На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Субєкти комерцйної дяльност

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки  України
Івано-Франківського  фінансово-комерційного кооперативного коледжу імені С. Граната
Відділення  товарознавства та комерційної діяльності 

Курсова робота
на  тему:
«Суб’єкти комерційної діяльності».                                                   
Виконавець  студент ІІ курсу,
                                                     Групи ТМ-223
                                                                       Семків Ігор
                                                                              Керівник Синкевич Д.А.
Курсову роботу захищено
З оцінкою_____________
Керівник______________
Члени комісії:
_____________________
_____________________
                               
                              Івано-Франківськ
                                         2011    

Зміст
    Вступ…………………………………………………………………………………………………………….3            
    Розділ  І Поняття про  суб’єкти комерційної  діяльності ……………………………5
          1.1. Поняття та класифікація суб’єктів комерційної діяльності …………….5
      1.2. Державне регулювання комерційної діяльності в Україні…………….12
Розділ  ІІ Організаційно-економічна характеристика торговельного підприємства..................................................................................................18
        2.1.Організаційна характеристика……………………………………………………....18
      2.2. Економічна характеристика………………………………………………………….20
РОЗДІЛ  ІІІ Характер організаційної роботи суб’єктів комерційної діяльності……………………………………………………………………………………………………26
       3.1.основні функції суб’єктів комерційної діяльності………………………….26
       3.2.Роль та значення комерційної діяльності на сучасному етапі переходу до ринку……………………………………………………………………………………….29
Висновки та пропозиції ………………………………….…………….………………………………...34
Список літератури………………….…………………………………………………………………………36
Додатки 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
Тема моєї курсової роботи  – «Субєкти комерційної діяльності».
Становлення ринкової економіки, посилення конкуренції  передбачає перехід до активної комерційної  діяльності юридичних та фізичних осіб.
Суттєвою  особливістю комерційної діяльності у сучасних умовах є спрямованість  на забезпечення раціонального ведення  господарства в умовах дефіцитності ресурсів з мінімальними витратами, подолання малої ефективності регулювання  торгівлі адміністративними методами, прискорення переходу до інтенсивного характеру розвитку тощо.
Найбільший  вплив на підприємства має економічне середовище, зокрема спад виробництва, інфляційні процеси, рівень безробіття тощо. Все це негативно позначається на успішному функціонуванні роздрібних підприємств торгівлі.
Важливим  аспектом комерційної діяльності торговельних підприємств є дотримання принципів, які виражають вимоги законів  ринку збуту, вони є визначальними  в організації взаємодії і  побудови взаємовідносин суб’єктів  ринку.
Одним із елементів  концепції комерції є намагання  досягти цілі - торговці ставлять перед  собою цілі, а потім застосовують певну стратегію для їх досягнення. Щоб посилити свої комерційні позиції  на ринку, торговельні фірми проводять  різні стратегічні заходи.
У процесі  комерційної діяльності торговельні  організації та підприємства, а також  індивідуальні підприємці вивчають попит населення і ринок збуту  товарів, визначають потребу в них, виявляють джерела надходження  і постачальників товарів, встановлюють господарські зв’язки, здійснюють оптову та роздрібну торгівлю, займаються рекламно-інформаційною діяльністю. Крім цього, проводять роботу щодо формування асортименту товарів і управління товарними запасами, надання торгових послуг.
Предметом особливої уваги є питання  підвищення якості продукції. Підприємства, які не дотримуються комерційних  та технологічних вимог, санітарних правил та норм, поступово втрачають  свої позиції на споживчому ринку.
Фірми повинні  орієнтуватись не на товари, а на споживачів, якщо бажають сформувати такий процес торгівлі, який приносив би задоволення покупцям та спонукав би їх у подальшому користуватись  послугами цих роздрібних підприємств. Підприємствам дуже важливо досліджувати та звертати особливу увагу на кінцевого  споживача, оскільки їх „виживання”, функціонування на ринку залежить від  спроможності знаходити споживачів і задовольняти їхні запити та потреби.
