На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Сенсуалстична етика, етичний скептицизм Девда Юма

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 14.10.2012. Сдан: 2010. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України
Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди 
 
 

Факультет психології і соціології
Кафедра культурології 
 
 

Курсова робота 

Сенсуалістична  етика, етичний скептицизм
Девіда  Юма 
 
 

                                          Студентки II курсу групи 23-ПЕ
                                          Коваль Альона Вікторівна
                                          Науковий керівник:
                                          доцент кафедри  культурології,
                                          кандидат філософських наук
                                          Резнікова Лілія Валентинівна 
 
 
 

Харків-2010
План
     Вступ………………………………………………………………………..3
     Розділ 1. Витоки етичних напрямків Девіда Юма:
     1.1.Англія XVIII століття……………………………………… ……........5
     1.2.Філософські та етичні ідеї пануючі в Англії XVIII ст..…………..….8
     1.3 Життя та творча діяльність Девіда Юма………………………...…..11
     Розділ 2. Загальна характеристика етичного вчення Девіда Юма
     2.1.Основні етичні поняття Девіда Юма.……………………………......15
     2.2. Основні етичні ідеї Девіда Юма……….……………………….…...21
     2.3. Вплив етичних напрямків Девіда Юма на розвиток філософської та етичної думки……………………………………………………………….……26
     Розділ 3. Можливості використання вчення Девіда Юма в сучасному житті…………………………………………………………………..………….29
     Висновок…………………………………………………………………..31
     Список  використаних літературних джерел…………………………….33
     Додаток…………………………………………………………………….35
 

     Вступ
     Актуальність  теми.
     Останні сто років історії філософії  характеризуються підвищеним інтересом до теоретичного спадку Давида Юма. «... В наші теперішні роки про Юма і особливо про «Трактаті» пишуть більше, ніж будь-коли в минулому» [29], - говорив Норман Кемп Сміт в урочистій промові 7 липня 1939 р. на філософському симпозіумі в Единбурзі, присвяченому світогляду Юма. «Трактат» - це твір генія »[19, с. 561] - стверджує Сміт у своєму дослідженні на ту ж тему. Ще М. Вундт у своєму «Введення у філософію» визнавав, що починаючи з другої половини XIX ст. в західній філософії почався свого роду «ренесанс Юма», пов'язаний з діяльністю англійських позитивістів. Нині, говорячи про підсумки цього «ренесансу», Д. Пассмор стверджує, що Юм виявився «відкривачем нових шляхів думки» і філософом, який більше за всіх уміє виводити читачів з догматичної рівноваги тим скептичними поглядами Піррона і П'єра Бейля, Юма і Томаса Гекслі, Карнеада і Бертрана Рассела є і схожості й суттєві відмінності. Юм бачив свій скептицизм у тому, що він прокладав середній напрямок між попереднім або методичним скепсисом Декарта і надмірним - руйнують усе скепсисом Піррона.
     Скептицизм Юма дійсно пережив еволюцію. Про неї свідчать і розчарування Юма в концепції особистості як «пучка перцепції», і заміна поняття «симпатії» поняттям «доброзичливості». Істота ж цієї еволюції полягала, на наш погляд, у поступовому розвитку у Юма скепсису, але не з приводу принципів скептицизму взагалі, а з приводу тієї конкретної форми, яку скептицизм прийняв саме в його власній філософії. Неопозитивістські юмісти XX ст., як правило, залишали без уваги саме цей аспект його скепсису, тим більше що самі засновники «Віденського гуртка» самокритичністю не страждали. Тим часом Юм, направивши скепсис проти своєї ж теорії пізнання та етики, привів їх до фіаско. Г. Шпeтт помиляється, вважаючи, що Юм починав зі «здорового  гносеологічного скептицизму», але він має рацію, визнаючи, що Юм прийшов до скептичного безвиходу. У цьому була трагедія філософії Юма. Він намагався лише зберегти хорошу міну при поганій грі, коли посилався на те, що лише лінощі думки й життєвий практицизм заважають йому прийти до повного скептичного заперечення. Він прийшов до такого заперечення, але не стосовно людських знань взагалі, а щодо можливостей їх теоретико-пізнавальної оцінки, сказати ж про це в повний голос не наважувався. Не дивно, що ні Шлік, ні Рассел не захотіли бути спадкоємцями трагедії Юма. Але вони не захотіли і відмовитися від нього: тому вони не зважилися на відкритий суд над своїм прабатьком, хоча і відійшли від «чистого» юмізма в ту або іншу сторону.
     Суперечність самозаперечення, що руйнувала філософію Юма, було родинно протиріччя, що лежить в основі скептицизму взагалі: сумнів у можливостях і результати пізнання не дозволяють будувати ніякої філософії, яка затвердила б якийсь надійний «острівець» безумовно даного, піддавши заперечення все інше. Неможливо стверджувати ні одного з тих тез, на яких намагався «закріпитися» Юм: ні того, що існують ідеї, які зводяться всі до відтворення вражень, ні того, що існують звичка і «симпатія» як початкові і загальні властивості будь-якої психіки і т.д. Але не можна стверджувати і правоту будь-яких інших тез про «остаточних елементи» пізнання, які замінили б собою юмівське, але залишилися б в рамках скептицизму. Доля «логічного атомізму» Вітгенштейна і Рассела - прямий тому приклад.
     Об’єктом  дослідження виступає філософія Д. Юма та її сучасні інтерпретації.
     Предметом дослідження є гуманістичний зміст людської природи у філософському вченні Д.Юма.
     Мета. Розкрити сутність етичних поглядів Девіда Юма, та їх значення у розвитку культури XVIII ст.
 

      РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ ЕТИЧНИХ  НАПРЯМКІВ
ДЕВІДА  ЮМА.
     1.1. Англія XVIII століття.
     XVIII ст. було часом формування конституційної монархії. Цьому сприяли значні перетворення в промисловості. У середині XVIII ст. в Англії вже існувала досить розвинута промисловість. Країна була найбільшим ринком Європи. Значну частину промислових товарів виробляли мануфактури. Поділ праці на мануфактурах спричинив суттєве вдосконалення окремих операцій, що підготувало грунт для заміни ручної праці машинною. Кошти для запровадження технічних новинок надходили від заморської торгівлі, використання рабської праці на цукрових, тютюнових і бавовняних плантаціях у колоніях.
     Передумови  для переходу промислового виробництва  на вищий рівень розвитку були підготовлені попередніми подіями в Англії. На цей час у країні майже завершився аграрний переворот, який розпочався в XVI ст. і був пов'язаний із процесом обгороджування. У 1677 р. парламент видав закон, згідно з яким селяни й дрібні фермери мали документально підтвердити свої права на землю. Таких документів майже ніхто не мав і лендлорди (великі землевласники) стали вважати колишніх власників орендарями, у яких будь-коли можна відібрати землю.
     У  XVIII ст. було прийнято понад тисячу парламентських актів, які надавали землевласникам право на здійснення обгороджування. З одного боку, це сприяло збільшенню й поліпшенню технологій у сільському господарстві. Адже тільки великі землевласники мали можливість покращувати породи худоби й застосовувати сівозміни, що давало можливість підвищувати продуктивність тваринництва, особливо вівчарства, і збирати більші врожаї зернових. З іншого боку, обгороджування призводило до розорення більшості селян, змушених ставати найманими робітниками, зокрема й на мануфактурах.
     У наслідок цих процесів у середині  XVIII ст. в Англії склалися передумови для промислового перевороту, тобто для переходу від ручної праці до машинної, від мануфактури до фабрики.
     Найефективнішими  стали винаходи в текстильній  галузі. Зусилля багатьох винахідників увінчалися успіхом у 1733р., коли механік Джон Кей приладнав до ткацького верстата «летючий» човник. Він запускався в рух не ногою ткача, а за допомогою спеціальних важелів. У 1738 році створено першу прядильну машину з механізованим процесом прядіння. Щоправда, запускалася ця машина ще вручну.
     Подальшим кроком стало винайдення нового типу двигуна. Перші кроки у цьому  напрямку зробив Томас Ньюкомен, який у 1705 році сконструював паро-атмосферну поршневу машину для відкачування води з шахт.
     Запровадження машинного виробництва сприяло появі фабрик, що у 60-х роках  XVIII ст. привело до промислового перевороту в Англії. Промисловий переворот в Англії спричинив небувале економічне піднесення. Стрімко розвивалися текстильна промисловість, металургія, транспорт, зовнішня і внутрішня торгівля, зріс видобуток вугілля. з'явилися нові промислові центри – Ліверпуль, Манчестер, Лідс, Бірмінгем. У містах стрімко зростала кількість населення. Центр промисловості перемістився на північ. Лондон став провідним осередком міжнародної торгівлі, а Англія країною міст, фабричних селищ і містечок. Сформувалася нова соціальна група – наймані робітники. Сільське населення натомість зменшилося.
