради Європи "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування терроризму" від     16 квітня 2005 року визнала злочином дії, пов'язанні з відмиванням грошей отриманих не тільки від наркобізнесу, але й від інших видів злочинної діяльності. Стаття 9 Конвенції визначає перелік правопорушень, пов'язаних з відмиванням коштів:
a) перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчинені предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;
б) приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;
в) набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом;
г) участь у вчиненні, об'єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення будь-якого із злочинів, визначених відповідно до цієї статті.
В Статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом" під легалізацією (відмиванням) доходів розуміють вчинення дій, визначених Статтею 2 цього закону, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами або дій спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.
Згідно з Статтею 2 цього ж Закону до легалізації (відмивання) доходів відносяться дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів чи іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а також саме набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони буди доходами.
Таким чином, бачимо, що в даний час є дуже багато різних поглядів на те, що являє собою поняття відмивання доходів.
Виправданим можна вважати наступне визначення. "Відмивання" доходів – це надання правомірного вигляду володінню, користуванню чи розпорядженню цінностями, які здобуті завідомо незаконним шляхом.
З відмиванням брудних грошей тісно пов’язане поняття легалізації доходів незаконного походження.
Тобто бачимо, що легалізації тіньових капіталів, тобто їх впровадженню в легальну економіку, передує етап "відмивання" таких капіталів.
 
