Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Оподаткування в Україн проблеми та шляхи вдосконалення

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 13. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      ЗМІСТ

ВСТУП              3

Розділ 1. Суть та функції податків         4
      1.1. Історія виникнення податку         4
      1.2. Податки як державний дохід         7
      1.3. Функції податків           8
      1.4. Віди податків           12
      Розділ 2. Відповідальність за порушення податкового законодавства   21
      2.1. Поняття  та підстави застосування відповідальності  за порушення податкового законодавства         21
      2.2. Види  відповідальності за порушення  податкового законодавства   24
      2.3. Особливості  застосування фінансових санкцій за порушення  податкового законодавства         28
      Розділ 3. Оподаткування в Україні – проблеми та шляхи вдосконалення   32

ВИСНОВОК             34

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ           35

ДОДАТОК              37

       

 

      ВСТУП

      Провідна  роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

      Податки - це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані  у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої  країни.

      Найповніше  сутність податків характеризують виконувані ними функції-фіскальна і регулююча.

      В усіх державах на різних етапах їхнього  історичного розвитку податки виконували перед усім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

      Протягом  останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності платників їх. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб’єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

      Метою цієї роботи є аналіз податків як інструмента державного регулювання економіки,  проаналізувати функції, види податків, розглянути  історію їх виникнення та розробити рекомендації для удосконалення оподаткування в Україні.
 

Розділ 1. Суть та функції  податків
1.1. Історія виникнення податку
     Податки в тій формі, в якій ми з ними стикаємось в сучасних умовах, склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування зароджувались  ще в давнині.
     Перехід від натурального господарства до грошового, зародження і формування держави стали головними причинами появи податків.
     Податки є невід’ємною частиною економічних  відносин в суспільстві  з моменту  винекнення держави. Розвиток та зміна  форми державного устрою завжди супроводжується  реформуванням податкової системи.
     Так, уже в стародавній Греції діяв оброк на комуни, в Римській імперії  стягувалися податки на майно. Аугустус (63р. до н.е. - 14 р н.е.) ввів прямі податки  з обороту - оподаткуванню підлягали  обороти від купівлі рабів. Ферпасіан (9-79 р.н.е.) ввів податок на громадські туалети. Існуванням цього податку докоряв імператору його син Тітус, на що Ферпасіан відповідав відомою до наших днів фразою: “Гроші не пахнуть”1.  У Київській Русі основним доходом влади (9-12ст.) була данина (натуральна рента). Сплачувалась данина натурою: медом воском, цінними хутрами, а в більшості зерном і сіном. Така данина називалась “дякло”. Починючи із середини 15ст. на українських землях під владою Польщі та Літви стала поширюватись відробітна рента. До кінця 15ст. була встановлена норма барщини - один день на тиждень, а в першій половині 16ст. - два дні на тиждень.
     Сама  назва “податок” визначалась  згідно сучасних соціальних і економічних  умов, які склалися в тих чи інших  країнах, тому вона неодноразово змінювалась.
     В Древньому Єгипті та інших ранніх державах податки стягувались у вигляді плати за користування землею, яка була вланістю керівника держави, в ранніх феодальних державах податки часто виступали у вигляді подарунків феодалам, в Англії в середині століття податок так і називали gift - дарунок2. У нас в Україні слово податки походить від слова - подати, що означає подати, віддати на утримання державі. Податки, як обов’язкові внески громадян, для утримання влади, виникають з поділом суспільства на класи і появою держави.
