На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Ефективнсть застосування ндивдуального або групового прийняття управлнських ршень

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
       Вступ………………………………………………………………………….4
    Ефективність застосування індивідуального або групового прийняття управлінських рішень…………………………………………………...6
       1.1 Поняття управлінських рішень………………………………………....6
       1.2 Вивчення основних методів прийняття індивідуальних управлінських рішень………………………………………………………............11
       1.3 Вивчення основних методів прийняття групових управлінських рішень……………………………………………………………………….............18
       2 Аналіз системи управління ТОВ «Зоя»…………………………………28
       2.1 Характеристика ТОВ «Зоя»……………………………………………28
       2.2 Коротка характеристика торгового відділу ТОВ «Зоя»……………..32
       2.3 Положення про торговий відділ  ТОВ «Зоя»………………………….34
       2.4 Діагностика  менеджменту ТОВ  « Зоя»……………………………....38
       2.5 Аналіз роботи персоналу ТОВ  « Зоя»………………………………...42
       2.6 Висновки за результатами аналізу…………………………………...52
       Висновки…………………………………………………………………..53
       Список  використаної літератури………………………………...………..55
       Додатки……………………………………………………………………...57 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Вступ 

       Розвиток  будь-якої цивілізації засновано  на розробленні і реалізації різного роду рішень. Усі рішення звичайно пов'язуються з людиною чи організацією. Рішення розробляються і реалізуються людьми з різним ступенем професіоналізму, тому діапазон рішень великий - від недостатньо обміркованих до детально розрахованих.
       Обрана  тема є актуальною, тому що знання особливостей принципів і методів групового та індивідуального прийняття управлінських рішень значно підвищує ефективність діяльності підприємств. Це розуміють керівники підприємств та організацій і керівники держав. Природно, що чим вище рівень управління, тім більш вагомими та значущим є відповідне рішення. Проте й кількість факторів, які необхідно враховувати, у процесі прийняття рішень, значно більша. 
       Мета  даної курсової роботи полягає у  виявленні переваг характерних для прийняття групового та індивідуального прийняття управлінських рішень, в аналізі процесу їх вироблення й ухвалення.
       Для досягнення поставленої мети необхідно  виконати ряд задач:
    місце, займане управлінськими рішеннями в реальних економічних умовах, усвідомити їхнє місце в інформаційній системі підприємства;
    розкрити сутність, класифікацію управлінських рішень, методи і способи прийняття управлінських рішень, функції.
    дати характеристику об'єкту дослідження;
    визначити ефективність застосування індивідуального або групового прийняття управлінських рішень.
       Предмет дослідження застосування індивідуального або групового прийняття управлінських рішень.
         Об’єкт дослідження вивчення основних методів прийняття управлінських рішень індивідуальним  або груповим способом.
       Сьогодні  існує широкий спектр поглядів, щодо понять і категорій, притаманних процесу прийняття управлінських рішень, для кращого усвідомлення їх сутнісного змісту пропонується опрацювання рекомендованих за цією темою літературних джерел. Зокрема, значущість та місце процесу прийняття управлінських рішень в системі управління організаціями, а також природа та сутність цього явища, склад його елементів, класифікація управлінських рішень за різними ознаками тощо з достатньою повнотою висвітлені в працях Дж. Гібсона, Р. Дафта, Д. Дерлоу, М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоурі , В.Б. Ременникова, Е.О. Смирнова, Р.А. Фатхутдинова, В.С. Юкаєвої.
       Хотілося  б відзначити, що проблема прийняття  управлінських рішень не дуже добре висвітлена в українських періодичних виданнях. По-перше,  тому, що процес прийняття рішень повинен бути унікальним для кожної фірми і мало хто з менеджерів хотів би висвітлювати свої особисті підходи, а по-друге, процес прийняття рішень повинен враховувати фактори, які є індивідуальними для кожної ситуації, і тому навряд чи обмін досвідом допоможе прийняти вірне рішення. Найчастіше в періодичних виданнях висвітлюються проблеми управління персоналом, мотивації підлеглих, побудови доскональної організаційної структури, а не стратегії прийняття управлінських рішень. 
 
