На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Становлення партйної системи в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 09.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІСТОРИЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ 
 
 
 

ЗАРУБІЖНИЙ  ДОСВІД ТА ФОРМУВАННЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНІ 
 
 
 
 
 

Курсова робота
студентки 2 курсу, д / в
спеціальності «Політологія»
КАЛЬЯНОВОЇ А.О. 

Науковий  керівник
доц. каф. політології ПОСРЕДНІКОВ Д.В. 
 
 
 
 
 

Донецьк - 2011
ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………………3 

РОЗДІЛ 1
ФУНКЦІОНУВАННЯ  ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ………………………………...7 

1.1. Сутність, функції та типологія політичних партій
1.2. Різновиди партійних систем 

РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД……………………………....11 

2.1.     Політичні партії у Сполучених Штатах Америки і Великобрітанії.
2.3. Порівняльний аналіз партійних систем Европи 

РОЗДІЛ 3
ПАРТІЙНА  СИСТЕМА В УКРАЇНІ …………………………………………..27 

3.1. Становлення партійної системи в Україні
3.2. Етапи розвитку Української багатопартійності
3.3. Партійно-політичний спектр сучасної України 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….36
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ …………….……38
ДОДАТКИ………………………………………………………………............41
 

      ВСТУП 
 
 

     Актуальність  теми дослідження. Загальновизнаним сьогодні є той факт, що партійна система має велике значення для функціонування демократії. Партії виступають посередником між громадянським суспільством і державою та є одним з базових інститутів сучасного суспільства, без якого неможливо уявити існування представницької демократії. Представницька демократія передбачає прийняття владних рішень виборними особами, які отримують легітимні владні повноваження за допомогою інституту виборів. Через них народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на реалізацію його суверенних прав.
     Обрання типу виборчої системи потребує практичної оцінки політичних потреб і можливостей  держави, це не просто суто технічна проблема, але також проблема, яка торкається культурної сфери, має вартісний  вираз і може мати колосальні наслідки для функціонування політичної системи  суспільства в цілому. У перехідних суспільствах застосування того чи іншого типу виборчої системи може не тільки не допомогти вирішенню проблеми адекватного парламентського представництва та структурування законодавчого органу, а й навіть загострити соціальні  та політичні проблеми.
     Якщо  партійну систему розуміти як сукупність політичних сил, представлених у  вищому законодавчому органі держави, то вона буде виступати головним чинником, від якого залежить ефективна  робота парламенту, а отже, політична  система країни в цілому. Тому досить актуальним є встановлення чинників та механізмів, що впливають на стан партійної системи, яка перебуває  у постійній взаємодії з виборчою системою та іншими елементами політичної системи суспільства.
     Взаємодії виборчої і партійної систем у  розвинутих західноєвропейських країнах  в зарубіжній політології приділяється значна увага, взаємодія ж цих  двох систем у країнах перехідного  типу, до яких належить Україна, залишається  маловивченою. Тому особливо важливо  дослідити основні тенденції  розвитку виборчої і партійної систем України, а також, на основі вивчення особливостей взаємодії виборчої і  партійної систем зарубіжних країн  світу, встановити, яким чином виборча  система впливає на систему партійну, з’ясувати чинники та механізми, що обумовлюють характер взаємодії  двох систем. Аналіз такої взаємодії  дозволить встановити шляхи подальшого вдосконалення виборчого законодавства, структуризації парламенту, що є нагальною  потребою для ефективної співпраці  законодавчої та виконавчої гілок влади, зробити прогнози відносно наслідків  застосування тих чи інших законодавчих норм України.
     Характеристика  стану розробленості  наукової проблеми, що досліджується.  Досягнення поставленої мети та задач було б неможливе без робіт: М. Дюверже, А. Ліпхарта, Дж. Сарторі, Дж. Лапаломбарта, Л. Даймонда і Р. Гантера, М. Томенко, А. Байрамова В. Дануленко та багато інших дослідників вивчали партійну систему, партійну систему України, проблему становлення її в Україні.
     Мета  і завдання роботи: на основі наукових праць зарубіжних і вітчизняних науковців, охарактеризувати сутність, функції та різновиди політичних систем зарубіжних країн та України, з’ясувати закономірності та особливості партійних систем зарубіжних країн та України.
     Об’єктом  дослідження є партійні системи зарубіжних країн та України.
       Предметом дослідження є поняття і класифікація основних складових партійної системи та роль політичних партій в Україні.
       Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні задачі:
    розкрити поняття партійної системи системи;
    визначити різновиди партійної системи;
    розкрити особливості партійної системи України та освітити основні проблеми її формування.
           З’ясування  мети і означення задач дослідження зумовили наступні методи наукового пошуку:
    Системний метод – дослідження партій як цілісних систем з певною структурою, які знаходяться в постійному розвитку;
    Інституційний - метод використовувався для загального уявлення і розуміння заданої теми;
    Функціональний - передбачає вивчення функціональних зв'язків, взаємодію елементів, функціональне призначення політичних інституцій ;
    Історичний - підхід використовувався для вивчення партійних систем у часовому розвитку;
    Порівняльний метод - для зіставлення політичних систем, з метою виявлення їх загальних рис.
          Джерельна база. Досягнення поставлених мети і завдань стало можливим лише при залучені наступних типів джерел:
    Монографії, такі як Литвин В. М. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К.: Абрис, 1994.-495 с.
    Підручники та навчальні посібники, такі як Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем: Навч. посібник – Л.: Тріада плюс, 2004.- 528 с.
    Періодичні видання, такі як Литвин В. Центризм. Місце злагоди змінити не можна // Віче.-1994.-№1.
    Довідково – енциклопедична література, така як Яблонський  В. Сучасні політичні партії Украіни: Довідник. – К., 2009.
    Інтернет видання, такі як Політична аналітика. Перспективи розвитку партійної системи в Україні                                                                   http://www.rb.com.ua/ukr/politics/analytics/2006/350.html
     Структура роботи. Курсова робота складається з 51 сторінки, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
 

