На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Медичне страхування в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 12.10.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..6
РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ………..8
      Економічна суть поняття медичного страхування……………………..8
      Особливості здійснення медичного страхування. Обов’язкове та добровільне медичне страхування……………………………………..10
   1.3. Правові засади здійснення  медичного страхування……………………17
РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ……………………………………………………21
   2.1. Оцінка сучасного стану медичного  страхування в Україні……………………………………………………………………………21
   2.2. Аналіз джерел фінансування  медичного страхування………………….25  
РОЗДІЛ  ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ……………………………………………….28
   3.1. Проблеми та перспективи впровадження  обов’язкового  медичного страхування та в Україні………………………………………………………...28
   3.2. Зарубіжний досвід функціонування  ринку медичного страхування  ….32
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...41
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….…44
ДОДАТКИ………………………………………………………………………..48
ВСТУП
  Організація охорони здоров'я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров'я.
  Актуальність  даної теми полягає у тому, що охорона здоров’я України залишається найменш реформованою галуззю народно-господарчого комплексу в Україні; економічний і правовий статус медичних закладів, їх система фінансування, організаційна структура управління та порядок надання медичних послуг лишилися на рівні радянських часів. І тому, недоліки системи охорони здоров’я, кардинальні зміни у соціально-економічній сфері, незадовільна екологічна ситуація, поглиблена наслідками Чорнобильської катастрофи, кризова демографічна ситуація і погіршення стану здоров’я населення вимагають нагального вдосконалення організації і поліпшення  діяльності галузі медичного страхування.
  Незважаючи  на Конституційні норми щодо забезпечення медичною допомогою населення України, система охорони здоров’я у більшості випадків не дає можливості отримати безоплатну медичну допомогу, що знижує доступ населення до медичних послуг.
  В Україні на сьогодні існує система державного соціального солідарного медичного забезпечення, заснованого на перерозподілі органами державної влади та місцевого самоврядування податкових надходжень на користь медичного забезпечення. Однак держава не в змозі, не тільки виділити достатньо фінансів для забезпечення якісного лікування, але й ефективно використати ці кошти.
  Метою курсової роботи є поглиблення вивчення основ медичного страхування, а також здійснення аналізу сучасного розвитку медичного страхування в Україні та напрями його вдосконалення враховуючи зарубіжний досвід.
  Завдання  курсової роботи:
  - розкрити основні  теоретичні  засади медичного страхування  та особливості його здійснення;
  - провести аналіз сучасного стану  розвитку медичного страхування  в Україні;
  - дослідити основні проблеми впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні та шляхи його вдосконалення на основі зарубіжного досвіду.
  Україні бракує ефективної системи охорони  здоров‘я. Крім того добровільне медичне  страхування залишається нерозвиненим. Протягом багатьох років дискусії точаться навколо питання запровадження загальнообов’язкового медичного страхування як частини соціальних нарахувань на заробітну плату. Такий підхід знаходить підтримку як з боку Міністерства охорони здоров‘я, так і з боку Ліги страхових організацій.
  Отже, об’єктом дослідження виступає загальнообов’язкове медичне страхування та проблеми його впровадження в Україні.
  Предметом дослідження є розвиток медичного страхування в Україні.
   Зокрема, у науковій та фаховій літературі з цього питання значну увагу приділено  саме  особливостям, функціям, тенденціям та закономірностям розвитку даного виду страхування. Так, цим питанням присвячували роботи такі вітчизняні науковці, як Богуславський Є.І., Рудень В.В., Кісельов Є.М., Черешнюк Г.С., Капшук О.Г., Пилипчук В.Л.,  Пащенко В.М.  та інші. Також дана проблематика неодноразово розглядалися  і у публікаціях директорів та менеджерів страхових компаній, що працюють на ринку добровільного медичного страхування України: Воробйова Н., Солдатенко О., Миронова Г., Ковальова В., Яковлева Т., Поліщук Є., Єрмілов В., Стеценко В.
   РОЗДІЛ  І
   ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ 

