На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Характерн риси розвитку соцально-економчних систем. Основн принципи органзацї виробничого процесу. Формування виробничої структури пдприємства. Органзаця трудових процесв значення нормування прац. Основи оперативного керування виробництвом.

Информация:

Тип работы: Лекции. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 03.07.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


77

Виробничі системи

План лекції

1. Суть системного підходу

2. Організаційні основи виробничих систем

1. Суть системного підходу

Характерними рисами розвитку соціально-економічних систем є :

інтеграція наукових знань, зростання числа міждисциплінарних проблем;

комплексність проблем і необхідність їх вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів;

ускладнення вирішуваних проблем і об'єктів;

зростання числа зв'язків між об'єктами;

динамічність ситуацій, що змінюються;

дефіцитність ресурсів;

підвищення рівня стандартизації і автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;

глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації, стандартизації і т.д.;

посилення ролі людського чинника в управлінні і ін.

Перераховані риси викликають неминучість застосування системного підходу, оскільки тільки на його основі можна забезпечити якість управлінських рішень.

Системний підхід - це методологія дослідження об'єктів як систем. Система складається з двох складових:

1) зовнішнього оточення, що включає вхід і вихід системи, зв'язок із зовнішнім середовищем і зворотний зв'язок;

2) внутрішньої структури, тобто сукупності взаємозв'язаних компонентів, що забезпечують процес дії суб'єкта управління на об'єкт, переробку входу системи в її вихід і досягнення цілей системи.

Основні терміни і поняття по системному підходу приведені в таблиці.

Основні терміни та поняття в області системного підходу

Терміни і поняття
Суть терміну і поняття стосовно соціально-економічних систем
1. Система
Цілісний комплекс взаємозв'язаних компонентів, що має особливу єдність із зовнішнім середовищем і є підсистемою системи вищого порядку.
2.Системний аналіз
Аналіз на основі всестороннього вивчення властивостей системи із застосуванням наукових підходів для виявлення її сильних і слабких сторін, можливостей і погроз, формування стратегії функціонування і розвитку.
3. Структура системи
Сукупність компонентів системи, що знаходяться в певній впорядкованості і поєднують локальні цілі для якнайкращого досягнення головної (глобальною) мети системи. Число компонентів системи і їх зв'язків повинне бути мінімальним, але достатнім для виконання головної мети системи.
4. Зв'язки (у системі і із зовнішнім середовищем)
Інформаційні і документальні потоки в системі між її компонентами для ухвалення і координації виконання управлінських рішень. Інформація повинна бути необхідного об'єму і якості, в потрібному місці і в потрібний час.
5. Вхід системи
Компоненти, що поступають в систему (сировина, матеріали, що комплектують вироби, різні види енергії, нове устаткування, кадри, документи, інформація.
6. Енергія системи
Люди і знаряддя праці, нововведення, внутрішня інформація. Управління повинне бути направлене на раціональне використання енергії.
7. Речовина системи
Предмети праці (все, що проходить обробку в системі).
8. Вихід системи
Товар (продукція, послуги, нововведення), що випускається системою.
9. Мета системи
Кінцевий стан системи або її виходу, до якого воно прагне через свою структурну організацію. (Метою, наприклад, виробничої системи може бути досягнення необхідної маси знов створеної вартості шляхом випуску конкурентноздатних товарів для споживачів).
10. Зворотний зв'язок
Вимоги, рекламації споживачів, пропозиції споживачів по впровадженню нововведень і інша інформація, що поступає виготівникові з сфери споживання, або безпосередньо постачальникам входу системи.
11. Спосіб ухвалення управлінського рішення
Спосіб вибору методів збору і обробки інформації, форми мотивації у поєднанні з методом ухвалення рішення.
12. Організація управління
Знаходження оптимального поєднання енергії і речовини системи у просторі та часі, ухвалення, документальне оформлення, контроль і координація виконання рішення.
13. Відносини в системі
Взаємозв'язок між компонентами системи, обумовлена виконанням головної мети.
14. Побудова системи
Визначення числа компонентів системи, необхідного для нормального функціонування по досягненню її цілей, структуризація компонентів по рівнях ієрархії (аналіз) і встановлення зв'язків між ними.
15.Функціонування системи
Організація взаємодії енергії і речовини системи по досягненню запланованих цілей, координація, облік і контроль, мотивація і регулювання взаємодії компонентів системи.
16. Розвиток системи
Процес вдосконалення системи на основі вивчення механізму конкуренції, законів відтворення, розвитку потреб, економії часу і інших чинників, що забезпечує виживання системи.
17. Поведінка системи
Спосіб взаємодії системи із зовнішнім середовищем і впорядкування зв'язків в структурі системи для досягнення її цілей.
18. Суперечності в системі
Дії компонентів системи з протилежними цілями або функціями.
19. Втручання
Спосіб дії суб'єкта управління (більш високого рівня) на об'єкт, спосіб регулювання виробничих або управлінських процесів при істотних відхиленнях від нормативів управління.
20. Навчання системи
Процес накопичення знань і оволодіння навиками ухвалення раціональних управлінських рішень

Регулювання системи забезпечує таку її діяльність, при якій вирівнюється стан виходу системи по заданій нормі. Отже, головне завдання зводиться до встановлення заданого стану функціонування системи, передбаченого плануванням як попереджуючим управлінням. Складність управління залежить перш за все від числа змін в системі і її оточенні. Всі зміни мають певні закономірності або носять випадковий характер.

2. Організаційні основи виробничих систем

Система - це сукупність взаємозв'язаних елементів. Розрізняють природні і штучні системи. Штучні системи створює людина з певною метою.

Підприємство - це складна, достатньо цілісна система, головною функцією якої є виробнича діяльність по випуску продукції, тобто функціонування виробничої системи.

Виробнича система - частина загальної системи підприємства, яка здатна самостійно або у взаємодії з іншими виробничими (економічними) системами створювати продукцію або надавати послуги для задоволення потреб суспільства.

Системи можуть бути закритими і відкритими.

Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії щодо зовнішнього оточення незалежні. Прикладом такої системи може бути годинник. Поки годинник має джерело накопиченої енергії (заведений механізм або батарея), вони функціонують незалежно від зовнішнього оточення.

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Така система має із зовнішнім оточенням прямий і зворотний зв'язок (вхід і вихід). Прикладом може бути підприємство, людина, країна.

Будь-яку виробничу систему необхідно розглядати як живу, динамічно функціонуючу у просторі та часі систему виробництва продукції, а також як сукупність виробничих процесів, об'єктів і суб'єктів виробництва, які створюють складну інтегровану систему зі своїми функціональними, організаційними ознаками, об'єднаними однією метою, вираженою в місії підприємства.

Серед основних властивостей системи слід виділити таку властивість системи як ієрархічність. Кожен компонент (підсистема) може розглядатися як підсистема (система) глобальнішої системи. Наприклад, цех є підсистемою підприємства, а підприємство є підсистемою системи більш високого рівня - галузі або регіону і так далі Властивість ієрархічності систем виявляється при структуризації (побудові дерева цілей) і декомпозиції цілей підприємства.

Список рекомендованої літератури

1. Господарський кодекс Украины. - Х.: ООО «Одиссей», 2004. - 232с.

2. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. - Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2005. - 552 с.

3. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

4. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

5. Фатхутдинов Р.А. Організація виробництва: - М.: ИНФРА-М, 2000.

Основні принципи організації виробничого процесу

План лекції:

1. Принцип диференціації

2. Принцип спеціалізації

3. Принцип паралельності

4. Принцип пропорційності

5. Принцип безперервності

6. Принцип ритмічності

7. Принцип прямоточності

8. Принцип гнучкості

9. Принцип автоматичності

Всі виробничі процеси повинні раціонально сполучатися в часі й у просторі. Для кожного підприємства характерні свої особливості такого сполучення. Разом з тим, можна виділити загальні принципи раціональної організації виробничого процесу, до яких ставляться: спеціалізація, диференціація, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточность, автоматичність, гнучкість [3].

Диференціація припускає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Необхідно мати на увазі, що ручні операції не можна піддавати надмірної диференціації, тому що це підвищує стомлюваність робітників за рахунок монотонності й високої інтенсивності їхньої праці. Крім того, велика кількість операцій приводить до зайвих витрат на установку, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, переміщення знарядь праці й т.п.

При використанні сучасного високопродуктивного встаткування (верстатів зі ЧГIУ, що обробляють центрів й ін.) операції стають складними. У єдиному комплексі вирішуються завдання обробки, зборки, транспортування деталей, видалення відходів. Таким чином, тут принцип диференціації переходить у принцип концентрації операцій й інтеграції виробничих процесів. Існують гнучкі виробничі системи повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100%-ний готовністю для зборки. Диференціація виробничого процесу є обов'язковою й найважливішою умовою спеціалізації.

Спеціалізація припускає обмеження розмаїтості елементів виробничого процесу, здійснюваних у кожному виробничому підрозділі, а також скорочення номенклатури виробленої в них продукції.

У результаті спеціалізації за кожним виробничим підрозділом (цехом, ділянкою, робітником, місцем) закріплюється обмежена номенклатура продукції або виконання технологічно однорідних операцій.

Для оцінки рівня спеціалізації підприємства використають наступні показники:

- широта номенклатури (число найменувань, видів, типорозмірів) виробів, що випускають підприємством,;

- коефіцієнти предметної, подетальної і технологічної спеціалізації;

- інтегральний коефіцієнт спеціалізації;

- питома вага профілюючої продукції в загальному обсязі виробленої продукції (коефіцієнт спеціалізації підприємства).

Кожний із зазначених показників характеризує різні сторони цього складного процесу, але жоден з них не відображає в достатньому ступені його результати. Розвиток галузевої, заводської й внутрішньозаводської спеціалізації в остаточному підсумку проявляється (як результат) у скороченні числа найменувань різних операцій, виконуваних на одному робочому місці. У результаті створюються передумови для механізації й автоматизації технологічних операцій, використання високопродуктивного спеціалізованого встаткування, впровадження потокових методів організації виробництва.

Звідси для оцінки рівня розвитку внутрішньозаводської спеціалізації як принципу раціональної організації виробничого процесу варто використати коефіцієнт закріплення операцій (Кзо), що відображає середню кількість детале-операций, виконуваних на одному робочому місці. Він розраховується по формулі:

Кзо=?Noi/РМ, (1.1)

де Noi - кількість детале-операций, виконуваних на i-ом робочому місці; РМ - кількість робочих місць у виробничому підрозділі (цеху, ділянці), для якого розраховується Кзо.

Підвищенню рівня внутрівиробничої спеціалізації сприяє стандартизація й уніфікація деталей і вузлів, а також типізація технологічних процесів. Це дозволяє зменшити номенклатуру деталей і вузлів, скоротити розмаїтість технологічних методів їхнього виготовлення, збільшити масштаби випуску однойменної продукції, підвищити ефективність виробництва.

Паралельність передбачає сполучення в часі виконання різних стадій (операцій) виробничого процесу по виготовленню того самого виробу.

Збільшення паралельності приводить до скорочення тривалості виробничого циклу виробництва продукції. Даний принцип має важливе значення при виготовленні складних виробів, що збирають із багатьох деталей і вузлів, послідовне виготовлення яких зайняло б занадто багато часу. Рівень паралельності виробничого процесу визначається коефіцієнтом паралельності (Кп), що розраховується по формулі:

Кп = Тп/Тц (1.2)

де Тп - витрати часу на виготовлення продукції при паралельному сполученні операцій; Тц - фактичні витрати часу на той же процес.

Пропорційність укладається в досягненні рівної пропускної здатності всіх виробничих підрозділів, технологічно зв'язаних між собою.

Наприклад, заготівельне й обробне виробництва повинні мати рівну виробничу потужність; потужності допоміжних й обслуговуючих цехів і господарств повинні відповідати потужності основного виробництва. Дотримання даного принципу забезпечує безперебійний хід виробництва, найбільш повне використання виробничої потужності, виключає виникнення «вузьких» місць у виробництві. Для оцінки рівня пропорційності між двома технологічно сполученими виробничими підрозділами використовується коефіцієнт спряженості (Кс):

Кс = М1/М2*Р1 (1.3.)