     У зв'язку із запровадженням машинної праці  та збільшенням кількості продукції  ціна на промислові товари зменшилася. Активізувалася зовнішня торгівля, особливо з колоніями та аграрними країнами, що збільшувало прибутки англійських підприємців. Промислова буржуазія стала найбагатшою верствою населення. Одночасно зросла кількість найманих робітників на заводах і фабриках. Їхнє становище суттєво відрізнялося від працівників мануфактур, які мали підсобне господарство та інші джерела прибутків.
     На  фабриках працювали сотні робітників, серед них сироти й діти бідняків, тобто найдешевша робоча сила. Тривалість робочого часу становила 15-18 годин. Із винайденням гасових ліхтарів робітники стали працювати і в нічну зміну. Вихідних днів законодавство не передбачало, а допомога у зв'язку з хворобою чи інвалідністю не виплачувалися. Діти та жінки мали меншу платню. Робітники працювали й жили в антисанітарних умовах.
     Така  ситуація спонукала робітників до боротьби за свої права: вони вимагали підвищення заробітної плати, зменшення робочого часу, покращення умов праці. У 60-70-х  роках XVIII ст. робітники почали руйнувати машини та розбивати верстати. Це був рух так званих луддитів.
     Промисловий переворот і технічний прогрес  зумовили необхідність здобуття якісної  освіти: технічну, щоб працювати  на  фабриці,  та економічну –  для ведення власної справи. Дедалі більше англійців прагнули отримати шкільну й університетську освіту. У цей час почала формуватися так звана технічна інтелігенція.
     З'явилися  й перші економічні дослідження, у яких обґрунтувалися переваги промислового виробництва. Автором популярної економічної  теорії був Адам Сміт. У праці «Дослідження про природу й причини батства народів» учений доводив, що процвітання суспільства залежить від праці кожного – коли людина сумлінно працює заради свого блага, вона створює добробут усього суспільства. Адам Сміт виступав за панування приватної власності, вільної конкуренції та невтручання держави в справи приватного бізнесу.
     Отже, у XVIII ст. Англія стала на шлях капіталістичного розвитку. Унаслідок промислового перевороту в країні формується ринкова економіка й індустріальне суспільство [10, с.174-179].
     1.2. Філософські та етичні ідеї пануючі в Англії XVIII ст.
     У XVIII ст. особливо поширилася філософська  та суспільно-політична думка французьких просвітителів. До найвидатніших діячів французького Просвітництва відносяться філософи, письменники, суспільні діячі: Жан Мельє (1664— 1729 рр.), Вольтер (справжнє прізвище та ім'я Арус Марі-Франсуа, 1694—1778 рр.), Шарль Луї Монтеск'є (1689— 1755 рр.), Дені Дідро (1713—1784 рр.), Жан Жак Руссо (1712— 1778 рр.), Клод Андріан Гельвецій (1715—1771 рр.).