   1.1 Економічна суть поняття медичного  страхування 

   Бути  захищеними від ризику непередбачених витрат на лікування хвороб, які  порушують нормальне гармонійне життя, — природне бажання кожної людини. Метою медичного страхування є забезпечення громадян страховим захистом на випадок непередбачуваних медичних витрат.
   Медичне страхування – це страхування  на випадок утрати здоров’я  з будь-якої причини, в тому числі у зв’язку з хворобою та нещасним випадком, яке передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини [3,с.96]. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.
   Економічна  сутність його полягає в тому, що, сплативши одноразово страховий внесок значно менший, ніж вартість усіх медичних послуг, громадяни мають можливість протягом року безкоштовно користуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках із платним обслуговуванням.
   Об'єктом  медичного страхування є життя та здоров’я громадян, а також майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов’язані з витратами на одержання медичної допомоги.
   Мета  його проведення полягає в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених  коштів і фінансування профілактичних заходів:
   - відвідування лікарів та амбулаторне  лікування;
   - придбання медикаментів;
   - лікування у стаціонарі;
   - отримання стоматологічної допомоги;
   - проведення оздоровчих та профілактичних заходів [1,c.168].
   Найбільшу зацікавленість викликають системи соціального медичного страхування, оскільки вони мають ряд переваг над іншими системами. Передусім, над приватною системою, бо система соціального медичного страхування, як і бюджетна, фінансується за рахунок централізовано створеного фонду, забезпечуючи за інших рівних умов однакові соціальні гарантії у наданні медичної допомоги населенню незалежно від обсягу фінансової участі пацієнтів та їх платоспроможності. Тобто соціальне медичне страхування діє на умовах солідарності та принципу «багатий платить за бідного, здоровий - за хворого, молодий - за старого» [4,c.82].
   За  бюджетної системи охорони здоров’я страхування або відсутнє зовсім, або є незначним. Бюджетна система фінансування охорони здоров’я передбачає використання коштів податкових надходжень до бюджету, але саме це не сприяє стабільності фінансового забезпечення охорони здоров’я.
   Суб’єктами добровільного медичного страхування є:
   - страховики – незалежні страхові  компанії (організації), які мають  статус юридичної особи, ліцензію  на право здійснювати добровільне медичне страхування;
   - страхувальники – окремі дієздатні громадяни, підприємства, які представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;
   - застраховані – це громадяни,  на користь яких укладаються  договори страхування. Якщо фізична особа укладає договір страхування щодо себе самої, то страхувальник і застрахований є однією особою.
   - медичні установи – це установи, що надають допомогу на кошти  медичного страхування і також  мають ліцензію на здійснення  лікувально-профілактичної діяльності [13,c.7].
   Основна частина медичних установ належить державі. Державна або бюджетна система  фінансується із загальних податкових надходжень у державний бюджет та охоплює всі категорії населення. Управління та планування здійснюється центральними та місцевими органами влади. Нині такі системи існують в Італії, Іспанії, Данії, Ірландії, Швеції.
   Медичне страхування - це важливий елемент системи страхової медицини, який забезпечує:
   - обґрунтованість розміру грошових  внесків страхувальників і виплат  із фонду актуарними розрахунками, тобто специфічною системою математично-статистичних та економічних викладок;
   - мінімізацію внесків страхувальників  шляхом солідарної розкладки  витрат між усіма учасниками страхування, а також шляхом загальноприйнятої в страховій справі практики одержання прибутку від резервних, інших тимчасово вільних коштів і реінвестування його в основну діяльність фондів;
   - забезпечення відповідно цільової  мобілізації засобів цільового,  співрозмірного й адресного витрачання їх на основі специфічної системи роботи з категоріями страхового ризику, страхового випадку і страхового покриття, контролю вартості медичного обслуговування;
   - відокремленість коштів фондів  від державного бюджету і зменшення впливу держави на фонди на користь активізації суспільного контролю і впливу [4,c.90].
   Отже, на основі вище викладеного матеріалу  можна зробити висновок, що медичне страхування – це форма особового страхування, що гарантує громадянам отримання медичної допомоги при настанні страхової події за рахунок нагромаджених страхових фондів. Соціальна та економічна ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини. 
 

   1.2. Особливості здійснення медичного  страхування. Обов’язкове та добровільне медичне страхування. 