де М1, М2 - потужності підрозділів, між якими визначається спряженість у прийнятих одиницях виміру; Р - питома витрата продукції першого підрозділу на одиницю продукції другого підрозділу.

Принцип безперервності припускає скорочення до можливого мінімуму перерв у процесі виробництва продукції.

Повністю цей принцип реалізується на підприємствах хімічної, харчової, металургійної промисловості, на безперервних потокових лініях, роторно-конвеєрних лініях.

Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення строків виготовлення продукції й підвищення рівня використання виробничої потужності. Ступінь безперервності виміряється коефіцієнтом безперервності (Кн), що розраховується по формулі:

Кн = 1 - П/Тц (1.4)

де П - час перерв; Тц - тривалість виробничого циклу виготовлення продукції.

Ритмічність, укладається в забезпеченні випуску в рівні проміжки часу рівного або рівномірно наростаючого обсягу продукції на всіх стадіях й операціях.

Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією й обслуговуванням робочих місць, надійною роботою встаткування, застосуванням прогресивних систем оперативно-виробничого планування й регулювання виробництва.

Ритмічність виробництва дозволяє найбільше повно використати виробничу потужність підприємства, забезпечити заданий рівень якості продукції й знижувати її собівартість. Для оцінки ступеня ритмічності використають однойменний коефіцієнт (Кр):

Кр = ?Вф(пл)і / ?Вплі (1.5)

де Вф(пл)і - фактичний обсяг випуску продукції за i-й відрізок часу (квартал, декаду, день), не перевищуючий запланований; Вплі - плановий обсяг випуску продукції за i-й відрізок часу.

Прямоточность укладається в забезпеченні найкоротшого шляху руху деталей і складальних одиниць у процесі виробництва

продукції.

При цьому повинні бути виключені зворотні рухи предметів праці. Прямоточность досягається раціональним розташуванням будинків і споруджень на території підприємства, а також розташуванням устаткування й робітників місць по ходу технологічного процесу. Найбільше повно прямоточность досягається при організації потокового виробництва.

Прямоточний рух предметів праці забезпечує скорочення тривалості виробничого циклу, зниження потреби в оборотних коштах й, як слідство, поліпшення більшості техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Автоматичність припускає максимально можливу автоматизацію всіх операцій, часткових процесів і виробничого процесу в цілому.

Ступінь автоматизації визначається співвідношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизованим способом, до загальної трудомісткості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як по всьому підприємству, так і по кожному його підрозділі окремо.

Гнучкість укладається в мобільності виробництва, тобто в можливості його швидкої перебудови на випуск нової продукції.

Можливість реалізації даного принципу організації виробництва здобуває найважливіше значення у зв'язку з бурхливим розвитком НТП. Найбільш повний розвиток цей принцип одержав в умовах автоматизованого виробництва, де використовуються обробні центри, автоматичні лінії, робототехнічні комплекси й гнучкі виробничі системи.

Перераховані принципи раціональної організації виробничих процесів є основним чинником підвищення організованості системи менеджменту, а на їх аналізі ґрунтується організація виробничих процесів у часі.

Рекомендована література:

1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. - Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2005. - 552 с.

2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Фатхутдинов Р.А. Організація виробництва: - М.: ИНФРА-М, 2000.

Формування виробничої структури підприємства

План лекції:
1. Поняття й характеристика елементів виробничої структури промислового підприємства
2. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства
3. Види виробничої структури промислового підприємства
4.Генеральний план як основа раціональної організації виробничої структури підприємства
1. Поняття й характеристика елементів виробничої структури промислового підприємства
Під структурою будь-якого підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і системи зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Розрізняють загальну і виробничу структуру підприємства.
Виробнича структура складається з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції. На її формування впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та кооперування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо.
Отже, виробнича структура - це сукупність основних, допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують переробку сировини в готовий продукт.
Загальна структура - утворює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.
Чинники, що впливають на складність виробничої структури:
Організаційна форма підприємства.
Процес переробки (прямий, синтетичний, аналітичний).
Масштаби випуску продукції (тип виробництва).
Особливості технологічного процесу.
Наявність кооперованого та комбінованого виробництва.
Вибір виробничої структури підприємства полягає у визначенні певних форм спеціалізації підрозділів, їх внутрішньовиробничого кооперування, установленні певного ступеню роздроблення підприємства на підрозділи.
Підприємство
Цехи
Безцехова структура
Дільниці
Потокові лінії
Робочі місця
Рис. І Схема виробничої структури
У цеховій структурі виробничим підрозділом є цех - адміністративно відокремлена частина підприємства (яка інколи має певну територіальну автономію), де виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньовиробничої спеціалізації.
За характером своєї діяльності цехи поділяються на:
основні - виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає: профіль і спеціалізацію підприємства;
допоміжні - безпосереднього відношення до виробництва не мають, але створюють умови з технічного, енергетичного, інструментального обслуговування;
обслуговуючі - забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів (складське і транспортне господарство);
підсобні - виготовляють продукцію без якої неможливий випуск
основної продукції (жерстяно-баночний, тарний тощо);
побічні - займаються утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.
У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробленням нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.
На невеликих підприємствах із відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її є виробнича дільниця - це сукупність матеріально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
Дільниця - це частина цеху, де здійснюється частковий виробничий процес загального виробництва.
Потокові лінії виділяються в середині багато асортиментних виробництв та дільниць.
Робочі місця -- частина потокової лінії, яка закріплюється за одним робітником або бригадою і оснащена усіма видами технічних засобів та матеріальними ресурсами.
Робочі місця класифікуються за наступними ознаками:
1. За рівнем спеціалізації:
спеціалізовані (виконання однієї операції);
комбіновані;
2. В залежності від способу виконання операцій:
ручні;
машинноручні;
машинні, автоматизовані, апаратурні.
3. За кількістю зайнятих робітників:
індивідуальні;
групові;
багатостаночні або багатоагрегатні (один робітник обслуговує декілька агрегатів);
4. В залежності від характеру руху виробника:
стаціонарні;
маршрутні;
пересувні (робітник пересувається разом з устаткуванням).
На великих підприємствах можуть створюватися корпуси, що поєднують ряд однорідних цехів.
2. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства

На виробничу структуру промислового підприємства впливає цілий ряд виробничо-технічних й організаційних факторів, найважливіші з яких ми розглянемо.
1. Характер продукції, що випускається і методи її виготовлення. Конструктивні й технологічні особливості продукції, що випускається, і методи її виготовлення визначають склад виробництв, цехів, їхні розміри, вантажообіг і розмір території підприємства. Так, для підприємств видобувних галузей промисловості характерна одностадійна структура виробництва, а для обробних - багатостадійна.
Чим складніше продукція й технологія її виготовлення, тим різноманітніше внутрівиробничі зв'язки й складніше структура підприємства. Наприклад, підприємство з виробництва екскаваторів, прокатних станів, магістральних електровозів мають у своєму складі великі стале- і чавуноливарні, ковальсько-пресові цехи. Для зовнішнього й внутрішньозаводського переміщення предметів праці, готової продукції повинні бути організовані залізничні перевезення. У той же час підприємствам, що випускають продукти харчування, немає необхідності мати зазначені цехи, відсутня необхідність у внутрішньозаводських залізничних перевезеннях.
У свою чергу застосування нової техніки й технології, прогресивних матеріалів веде до скорочення обсягів робіт по механічній обробці. Це обумовлює зміну структури підприємства за рахунок збільшення питомої ваги автоматизованих ділянок, цехів і виробництв.
2. Характер виробничого процесу. Залежно від складу споживаної сировини й характеру готової продукції розрізняють наступні процеси:
аналітичні (з однієї сировини одержують кілька видів продукції - нафтохімія, лісохімія, коксохімія);
синтетичні (з різних видів сировини виготовляється один вид продукції);
прямі (з одного виду сировини одержують один вид продукції).
Якщо, наприклад, на підприємстві переважають аналітичні процеси, то воно може мати один заготівельний цех і декілька випускаючих, що спеціалізуються на виготовленні різного роду продукції. У цьому випадку підприємство має розгалужені зв'язки по збуту.
Для синтетичних процесів, навпаки, характерна розгалужена система заготівельних цехів. Початкова переробка сировини поступово переходить у більше вузьке коло обробних ланок і завершується однією випускаючою. У цьому випадку мають місце дуже трудомісткі роботи з матеріально-технічного забезпечення (МТЗ), керування заготівельним виробництвом.
На підприємствах із прямим процесом виробництва створюється звичайно одна «виробнича нитка», виготовлення готового продукту може здійснюватися в одному цеху від початку до кінця.
З. Масштаби виробництва. Цей фактор впливає на розміри цехів, їхню кількість і спеціалізацію. З ростом обсягів виробництва створюються умови для поглиблення технологічної спеціалізації, створення предметно й подетально-спеціализованих цехів і виробництв. При порівняно невеликих обсягах виробництва ряд потреб може бути вдоволений за рахунок кооперованих поставок. У зв'язку із цим у підприємства відпадає необхідність у тім, щоб мати у своєму складі деякі структурні підрозділи.
4. Спеціалізація й кооперування підприємства. Залежно від виду кінцевої продукції, що випускається підприємством, розрізняють підприємства, що спеціалізуються на випуску готових виробів, деталей, вузлів або заготовок. Чим вище рівень спеціалізації підприємства, тим за інших рівних умов, менше в його складі різнойменних виробничих підрозділів, тобто простіше виробнича структура.
При розвинених формах кооперування немає необхідності в існуванні ряду підрозділів. У зв'язку із цим виникли підприємства механоскладального типу, що одержують заготовки по кооперації, або складального типу, що ведуть лише загальну зборку виробу.
5. Ступінь охоплення стадій життєвого циклу виробів. Залежно від здійснення циклу «наукові дослідження - виробництво - споживання» ускладнюється й виробнича структура. Так, здійснюючи стадію «наукові дослідження», у виробничу структуру підприємства включаються досвідчені й експериментальні виробництва.
В умовах ринкових відносин виробнича структура виходить за рамки «чистого» виробництва готових виробів і включає підрозділи фірмового обслуговування свого товару.
6. Місце розташування підприємства. Даний фактор може впливати на склад основних і допоміжних цехів підприємства. Так, підприємство, розташоване у регіоні, що тільки-но починає розвиватися, за інших рівних умов буде мати більше складну структуру в порівнянні з підприємством, що перебуває в промислово розвиненому районі.
7. Керованість об'єктами виробничої структури. Керованість об'єктами виробничої структури означає необхідність обліку кількості й розмірів створюваних підрозділів з позицій можливості ефективного керування ними.
3. Види виробничої структури промислового підприємства