Узагальнюючи  все вище сказане можна зробити  висновок про те, що комерційна діяльність торговельного підприємства забезпечує переміщення та накопичення продукції  у просторі та часі, доводить товари від виробника до споживача, а  також виконує ще ряд інших  важливих функцій, що й зумовлює актуальність обраної теми.
Метою роботи є ознайомлення та аналіз комерційної  діяльності , суб’єктів комерційної діяльності, суб’єктів комерційної діяльності на сучасному ринку, торговельного підприємства Предметом дослідження є комерційна діяльність торговельного підприємства.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  I  Поняття про суб’єкти комерційної діяльності.
     1.1. Поняття та класифікація суб’єктів комерційної діяльності.
Поняття суб'єкта комерційної діяльності обгрунтоване теорією комерційного права, яка  виходить з того, що суб'єктами комерційної діяльності є учасники комерційних відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами комерційної діяльності а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоча їхній правовий статус потребує детального дослідження.
Суб'єктами комерційної діяльності є:
а) фізичні  особи;
б) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги;
в) організації - споживачі результатів комерційної  діяльності;
г) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.
Суб'єкти комерційної діяльності діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом).
Державне    комерційне    підприємство     є     суб'єктом підприємницької   діяльності,   діє   на  основі  статуту  і  несе відповідальність  за  наслідки своєї діяльності усім належним йому на  праві  господарського  відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Управлінські  організації - міністерства, відомства - законом визначені як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону "Про власність", ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні").
Суб'єкти комерційної діяльності мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених комерційним законодавством. По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється комерційна або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт комерційного права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (наприклад, об'єднання громадян, яке є учасником комерційних відносин).
За загальним  правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм, або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом "Про підприємництво" і своїм статутом.
Другою ознакою  суб'єкта комерційного права є те, що він має юридичне відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт комерційної діяльності є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб’єкта комерційної діяльності відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої комерційної діяльності визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображує вартість майна суб'єкта в цілому, розрахунковий та інші рахунки в банках.
Правом власності  і комерційним законодавством про управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).
Третьою, суто юридичною, ознакою суб'єкта комерційної діяльності є його комерційна правосуб'єктність. Суб'єкт комерційної діяльності має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта комерційної діяльності доктринально визначається як комерційна компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у комерційних правовідносинах прав і обов'язків. Суб'єкти комерційної діяльності (крім підрозділів організацій) є юридичними особами.
Отже, суб'єкти комерційної діяльності - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють комерційну діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.
Комерційне  законодавство і право регулює  умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.
Класифікація  суб'єктів комерційного права на види здійснюється згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.
З урахуванням  особливостей функцій комерційне законодавство  визначає правове становище таких  суб'єктів комерційної діяльності, як:
1) фізичні  особи;
2) підприємства  та їхні структурні підрозділи;
3) об'єднання  підприємств; 
4) фінансові  та посередницькі інститути; 
5) органи  державної виконавчої влади в  економіці. 
Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів комерційної діяльності.
Підприємства  відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство є комерційною організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку (тобто комерційної діяльності), який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.
Суб'єктами комерційної діяльності є також  підрозділи підприємств (ст. 7 Закону "Про  підприємства в Україні") та інших  комерційні організацій. Вони створюються  самими організаціями для певної комерційної діяльності. Функції  і компетенцію таких суб'єктів  визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.
Другим видом  суб'єктів комерційної діяльності є об'єднання підприємств, що визначається як комерційна організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Третім видом  суб'єктів комерційної діяльності є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.
Такі акціонерні та інші комерційні товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо. Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).
Види органів  управління - суб'єктів господарського права системно визначені у Законі України "Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності" . Це:
- центральні  та місцеві органи державної  виконавчої влади;
- представницькі  органи та органи місцевого  самоврядування;
- органи  управління громадських організацій;
- асоціації,  концерни, міжгалузеві, регіональні  та інші об'єднання підприємств  при виконанні ними функцій  управління в межах делегованих  їм повноважень. 
Особливими  суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців:
- громадян  України;
- іноземці;
- особи без  громадянства.