   Особливість здійснення медичного страхування  полягає у тому, що воно може проводитись як у добровільній, так і в обов'язковій формах. Обом формам властиві свої переваги та недоліки. У той самий час обов'язкове медичне страхування (ОМС) має одну суттєву перевагу — воно забезпечує регулярність надходження грошових коштів, створюючи тим самим можливість планувати медичну допомогу. Треба зазначити, що в Україні система охорони здоров'я населення має виключно бюджетне фінансування.
   Обов'язкова форма медичного страхування  використовується, як правило, у тих  країнах, де переважне значення має  суспільна охорона здоров'я, а  добровільна - там, де поширені приватні страхові програми [36,c.245].
   Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю [12,c.24].
   Обов'язкове медичне страхування базується  на таких принципах:
   1) принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг.
   2) принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування - це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів).
   3) некомерційний характер обов'язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток - це несумісні речі. Прибуток від проведення обов'язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення [17,c.62].
   Для обов'язкового медичного страхування  характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.
   За  умовами обов'язкового медичного  страхування роботодавці мають  відраховувати від своїх доходів  страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров'я.
   В основу проведення обов'язкового медичного  страхування закладаються програми обов'язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися [3,c.188].
   Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.
   Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі договору зі страховими медичними  організаціями, який передбачає обов'язок медичної установи надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні строки (у межах програми обов'язкового медичного страхування). У договорі встановлюються обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат. За надання медичних послуг медичні установи одержують плату. Медична установа несе відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги застрахованому, невідповідність медичних послуг за обсягом та якістю умовам договору зі страховою медичною організацією [40,c.72].
   Добровільне медичне страхування (ДМС) є доповненням до обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування. Програми добровільного медичного страхування розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг (наприклад, у разі стаціонарного лікування або виклику лікаря додому); контингенту застрахованих (послуги дітям або дорослим); переліку медичних установ, що їх пропонує страхова організація для виконання програми добровільного медичного страхування; від вартості надаваних послуг [4,c.89].
   Добровільна форма медичного страхування  передбачає застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організації настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування. Поява добровільної форми медичного страхування зумовлена тим, що обсяг послуг й умови надання медичної допомоги за програмами обов'язкового медичного страхування обмежені.
   Програми  добровільного медичного страхування  передбачають заходи, які розширюють можливості й поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги населенню. До цієї роботи через систему добровільного медичного страхування вдається залучати найкваліфікованіших медичних кадрів, підвищуючи якість медичних послуг.
   Об'єктом  добровільного медичного страхування є майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги. Добровільне медичне страхування базується на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров'я.
   Суб'єктами добровільного медичного страхування  є: страхові компанії, які мають відповідну ліцензію; страхувальники: фізичні та юридичні особи; медичні заклади незалежно від форми власності [11,c.18].
   Відносини між суб'єктами добровільного медичного страхування будуються на основі двох договорів: договору страхування, що укладається між страховиком та страхувальником, і договору на надання лікувально-профілактичної допомоги, який укладається між страховиком та лікувально-профілактичним закладом.
   Страхувальник зобов'язаний згідно з угодою:
   1) вносити у встановленому порядку страхові внески (платежі);
   2) вживати залежні від нього заходи щодо усунення несприятливих факторів впливу на здоров'я застрахованих;
   3) надавати страховикам інформацію про здоров'я, умови праці та побуту контингентів населення, які підлягають страхуванню;
   4) укладати зі страховиками угоди про страхування третіх осіб [39,c.23].
   Медична допомога в системі медичного  страхування може бути надана і самостійно практикуючими лікарями, які мають на це право. Добровільне медичне страхування провадиться в межах створених страховою медичною компанією правил і може бути індивідуальним або колективним.
   Договір добровільного медичного страхування  укладається на підставі заяви страхувальника. Факт укладення договору засвідчується страховим полісом. Як договір, так і поліс добровільного медичного страхування можуть мати типову форму, рекомендовану для використання страховикам. У договорі страхування вказується розмір страхових внесків і порядок їх сплати, умови й строки набуття договором чинності, а також його припинення, порядок визначення і виплати страхової суми, можливість і порядок зміни початкових умов договору страхування [22,c.98].
   Договір добровільного медичного страхування  включає перелік умов, за яких страхова організація має право не виконувати свої зобов'язання зі страхової виплати. Страховик управі не відшкодовувати медичній установі вартість послуг, наданих застрахованому, коли той звернувся до цієї установи у зв'язку з травматичними пошкодженнями, яких він зазнав у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи іншого розладу здоров'я внаслідок здійснення умисного злочину, у разі спроби самогубства або умисного заподіяння собі тілесних пошкоджень. Крім того, страховик має право відмовити в оплаті медичних послуг, якщо застрахованим одержані послуги, які не були передбачені договором страхування.
   Послуги з добровільного медичного страхування  можна поділити на види, які передбачають виплати, не пов'язані з вартістю лікування (страхування на випадок установлення діагнозу захворювання, страхування на випадок захворювання у зв'язку із травмою, страхування добових виплат і т. ін.), і види, які забезпечують компенсацію витрат на лікування (страхування витрат на перебування в лікарні; страхування хірургічних витрат, страхування витрат на післяопераційний догляд і т. ін.). Для застрахованих найбільший інтерес становлять види страхування, які гарантують не лише оплату, а й можливість дістати медичну допомогу [34,c.600].
   Основні відмінності обов'язкового і добровільного медичного страхування один від одного полягають в наступному:
   а) по класифікації галузей:
   — обов'язкове медичне страхування - один з видів соціального страхування;
   — добровільне медичне страхування  — один з видів особистого страхування або майнового страхування (наприклад, в більшості європейських країн, оскільки йдеться саме про страхування витрат);
   б) по кругу (обхвату) страхувальників (застрахованих):
   — для обов'язкового медичного страхування  характерний загальний, масовий обхват;
   — для добровільного медичного  страхування - через принцип добровільності укладення договору носить вибірковий характер і може виявлятися у формі  як колективного, так і індивідуального страхування;
   в) за ознакою інструментів правового регулювання:
   — обов'язкове медичне страхування  регламентується законом про обов'язкове страхування;
   — добровільне медичне страхування  регулюється чинним цивільним законодавством і спеціальним страховим законодавством (наприклад, законом про договір  страхування, як в Германії, або законом про організацію страхової справи в РФ, як в Росії);
   г) по суб'єктному складу:
   — обов'язкове медичне страхування  здійснюється, як правило, державною  організацією і страхувальниками виступають працедавці;
   — добровільне медичне страхування здійснюється приватними страховими організаціями і страхувальниками виступають юридичні особи і громадяни по власному волевиявленню;
   д) по порядку встановлення умов страхування:
   — у обов'язковому медичному страхуванні  визначаються державою і, як правило, закріплюються в законі про обов'язкове страхування;
   — у добровільному медичному страхуванні  умови страхування, полісні умови, тарифи і тому подібне визначаються комерційними страховими компаніями за узгодженням з органом по нагляду за страховою діяльністю;
   е) по джерелу фінансування:
   — у обов'язковому медичному страхуванні - це внески працедавців, державний бюджет;
   — у добровільному медичному страхуванні - джерело формується з особистих  доходів громадян, прибутку працедавців, і за природою своїй це добровільні витрати страхувальників;
   ж) за об'ємом страхового покриття:
   — обов'язкове медичне страхування  гарантує стандартний мінімальний  об'єм послуг, при цьому програма, як правило, затверджується компетентним органом державної влади;
   — у добровільному медичному страхуванні програма страхування і об'єм послуг встановлюються правилами страхування і договором страхування;
   з) по вживаних принципах контролю якості медичних послуг:
   — у обов'язковому медичному страхуванні  система контролю якості визначається компетентним органом державної влади;
   — у добровільному медичному страхуванні  система контролю якості встановлюється договором страхування [40, с.73-74].
   Отже, медичне страхування за формами проведення поділяється на обов’язкове та добровільне. Обов'язкове медичне страхування здійснюється державною організацією і страхувальниками виступають працедавці. Добровільне медичне страхування здійснюється приватними страховими організаціями і страхувальниками виступають юридичні особи і громадяни по власному волевиявленню 
 