     Важливу роль у формуванні нових уявлень  і розповсюдженні ідей французького Просвітництва відіграло видання  багатотомної «Енциклопедії або  тлумачного словника наук, мистецтв і  ремесел», яка виходила у 1751—1780 рр. Засновниками цього видання були Дені Дідро, Жан Лерон д'Аламбер (1717—1783 рр.). Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії» — науковці, митці, військовослужбовці, церковні служителі — полягала в тому, щоб не просто зв'язати у єдине ціле існуючі знання, але й спрямувати їх до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні відносини.
     Для свого часу «Енциклопедія...», що охопила  у двох десятках томів увесь наявний  фонд знань у галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін, стала справжньою академією науки. Видання сприяло тому, що усі французи і навіть всі європейці, за словами Вольтера, зробилися енциклопедистами.
     Енциклопедистів називали також просвітителями, бо вони ставили за мету дати народу освіту і «просвітити» монархів відносно смислу «істинного» людського суспільства. Враховуючи вимоги часу, просвітителі замінюють старі уявлення про людину, вважають її істотою природною, а почуття і розум проголошують продуктами тілесної організації. Те, що люди — природні істоти, робить їх рівними. Звідси — будь-які кастові привілеї повинні бути скасовані. На їх думку, необхідно допомогти людям зрозуміти істину і перебудувати суспільство відповідно з людською природою. Саме таке розуміння людини і людських відносин бони вважали розумними. З погляду просвітителів розумним проголошується відповідність між індивідуальною і суспільною природою. Таким чином, природний егоїзм замінюється «розумним егоїзмом». Отже, Їх погляди постійно коливаються між індивідуальним і суспільним. Тут міститься суперечливість просвітительської концепції, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини — вона ніколи не буває просто природною, а завжди є суспільною істотою.
     В середині XVIII ст. ідеї французьких просвітників, енциклопедистів європейського  знання і виховання нової світської  інтелігенції, суб'єкта енциклопедичної духовності, заволоділи розумом німецьких мислителів. І якщо пафос французької освіти знайшов втілення у виданні «Енциклопедії» - тлумачного словника наук, мистецтв і ремесла, а також в ідеї Великої Французької революції -новій людині - громадянинові, то пафос Просвіти знаходить своє відображення в теорії мистецтва Йоганна Вінкельмана і Готхольда Лесінга, в педагогічних ідеях Йоганна Песталоцці, в «Ідеї до філософії історії» Йоганна Гердера, «Загальній природній історії і теорії неба» Іммануїла Канта, теорії Нового Роману або людини, як «громадянина Світу» Фрідріха Шлегеля.
     Англійський філософ Дж.Берклі (1685-1753) - наголошує  на тому, що загальновідомий факт існування  речей аж ніяк не означає їх об'єктивного, незалежного від нашого духу існування, як про це гадають філософи-матеріалісти. Так, з позицій натуралістично-механічного тлумачення реальності для такої, що безпосередньо спостерігається, сприймається, переживається, реальне існування засвідчується лише фактом чуттєвої фіксації у досвіді (зовнішньому чи внутрішньому). Тому, вважає Берклі, єдиний смисл, який має слово „існування”, є „бути сприйманим”, адже єдиним, з чим безпосередньо має справу людина, спілкуючись з світом речей, є ті або інші зорові, слухові, тактильні відчуття у певних комбінаціях і послідовності. 
 