Ці особи  мають право здійснювати комерційну діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст. 6 Закону "Про  підприємництво"). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.
Комерційна  діяльність фізичної особи може здійснюватися  і без створення юридичної  особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.
Кожен з  видів суб'єктів комерційної діяльності має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк  кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці  та ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів комерційної  діяльності, є їхні статутні комерційно-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта комерційного права (функції щодо органів управління).
Право визначати  цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх комерційних  можливостей. Закон дозволяє вносити  до статуту будь-яку кількість  видів діяльності, не забороненої  законом.
Юридичним засобом досягнення завдань і  цілей суб'єкта комерційної діяльності виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються комерційним законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єд-нань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.
Права суб'єктів  можна класифікувати відповідно до їхнього змісту .
Засновницькі  права грунтуються на загальній  нормі права власності, згідно з  якою власник "може використовувати  майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності" (ст. 4 Закону "Про власність"). Ця норма деталізована ст. 5, 6 Закону "Про підприємництво" та ст. 5 Закону "Про підприємс-тва в Україні". Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).
Права в  галузі управління. Підприємства й  інші суб'єкти комерційної діяльності самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органу управління.
До управлінських  належать, зокрема, права:
- самостійно  визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його  структурних підрозділів, включаючи  так звані відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;
- приймати  і змінювати статут, інші установчі  документи;
- затверджувати  положення про структурні підрозділи;
- формувати  органи управління і контролювати  їхню діяльність, призначати посадових  осіб, визначати їхні обов'язки  тощо.
Склад і  юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності  воно належить. Конкретно це питання  визначається статутними актами. Наприклад, підприємства - суб'єкти права колективної власності мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший - це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерного товариства) або конференція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною системою.
Управлінські  функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств (ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні"). Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.
  У процесі  комерційної діяльності закон зобов'язує підприємства:
- виконувати  господарські зобов'язання, обумовлені  державними контрактами та державними  замовленнями, іншими договорами;
- забезпечувати  необхідну якість продукції, робіт,  послуг;
- вести бухгалтерський  облік (самостійні бухгалтерські  баланси) своєї роботи, надавати  органам державної статистики  передбачену законом звітність;
- своєчасно  подавати податковим органам  декларації про свої доходи, інші  податкові документи, сплачувати  податки, інші обов'язкові платежі;
- не допускати  недобросовісної конкуренції, інших  порушень антимонопольного законодавства,  прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб. Суб'єкти  комерційної діяльності мають  також обов'язки, передбачені природоохоронним  законодавством. Стаття 4 Закону "Про  підприємництво" та ст. 31 Закону "Про  підприємства в Україні" зобов'язують  їх:
- раціонально  використовувати природні ресурси;
- охороняти  навколишнє середовище від забруднення,  іншого шкідливого впливу;
- своїм коштом  відшкодовувати витрати на відновлення  та охорону природних ресурсів  тощо.
За порушення  своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також  передбачену договорами. 
 

   1.2. Державне регулювання комерційної діяльності в Україні.
Одним з  найважливіших політичних і економічних  завдань Української держави  є підтримка та розвиток підприємництва. У сучасних умовах з урахуванням  попереднього власного досвіду, а також  досвіду економічно розвинених країн, Україна вступає в ринкову  економіку. Соціальне орієнтоване  ринкове господарство з його еконо­мічною свободою, багатоманітністю форм власності, підприємництвом, конкуренцією, соціальним партнерством і суспільним спрямуванням визначаються як конституційна основа економічної системи України.
Практика  сучасних розвинених держав показує, що державне регулювання комерції здійснюється безпосередньо через соціально-економічне прогнозування, розробку державних  програм, визначення пріоритетних напрямів і галузей розвитку народного  господарства, через формування інвестиційної, податкової та кредитної політики. У подальшому це регулювання забезпечується через реалізацію антимонопольної  політики і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування та інші форми  регулюючого впливу держави1.