     В рабовласницькому суспільстві і  при ранньому феодалізмі в умовах панування натурального господарства податки мали форму натуральних  зборів.
     Одним із самих древніх об’єктів оподаткування  виступала земля, тому із самих перших податків були подушний і поземельний податок.
     В нашій країні за часів Київської  Русі вперше подушні податки були введені при правлінні Ярослава Мудрого - це були: винні збори, збори  з рибної ловлі, вуликів, лазень, домовини, водопоїв, з весілль з представниками іншої віри, за носіння старомосковського одягу. З розвитком продуктивних сил, форм власності економічна диференціація населення не стоїть на місті, а поступово змінюється.
     При незначному розвитку торгівлі та промислової  діяльності, багатство зостереджувалося в поземельному володінні, а останнє знаходилось в осіб титульованих - князів, єпископів, бояр, баронів. У 1379 році в Англії, а потім в інших державах вводиться поголовний податок, який сплачується в залежності від рангу платників. Але градація суб’єктів оподаткування по рангах стає для фіксу недостатньою, так як із розвитком економічних відносин, титулу не завжди відповідало майнове та матеріальне становище.
     Все більше розвивається клас багатих, хоча і не титульованих осіб. Виходячи з  цих умов держава продовжує порангове  оподаткування, в той же час поділяє населення, яке не вписується в рангові рамки по їх матеріальному забезпеченню на класи і починає оподатковувати кожний з них окремою квотою.
     Але із розподілом власного господарства оподаткування розподіляється на окремі види: оподаткування промислів, торгівлі, споруд та будівль. З появою рухомого капіталу з’являється майнове оподаткування за об’єктами. Під впливом цих процесів розвивається поземельне оподаткування з складною системою кадастрів; промислове та інше оподаткування.
     Міжнародний розподіл праці впровадив до життя  податки на експортно-імпортні операції у вигляді мита. Спочатку з’явились  приватні мита, які сплачувались особами, що ввозили товари при в’їзді в  місто, де проходив процес купівлі-продажу. В період феодальної держави поширювались внутрішні мита, які стягувались феодалом з товарів, які ввозились, вивозились чи перевозились через кордон держави. В Українській Козацькій державі (17 століття ) для українського уряду основним джерелом прибутків було мито з привозного краму.
     Великою віхою в розвитку оподаткування  було притягнення в якості об’єктів оподаткування предметів споживання. В Україні оподаткування предметів  споживання проходило за часів Запорізької  Січі.
     З розвитком товарно-грошових відносин акцизна форма, тобто оподаткування предметів споживання, стає провідною. Використовувались різні способи оподаткування: з площі землі, на якій вирощувалась сировина для виробництва підакцизних товарів, пізніше з сировини та напівфабрикатів і накінець з готових виробів, що стали головним об’єктом оподаткування.
     Але прогресуючий розподіл праці, різнородний  асортимент виробництва споживчих  товарів вимагали введення нового виду акцизу. Ним став - універсальний  акциз, яким обкладається валовий оборот, тобто всі товари, які підлягають реалізації і надходять в продаж. У нас на Україні, згідно податкової реформи в СРСР в 1939 році було введено податок з обороту3.
     Універсальний акциз може існувати в трьох основних формах: податок з продажу, податок  з обороту, податок на добавлену вартість. В нас в Україні, згідно з постановою КМУ від 22.12.91р. “Про податок на додану вартість”, та “Про перелік товарів, на які встановлюються акцизний збір та ставки цього збору” з 1 січня 1992р. також почали функціонувати специфічні акцизи та універсальний акциз у вигляді податку на добавлену вартість.
     Відповідно  до розвитку державності відбувалось  постійне вдосконалення оподаткування  і починаючи з примітивних  податків у натуральній формі  до технічно відшліфованих систем оподаткування  в ринкових економічно високорозвинутих країнах. З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення податковї системи.  

