На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливост соцального феномена бдност в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 08.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
      СХІДНОУКРАЇНСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
            імені Володимира Даля  
 

      КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА
      Особливості соціального феномена бідності в  Україні 
 
 
 

                         
                                                 
 
 

                                          

                                      

                                                  Луганск 2011

 

 
                                                     ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ  1. Зміст феномену бідності як соціальної проблеми………………...5
1.1.Визначення поняття бідності в соціології………………………………...5
1.2. Вивчення  проблем бідності в соціології………………………………..10
РОЗДІЛ 2. Проблеми бідності в Україні………………………………………16
  2.1. Соціальний аналіз  української бідності ………………………………..16
  2.2. Оцінка бідності в Україні…………………………………………..21
  2.3. Шляхи подолання бідності в Україні ………………………………25
ВИСНОВОК …………………………………………………………………….32
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………...33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   
                                        ВСТУП
                                           Бідність породжує сором.
Той, хто  соромиться, втрачає мужність.
                                                    Боягуз страждає від принижень.
                                               Принижених всі зневажають.
                                              Зневажений впадає у відчай.
                                          Зневірений втрачає розум.
                              Божевільний гине.
                                                      Так, бідність — джерело всіх бід.
                                          ( Давньоіндійська мудрість)
      Актуальність  теми дослідження. Бідність завжди була актуальною проблемою, але в сучасній Україні це питання стоїть особливо гостро. В даний час значна частина населення знаходитися за межею бідності або близько кордону «соціального дна». Це особливо помітно на тлі сильного розшарування, коли різниця в доходах бідних і багатих складає десятки, сотні і тисячі разів. І цей процес має динамічний характер, бідні стають біднішими, а багаті ще багатше.
      Про низький рівень життя населення в Україні говорять найрізноманітніші показники: низька якість раціону живлення, постійний відтік громадян за межі країни, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність, незадоволення широких шарів суспільства загальноекономічною ситуацією і своїм матеріальним положенням.
      Бідність  визначається як неможливість унаслідок  недоліку засобів підтримувати спосіб життя, властивий конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних шарів суспільства відносяться ті, хто не з власної волі позбавлений необхідного: нормального житла, їди, одягу, здоров'я, можливості здобувати освіту. Крім того, бідність — це ще і страх перед майбутнім, обумовлений невпевненістю людини в своїх можливостях уберегти себе і близьких від неї. 
      Таким чином, необхідно комплексне вивчення соціального феномену бідності в Україні, щоб віднайти шляхи її подолання.
      Об’єкт  дослідження бідність як соціальний феномен.
      Предмет дослідження особливості бідності в Україні та шляхи її подолання.
      Мета дослідження поглиблення уявлень про сутність, зміст соціального феномену бідності в українському суспільстві.
      Завдання  дослідження:
        •   розкриття поняття «бідність» з соціологічної точки зору;
        •   розглянути дослідження вчених соціологічних проблем бідності;
        •   освітлення проблеми бідності  в Україні; 
        •   пропозиція можливих доріг  подолання бідності.
      Теоретико-методологічні основи дослідження:
      Методологічні та методичні проблеми дослідження  такого багатоаспектного явища як бідність завжди стояли на першому плані в  світовій соціологічній науці. Вагомий внесок у розробку проблеми бідності зробили зарубіжні дослідники: А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Мілль, Т. Мальтус, Петер Тоусенд, Г. Спенсер, Ф. Гіддінгс, Ф. Хайек та інші. Їх підходи до визначення бідності є універсальними для дослідження класичної картини явища, але вони не можуть бути використані для визначення специфічних проявів бідності в Україні.
        Серед вітчизняних вчених, які  досліджували проблеми бідності: Бевз В.П., Голеусова Г.З., Колот  А.М., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Новіков В.М., Сергієнко О., Палій О.М., Ревенко А.Ф., Романюк О.П., Саєнко Ю.І., Скуратівський В.А., Яценко В.В. та інші. 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1. Зміст феномену бідності як соціальної проблеми. 