РОЗДІЛ 1
ФУНКЦІОНУВАННЯ  ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ 
 
 

     1.1. Сутність, функції та типологія політичних партій
     Термін "партія" походить від лат. partis - частина, галузь, відділ. Політичні  групи, клуби такі ж старі, як і  сама політика, але політичні партії в сучасному їх значенні тісно  пов'язані зі становленням і розвитком  представницької демократії та її основного  елементу - парламентаризму як форми  й методу організації та здійснення влади. У більшості західних демократій виникнення політичних партій йшло поряд  із розширенням права участі у  виборах на все ширші верстви  суспільства [4, c. 150].
     Політичні партії як масові організації в сучасному  їх розумінні виникли в другій половині XIX ст. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти  феодальних режимів. Консервативні  партії постали як противага ліберальним  партіям. Робітничі партії виникли  в боротьбі з капіталістичною  системою, а комуністичні - проти  соціал-демократії.
     Є чимало видів дефініцій політичних партій:
     електоральний, в основу якого покладено зв'язок партії з виборчим процесом. Партія визначається як "добровільна асоціація  виборців, що прагне контролювати уряд шляхом завоювання перемоги на виборах" (Васбі);
     структурний - об'єднання громадян, яке має  свою особливу структуру (Дюверже);
     функціональний - партія - це організація людей, яка  прагне продовжити повноваження від  народу з метою реалізації політичної влади (Лоусон);
     класовий  підхід відображає уявлення про політичну  організацію певного класу. "Класовий поділ завжди визначає політичне  угрупування" (Ленін) [1, c. 120-122].
     Автор книги "Політичні об'єднання України" А. Білоус дає таке визначення: "Партія - організована частина населення, що має за мету формування та утримання  державної влади І характеризується такими базовими ознаками: ідеологією, політичною платформою, організаційною структурою, методами та засобами діяльності, соціальною базою і електоратом" (Білоус А.О. Політичні об'єднання  України.-К., 1993.- С. 8).
     Політолог Микола Томенко підтримує таку дефініцію: "Партія політична - організоване об'єднання  громадян зі спільними соціальними  інтересами, а також єдиним політичним розумінням (уявленням) форми державного, суспільного, економічного ладу. Це об'єднання  ставить за мету здобути, утвердити  та контролювати владу у державі  шляхом парламентських виборів" [20, c. 132-133].
     У політичній системі будь-якого суспільства  партії як інститут цієї системи виконують  притаманні їм функції (за Т. Криворучком):
     1) представництво інтересів;
     2) комунікативна функція;
     3) формування і підбір політичних  еліт;
     4) функція соціалізації;
     5) розробка політики та здійснення  політичного курсу.
     У світовій та вітчизняній політології  існує багато критеріїв типологізації  політичних партій. Доктор політичних наук, професор В. Якушик запропонував таку систематизацію політичних партій:
     За  критерієм наявності в політичних партій достатньо чіткої ідеології  вони поділяються на:
     а) ідейно-політичні (з наявністю офіційної  ідеології);
     б) прагматичні (згуртовані навколо певної тактичної цілі);
     в) партії харизматичних лідерів, не пропагуючих  будь-якої відносно сталої та логічно  побудованої ідеології) [19, c. 56]. 

