На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Злочини проти життя здоровя людини

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 15. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

на  тему: 

“Злочини  проти життя і  здоров’я людини” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Житомир – 2011
   ЗМІСТ 

ВСТУП 3-5
РОЗДІЛ  І. Злочини проти життя людини. 6-23
                1.1. Загальна характеристика злочинів проти життя людини. 6-7
                1.2. Характеристика умисних вбивств. 7-17
                1.3. Характеристика вбивства через необережність. 17-20
               1.4. Інші злочини проти життя людини. 20-23
РОЗДІЛ ІІ. Злочини проти здоров’я людини. 24-40
                2.1. Загальна характеристика злочинів проти здоров’я людини. 24-25
                2.2. Тілесні ушкодження та їх  види. 25-32
                2.3. Інші посягання на здоров’я людини. 33-40
ВИСНОВКИ 41-43
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 44-46
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВСТУП
     Актуальність  теми. Проблема злочинів проти життя та здоров’я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, одним із факторів його дестабілізації. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров’я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них.
     На  найвищому законодавчому рівні  – в Конституції України ст. 3 зазначено, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 наголошується, кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
     Отже, злочини проти життя і здоров’я становлять велику суспільну небезпеку. Вони позбавляють потерпілого найбільш цінних благ, стають трагедією для рідних і близьких йому людей, наслідки безповоротні, заподіяну шкоду не можна ніяк відшкодувати.
     Помітна поширеність злочинів проти життя та здоров’я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик – це все зумовлює потребу в постійному дослідженні даної проблеми.
     Об'єктом  дослідження є норми чинного законодавства України та інші нормативні акти в сфері класифікації, аналізу та виявлення злочинів проти життя та здоров'я людини.
     Предметом дослідження є злочини проти життя і здоров’я людини.
     Мета  й завдання курсової роботи є всебічне дослідження злочинів проти життя та здоров’я людини, на основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел.
     Досягнення  поставленої мети передбачає вирішення  наступних завдань, які становлять зміст курсової роботи:
    розкрити суть та зміст таких понять як злочини проти життя, злочини проти здоров’я, вбивство, тілесні ушкодження;
    дослідити об'єктивну та суб'єктивну сторону злочинів проти життя і здоров’я людини;
    розглянути види та склад злочинів проти життя і здоров’я людини;
    розглянути злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування;
    з’ясувати сучасний стан злочинності проти життя та здоров’я людини в Україні.
     Певні аспекти цієї багатогранної проблеми у свій час розглядалися відомими українськими та зарубіжними вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, фахівцями в галузі психології, психіатрії, педагогіки і філософії. Вагомий внесок зроблено такими науковцями як О. В. Авраменко, Бородин С.В., Коржанський М. І., Корнеева А.В, А.И. Рарог, С. Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, П.П. Андрушко, В.Г. Гончаренко, Є.В. Фесенко, М.І. Мельник,  М.І. Хавронюк, Селецький С.І., Фріс П. Л., Юрченко О. Ю. та ін.
     Також основними нормативно-правовими документами для вивчення даної проблеми є: Конституція України, Кримінальний кодекс України та коментарі до нього, Закон України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, Постанова «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання та ін.
     Опорними  для нас можуть бути офіційні сайти: Верховного Суду України – http://www.scourt.gov.ua/, Верховної Ради України – http://portal.rada.gov.ua./, Державного комітету статистики України – http://ukrstat.gov.ua, адже інформація на них динамічно оновлюється і це дає можливість користуватися найновішими редакціями.
     Цікавими  для вивчення були автореферати, ось  деякі з них: Авраменко О. В. Стан сильного душевного хвилювання: кримінально-правові та психологічні аспекти; Юрченко О. Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи в Україні.
     Однак особливості сучасного соціального, політичного й економічного стану в Україні диктують необхідність розширення і поглиблення знань із цієї проблеми в кримінальному праві. З огляду на це вважаємо, що вивчення даного питання може вивести на якісно новий теоретичний і практичний рівень вирішення такої актуальної на сьогодні проблеми.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І
  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
      Загальна характеристика злочинів проти життя людини
     Відповідно  до Конституції України (ст. 27) – кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань [13].