Залежно від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три види виробничої структури підприємства: технологічну, предметну й змішану.
При технологічній структурі кожен основний цех підприємства спеціалізується на виконанні певної частини (стадії) загального технологічного процесу, здійснюючи її по всіх видах основної продукції, що випускає підприємством. При технологічній структурі цехи й ділянки створюються за принципом технологічної однорідності виконуваних робіт або виробничих процесів по виготовленню різних виробів. Ця структура розвивалася в міру збільшення технічної озброєності й масштабів виробництва. Окремі фази виробництва поступово виділялися в самостійні підрозділи. Наприклад, на текстильних фабриках організуються прядильні, ткацькі, оздоблювальні виробництва.
Технологічна структура характерна переважно для підприємств одиничного й дрібносерійного виробництва з великою й нестійкою номенклатурою виробленої продукції. Крім цього, технологічна структура застосовується на підприємствах крупносерийного й масового виробництва, де в чинність галузевих особливостей і специфіки виробничого процесу основні цехи доцільно формувати сугубо по технологічному принципу (наприклад, металургійні підприємства, текстильні фабрики й ін.)
Достоїнства технологічної структури:
1) забезпечується більш повне завантаження устаткування;
2) полегшується керівництво цехом, здійснення єдиної технічної політики в основних цехах.
У той же час технологічній структурі властив ряд істотних недоліків. Зокрема:
1. розташування устаткування по технологічно однорідних групах (що властивийо технологічній структурі) приводить до складних маршрутів руху предметів праці, подовжує внутрішні перевезення й збільшує тривалість виробничого циклу;
2. знижується відповідальність конкретних осіб за якість продукції й дотримання строків її виготовлення, тому що кожен цех виконує тільки окрему стадію технологічного процесу
З. ускладнюється міжцехове внутрішньозаводське оперативно-календарне планування й регулювання виробництва.
При предметній структурі основні цехи спеціалізуються на виготовленні якого-небудь виробу, або групи однорідних виробів, вузлів, деталей із застосуванням найрізноманітніших технологічних процесів.
В цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому їх часто називають предметно-замкнутими. Так, на взуттєвих фабрик є цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття й ін. Предметна форма побудови виробничої структури характерна в основному для підприємств крупносерийного й масового виробництва. Однак у ряді випадків предметна структура може мати місце в средньосерийному і дрібносерійному виробництві, де на основі широкої уніфікації деталей і вузлів різних виробів створюються умови для їхнього виробництва в значних масштабах.
Достоїнства предметної структури:
1. підвищується відповідальність працівників й, у першу чергу, керівництва цехів за якісне й своєчасне виготовлення продукції;
2. скорочується тривалість виробничого циклу виготовлення продукції (при предметній структурі створюються більше сприятливі умови для впровадження нової техніки, механізації й автоматизації виробництва; розташування устаткування по ходу технологічного процесу створює передумови впровадження потокових методів організації виробництва);
З. істотно спрощується міжцехове оперативно-календарне планування й регулювання виробництва.
Недоліки предметної структури:
1. кожен цех повинен мати у своєму розпорядженні повний комплект устаткування, необхідного для виготовлення продукції, що приводить до збільшення загальної кількості устаткування на підприємстві. Так, якщо на автомобільному заводі застосовувати в чистому виді предметну структуру, то виявиться, що в кожному цеху потрібно буде мати ковальсько-пресове встаткування, ділянки формування й лиття чавунних, сталевих, бронзових деталей і багато чого іншого.
2. частину устаткування неможливо повністю завантажити через відносно невеликий обсяг робіт даного виду в цеху.
У міру розвитку спеціалізації виробництва, стандартизації й уніфікації виробів й їхніх частин технологічний принцип формування цехів усе більше доповнюється предметним принципом. Наприклад, на автомобільному заводі створюється кілька механоскладальних цехів, кожний з яких спеціалізується на виготовленні певного агрегату (цехи моторів, шасі й т.д.); на швейній фабриці можуть створюватися кілька пошивних цехів (цехи жіночого, чоловічого, дитячого одягу й т.п.).
Найбільше поширення на практиці одержала змішана (предметно-технологічна) структура, при якій частина основних цехів побудована по технологічному принципі, а частина - по предметному.
Ця структура особливо характерна для машинобудівних заводів з масовим і серійним типом виробництва.
Залежно від підрозділу, що береться в основу по будови виробничої структури, розрізняють: бесцеховую, цехову, корпусну й комбінатську структуру.
Безцехова структура властива дрібним підприємствам з низьким рівнем технологічної концентрації. На таких підприємствах основним підрозділом, що лежить в основі побудови виробничої структури, є виробнича ділянка. Даний вид виробничої структури підприємства часто називають дільничною структурою.
При цеховій структурі основним підрозділом, що лежить в основі її побудови, є цех, що поєднує ряд технологічних і допоміжних ділянок. Дана структура формується, як правило, на середніх і великих підприємствах й є найпоширенішим видом виробничої структури в промисловості.
Корпусна структура властива великим й особливо великим промисловим підприємствам. На таких підприємствах ряд цехів основного виробництва з технологічною або предметною спеціалізацією поєднуються в корпуси. При цьому основним підрозділом, що лежить в основі побудови виробничої структури підприємства, є корпус (наприклад, корпус обробних, складальних цехів і т.п.).
Комбінатська структура формується сугубо на промислових комбінатах, які поєднують ряд виробництв, що здійснюють:
послідовну переробку сировини (чорна металургія, текстильна промисловість);
використання (переробку) відходів виробництва (деревообробна, харчова промисловість);
комплексну переробку сировини (підприємства, зайняті переробкою органічної сировини, поліметалевих руд й ін.).
Залежно від наявності й повноти охоплення основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства:
с комплексною структурою, що характеризується наявністю всього комплексу основних і допоміжних цехів;
зі спеціалізованою структурою, що характеризується наявністю лише частини основних і допоміжних цехів.
Теоретично більше прогресивною вважається спеціалізована структура, а підвищення спеціалізації виробничої структури підприємства (за рахунок розширення його кооперованих зв'язків і ліквідації підрозділів основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва) є найважливішим напрямком її вдосконалювання.
Однак вибір виду виробничої структури конкретного підприємства в рамках даної класифікації необхідно здійснювати з урахуванням конкретних умов, тобто з урахуванням місцезнаходження підприємства й можливостей поглиблення його спеціалізації й розширення кооперування виробництва.
Так, підприємство, розташоване в промислово розвиненому районі (промисловому вузлі) і спроможного налагодження ефективних кооперованих зв'язків, буде формувати спеціалізовану виробничу структуру, а підприємство, розташоване в знову освоюваному районі - комплексну.
Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається на генеральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язок.
4. Генеральний план як основа раціональної організації виробничої структури підприємства