         1.2. Різновиди партійних систем.
     На  базі ставлення до сучасного типу суспільно-економічних відносин розрізняють  такі партії: ультраліві, ліві, лівоцентристські, центристські, правоцентристські, праві, ультраправі.
     3. Залежно від специфіки їхньої  офіційної або фактичної соціально-політичної  ідеології партії можна класифікувати  на: анархічні, комуністичні, соціалістичні,  ліберальні, консервативні, традиціоналістські, фашистські тощо.
     4. З урахуванням ставлення політичних  партій до релігії та свободи  думки доцільно розрізняти:
     а) релігійні партії (ґрунтуються на релігійних цінностях);
     б) атеїстичні (відкрито й однозначно відкидають релігію);
     в) світські (вважають проблему ставлення  до релігії не політичною).
     5. За характером основних проблем,  на яких концентрується їх  увага, зорієнтовані на:
     а) вирішення конкретних проблем всього суспільства (соціоцентристські партії);
     б) захист певних групових інтересів (партії групового егоїзму) [15, c. 162-164].
     Партії, взаємодіючи між собою, населенням і владою, утворюють партійну систему.
     Італійський політолог Дж. Сарторі виділяє  сім видів партійних систем:
     однопартійна (колишній СРСР, Куба, Заїр, Того);
     з партією, яка здійснює гегемонію (Мексика);
     з домінуючою партією (Японія);
     двопартійна система (США, Англія, Канада);
     поміркованого плюралізму (Бельгія, Німеччина);
     крайнього (поляризованого) плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);
     атомізовані (Малайзія) [16, c. 19-21].
     Сучасне цивілізоване суспільство не може функціонувати  без багатопартійності її становлення, проблеми, пов'язані із цим процесом, обумовлюються об'єктивними й  суб'єктивними чинниками.
     Об'єктивні  чинники:
     відсутність у суспільстві сталих політичних традицій функціонування демократичних  інститутів;
     незавершеність  інституціалізації політичних партій;
     повільність процесу соціальної стратифікації  суспільства;
     гальмування процесу ринкових економічних перетворень  й адміністративних реформ.
     Суб'єктивні  чинники виявляються у таких  базових характеристиках політичних партій:
     відсутність соціального підґрунтя інституту  лідерства;
     несформованість соціальної бази;
     методи  й засоби діяльності політичних партій (корумпованість, велика залежність від  обставин, які складаються, неспроможність адекватно реагувати на зміни  в політичному житті) [23, c. 100-101]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД 
 
 