     Взагалі зміст права на життя складають:
    право народитися;
    право вимагати від інших суб'єктів правовідносин політичних, економічних та інших гарантій повноцінного права на життя;
    право на самозахист від реальної небезпеки для життя;
    право на звернення за охороною та захистом свого життя 
    до державних, недержавних та міжнародних органів і організацій;

    право на захист і на рятування уповноваженими працівниками правоохоронних органів, рятувальних служб, медичними та іншими працівниками життя кожної людини;
    право на відсутність у законодавстві будь-яких підстав для 
    позбавлення людини життя;

    право розпоряджатися своїм життям на власний розсуд [17, с. 116-117].
     Існують випадки, коли позбавлення людини життя  не є порушенням права на життя якщо воно вчиняється внаслідок неминучої потреби застосування сили:
    коли особа захищається від незаконного насильства;
    під час правомірних дій, які законно вчиняються з метою придушення заворушення або повстання (ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) [11].
     Отже, життя особи становить велику соціальну цінність, тому воно повинно захищатися належним чином. До них Кримінальний кодекс України відносить різні види умисних вбивств (статті 115-118), вбивство через необережність (ст. 119); доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129) [20].
   Об'єктом даних злочинів є життя людини.
     Що  ж таке вбивство? Вбивство - протиправне (умисне або необережне) позбавлення життя однією людиною (групою людей) іншої людини. Розрізняються: основний склад вбивства, кваліфіковані склади і привілейовані склади вбивства [26]. Отже, вбивство – це протиправне заподіяння смерті іншій людини [20]. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння [18, с. 31-32], не вважається злочином самогубство чи замах на самогубство.
     Об'єктивна  сторона вбивства – вчинення протиправної дії (фізичний чи психічний вплив на людину) або бездіяльність (не вчинення будь-яких дій, що могли б відвернути смерть потерпілого).
     Суб'єктивна  сторона вбивства – вчинення злочину з умислом (прямим або непрямим) і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість).
     Суб'єктом  вбивства може бути будь-яка особа, яка досягла 14-ти років, за вбивства, передбачені ст.ст. 115-117, і 16-ти років – за вбивства, передбачені ст.ст. 118, 119 КК.
     Закінченим  вбивство вважається з моменту настання наслідку злочину – смерті людини.
     За  суб'єктивною стороною злочини проти  життя особи поділяються на такі види [17, с. 117; 8, с. 101-110]:
     1) умисні вбивства (яке може бути вчинене прямим або непрямим способом);
     2) вбивство через необережність (ст. 119), яке може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.
     1.2. Характеристика умисних  вбивств
     Найбільш  небезпечними посяганнями на життя  людини є умисні вбивства.
     Умисні  вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство [20].
     А зараз більш детально охарактеризуємо  види умисних вбивств.
     Умисне  вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) – ч. 1 ст. 115 – має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття та деякі інші. Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 – позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років [18, с. 33; 6, с. 74-75].
     Умисне  вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) – ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин, вони перераховані в пунктах 1-13 ч. 2 ст. 115 [18, с. 33]. Тобто умисні вбивства в свою чергу поділяються на [17, с. 118-119]:
    умисне вбивство двох або більше осіб;
    умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
    умисне вбивство заручника;
    умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;
    умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
    умисне вбивство з корисливих мотивів;
    умисне вбивство з хуліганських мотивів;
    умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з 
    виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

    умисне вбивство вчинене з метою приховати інший злочин 
    або полегшити його вчинення;

    умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;
    умисне вбивство вчинене на замовлення;
    умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою 
    осіб;

    умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне 
    вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК [21; 22, с. 262-263].

      Розглянемо  зміст кожного з них.
     Умисне  вбивство двох або  більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб. Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин – вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 [20; 18, с. 33].