      1.1. Визначення поняття бідності в соціології
      Не  дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі.
      Поняття бідність постійно вживається в повсякденному житті. Вона існує в кожній країні світу, навіть в багатих та соціально-розвинених суспільствах.
      Та  найбільш бідність розповсюджена економічно відсталих країнах до яких відносяться більшість країн Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД. У багатьох цих країнах, де мешкає ? населення світу, панують злидні і голод, висока смертність населення у тому числі дитяча. Також у світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.
             Перші поняття бідності були відмічені ще в IV столітті до Різдва Христового у трактатах Платона «Закон» та «Держава», де він торкався питаня цього питання з точки зору права, що веде до низькості та злодіянь, до держави бідних, яка буде завжди ворожою до держави багатих, вони ніколи не будуть єдиними, та пропонував законодавчим правом встановити межу бідності як ціну наділу, яка повинна залишатись у кожного й ніколи не допустити її зменшення. Якщо хтось придбає більше цього, то йому необхідно віддати надлишки державі [14].
      Також давньогрецький  філософ-матеріаліст  Демокріт, який визначив бідність, як моральну проблему, а несоціальну, писав, що багатством потрібно користуватися розумно, приносячи користь народу, але бідняком бути краще ніж багатим, бо бідняки уникають злих підступів, заздрості і ненависті. Щастя не в багатстві, щастя – у душі [11].
      Та  й донині не існує чіткого єдиного визначення поняття «бідність». Замість нього часто використовують велику кількість інших понять, зокрема «депривація», «відносна бідність», «абсолютна бідність», «злидні», «межа бідності», «нестатки», «нужденність» тощо. Як правило, вживаються терміни, що окреслюють бідність однобоко. Їх зміст уточнюється за допомогою пояснювальних слів: відносна, абсолютна, структурна, культурна, прихована, відкрита і т. д.
        Труднощі конструктивного формулювання поняття «бідність» пов’язано як із багатоаспектністю цього явища, так і з цілями окремих досліджень. До того ж вивченням проблем бідності переймаються науковці різного фаху – соціологи, економісти, філософи, політологи, спеціалісти з державного управління, які, природньо, використовують різний понятійний апарат.
      Розглянемо  докладніше різні підходи до визначень  і пояснень феномена бідності як великого соціального лиха. Перш за все впадає в око неодностайність дослідників  проблеми. За одними визначеннями бідними вважаються всі, хто живе гірше за певний середній стандарт. За другими – лише ті, хто живе нижче визначеного суспільством мінімального рівня. За третіми ознакою бідності є нестача коштів на найнеобхідніше. Існують й інші підходи. Бідність визначають, зокрема, і як стан економічної залежності, і як позбавлення можливостей розвитку, і як неможливість користуватися громадянськими правами тощо.
      На  загал в науковій літературі переважають  дві концепції бідності, з яких і випливає характер її визначень. Перша  виходить з того, що бідність – категорія  абсолютна. Існує певний набір благ, що забезпечують першочергові фізіологічні потреби людини. Їх набір і вартісна оцінка визначають межу абсолютної бідності. Отже, бідність, за абсолютною концепцією, – це, по суті, неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб.
      За другої відносної концепції еталон бідності вимірюється через прожитковий мінімум або межу бідності. Та це породжує певні проблеми, а тому пропонують використовувати дані розподілу доходів (витрат) з урахуванням середніх норм, стандартів, звичаїв споживання в суспільстві. Відтак бідними вважаються особи або сім’ї, яким бракує ресурсів для участі в суспільному житті, для підтримання певного типу харчування, відпочинку, звичок тощо. У Прудона відносна бідність «це результат розширення виробництва і вжитку» [6, с. 142].
      Виділяються й такі форми бідності, як об’єктивна і суб’єктивна, тимчасова, застійна, прихована тощо.
      Об’єктивна  бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу чи доступу  до суспільних благ на основі легітимних рішень і законодавства. Суб’єктивна, навпаки, визначається на базі особистих оцінок. Останнім часом вона все більше привертає увагу дослідників.