     2.1. політичні партії у Сполучених Штатах Америки і Великобрітанії
     У США існує багато тисяч різноманітних  об'єднань громадян як на федеральному рівні так і на рівні штатів, у межах окремих міст. Це жіночі й молодіжні організації, профспілки, об'єднання підприємців і фермерів, спілки споживачів, екологічні та культурні  об'єднання, фонди, клуби і т. д. Серед  усієї сукупності суспільних об'єднань найбільшу роль у політичному  житті відіграють групи тиску (лобі) та політичні партії. Значення політичних партій федерального рівня в політичному  житті далеко не однакове. Вирішальне значення в політичному житті  США відіграють дві політичні  партії - Республіканська й Демократична (у США двопартійна система), які  організувались на федеральному рівні  ще в XIX ст. У момент їхнього виникнення і в перші десятиліття протистояння між партіями існували суттєві програмні  відмінності. Найважливішою принциповою  розбіжністю в ідеології партій було відношення до проблеми рабства: демократи, що репрезентували інтереси рабовласників-латифундистів Півдня, вимагали збереження рабської праці, республіканці, які представляли промислову Північ, вбачали одним із головних своїх  завдань скасування підневільного  стану негрів і їх зрівняння у  правовому статусі з білим  населенням. Після Громадянської  війни 1861-1865 рр., одним із наслідків  якої було знищення й заборона рабства, ідеологічні відмінності між  партіями в певній мірі стерлись, хоча багато розбіжностей зберігається і  нині [25, c. 103].
     Республіканці у внутрішній політиці виступають за скорочення масштабів програм соціальної допомоги держави соціально вразливим  верствам населення, а в зовнішньополітичній сфері вимагають кардинального скорочення фінансової допомоги державам що розвиваються. Демократи зі згаданих питань займають цілком протилежну позицію. Партії почергово змінюють одна одну біля керма влади; частими є складні випадки співвідношення позицій партій у вищих владних структурах, коли Президент є представником від однієї партії а більшість у обох палатах Конгресу (обидві Палати представницького органу формуються в однаковий спосіб, що часто забезпечує аналогічну розстановку партійних сил у Палатах) представляє інтереси іншої партії. Така ситуація називається "розділеним правлінням" і є звичайною в умовах двопартійної системи.
     Яка б партія не перебувала біля керма  влади, у країні володарює двопартійна  консервативна коаліція, яка майже  повністю контролює розвиток внутрішньої  політики.
     Оскільки  у США подібний до європейського  потужний робітничий рух так і  не сформувався, у традиційних (правлячих) партій не з'явилося конкурента (сильної  партії лівого толку), який змусив би їх до кращої організованості. Як наслідок, правлячі партії залишилися швидше форумами взаємодопомоги та узгодження інтересів, ніж високоорганізованими: структурами  із чіткою ієрархією".
     І республіканська, і демократична партія не мають постійних програм, їх замінюють  маніфести, які з'являються в період передвиборчих кампаній (головним чином  під час виборів Президента). Обидві партії не мають фіксованого членства (лише в деяких штатах республіканці  мають членські білети) а членами  партії вважаються всі ті, хто голосував  за кандидатів відповідної партії. Партіям не відомі фіксовані членські внески; проблему фінансового забезпечення партій вирішують так звані нотаблі. Раз у чотири роки для висунення  кандидатури Президента партії скликають  національні з'їзди; у період між  з'їздами діють національні партійні комітети, що обираються на з'їздах [31, c. 152-157].
     Діяльність  партії забезпечується постійним професійним  партійним апаратом, структура якого  пристосована до виборів. Глава нижчого  партійного органу ("капітан"), що діє на виборчій дільниці, призначається  партійним органом вищого рівня. Партійні комітети діють у районах  крупних міст, містах, штатах, графствах. Комітети формуються з місцевих функціонерів, бізнесменів і, як правило, не обираються, а створюються шляхом домовленостей  між місцевою політичною та бізнесовою елітою. Національний комітет, який очолює цю систему, великої ролі не грає, політику партії визначає її лідер. Головна ціль комітету - забезпечити перемогу партії на президентських виборах.
     Республіканська й демократична партії у виборчій кампанії стосовно інших партій користуються певними привілеями (така дискримінація  вважається допустимою, оскільки вся  партійна діяльність у США зорієнтована на двопартійну систему і за інших  умов не могла б бути ефективною). Висунуті двома головними партіями кандидати реєструються автоматично, тоді як кандидати інших партій, для того, щоб балотуватись, повинні  отримати на первинних виборах певне  число голосів чи зібрати під  своєю заявою певне число підписів виборців (у різних штатах від 3 до 5 %).
