На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Фнансовый менеджмент

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 13.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?ЗМІСТ
 
І.
Теоретична частина:
 
 
1.
Класифікація капіталу підприємства та її роль в управлінні капіталом...
3
 
2.
Поняття фінансів і фінансової діяльності підприємства………………….
5
 
3.
Основні етапи формування дивідендної політики………………………..
9
ІІ.
Практична частина……………………………………………………………
14
 
Список використаної літератури………………………………………………..
18
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ІІ. Теоретична частина
 
1. Класифікація капіталу підприємства та її роль в управлінні капіталом.
 
Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.
Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.
Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об’єктом фінансового управління підприємством.
Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його види, які характеризуються десятками термінів. Все це потребує відповідної систематизації термінів, які використовуються. Така систематизація проведена за найбільш важливими класифікаційними ознаками (таблиця 1).
 
Таблиця 1
Систематизація видів капіталу підприємства
Ознаки
Обґрунтування ознаки
1. За належністю підприємству
1. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування відповідної частини його активів. Частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, є чистими активами підприємства.
 
2. Позиковий капітал характеризує залучення для фінансування розвитку підприємства на основі повернення коштів або інших майнових цінностей. Усі форми позикового капіталу, які використовує підприємство, є фінансовими зобов’язаннями і підлягають погашенню в передбачені терміни
2. За цілями використання
1. Виробничий капітал характеризує засоби підприємства, які інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової діяльності.
 
2. Позиковий капітал є тією його частиною, яка використовується у процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові та довгострокові депозитні вклади в комерційних банках), а також боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі тощо).
 
3. Спекулятивний капітал характеризує ту частину, яка використовується у процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій (основані на різниці в цінах).
3. За формами інвестування
1. Капітал у фінансовій формі.
2. Капітал у матеріальній формі.
3. Капітал у нематеріальній формі.
Капітал у цих трьох формах використовується для формування статутного фонду підприємства.
Інвестування капіталу в даних формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їх статутних фондів
4. За об’єктом інвестування
1. Основний капітал характеризує ту частину капіталу, яку використовує підприємство, тобто яка інвестована в усі види його позаоборотних активів (але тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі).
 
2. Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в усі види його оборотних активів
5. За формами знаходження у процесі кругообігу
1. Капітал у грошовій формі.
2. Капітал у виробничій формі.
3. Капітал у товарній формі.
Характеристика даних форм капіталу підприємства розглядається в циклі кругообігу капіталу підприємства
6. За формами власності
1. Приватний капітал.
2. Державний капітал.
Дані види капіталу інвестуються в підприємства під час формування його статутного фонду
7. За організаційно-правовими формами діяльності
1. Акціонерний капітал – капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств.
2. Пайовий капітал – капітал партнерських підприємств-товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств тощо.
3. Індивідуальний капітал – капітал індивідуальних підприємств, тобто сімейних
8. За характером використання в господарському процесі
1. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.
 
2. Непрацюючий (мертвий) капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, а вони не беруть безпосередньої участі в здійсненні різних видів господарської діяльності підприємства і формуванні його доходів.
Прикладом такого виду капіталу є засоби підприємства, які інвестовані у приміщення та устаткування, що не використовуються; у виробничі запаси для продукції, яка знята з виробництва; у готову продукцію, на яку повністю відсутній попит
9. За характером використання власниками
1. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу (це виплати дивідендів, процентів, задоволення соціальних потреб персоналу тощо).
 
2. Накопичуваний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат тощо
10. За джерелами залучення
1. Національний (вітчизняний) капітал.
2. Іноземний капітал
11. Відповідно до правових норм функціонування
1. Легальний капітал.
2. “Тіньовий” капітал.
У сучасних умовах економічного розвитку країни “тіньовий” капітал є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі “правила гри” в економіці, у першу чергу, на невиправдано високий рівень оподаткування підприємницької діяльності

 
Незважаючи на значний перелік розглянутих класифікаційних ознак, вони все-таки не відображають всіх видів капіталу підприємства, які використовуються в науковій термінології та практиці.
 
2. Поняття фінансів і фінансової діяльності підприємства.
 