1.2. Податки як державний  дохід
     Податки — це плата суспільства за виконання  державою її функцій. Це ціна, яку ми сплачуємо за можливість жити у цивілізованій країні. Ми користуємося суспільними благами. Кожен з нас покладається на державу, яка має забезпечувати національну безпеку, громадянський мир, добрі дороги, доступ до освіти і охорони здоров'я та безліч інших послуг, охороняти навколишнє середовище, захищати країну від зовнішньої експансії. Для виконання своїх функцій державі потрібні кошти, значна частина яких формується за рахунок податкових надходжень. Податками зазвичай називаються обов'язкові платежі, які справляються державою з юридичних і фізичних осіб. Доходи держави складаються з різних видів виплат, зборів, відрахувань.
     Плата здійснюється за використання ресурсів, які належать державі. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються. Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає і ці доходи.
     Відрахування  передбачають цільове призначення  платежів. Наприклад, підприємства здійснюють відрахування на дорожні роботи, соціальне страхування, у фонд зайнятості, у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ці гроші мають використовуватись суворо за призначенням.
     У доходах бюджету виділяється  також група так званих неподаткових платежів. Наприклад, доходи від реалізації конфіскованого майна, від приватизації державного майна, відсотки за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, надходження дивідендів від діяльності підприємств, утворених за участю держави .
1.3. Функції податків
      Податки є частиною загальної фінансової системи як держави в цілому, так  і окремих її суб’єктів. Крім того, вони виступають однією з категорій ринкової економіки.
      Податки існують у сфері виробничих відносин, оскільки є вилученням частини виробленого  продукту (в грошовій формі) в дохід  держави. Але податки — це нестійка категорія. Вони постійно змінюються. Змінна й сфера їх дії.
      Сутність  податків, як економічної категорії, проявляється через ті функції, які  вони виконують. Виділяють три головні  функції податків (рис. 25).
      1. Фіскальна функція.  її сутність полягає в забезпеченні надходження коштів до державного бюджету. В будь-якому суспільстві ця функція послідовно реалізується. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, призначених для покриття витрат, пов'язаних із виконанням державою своїх функцій — економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров'я, екологічних тощо.
      