     Умисне  вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду [20; 18, с. 33].
     Умисне  вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349 [20; 18, с. 33-34].
     Умисне  вбивство, вчинене  з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст.,115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки:
     – коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю;
    вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань;
    якщо вбивство воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.
     Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку, встановленням особливої жорстокості вбивства займаються органи досудового слідства і суду [20; 18, с. 34].
     Умисне  вбивство, вчинене  способом, небезпечним  для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб. Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень та якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155 [20; 18, с. 34-35].
     Умисне  вбивство з корисливих мотивів (п. б ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду. Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства. А умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій [20; 18, с. 35].
     Умисне  вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119. При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного [20; 18, с. 35-36].
     Умисне  вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку - це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина. Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку [20; 18, с. 36].
     Умисне  вбивство, вчинене  з метою приховати  інший злочин або  полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст.115). Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину [20; 18, с. 37].
     Умисне  вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115). Винний може здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приставанні) [20; 18, с. 37].
     Умисне  вбивство, вчинене  на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115) - це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.) [20; 18, с. 37].
     Умисне  вбивство, вчинене  за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосереднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи [20; 18, с. 38].
     Умисне  вбивство, вчинене  повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115). Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116-118, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство. Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115, а вчинене раніше кваліфікується самостійно. Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність. Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо Умисне вбивство за ч. 2 ст. 115, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч 2 ст. 115 [20; 18, с. 38-39].
     І нарешті охарактеризуємо умисне вбивство за пом'якшуючих обставин, до нього відносяться:
     Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116);
     Передбачене кримінальним законом у випадку сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
     Пом'якшення  кримінальної відповідальності за цей  вид умисного вбивства може бути викликане такими обставинами:
     - суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого;
     - суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта (його сильним душевним хвилюванням), а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і здійснюється негайно.
     Об'єкт  злочину - життя особи.
     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діями - посяганням на життя іншої особи; б) наслідками у вигляді смерті людини; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком.
     Обов'язковою  ознакою об'єктивної сторони є  також час вчинення злочину. Даний  злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання, що являє собою раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, протікає швидко і бурхливо та передбачає здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Дуже часто такий стан є короткочасним, триває декілька хвилин.
     Злочин  вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.
     Суб'єктом  злочину є осудна особа, яка досягла 14-ти річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
     При цьому, систематичне знущання - це особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом
що мають  багаторазовий характер. Тяжка образа - це умисне грубе приниження честі і гідності особи, яке може вчинятися у будь-якій формі - усно, письмово, дією.
     Насильство  може бути як фізичним - заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв та інше, так і психічним - погроза вчинити якісь дії, що можуть спричинити шкоду потерпілому, але обов'язково протизаконним.
     Суб'єктивна  сторона характеризується прямим або непрямим умислом.
     Психічне  ставлення особи при вчиненні цього злочину має дві ознаки: умисел завжди є таким, що раптово виник і афектованим; емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
     Покарання за злочин - обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років [20; 17, с. 120-121].
     Умисне  вбивство матір'ю  своєї новонародженої дитини (ст. 117);
     Об'єктом  злочину є життя новонародженої особи. Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.
     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діями - посяганням на життя новонародженої дитини; б) наслідками у вигляді її смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками; г) часом - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або одразу після пологів.
     Суб'єктом  злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-ти річного віку.
     Суб'єктивна  сторона характеризується прямим або непрямим умислом.
     Психічне  ставлення особи до своїх дій  при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості:
     - його вчинення обумовлене емоційним тиском, який викликаний вагітністю і пологами та психічними процесами, які їх супроводжували;
     - тимчасовий психічний розлад, який послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.
     Не  впливає на кваліфікацію даного злочину момент виникнення умислу в матері вбити свою новонароджену дитину. Пом'якшуючою обставиною для цього злочину може бути вбивство дитини під час пологів або одразу після них. В іншому разі відповідальність матері за вбивство своєї новонародженої дитини настає на загальних підставах.