Відомо, що кожна економічна категорія має свій зміст, понятійне навантаження, займає саме їй призначене місце. І тому не буває більше чи менше важливою. Може змінюватись тільки її роль у суспільному житті. Фінанси, як економічна категорія, існують об'єктивно і не залежать від економічної чи політичної системи. Поняття "фінанси" досить широке. Це – доходи, грошові платежі, хитрощі, лихварство, пограбування, державні доходи, а пізніше й видатки. Стосовно ж походження, то у науковій літературі немає єдиної думки щодо походження слова "фінанси". Переважає підхід, що "фінанси" походять від давньоруського "finer" , – "платити," "сплачувати", а це, в свою чергу, пов'язано із латинськими "fin", що означає "кінець", "закінчувати". Панує також думка, що слово "фінанси" є результатом трансформації стародавніх конструкцій "Бог – Господь", і іноземне слово "фінанси" може дослівно перекладатися як "буття".
Сьогодні важко назвати автора, який почав використовувати термін "фінанси". Але багато дослідників авторство цього терміну залишають за французьким вченим Ж.Боденом, який в 1577р. видає наукову роботу "Шість книг про республіку", де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. Зустрічається також точка зору, що першим автором праці, присвяченій фінансам, був Ксенофонт (430-355 рр. до н.е.). Його робота називається "Про доходи Афінської республіки".
У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства одержало подальший розвиток. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано із розвитком економіки держав. У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Настає перехід до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери функціонування і впливу. Зокрема, фінанси сфери виробництва, фінансові ринки, державний кредит тощо. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного й економічного життя держави.
Найвищого розвитку фінанси досягли в XX столітті, коли функції держави розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Функціонування фінансів визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. А економічне життя постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів характеризує діяльність та фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина.
Обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця, громадянина є гроші. Без використання грошей не існували б і фінанси. Тобто фінанси як економічна категорія знаходяться у сфері грошового обігу і не виходять за межі грошових відносин. Але не всі грошові відносини належать фінансам. Наприклад, якщо людина купує продукти харчування, предмети, отримує заробітну плату, то ці відносини є грошовими, але не фінанси. А коли людина сплачує податки, коли власник створює відповідний фонд і вкладе його у цінні папери, в результаті чого матиме певний дохід, коли формується та використовується бюджет держави – ці відносини належать до сфери фінансів. Тобто ми можемо сказати, що фінанси – це економічні відносини, що існують у сфері грошового обігу і обслуговують рух грошових потоків. При цьому слід зауважити, що обслуговують не завжди еквівалентний рух грошей. Щоб визначити суть та роль такої економічної категорії як фінанси необхідно чітко розкрити причини, що викликають до життя фінанси:
1.        розподіл праці як результат закономірностей розвитку виробництва і суспільства;
2.        існування товарно-грошових відносин;
3.        необхідність розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою дотримання пропорцій відтворювання;
4.        утримання невиробничої сфери, управління, оборони країни тощо.
Якщо говорити про межі функціонування економічної категорії, то необхідно зважати на її абстрактний характер, на те, що кожна категорія відображає рівень наших знань, що економічні відносини не стоять на місті, а постійно змінюються, на те, що наші визначення правильні тільки сьогодні поки в повній мірі діють товарно-грошові відносини.
Фінанси за своїм економічним змістом – складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Так, більшість економістів радянської доби звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.
В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.
Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід'ємною частиною ринкової економіки.
Що стосується економічної думки в Україні, то фінанси розглядають як економічну категорію у системі грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів (на макрорівні – валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні – виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб. Загалом, у дослідженні суті фінансів панують дві концепції:
1.      розподільча;
2.      відтворювальна.
Розподільна концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою фазою відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу. Крім того, в розподільчих відносинах беруть участь різні економічні категорії.
Відтворювальна концепція ототожнює розподільчі та виробничі відносини, досліджує фінанси у тісному зв'язку з кругообігом виробничих фондів, процесами створення і розподілу новоствореної вартості. Але слід підкреслити, що роль фінансів на кожній стадії відтворювального процесу має свої відмінні риси, виявляється по-різному. На стадії виробництва за допомогою фінансів формуються й використовуються фонди фінансування капітальних вкладень, фондів обігових коштів, амортизаційного фонду та ін.
На стадії розподілу з вартості валового внутрішнього продукту виділяються відповідні грошові фонди, які є фондами фінансових ресурсів, відбувається відокремлення грошової форми вартості від її натурально-речового втілення. На стадії обміну триває далі рух грошової форми вартості, але його супроводить зустрічний рух товарів. Звісно, фінанси в обміні участі не беруть, проте вони обслуговують цей обмін.
На стадії споживання фінанси є умовою його здійснення. Саме тут відбувається використання відповідних фондів фінансових ресурсів: фонду розвитку виробництва, фонду матеріального заохочення тощо. Рух вартості валового внутрішнього продукту в чинній практиці характеризується двома сторонами:
?        цільове відокремлення коштів у фондах фінансових ресурсів, яке спрямоване на відтворення ВВП;
?        цільове спрямування коштів до фондів фінансових ресурсів, яке здійснюється з метою підтримки збалансованості й пропорційності відтворювального процесу.
Тому, характерною єдиною ознакою фінансів, яка відрізняє їх від інших економічних категорій, є формування і використання фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту. Тому, фінанси – це система економічних відносин, що функціонують у сфері грошового обігу, носять розподільчий характер, пов'язані з формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.
Із визначення економічної суті фінансів, можна виділити наступні «характерні ознаки»:
1.        фінанси обслуговують сферу грошового обігу, мають грошову форму вираження;
2.        фінанси завжди носять розподільчий характер;
3.        фінанси мають матеріального носія – фінансові ресурси, створюють і використовують доходи і фонди грошових засобів різноманітного призначення у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту (є частиною вартості валового внутрішнього продукту).
Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. А це досягається шляхом організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного окремого громадянина. Фінанси тісно пов'язані з такими економічними категоріями як гроші, ціна, заробітна плата, кредит, але мають свої відмінності.