    1.3. Правові засади здійснення медичного страхування 

   Основи  законодавства України про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  передбачають функціонування пенсійного страхування, страхування на випадок безробіття, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності та соціального медичного страхування [29].
   Всі ці згадані види соціального страхування вже здобули належного законодавчого забезпечення у спеціальних законах України, крім соціального медичного страхування.
   Медичне страхування знаходиться на першій позиції серед переліку видів обов’язкового страхування, визначених статтею 7 Закону України “Про страхування” [26]. Але поки що немає єдиного концептуального підходу до запровадження обов’язкової форми медичного страхування.
   У Верховній Раді перебувають декілька проектів законів «Про загальнообов’язкове  державне соціальне медичне страхування», які мають певні відмінності, зокрема щодо кількості фондів страхування та форми їх власності. В Україні запроваджується єдина система обліку інформації охорони здоров’я України (див. додаток А) [25].
   Законодавчим  підґрунтям для введення загальнообов'язкового соціального медичного страхування являються:
   - Указ Президента України від 14.11.2000 р. «Про проведення експерименту в м. Києві та Київській області з загальнообов'язкового державного соціально-медичного страхування».
   - Закон України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»
   - Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»
   - Закон України «Про проведення експерименту в м. Києві та Київській області з загальнообов'язкового державного соціально-медичного страхування» [10].
   Основною  метою загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування являється посилення відповідальності та зацікавленості органів державної влади, підприємств, організацій та населення в охороні здоров’я та забезпечення гарантованого рівню медичної допомоги та профілактичних заходів.
   Медичне страхування є встановленням  гарантій громадянам при виникненні страхового випадку в отриманні  гарантованого рівня медичної допомоги за рахунок накопичених, коштів і фінансування профілактичних закладів [40,c.73].
   Серед останніх ініціатив можна вказати  приклади 2008 р., коли були запропоновані  законопроекти з однаковою назвою („Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”), положення яких присвячені проблемам запровадження та правового регулювання обов’язкового медичного страхування. Йдеться про проект, який внесли Я.М. Сухий, Л.Л. Денисова, С.В. Шевчук, М.В. Мельничук та проект, який внесли С.С. Бульба, Л.С. Григорович, В.Г. Карпук, Л.В. Стасів [25]. Незважаючи на однакову назву зазначених проектів, вони багато в чому є відмінними.
   Відповідно  до названих проектів окремим суб’єктом  правовідносин у сфері обов’язкового  медичного страхування є Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України.
   З правового погляду цей фонд –  це фінансово-кредитна організація, що має специфічні функції збору  і акумуляції фінансових коштів для  подальшого фінансування організації  та надання медичної допомоги, а також контролю за використанням фінансів.
   Фактично  фонд є суб’єктом медичних правовідносин  у сфері медичного страхування, але його функції специфічні, на відміну від інших суб’єктів (громадяни, роботодавці, медичні установи). Формування монополістичного державного фонду з обов’язкового медичного страхування не буде ефективним, оскільки він не дасть змоги вирішити існуючі проблеми, а навпаки, посилить їх негативні наслідки. Перш ніж запроваджувати обов’язкове медичне страхування, необхідно зробити попередні розрахунки щодо витрат, пов’язаних зі втіленням цієї системи. Тоді стане зрозумілим, чи може бути задіяна комерційна складова (акумулювання коштів обов’язкового медичного страхування у страхових медичних компаніях) у вирішенні загальнодержавного завдання [15,c.18].
   У проекті Закону України "Про загальнообов'язкове державне медичне страхування" пропонується створення ще одного додаткового  Фонду, що приведе не тільки до збільшення штату чиновників по всій Україні, але  і збільшенню витрат на його зміст [25].
   За  підрахунками різних відомств дефіцит  фінансування програм охорони здоров'я  складає від 30 до 65 млрд гривень, і  у котрий раз велику частину цієї суми пропонується витягнути з реального  сектора економіки. А це у свою чергу означає, що близько 35,7 млрд гривень увійдуть до валових витрат, збільшиться вартість товарів, робіт, послуг. В умовах ринкової економіки, глобалізації, а особливо враховуючи період світової кризи, цей чинник украй негативно вплине на конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника і поховає ті підприємства, які ще утримуються на плаву і наповнюють бюджет [38].
   Запроваджувати  обов'язкове медичне страхування  необхідно, де замовником послуг буде страховий фонд. Держава має надати страхувальникам такі ж податкові  кредити, як і в страхуванні життя, оскільки не може, як це передбачено Конституцією забезпечити громадян безкоштовними медичними послугами. Природно, такі преференції мають бути встановлені законами.
   Головною  особливістю законопроекту є  впровадження нового податку на фонд заробітної плати в сукупності із страховими внесками до інших фондів соціального страхування. Новий "медичний" податок необхідно розглядати в контексті загальної податкової реформи, щоб не спровокувати тіньові заробітні плати і зростання тіньової економіки. На сьогодні сумарний страховий тариф для роботодавців і найманих працівників з усіх видів страхування становить майже 42 % фонду оплати праці. Велике навантаження на фонд оплати праці є стримуючим чинником для розвитку бізнесу, протидіє "висвітленню тіньових" доходів [13,c.7].
   На  підставі усього вище сказаного, можна  зробити висновки, що запроваджувати обов'язкове медичне страхування, коли замовником послуг буде страховий фонд, необхідно. Держава має надати страхувальникам  такі ж податкові кредити, як і  в страхуванні життя, оскільки не може, як це передбачено Конституцією, забезпечити громадян безкоштовними медичними послугами. Природно, такі преференції мають бути встановлені законами. Тобто, мова може йти тільки про пакет законів, які слід прийняти одночасно: «Про обов'язкове соціальне медичне страхування», закон, що встановлює стандарти і види наданих медичних послуг з обов'язкового медичного страхування, про установи галузі охорони здоров'я, про внесення змін і доповнень до законів, що діють, про обкладення податком прибутку підприємств і доходів фізичних осіб. 
 