 
 
 
 

    Ефективність  застосування індивідуального або групового прийняття управлінських рішень

1.1 Поняття  управлінських рішень

 
       Діяльність  будь-якого керівника пов'язана  з розробкою і реалізацією  рішень у рамках виконання їм посадових обов'язків у компанії. Основний принцип управління - єдиноначальність. Суть його в тім, що влада, право рішення, відповідальність і можливості контролювати процеси і відносини в організації надаються тільки одній посадовій особі. Відповідно керівник - особа яка персоніфікує відповідальність, владу і право контролю.
       Характеризуючи  повний цикл управлінської діяльності, що складає з планування, організації, координації, контролю і коректування цілей, легко помітити, що вона, у  кінцевому рахунку, представлена у виді двох елементів управління: вироблення і здійснення управлінських рішень. Саме тому рішення - центральний елемент управління й організації.
       Ухвалення рішення  являє собою свідомий вибір серед наявних  варіантів  чи альтернатив напрямку  дій, що скорочують розрив між сьогоденням  і  майбутнім  бажаним станом організації. Таким чином, даний процес містить у собі багато різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, мети, альтернативи і рішення. 
       Управлінські  рішення, таким чином, завжди пов'язані зі змінами в організації, їхнім ініціатором звичайно виступає посадова  особа чи відповідний орган, що несе повну відповідальність за наслідки контрольованих чи реалізованих рішень. Границі компетенції, у рамках якої він приймає рішення, чітко позначені у вимогах формальної структури.
       Управлінське  рішення - це творчий акт, спрямований  на усунення проблем, що виникли на суб'єкті управління (організація, фірма  і т.д.). Описати математичною мовою  творчий процес неможливо. Але основні принципи технології ухвалення рішення вже давно розроблені. Даний процес лежить в основі планування діяльності організації.
       Вироблення  рішення — це творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив  із множини можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.
       Вироблення  управлінського рішення — творча, вольова дія суб'єкта управління на основі знання об'єктивних законів  функціонування керованої системи  й аналізу інформації про це, яка  полягає у виборі цілі, програми і способів діяльності з її досягнення або у зміні цілі. У широкому значенні управлінське рішення розглядаєтьcя акт реалізації влади з вибором способу дій у конкретній ситуації, що становить основу процесу управління.
       Підготовка  управлінських рішень у сучасних організаціях нерідко відділена від функції їхнього прийняття і передбачає роботу цілого колективу фахівців. У "класичній" теорії управління вона, як правило, є функцією штабних служб.[10, с.76]
       У літературі класифікації управлінських  рішень будуються по самих різних підставах.
       Управлінські  рішення можна класифікувати:
       • За характером цілей рішення, які  приймаються, можуть бути: стратегічні, тактичні, оперативні.
       • За функціональним змістом, тобто за відношенням до загальних функцій  управління, управлінські рішення поділяються на: планові рішення, організаційні, технологічні, прогнозуючі.
       • За рівнями ієрархії систем управління розрізняють управлінські рішення: на рівні великих систем; на рівні  підсистем; на рівні окремих елементів  системи.
       • Залежно від характеру організації розробки рішень виділяють: одноособові, колегіальні, колективні.
       • За причинами виникнення управлінські рішення поділяють на:
       — ситуаційні, пов'язані з характером обставин, що виникають; 
       —  рішення, що виникають за приписом (розпорядженням) вищестоящих органів;
       —  програмні, пов'язані із включенням даного об'єкта управління в певну структуру програмно-цільових відносин, заходів;