     Покарання за даний злочин - обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років [20; 17, с. 121-122].
     Умисне  вбивство при перевищенні  меж необхідної оборони  або у разі перевищення  заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).
     Об'єктом  злочину є життя особи.
     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діями, що супроводжуються посяганням на життя іншої людини; б) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками; г) певною обстановкою.
     Обов'язково умовою кваліфікації умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони  або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.
     При цьому, перевищення меж необхідної оборони - це умисне заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
     Необхідна оборона - це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
     Уявна оборона - це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
     Злочин  вважається закінченим з моменту  настання смерті потерпілого.
     Суб'єктом  злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.
     Суб'єктивна  сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
     Потерпілими від даного злочину вважаються такі категорії осіб:
     - особа, яка вчинила суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36);
     - особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37);
     - особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38).
     При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинців, домінуючим є певне спрямування дій винного - він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин і доставити її відповідним органам влади.
     Вбивство  вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли при ньому наявними є обставини, що передбачені ч. 2 ст. 115 повинно кваліфікуватися не як умисне вбивство, а за ст. 118.
     Покарання за злочин - виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років [20; 17, с. 122-123].
     1.3. Характеристика вбивства  через необережність
     Кримінально караними визначаються вбивства, вчинені через необережність, передбачені ст. 119 КК, їх слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна була або не могла цього передбачити [17, с. 123].
     Суб’єктивна сторона – необережність у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості [25, с. 36].
     Об'єктом  злочину є життя особи.
     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діянням - посяганням на життя іншої особи; б) наслідками у вигляді смерті людини; в) причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками.
     Суб'єктом  злочину є фізична осудна особа, яка досягла загального віку кримінальної відповідальності (16 років).
     Злочин  вважається закінченим з моменту  настання смерті особи.
     Покарання за злочин: ч. 1 ст. 119 - обмеження волі на строк від трьох до п'яти років позбавлення волі на той самий строк; ч. 2 ст. 119 - позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років [17, с. 123-124].
     Від усіх інших видів вбивства відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони. Суспільна небезпека необережного вбивства не настільки висока, як вбивства умисного, оскільки суб'єкт, його здійснює, не тільки не бажає смерті потерпілого, але навіть не допускає можливості її настання в даній ситуації [5].
     При цьому, як було зазначено вище, можливі дві форми необережності - злочинна самовпевненість і злочинна недбалість [25, с. 36].
     Вбивство  через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане. Винний розраховує на якісь певні реальні обставини (на своє вміння, свою фізичну силу, на властивості машин, механізмів, на поведінку тварин тощо). Але, як виявляється, цей розрахунок негодящий, невдалий. Вина особи, яка діяла таким чином, полягає у тому, що вона не була більш уважною, що покладалася на ненадійне. Найчастіше таке трапляється при порушенні різних правил - використання машин, зброї, вогню, вибухових речовин тощо.
     Вбивство  при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачає, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності [14, с. 148].
     Вид необережної провини на кваліфікації не впливає. Проте точне його встановлення в кожному конкретному випадку є обов'язковим, оскільки без цього не можна відмежувати необережне вбивство, з одного боку, від навмисного, а з іншого - від випадкового заподіяння смерті, казусу. Крім того, точне визначення виду необережності при вбивстві дозволяє правильно індивідуалізувати покарання злочинцю. За загальним правилом вбивство, вчинене із злочинною самовпевненістю, кілька небезпечніше "недбалого" вбивства. Це пояснюється тим, що при самовпевненості позбавлення потерпілого життя відбувається шляхом свідомого порушення певних правил або застережних заходів, спрямованих на охорону людського життя [15  с. 65].
     У теорії та практиці виділяють такі різновиди діянь, що порушують правила  обережності і здатних призвести  до смерті: а) умисне злочинне діяння, наприклад, підпал будинку, в результаті чого загинули люди; б) умисне порушення встановлених правил, не є самостійним злочинним діянням, наприклад, порушення правил користування електроенергією або газом у побуті, що спричинило смерть, в) дії, що суперечать даним науки і професійним правилам, що призвели до смерті.