 
 
 
 
 
 

   РОЗДІЛ  ІІ
     АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ  МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ 
 

   2.1. Оцінка сучасного стану медичного страхування в Україні 
 

   З метою сприяння розвитку відкритого та доступного ринку медичного страхування в Україні в березні 1999 р. було створено Асоціацію «Українське медичне страхове бюро». Членами цієї Асоціації є 28 страхових компаній України та інші юридичні особи, які представляють 12 областей України, АР Крим та м. Київ.
   За  даними опитувань, що проводяться в Україні, доля громадян, застрахованих в системі добровільного медичного страхування, серед дорослого населення (16 років і старше) склала 4,5% в жовтні 2008 року і 4,7% в листопаді 2009 року [16,c.65].  Для багатьох застрахованих страхувальниками виступають працедавці. Доля індивідуальних клієнтів за власною ініціативою, по оцінках більшості страхових компаній, поки незначна. На ринку медичного страхування зростає концентрація страхових платежів в руках найбільших страхових компаній. Основними клієнтами по даному виду страхування залишаються корпорації, для них це інструмент мотивації співробітників.
   Для більш наглядного розуміння ситуації на ринку ДМС, необхідно провести аналіз показників даного ринку.
   Медичне страхування займає досить помітну частку в структурі валових страхових премій (4%), але зважаючи на стабілізацію та розвиток даної галузі можна сподіватись на зростання цієї частки. Страхові премії за видами страхування у І кварталі 2010 року наведено на рис. 2.1. 

     

   Рис. 2.1. Структура валових страхових премій у розрізі видів страхування станом на 1 квартал 2010 року (млн.грн,%) [38] 
 

   У структурі валових страхових  виплат медичне страхування займає більш вагому частину (12%) (див. додаток Б). 
   Так, за показниками вітчизняного страхового ринку  добровільного медичного страхування  за період 2006-2009рр. простежується приріст валових страхових премій та валових страхових виплат, що зображено у табл. 2.1.
   Таблиця 2.1.
   Валові  страхові премії та валові страхові виплати  за період 2006-2009 рр. [37]
   Рік    Валові  страхові премії, тис.грн.    Валові  страхові виплати, тис.грн.
   2006    326396,7    211448,2
   2007    433118,6    297184,4
   2008    578254,5    408819,76
   2009    941100,0    632400,0
 
   У структурі страхових виплат на страхування  медичних витрат в 2008 р. припадає  44,9 млн. грн. (30,2%), а в 2009 р. – 81,0 млн. грн. (45,3%); рівень страхових виплат на медичне страхування складає в 2008 р. – 463,1 млн. грн. (70,7%), а в 2009 р. – 551,4 млн. грн.(72,3%).
   Що  стосується 2010 року, за попередніми  підрахунками страхових компаній, в першому півріччі цього року програми ДМС принесли близько 440 млн грн. Для порівняння: за перше півріччя 2009 року ДМС принесло страховими компаніями 375 млн грн. премій (у додатку В наведені дані щодо валових страхових виплат за видами страхування за січень-червень 2009-2010 рр.) [25]. Це пояснюється поступовим виходом України із тяжкої фінансової кризи, поступовим налагодженням рівня довіри та свідомості населення, а також наявністю у останніх більшої кількості вільних коштів.
   Такий результат дає можливість робити позитивні прогнози учасникам ринку. У табл. 2.2 наведено топ-10 страховиків по ДМС та показники їх діяльності у першому півріччі 2010 року (станом на 01.06.2010).
   Таблиця 2.2.
   Топ-10 страхових компаній по ДМС [38]
Назва компанії Страхові премії, тис. грн. Частка ДМС  в портфелі, % Страхові виплати, тис. грн. Рівень виплат, %
1 ПРОВІДНА 53803,0 24,70 55030,3 102,28
2 НАФТОГАЗСТРАХ 32004,7 94,29 27774,0 86,78
3 ІНГО Україна 30368,8 14,79 24401,6 80,35
4 АХА 27512,0 7,87 12491,0 45,40
5 ІЛЬЇЧІВСЬКА 19484,2 33,55 15103,4 77,52
6 ПЗУ УКРАЇНА 17592,2 14,28 16839,6 95,72
7 УНІКА 16333,0 8,03 25802,6 157,98
8 АСКА 13751,5 9,68 18573,9 135,07
9 КРОНА 12556,2 64,46 5791,8 46,13
10 ДЖЕНЕРАЛІ ГАРАНТ 10282,8 7,80 6586,7 64,06
 