       —  ініціативні, пов'язані з виявленням ініціативи системи, наприклад, у сфері виробництва товарів, послуг, посередницької діяльності;
       —  епізодичні й періодичні, що випливають із періодичності відтворювальних процесів у системі.
       • Залежно від методів розробки управлінські рішення бувають:
       — графічні, з використанням графоаналітичних підходів (сіткових моделей і методів, стрічкових графіків, структурних схем);
       — математичні, які передбачають формалізацію уявлень, відносин, пропорцій, термінів, подій, ресурсів;
       —  евристичні, пов'язані з широким використанням експертних оцінок, розробки сценаріїв, ситуаційних моделей.
       • За організаційним оформленням управлінські рішення поділяють на:
       —  жорсткі, що однозначно задають подальший шлях їх втілення;
       — орієнтовні, що визначають напрямок розвитку системи;
       — гнучкі, що змінюються відповідно до умов функціонування і розвитку системи;
       — нормативні, що задають параметри  протікання процесів у системі.
       Другий  підхід до класифікації пов'язаний з  характером завдань, що вирішуються: економічних, організаційних, технологічних, технічних, екологічних та ін.
       Зазвичай  класифікаційні підходи використовують комплексно, що дає змогу всесторонньо оцінити обставини, в яких приймаються управлінські рішення.
       До  управлінських рішень висувається  низка вимог, зокрема:
       —  всестороння обґрунтованість;
       — своєчасність;
       —  необхідна повнота змісту;
       Своєчасність управлінського рішення передбачає недопущення відставання або випередження потреб і завдань соціально-економічної системи.
       Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення  має охоплювати весь об'єкт управління, всі сфери його діяльності, всі  напрямки розвитку. В найбільш загальній формі управлінське рішення має охоплювати:
       1)  сукупність цілей функціонування і розвитку об'єкта управління;
       2) основні шляхи і способи досягнення  цілей;
       3) засоби і ресурси, які використовуються  для досягнення цих цілей, а також джерела надання ресурсів;
       4) відповідального за все управлінське  рішення та відповідальних за  досягнення конкретних цілей  та надання необхідних ресурсів;
       5)  терміни досягнення цілей та надання необхідних ресурсів;
       6) порядок взаємодії між виконавцями;
       7) організацію виконання робіт  на всіх етапах реалізації  рішення1.
       До  чинників, які визначають якість, результативність і ефективність управлінських рішень належать:
       • об'єктивні закони суспільного розвитку, пов'язані з прийняттям і реалізацією  управлінського рішення;
       • чітке формулювання цілі — для  чого приймається управлінське рішення, які реальні результати можуть бути досягнуті, як виміряти і зіставити  поставлену ціль і досягнуті результати;
       • обсяг і цінність інформації, на основі якої приймається рішення;
       • термін розробки управлінського рішення;
       • організаційні структури управління;
       • форми і методи здійснення управлінської  діяльності;
       • методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень;
       • суб'єктивність оцінки варіанта вибору рішення;
       • стан управлінської і керованої  системи (психологічний клімат, авторитет  керівника, професійно-кваліфікаційний  склад);
       • система експертних оцінок рівня  якості й ефективності управлінських  рішень. [1, с.86]
       Потреба в прийнятті рішення виникає  у зв'язку із зовнішніми обставинами (припис вищестоящого органу управління, координація і регулювання відносин з іншими органами управління) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів діяльності, виникнення резервів, порушення дисципліни, заохочення працівників тощо). Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи. Вони спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       
       Вивчення  основних методів прийняття індивідуальних управлінських рішень
 