1.3. Причини та потенційні загрози існування проблеми ухилення від оподаткування
Зменшення масштабів ухилення від оподаткування до допустимого рівня можливе лише в тому випадку, якщо будуть усунуті причини його виникнення та існування.
Виділяють наступні причини податкових правопорушень:
1. організаційно-управлінські;
2. нормативно-правові;
3. соціально-економічні.
До причин організаційно-управлінського характеру відносяться:
- незадовільна організація бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах, установах, організаціях;
- некомпетентність органів і посадових осіб‚ що здійснюють організаційно-управлінські функції в сфері економіки‚ на всіх рівнях влади;
- відсутність органу, що здійснює контроль за відповідністю даних звіту фактичному стану фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи;
- незадовільний стан організації перевірок господарської діяльності;
- розрахунки через 3-х осіб або методом взаємозаліку;
- можливість створення фіктивних підприємств через недосконалий порядок реєстрації і перевірки суб'єктів підприємницької діяльності.
До причин нормативно-правового характеру відносять:
- законодавчу неврегульованість багатьох питань здійснення комерційної діяльності (наприклад комерційних банків);
- численні зміни в законодавстві, що становлять труднощі не тільки для контролюючих органів, але, перш за все, для платників податків;
- суттєві зміни в системі і структурі звітності, що ускладнює процедуру сплати та контролю за сплатою податків;
- відсутність законодавчої бази щодо контролю за деякими відрахуваннями до позабюджетних фондів;
- відсутність чіткої визначеності щодо відповідальності за порушення законодавства про оподаткування, зокрема, відповідальності засновників підприємств та посадових осіб органів реєстрації за фальсифікацію даних і реєстрацію фіктивних структур; відповідальності банків, які мають справу з фіктивними підприємствами та за невиконання розпоряджень податкових органів про зупинення операцій по рахунках фіктивних фірм.
До причин соціально-економічного характеру відносять:
- розбалансованість банківської системи і відсутність механізмів належної взаємодії банківських органів з правоохоронними органами;
- розлад господарських зв'язків між підприємствами;
- кризовий стан по розрахунках з заборгованістю по заробітній платні‚ пенсіях та інших виплатах;
- відсутність ефективного механізму ціноутворення;
- втрату історичних традицій, моральних і етичних норм, в основі яких - повага до приватної власності, кодексу підприємницької і робочої честі і т.п.
Відомий спеціаліст в сфері фінансового права П.М. Годме виділяє серед причин податкових правопорушень економічні, політичні, технічні і моральні. Інші спеціалісти доповнюють цей перелік причинами правового та організаційного характеру.
1.Економічні причин податкових правопорушень:
а) погіршення фінансового стану бізнесу та населення. Воно пов'язане з кризовими явищами, які все ще характерні для економіки України.
Фінансовий стан платників податків досить часто є визначальним фактором здійснення податкових правопорушень. Платник податків порівнює вигоду яку він отримає внаслідок ухилення від сплати податків із можливими потенційними негативними наслідками. Якщо з матеріально точки зору ухилення себе оправдує, то платник податків, скоріш за все, платити податків в належному розмірі не буде. Тому зниження податкоспроможності платників податків можна вважати одним із найважливіших економічних причин ухилення від оподаткування.
б) причини економічного характеру, пов’язані з податковою політикою держави та особливостями податкової системи.
Важливим фактором є надмірне податкове навантаження на платників податків. Зростання податкового навантаження обумовлюється багатьма факторами, серед яких нездатність держави забезпечити ефективний контроль над видатками бюджету, практика надання пільг, функціонування зон з пільговим режимом оподаткування.
Таким чином, значимим фактором є неефективність податкової політики, яка направлена перш за все на здійснення фіскальних, а регулюючих функцій. Приховування доходів стає єдиним способом самозахисту тих, хто намагається розвивати свою фінансово-господарську діяльність.
в) відсутність легальних можливостей забезпечення конкурентоспроможності в цілому ряді секторів економіки.
2. Політичні причини ухилення від оподаткування пов'язані з регулюючою функцією податків: з їх допомогою держава проводить ту чи іншу соціальну та економічну політику. Особи, на яких направлена така політика, шляхом невиконання положень податкового законодавства здійснюють певну протидію пануючій групі.
Рівень податкової дисципліни залежить від загальної політичної ситуації в країні. В періоди різкого загострення кризи державної влади відмічається різке зниження збирання податків через масове невиконання платниками податків свої обов’язків.
3. Правові причини. Важливим фактором в цій групі є нестабільність та недосконалість податкового законодавства. В даний час нормативно-правова база з питань оподаткування включає в себе велику кількість законів, указів, постанов, інструкцій та роз'яснень. Окремі положення законодавства нечітко сформульовані, що допускає їх подвійне трактування. Додаткові труднощі створюють постійні зміни до діючого законодавства. Постійне очікування підвищення рівня оподаткування спонукає платників податків заздалегідь занижувати об'єм своїх податкових зобов’язань.
До правових причин необхідно також віднести недосконалість норм стосовно окремих податків. Найбільш уразливим являється механізм нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість. Саме стосовно цих податків спостерігається найбільша кількість правопорушень, які можна пояснити великою кількість виключень та вилучень з об’єкта оподаткування, а також наявністю великої кількості пільг по їх сплаті, які використовуються досить часто незаконно.
В найменшій мірі відбуваються правопорушення стосовно майнових податків, оскільки приховування їх об’єктів оподаткування дуже затруднено.
4. Організаційні причини. До їх числа відносяться недоліки у взаємодії між органами податкового контролю, органами податкової міліції, іншими контролюючими і правоохоронними органами.
До причин організаційного характеру, які обумовлені недоліками процесуального законодавства, відноситься неузгодженість в діях органів попереднього слідства і арбітражних судів.
В більшості випадків процес розслідування кримінальних справ про податкові злочини супроводжується позовом, який ініціюється платником податків. Звернення платника після порушення кримінальної справи в арбітражний суд з позовом про визнання рішення перевірки недійсним ускладнює розслідування. Порушення податкового законодавства, як правило, являються предметом розгляду в засіданні арбітражного суду до вирішення податковим органом питань, які відносяться до їх компетенції. У випадку задоволення позову платника податків перспектива направлення справи в суд при доведеності ухилення від сплати податків стає проблематичною. Нажаль, в більшості випадків арбітражні суди ігнорують факт розслідування порушення податкового законодавства в порядку кримінального судочинства і приймають рішення без врахування його результатів.
