Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Трудов ресурси України

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 11.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 18. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ............................................................................................................................3                                                                                              
Розділ 1. Суть, значення і роль трудових ресурсів в Україні
    1.1 Трудові  ресурси – чинники розміщення  продуктивних сил……………….6                                                                                                      
    1.2 Населення – природна основа формування трудових ресурсів,                    розселення населення……………………………………………………………......8
    1.3 Демографічні передумови розміщення продуктивних сил…………….....12
Розділ 2. Стан використання трудових ресурсів
     2.1 Соціальна структура населення і трудовий потенціал України……….....17
     2.2 Зайнятість населення……….…………………………………………….....25
     2.3 Міграції в Україні…………………………………………………………...28
     2.4 Трудоресурсна ситуація в Україні………………………………………....33
Розділ 3. Недоліки, проблеми і шляхи покращення використання трудових ресурсів
     3.1 Безробіття, його суть і види………………………………………………..36
     3.2 Проблеми використання та шляхи покращення трудових ресурсів…….39
Висновок…………………………………………………………………………...43
Використані джерела……………………………………………………………..45
Додатки……………………………………………………………………………..46 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП
    Взаємозв’язок між населенням і розвитком господарства – процес історичний. Він змінюється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людства. На початку  розвитку суспільства населення  забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи шляхом збиральництва, рибальства та мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарства змінився і замість присвоєння даних природою засобів існування треба було розвивати відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей зумовлював необхідність виробництва певних засобів праці, що привело до становлення нового прошарку людей – ремісників.
          Виробництво засобів  праці і спеціалізація регіонів на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів спричинили розвиток торгівлі як наступного сектору господарювання.
          Зазначені вище сектори  господарювання характеризують початковий етап розвитку суспільства. У наступні періоди історичного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від доіндустріального суспільства до індустріального. Нині настала черга інформаційної стадії розвитку суспільства, коли наука, розробки нових технологій стають основними сферами діяльності людей і разом з наданням різних послуг забезпечують засоби їх існування.
          Таким чином, людина є активною продуктивною силою, що власною  трудовою діяльністю забезпечує виробництво  матеріальних засобів свого існування  та надання необхідних їй послуг. Водночас вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка єдині: людські потреби викликають появу нових виробництв та послуг, а останні впливають на людей. Оскільки людина є основним творцем суспільного багатства, то чисельність населення, кваліфікація його працездатної частини є чинником, який обумовлює економічний розвиток.
          Зайнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш активною і головною продуктивною силою суспільства. Саме вона створює матеріальні цінності. У плануванні розвитку і розміщення продуктивних сил, окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Але для ефективного функціонування народного господарства з постійним зростанням продуктивності праці не достатньо кількісного виміру трудових ресурсів. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та інші.
    Поняття «трудові ресурси» вперше запропонував академік С.Г. Струмилін. Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня – 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві,а також підлітки віком 14 – 15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку.
    Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша у ній частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків сприяє зростанню трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.
    За  умов зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. Для науково-технічного прогресу це найважливіший чинник трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів. Мета застосування різних методів прогнозування – отримання найбільш репрезентативних даних про майбутні кількісні та якісні параметри трудового потенціалу.
    Зміни чисельності трудових ресурсів залежать від природного руху населення – народжуваності та смертності. За інших однакових умов швидкому зростанню населення відповідає швидке зростання трудових ресурсів і навпаки. Однак зміни в народжуваності на трудові ресурси вплинуть лише через 16 років. Співвідношення чисельності поколінь, що вступають у працездатний вік, також змінюється.
    Сучасне виробництво зумовлює об’єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Це забезпечується через освіту, загальну культуру, глибоку професійну підготовку і спеціальні знання, творче ставлення до праці та свідому дисципліну.
    Зростає частка робітників з вищою та середньою спеціальною освітою( 90 % зайнятих).Кожний четвертий має диплом вузу чи технікуму. Рівень освіти жінок досягнув рівня освіти чоловіків. В умовах переходу до ринкової економіки потрібен механізм економічно ефективної раціональної зайнятості. Чисельність зайнятих у суспільному господарстві становить приблизно 23млн осіб. 
 

   Розділ І. Суть, значення і роль трудових ресурсів в Україні
1.1 Трудові ресурси – чинник розміщення продуктивних сил
    Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівці оцінюють з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має здійснюватись у повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями  їхнього використання, зменшенням чисельності населення, зростанням безробіття та значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення кризи виробництва.
    При оцінюванні трудових ресурсів доцільно також ураховувати посилення переміщення та міграції населення. Трудові ресурси відносно мало впливають на розміщення підприємств у видобувних і сировинних галузях важкої індустрії
    Хоча і тут за умов безробіття та реконструкції підприємств виникає потреба в розміщенні інших, переважно працемістких виробництв. Наявні трудові ресурси, їхній статево-віковий склад, кваліфікація є першорядними чинниками у таких важливих галузях, як приладобудування, радіоелектроніка, літакобудування, космічна техніка, біотехнологія тощо.