     До  партій федерального значення відносяться  також Соціал-демократична партія, Соціалістична партія праці, Міжнародна партія зелених, Американська незалежна  партія, Прохібіціоністська партія, Комуністична партія (у деяких штатах заборонена законодавством як екстремістська). Комуністична партія ніколи не мала в американському суспільстві яких-небудь значимих позицій; ніколи комуніст не обирався до Конгресу, хоча такі висування, як і на посаду Президента та Віце-президента мали місце.
     Значну  роль у політичному житті США  відіграють комітети політичних дій (політичні  комітети), масове виникнення яких припадає на 80-ті рр. XX ст. Політичні комітети формуються партіями, суспільними об'єднаннями, політичними діячами з метою підтримки відповідних кандидатур на виборах, насамперед шляхом збору фінансової допомоги. Діяльність комітетів, допустимі розміри пожертвувань регулюються федеральним законодавством.
     Дуже  важливими учасниками політичного  процесу, іноді нарівні з головними  партіями є лобі: приватні особи  та лобістські групи тиску, що діють  у Палатах Конгресу. Лобісти є  оплачуваними агентами крупних промислових  груп, фірм, банків, суспільних об'єднань, що мають своєю метою сприяти  чи перешкоджати прийняттю відповідних  нормативних актів у інтересах  тих осіб чи організацій, які вони представляють. Діяльність лобістів від 1946 р. легалізована і є професійною: спеціальним законом вони зобов'язані  реєструватись у клерків Конгресу та надавати інформацію, чиї інтереси вони представляють, хто фінансує їхню діяльність і який їхній особистий  гонорар. Вважається що лобізм не посягає  на незалежність Конгресу і є механізмом, що наближує представницький орган  до практичних потреб суспільних груп. Достатня відкритість лобі у США  дає змогу здійснювати суспільний контроль за тим, у чиїх інтересах  приймається той чи інший закон. В умовах високого рівня розвитку засобів масової інформації останні  справляють вагомий вплив на суспільну  свідомість і перетворюються на дієвий фактор політики. Цензури у США не існує, однак інформація, насамперед рекламного характеру, може бути обмежена з мотивів захисту здоров'я населення, його моралі.
     У США часто проводяться опитування населення з відповідних питань, що мають на меті з'ясування суспільної думки [32, c. 189-193].
     Як  і у США, у Великобританії великий  вплив на функціонування державного механізму справляє двопартійна  система. Основну боротьбу за представництво в Парламенті та місцевих органах  влади ведуть дві політичні партії - Консервативна та Лейбористська. У  парламентських виборах приймають  участь десятки інших партій, однак  саме консерватори і лейбористи поперемінно  змінюють один одного біля керма влади.
     Цікавим є те, що у Великобританії, на відміну  від ряду інших європейських держав (наприклад, ФРН, Австрії, Франції, Італії, Швеції, Португалії) відсутній спеціальний  закон, який регламентує діяльність політичних партій. Сам термін "політична  партія" в законодавстві відсутній  і партії функціонують у силу звичаю.
     У Великобританії політичні партії фінансуються за рахунок пожертв фізичних і  юридичних осіб. Держава не здійснює фінансування діяльності політичних партій, за виключенням державних виплат опозиційним партіям у Парламенті.
     Консервативна партія - одна з найкрупніших (2 млн. членів) і впливових політичних партій. Формальне членство в партії не практикується, членські білети не виписуються і  партійні внески не сплачуються. Партія не має постійної програми і статуту. Функцію партійної програми виконують  передвиборчі маніфести.
     Структурно  Консервативна партія складається  із центральних і місцевих організацій: щорічна національна партійна конференція, Центральна рада, Виконавчий комітет, 11 регіональних організацій і 659 місцевих асоціацій, кожна з яких охоплює  у своїй діяльності територію  виборчого округу.
     Загальнонаціональна конференція скликається насамперед для схвалення кандидатури лідера партії, який визначає її діяльність і  обирається фракцією в Палаті Громад (теоретично на конференції будь-який член партії може виставити свою кандидатуру  на пост її лідера) [14, c, 128-131].
     Соціальну основу партії складають переважно  крупні фінансові, земельні і промислові власники, частина державних службовців, інтелігенції й робітничої аристократії. Гасло Консервативної партії складає  кредо; "Розумний прогрес із збереженням  традицій" а її платформу підтримують  представники самих різних соціальних груп населення. Позиції Консервативної партії традиційно є сильними в сільській місцевості а не у крупних містах.