     Судово-слідча практика найчастіше стикається з випадками, коли розрахунок на недопущення смерті будується на власній досвідченості  винного, уважності потерпілих, професіоналізмі, на попередньому благополучному результаті якої-небудь небезпечною акції [5; 23].
     Необережне  вбивство має такі суб'єктивні властивості, що для визнання особи винною досить довести, що вона могла передбачити такі наслідки своїх дій, бо згідно зі ст. 22 КК кожна особа, яка до вчинення злочину вже досягла 14 років, повинна була (зобов'язана) такі наслідки передбачити [14, с. 149].
     Значні  труднощі виникають часом при  відмежуванні вбивства, скоєного зі злочинною  недбалістю, від навмисного. При  вбивстві зі злочинною недбалістю суб'єкт не передбачає смерті потерпілого, але повинен був і міг її передбачити. Таким чином, психічне ставлення до вчиненого концентрується тут на суспільно небезпечні наслідки, а саме - на смерті потерпілого. Саме ж діяння, що призвело до смерті може відбуватися як умисно, так і необережно.
     Труднощі  в розмежуванні виникають тоді, коли діяння скоєно навмисно. У справі Т., наприклад, було встановлено, що він, повертаючись з полювання з рушницею, зустрівся  зі своєю знайомою, яка жартома підняла вгору руки і сказала: "Здаюсь, стріляй". Т. підняв рушницю і натиснув на спусковий гачок, забувши, що в патроннику знаходився патрон з картеччю. Від виробленого пострілу потерпіла померла. Суд першої інстанції засудив Т. за умисне вбивство, поклавши в основу обвинувального вироку те, що злочинне діяння - постріл - він зробив навмисне. При повторному розгляді справи скоєне правильно було перекваліфіковано і розцінено як необережне вбивство, оскільки в ситуації, що склалася Т. не передбачав смерті, хоча повинен був і міг її передбачити.
     За  іншій кримінальній справі А. зустрів  у дворі свого друга І, вирішивши  похвалитися придбаним незадовго  до цього пістолетом, направив його на потерпілого і натиснув на спусковий  гачок, забувши, що патрон знаходиться в патроннику, а курок зведений. У результаті пострілу настала смерть потерпілого. А. на руках відніс його в поліклініку, сам викликав міліцію, глибоко каявся у скоєному. Слідство кваліфікувало правильно скоєне як вбивство по необережності, незважаючи на те, що злочинне діяння скоєно навмисно. Таким чином, про характер провини треба судити не тільки за даними, що характеризує спосіб дії. Слід враховувати всі обставини, встановлені у справі, зокрема, характер взаємин між потерпілим і винним, обстановку вчинення злочину, мотиви вчиненого діяння, поведінка винного після вчинення злочину та ін, з тим щоб визначити психічне ставлення винного до факту смерті. Сказане ще більшою мірою відноситься до випадків настання смерті в результаті діянь, які за звичайних обставин заподіяти смерть не здатні. Маються на увазі ситуації, коли смерть настає від незначного удару, поштовху, повідомлення будь-яких відомостей потерпілому і т.д [5; 23].
     1.4. Інші злочини проти  життя людини
     Можна назвати й інші злочини проти  життя людини, а саме доведення до самогубства та погроза вбивством. Розглянемо детальніше кожне з них.
     Доведення до самогубства
     Об’єкт  злочину – життя людини.
     Склад злочину ст. 120 КК, утворює сукупність ознак:
    перебування потерпілого в матеріальній або іншій залежності від винного (був на утриманні, в шлюбі, підлеглим за службою, притягнутим до кримінальної відповідальності і т. д.);
    Доведення винним потерпілого до самогубства жорстким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людської гідності (побоями, голодом, холодом, ганьбою, образами, цькуванням чи наклепами).