    Віднедавна у розміщенні продуктивних сил почали використовуватися такі чинники, як сукупність взаємовідносин між природою і населенням, природою і господарством, природою і людиною, що характеризують середовище життєдіяльності людини. Суспільство в процесі своєї господарської діяльності змінює природне середовище, впливає прямо або побічно на всі його компоненти. Цей вплив особливо посилився в епоху сучасної науково – технічної революції, коли масштаб діяльності людини порівнюють з впливом глобальних природних процесів.
    Зміна природних компонентів має зворотний вплив на саму людину і її діяльність. Зміна природи сприймається нами як погіршення якості природного середовища, а також кількості та якості природних ресурсів. Водночас негаразди в екології мають характер «ланцюжкових реакцій» . Вони спричиняють погіршення здоров’я населення та умов праці, функціонування техніки, погіршення якості та кількості продукції галузей природокористування тощо. Гармонізація відносин між природою і суспільством вимагає прийняття і реалізації цілої системи заходів. Серед них важливе значення належить раціональній територіальній організації продуктивних сил. Це також створення і застосування принципово нових (замкнених, екологічно чистих та ресурсозберігаючих) технологій. Повинний ефективно діяти державний екологічний контроль за розвитком та розміщенням виробництва. Екологічний міжвідомчій експертизі мають підлягати всі великомасштабні господарські проекти. Саме з екологічною експертизою пов’язується вирішення проблем надійності та комплексності прийнятих рішень щодо розміщення продуктивних сил.
    У ролі особливого специфічного чинника розміщення продуктивних сил виступає нині людський чинник. Це єдиний « одушевлений » компонент у сукупності всіх чинників розміщення продуктивних сил. Найважливішою ознакою суспільного життя має стати націленість дії всіх чинників, які визначають розміщення продуктивних сил, на забезпечення інтересів людини. Це поняття містить концентровану, комплексну характеристику сучасної людини – головної продуктивної сили (працівника), споживача, рушійної сили не тільки в економіці, а й у соціальній, політичній, духовній сферах суспільства.
    Людина та її інтереси мають бути головним чинником розміщення виробництва. Адже людський чинник поновлюваний і, що є найголовнішим, удосконалюваний  ресурс. А такі категорії , як компетентність, відповідальність, кваліфікація, утворюють так звані безкапітальні чинники економічного розвитку і розміщення продуктивних сил.[12, с. 30] 

      Населення – природна основа формування трудових ресурсів, розселення населення    
    Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами. Розвиток держави не можливий  без наявності певної кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури.
    Населення є активною продуктивною силою, яка своєю діяльністю продукує виробництво матеріальних та духовних благ і послуг, як засобів свого існування, і одночасно виступає основним споживачем продуктів своєї праці, які забезпечують його життєдіяльність. Таким чином, населення відіграє у виробництві подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою трудових ресурсів – провідною складовою продуктивних сил та головного фактора виробництва. Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів. Від цього залежать обсяги фінансових ресурсів для соціального забезпечення, споживчий попит на товари народного споживання, склад та потужність соціальної інфраструктури.[13, с. 80]
    Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін «економічно активне населення». Ним позначають працездатне населення, яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток, та безробітні люди. Із цього виходить, що економічно неактивне населення включає людей, які зайняті в домашньому господарстві, учнів та студентів, осіб, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись. Економічно активне населення становить в Україні 22.8 млн. осіб (2005 р.), а економічно неактивне населення – 13.5 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи становлять студенти та люди пенсійного віку (за методикою обчислення економічно активного і неактивного населення враховуються люди у віці 15-70 років).(додаток 1)
    Усе зайняте населення ще називають робочою силою, або самодіяльним населенням. За методикою ООН самодіяльне населення поділяється на такі категорії:
1) підприємці, які володіють засобами виробництва  і користуються найманою працею;
2) дрібні  власники, орієнтовані на сімейну  працю; 
3) члени  сімей власників засобів виробництва,  які працюють без фіксованої  заробітної плати;
4) наймані  робітники і службовці; 
5) люди, які не мають визначених місць  у суспільному виробництві. 
  Населення, яке не належить до самодіяльного, відноситься до т.з. “утриманців”.[4, с. 31]
    Для характеристики розміщення населення використовують поняття «розселення». Розселення є міським і сільським. Співвідношення міського і сільського населення демонструє рівень розвитку продуктивних сил і великою мірою залежить від рівня розвитку продуктивних сил країни чи регіону. Так, на початку ХХ століття в Україні проживало 82 % сільського населення, але протягом століття спостерігалася стійка тенденція до його зменшення. Водночас зросла частка міського населення, що безпосередньо було пов’язане з індустріалізацією країни. Особливо воно зростало в 70-80-ті роки. У 1979 р. частка міського населення становила 60,8 %, у 1996 р. – 67,8 %, а в 2001 – 67,3%, 2007 р. – 68,1 %. (додаток 2)
    Це в першу чергу зумовлене інтенсивними процесами урбанізації, які протікали досить територіально відмінно в післявоєнні роки в Україні. Найбільш інтенсивними вони були у Донецькому районі та великих міських агломераціях. За впливом на соціально-економічний розвиток території ці процеси дуже неоднозначні. З одного боку, вони свідчать про інтенсивний промисловий розвиток у країні, нарощування економічного і науково-технічного потенціалу, формування і розвиток великих і середніх міст та розгалуженої системи розселення, з іншого – про надмірну концентрацію виробництва і населення, а отже, і надвисокий демотехногенний тиск на територію, про відплив населення із сільської місцевості, із місць «корінного» проживання, що призводить до деградації системи сільського розселення та соціальної ерозії в суспільстві.