Отже, не дивлячись  на те, що з переходом до ринкової економіки суттєво змінюється характер, зміст і межі еконо­мічної діяльності держави, державне регулювання економічними процесами та відносинами не зникає, а навпаки, вдосконалюється. Тобто  держава бажає надати переходу до ринку конструктивного і творчого характеру, поклавши кінець хаосу, що мав  місце на першому етапі реформування економіки України.
Втручання держави у ринкові відносини  має різноманітні форми і цей  процес, на мою думку, є об'єктивним.
По-перше, людство  дійшло до такої межі, коли воно своєю  діяльністю ставить під загрозу  саме існування людини. Нестримна  експлуатація природних ресурсів може призвести людство до безодні. Тому держава зобов'язана передбачити  і приборкати цей процес. Контроль за використанням природних ресурсів під силу тільки державі.
По-друге, держава  змушена здійснювати економічне прогнозування з метою уникнення  дисбалансу в економіч­них відносинах. Від економіки прямо залежить міцність самої держави та її політичної влади.
По-третє, виступаючи як надійний соціальний гарант, держава  через свої економічні можливості зобов'язана  потурбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіонерів  тощо), тобто частину виробленого  підприємцями продукту вона має перерозподілити  серед найбідніших, щоб запобігти  політичному вибуху.
По-четверте, підприємницька діяльність все більше використовує найскладніші технології, а тому навіть не­значні відхилення від правил експлуатації можуть нанести  невиправної шкоди суспільству  і держава зобов'язана взяти  під жорсткий контроль такі сфери  виробництва.
По-п'яте, участь у світовому перерозподілі праці  змушує державу не тільки прогнозувати свою економічну полі­тику, а й вводити  економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо.
По-шосте, з  кожним роком зростають загальносвітові  обсяги бізнесу, що ще гостріше викликає потребу його легітимності та впорядкованості.
Визначення "правил гри" на ринку, забезпечення досягнень суспільних результатів (економічне зростання, зни­ження інфляційних  процесів і рівня безробіття тощо) є головною функцією держави. Характер відносин між державою і підприємством  має визначатися як партнерський. У зарубіжній науковій літературі найбільш поширеними є кілька концепцій, що обґрунтовують  необхідність державного впливу на ринкову  економіку.
Однією з  них є теорія – "невдачі ринку". її основна ідея полягає в тому, що далеко не завжди механізми регуля­ції так званого "вільного ринку" є  ефективними, наприклад, за кризових обставин чи стосовно певних окремих сегментів  ринку. У таких випадках державне регулювання розглядається як шлях до подолання недосконалості ринку  та його невдач.
Другою теорією, що використовується для пояснення  необхідності державного регулювання  економіки, є теорія – "суспільної корисності", або "суспільного  інтересує", її суть полягає у  тому, що коли вільний ринок з  тих чи інших причин не відповідає інтересам суспільства в цілому, держава активно втручається  в економічну сферу з метою  виправлення положення з точки  зору суспільної корисності.
Не применшуючи  значення теорії "суспільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна  виправдати будь-яке втручання держави  в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання  видається безмежним.
Саме ці процеси безмежного втручання держави  практично з будь-якого питання  в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.
Необхідність  державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кризи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під  час Великої депресії у США. Якщо врахувати, що економіка України  також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.
На думку  Кейнса, невтручання держави в  економіку в період кризового  стану може викликати масове розорення  підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безробітних  порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в суспільстві.
Водночас  державне регулювання може стати  чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соціального розвитку, що зменшує зацікавленість виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особливо помітна при  вирішенні слабко окреслених і політичне  суперечливих проблем, які потребують складної організаційної координації.
Державні  органи України неодноразово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи  зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обережність тощо.
В Україні  ще не накопичений достатній досвід щодо підтримки і регулювання  комерційної діяльності. Щоправда, останнім часом у системі державного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет  України з питань розвитку підприємництва, Антимонопольний комітет, Комітет  з питань захисту прав споживачів та ін.
З метою  аналізу ролі держави в регулюванні  ринкової економіки звернемося до досвіду  державного регулювання економіки  комерційної діяльності в країнах  Західної Європи, США та Японії, де процеси  впливу держави на економіку існують  уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, названі країни знаходять баланс цих сто­рін. Наприклад, у Франції і Нідерландах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану1.