     Об’єктивна  сторона злочину – доведення  особи до самогубства або замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу  до протиправних дій або систематичного приниження людської гідності.
     Розглянемо  кожне з цих понять:
     Жорстоке  поводження – грубі дії, що спричиняють  потерпілому фізичні та (або) психічні страждання.
     Шантаж  – загроза розголосити про  потерпілого відомості, які той  хотів би зберегти в таємниці.
     Примус до протиправних дій – загроза, залякування тощо, щоб примусити потерпілого вчинити злочин.
     Систематичне  приниження людської гідності – це образи, наклеп, знущання та інше різного  роду тривале принизливе ставлення  до потерпілого. Частина 2 ст. 120 КК передбачає відповідальність за доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб.
     Під матеріальною залежністю розуміють  випадки, коли потерпілий знаходиться  на утриманні суб’єкту злочину або отримує від нього істотну матеріальну допомогу.
     Інша  залежність – це залежність дитини від батьків, студента від викладача, підлеглого від начальника.
     Суб’єкт злочину – осудна особа, яка досягла  віку 16 років.
     Суб’єктивна сторона – може характеризуватися як умислом, так і необережністю.
     Не  визнаються в судовій практиці як жорстоке поводження, що може довести  до самогубства, – припинення статевих зв’язків, розірвання шлюбу, одинокі  випадки побоїв та інші подібні дії.
     Злочин  визнається вчиненим за обтяжуючих обставин, коли потерпілим була неповнолітня особа [25, с. 36-37; 18, с. 42-44].
     Погроза вбивством
     Погроза вчинити вбивство є психічним насильство над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою, небезпека. Його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому можливості нормально жити. Відповідальність за цей злочин передбачена статтею 129 КК.
     Погроза вбити може бути доведена до потерпілого  будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.
     Обов'язковою  ознакою складу злочину ст. 129 КК є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то вона складу злочину не становить.
     Погроза визнається реальною, якщо винний:
    вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави вважати, що ця погроза буде здійснена;
    своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував – погроза не марна, вона буде здійснена.
     Відповідальність  за погрозу настає незалежно від  її мотивів. Закінченою погроза визнається з моменту доведення її до потерпілого.
     Погроза вбивством за деякими ознаками нагадує замах на вбивство. Різниця між цими злочинами полягає в наступному:
    при погрозі вбивством винний не має на меті негайно заподіяти смерть. Він прагне налякати потерпілого, позбавити спокою, змусити його весь час нервувати, страждати від страху за своє життя;
    при замахові на вбивство винний має на меті зараз же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить усе залежне від нього, щоб досягти цього наслідку.
     При вчиненні багатьох злочинів погроза  вбивством буває складовою частиною такого злочину, зокрема у статтях 187, 152, 153, 189, 280, 345 КК. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то тут застосовуються лише норми цих спеціальних статей. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно [14, с. 152-154; 18, с. 44]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ?Я ЛЮДИНИ
     2.1. Загальна характеристика  злочинів проти  здоров’я людини
     Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів [9].
     Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи [18, с. 45].
     Спрямованими  на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого) [14, с. 154].
     До  злочинів проти здоров'я особи  відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121—125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133) [20].
     Злочинами проти здоров'я не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.
      Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій.
      Кримінально-правова  охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника.
      Заподіяння  шкоди своєму власному здоров'ю утворює  склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом учинення іншого злочину. Наприклад ухилення від військової служби способом самокалічення – ст. 409 КК.
      Кримінально-правова  охорона здоров'я починається  з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.
      Заподіяння  шкоди здоров'ю виключає кримінальну  відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:
    у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);
    при лікуванні за згодою потерпілого (ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки та ін.) [14, с. 154-155; 9].
2.2. Тілесні ушкодження  та їх види
     Найбільш  поширеними злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження.
     Тілесне ушкодження – це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини [18, с. 45].
     Особливість тілесних ушкоджень полягає в  тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена [14, с. 155].