Недостатній розвиток міжнародного співробітництва у сфері боротьби з податковими злочинами і правопорушеннями. Останнім часом порушення податкового законодавства все частіше виявляються зв'язаними з зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання. Відсутність угод про взаємодію з фіскальними апаратами більшості держав перешкоджає проведенню розслідуванню фактів ухиленні від сплати податків, які мають міжнародний характер.
5. Технічні причини. До їх числа відносяться недосконалість форм та методів податкового контролю, так, типовими являються факти накладення надмірних штрафів, незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, порушення порядку адміністративного провадження, безкарність порушників податкового законодавства.
Важливим фактором, який впливає на зростання злочинів в податковій сфері є загальна криміногенна ситуація в країні. Криміналі угрупування фактично підміняють податкові органи, виводячи з під оподаткування значні суми, які в подальшому використовуються в тіньовій економіці і злочинній діяльності, для потреб членів злочинних формувань, розширення масштабів і відтворення кримінальної і податкової злочинності.
6. Морально-психологічні причини. Цей причинний комплекс податкової злочинності представлений трьома аспектами:
а) негативним відношенням до існуючої податкової системи (жорстка податкова система багато в чому не стимулює працю виробника, а навпаки – підштовхує його до приховування прибутку і несплати податків);
б) низьким рівнем правової культури;
в) корисною мотивацією.
Корисна мотивація має визначальне місце. Серед великих платників податків немало колишніх тіньових ділків, посадових та загально кримінальних злочинців.
Проникнення в сферу економіки і встановлення контролю над нею організованою злочинності. З дією цього фактора пов’язане зростання приховування доходів у великих та дуже великих розмірах.
Таким чином, бачимо, що масштаби ухилення від оподаткування залежать від цілого комплексу факторів. Але наведені класифікації не є вичерпними, оскільки можна виділити ще деякі фактори, які впливають на обсяги ухилення від оподаткування.
Намагання платників не платити податки чи платити їх в меншому розмірі існувало, існує і буде існувати до тих пір, доки буде держава, і податки являються основним джерелом доходної частини бюджету. Дане явище об'єктивне і не залежить від державного ладу, форми правління, "якості" податкових законів і суспільної моралі. Воно обумовлене основною функцією податків – фіскальною, а також соціально-правовим змістом податку – легальне (на основі закону), примусове і обов’язкове вилучення частини власності громадян та їх об'єднань для державних (публічних) потреб.
Намагання уникнути податків є своєрідною реакцією на фіскальні заходи держави. Однак певною мірою ця реакція є природною, оскільки обумовлена спробою власника так чи інакше захистити своє майно, капітал та доходи від будь-яких посягань, навіть від тих, які ґрунтуються на законі. Захист свого майна, в тому числі і від держави, являється дуже сильною мотивацією в діяльності людини. Причому, дана мотивація практично не залежить від ступеня її законослухняності: негативні емоції виникають незалежно від волі і бажання людини. Припускати інше означає недооцінювати і заперечувати існуючу реальність.
Поки є держава, поки є приватна власність, державі необхідне фінансування за рахунок цієї власності в вигляді податків (оскільки інші джерела можуть використовуватись тільки протягом обмеженого періоду часу), а платники податків будуть робити все від них залежне, щоб зменшити своє податкове навантаження.
Проаналізувавши стан системи оподаткування в нашій державі від її становлення і до сучасного стану можна виділити ще деякі фактори, які вплинули на значні розміри податкових правопорушень.
По-перше, це характер самого податкового закону. Загальність закону для всіх передбачає ситуацію, коли норма закону має виконуватись всіма без винятку. Але податкове законодавство не є загальним, оскільки надає певним категоріям платників податкові пільги. Це призводить до того, що різні групи платників опиняються в нерівних умовах, тобто одні виявляються в більш вигідному положенні по відношенню до інших. Ця обставина викликає відчуття несправедливості у тих платників які не отримали пільг і породжує намагання урівняти себе з пільговиками.
По-друге, це непостійність податкового законодавства, тобто практика частого внесення змін в закони що стосуються системи оподаткування. Досить згадати хоча б Закон "Про податок на додану вартість", який у 1997 році був кардинально змінений, а на сьогоднішній день у нього внесено більше 50 змін та доповнень. Така ж ситуація і з податком на прибуток підприємств.
По-третє, при стабільному фінансовому стані платники податків значно меншою мірою схильні до податкових правопорушень (щоб не підірвати свій авторитет і репутацію свого бізнесу), ніж при поганому фінансовому стані чи при загрозі банкрутства, коли платнику вже немає що втрачати.
По-четверте, в періоди економічних криз, коли зростає регулювання діяльності з боку держави, ухилення від оподаткування значно зростає. Це пов’язано з тим, що поряд з легальним ринком значно зростає "тіньовий" ринок, який існує по своїх неписаних законах. Угоди, які укладаються на цьому ринку оподаткуванню не підлягають, так як не можуть бути проконтрольовані з боку держави. В періоди економічного зростання, розширення міжнародних зв’язків також має місце значне зростання податкових правопорушень. Це пов’язано з неможливістю держави повною мірою здійснювати податковий контроль на території інших держав, внаслідок чого підприємці мають змогу завдяки вільному руху капіталу переводити свої доходи за кордон.
У зв’язку з тісним взаємозв’язком між ухиленням від сплати податків та відмиванням грошей необхідно виділити економічні особливості країни, які сприяють відмиванню грошей. До них можна віднести:
1. Висока частка неофіційних доходів населення і бізнесу, існування тіньової економіки. Розміри тіньової економіки в нашій державі оцінюються в межах 30-50 відсотків. А якщо поглянути на кількість дорогих іномарок які їздять хоча б у тому ж Києві, то складається враження, що ми живемо не в Україні, де переважна частина населення за офіційними даними живе за межею бідності, а в якійсь з Західноєвропейських держав.