     У самій Консервативній партії є декілька течій, але в цілому ключовими  принципами політики партії є обмеження  державного планування та регулювання  економіки, стимулювання розвитку приватної  ініціативи, реорганізація економіки  за рахунок скорочення неефективних виробництв, скорочення державних субсидій, денаціоналізація попередньо націоналізованих лейбористами галузей економіки, наявність  альтернативних державним приватних  об'єктів, що має покращити ефективність перших.
     Лейбористська партія - політична організація соціал-демократичного характеру, яка відіграє, поряд із Консервативною, провідну роль у двопартійній системі країни. Лейбористська партія значно чисельніша Консервативної (в  її рядах 7,3 млн. членів), але завдяки  колективним членам, якими є профспілки й кооперативні товариства, а індивідуальних членів з партії лише біля 300 тис. чол. Первинно Лейбористська партія була створена як організація, покликана  сприяти обранню робітників до Парламенту. Головну роль у партії відіграє парламентська  фракція в Палаті Громад, і насамперед її лідер, який визначає політику партії, підбирає партійне керівництво. Лідер  обирається на щорічній партійній конференції. Крім цього органу, організаційно  партія складається з Національного  виконавчого комітету і партійних  асоціацій, що створюються в кожному  виборчому окрузі.
     Партія  має статут, але, як і в Консервативної партії, у неї відсутня постійна програма. Програмні положення партії формулюються в період передвиборчої  кампанії виходячи із програмної цілі партії - побудови справедливого демократичного суспільства з динамічною економікою [13, c. 187-189].
     Соціальну основу партії складають зайняті  у промисловості та інших секторах економіки наймані працівники з  малим і середнім рівнем доходів.
     Партія  ліберальних демократів — політична  організація, створена в 1988 р. на основі Ліберальної партії. Остання приймала участь у політичному житті країни з 30-х рр. XIX ст. і до 1945 р., коли була зміщена з політичної арени Лейбористською партією, була основним політичним суперником Консервативної партії.
     Партія  ліберальних демократів також не має постійної програми. Передвиборчі гасла партії поєднують в собі позиції. консерваторів і лейбористів.
     Соціальну основу партії складають дрібні й  середні підприємці, частина інтелігенції та державних службовців. Організаційно  партія складається із щорічної конференції  та місцевих асоціацій у виборчих округах.
     Соціал-демократична партія створена в 1981 р. в результаті виходу з Лейбористської її правого  крила. Як і попередньо розглянуті партії, постійної програми партія не має  а за політичними орієнтирами  близька до Консервативної партії. Організаційно складається із щорічної конференції та місцевих асоціацій.
     Партія  Плайд Кімру (Вільний Уельс) створена в 1925 р. і є політичною організацією націоналістичного характеру. Основна  мета партії - досягти повної незалежності Уельсу. Організаційно партія схожа  до попередніх: вищим керівним органом  є щорічна конференція, у період між конференціями цю функцію  виконує Національна рада, що складається  із представників партійних комітетів, які керують первинними партійними організаціями.
     Шотландська національна партія створена в 1934 р. з метою отримання Шотландією самоуправління в рамках Британської  Співдружності Націй і здійснення контролю над національними ресурсами.
     Вищими  керівними органами партії є щорічна  конференція та Національна рада. Первинні організації партії діють  лише в період виборів і складаються із представників місцевих (у виборчих округах) асоціацій, які функціонують постійно. Національна рада формується на основі асоціацій у виборчих округах та первинних організацій. Рада збирається на засідання чотири рази на рік у період між конференціями. Постійно функціонує Національний виконавчий комітет [9, c, 69-74].
     Плайд Кімру і Шотландська національна  партія є організаціями регіонального  масштабу з яскраво вираженою  національною специфікою цілей. Обидві партії мають представництво у британському Парламенті.
     Вплив кожної з партій на суспільно-політичне  життя країни визначається різними  факторами, найважливішими серед яких є економічні інтереси і психологічні стереотипи поведінки людей. Британці, незалежно від політичних поглядів, консервативні у своєму сп
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.