Так, категорія "гроші" значно ширше поняття "фінанси", "гроші" поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів, І навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми. Крім того, різниця між цими категоріями чітко простежується у їх функціях.
Розглядаючи фінанси і ціну, насамперед, видно, що ціна відображає параметри впливу фінансів на процеси, пов'язані із створенням і використанням валового внутрішнього продукту. Тому, що при реалізації товарів (робіт чи послуг) встановлюється їх реальна вартість і реальні величини фондів фінансових ресурсів, які визначаються після закінчення виробничого циклу:
?      фонду нагромадження;
?      фонду споживання;
?      фонду відновлення виробничих фондів.
Фінанси можуть впливати на ціну: на абсолютну величину і на внутрішню структуру – відрахування по фонду амортизації, до пенсійного фонду, до фонду соціального страхування, податки, акцизний збір, податок на додану вартість. І фінанси мають більший діапазон розподілу, ніж ціна: первинний розподіл валового внутрішнього продукту, його перерозподіл через бюджетну систему. Крім того, розподіл за допомогою ціни не орієнтований на конкретні цілі. Це досягається за допомогою фінансів шляхом формування й використання фондів фінансових ресурсів, які мають цільове призначення.
У розподільчих процесах поряд із фінансами бере участь і заробітна плата. Фінанси створюють умови для виплати заробітної плати створюючи спеціальний фонд шляхом розподілу виручки та у процесі обміну робочої сили на товар – гроші. За допомогою фінансів із заробітної плати створюються фонди коштів для придбання цінних паперів, товарів довгострокового користування, або для одержання доходу – тобто фонди, які є фінансами окремого громадянина.
Фінанси тісно пов'язані з кредитом, але кожна з цих категорій має свою специфіку участі в економічних процесах, хоча мають однакову економічну природу і відтворюють рух вартості валового внутрішнього продукту. Фінанси створюють умови для функціонування кредиту, характерний рух коштів без умови повернення. Кредит тільки продовжує перерозподільчі процеси, акумулює тимчасово вільні кошти, коли виникає потреба в них, умови надання його – поверненність, платність, строковість, заставність. В економічній діяльності держави, підприємства, громадянина доцільне комплексне розуміння і обґрунтоване використання всіх цих економічних категорій з урахуванням специфіки кожної з них.
Фінансова діяльність підприємств
Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.
Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.
Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності. За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства.
В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Ефективність діяльності кожного підприємства багато в чому залежить від повної і своєчасної мобілізації фінансових ресурсів та правильного їх використання для забезпечення нормального процесу виробництва і розширення виробничих фондів. У цьому зв’язку для кожного підприємства важливу роль відіграє ефективна організація фінансової діяльності.
Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Господарська діяльність підприємства нерозривно зв'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво продукції з метою одержанні прибутку.
Фінансову роботу на підприємствах виконують працівники фінансового відділу, а за його відсутності – працівники бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби), а за їх відсутності – головний бухгалтер.
Розпорядником фінансових ресурсів, коштів, товарно-матеріальних цінностей, що належать підприємству, є його керівник, який має право першого підпису на всіх грошових та розрахунково-платіжних документах.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
- контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;
- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
3. Основні етапи формування дивідендної політики.
Сформований підприємством прибуток розподіляється на цілі накопичення (інвестування) і споживання у відповідності до дивідендної політики. Термін «дивідендна політика» пов’язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. У принципі ж у більш широкому трактуванні під терміном «дивідендна політика» можна розуміти механізм формування частки прибутку, що сплачується власнику, у відповідності до частки його внеску у загальну суму власного капіталу підприємства.
Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім його зростанням, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.
Виходячи з цієї мети поняття дивідендної політики може бути сформульоване наступним чином: дивідендна політика представляє собою механізм формування власних інвестиційних ресурсів, який забезпечує оптимізацію пропорцій між споживаною і капіталізованою їх частками з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Дивідендна політика акціонерного товариства формується за наступними основними етапами:
Початковим етапом формування дивідендної політики є вибір визначальних цілей формування дивідендної політики та визначення загального часового періоду розроблення дивідендної політики. Цілями побудови дивідендної політики можуть виступати: задоволення інтересів акціонерів, що зацікавлені в отриманні доходу на інвестовані кошти у формі дивідендів, підняття престижу акцій акціонерного товариства та ін. Щодо періоду формування, то аналіз джерел економічної літератури свідчить, що середній термін формування дивідендної політики зазвичай становить три роки.
На використання чистого прибутку впливає багато факторів, тому реалізація ефективної дивідендної політики передбачає їх усебічний аналіз та оцінку.
Усю сукупність факторів, що впливають на вибір методу дивідендної політики, за Є. Брігхемом, можна об'єднати в чотири великі групи:
?        обмеження щодо дивідендних виплат (законодавчі, податкові, брак готівки у фірми тощо);
?        інвестиційні можливості фірми;
?        доступність і вартість альтернативних джерел капіталу;
?        вплив дивідендної політики на необхідну норму прибутку на просту акцію.
При формуванні дивідендної політики, як свідчить досвід розвинутих країн світу, доцільно керуватися такими принципами:
1. Зв'язок дивідендної політики зі загальною стратегією розвитку АТ.
2. Прогнозованість – формування дивідендної політики на перспективу. Це робить дії АТ передбачуваними, підвищує можливість використання довготермінового планування, забезпечує довіру акціонерів, партнерів, кредиторів та інвесторів.
3. Стабільність – базові основи дивідендної політики повинні мати довготерміновий характер. Дотримання цього принципу особливо важливе в умовах «розпорошення акціонерного капіталу», оскільки дозволяє дрібним акціонерам приймати обґрунтовані інвестиційні рішення.
4. Пріоритетність урахування інтересів власників-акціонерів. Прибуток, що формується АТ і залишається в його розпорядженні після сплати податків, належить його власникам, тому в процесі його розподілу пріоритетність напрямів його використання мають визначати вони.
5. Інформаційна відкритість, що передбачає інформованість про вибір типу дивідендної політики та обґрунтованість розміру виплачуваних дивідендів усіх акціонерів. За потреби зміни основних пропорцій розподілу чистого прибутку у зв'язку з корегуванням стратегії розвитку АТ чи з інших причин усіх акціонерів повинні завчасно повідомити про це.
6. Контрольованість, що передбачає оцінку ефективності дивідендної політики та корегування її в разі потреби.
З урахуванням розглянутих принципів, свою дивідендну політику АТ формують за такими етапами (рис. 1).