2. Поширення корупції серед державних виконавчих, правоохоронних і судових органів влади. В нашій державі можна вирішити любе питання. Для цього є два способи: або ти маєш "кума, брата, свата" який займає високу посаду, або ти платиш відповідну суму коштів, яка буде залежати від важливості конкретного питання, яке необхідно вирішити.
3. Існування всередині держави "зон вільної торгівлі", які мають пільговий режим регулювання операцій і контролю за діяльність інститутів які працюють на цих територіях. На неефективність та недоцільність існування цих зон в нашій державі, оскільки вони не виконують ті завдання, які на них покладались при їх створенні, було вказано Президентом України Л. Кучмою.
4. Неможливість чи обмежені можливості обміну фінансовою інформацією з іноземними правоохоронними органами. В України вже є деякі напрацювання в сфері взаємодії з іноземними податковими органами, але це відбувається тільки на рівні ДПА України, а на рівні конкретної ДПІ це дуже ускладнено.
5. Прорахунки в регулюванні грошових операцій. Сюди можна віднести, наприклад, широке розповсюдження операцій з використанням офшорних компаній.
Відмивання коштів отриманих внаслідок несплати податків відрізняється від "класичних" операції по відмиванню грошей тим, що в даному випадку доходи можуть бути отримані законним шляхом. Лібералізація руху капіталів між країнам, приватизація державного сектора, зняття митних бар’єрів, прискорене реформування фінансової системи полегшують відмивання грошей в країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна.
Тепер необхідно зупинитись на тому, до чого може призвести бездіяльність в сфері боротьби з тіньовою економікою та ухиленням від оподаткування.
1. Загроза розвитку. На системному рівні ухиленні від оподаткування, являючись ресурсним забезпеченням корупції, веде до зростання її масштабів, а значить підриває зусилля держави в сфері розвитку, знижує готовність населення йти на жертви, пов’язані з реформами, наносить шкоду прийняттю раціональних державних рішень.
2. Загроза національній економіці. Прихована економічна діяльність та ухилення від оподаткування ведуть до:
- скорочення податкової бази, яке призводить до зростання податкового тиску на легально працюючі підприємства і підштовхує їх до переведення своєї діяльності в "тінь";
- зростання дисбалансу в розвитку різних секторів економіки, що може призвести до монополізації окремих галузей.
Зниження конкурентноздатності легальної економіки, яке пов’язане з тим, що підприємства які ухиляються від оподаткування мають реальні можливості знизити ціни при інших однакових умовах на відміну від легально працюючих підприємств.
3. Негативний вплив на систему розподілу ресурсів і зниження продуктивності праці.
Підприємницька діяльність, здійснювана в рамках встановлених законом правил, відрізняється раціональністю: підприємці використовують кадрові і фінансові ресурси так, щоб звести до мінімуму виробничі витрати. Якщо законодавчі і наглядові рамки не сприяють ефективному використанню ресурсів, то економіка не здатна максимально розвивати свій виробничий потенціал.
Це може відбуватися різними шляхами. Якщо держава встановлює занадто високу ціну купівлі ліцензії на приватне підприємництво, це йде на користь лише тим, хто має значні фінансові ресурси, але може не бути ефективним виробником, і завдає шкоди особам, що починають нову справу з обмеженими ресурсами, що могли б працювати більш ефективно. Аналогічним чином, якщо державні чиновники мають право за своїм розсудом видавати ліцензії на підприємницьку діяльність, такі ліцензії можуть бути видані їх друзям чи заможним особам, а інші їх не одержать; це перешкоджає появі нових конкурентноздатних підприємств і знижує загальну продуктивність економіки. Крім того, нормативи по найму робочої сили, що передбачають високі витрати, приводять до того, що офіційно зареєстровані підприємства використовують менше робочої сили і більше капіталу, чим вони могли б, якби нормативи по найманню робочої сили були менш обтяжними і більш гнучкими.
При цьому, у більшості країн, що розвиваються, мається надлишок робочої сили і тому зм'якшення занадто суворих нормативів може привести до більш ефективного використання цих ресурсів. З іншого боку, у тіньовому секторі спостерігається перекіс у протилежну сторону: підприємницька діяльність занадто сильно залежить від некваліфікованої робочої сили, відсутні можливості й уміння використовувати більш дешевий капітал.
Далі, якщо офіційна система захисту прав приватної власності недоступна для широких верств населення, оскільки вона вимагає дотримання дорогих і обтяжливих законів і правил, багато активів залишаються не використаними в економічній діяльності і не досягають свого "економічного потенціалу". Якщо ці кошти офіційно не захищені як приватна власність, їх не можна поділяти, поєднувати і взагалі ефективно використовувати для підвищення їхньої вартості чи підвищення продуктивності (наприклад, шляхом створення компаній з обмеженою відповідальністю чи застави частини активів для забезпечення кредиту). Кожний з перерахованих випадків виявляє собою неефективне використання ресурсів, яке можна виправити шляхом внесення змін у правову і нормативну базу.
4. Соціальні наслідки. Зростаючі об’єми незаконної діяльності в торговій сфері ведуть до розширення торгівлі товарами, які небезпечні для життя і здоров'я покупців.
Ухилення від оподаткування веде до того, що державний бюджет недоотримує значні сума грошових коштів, а це веде до неможливості виконання державою передбачених соціальних програм.
Несправедливий та непрозорий розподіл національного доходу в суспільстві внаслідок існування тіньової економіки та ухилення від оподаткування веде до накопичення надприбутків в руках незначної частини суспільства і життя на межі бідності переважної частини населення.
Ігнорування доходів, які отримані в тіньовому секторі економіки і з яких не сплачені належні, згідно законодавства, податки та платежі створює ілюзію тотальної бідності.
5. Загроза демократичним цінностям та суспільним інститутам. Грошові кошти отриманні внаслідок незаконної економічної діяльності та ухилення від оподаткування використовуються на фінансування передвиборчих кампаній, підкуп виборців та засобів масової інформації.
Наявність великого тіньового сектора вказує на те, що значна частка населення постійно порушує державні закони і нормативи, і що уряд не здатний змусити цю частину населення дотримуватися їх. Це підриває довіру до інститутів державної влади і до уряду.
Таким чином, розглянувши теоретичні основи ухилення від оподаткування та відмивання коштів, можна зробити висновок, що ці проблеми мають дуже складну природу. На даному етапі поки що не сформовано ще однозначних підходів до понятійного апарату для опису цих явищ; відбуваються постійні зміни в законодавстві, які з одного боку заважаються стабільній діяльності суб’єктів господарювання, а з другого – мають на меті боротьбу з цими негативними процесами в житті суспільства.