   Страхова  компанія «Провідна» є лідером на ринку медичного страхування.
   Так, на думку опитаних страховиків, в 2010 р. очікувалось збільшення, порівняно  з 2009 р., зборів премій по ДМС на 15-20%. Такий приріст ринку ДМС можливий за рахунок підвищення попиту на дані програми з боку вітчизняних підприємств, а також організованих колективів фізичних осіб. Експерти вважають, що зростання зборів премій на ринку ДМС в першу чергу обумовлений збільшенням вартості страхування. Аргументи в даному випадку досить прості: можна заплатити менше, але при цьому майже не отримувати медичного обслуговування або ж заплатити більше і укласти договір, що передбачає прийнятний набір страхових ризиків та медичних послуг.
   Показово, що на ринку як і раніше спостерігається  висока концентрація гравців. За підсумками першого півріччя 2010 р. двадцятка лідерів ринку зібрала близько 300 млн грн. страхових премій, а на Топ-50 страхових компаній довелося близько 350 млн грн [31].
   Вцілому ж на ринку ДМС присутні приблизно 100 страхових компаній. Потрібно враховувати, що більшість корпоративних клієнтів українських страхових компаній за програмами медстрахування становлять дочірні компанії або представництва великих іноземних компаній, які традиційно передбачають витрати на соціальні пакети для рядових співробітників і топ-менеджменту.
   В середньому програми ДМС подорожчали  в 2010 р. на 20-30% порівняно з  2009 . Якщо раніше поліси  ДМС в середньому коштували 1,5 тис.грн. в рік і більше, то тепер — 2,5-8 тис.грн.
   При цьому необхідно враховувати, що ціни на програми медичного страхування зростають вже не перший рік, наприклад, в 2009 р. вони зросли на 50-60%. Ціни на програми ДМС досягли свого піку в кінці I квартала 2010 р. і поступово пішли на спад [38].
   Отож, не можна стверджувати, що попит на поліси ДМС з боку вітчизняних страхувальників відсутній, а страхові компанії співпрацюють лише з західними клієнтами, напрацьованими в минулі роки. На тлі низького платоспроможного попиту на інші види страхування зберігається високий попит на програми ДМС з боку в першу чергу корпоративних клієнтів. На великих підприємствах подібний договір вже давно став невід'ємною частиною соціального пакету співробітників і використовується роботодавцями як один з методів додаткової мотивації працівників. 
 

2.2. Аналіз джерел  фінансування медичного страхування 
 

    Головним  чинником розвитку системи охорони  здоров’я будь-якої країни є показники  фінансування та стабільність його джерел. Кожна країна визначає способи їх формування на власний розсуд, ураховуючи політичне та економічне підґрунтя. Держави з великим національним прибутком (США, Велика Британія, Швейцарія тощо) відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення в порівнянні з менш розвиненими країнами (Індія, Єгипет, Мексика тощо).
   Фінансування  охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством [4,c.87].
   Ситуація  в медичній сфері наразі перебуває  в критичному стані, з бюджету  виділяється недостатньо коштів на здійснення послуг медичним персоналом, про вартість медикаментів, опалення лікарень та харчування хворих взагалі  можна забути. Оплата праці медиків майже у два рази менша, ніж у промисловості. Так, у квітні 2009 року середня заробітна плата в галузі становила 1155 гривень (у промисловості – 1886 гривень, в освіті – 1436 гривень).
    Україна фінансує галузь охорони здоров'я на 40-50% від потреби. Цих коштів вистачає лише на мізерну заробітну плату медикам та оплату комунальних послуг. За таких умов, громадянам України стає все важче реалізувати своє конституційне право на безоплатну охорону здоров'я, медичну допомогу.
    75% витрат на лікування, у тому числі на придбання ліків, пацієнти сплачують за власний кошт ( табл. 2.3). Отже, в Україні більшість коштів йде з власної кишені. 
 
 
 

    Таблиця 2.3.
    Порівняльна характеристика країн щодо фінансування охорони здоров’я [38]
    Країна     Частка  населення в загальних витратах на охорону здоров’я, %
    Україна     75
    Росія     60
    Країни, що розвиваються, з низьким рівнем доходів     в середньому 53
    Країни, що розвиваються, з високим рівнем доходів     33
    Країни  з розвинутою ринковою економікою     24
 
    Проведення реформ в охороні здоров’я України направлених на створення нової, бюджетно-страхової медицини стало життєвою необхідністю. Впровадження обов’язкового медичного страхування та поєднання його з бюджетним фінансуванням надасть можливість збільшити фінансові ресурси системи та забезпечити населення медичною допомогою гарантованою Конституцією України і як наслідок зменшити захворюваність та смертність.
    Стан  здоров’я населення України має  пряму залежність від рівня фінансування системи охорони здоров’я, але за останні 15 років, цей рівень не підіймався вище 3,4 % від ВВП, при мінімальній потребі у 5%. В той же час в країнах європейського регіону цей показник перевищує 10% [19, с. 25].
    Проблеми охорони здоров'я залишаються та продовжують поглиблюватися в умовах економічної кризи. В Україні видатки на медицину сягають лише 3-4% від ВВП, тоді як у Німеччині 10-11%, США – 11-14%.
    Так, у 2009 році рівень фінансування галузі зменшився до 2,9% від ВВП. Державним  бюджетом України на 2009 рік передбачено  фінансування у сумі 29,96 млрд. грн., що майже у два рази менше мінімальної  потреби, яка за розрахунками Міністерства охорони здоров'я України складає 56 млрд. грн.
    Державне  фінансування охорони здоров’я в 2009 році, у розрахунку на душу населення, складає 90 $, що у 60 разів менше ніж  у США, у 40-30 разів менше ніж  у країнах Євросоюзу та у 7-12 разів  менше ніж у найближчих сусідів  України - Молдови, Білорусії, Росії та Польщі [17, с.41].
    Для України найбільш прийнятним може стати  використання моделі, що передбачає 3-рівневу систему фінансування (рис.2.2) та застосування ринкових механізмів перерозподілу грошових коштів.  