 
Рис. 1. Етапи формування дивідендної політики
Наступним етапом є визначення підходу до здійснення дивідендних виплат, вибір методу дивідендної політики та форми виплати дивідендів.
Практичне використання теорій (теорія незалежності дивідендів, теорія переваг, теорія «податкових переваг», теорія «клієнтури», теорія «сигналізування») дозволило виробити три підходи до формування дивідендної політики – «консервативний», «поміркований» (компромісний) і «агресивний», кожному з яких відповідає певний метод дивідендної політики (рис. 2).
Розглянемо детально методи дивідендної політики:
1. Залишкова політика дивідендних виплат.  Забезпечує високий темп розвитку  підприємства, підвищення його фінансової стабільності, але недоліками є нестабільний розмір дивідендних виплат та непередбачуваність їх розмірів, що будуть формуватися в майбутньому періоді. Доцільно застосовувати цей метод на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, пов’язаних із високим рівнем його інвестиційної активності.
2. Регулярного дивіденду. Перевагою цього методу є надійність, яка дає акціонерам упевненість у стабільності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин, також визначає стабільність котирування акцій на фондовому ринку. Але при несприятливих фінансових періодів підприємство змушене підтримувати розмір дивідендів, і навіть коли підприємство ледь витягує прибутки на нуль, то рівень дивідендних виплат встановлюється на низькому рівні, що мінімізує ризик зниження фінансової стійкості підприємства.