      Слід  зазначити, що почуття бідності виникає  в індивідів найчастіше не в результаті її співставлення з абсолютними  показниками, а через порівняння власних можливостей зі стандартами споживання інших людей або зі своїми можливостями в минулому. Нині, в умовах поглиблення майнового розшарування, вважати себе бідною за подібними оцінками може переважна більшість населення України: у порівнянні з кількома відсотками найзаможніших всі інші наші громадяни – бідні. Але якщо згадати повоєнні роки, то люди тоді відчували себе менш бідними, хоча в дійсності були значно біднішими, ніж нині.
      Поєднання даних об’єктивної та суб’єктивної бідності – продуктивний підхід, який ще чекає свого визнання серед науковців і практиків державного управління, оскільки містить інформацію щодо соціального самопочуття та соціальної напруги в суспільстві.
      Прихована бідність, це, по суті, нереєстрована, нефіксована  бідність. Справа в тому, що багато бідних не звертається по допомогу чи субсидії, не виявляє себе як таких через низку причин (непоінформованість, гордість, самовідсів тощо).
      За  тривалістю бідність може бути тимчасовою або застійною. Застійна бідність часто  призводить до тяжких наслідків –  маргіналізації, проблем зі здоров’ям, передчасної смерті. Помічено, що цей тип бідності здатний самовідтворюватися. Так, діти, що народилися у застійній бідності здебільш ніколи не стають успішними, заможними чи принаймні забезпеченими.
      Розглянемо  декілька найбільше поширених понять.
      «Бідність – це страх перед майбутнім, зумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе і своїх близьких від матеріальних нестатків» [7,с.60]. Дещо інше визначення трактує бідність «як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі обґрунтованих фізіологічних, соціальних та духовних нормативів» [3, с.153].
      В соціологічному енциклопедичному словнику бідність характеризується як економічний стан індивіда або групи, при якому вони не можуть самі сплатити вартість необхідних благ [17]. Тобто людина внаслідок нестачі коштів не в змозі підтримувати той рівень життя, який домінує в її середовищі. Це означає, що відсутність бідності ідентифікується не тільки із
      забезпеченням фізичних умов життя (прийнятне житло, харчування, одяг, здоров’я), але й з можливістю жити, споживати і брати участь у суспільному житті на рівні, який відповідає найбільш поширеним якісним вимогам суспільства.
      В Україні указом Президента ще від 2001 року, бідність визначили «як неможливість у наслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу» [8]. Донині зберігається таке формулювання поняття бідності в українському суспільстві. Воно має під собою не тільки економічне, соціальне та правове підґрунтя, але й  багато різних психологічних та культурних аспектів, які потребують розглядання в широкому гуманітарному контексті.
      Ідеться про те, що внаслідок матеріальних нестатків бідні верстви населення не можуть харчуватися відповідно до місцевих стандартів, не можуть оплачувати житло та комунальні послуги виходячи зі своїх потреб, не можуть лікуватися та відпочивати, забезпечуючи відновлення втраченого через хворобу або перенавантаження здоров'я, нарешті, не можуть забезпечити оплату освіти собі та своїм дітям. Отже, бідність, як соціальний феномен є набагато ширшим явищем, що стосується різноманітних аспектів життя населення.
      Відмінність у цих перерахованих визначеннях, по суті, полягає в тому, що за деякими з них бідними вважаються всі, хто живе нижче за певний фактичний середній стандарт суспільства (абсолютна), а за іншими — лише ті, хто живе нижче за визначений суспільством мінімальний рівень (відносна).
      Взагалі поняття бідності як і багатства відносні. Так, наприклад, людина, матеріально не забезпечена, тобто що відноситься до бідних, може бути багата духом. В деяких релігіях добровільна бідність навіть важалася незрівнянно вище за стан багатства, - як особливий християнський подвиг, який здійснюється бідним. Причому останній приймає на себе турботу про дух тих, хто перебуває в добрості (багатий), підносячи за них молитви Богові.
      В підсумок всього раніше описаного можна  сказати, що бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств суспільства можуть належати ті, хто не з власної волі позбавлений необхідного: нормального житла, їжі, одягу, здоров’я, можливості здобувати освіту. Крім того, бідність — це ще й страх перед майбутнім, обумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе та близьких від нестатків, а також бо насущні потреби людини перевищують його можливості для їх задоволення. 
 