       В управлінні  трапляються випадки, коли iнформацiйний масив надмiрно обмежений або зовсiм вiдсутнiй. А в деяких випадках статистичнi данi неможливо отримати або для їх отримання потрiбен значний час. Прийняти рiшення в таких умовах, тобто в умовах невизначеностi, коли та чи iнша дiя породжує багато можливих наслiдкiв, причому ймовiрностi цих наслiдкiв невiдомi, важко i ризиковано. Тому при недостатностi чи взагалi вiдсутностi iнформацiї розробка прогнозу не тiльки не виключається, а, навпаки, стає особливо актуальною i практично важливою, тому що таким чином можна понизити рiвень невизначеностi та пiдвищити достовiрнiсть управлінських рiшень. Особливо складні проблеми виникають, коли необхiдно дати перспективнi оцiнки якiсно новим процесам i явищам, які ранiше не траплялись в суспiльному життi i про які, природно, вiдсутня будь-яка iнформацiя.
       Можливiсть вирiшення названих проблем, навiть в умовах вiдсутностi теоретичних обгрунтувань, досягається за рахунок умiлого використання досвiду, інтуїцiї та знань спецiалiстiв, вчених, що працюють над розв'язанням вiдповiдних проблем: науково-дослiднi роботи, впровадження розробок i т.д.
       Методи, які основанi на припущенні про те, що на базi думок спецiалiстiв в певній галузі знань можна побудувати адекватну картину майбутнього розвитку з урахуванням всiх можливих зсувів та стрибкiв, отримали назву методiв експертиз або методiв експертних оцiнок.
       Методи  експертних оцiнок в прогнозуваннi використовуються в таких випадках:
       в умовах вiдсутностi достатньої за обсягом  та достовiрної iнформацiї про прогнозованi явища (процеси);
       в умовах значної невизначеностi середовища, де функцiонує об'єкт;
       в умовах дефiциту часу чи екстремальних  ситуацiй;
       В основi використання експертних методiв лежать глибокi знання спецiалiстiв та вмiння узагальнити свiй та свiтовий досвiд дослiджень та розробок по певнiй проблемi, гiпотеза про наявнiсть у експерата так званої «практичної мудростi», далекоглядностi, що стосується певної областi знань i практичної дiяльностi, вмiння, що приходить в процесi певних видiв дiяльностi, оцiнити дос-татньо достовiрно важливiсть i значення напрямкiв дослiдження, термiнiв прояву тiєї чи iншої подiї, важливість того чи iншого параметру, процесу (явища)i т.д. [17, с.109]
       Методи, що основанi на використаннi експертних оцiнок, дiляться на двi групи: iндивiдуальнi (персональнi) та груповi (колективнi) експертнi оцiнки.
       Методи  iндивiдуальних експертних оцiнок в свою чергу дiляться на: аналiтичнi експертнi оцiнки, iнтерв'ю, парнi порiвняння та iнші.
       Індивiдуальнi експертнi оцiнки основанi на використаннi думок спецiалiстiв в певнiй сферi незалежно одне вiд одного. Вживаються в основному два методи iндивідуальної експертної оцiнки: iнтерв'ю та аналiтичнi записки.
       Метод iнтерв'ю передбачає бесiду органiзатора експертизи (прогнозиста) з спецiалiстом-експертом в певнiй областi знання, що проводиться згiдно з ранiш розробленою програмою. Переваги цього методу полягають в тому, що прогнозист може в процесi бесiди уточнювати та корегувати вiдповiдi. Недолiк цього методу полягає в тому, що у експерта мало часу на обдумування вiдповiдей.
       Тому  результат залежить насамперед від  того, наскiльки експерт може вiдповiсти  експромтом достатньо точно на поставленi питання.
       Метод аналiтичних записок (оцiнок) передбачає можливiсть довгострокової та ретельної роботи експерта над поставленими запитаннями, що дозволяє використовувати необхiдну iнформацiю для оцiнки тенденцiї, шляхів розвитку прогнозованого об'єкта. Результати своєї роботи експерт оформлює у виглядi аналiтичної записки.
       Суттєвим  недолiком методу iндивiдуальних експертних оцiнок є те, що далеко не кожний експерт бере на себе вiдповiдальнiсть самостiйно дати оцiнку складним явищам (процесам) без урахування думки інших експертiв. [19, с.206]
       У цей час розроблена безліч різноманітних методів евристичного (творчого) пошуку підприємницьких ідей.
       До  індивідуальних евристичних методів  відносять:

       Метод аналогії

       Метод аналогії передбачає використання подібного  відомого рішення, «підказаного», наприклад, технічною, економічною або художньою літературою, витвором мистецтва перейнятого у природи.
       Заснований  на багаторазовому використанні зафіксованого  в банку даних організації  досвіду розв'язання тих чи інших  ситуацій, що мали місце на фірмі, та прийнятих за ними рішень.
       Прогнозування реалізації товарів і послуг методом аналогії ґрунтується на подібності між об'єктами, що аналізуються. Цей метод можна застосовувати у разі прогнозування реалізації нових товарів і послуг або планування реалізації (виручки) новостворюваних підприємств. Застосування методу аналогії потребує всебічного аналізу місцевих умов (економічних, природно-кліматичних, демографічних) для того, щоб запобігти механічного запозичення. Його застосовують також у разі, якщо немає ніякої інформації про товари і послуги, які планують просувати на ринок.
       Метод особистої аналогії.
       При розв'язанні проблеми інколи здійснюється заміна досліджуваного об'єкта, закони функціонування якого невідомі, на аналогічний об'єкт із вже відомими властивостями.
       Звичайно  використовуються "прямі аналогії", "суб'єктивні аналогії", "символічні і фантастичні аналогії". Для осіб, що приймають рішення необхідні особисті аналогії, коли об'єкта дослідження приписуються свої почуття, емоції, цілі, функції і т. п. Це дає можливість "злитися" з об'єктом, "відчути", осмислити і випробувати його мінуси і плюси на собі. У основу методу покладено заміщення об'єкта (процесу), що вивчається, іншим (собою).
       Метод дозволяє:
       • розвивати уяву, фантазію — образне  мислення і на цій основі отримувати оригінальні рішення проблем;
       • "досліджувати" об'єкти, що вивчаються, не витрачаючи кошти, ресурси. Завдяки використанню методу можна отримати тільки ідею вирішення проблеми. [9, с.59]
       Метод ключових запитань.
       Метод доцільно використовувати для добору додаткової інформації в умовах проблемної ситуації або впорядкування тієї, що вже при розв'язанні проблеми. Запитання, що ставляться виступають стимулом для формування стратегії і тактики рішення завдання, розвивають інтуїцію, формують алгоритми мислення, приводять людину до ідеї рішення, спонукають до вірних відповідей. Відомо, що ще в Давньому Римі політикам рекомендувалось для добору найбільш повної інформації про подію ставить перед собою ряд запитань і давати відповіді на них: хто? що? навіщо? де? чому? як? коли?
       Принципові  вимоги до використання методу:
       • Проблемність і оптимальність. Вправно  поставленими запитаннями необхідно  понижувати проблемність задачі до оптимального рівня або понизити невизначеність проблеми.
       • Дроблення інформації. За допомогою  запитань намагатись розділити проблему на підпроблеми.
       • Цілеполягання. Кожне нове запитання  повинне формувати стратегію, модель розв'язання проблеми.
       Рекомендації  для керівника:
       1) запитання повинне стимулювати  думку, а не підказувати ідею  вирішення проблеми;
       2) запитання повинні містити мінімальну інформацію;
       3) якщо ставиться серія запитань, то необхідно:
       • знижувати рівень проблемності задачі;
       • слід ставити запитання, які логічно  пов'язані між собою, цікаві за формою, спонукаючи до виникнення несподіваних поглядів на проблему, що розв'язується;
       4) необхідно стимулювати як емпіричне,  аналітичне (аксіоматичне), так і  діалектичне (творче) мислення;
       5) проблему слід розділити на  підпроблеми, етапи рішення. Рекомендації  для членів групи (апарата управління):
       1) фіксувати найбільш характерні  питання й намагатись систематизувати їх;
       2) ставити перед собою запитання:
       • які спрощують проблему;
       • які дозволяють осмислити її з  нового несподіваного боку;