Генеральний план - це план земельної ділянки, яка відведена під будівництво підприємства з розташованими на ній будівлями, спорудами, транспортними шляхами та інженерними комунікаціями. Правильне розташування будівель та споруд по зонах, значно сприяє :покращенню організації виробничого процесу, забезпеченню необхідних санітарних умов, скороченню транспортних і технологічних потоків, економічному використанню території підприємства.
Основні вимоги до генерального плану:
1. Розташування будівель та споруд. Виділяють окремі зони (громадські будівлі, зона допоміжного господарства тощо).
Дотримання санітарних норм.
Створення санітарно - захісних зон у відповідності до класу шкідливості.
Протипожежні вимоги.
Улаштування доріг, проходів, проїздів з мінімізацією зустрічних потоків.
6. Наявність інженерних комунікацій (мережі питного та протипожежного водопостачання, мережі пару, холоду, газу, електроенергії, зв'язку).
7. Благоустрій території (асфальтування, озеленення).
Техніко-економічні показники генерального плану:
1.Загальна площа території підприємства.
Площа забудови будівлями та спорудами.
Площа озеленення території.
Довжина транспортних та інженерних мереж.
Коефіцієнт забудови (щільність забудови),
Коефіцієнт використання території.
Умови, які необхідно враховувати при плануванні території підприємства:
- послідовний рух предметів праці в процесі обробки, який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєкторії - це мінімальний шлях проходження сировини, а отже мінімальна тривалість, збільшення обсягів виробництва і продуктивності праці;
- наявність правильної видовженої форми приміщення, щоб забезпечити раціональне потокове розташування устаткування;
виробничі потоки не повинні перетинатися, тобто всі переміщення сировини і матеріалів повинні здійснюватись в 1-ному напрямку без зворотніх рухів;
необхідно уникати проходження матеріалів, напівфабрикатів через ті приміщення де вони не піддаються обробці;
розташування виробничих приміщень повинно гарантувати відсутність попадання прямих сонячних променів;
забезпечення найкоротшої відстані між цехами і дільницями, які
пов'язані між собою в процесі виробництва.
Таким чином, організація виробничого процесу в просторі передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва та являє собою спосіб сполучення основних, допоміжних та обслуговуючих процесів на території підприємства.
Рекомендована література:

1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. - ВД „ІНЖЕК”, 2005..
2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.
4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004
Зміст та методи організації виробництва