    
     
    Рис. 2.2. Джерела фінансування медичного страхування [39] 

    Така  система має опиратися на ресурси  та накопичений досвід страховиків, сплату страхових внесків роботодавцями, фондами, бюджетні кошти. Держава при  застосуванні такої моделі відіграватиме  важливу роль як на етапі впровадження, так і в процесі функціонування моделі, зокрема, шляхом встановлення «правил гри», здійснення контролю за їх додержанням та бюджетного фінансування тих сфер ОМС, щодо яких ринковий механізм є недостатньо ефективним.
    Отже, впровадження обов’язкового медичного страхування та поєднання його з бюджетним фінансуванням надасть можливість збільшити фінансові ресурси системи та забезпечити населення медичною допомогою гарантованою Конституцією України і як наслідок зменшити захворюваність та смертність. 
 
 

   РОЗДІЛ  ІІІ
   ПРОБЛЕМИ  ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ  МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ 

      3.1. Проблеми та перспективи впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні 

   На  даному етапі розвитку українського суспільства постала дуже важлива  потреба регенерації медичного обслуговування та якості медичних послуг, які надаються населенню. Ні для кого не буде новиною, що смертність в Україні у багато разів перевищує народжуваність. За оцінкою Всесвітнього банку до 2025 року населення нашої країни зменшиться на 12 млн. дол. Дані прогнози є песимістичними і щоб вони не втілилися в життя необхідна докорінна перебудова усієї медичної системи, велике значення в якій має надаватися впровадженню системи загальнообов’язкового медичного страхування.
   Ситуація в медичній сфері наразі перебуває в критичному стані, з бюджету виділяється недостатньо коштів на здійснення послуг медичним персоналом, про вартість медикаментів, опалення лікарень та харчування хворих взагалі можна забути. Тому найкращим виходом з цієї важкої ситуації може послужити впровадження обов’язкового медичного страхування, що забезпечить якість обслуговування та достатнє фінансування галузі.
   У Верховній Раді перебувають декілька проектів Закону «Про загальнообов’язкове  державне соціальне медичне страхування», які мають певні відмінності, зокрема щодо  кількості фондів страхування та форми їх власності [25].
   Відповідно  до цих проектів окремим суб’єктом правовідносин у сфері обов’язкового медичного страхування є Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України. З правового погляду цей фонд – це фінансово-кредитна організація, що має специфічні функції збору і акумуляції фінансових коштів для подальшого фінансування організації та надання медичної допомоги, а також контролю за використанням фінансів. Фактично фонд є суб’єктом медичних правовідносин у сфері медичного страхування, але його функції специфічні, на відміну від інших суб’єктів (громадяни, роботодавці, медичні установи). Формування монополістичного державного фонду з обов’язкового медичного страхування не буде ефективним, оскільки він не дасть змоги вирішити існуючі проблеми, а навпаки, посилить їх негативні наслідки. Перш ніж запроваджувати обов’язкове медичне страхування, необхідно зробити попередні розрахунки щодо витрат, пов’язаних зі втіленням цієї системи. Тоді стане зрозумілим, чи може бути задіяна комерційна складова (акумулювання коштів обов’язкового медичного страхування у страхових медичних компаніях) у вирішенні загальнодержавного завдання [17,c.64].
   Загалом же, аналізуючи переваги та недоліки створення  єдиного державного Фонду медичного  страхування, який би наповнювався за рахунок страхових внесків, потрібно зазначити таке. До переваг можна  зачислити:
   – простота управління таким органом, адже він буде єдиним для всієї України;
   – можливість оперативного коригування  ситуації шляхом перерозподілу коштів та їх виділення для конкретних потреб.
   Говорячи  про недоліки такого державного фонду, варто наголосити на такому:
   – відсутність ринкових механізмів та економічних стимулів для діяльності фонду;
   – дублювання вітчизняної адміністративно-командної  системи управління
   охороною  здоров’я [33,c.485].
     Можна виділити такі основні моменти, що стримують впровадження обов’язкового державного медичного страхування:
   1) відсутність відповідної нормативної бази, медичних стандартів та фінансових стимулів для лікарів;
   2) недосконалість сучасного вітчизняного податкового законодавства; 
   3) недостатнє фінансування медичного сектора, нераціональне використання фінансових ресурсів, а також той факт, що система охорони здоров’я, сформована ще за часів СРСР;
   4) не проводиться капітальний ремонт медичних закладів, не закуповується дороге та високоякісне обладнання, не поліпшується існуюча мережа;
   5) низькі доходи українців, через що завчасно про власне здоров’я піклується мізерна кількість співвітчизників;
   6) висока вартість страхових полісів, що робить їх недоступними для широкого кола страхувальників;
   7) прихований характер потреби в медичному страхуванні у більшості населення;
   8) для управління системою державного соціального страхування недостатньо навичок, які мають на даний час працівники системи охорони здоров’я;
   9) на  першому етапі введення системи державного страхування попит на послуги зросте, а  сфера охорони здоров’я є нестабільною та непідготовленою, тому це може одразу призвести до інфляції цін на медичні послуги, а доступ до них зменшиться;
   10) відсутність договірної форми відносин між платником з одного боку та постачальником послуг. Це робить систему медичного обслуговування непрозорою та несправедливою;
   11) недостатнє приділення уваги розробці ефективних маркетингових стратегій розвитку добровільного медичного страхування.
   І це далеко не всі негаразди, які спіткали державне соціальне страхування  на шляху впровадження.
   Перед Україною стоїть питання вибору моделі державного медичного страхування [20,c.15]. Однією з них є так звана регресивна модель, відповідно до якої різноманітність програм і послуг залежатиме від страхового платежу. Тобто об’єм послуг, які надаватимуться конкретній особі безпосередньо залежатиме від її доходів. Іншою є солідарна модель згідно якої особи з вищими доходами сплачуватимуть більші внески, а відповідно особи з нижчими – менші. Друга модель є справедливою, але невідомо чи підійде вона для України [27,c.14].
   Необхідно запровадити новий податок, який буде стягуватися разом з іншими податками із заробітної плати працюючих. Але дане нововведення може спричинити невдоволення серед різних верств населення, оскільки відрахування до фондів «з’їдає» більше, ніж 40% доходів громадян, а підприємці змушені будуть перейти до тіньового сектору через значне податкове навантаження [16,c.66].
   Автори  деяких законопроектів вважають, що повинен  функціонувати єдиний позабюджетний  фонд, позитивними рисами якого є те, що фінансування медичного страхування не залежатиме від коштів бюджету, сприятиме легкості адміністрування. Інші ж схиляються до думки про необхідність багаторівневої сфери фінансування, яка має набагато більше плюсів, зокрема зменшення ймовірності нецільового використання коштів, адже сфера перебуватиме під контролем держави, індивідуальний підхід для кожного пацієнта [10].
   На  шляху впровадження обов’язкового  медичного страхування наша країна повинна рівнятися на Європу, або  вчитися на помилках Росії, де за десятирічний термін не відбулося значних зрушень у даній сфері.
   Українську  систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних  умов і до нашої ментальності, для  якої, на нашу думку, більш ближчою  буде медицина, яка здійснюється за рахунок бюджету.
   Лише  з впровадження системи загальнообов’язкового  медичного страхування не відбудеться  позитивних зрушень, оскільки необхідно  змінювати  всю систему охорони  здоров’я, фінансувати її у належних розмірах, правильно перерозподіляти  кошти, особливо у сільські місцевості, де надається первинна медична допомога, також необхідний тотальний контроль за ефективністю та цільовим використанням бюджетних коштів.
   На  разі  впровадження даного виду страхування  обтяжується ще й високим рівнем безробіття в Україні, адже страхові відрахування будуть здійснюватись із стабільної заробітної плати громадян.
   Конкретні заходи щодо подолання проблем впровадження системи обов’язкового медичного  страхування залежать від умов його реалізації та в основному пов’язані з позицією органів державної влади на всіх рівнях.
   Запроваджувати обов'язкове медичне страхування, коли замовником послуг буде страховий фонд, необхідно. Держава має надати страхувальникам такі ж податкові кредити, як і в страхуванні життя, оскільки не може, як це передбачено Конституцією, забезпечити громадян безкоштовними медичними послугами. Природно, такі преференції мають бути встановлені законами. Тобто, мова може йти тільки про пакет законів, які слід прийняти одночасно: «Про обов'язкове соціальне медичне страхування», закон, що встановлює стандарти і види наданих медичних послуг з обов'язкового медичного страхування, про установи галузі охорони здоров'я, про внесення змін і доповнень до законів, що діють, про обкладення податком прибутку підприємств і доходів фізичних осіб [29].
   На  підставі усього вище сказаного, можна  зробити висновки, що для впровадження ОМС в Україні необхідна розвинута інфраструктура, потужні сервера, персоніфікована система сервера, асистанс, укладені договори про співробітництво з великою кількістю закладів охорони здоров’я в різних містах України, велика кількість задіяних кадрів та суб’єктів в процесі медичного страхування та супроводження договорів медичного страхування.
   Таким чином, тільки після впровадження ОМС, яке доповнюватиметься також ДМС, можливе  реформування галузі охорони здоров’я, яка матиме соціальну направленість, як і проголошено Конституцією України. 
 