       • які стимулюють використання засвоєних  знань навичок, що вироблені;
       • які розділяють проблему на підпроблеми;
       • які спонукають до самоорганізації, самоконтролю. Рекомендується поетапна постановка питань, яка має стимулювати  розв'язання проблеми, підвищуючи її визначеність.
       Послідовність дій: Що невідомо? Що дано? В чому полягають умови? Чи є можливим задовольнити умовам? Чи є достатнім умови для визначення невідомого (або ж ні, або ж надмірно, або суперечливо)? Зробити креслення (рисунок).
       Ввести  відповідні позначення.
       Розділити умову на частини.
       Знаходження ідеї і розробка плану рішення: Як знайти зв'язок між тим, що дано і невідомими даними?. Чи відоме будь-яке споріднене завдання? Чи можливо ним скористатися? Чи можливо використати метод її вирішення? Чи не слід ввести будь-який допоміжний елемент, щоб скористатися колишнім завданням? Чи можливо сформулювати завдання інакше, простіше? Чи можливо придумати доступніше завдання? Більш загальне? Більш приватне? Аналогічне? Чи не можна вирішити частину завдання, задовольнити частини умови? Чи не можна витягнути що-небудь корисне з даних? Чи всі дані і умови використані? Чи взяті до уваги всі поняття, що містяться у завданні?
       Здійснення  плану:
       • Реалізовуючи план рішення, контролюйте  свої кроки.
       • Чи відомо Вам, що зроблений план вірний?
       • Чи зумієте Ви довести, що він правильний? Контроль і самоконтроль одержаного рішення:
       • Чи можна перевірити результат?
       • Чи можна перевірити хід рішення?
       • Чи можна отримати той же результат  інакше?
       • Чи можна перевірити правильність отриманого результату?
       • Чи можна в будь-якому іншому завданні використати отриманий результат? Чи можна вирішити завдання, зворотне цьому?
       Метод інверсії.
       Метод інверсії передбачає такі підходи до розв'язання проблеми як: перевернути «шкереберть», вивернути навиворіт, поміняти місцями. Цей метод привчає до гнучкості мислення, відмови від традиційних рішень, дозволяє долати психологічну інерцію.
       При пошуку ідеї вирішення проблеми часто  можна знайти, змінивши напрям пошуку на протилежний, такий, що суперечить традиційним  поглядам, які склалися, продиктованим логікою і здоровим глуздом. Нерідко в ситуаціях, коли логічні прийоми, процедури мислення виявляються безплідними, оптимальна протилежна альтернатива рішення. Застосування методу вимагає розвинених творчих здібностей, базових знань, умінь і навичок.
       Для індивідуальних рішень, що приймаються окремим суб'єктом, характерний вищий рівень творчості; у них нерідко реалізується багато нових ідей і пропозицій. Як правило, такі рішення вимагають менше часу, оскільки не пов'язані з необхідністю їх узгодження на проміжних етапах. Правда, це не відноситься до розв'язання таких проблем, у процесі розробки яких доводиться витрачати багато часу для збору і аналізу необхідної інформації.
       Індивідуальні рішення частіше, ніж групові, виявляються  невірними, в них значно більший ризик помилок; не в останню чергу це пов'язано з тим, що проблеми організацій стають все більш складними і вимагають багатоаспектного розгляду, а отже, і різноманітних, нерідко спеціалізованих знань. Саме тому в даний час вся зростаюча кількість управлінських рішень приймається на основі обговорення, шляхом залучення фахівців різних профілів або створення спеціальних груп (комісій, комітетів, тимчасових робітників груп і т. д.). [20, с.176] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       
      Вивчення  основних методів прийняття групових управлінських рішень
 
       Групове прийняття рішень має низку переваг. Це передусім цілковите інформаційне забезпечення процесу прийняття рішень, що є наслідком залучення осіб, які володіють різними знаннями відносно даної проблеми. Учасники групи якб
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.