Берклі цілком послідовно і слушно вказує на відсутність принципової відмінності між первинними і вторинними ознаками, оскільки перші (протяжність, форма, рух тощо) так само дані нам через відчуття, як і другі. 
Позиція Берклі - позиція суб'єктивного ідеалізму. Його аргументи спростовують існування не тільки тілесної субстанції, заперечення якої не завдає ніякої шкоди роду людському, котрий ніколи не помітить її відсутності, а також і субстанції духовної в існуванні якої Берклі був цілком переконаний.
 
1.3. Життя та творча діяльність Девіда Юма
     Девід Юм народився 26 квітня 1711 року в столиці Шотландії Единбурзі. Про початкову освіту Юма до нас дійшло дуже мало інформації: відомо, що дванадцятирічним хлопчиком його віддали до грецького класу Единбурзького університету, де і залишався близько трьох років, тобто до закінчення курсу.
     Мирні й улюблені заняття Юма в епоху  його юності два рази порушувалися різкими і невдалими спробами його рідних направити Девіда на практичну роботу. Сімнадцятирічного Юма задумали зробити законознавцем і змусили його вивчати юридичні науки. Немає сумніву, що з Юма міг вийти чудовий юрист. Але Девід був занадто поглинений іншими ідеями для того, щоб він міг віддатися вивченню знань надто професійного характеру: Юм мріяв про велике літературне творіння, яке зробить переворот у галузі філософії і створить йому світову популярність; зрозуміло, якими жалюгідними здавалися йому в порівнянні з цим успіхи серед англійських адвокатів або членів парламенту. «В той час як мої рідні думали, що я вивчаю Вета і Віннія, я потай жер Цицерона та Вергілія», - говорить про себе Юм.
     На  вісімнадцятому році здоров'я Юма  сильно похитнулося; з'явилися занепад  духу і мляве відношення навіть до того, чим раніше він займався з таким жаром. Девід зрозумів, що йому необхідно добре відпочити і зміцнитися тілесно та розумово перш, ніж взятися за твір який він задумав. Це привело його до рішення послухатися поради своїх родичів і круто змінити спосіб життя: в 1734 році, заручившись важливими рекомендаційними листами, Юм відправився в Брістоль, сподіваючись влаштуватися в конторі одного з тамтешніх комерсантів. «Через кілька місяців, - каже Юм у своїй кореспонденції, - я знайшов, що цей рід діяльності абсолютно не підходящ для мене». Вирушивши з Брістоля до Франції, Юм відвідав насамперед Париж, потім провів деякий час в Реймсі і нарешті оселився в невеличкому містечку La Fleche, де і залишався два роки з числа трьох років свого перебування у Франції.
     У вересні 1737 року Юм вирушив до Лондона для того, щоб клопотати там про видання свого «Трактату». Перш за все, однак, він зайнявся переглядом і переробкою свого твору; деякі частини його він зовсім випустив, інші сильно змінив, роблячи все це для того, щоб підготувати можливо кращий прийом для свого творіння. Своєму родичу, Генрі Гому, він писав про це так: «У даний час я займаюся переробкою моєї книги, тобто урізуванням її кращих частин, намагаючись зробити її якомога менш образливою».
     У вересні 1738 року пішов у свій родовий маєток, щоб там, в сільській тиші, чекати новин про свій успіх або падіння. Два перші томи роботи Юма були видані в січні 1739 року, а через кілька місяців вже можна було констатувати повний неуспіх, яким супроводжувалася поява на світ його першої філософської праці. Про цей факт Юм озивався у своїй автобіографії: «Ніколи ще не було такого нещасного літературного підприємства, яким виявився мій твір «Трактат про людську природу», він загинув при своїй появі на світ, на його долю не випало навіть честі порушення проти себе нарікання бузувірів. Але так як за своєю натурою я був схильний до веселощів і надії, то скоро оговтався від цього першого удару і, живучи в селі, з новим запалом взявся за свої заняття ».