 

 

РОЗДІЛ 2. ТІНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ОБОРОТІВ, УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ ТА ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ТІНЬОВИХ КАПІТАЛІВ В УКРАЇНІ

Небезпечність загроз, які таїть у собі існування в Україні проблеми тіньової економіки та ухилення від оподаткування вимагає від органів державної влади, а особливо податкової служби, розробки та втілення в життя ефективних заходів як боротьби з цими негативними процесами так і їх попередження.
І хоча робиться багато для розв’язання проблеми тіньової економіки (наприклад, практично ліквідовано бартерні розрахунки, врегульовано операції з давальницькою сировиною, обмежено ефективність здійснення операцій з використанням офшорних компаній) все ще гостро стоять  проблеми незаконного відшкодування податку на додану вартість, створення та використання фіктивних фірм. Також залишається проблема використання не облікованих грошових коштів для ухилення від сплати податків,
Отже, доцільним є більш детально зупинитися на поставлених вище проблемах для того, щоб систематизувати наявні практичні та теоретичні напрацювання з цих питань.
 

2.1. Основні схеми ухилення від оподаткування з використанням не облікованих готівкових грошових коштів

В цілому ряді зарубіжних досліджень в 80-90-х роках на основі проведення детального аналізу статистичних даних, було доведено пряму залежність зміни рівня грошей поза банками з масштабами тіньової економіки.
Навіть незначна частина не облікованих готівкових розрахунків дозволяє підприємству ухилятись від сплати податку на прибуток, податку на додану вартість, а також відрахувань на соціальні заходи.
Можна виділити  такі три основні схеми ухилення від оподаткування  з використанням не облікованих готівкових грошових коштів.
Традиційна схема. Вона характеризується такими ознаками:
1) Використання цієї схеми можливе тільки тоді, коли платник податків отримує частину виручки в готівковій формі.
2) Схема характерна або для незалежних професіоналів (типу юристів, лікарів, нотаріусів) або для малого, некорпоративного бізнесу. Таким чином, платником податків виступає не підприємство, а фізична особа або індивідуальний власник малого підприємства.
3) Частина операцій платника податків з його традиційними клієнтами є нелегальною (продаж товару чи надання послуг без виставлення відповідних рахунків).
4) Схема строго пов’язана  з заниженням рівня валових доходів (об’єму продаж).
5) Всі угоди, які укладаються платником податків в рамках цієї схеми  з постачальниками і покупцями, залишаються реальними.
Базова схема. Основна ідея цієї схеми полягає в фіктивному заміщенні тих елементів валового доходу, які в найбільшій мірі підпадають під оподаткування (це перш за все заробітна плата та прибуток), такими елементами, які оподатковуються по мінімальних ставках    (затрати, які відносяться на валові витрати).
Обґрунтуванням такого заміщення виступає угода між підприємством платником податків та фіктивною фірмою. У відповідності з цим договором платник податків-клієнт переводить свої грошові засоби в безготівковій формі на банківський рахунок фіктивної фірми в обмін на деякий фіктивний документ про виконані роботи. Дуже часто підприємство платник податків використовує в якості такого фіктивного звіту результати своєї власної активності, які базуються на виконанні замовлень свої клієнтів.
В дійсності, в обмін на банківський платіж на адресу фіктивної фірми підприємство-клієнт отримує назад свої грошові засоби в формі не облікованої (чорної) готівки. Сума цієї не облікованої готівки дорівнює сумі початкового безготівкового платежу за вирахуванням комісійних фіктивної фірми. У випадку прямого контакту з фіктивною фірмою (без додаткових посередників) ці комісійні складають не більше 2-6% від початкового платежу. В подальшому не облікована готівка використовується для виплати неофіційної заробітної плати та в якості підприємницького доходу.
В результаті такої операції підприємство-клієнт суттєво скорочує свої податкові платежі, але його фінансова звітність залишається чистою і прозорою.
З точки зору податкової інспекції виходить, що дана фірма просто потратила деякі кошти в обмін на деякі товари чи послуги.  І навпаки, фіктивна фірма мала б значні проблеми з податковою інспекцією. Отримавши доход від даної операції, вона не змогла б пояснити куди ділись ці кошти, адже вона повернула більшу частину отриманих засобів в вигляді не облікованої готівки і не мала ніяких декларованих витрат. Тому фіктивна фірма ніколи   не буде здавати свої звіти в податкову інспекцію, оскільки функціонує не більше одного кварталу.
Основні характеристики базової схеми у порівнянні з традиційною:
1. Ця схема переважно може бути застосована, якщо платник податків одержує свої доходи в безготівковій формі на відповідний банківський рахунок, а не готівкою (деяке виключення представляє лише випадок великих роздрібних торгових фірм). Тому коло платників податків, що потенційно можуть бути втягнуті в цю схему, виявляється набагато ширше. Типовий суб'єкт ухилення від сплати податків у даному випадку – це не фізична чи особа індивідуальний підприємець як у "традиційній" схемі, а підприємство.
2. Ця схема містить у собі певні фіктивні угоди (як уже вказувалось, у "традиційній" схемі всі угоди є реальними). Тому загальний обсяг угод, здійснених фірмою, у випадку ухилення від сплати податків виявляється вищим, ніж у випадку повного дотримання діючого законодавства. У "традиційній" схемі обсяг операцій не залежить від ступеня законослухняності платника податків.
3. Платник податків зі своїми звичайними постачальниками і покупцями заключає винятково легальні угоди. Його зовнішні нелегальні операції обмежуються контактами з фіктивною фірмою.