Рис. 2. Підходи до формування дивідендної політики
 
3. Постійного коефіцієнта виплат. Його перевага полягає в простоті нарахуванні та тісний зв'язок із прибутком підприємства. Недоліком цього методу є зміна величини дивідендів, яке зумовлене непостійним розміром прибутку. Ця нестабільність викликає різкі перепади ринкової вартості акцій.
4. Поступового збільшення дивідендів. Основною перевагою є зацікавленість акціонерів до підприємства після чого підвищується імідж підприємства, що призводить до збільшення ринкової вартості акцій, але якщо фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку, то інвестиційна привабливість та фінансова стійкість підприємства знижується.
5. Екстра-дивіденди. Забезпечує постійні доходи акціонерам та стимулює їх додатковими виплатами, що призводить до зв’язку з фінансовими результатами. Основний недолік полягає в тому, що за тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість та ринкова вартість акцій знижується.
6. Виплати дивіденду за аналогом. Дозволяє підтримувати інвестиційну привабливість акцій підприємства, тим самим не даючи конкурентам можливості скористатися цією перевагою для залучення коштів у свій капітал. Нерозвинутість вітчизняного фінансового ринку ускладнює реалізацію такого типу дивідендної політики.
Щодо форм виплати дивідендів, то можливі різні види форм виплати: натуральна, грошова (коштами) чи акціями.
Виплата дивідендів вимагає обґрунтованості дій і доведення інформації про результати використання чистого прибутку до відома як наявних акціонерів, так і потенційних, тому подальшим кроком розроблення дивідендної політики є формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування дивідендної політики.
Цьому питанню менеджери країн із розвинутою ринковою економікою приділяють особливу увагу, оскільки характер інформації про здійснення дивідендних виплат, її прозорість має прямий зв'язок із вартістю капіталу компаній, ринковою ціною їх акцій, вартістю залучення зовнішнього фінансування, інвестиційними процесами в компаніях та ін.
На нашу думку, для здійснення дивідендних виплат вітчизняними акціонерним товариствам необхідні такі зміни в організаційно-правовому середовищі акціонерного товариства, які стимулюватимуть побудову ефективної дивідендної політики підприємствами:
1. Ухвалення проекту закону про акціонерні товариства, в якому в питаннях регулювання дивідендних виплат доцільним є використання сегментованого підходу, а саме – для акціонерних товариств, що не виходять на  ринок цінних паперів, доцільним є закріплення на законодавчому рівні певного обов'язкового мінімуму частки прибутку, що йде на виплату дивідендів. Такі випадки нерідко трапляються у світовій практиці країн, що розвиваються (Греція – 35 %, Чилі – 30 %, Бразилія, Філіппіни – 50 %).
2. Диференційований характер оподаткування доходів акціонерів, а саме:
?        установлення нижчої ставки оподаткування прибутку в разі здійснення АТ дивідендних виплат;
?        установлення диференційованих ставок оподаткування дивідендів в особистому доході акціонерів. Такий захід дозволить збільшити дохід акціонерів, що володіють невеликими пакетами акцій;
?        зниження ставки оподаткування доходів, отриманих у результаті продажу акцій, що стимулюватиме обіг цінних паперів АТ на ринку акцій, а відповідно, і сприятиме його розвиткові;
?        установлення нижчих ставок оподаткування дивідендів акціонерів, що є тримачами акцій більше ніж один рік.
3. Збільшення вимог ДКЦПФР до характеру інформації, що надається АТ, у таких напрямах:
?   скорочення терміну подання звітності до шести місяців (на даний час такий термін становить дев'ять місяців), а також подання квартальних звітів, що поліпшить інформування акціонерів (як наявних, так і потенційних) про результати господарської діяльності АТ і напрями використання чистого прибутку;
?   закріплення на законодавчому рівні подання емітентами локального акта «Про розподіл прибутку АТ», в якому були б обґрунтовані напрями використання прибутку.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ІІ. Практична частина.
 
Завдання 1
 
Розрахуйте (за критерієм ліквідності) і проаналізуйте основні фінансові характеристики підприємства (вихідні дані табл. 2, 3).
 
(А1) – найбільш ліквідні активи
(А2) – швидкореалізовані активи
(А3) – повільнореалізовані активи
(А4) – важкореалізовані активи
 
(П1) – найбільш термінові обов’язки
(П2) – короткотермінові пасиви
(П3) – довготермінові пасиви
(П4) – постійні пасиви
Таблиця 2
 
Активи підприємства

и т.д.................


Актив А
А1
А2
А3
А4

Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.