    Процес урбанізації в Україні призвів до збільшення питомої ваги міського населення, зростання соціально-економічної ролі міст, збільшення кількості великих міст. У результаті цього міське населення з 1919 по 1995 рік зросло більше як у 5 разів, а сільське знизилося в 1,7 разу.
    Виділяють групи міських поселень: малі (до 50 тис. ос. ), середні (50-100 тис. ос. ), великі (100-500 тис. ос.), дуже великі (500-1000 тис. ос.), міста-мільйонери (понад 1 млн. ос.). У великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 55,7% міського населення України. До міст-мільйонерів на                      01. 01. 2007 р. належать 5 міст: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. До дуже великих міст належать 4 міста – Запоріжжя , Львів, Кривий Рік, Миколаїв. Великих міст із населенням від 100 до 500 тис. ос. Є всього 36.
     Міста виконують різні функції і спеціалізуються на одному чи декількох видах діяльності. Міста-мільйонери та великі міста відносять до багатофункціональних. Навколо багатофункціональних великих міст групуються середні і малі міста, утворюючи міські агломерації, яких в Україні 5. Є міста з моноспеціалізацією: транспортні вузли, науково-освітні та адміністративні центри, міста-курорти тощо. Селища міського типу поділяються на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, змішаного типу.
    Є пряма залежність між рівнями урбанізації та загальною густотою населення. В областях, де проходили інтенсивні процеси урбанізації, спостерігається найвища густота населення в Україні.
    Урбанізація суттєво вплинула на формування системи розселення, яка представлена територіально цілісним і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень. Усі населені пункти (міські і сільські) України об’єднані в єдину систему розселення (із центром у м. Києві), у межах якої виділяють регіональні системи розселення (міжобласні – навколо міст-мільйонерів, обласні) і локальні (у межах адміністративних районів).
    Питання сільського розселення дуже актуальне на сучасному етапі територіальної організації суспільства. У другій половині ХХ століття спостерігалася стійка тенденція до зниження чисельності сільських поселень, що було безпосередньо пов’язане із змінами в міському розселенні. За період 1961-1993 рр. кількість сіл скоротилася з 42 229 до 28 858. У 2006 р. в Україні нараховувалося лише 28 562 сіл. Половина з них зосереджена в Західному економічному районі. З них висока частка сільського населення України (понад 50 %) проживає у Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській та Чернігівській областях.
    Села за кількістю жителів поділяються на малі, середні та великі. У малих поселеннях проживає до 500 ос.; у середніх – від 500 до 1 000 ос.; у великих – понад 1 000 ос. На 05.12.2006 р. в Україні із 28,6 тис. сільських поселень становили: 63,1 % - малі, 21,2 % - середні та 15,7 % - великі.
    Система сільського розселення на сучасному етапі деградує. Деякі види сільського розселення – хутори, містечка, - взагалі зникли. На жаль, у селах залишаються на постійне проживання, як правило, люди старшого віку, що призводить до зменшення чисельності трудових ресурсів та занепаду сільської місцевості.
    Сільське розселення України зазнало таких змін через непродуману аграрну політику в державі, екстенсивний розвиток сільського господарства, слабкий розвиток переробної промисловості, виробничої та соціальної інфраструктури в сільській місцевості. Важкі умови життя та праці селянина, відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді, не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюднення українського села, його деградації, старіння населення і від’ємного сальдо в природному прирості.[6, с. 42] 

      Демографічні  передумови розміщення продуктивних сил   
    У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому врахувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
    Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:
    чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;
    розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
    статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;
    структура зайнятості населення;
    національний склад населення;
    демографічна політика держави.
    У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним. Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад продуктивність праці).
    Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо. Динаміка природного приросту населення регіону залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (звичайно – за рік). Щоб дані про народжуваність. Смертність і природний приріст були співставні за різними регіонами, їх розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти: коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту.
     Коефіцієнт природного руху обчислюється  у проміле. Народжуваність – найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчислення, проте вони не зовсім точно характеризують демографічний процес, бо не враховують вікову структуру населення (додаток 3). Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба аби сумарний коефіцієнт становив 2,6. У країнах з високою смертністю він має бути вищий, у країнах з низькою смертністю (і відповідно з більшою тривалістю життя) він понижується. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтворення.