1.2. Вивчення  проблем бідності в соціології..
      Ціла плеяда вчених розглядала бідність, по суті, крізь призму теорії Ч. Дарвіна (природний відбір, виживання сильніших). Вони вважали бідних особисто відповідальними за своє становище.
      Вважається, що уперше цілісну систему поглядів щодо проблеми розподілу грошових доходів, явищ бідності і багатства сформулювали представники класичної політекономії – А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Мілль, Т. Мальтус. Вони вважали, що бідність є логічним наслідком індустріального розвитку, а розподіл доходів між різними класами визначає розподіл власності. Т. Мальтус відзначав, що причиною бідності є вищі темпи зростання населення порівняно із зростанням ресурсів. Особливо швидко зростає якраз бідне населення, а держава лиш сприяє цьому через систему допомоги [13]. А. Сміт вважав, що заробітна платня збільшуватиметься в міру зростання національного багатства, і це сприятиме підвищенню добробуту [16].
      На  думку Г. Спенсера, бідність– явище закономірне, а нерівність збільшується одночасно із зростанням суспільного виробництва. Проте, за Г. Спенсером, бідність – явище не соціальне, а особиста проблема тих, хто не зміг вписатися в існуючі соціальні рамки. Він вважає втручання держави у природний розвиток суспільства недоцільним, бо бідність – явище позитивне, вона стимулює людський розвиток [18].
      Інші  вчені, зокрема Ф. Гіддінгс, також  визнавали існування бідності. Бідність вони називали лихом, якому не можна запобігти, та одночасно й соціальним благом, рушійною силою соціального прогресу [10]. Ж. Прудон також вважав бідність соціальним благом. Він зазначав, що вона є невід’ємною рисою людства, оскільки його потреби весь час зростають [14]. Ф. Хайек дотримувався думки, що бідність неможливо подолати адміністративними чи примусовими методами. Можна лиш дещо скоротити її масштаби. Але для цього в країні має підвищуватися загальний добробут. За Ф. Хайеком, бідність– невідворотна реальність у будь-якому суспільстві [19].
      Діаметрально  протилежної точки зору від теорії Ч. Дарвіна, дотримувалися так звані егалітаристи (Е. Реклю, К. Маркс, Ф. Енгельс). Вони проголошували соціальну рівність необхідністю. Існування бідності поряд з багатством, на їхнє переконання, – це соціальне лихо, наслідок несправедливих розподільчих відносин. Варто змінити відносини й запанує абсолютна рівність [15]. К. Маркс був упевнений, що «нагромадження капіталу призводить до підвищення пауперизації, а бідність – це форма експлуатації робітників власниками капіталу (багатими)» [7,с.657].
      Принципи абсолютної концепції, про яку зазначалось раніше, можно спостерігати у працях англійських соціологів-реформаторів ХІХ століття Ч. Бута, С. Ровентрі, дещо пізніше – у М. Оршанські (США). На пострадянському просторі цієї концепції дотримувалася М. Можина. Згідно з цим підходом, бідність асоціюється з мінімумом ресурсів, необхідним для підтримання здоров’я і працездатності. Модифікований варіант такого поняття подано в енциклопедії з соціальних наук, де бідність визначається нестачею матеріальних ресурсів (багатства) [22, р. 398].
      Визначення  бідності в термінах абсолютної концепції, а особливо як біологічного виживання, є правомірним, але саме ця позиція  часто дозволяє державі не витрачати «зайвих» коштів на допомогу бідним. Такий підхід виправдовують у ті періоди економічного розвитку, коли необхідно дотримуватися жорсткої бюджетної дисципліни і скорочувати державні витрати. Але й деякі заможні країни (наприклад, США, Німеччина, Велика Британія) у практиці соціального захисту дотримуються постулатів саме абсолютної концепції.
      Є прихильники й такого підходу: бідність пов’язана з поділом населення  на умовні групи за фактом наявності  матеріальних ресурсів та виключенням  з нормального життя за існуючими у суспільстві стандартами [9, с. 9].