     Характер  і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 р. під №255/791 [24]. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:
    патологічний (головний) – визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;
    економічний (додатковий) – визначає ступінь втрати працездатності;
    естетичний (додатковий) – визначає знівечення обличчя потерпілого [14, с. 155-156; 25, с. 39].
     Боротьба  із злочинними посяганнями проти  здоров'я – важливе завдання кримінального права. Успішній боротьбі з цими посяганнями в значній мірі сприяє правильна їх кваліфікація [4, с. 10; 28, с. 8]. До числа злочинів проти здоров'я відносяться, перш за все, різні види тілесних ушкоджень, які заподіюються людині, а саме [21; 22, с. 279-297]:
     Умисне  тяжке тілесне  ушкодження (стаття 121).
     Кримінально караним є умисне тяжке тілесне  ушкодження, тобто, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу чи його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя (ч. 1 ст. 121).
     Об'єктом є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини з приводу здоров'я людини.
     З об'єктивної сторони злочин характеризується: а) діянням; б) суспільно небезпечними наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження; в) причинним зв'язком між зазначеним діянням і наслідками.
     Відповідно  до Правил тяжким тілесним ушкодженням вважається втрата будь-якого органу або втрата його функцій. Наприклад, до таких ушкоджень відноситься безповоротна втрата функцій) руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.
     Суб'єктом  злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років.
     Суб'єктивна  сторона складу злочину, передбаченого ст. 121 КК характеризується наявністю вини у формі умислу.
     Заподіяння  тяжких тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 2 ст. 121, якщо воно вчинено хоча б одним із кваліфікованих видів: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення; 5) спричинення смерті потерпілого.
     Покарання за злочин: ч. 1 ст. 121 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років [17, с. 125-126].
     Умисне  середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122).
     Законодавство визначає, що умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження — це умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров'я строком понад трьох тижнів (більш ніж 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину — втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.
     Об'єктом даного складу злочину є здоров'я особи.
     Об'єктивну  сторону утворюють: а) суспільно небезпечні діяння (у формі дії або бездіяльності); б) суспільно небезпечні наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; в) причинний зв'язок між зазначеними діяннями та наслідками.
     Злочин  вважається закінченим з моменту  настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.
     Суб'єктом  злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років.
     Суб'єктивна  сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
     Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 122) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) примусу їх до певних дій.
     Покарання за злочини: ч. 1 ст. 122 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; ч. 2 ст. 122 — позбавлення волі від трьох до п'яти років [17, с. 126-127].
     Умисне  тяжке тілесне  ушкодження, заподіяне  у стані сильного душевного хвилювання (стаття 123).
    Об'єктом  злочину є здоров'я особи.
     Об'єктивна  сторона характеризується: а) суспільно небезпечними діями; б) суспільно небезпечними наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень; в) причинним зв'язком між відповідними діями та наслідком; г) часом; ґ) обстановкою вчинення злочину.
     Суб'єктом  злочину є фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 16 років і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
     Суб'єктивна  сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
     Покарання за злочини — громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років [17, с. 127].
     Умисне  заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж  необхідної оборони  або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (стаття 124).
     Об'єкт  злочину — здоров'я особи.
     Об'єктивна  сторона характеризується: а) суспільно небезпечними діяннями; б) суспільно небезпечними наслідками; в) причинним зв'язком між діями і наслідками; г) обстановкою вчинення злочину.
     Даний злочин вважається закінченим з моменту  настання суспільно небезпечних наслідків, зазначених у ст. 121 КК. Обстановка, за якої вчиняється даний злочин — аналогічна обстановці вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).
     Суб'єктом  злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16 років і перебувала на момент вчинення злочину у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, яка вчинила злочин.
     Суб'єктивна  сторона злочину характеризується виною у формі прямого або непрямого умислу, а також метою захисту від злочинного посягання на охоронювані законом права та інтереси, затримання особи, яка вчинила злочин і доставлення її правоохоронним органам.
     Покарання за злочин — громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років [17, с. 127-128].
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.