     Другою складовою динаміки природного приросту є смертність (додаток 4). У столітті, що минає, показник смертності у цілому в усьому світі знижується, особливо це помітно у країнах,що розвиваються. Однак протягом останніх десятиріч у високорозвинених країнах світу він почав поволі зростати. У цих країнах загальний коефіцієнт смертності нерідко вищий, ніж у тих, що розвиваються.
     Одним з показників, що найбільш  точно відбиває демографічну  ситуацію в країні, є коефіцієнт  смертності немовлят, цебто кількість  дітей, які померли у віці  до одного року в перерахунку на 1000 чол (додаток 5).
     Характер відтворення населення  безпосередньо впливає на його статево-вікову структуру. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Особливе значення має контингент осіб працездатного віку. Працездатне населення становить 58% населення України. У цілому демографічне навантаження постійного населення по Україні високе і становить на 1000 осіб працездатних 723 особи (у т. ч. молодшої групи – 312 та старшої за працездатних – 411 ). У міських поселеннях це навантаження трохи менше (629 осіб), а в сільських – значно вище (950 осіб). «Старіння» населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних. Практично у трудовій діяльності бере участь трохи інший контингент, бо продовжує працювати частина осіб пенсійного віку, але деякі категорії (наприклад військовослужбовці ) до трудових ресурсів не зараховуються.[10, с. 79]
     Залежно від демографічної ситуації  у країні здійснюється певна  демографічна політика – комплекс  соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує ці процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні. В більшості країнах проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування. Як правило, застосовують обидва методи підвищення природного приросту. Але треба зазначити, що одноразові вкладення у пільги на підвищення народжуваності дадуть ефект не раніше, ніж через 15 – 20 років, а тому демографічна політика має бути довготерміновою. Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.[8, с. 237]
     Національний склад населення  не відіграє вирішальної ролі  в економіці. Водночас деякі  національні аспекти, а саме: ступінь  етнічної однорідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, менталітет корінної нації, темперамент необхідно враховувати в регіональних стратегіях розвитку, при забезпеченні територіальної справедливості оподаткування, за певних інших ситуацій.
     Нація формується в результаті  дії суми факторів, які вплинули  і впливають на її розвиток  і сприяють створенню її спільних  ознак: мови, культури, психологічного  складу, певною мірою способу  життя. Походження української  нації трактується різними дослідниками по-різному; переважають три основних погляди, згідно з якими українська нація – це:
   - нащадки антів, які жили на території нашої країни в давнину;
   - слов’янське плем’я, предками якого були скіфи; 
   - нащадки германських племен, які в давнину проживали в околицях Києва.
   Зараз в Україні проживає більше 100 національностей. Питома вага
   українців у структурі населення, за останнім переписом, становила 77,8 % . Решта населення – це росіяни – 17,3 %, євреї – 0,2 %, білоруси – 0,7 %, молдавани – 0,6 %, кримські татари – 0,5 %, поляки – 0,4 % та ін.
     За винятком Криму, більшість  у всіх областях становить  корінне населення – українці. Найвища їхня чисельність – у західних областях і Придністров’ї, нижча – в Донбасі, та найнижча – у південних районах. Так, у Львівській (94,8%), Івано-Франківській (97,5%), Полтавській (91,4%), Вінницькій (95%), Волинській (97%), Черкаській (93,1%), Чернігівській (93,5%), Тернопільській областях проживає від 92% до 97% українців; у Харківській – 70,7%, Дніпропетровській -79,3%, Миколаївській – 81,9%; Луганській (58%), Одеській (62,8%), Донецькій – 56,9%; м. Києві – 82,2 %; у Криму вони становлять лише 24,3% населення.
     При розробці стратегії регіонального розвитку та розміщення продуктивних сил урахування національної структури населення в усій різноманітності її територіальної диференціації, національних особливостей та інтересів кожної нації та народності, особливо в районах їх компактного проживання, набуває першочергового значення. Це дуже важливо в контексті концепції стійкого розвитку країни.
     Поняття «діаспора» означає територіально-зосереджене  розселення значної частини нації за межами своєї Батьківщини. Добре відомо, що територія проживання українців виходить за межі України, де сформовані так звані діаспори близького і далекого зарубіжжя. Загальна кількість українців за межами країни становить 9 млн. осіб. А саме в близькому зарубіжжі: Росія – 4,4 млн. осіб, Казахстан – 0,9 млн. осіб, Молдова – 0,6 млн. осіб, Білорусь – 0,3 млн. осіб. У цілому понад млн. українців проживають у близькому зарубіжжі.
     Цілі села і райони заселені  українцями у прилеглих до України областях Росії: Білгородській, Воронезькій, Ростовській. Багато українців проживають на Кубані, у Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході. Майже 4 млн. українців – у далекому зарубіжжі (найбільше у США близько – 1,4 млн. осіб, Канаді – 1 млн. осіб, Польщі – 300 тис. осіб ), утворюючи українську діаспору.[13, с. 86]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Стан використання трудових ресурсів
2.1 Соціальна структура  населення і трудовий  потенціал України
    Соціальна структура населення – це система  різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких  та впорядкованих зв’язків між ними.