У свою чергу, ця функція поділяється на дві (деякі  економісти та вчені виділяють їх окремо): контрольну та розподільчу.
      1.1. Контрольна функція.  Вона полягає в обліку кількості податків і розміру кожного з них, а також в оцінці ефективності кожного каналу надходження податків. Це передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних санкцій до порушників. Крім того, виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підвищення її ефективності, яка залежить від існуючої в державі податкової дисципліни, законослухняності платників податків та їх ставлення до держави. Основна мета цієї функції — досягнення своєчасної і повної за обсягом сплати податків.
      1.2. Виконання розподільчої функції пов'язане зі стягненням податків і забезпеченням наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.
      Постійність в отриманні податків означає, що вони повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів, а протягом усього бюджетного періоду в чітко встановлені строки згідно з чинним законодавством.
      Стабільність  означає, що надходження податків повинно визначатись високим рівнем гарантії того, що передбачені чинним законодавством податки держава отримає у повному обсязі.
      Рівномірність означає, що податки повинні розподілятися по території таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи як на державному, так і на місцевому рівні.
      2. Регулююча функція.  її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків. Податки при цьому утворюють особливі механізми, які забезпечують баланс особистих і загальнодержавних інтересів.
      Мета  цієї функції — забезпечення неперервності  інвестиційних процесів, зростання  фінансових результатів бізнесу, сприяння збільшенню коштів.
      Виконання регулюючої функції передбачає:
      1. Визначення системи оподаткування. Але система оподаткування повинна постійно пристосовуватись до особливостей розвитку економіки держави, ситуацій, які склались, запланованих реформ тощо. Тому важливе не тільки формування, а й удосконалення системи оподаткування, заміна існуючих податків, методики їх розрахунку, сплати тощо.
      2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності, можливості отримання будь-яких пільг і загального зменшення в межах чинного законодавства. За допомогою податкових пільг держава має змогу регулювати кон'юнктуру загальнодержавного ринку товарів і послуг. Встановлення податкових пільг дає можливість підприємству збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить до підвищення ціни та зменшення обсягів виробництва.
      3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки оподаткування і диференціює їх відповідно до чинної системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться залежно від виду підприємства та форми його власності, напряму діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або держави, а також від часу діяльності суб'єкта оподаткування тощо.
      Слід  зазначити, що виконання цієї функції  податків з подальшим розвитком ринкових відносин повинно бути гнучкішим (за умови, що загальна система оподаткування залишається незмінною). Так, від виконання регулюючої функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість у розширенні обсягів діяльності. Податок на прибуток визначає ту його частину, яка залишається в розпорядженні підприємства. Якщо податок на прибуток занадто великий, це зменшує зацікавленість підприємства в його отриманні, і воно намагається приховати прибуток і будь-якими засобами збільшити фонд оплати праці чи інші витрати або зменшити масштаби діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може впливати на ту частину, яка підлягає капіталізації. Якщо з боку держави проводиться політика, спрямована на стимулювання капіталовкладень (наприклад, надаються пільги при інвестуванні у нові виробництва, придбанні обладнання та прискоренні його амортизації), то більша частина прибутку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує або взагалі скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене у збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивідендів на свої акції.
      У межах виконання цієї функції  виділяють два її напрями: стимулюючий  та стримуючий.
      2.1. Сутність стимулюючого напряму полягає в наданні податкових пільг або звільненні від сплати податків взагалі.
      2.2. Стримуючий напрям  застосовується, коли держава бажає захистити власного виробника. Для цього встановлюються додаткові податки чи підвищуються митні тарифи або вже діючі податки (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби тощо). У результаті зростає ціна виробу, і він стає неконкурентоспроможним.
      Як  надання пільг, так і різні  стримуючі важелі застосовуються незалежно  від виду підприємства, галузі виробництва  чи обслуговування.
      3. В Україні особливого значення набуває третя функція податків — соціальна. її виконання суттєво впливає на добробут громадян та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення.
      Податки відповідають на запитання "для чого?". А в цьому разі на перший план виходить запитання "для кого?". Податки встановлюються для утримання державних структур і для забезпечення виконання ними функцій управління, оборони, соціальної, економічної та ін. Вони не мають ні елементів конкретного цільового обміну, ні конкретного призначення. Так, при відрахуванні коштів на обов'язкове пенсійне страхування платник знає, що, коли він досягне пенсійного віку, вони підуть на виплату пенсій. Це стосується і обов'язкових платежів на страхування на випадок безробіття, виплат в інноваційний фонд та інших відрахувань та платежів. Коли сплачується податок (наприклад, на прибуток, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість тощо), то платник не знає, на що будуть витрачені ці кошти: на освіту, охорону здоров'я, на утримання збройних сил тощо. Ці кошти акумулюються в державному бюджеті, а потім розподіляються Верховною Радою України при його затвердженні. Тому податок — це не тільки юридична, а й економічна категорія. При стягненні та отриманні податку відбувається перерозподіл частини засобів власності усього суспільства. Отже, податки виступають і як форма перерозподілу національного доходу. Інші обов'язкові платежі та відрахування, внески до державного бюджету є податками тільки за формою, а не за суттю. 