Крім того, майже в усіх країнах Західної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комітет  з конкуренції тощо), але виконують  переважно одну і ту саму функцію: слід­кують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компетенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засобом впливу на підприємців є рекомендація, порада. Якщо ж рекомендація за­лишається без уваги, накладається значний штраф.
До компетенції  державних органів і управлінь  входить і така важлива функція, як контроль за дотриманням міні­мального  рівня заробітної плати. Все це створює  рівновагу доходів населення  і цін у державах Західної Європи.
У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється  численними дер­жавними органами, серед  яких особливе місце займають комісія  з безпеки споживчих товарів, комісія з цінних паперів і  бірж, національна рада по трудових відносинах, відомство із соціального  захисту, комісія з питань харчових про­дуктів та медикаментів, відомство  професійної безпеки, відомство  пенсійного планування, відомство по захисту навколишнього середовища, відомство по добуванню і переробці  нафти та газу тощо.
Один із найбільш видатних прибічників лібералізму  американський вчений М. Фридман  визначив 14 сфер діяльності, з яких уряд має бути виключений. Серед  них, зокрема, державі рекомендується відмовитися від детального регулювання  будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь-яких видів трудової діяльності, обов'язкового страхування  для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової  інформації тощо2.
У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку  і вважали, що роль застрільника економічних  перетворень – не для держави3.
Таке заперечення  і критика усіх форм державного впливу на економіку та підприємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є  ефективним у досягненні позитивних результатів, є також хибним.
Завдяки тому, що у США законність стала моральною  нормою повсякденного життя мільйонів  людей, а захист приватної власності  – головне завдання як державних  службовців, так і всіх інших представників  суспільства, держава зосередилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціонування виробництва  і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефективної податкової та тарифної системи.
Безперечно, слід уникати надмірного регулювання  економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки  України, на мій погляд, слід використовувати  – "змішане регулювання". Його змістом є поєднання само­регулювання конкурентного ринку з державним  впливом на економічну діяльність суб'єктів  господарювання.
Так, необхідна  межа у співвідношенні форм і методів  державного регулювання і неоліберальної політики. Державні структури України  повинні на етапі реформ формувати  такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований  розвиток комерційної діяльності, надаючи  можливості підприємцям у межах, визначених законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої  людини і для суспільства у  цілому.
Отже, ідея змішаного регулювання знайшла  своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"1, де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання  розвитку внутрішньої торгівлі –  має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення  соціальних потреб і недопущення  соціального напруження суспільства  шляхом активізації комерційних  відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення  товарів, підвищення ефективності правового  захисту цих відносин з боку держави  і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій  сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава  виступала як:
- ініціатор  реформування і гарант правового  забезпечення рівних прав суб'єктів  господарських відносин у сфері  торгівельної діяльності, законності  та охорони прав громадян як  споживачів товарів та послуг;
- учасник-партнер  комерційної діяльності, спрямованої  на одержання прибутку, з додержанням  всіх норм щодо ризику і  майнової відповідальності у  межах, визначених організаційно-правовими  формами підприємництва;
- провідник  структурної політики розвитку  торгівлі через систему органів  державної влади.
Також у  зазначеної Концепції визначається, що співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку комерційної  діяльності змінюється в напрямі  розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання. Окрім цього після закінчення приватизаційного періоду, державне регулювання комерційної діяльності повинно буде обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.
Основою же досягнення цих прогресивних ідей Україною, стане доповнення правового регулювання  комерційної діяльності у чинному  законодавстві – новим Цивільним  кодексом України та Законом України "Про внутрішню торгівлю", які  започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які  сприяли б ефективній комерційній  діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм комерційної діяльності, дасть  змогу регламентувати права і  відповідальність її суб'єктів, більш  обґрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ Організаційно-економічна характеристика торговельного  підприємства.
2.1.Організаційна характеристика.