    В аналізі соціального складу населення розрізняють основні та неосновні класи, групи та верстви всередині класів, а також прошарки між ними. Одні дослідники визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховували незалежно від соціально-економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.
    Неодмінним  елементом соціальної структури  будь-якого суспільства є проміжні, середні верстви населення. Соціальні групи, які претендують на включення до середнього класу, в Україні можуть становити значну частку населення. Це висококваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, службовці, інтелігенція тощо.
    Найвагомішу частку в соціальному складі населення України становлять робітники, інженерно-технічна, науково-технічна інтелігенція і селянство. В умовах переходу до ринкової економіки особливе місце посіли бюрократія, представники торгового капіталу, підприємці,кооператори, зайняті в малих та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах. Велика соціальна група – це інтелігенція та кваліфіковані службовці з фіксованими доходами – лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників. Окремо слід виділити господарських керівників, політичну еліту і духовенство, представників тіньового бізнесу, декласовані елементи.
    Перебудова  соціальної структури населення  відбувається за рахунок зміни співвідношення між чисельністю осіб, зайнятих фізичною та розумовою працею, а також змін у професійній структурі населення. Під заняттям слід розуміти конкретну роботу на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах або в наймах у приватних осіб, а не професію або спеціальність, одержану в навчальному закладі. При цьому щодо службовців враховують, як правило, посаду, яку вони обіймають, а щодо робітників – виконувану роботу.
    Заняття поділяють на дві групи: такі, що потребують переважно затрат фізичної праці, і заняття, в яких переважає  розумова праця. Територіальні відмінності у соціальному складі населення зводяться в основному до співвідношення чисельності робітників, службовців і селян в окремих регіонах. Вони залежать від господарської спеціалізації окремих територій. Провідна роль у формуванні територіальної організації трудових ресурсів належить розвитку територіально-галузевої структури господарського комплексу.
    Зростання виробничого потенціалу країни кількісно  та якісно формує потребу в робочій  силі. Відповідно розвиваються типи розселення: скорочується чисельність сільського населення, складаються міські агломерації, зростають малі та середні міста, змінюється і природне середовище проживання населення. Все це впливає на характер відтворення трудових ресурсів.
    Існування форм територіальної організації трудових ресурсів забезпечується функціонуванням трудоресурсного потенціалу з притаманними йому кількісними та якісними характеристиками.[12, с. 79]
    Під трудовим потенціалом розуміють  систему, що має просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.
    Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров’я,міграційною рухомістю  та ін.), потребами суспільного виробництва  в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.
    Якість  трудового потенціалу – поняття  відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико - біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.
    Нерівномірне  розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального використання ресурсів живої праці не тільки в галузях, але і в окремих районах України. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, а також раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обґрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити виконання робіт вручну.
    Нині на ручних роботах у промисловості, будівництві та в сільському господарстві зайнята значна кількість робітників. За підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів вони, безперечно, будуть вивільнені з цих галузей господарства.
    У сільському господарстві однією з найважливіших  є проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства сезонно потребують додаткової робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено 2,4 млн. осіб, або майже 25,2% середньорічної чисельності зайнятих у господарстві (додаток 6). Причини такого явища неоднозначні. Насамперед різко погіршилася статево - вікова структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі також форми організації виробництва й оплати праці. Все це зумовлює порівняно високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві. Зазначені причини зумовлюють відтік із сіл (особливо віддалених) трудових ресурсів, насамперед молодих та кваліфікованих працівників, за кордон.
    В умовах переходу до ринкової економіки  урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв’язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.
    Скорочується  чисельність працівників у матеріальному  виробництві і водночас збільшується у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості – кооперативи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства,
  помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, зайнята в тіньовій економіці.[9, с. 148]
          Трудоресурсний потенціал  характеризується чисельністю трудових ресурсів, їхньою статево - віковою  структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої праці, фондом робочого часу, станом здоров’я, рівнем дисципліни та іншими соціально-економічними чинниками.
          На рівень працездатності потенціалу значний вплив статево  – вікова структура населення (додаток 7). Так, витрати чоловічої праці на роботах, що потребують значної фізичної сили, будуть більш ефективними порівняно з такими ж за кількістю та часом витратами жіночої праці. Тим більше,що є ряд виробництв (годинникове, електролампове, приладобудівне ), де жіноча праця є більш якіснішою і продуктивнішою, ніж чоловіча.
          Трудові ресурси  – частина населення країни, що має відповідний фізичний розвиток, знання і практичний досвід роботи, які потенційно можуть бути використані  в суспільному господарстві.
          До трудових ресурсів включають як зайнятих, так і потенційних працівників. В Україні до трудових ресурсів належить населення у працездатному віці. У складі робітників за межами працездатного віку понад 4/5 припадає на пенсіонерів. Сутність їхньої участі в суспільному виробництві пов’язаний з потребами суспільного господарства в робочій силі, досвіді конкретної особи, системою матеріального стимулювання, рівнем життя населення.