1.4. Віди податків
      Податок встановлюється тільки державою і є  тільки її атрибутом. Встановлення податку  в законі держави є формою прояву державного суверенітету. Індивідуальність податку проявляється у тому, що при його стягненні держава бере на себе обов'язки надання кожному платнику визначеного еквівалента, який дорівнюватиме розміру його платежу.
      Податки стягуються не один раз, а періодично, в строки, визначені чинним законодавством. Відносини, що складаються при визначенні розміру податку та його сплаті, регулюються нормами фінансового права, які в сукупності створюють інститут податкового права. У ньому передбачаються спеціальні норми, які встановлюються щодо кожного податку, регулюються порядок нарахування, стягнення та відміни податку, строки сплати, пільги, відповідальність платника, порядок оскарження та застосування штрафних санкцій. Податки не мають територіальної закріпленості і не належать до конкретних витрат платника.
      Але в податках закладені деякі суперечності. Об'єктивно сплата податку призводить до зменшення загального доходу платника. При цьому кожен із них зацікавлений у зменшенні бази оподаткування, для того щоб зменшити сплату відповідного податку. З другого боку, держава зацікавлена в отриманні податків у повному обсязі. Тому від того, як виконується фіскальна функція, залежить відношення платника податку до держави. А від того, як виконується економічна функція, залежить ставлення держави до платника податку.
      Але треба мати на увазі, що податки не завжди нараховуються з тих джерел, які визначаються чинним законодавством, тобто об'єкт оподаткування та суб'єкт, який сплачує податок, можуть не збігатись. Платник податку завжди бажає перекласти сплату податків на інших суб'єктів ринку: на споживачів за рахунок підвищення ціни пропорційно зростанню податку або на тих, від кого сам отримує виріб, на таку суму, яка б дорівнювала його вартості за умови відсутності цього податку взагалі. У деяких випадках це відбувається в межах національної економіки. Тому з'являється проблема визначення сфери цього перекладання і впливу кінцевих пунктів, куди податок переміщується. Процес переміщення має особливості щодо окремих податків. Це можна розглянути на таких прикладах.
      Оподаткування фізичних осіб. Стягнення прибуткового податку стосується всіх громадян України, які повинні сплачувати цей податок і мають дохід, що підлягає, згідно з чинним законодавством, оподаткуванню. Якщо платник податку має право самостійно встановлювати ціни на свій виріб або послугу, то він може перекласти сплату податку на споживачів. Так, підприємства, які займаються особистою професійною діяльністю і отримують за це гроші, можуть підвищувати ціни на свої послуги пропорційно збільшенню розміру податку з метою компенсації цих витрат, а також підвищувати заробітну плату працівників, що, з одного боку, є позитивним моментом для працівників, а з другого — збільшує витрати роботодавця і, відповідно, підвищує ціну виробу. Тобто підвищення заробітної плати працівникам означає додаткову сплату податків (як через заробітну плату, так і при придбанні товарів). Це ж стосується і податків на спадщину.
      Податок на прибуток підприємства. Сфера застосування та перекладання цього податку досить обмежена. Якщо підприємство встановлює ціни, розраховуючи отримати найбільший прибуток, то, коли вводиться новий податок, воно може і не підвищувати ціну чи зменшувати обсяги виробництва. У цьому разі співвідношення між цінами та отриманим максимальним прибутком буде практично незмінним як до введення, так і після введення цього податку. Весь податковий тягар лягає на власників компанії, акціонерів у вигляді меншого розміру дивідендів або меншого розміру нерозподіленого прибутку. Але компанія може перекласти весь тягар сплати нового податку на споживачів, підвищуючи ціну на свій виріб пропорційно новому податку. Крім того, податковий тягар може бути перекладений і на постачальника за рахунок купівлі ресурсів за нижчою ціною. Але, як правило, перерозподіл податкового тягаря щодо цього податку здійснюється між власниками цінних паперів (передусім акцій) підприємства за рахунок перерозподілу дивідендів.
      Акцизний  збір. Сфера дії перерозподілу цього податку невелика. Платнику важко перекласти сплату акцизного збору на споживача, наприклад, алкогольних напоїв, кондитерських виробів, тому що останній може купити інші товари та вироби за нижчою ціною, у тому числі товари іноземного виробництва (або алкогольні напої домашнього виробництва). Підвищення ціни може настільки зменшити обсяги виробництва, що платник згоден буде ці податкові витрати взяти на себе. Але й тут виникають різні варіанти. Наприклад: • збільшення ціни відбувається поступово й у невеликих розмірах, тобто споживач поступово звикає до незначного підвищення ціни;
      • перекладання сплати податків можливо в тих випадках, коли на
      даному  ринку відсутні товари-замінники, а  аналогічні вироби
      дуже  відрізняються від них за якістю.
      Отже, перекладання акцизного збору на споживачів відбувається насамперед через  підвищення ціни.
      Податок на майно, яке здається в оренду. В цьому разі перекладання податку відбувається через підвищення орендної плати, й податковий тягар перекладається на орендаря.
      Це  стосується і деяких інших податкових платежів.
      Велике  значення при дослідженні системи  оподаткування, впливу внутрішніх і  зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відіграє класифікація податків за різними ознаками. її необхідність визначається різновидами податкових форм і застосуванням різних податкових режимів. При цьому враховуються особливості їх розрахунку, сплати, віднесення на витрати виробничої діяльності тощо.
      Перша ознака — належність до рівня суб'єктів, які отримують податкові платежі: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за цією ознакою визначається згідно з Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. № 1251-12 в редакції Закону від 18.02.97 р. № 77/97-ВР з наступними змінами та доповненнями. (Далі подано перелік податків та інших обов'язкових платежів з урахуванням доповнень та змін.) Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів подано в ст. 14 вищезгаданого Закону:
      1. Податок на додану вартість.
      2. Акцизний збір.
      3. Податок на прибуток підприємств.
      4. Податок на доходи фізичних осіб.
      5. Мито.
      6. Державне мито.
      7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).
      8. Плата (податок) на землю.
      9. Рентні платежі.
      10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
      11. Податок на промисел.
      12. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.
      13. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.
      14. Збір за забруднення навколишнього середовища.
      15. Збір на обов'язкове соціальне страхування.
      16. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
      17. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
      18. Фіксований сільськогосподарський податок.
      19. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.
      20. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України.
      Перелік місцевих податків, зборів та обов'язкових  платежів визначається ст. 15 цього ж Закону. До них належать два податки:
      1. Податок з реклами.
      2. Комунальний податок.
      А також 14 місцевих зборів та обов'язкових платежів:
      1. Готельний збір.
      2. Збір на паркування автотранспорту.
      3. Ринковий збір.
      4. Збір за видачу ордера на квартиру.
      5. Курортний збір.
      6. Збір за участь у бігах на іподромі.
      7. Збір за виграш у бігах на іподромі.
      8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.
      9. Збір за право використання місцевої символіки.
      10. Збір за право проведення кіно- і телезнімання.
      11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.
      12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон.
      13. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.
      14. Збір з власників собак.
      Друга ознака — місце податків, зборів та обов'язкових платежів у ціні виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.