План лекції

1. Зміст та завдання основного процесу виробництва.
Особливості організації основного виробництва.
Методи організації основного виробництва: потокові та непотокові.
Ознаки потокового виробництва. Передумови впровадження потокових методів на підприємствах.
Потокова лінія та її структурні елементи.
Розрахунок основних параметрів потокової лінії.
Класифікація потокових ліній.
Основне виробництво підприємства - це комплекс підрозділів в яких виготовляється основна за призначенням продукція, а також напівфабрикати для власних потреб і для реалізації за межі підприємства. Суть організації основного виробництва полягає у гармонійному поєднанні матеріальних елементів виробництва з робочою силою в часі та просторі, розробленні та впровадженні найбільш раціональних способів виконання заданого технологічного процесу.
Основне завдання організації основного виробництва - віднайти такі методи ведення виробничого процесу, які б дозволили швидше, краще і з мінімальними втратами засобів вирішувати питання випуску продукції.
До інших задач організації основного виробництва відноситься:
- Вивчення способів поєднання елементів виробничого процесу, а також особливостей та умов їх розвитку.
- Раціональне поєднання праці робітників з працею машин.
Обробка сировини і матеріалів раціональними способами.
Отримання запланованої кількості готової продукції високої якості.
Усі ці задачі виконуються при умові : мінімальних витрат праці, сировини, матеріальних ресурсів, енергетичних ресурсів , максимальному використанні устаткування.
Особливості організації основного виробництва пояснюються:
1.Специфікою сировини та матеріалів.
Специфікою технологічних процесів.
Специфікою застосування засобів праці.
Рівнем механізації та автоматизації.
Масовим типом виробництва.
Видом руху предметів праці.
Побудовою потокового виробництва.
Наявністю запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції.
Часом виробництва та інше.
Існують основні методи організації основного виробництва: одиночний, гуртовий (серійний), потоковий. Відмінність методів полягає в рівні спеціалізації робочих місць, видах руху предметів праці по робочих місцях.
1. Одиничний метод застосовується:
в одиничному виробництві;
при побудові виробничого процесу по виготовленню нестандартних виробів;
- передбачає ретельну підготовку вихідних матеріалів, устаткування, робочої сили, технічної та економічної документації.
В м'ясо-молочній промисловості одиночний метод організації основного виробництва використовується для виготовлення дослідних зразків продукції.
2. Гуртовий метод (партіоний):
- застосовується в серійному виробництві;
- проводиться побудова виробничого процесу для виготовлення партії (групи) виробів. При цьому партія оброблюється послідовно по операціях і передається до робочих місць без розподілу на штуки;
- в м'ясній промисловості застосовується при обробці шкір;
- в молочній промисловості при виготовленні невеликої кількості продукції, коли розмір партії не перевищує ємкість устаткування,
3. Потоковий метод:
- відповідає масовому виробництву;
- передбачає побудову виробничого процесу,при якому сировина і матеріали безперервно, (або з короткими інтервалами) в установленому ритмі, в технологічній послідовності і одночасно на всіх операціях перероблюються в готову продукцію,
Головна умова потокового методу організації основного виробництва - це застосування принципу паралельності і великій обсяг робіт.
Виділяють два різновиди потокових методів: 1.Немеханізоване потокове виробництво.
Безперервність досягається за рахунок відповідного розташування робочих місць та використання найпростіших пристосувань для переміщення предметів праці. Застосовується на деяких дільницях де відсутнє технологічне устаткування у вигляді конвеєрних ліній.
2. Потокове механізоване виробництво.
Виробництво при якому переміщення предметів праці здійснюється за допомогою конвеєрів, транспортерів і різного виду комунікаційних пристроїв.
Потоковість означає, що один і той самий предмет праці рухається в процесі обробки від однієї операції до іншої послідовно, за ходом технологічного процесу, змінюючи своє просторове розташування, зміст або форму після виконання окремих операцій.
Потоковий метод передбачає: координоване виконання в просторі та часі часткових процесів і операцій, які складають загальний виробничий процес .
Основні риси потокового виробництва:
Розташування машин, устаткування та робочих місць в однозначній технологічній послідовності, а також забезпечення їх тісного взаємозв'язку та взаємної відповідності по продуктивності.
Повторення одних і тих самих процесів на кожному робочому місці в наслідок високого рівня спеціалізації, технічних засобів, робочих місць і робітників, що їх обслуговують.
Однонаправленість руху предметів праці .
Одночасне або паралельне виконання операцій виробничого процесу.
Високий ступінь безперервності проходження процесу виробництва.
Узгодженість в тривалості виконання окремих різнорідних операцій у відповідності до особливостей технологічного режиму та забезпечення певної ритмічності виконання всього процесу та окремих операцій.
Галузеві особливості, що сприяють впровадженню потокових методів:
1. Переважно предметний принцип побудови підприємств.
2. Масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризується стабільністю виробничого процесу.
3. Високий ступінь безперервності технологічного процесу (пояснюється фізико-хімічним та біологічним характером технології), а також неможливість на тривалий час перервати технологічний процес без псування сировини та напівфабрикатів.
Потокова лінія - це основна структурна одиниця потокового виробництва.
Потокова лінія - це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв для переміщення та робочих місць (не менше 2-х), які виконують певні операції виробничого процесу в технологічній послідовності і об'єднані єдиним ритмом і загальною продуктивністю з урахуванням особливості перероблюваної сировини і готової продукції.
Структурні елементи потокової лінії наступні:
1: Гілка потокової лінії - це устаткування (одна машина) та пристрій для переміщення (один транспортер).
2. Ланка лінії - це дві машини , що йдуть одна за одною, з'єднанні між собою і виконують різні операції.
З. Ведуча машина лінії (апарат, агрегат) - це така машина на якій виконуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню його в готову продукцію. Продуктивність такої машини є визначальною у всьому потоці. По ній визначають продуктивність усієї потокової лінії.
Розрахунок основних параметрів потокових ліній проводиться як правило в таких випадках
При впровадженні у виробництво нової потокової лінії.
При модернізації діючої лінії.
При переналагоджувані потоку на випуск нового виду продукції.. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками:
1. за кількістю найменувань виготовленим на них виробів:
- однопредметні ( постійно-потокові);
- багатопредметні (багато-потокові).
2. за характером руху виробів за операціями:
- неперервно-потокові;
- перервно-потокові.
3. за способом підтримки ритму:
- із регламентованим ритмом;
- із вільним ритмом.
4. за видами застосування транспортних засобів:
- конвеєрні;
- не конвеєрні.
5. за характером руху конвеєра:
- не перервні дії;
- періодичної дії.
6. за місцем виконання операції:
- на конвеєрі;
- на спеціально обладнаних робочих місцях.
Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри : такт, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон.
Такт потокової лінії - інтервал часу, за який із лінії сходять вироби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал часу між запуском і випуском двох суміжних виробів на лінії.
Такт роботи лінії визначається за формулою:
F д
r =
Nзап
Де r - такт потокової лінії, хв.;
Fд - дійсний фонд часу роботи потокової лінії
Nзап - добова програма запуску
Nвип *100
Nзап =
100 - a,
Де Nвип - задана добова програма випуску,
а - технологічні втрати, %
Якщо предмети праці передають не по штучно, а транспортними партіями , то вони сходять з лінії за інтервалом часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою:
R= p * r
Де R - ритм лінії, хв.,
Де p - величина передавальної партії виробів
Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою:
ti
Cрi =
r
Де Cрi - розрахункове число робочих місць на даній операції.
ti - норма часу на даній операції, хв.
Прийняте число робочих місць (Cпр) встановлюється в результаті округлення розрахункового числа до найближчого цілого числа.
Коефіцієнт завантаження робочих місць ( Кзі) визначається за формулою:
Cрi
Кзі =
Cпр
Швидкість руху конвеєра залежить від його такту і відстані між виробами (або центрами двох суміжних місць):
L
V =
r
де V - швидкість руху конвеєра, м/хв.
L - відстань між центрами двох суміжних робочих місць (крок конвеєра), м.
У випадку передачі виробів передавальними партіями швидкість руху конвеєру визначається за формулою:
L
V =
R
де R - ритм потокової лінії.
На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконані операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підійшов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою:
ti
PЗ = L = L Cрi
r
PЗ- довжина робочої зони на іншій операції, м/хв.
Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме:
- монотонність та одноманітність праці;
- чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащення та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.
Для розв'язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.
Автоматичні потокові лінії - це сукупність машин, які автоматично, без участі людини виконують задані технологічні операції, включаючи транспортування, контроль якості тощо.
Отже автоматизація виробничого процесу полягає в тому, що переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робітником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю.
Класифікація потокових ліній відбувається за наступними ознаками:
За складністю побудови лінії:
- прості -- коли кожна операція виконується однією машиною; складні - де є такі операції, на яких працюють декілька машин-дублерів.
За напрямком руху предметів праці:
вертикальні;
горизонтальні;
змішані.
За ступенем охоплення потоковою лінією процесу виробництва:
дільничні - це неповні потокові лінії, які охоплюють частину загального виробничого процесу;
цехові - в цехах за предметним принципом:
наскрізні -- це повні потокові лінії, які охоплюють весь процес
виробництва повністю.
За ступенем спеціалізації виділяють:
спеціалізовані (однопредметні) постійно потокові;
універсальні (багатопредметні) змінно потокові.
При переході відбувається переналагоджування устаткування, миття та чистка.
За ступенем безперервності виробничого процесу:
- безперервні лінії, які характеризуються повною відповідністю між продуктивністю окремих машин потоку і ведучої машини, єдиним ритмом роботи, предмет праці рухається по всім робочим місцям безперервно. При відсутності хоча б однієї характеристики лінія вважається перервною. Безперервні лінії поділяються на лінії з регламентованим ритмом, тобто швидкість руху встановлюється заздалегідь і проводиться синхронізація операцій та лінії з вільним ритмом, тобто швидкість руху предметів праці задає сам робітник через розбіжності ритмів суміжних операцій;
- перервні лінії
За ступенем механізації процесу на лінії:
немеханізовані конвеєрні лінії
частково механізовані
комплексно механізовані
автоматизовані
автоматичні (вищий тип автоматичних ліній - саморегулюються).
Переваги потокових ліній наступні:
Значно скорочується тривалість циклу, вивільнюються виробничі площі (за рахунок просторового зближення робочих місць та техніки на лінії).
Збільшується випуск продукції за одиницю часу при незмінних
виробничих потужностях та площах.
Зменшується обсяг незавершеного виробництва за рахунок ритмічної роботи. Це дозволяє зменшити або вилучити спеціальну внутрішньоцехову тару , що зменшує собівартість продукції, власні оборотні кошти і прискорить їх оборотність.
Зменшення тривалості циклу приводить до максимального перенесення в готову продукцію цінні поживні компоненти сировини. Це дає вищу якість і збільшує вихід продукції.
Скорочується чисельність робітників, зайнятих на допоміжних роботах.
Досягається чітке дотримання параметрів технологічного процесу - це приводить до покращення якості продукції, підвищується вихід продукції, зменшується брак.
Забезпечується висока санітарно-гігієнічна культура.
8. Створюються умови для багатоверстатного обслуговування
опанування та суміщення декількох професій, організації бригадного обслуговування 9. За результатами кінцевої операції є можливість покращити організацію оплати праці.
10. Можливість покращення структури управління і переходу до безцехової структури.
11. Зменшуються і спрощуються роботи по обліку та плануванню.
12. Ліквідуються вузькі місця у виробництві, збільшується
продуктивність праці.
Питання для контролю знань:
Зміст і задачі основного процесу виробництва.
Особливості організації основного виробництва в харчовій промисловості.
Охарактеризуйте методи організації основного виробництва.
Основні ознаки потокового виробництва.
Розрахунок параметрів потокової лінії.
Класифікаційні ознаками потокових ліній.
Рекомендована література:

1 Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. - ВД „ІНЖЕК”, 2005..
2 Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
3 Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.
4 Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004
Організація трудових процесів і робочих місць

План лекції:

1. Характеристика й організація трудових процесів
2. Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування
1. Характеристика й організація трудових процесів

Організація праці на підприємстві -- це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок й умови сполучення й здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців й їхніх груп з коштами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності й забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.
Трудовий процес - це сукупність методів і коштів впливу людини на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливу контрольованого(керованого) людиною знаряддя праці з метою випуску матеріального й нематеріального продукту, що протікає в певних природних або штучних умовах. Трудовий процес є завершальним етапом або актом будь-якого виробничого, управлінського, творчого процесу. Можна прекрасно організувати перераховані процеси в цілому, але якщо їхня серцевина - трудовий процес буде погано організований, то на виході будь-якої системи буде поганий результат.
Трудовий процес охоплює всі сфери діяльності людини, тому необхідно чітко визначити види трудових процесів відповідно до їхніх класифікаційних ознак (табл. 1).
Таблиця 1.
Класифікація трудових процесів
Ознака
класифікації
Види трудових процесів
Приклади
1
2
3
1. Характер праці
1.1. Фізичний (стосовний до роботи мускулів)
1.2. Розумовий (стосовний до діяльності розуму)
1.3. Почуттєвий (сприйманими органами почуттів)
1.4. Змішаний (інтегральний)
Переміщення вантажу, обертання рукоятки машини
Аналіз, синтез, узагальнення
Контроль пульта керування, дегустація
Процес водіння транспортного засобу
2. Субстанція предмета праці
2.1. Речовинні процеси, пов'язані з випуском конкретного продукту
2.2. Документовані процеси, пов'язані зі створенням нематеріальних активів
2.3. Віртуальні процеси, пов'язані з інформаційним або духовним обслуговуванням працівників або населення
Трудовий процес по зборці виробу, збиранню врожаю
Розробка ноу-хау, методики, винаходу
Одержання інформації через Інтернет, концерт
3. Ціль трудових процесів для їхніх споживачів
3.1. Створення матеріальної бази для задоволення потреб
3.2. Задоволення матеріальних потреб людини
3.3. Задоволення духовних і соціальних потреб людини
3.4. Задоволення суспільних потреб
Будівництво об'єкта
Виготовлення продуктів харчування
Організація проведення спектаклю
Охорона громадського порядку
4. Галузь виробництва, у якій протікає трудовий процес
4.1. Матеріальне виробництво
4.2. Нематеріальне виробництво
Будівництво, промисловість
Сфера обслуговування юридичних і фізичних осіб
5. Роль і місце трудового процесу у виробничому процесі
5.1. Основні процеси - випуск продукції, виконання роботи або надання послуги
5.2. Допоміжні процеси, що забезпечують нормальне протікання основних й обслуговуючих процесів
5.3. Обслуговуючі процеси, що забезпечують нормальне протікання основних і допоміжних процесів
Виготовлення деталі, надання банківських послуг
Ремонт технологічного встаткування
Надання транспортних послуг на машинобудівному підприємстві
6. Періодичність виконання робіт
6.1. Безперервні процеси
6.2. Циклічні процеси
6.3. Нециклічні процеси
Процес виплавки стали в мартенах
Виготовлення деталі в потоковому виробництві по заданому ритмі
Виготовлення деталі в одиничному виробництві
7. Рівень автоматизації трудових процесів
7.1. Ручні процеси
7.2. Машинно-ручні процеси
7.3. Автоматизовані процеси
7.4. Автоматичні процеси
Масаж
Гостріння деталі
Керування на основі ЭВТ
Робота заводу-автомата
Доцільно виділити наступні загальні етапи трудового процесу:
1) аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму й т.д.);
2) уявне подання технології виконання роботи, можливих впливів факторів зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;
3) підготовка робочого місця й забезпечення його всім необхідним (матеріальними ресурсами, робочою чинністю, інформацією, технологією й т.д.;
4) виконання роботи - безпосередній трудовий процес;
5) оформлення результатів роботи;
6) здача й впровадження (реалізація) роботи;
7) стимулювання гарних результатів роботи.
Ціль організації праці досягається в ході рішення наступних основних груп завдань :
* економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи рішення завдань скорочення його прямих і схованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;
* організаційні: визначення порядку й послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення повної й рівномірної їхньої завантаженості, індивідуальної й колективної відповідальності за результати діяльності, створення діючої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.