4. Відбувається систематичне заниження рівня доходів працівників і підприємця, але немає заниження валового доходу чи  загального обсягу продажу підприємства. Ми спостерігаємо тільки зміну структури витрат. Відповідно, офіційний оборот підприємства, що ухиляється від сплати податків, не зміниться і за інших рівних умов буде таким же, як і у випадку виключно "законослухняного" поводження даного підприємства.
Зворотна схема. Суть   цієї схеми можна пояснити на простому прикладі: у роздрібного торгового підприємства, яке регулярно й у великих обсягах занижує свою виручку від реалізації, виникає об'єктивна потреба в переведенні не облікованої готівки на безготівковий рахунок. Вона може бути пов'язана, наприклад, з тим, що великі оптові фірми, як правило, воліють продавати свій товар сугубо офіційним чином по безготівковому розрахунку.
При цьому по виставленим ними рахункам легко ідентифікувати покупця. У цій ситуації роздрібна фірма буде зіштовхуватися з двома проблемами.
По-перше, у випадку одночасної зустрічної перевірки оптової фірми і її покупців податкова інспекція може звернути увагу на те, що роздрібна фірма регулярно закуповує більше товарів (за даними оптовика), ніж  продає (за даними власної звітності роздрібного торгового підприємства).
По-друге, при реалізації товарів переважно за  не обліковану готівку  в такої роздрібної фірми на її банківському рахунку не буде достатніх засобів для поновлення товарних закупівель в оптовиків, що орієнтуються на безготівкові розрахунки.
Обидві ці проблеми ефективно вирішуються  в рамках застосування зворотної схеми. Завдяки їй офіційним покупцем товару (по документах оптовика) виявляється та ж фіктивна фірма. І одночасно для реально існуючої роздрібної фірми, що реалізує товари переважно за не обліковану готівку і яка представляє в податкові органи звіти з мінімальними оборотами, забезпечується регулярне надходження не облікованого товару.
"Зворотна" схема частково пояснює, звідки фіктивні   фірми беруть не обліковані готівкові   засоби для задоволення потреб своїх клієнтів у рамках "базової" схеми. Однак, відповідно до оцінок експертів, велика частина готівки  для "базової" схеми забезпечується групою дрібних і середніх комерційних банків.
Головною причиною використання не облікованого готівкового обороту є надто високий рівень оподаткування заробітної плати в порівняні з низьким рівнем соціальних гарантій. Серед інших причин використання цих схем можна відзначити їх простоту та низький ризик викриття податковими органами.
Як видно з розглянутих вище схем, їх головною ланкою є фіктивні фірми, на яких і замикаються всі невідповідності грошових і фінансових потоків. Тому головним напрямом боротьби з цими схемами є ліквідація фіктивних фірм, а також проведення ефективної претензійної роботи в судах.
Статистичні дані ДПА та МВС показують, що з кожним роком збільшується кількість фіктивних фірм, які використовуються для ухилення від сплати податків та легалізації тіньових капіталів. Так, в 1997 році було виявлено 1650 таких фірм, у 1998 – 2680, в 1999 році – 4169, в 2000р. – 3600, в 2001 році – 4500.
Протягом 2002 року органами податкової міліції було   виявлено понад 5 тис. фіктивних суб’єктів підприємницької діяльності, припинено злочинну діяльність 244 "конвертаційних" центрів, із їхніх розрахункових рахунків до бюджету стягнуто 46 млн. гривень.
Що ж являє собою фіктивна фірма? Законодавчо зміст даної категорії не визначено. Закон України "Про порядок погашення податкових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами" не дає поняття фіктивності суб'єкта підприємницької діяльності, однак вживає таку категорію. Розглядаючи питання списання і розстрочки податкового боргу (підпункт "д" пункту 18.1.2 і підпункт "д" пункту 18.2.1 статті 18 Закону), визначає, що безнадійним боргом є "податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону". Із зазначеного випливає, що для правозастосовницької практики, у тому числі для застосування даного Закону, необхідне використання категорії фіктивного суб'єкта підприємництва, а також законодавче (нормативне) визначення змісту розглянутого терміну.
У практиці діяльності податкових органів, арбітражній практиці мають прояв декілька різних тлумачення даного поняття. Основне поняття – сугубо фіскальне, яке використовується в роботі податкових органів. У методичних рекомендаціях із протидії незаконному відшкодуванню з бюджету податку на додаткову вартість, при розкритті окремих способів ухиляння від сплати податків, фіктивні підприємства визначаються як механізм перекладу зобов'язань на фіктивні, неіснуючі комерційні структури з наступною конвертацією безготівкових коштів.
Інші нормативні акти також вживають термін "фіктивні фірми". Однак, у жодному з них не визначене поняття даної категорії. Не визначено також, хто повинний встановлювати, у якому порядку і з урахуванням яких ознак, що окремі суб'єкти підприємництва визнаються фіктивними.
Труднощі у визначенні поняття "фіктивна фірма" ("фіктивна підприємницька структура") викликані, насамперед, широким спектром діяльності і різними формами (видами) їхнього прояву. Фіктивна фірма може бути лише з наявністю підробленої печатки (штампа) на ім'я існуючої чи неіснуючої фірми. Печатка може бути спеціально виготовлена, викрадена, випадково знайдена. Така "фірма" не проходить процедури державної реєстрації і не внесена в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій в органах статистики. Так, у ході оперативно-розшукових заходів і контрольних функцій було встановлено, що підприємство не відбиває в податковій звітності всі здійснені фінансово-господарські операції. По відомостях, що надійшли із сусідньої області від підрозділу податкової міліції підприємство здійснило товарообмінну операцію на значну суму (постачання кабельної продукції й одержання металопродукції). У ході перевірки був встановлений факт підробки печатки від імені легального існуючої фірми і використання її реквізитів. Це і може бути прийняте в якості одного з ознак фіктивності платника податків.