          Зміни чисельності  трудових ресурсів залежить від природного руху населення – народжуваності та смертності. За інших однакових умов швидкому зростанню населення відповідає швидке зростання трудових ресурсів і навпаки. Однак зміни в народжуваності на трудові ресурси вплинуть лише через 16 років. Співвідношення чисельності поколінь, що вступають у працездатний вік, також змінюється. Частка населення працездатного віку в загальній чисельності жителів України в 1998 р. дорівнювала 54,1, у 2006 р. – 55,6 %.
          Сучасне виробництво  зумовлює об’єктивну необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Це забезпечується через освіту, загальну культуру, глибоку професійну підготовку і спеціальні заняття, творче ставлення до праці та свідому дисципліну.
    Зростає частка робітників з вищою та середньою  спеціальною освітою      ( 90 % зайнятих). Кожний четвертий має диплом вузу чи технікуму. Рівень освіти жінок досягнув рівня освіти чоловіків. В умовах переходу до ринкової економіки потрібен механізм економічно ефективної раціональної зайнятості. Чисельність зайнятих у суспільному господарстві України становить приблизно 25 млн. осіб.
          Величина і структура  працересурсного потенціалу, особливості  його розміщення значною мірою впливають  на галузеву і територіальну структуру  господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там, де їх надлишок – трудомісткі. До трудових ресурсів тяжіють виробництва легкої промисловості, точного машинобудування, вирощування технічних та овочевих культур та ін. Певні вимоги до статевого складу ресурсів висувають галузі важкої промисловості (чоловіча праця), легкої і харчової промисловості, сфери послуг (переважно жіноча праця). Високі вимоги до кваліфікації працівників постають у приладобудуванні, електро і радіотехнічній промисловості, літако і ракетобудуванні та ін.
    Особливо  значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені  трудовими ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей  в структурі господарства, значною  мірою обумовлюють потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток виробництв внутрішньорегіонального значення та ін.[11, с. 98]
    За  забезпеченістю працересурсним потенціалом  всі регіони України в сучасний кризовий період відносяться до праценадлишкових, але за умови соціально-економічного піднесення багато з них належали до працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух населення.
    Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають  відповідно ті області, які мають  найбільшу кількість населення  і високу частку працездатних людей. В Україні трудові ресурси  становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди – 91.2%, незначну частку становлять зайняті особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).
    За  забезпеченістю працересурсним потенціалом  всі регіони України можна  поділити на три групи:
  1) із  значною часткою працездатного населення, але дуже низькими показниками природного руху, значним механічним відтоком людей (Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Київська області).;
  2) із  значною часткою працездатних  людей, високими показниками “старіння”  населення, від’ємними або незначними додатними показниками природного приросту населення, значним механічним відтоком населення (Одеська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Львівська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області, Автономна Республіка Крим)
  3) з  найнижчою в Україні часткою  працездатного населення, дуже  низьким (від’ємним) природним  приростом населення, найвищою  часткою осіб пенсійного віку, із значним відтоком населення  (Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Черкаська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернівецька області).
    Найгірший стан щодо збільшення працересурсного  потенціалу в областях третьої групи, тому реструктуризація їх господарства повинна відбуватись у напрямі  розвитку непрацемістких галузей.
    Рівень  зайнятості населення (відношення зайнятого  населення до всього працездатного) в Україні постійно знижувався, в 2006 р. він становив 56.6% (в 1996 р. – 70.4%) внаслідок згортання виробництва в період загальної економічної кризи (додаток 8).
    За 1996-2006 рр. чисельність зайнятого населення зменшилася на 5.1 млн.осіб (20%). У всіх галузях господарства, крім фінансової сфери та управління, відбулося скорочення працівників, найбільше у матеріальному виробництві, зокрема у будівництві – в 2.2 рази, промисловості – 1.7 раза. Змінилася також структура зайнятості, якщо в 1996 р. все зайняте населення працювало у галузях економіки, то вже в 2006 р. майже 10 млн.осіб – у інших сферах економічної діяльності, передусім об’єктах ринкової інфраструктури (біржах, консалтингових компаніях та ін.). Частка працівників матеріального виробництва зменшилась із 67.2% у 1996 р. до 49.7% у 2006 р., відповідно людей, що працюють у сфері послуг – збільшилась з 32.8 до 50.3%. Але це зовсім не означає, що збільшення частки останніх відбулося внаслідок збільшення кількості працівників. Це було досягнуто неоднаковими темпами скорочення працівників, значно більшими у галузях матеріального виробництва, ніж у сфері послуг. Збільшення кількості і частки зайнятих відбулося тільки у сфері управління та у галузях фінансування, кредитування і страхування. Склалася в сучасних умовах така ситуація, що на 1000 працівників виробничої сфери припадає 71 управлінець (в 1994 р. – 23), на кожну 1000 працівників взагалі – 42 управлінців (в 1994 р. – 16), що в умовах загального падіння виробництва зовсім не є виправданим. Якщо подивитись на особливості зайнятості населення у регіонах України, то побачимо, що найнижчий рівень зайнятості населення спостерігається в тих областях, де найбільші темпи спаду виробництва, де обмежена сфера прикладання праці (додаток 9). Одночасно збільшується кількість безробітних людей. Безробітними в Україні вважають працездатних громадян, які не мають заробітку або інших передбачених законодавством прибутків, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до роботи. Вони становлять 8.7% (в 1999 – 5.6%) від працездатного населення. За визначенням Міжнародної організації праці, безробітними вважаються особи працездатного віку, зареєстровані і незареєстровані у державній службі зайнятості), які або не мають роботи (прибуткового заняття), або шукали роботу та намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні, або готові приступити до роботи впродовж двох наступних тижнів. До безробітних також відносяться, за оцінками цієї організації:
1) особи,  які приступають до роботи  впродовж найближчих тижнів;
2) ті, що  знайшли роботу і чекають відповіді; 
3) ті, що  шукають роботу і зареєстровані  у службі зайнятості;
4) які  навчаються за направленням служби  зайнятості.