      Відносна  концепція отримала поширення у  повоєнний період, особливо наприкінці 1960-х та у 1970-х роках. Вона й нині використовується у деяких країнах. Прихильниками цієї концепції є, зокрема, П. Таунсенд, Т. Маршалл, А. Сен, Л. Рейнвотер, Т. Заславська та інші. Вони вважають, що бідність – поняття відносне. Якщо порівнювати з минулими століттями, то сучасні бідні живуть значно краще; а у порівнянні з біднотою країн, що розвиваються, біднота розвинених країн – люди заможні [21, р. 106 – 108].
      П. Таунсенд дав таке узагальнене визначення відносної бідності: «Індивідів, сім’ї, соціальні групи населення можна вважати бідними, якщо вони не мають ресурсів для участі у суспільному житті, підтримання типів дієти, умов життя, праці та відпочинку, звичних або прийнятих у суспільстві, в якому вони живуть». Англійський соціолог стверджував , що через їхні недостатні ресурси, якими вони володіють, багато сімей чи індивідів середнього достатку, виключаються із загальноприйнятих стилів життя, різної поведінки, діяльності  і звичок. [6, с.144]. Ефективним заходом запобігання бідності він вважає перерозподіл національного доходу.
      Отже, бідність за відносною концепцією –  це не брак доходів, а їх недостатній  обсяг порівняно з доходами інших  членів суспільства.
      Різновидом  відносної концепції бідності є теорія «відносних позбавлень», оскільки люди мають не тільки фізіологічні потреби, а й право брати повноцінну участь у суспільному житті. Тому визначення бідності має обов’язково будуватися на результатах опитувань населення щодо достатності власних доходів і доступності до базових стандартів суспільної активності [12]. Методику такого опитування розробив Т. Гьодерхард [20]. Вона була недосконалою  і ускладнювалась тим, що індивідуальні уявлення про достатність коштів недають можливості визначити універсальну межу, яку можна було б використовувати в соціальній політиці.
      Тож визначення бідності за самооцінками рівня доходу навряд чи можна вважати  достатнім і об’єктивно обґрунтованим. Матеріально забезпечена, але, можливо, не дуже щаслива й не дуже задоволена своїм життям людина може вважати себе бідною; навпаки, фактично бідна людина може бути задоволена тим, що має.
      Прикметно, що не кожен, хто перебуває за межею  бідності, схильний визнавати себе бідним. Цей феномен пояснюється тим, що таке визнання є немов би зізнанням у своїй неповноцінності чи неадаптованості. Внаслідок цього деякі люди намагаються зберегти незмінним свій спосіб життя, принаймні для оточуючих. Тобто ідентифікація за рівнем доходу не завжди співпадає з ідентифікацією за соціальним статусом і способом життя.
      У 1970-х роках сформувалася уява про  бідність як неможливість користуватися  громадянськими правами. І справді, бідні люди часто беззахисні перед  суспільством, їхні права порушуються, на відміну від багатих групп населення. Гуманістична концепція трактує «бідність як позбавлення людини ресурсів для розвиватку, оскільки вони не можуть задовольнити свої базисні потреби – в якісних медичних послугах, в достатньому та збалансованому харчуванні, в можливості жити в нормальному соціально-економічному середовищі (особиста безпека, житло, транспорт, засоби зв’язку тощо), в освіті, професійній підготовці, дозвіллі» [9, с. 18].
      Як  стан економічної залежності (для  виживання потрібна допомога), уперше на початку ХХ століття розглядав бідність Г. Зіммель. Він вважав, що бідність – це не брак ресурсів. Бідний той, хто внаслідок нестачі ресурсів змушений отримувати допомогу (або мав би її отримувати) згідно з соціальними нормами.