Організація торгівлі являє собою сукупність упорядкованих і взаємодіючих організаційних елементів (торговельних підприємств, організацій, підсистем), що створюють  цілісну систему, а також комплекс цілеспрямованих організуючих дій, що забезпечують функціонування торгівлі. Отже, організація торгівлі охоплює  організаційну структуру (організаційну  побудову) і організаційну діяльність. Відповідно, організацію торгівлі можна  розглядати у двох аспектах — статики  і динаміки.
Підприємство  – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом  державної влади або органом  місцевого самоврядування для задоволення  суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої  господарської діяльності.
Господарська  діяльність – діяльність суб’єктів  господарювання у сфері суспільного  виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання  робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 
Торговельне підприємство – первинна, основна  ланка сфери торгівлі, її самостійний  господарюючий суб’єкт з правом юридичної особи, що створений для  закупівлі, реалізації, а також зберігання товарів, надання різного роду супутніх послуг в цілях задоволення потреб ринку та отримання прибутку.
Основні ознаки підприємства:
- організаційна  єдність; - відокремлене майно;
- майнова  відповідальність; - власне ім’я.
З організаційно-економічної  точки зору підприємство – це сукупність матеріальних, трудових та фінансових засобів.
З правової позиції підприємство може мати 2 види самостійності:
1) повна  економічна самостійність (самофінансування);
2) оперативно-господарська  самостійність (підприємства комунальної  власності).
Основними обмеженнями діяльності підприємства є:
1) обмеження  обумовлені попитом > обсяг  реалізації ? попит споживачів;
2) обмеження,  обумовлені ресурсами > ресурси  витрачені ? наявні ресурси;
3) фінансові  обмеження > грошові витрати  підприємства ? грошові кошти,  які є в розпорядженні.
В практиці господарювання кожне торговельне  підприємство здійснює наступні види діяльності:
- вивчення  ринку товарів;
- інноваційна  діяльність (впровадження технічних,  організаційних нововведень, освіта  працівників);
- торгово-виробнича  діяльність (визначення обсягу товарообігу  та його структури, збалансування  виробничих потужностей з обсягом  товарообігу);
- комерційна  діяльність (організація закупівлі  і збуту товарів);
- післяпродажний  сервіс (охоплює встановлення, налагодження  технічно-складних товарів і гарантійне  обслуговування);
- економічна  діяльність (стратегічне і поточне  планування, облік і звітність,  ціноутворення, систему оплати  праці, ресурсне забезпечення, зовнішньоекономічна  і фінансова діяльність);
- соціальна  діяльність (забезпечення належних  умов праці і соціального клімату).
Функції торговельного  підприємства (за Бланком):
1) вибір  найбільш ефективної організаційної  форми діяльності ТП;
2) управління  технологічними процесами;
3) управління  процесом обслуговування покупців;
4) управління  персоналом; 5) управління товарообігом;
6) управління  доходами; 7) управління витратами;
8) управління  прибутком; 9) управління активами;
10) управління  капіталом; 11) управління інвестиціями;
12) управління  господарським ризиком; 13) управління фінансовим станом.
2.2.Економічна  характеристика.
Управління  господарською діяльністю Підприємства відповідно до його статуту здійснює дирекція, яка призначається Загальними Зборами засновника шляхом укладення  трудового контракту.
Директор  Підприємства несе повну відповідальність за стан та діяльність Підприємства і  підзвітний керівництву засновника.
Директор  представляє Підприємство у всіх ділових зв'язках з підприємством, установами та організаціями, незалежно  від форм їх власності, а також  судах, підписує від імені Підприємства угоди, є розпорядником рахунків Підприємства, має право вирішувати кадрові питання , а також здійснює інші права та обов'язки, якими наділяє  його засновник.
Директор  має право без довіреності  здійснювати дії від імені  Підприємства в межах, передбачених даним статутом та предметом діяльності.
В структурі  підприємства не передбачаються ніякі  зміни. В загальному на підприємстві працюють 13 працівників. Можливі зміни  у кількості персоналу підприємства (планується з нового року взяти  ще одного продавця). Оскільки підприємство створене недавно, то встановлення мережі торгових підприємств, підрозділів  не передбачається.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.