    Крім офіційно зареєстрованих безробітних, близько 30-40% працездатного населення регіонів тимчасово не працюють, або зайняті неповний тиждень чи декілька днів на місяць (т.з. “приховане безробіття”). Ці люди разом з офіційно визнаними безробітними реально відображають рівень зайнятості трудових ресурсів (цей рівень майже в 3 рази нижчий від офіційного).
    В умовах постійно зростаючого безробіття відбувається формування ринку праці. Ринок праці - це співвідношення між попитом і пропозицією на робочу силу.[7, с. 98] 

2.2 Зайнятість населення 
    Основні стадії зайнятості населення полягають  у формуванні, розподілі, перерозподілі  й використанні трудового потенціалу. Водночас зайнятість населення виявляється у специфічних її формах залежно від соціальних та економічних умов життєдіяльності окремих регіонів. Зайнятість – це діяльність громадян,спрямована на задоволення особистих потреб через доход у грошовій або натуральній формах.
    Найважливішим елементом надійної системи соціального захисту населення є забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення. З цією метою було прийнято Закон України «Про зайнятість населення». Він визначив правові, нормативні, організаційні та економічні форми зайнятості в умовах ринкової економіки, рівноправного функціонування різних форм власності, а також державні гарантії прав громадян на працю. Цей законодавчий акт конкретизує мету і завдання економічного механізму державного регулювання зайнятості населення. Відповідно до нього регіональні адміністрації мають право приймати рішення у сфері зайнятості з урахуванням конкретної ситуації щодо використання трудових ресурсів, яка обумовлена демографічними, організаційними, економічними і соціальними особливостями регіонів.
    Розрізняють повну й ефективну зайнятість. Повна зайнятість – це надання  суспільством усьому працездатному  населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну плату, або для отримання інших видів доходу.
    Ефективна зайнятість – це зайнятість, що провадиться  відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.
    Ефективна зайнятість передбачає як обов’язкову  умову кількісну й якісну відповідність  між наявними робочими місцями і  наявними трудовими ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікована структура сукупного працівника має відповідати умовам і структурі виробництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.
    Все населення за міжнародними стандартами поділяється на «економічно активне» й «економічно пасивне». До економічно активного населення належать особи найманої праці, самостійні робітники, особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка), неоплачувані члени сім’ї працездатного віку, особи, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого дня, учні та особи, які проходять профпідготовку.
    Все населення можна поділити на три  групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, які перебувають у спеціалізованих закладах ( в психічних лікарнях ) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працювати (надомники, учні, пенсіонери), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу входять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.
    За  міжнародним стандартом економічно активне населення поділяють  на три категорії: зайняті; безробітні; поза робочою силою (економічно неактивне населення: інваліди, люди похилого віку, студенти, діти до 15 років).
    До  економічно пасивного населення  відносяться всі категорії осіб, незалежно від віку і статі, які не ввійшли до вище зазначеної групи. Міжнародне стандартне визначення безробіття базується на трьох критеріях, які мають задовольнитися водночас: «без роботи», «зараз готовий приступити до роботи», «шукає роботу».
    В умовах переходу до ринкової економіки  урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов’язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення нерегламентованої зайнятості населення,тобто самозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, водночас може брати участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи. Значних масштабів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.[14, с. 133]
    Рівень  зайнятості населення (відношення зайнятого  населення до всього працездатного) в Україні постійно знижувався, в 2006 р. він становив 56.6% (в 1996 р. – 70.4%) внаслідок згортання виробництва в період загальної економічної кризи. Тому для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку продуктивних сил велике значення має аналіз балансу трудових ресурсів. Цей документ характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами.
    Баланси трудових ресурсів поділяють на звітні й прогнозні. У звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату, в прогнозних – використання їх відповідно до завдань економічного і соціального розвитку. Баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають кореспондувати. На регіональному рівні інколи виникає невідповідність між структурними частинами балансу. У разі, якщо переважає ресурсна частина звітного балансу, в прогнозному балансі треба передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. Для аналізу регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де спостерігається їх надлишок, зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у районах з дефіцитом робочої сили.[9, с. 156] 

2.3 Міграції в Україні
          Міграція населення  – це процес переміщення індивідів у просторі, пов’язаний зі зміною місця проживання назавжди або на певний досить тривалий термін.