 

2.2. Легалізація тіньових капіталів

Розглянувши   вище як відбувається   процес отримання тіньових прибутків у вигляді ухилення від сплати податків, тепер необхідно дослідити процес відмивання цих прибутків з метою запобігання їх залучення в легальну економіку.
Для зручності вивчення і описання схем легалізації доходів в практиці західних країн, де з відмиванням брудних грошей активно борються вже на протязі останніх 25 років, використовуються декілька моделей, хоча на практиці вони іноді не зовсім чітко прослідковуються.
Традиційно процес відмивання грошей складається з трьох етапів. На першому етапі (етап розміщення) відбувається розміщення незаконних доходів у фінансових інститутах. Другий етап (етап перетворення) полягає в проведенні фінансових операцій, метою яких є приховування злочинного походження доходів. На третьому етапі (етап консолідації) очищений капітал повертається злочинцю у вигляді коштів, майна чи майнових прав.
Класичні схеми відмивання грошей містять у собі використання операцій з готівкою, зловживання послугами банківських і інших фінансових інститутів, операції з дорогим рухомим і нерухомим майном, азартні ігри. В останні роки широке поширення одержали схеми із залученням офшорних фінансових компаній, мережі Інтернет, кредитних карт, небанківських (альтернативних) систем переказу коштів і міжнародної торгівлі товарами і послугами.
Більш детально зупинимось на кожному з цих етапів.
Розміщення (рlасеment) – це фізичне розміщення наявних коштів у мобільні фінансові інструменти, територіальне віддалення   від місць їхнього походження.
Розміщення є першим кроком легалізації грошей і найбільш слабкою ланкою в процесі відмивання грошей. Незаконно отримані гроші відносно легше можуть бути виявлені саме на цьому етапі.
Відомі різні методи розміщення, що у залежності від використовуваних при цьому фінансових інститутів можна об'єднати в наступні категорії:
a)    розміщення в традиційних фінансових установах;
б)    розміщення в нетрадиційних фінансових установах;
в)    розміщення через установи нефінансового сектора;
г)    розміщення за межами країни.
А. Розміщення через традиційні фінансові установи.
Традиційні фінансові установи займаються звичайним фінансовим бізнесом на основі ліцензії чи дозволу. До них відносяться банківські і спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути (комерційні банки, ощадні банки й асоціації, кредитні союзи, пенсійні фонди, страхові компанії, фінансові компанії, інвестиційні фонди), які контролються державними регулюючими інстанціями.
Методи, за допомогою яких злочинці використовують традиційні фінансові організації, включають:
Структурування операцій з готівкою (техніка дроблення внесків) – обмеження масштабів здійснюваних фінансових операцій (внески, купівля грошових інструментів і обмін купюр дрібного номіналу на більш великі купюри) з метою уникнути заповнення спеціальних форм звітності за допомогою поділу однієї великої суми на ряд невеликих (розміром менш 10 тис. дол. для США і більшості країн, що прийняли спеціальне законодавство про контроль за відмиванням грошей). Потім гроші переводяться на інший рахунок, часто в іншій країні. Це один з найбільш часто використовуваних методів на даній стадії відмивання.
Встановлення контролю над фінансовими установами – метод, заснований на встановленні контролю над діяльністю персоналу фінансової установи чи над фінансовою установою з боку злочинної організації. Таке підпорядкування спрощує розміщення незаконних грошей, їхній розподіл та інтеграцію.
Останнім часом відзначаються спроби кримінальних організацій проникнути в дрібні банки і небанківські фінансові структури, а також посилити контроль над діяльністю підприємств, розташованих у зоні їхньої діяльності. У цьому випадку для відмивання капіталів використовуються керівники і службовці банків, які сприяють злочинцям в дробленні рахунків, використанні банківського рахунка для масових операцій по внесках і зняттю коштів. За кілька місяців до перевірки банківської бухгалтерії операції припиняються і на рахунку залишаються незначні суми. У ході перевірки з'ясовується, що протягом останніх трьох місяців по рахунку не здійснювалося значного руху засобів, що не викликає особливих підозр.
Широко використовується даний метод у Росії, де понад три тисячі організованих злочинних груп спеціалізується на легалізації доходів, отриманих від незаконної діяльності, майже 1,5 тис. з них утворили в цих цілях власні господарські легальні структури. Крім цього ними встановлений контроль над більш ніж сорока тисячами суб'єктами господарювання, серед яких біля півтори тисяч підприємств і організацій державного сектора економіки, цілий ряд банківських і фінансових структур.
Використання кореспондентських відносин між банками пов'язане з пересиланням незаконних сум у банки-кореспонденти і створенням видимості міжбанківського переказу. Такий метод дозволяє злочинцям переміщати особливо великі суми шляхом утворення документів, що вуалюють істинну суть операцій.
Створення помилкового паперового сліду – навмисне використання документів, що маскують справжні джерела, власників і місця розташування незаконно отриманих доходів. Наприклад, це може бути зроблене шляхом заповнення помилкової форми звітності про рух готівки з метою узаконити готівку, отриману всередині країни, що пізніше буде покладена на рахунки в банках чи вивезена за межі країни.
У зв'язку з покращенням системи ідентифікації клієнтів використання рахунків, відкритих на фальшиві імена, трохи скоротилося. При цьому відзначаються численні випадки відкриття рахунків на ім'я батьків, компаньйонів чи будь-яких інших осіб, що діють за вказівкою злочинців. Для приховання реальних власників коштів часто використовується створення підставних контрольованих компаній, як правило, зареєстрованих в інших країнах, а також послуги адвокатів. Бухгалтерії цих компаній часто важкодоступні для влади, тому що ці фірми знаходяться в екстериторіальних зонах і управління ними здійснюється на відстані відповідно до анонімних інструкцій. Ці компанії використовуються для нагромадження грошей на купівлю нерухомості і для здійснення фіктивних банкрутств.
Переказ злочинно отриманих грошей закордон – здійснюється за допомогою різних фінансових угод з використанням таких інструментів як телеграфні перекази, чеки, акредитиви, векселі й інші.
Використання транзитних рахунків, тобто в першу чергу вкладів до запитання, відкритих в американських фінансових установах іноземними банками чи компаніями. Іноземний банк переводить усі внески і чеки своєї клієнтури (як правило, індивідуальних вкладників чи підприємств, розташованих за межами країни) на єдиний рахунок, який він відкриває в місцевому банку. Іноземні клієнти мають право підпису на цьому американському рахунку і можуть здійснювати нормальні міжнародні банківські операції. Численні банки, що пропонують цей тип рахунків, не перевіряли особистість деяких своїх клієнтів і не надавали інформацію про їх, що могло б перешкодити відмиванню капіталів.
Механізм гарантії позички також є методом, використовуваним у деяких країнах для контрабанди готівки. Відповідно до цього методу кошти, отримані від незаконної діяльності, переводяться в іншу країну, а потім використовуються як забезпечення чи гарантії для банківської позички, що переводиться в країну походження брудних грошей. Цей метод не тільки додає відмитим грошам вид справжньої позички, але часто супроводжується наданням податкових пільг.
Б. Розміщення через нетрадиційні фінансові установи.
Нетрадиційними називають небанківські фінансові установи, що фактично здійснюють надання банківських послуг. До них відносяться валютні біржі, брокери цінних паперів чи дорогоцінних металів, товарно-сировинні брокери, казино, організації, що надають телеграфні і поштові послуги і послуги по обміні чеків на готівку. Небанківські фінансові установи можуть бути використані для відмивання грошей тими ж способами що і традиційні фінансові установи, особливо структуруванням, підпорядкуванням і злиттям фондів.
Останнім часом ці фінансові організації стали все частіше використовуватися для відмивання нелегально отриманих доходів і введення їх у звичайний фінансовий оборот. Багато в чому це пов'язане з тим, що в банківському секторі законодавство, спрямоване на боротьбу з відмиванням капіталів, більш розвинуте і більш ефективне.
Серед безлічі методів, використовуваних при розміщенні злочинних доходів через нетрадиційні фінансові установи, розглянемо злиття законних і незаконних фондів, придбання майна за готівку і незаконний вивіз валюти.