      3.2. Зарубіжний досвід функціонування ринку медичного страхування  

   У більшості західноєвропейських  країн система добровільного і обов'язкового медичного страхування утворилася в результаті загальної необхідності перерозподілити тягар фінансових витрат на лікування з окремих громадян на суспільство в цілому. Така допомога забезпечувалася виключно приватними, професійними організаціями і суспільствами взаємного страхування аж до XX століття. Потім роль держави в організації і фінансуванні медичної допомоги стала зростати. У більшості країн під впливом профспілок ремісники, працівники промисловості першими отримували перевагу перед іншими групами населення завдяки розвитку державної системи страхування
   В різних країнах залежно від особливостей розвитку охорони здоров'я віддається перевага тій чи іншій формі медичного  страхування. Обов'язкове медичне страхування  існує у Франції, Канаді, Німеччині, Голландії, Швеції, Бельгії та інших країнах. Разом з тим, наприклад, в Ізраїлі та Швейцарії переважає добровільне медичне страхування, а обов'язкове державне страхування поширюється тільки на військовослужбовців та поліцейських.
   Як  показує досвід, у країнах з  розвинутими системами суспільної охорони здоров'я переважає обов'язкова форма страхування, а в країнах, де більший розвиток мають приватні (комерційні та некомерційні) страхові програми, використовується добровільне  медичне страхування [20,c.8].
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.