      За  визначенням С. Рінгена [23, р. 12], бідність – це комплекс позбавлення не тільки матеріальних, але й соціальних благ. На жаль, таке формулювання не має чітких критеріїв «позбавлення» для певного часу та певної країни.
      Існують і суто філософські погляди на проблему бідності (багатства). Як зазначає О. Сергієнко, бідність – це протилежний економічний полюс багатства [5, с. 47]. Та це лиш просте протиставлення явищ. О. Сергієнко пропонує сукупність ознак, переважна більшість яких засвідчує бідність домогосподарства [5, с. 50]:
      · неповноцінне харчування (автор наголошує, що до офіційного „кошика” мають входити лише основні продукти – хліб, молоко, картопля, сало тощо);
      · житло, що не відповідає санітарним нормам;
      · наявність трьох і більше дітей  до 18 років;
      · неможливість отримання дітьми початкової освіти;
      · неможливість отримати вищу освіту;
      · важкі хронічні захворювання чи інвалідність у членів домогосподарства;
      · житло без водопостачання, каналізації, комунальних послуг;
      ·неможливість придбати основну побутову техніку (холодильник, телевізор, праска, пральна машина);
      · у домогосподарстві немає нерухомості, яку можна продати чи здати  в оренду.
      Але такий перелік не можна вважати вдалим. До „офіційного кошика” мають обов’язково входити вітаміни, м’ясо, риба, яйця та інші необхідні для організму людини продукти. Троє дітей у сім’ї не може вважатися ознакою бідності: незаможні молоді сім’ї іноді взагалі не дозволяють собі мати дітей, тоді як забезпечені можуть мати і трьох, і більше. Ще Т. Мальтус зауважував, що майже у всіх країнах для найнижчого класу існує межа зубожіння, «за якою припиняються шлюби та продовження роду» [13, с. 94]. Те, що людина не має пральної машини, нерухомості, яку можна здати в оренду чи продати, також не може бути достатнім критерієм бідності і т. д.
      Деякі вчені, зокрема О. Льюіс, виокремлюють риси, притаманні бідним: слабка участь і критична установка щодо суспільних інститутів – державних структур, політичних партій, релігії, шлюбу; мінімальний  рівень організованості поза межами сім’ї; життя без дитинства; переважання таких установок, як безпомічність, залежність, принизливе становище, низька мотивація до праці, невміння планувати тощо. Ці установки, на думку О. Льюіса, ніби фіксують бідність і роблять її подолання неминучим [24].
      Світовий  досвід свідчить, що тягар бідності найбільше тисне на плечі певних соціальних груп. При цьому самі бідні не є однорідною групою: хронічна бідність найчастіше спостерігається серед маргіналів; погранична бідність є переважно випадковою – наприклад, бідність тимчасово безробітних тощо. Прикметно, що третина бідноти живе в сільській місцевості. Але останнім часом бідність швидко урбанізується.
      ООН визначає чотири основні прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня  підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) вилучення з суспільного життя.
      Бідність  також розрізняється як за стандартами  цивілізації в цілому (стосовно певного  періоду), так і за стандартами  конкретної країни. Першим типом бідності охоплене майже все населення «третього світу». Бідність за стандартами певної країни існує скрізь.
        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                     
                    
 РОЗДІЛ 2. Проблеми бідності в Україні 

 2.1. Соціальний аналіз  української бідності
      Розпад СРСР в 1991 році фактично поклав початок диференціації доходів і появі проблеми бідності у всіх країнах – членах, що били його, і в Україні у тому числі. У цих країнах почалася боротьба з бідністю, подібна тій, яку веде весь останній світ. Особливо активно така боротьба ведеться, коли бідність починає представляти або політичну або економічну небезпеку.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.