Злиття законних і незаконних фондів ґрунтується на використанні з метою відмивання грошей таких підприємств, де значні суми готівки являють собою звичайне і законне явище (наприклад, ресторани, бари, готелі, компанії-власники торгових автоматів). При цьому використовуються дві основні схеми.
У першому випадку результат досягається шляхом приховування незаконних доходів у масі законних операцій (злиття) реально функціонуючих фірм.
В другому випадку створюється фіктивна компанія, що не здійснює реальної економічної діяльності. Підприємство створює лише видимість здійснення операцій, показуючи у фінансовій звітності як доход легалізовані гроші.
Придбання майна за готівку. Придбання майна (машини, яхти, літаки, акції, предмети розкоші чи нерухомість) за готівку є важливим способом відмивання грошей. Ціль придбань потрійна: підтримувати розкішний стиль життя, переводити підозрілі великі суми готівки в однаково коштовні, але менш підозрілі форми купувати майно, що надалі буде використано у злочинних цілях.
Переклад злочинно отриманих грошей закордон – здійснюється в двох основних формах: за допомогою фізичного вивозу і вивозу через фінансові угоди.
В. Установи нефінансового сектора.
Відповідно до результатів дослідження, проведеного під керівництвом консультанта Науково-дослідної криміналістично-криміналогічної групи федерального відомства по кримінальних справах Німеччини (БКА) Еріха Ребшера і Головного комісара по кримінальних справах Німеччини Вернера Валенкампа, наступні види нефінансових організацій активно використовуються для маскування відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом:
Установи, пов'язані з індустрією розваг: підприємства, що організують дозвілля в цілому барии, кафе-морозиво, дискотеки, спортивні оздоровчі центри, готелі і ресторани, клуби для чоловіків, агентства, що організують проведення концертів і інших культурних программ, масажні салони, піццерії, сауни, секс-магазини, відеотеки.
Установи, зв'язані з автомобільним бізнесом: торгівля автомобільними і покришками, прокат автомобілів, використання автомобілів у комерційних цілях, комісійна торгівля автомобілями, торгівля запасними частинами для автомобілів, ремонт автомобілів, торгівля бензином.
Роздрібна торгівля: антикварні магазини, комісійні магазини, магазини з продажу електронно-обчислювальної техніки, фотомагазини, ювелірні магазини, магазини модних товарів, пункти прокату, взуттєві магазини (особливо з продажу італійського взуття), магазини з продажу старих речей, магазини з продажу зброї, магазини з продажу радіоприймачів і радіодеталей, фірми-постачальники для ресторанів.
Підприємства сфери послуг (за винятком сфери розваг): фірми по установці автоматів, агентства, що здійснюють перевезення автобусами, друкарні, фірми по найманню житла, агентства по організації морських і річкових перевезень, майстерні по виконанню татуювань.
Інші підприємства: будівельні фірми підприємства, що торгують металобрухтом.
Д. Переказ злочинно отриманих грошей закордон.
Розміщення незаконно отриманих доходів за кордоном без використання офіційних установ здійснюється за допомогою фізичного вивозу.
Фізичний вивіз коштів здійснюється різними методами, серед яких найбільш типовими є:
- схований вивіз грошей кур'єрами (контрабанда);
- вивіз грошей у схованках в транспортних засобах чи вантажах;
- поштовими відправленнями;
- підпільні банківські системи.
Розшарування як фаза відмивання доходів, отриманих з нелегальних джерел.
Розшарування (layering) – відрив незаконних доходів від їх джерел шляхом створення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування сліду цих доходів. Якщо розміщення великих сум грошей пройшло успішно і не було виявлено, то розкрити подальші дії по відмиванню грошей стає набагато важче. Різні фінансові операції нашаровуються одна на іншу з метою ускладнити роботу правоохоронних органів по віднайденню незаконних фондів, що підлягають конфіскації.
Інтеграція як заключна стадія відмивання кримінальних доходів.
Інтеграція (integration) – стадія процесу легалізації, безпосередньо спрямована на надання вигляду законності злочинно отриманим фінансовим фондам. На цій фазі гроші отримують легальне джерело походження й інвестуються в легальну економіку.
Після того, як процес розшарування успішно проведено, особи, які відмивають гроші повинні створити видимість вірогідності при поясненні джерел появи свого багатства. На стадії інтеграції відмиті гроші поміщаються в банківську систему під виглядом законно зароблених доходів. Якщо слід грошей, які відмиваються, не був виявлений на двох попередніх стадіях, то відокремити законні гроші від незаконних дуже складно. Виявлення відмитих грошей на стадії інтеграції стає можливим лише за допомогою агентурної роботи.
Нижче приведено огляд найбільш відомих методів, які використовуються у процесі інтеграції.
Продаж нерухомості. Існує багато способів продажу нерухомості, що дозволяють повернути відмиті гроші назад в економіку. Наприклад, нерухомість може бути куплена підставною корпорацією, що використовує незаконні гроші. Виторг від наступного продажу цієї нерухомості уже вважається законно заробленим доходом. Може бути також куплений бізнес, який знаходиться в занепаді, щоб створити видимість того, що його доход є результатом активної роботи цього бізнесу.
Перекручування цін зовнішньоторговельних операцій. Цей метод ефективний для інтеграції незаконних доходів назад у вітчизняну економіку. Існує, як мінімум, два різновиди подібних схем.
Перша категорія пов'язана з завищенням у документах ввезених у країну грошових сум з метою виправдання вкладень відповідних грошей у банки.
Друга категорія пов'язана із завищенням обсягу експорту. Ціль – обґрунтувати одержання відповідних сум з-за кордону.
Угоди з заниженням ціни. Як приклад можна привести операції з нерухомістю. Купується  будинок за заниженою ціною. Різниця доплачується  брудними грошима. Після цього імітується ремонт, і об'єкт продається по більш високій ціні. У результаті формується зовні легальний доход. Подібні операції проводяться і з акціями за умовами ринкових цін.
Угоди з завищенням ціни. Поширені в біржовому обороті, в операціях із творами мистецтва, на аукціонах. Речі, вартість яких можна визначити лише умовно, оціночно, продаються по дуже високій ціні. У результаті утворюється високий реальний доход.
Трансферпрайсінг. Розповсюджений в експортно-імпортних операціях. Складаються два договори – реальний і фіктивний (із завищеною сумою угоди). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі-посереднику, як правило, зареєстрованій в офшорній зоні. Різниця між реальною і фіктивною ціною залишається на рахунку цієї фірми як доход.
Використання банківських рахунків іноземної чи спільної фірми. Основна мета – маніпулювання грошима у вигляді надання позичок, оплати акредитивів, виплати гонорару за консультації, читання лекцій, здійснення платежів по фальшивих договорах чи за фіктивні послуги, виплата зарплати чи комісійних окремим особам чи компаніям.
Депонування готівки на банківський рахунок фірми. Ціль – надання грошам видимості доходів від продажу.
Підставні компанії і помилкові кредити. Фонди коштів, що мають злочинне походження, можуть бути представлені як законно отримані шляхом надання їм видимості позикових засобів. Кредитором виступає формально незалежна, але фактично контрольована злочинцем компанія. Вона може бути реально існуючою чи фіктивною. Такі компанії звичайно утворяться в тих країнах, де закони охороняють інтереси корпорацій. Побічним результатом такої схеми є зменшення оподатковуваної бази за рахунок віднесення суми відсотків на витрати.

 

 

РОЗДІЛ 3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ ТА ЗАКОРДОНОМ

Що ж відбувається після того як встановлено факт правопорушення? Необхідно дослідити, а які ж санкції застосовуються до порушників податкового законодавства як в Україні, так і у інших державах. Саме через порівняння можна встановити рівень суворості покарання в нашій державі за податкові правопорушення.
 
3.1. Відповідальність за порушення податкового законодавства у країнах Заходу (на прикладі 4 країн)
Спочатку проаналізуємо, що вважається податковими правопорушеннями у країнах Заходу і яка відповідальність настає за їх здійснення.
Федеративна республіка Німеччина (далі ФРН).
Найважливішим
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.