          Трудові ресурси  розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається  недостача робочої сили, в той  же час, як в інших країнах населення  набагато перевищує потреби в  робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає.
Основні причини існування міжнародної  трудової міграції:
а) з боку країни, з якої йде міграція:
    велика густота населення.
    масове безробіття.
    низький життєвий рівень і заробітна плата.
    виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).
б) з боку країн, які приймають міграцію:
    потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.
    потреба у додатковій дешевій робочій силі.
    порівняно висока зарплата.
    Протягом останнього десятиліття міграційні процеси відбувалися за нових географічних,правових та економічних умов, пов’язаних з виникненням нових незалежних держав, ринковими реформами, входженням України до міжнародної системи обміну населенням.[6, с. 51]
          Формування міграційних  потоків відбувається під дією специфічних  закономірностей, найстійкішими з  яких є:
    пріоритет економічних чинників у формуванні системи потоків добровільної міграції – основна маса переміщень у просторі викликана бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан;
    диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якісних характеристик індивідів – підвищений ступінь участі в міграційному русі
    притаманний молодим, добре освіченим особам, які не перебувають у шлюбі, мають кращий стан здоров’я, певні особливості характеру (ініціативність, сміливість);
    функціонування двох протилежно направлених потоків – досить тривале існування потоку міграції в певному напрямку приводить до формування зворотного потоку внаслідок повернення частини мігрантів, яким не вдалося закріпитись на новому місці;
    інерційність потоків міграції – переміщення населення в установленому напрямку продовжується ще деякий час після того, як припиняється дія чинників, що зумовили формування відповідного потоку;
    визначальний вплив на формування обсягу переміщень міграційних можливостей регіону виходу та міграційної ємності регіону вселення, показниками яких є чисельність населення, - міграційний потік тим масові- ший, чим більші за чисельністю населення регіони, між якими він проходить;
    залежність обсягів міграцій від відстані – чим ближче розташовані регіони, тим, за інших умов, інтенсивніші міграційні зв’язки між ними;
    взаємозв’язок міграційних процесів та ментальних особливостей населення – чим більший ступінь спорідненості менталітету жителів двох регіонів (схожість мов, звичаїв, релігії, репродуктивних установок), тим інтенсивніші міграційні контакти, а наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню соціальних ознак.
    Залежно від причин міграції бувають: економічні, політичні, релігійні, гуманітарні, екологічні, воєнні. За терміном міграції поділяються на: постійні, сезонні, тимчасові. Залежно від характеру переміщення населення розрізняють міграції зовнішні (переміщення людей із країни у країну – еміграція, імміграція) та внутрішні (переселення людей всередині країни, здебільшого із села до міста, що посилює процес урбанізації).[5, с. 174]
    Особливе  місце посідають так звані  маятникові міграції робочої сили –  переїзди від місць проживання до місць роботи і назад, поширені здебільшого у приміських зонах. Міграційні процеси складаються з потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період (як правило, за рік). Різниця між числом прибуття та тих, що виїхали за цей період часу, визначається як сальдо міграцій, яке відображає збільшення або зменшення чисельності населення даної території за вказаний період і може бути позитивним (додатним) або негативним (від’ємним).
    Більша  частина всіх переїздів відбувається всередині регіонів України і близько третини – між ними, загальна міграційна інтенсивність збільшується у напрямі із заходу на схід. Найпотужнішими є міграційні потоки між сусідніми областями. Основним реципієнтом у міжрегіональному обміні населенням є м. Київ, причому його міграційний приріст збільшується. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається також на Харківщині, Дніпропетровщині та у м. Севастополі. Змінився характер міграційного обміну між містами та селами. На відміну від попередніх десятиріч потужний відплив сільського населення значно зменшився.
    Істотно скоротилися зовнішні міграції. Основним партнером в обміні населенням для  України залишається регіон СНД (додаток 9), передусім, Росія. Проте бурхливі переміщення початку 90-х р. р., що характеризувалися масовою репатріацією, поверненням депортованих, припливом біженців з «гарячих точок», змінилися в цілому паритетною міграцією, обсяги якої у 2006 році були у шість разів меншими, ніж на початку минулого десятиріччя.
    За  останні роки спостерігається «відплив мізків» - майже чверть вибулих мають вищу освіту, що на третину більше, ніж серед емігрантів до країн СНД та Балтії. Більшим є також відсоток осіб працездатного віку, тобто найактивніших у репродуктивному та економічному відношенні. Тому обумовлені еміграцією опосередковані демографічні втрати значно перевищують прямі. Поступово цей напрям еміграції втрачає етнічне забарвлення. Якщо на початку 90-х р. р. євреї становили 61,2 % емігрантів, то у 2006 р. – лише 18,1 %; 49,2 % - українці, 16,8 % - росіяни.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.