     Наступні  шість років (1739-1745 роки) Юм провів у  маєтку Ninewells в суспільстві своїх рідних. Вдаючись звичайним науковим заняттям, Юм змінив область своїх досліджень: з чисто інтелектуальної сфери, до якої ставилися два виданих їм томи «Трактату», він звернувся тепер до етики і зайнявся рішенням моральних проблем. Результатом цих занять був третій том "Трактату", виданий в 1740 році.
     Під час перебування Юма в Італії, в 1748 році, були видані його «Філософські досліди про людський розум», що одержали згодом (у третьому виданні) заголовок «Дослідження про людський розум», під яким вони і відомі до сих пір.
     Після повернення із закордонної поїздки в 1749 році Юм оселився було в Лондоні, але несподівана звістка про смерть матері змусило його покинути столицю Англії і знову переїхати до свого маєтку. Проживаючи в селі, Юм не втрачав часу; користуючись свободою і дозвіллям, він написав три чудових твори: «Дослідження про принципи моральності», «Політичні мови» і «Діалоги про природну релігію»; два перші твори вийшли в 1751 році, а останнє було видано лише після смерті автора. Дворічне перебування в селі на цей раз привело Юма до того переконання, що місто є справжня арена діяльності для вченого, внаслідок чого філософ остаточно залишив село і переїхав в Единбург. Тут він оселився на Лонмаркете, найнявши квартиру в одному з тих старовинних багатоповерхових будинків, які й досі височіють по обох сторонах вулиць старого Единбурга і своїм оригінальним виглядом привертають увагу туристів.
     Перший  том «Історії Великої Британії», що містить царювання Якова I і Карла I, був виданий Юмом в 1754 році. У 1756 році Юм видав другий том своєї «Історії», а через рік приступив до роботи над її третім томом.  У 1763 році нова і дуже важлива зміна відбулася у долі Юма: від маркіза Гертфорда, призначеного на пост англійського посланника у Франції, він отримав запрошення зайняти місце секретаря посольства. У 1765 році Юма було нарешті затверджено секретарем посольства і слідом за тим заміняв навіть посланника, так як лорд Гертфорд одержав інше призначення і поїхав до Англії.
     У 1766 році Юм познайомився з Руссо у Франції і, виїжджаючи звідти після закінчення своєї служби в посольстві, повіз із собою французького філософа. Перший час Юм був зовсім зачарований своїм новим другом і порівнював його з Сократом, знаходячи при цьому, що Руссо ще більш геніальний, ніж стародавній грецький філософ.
     У 1775 році філософ відчув, що його здоров'я  сильно погіршилося і що від заволодівшею їм недуги йому вже не позбутися. З повним самовладанням взявся він за ті справи, якими повинен був закінчити свої земні розрахунки. Перш за все Юм написав духовний заповіт, яким головну частину свого стану відмовляв братові, сестрі і племінникам; крім того, він залишив значні суми своїм друзям: Адаму Сміту, Фергюсону і Д'Аламберу; Адаму Сміту він доручив видати «Діалоги про природну релігії». Покінчивши із заповітом, Юм взявся за здійснення свого давнього наміру - за автобіографію.
     Між тим недуга Юма посилювалася, і единбурзькі лікарі вирішили, що йому слід змінити спосіб життя і випробувати дію мінеральних вод. Юм послухався цієї ради і відправився до містечка Бад, що лежить недалеко від Лондона і що славиться цілющими джерелами. Однак лікування не допомогло, незабаром Юм повернувся в Единбург.
       Юм помер 25 серпня 1776 року, а через кілька днів його тіло, що супроводжувалося величезним натовпом, залученим цікавістю, глибокою симпатією до покійного, було поховано на старому кладовищі, розташованому по південному схилі пагорба, з вершини якого відкривається чудовий вид на Единбург і його околиці [17].
 

      РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТИЧНОГО ВЧЕННЯ ДЕВІДА ЮМА.
     2.1. Основні етичні поняття Девіда Юма
     Так як об'єкти гордості і приниженості - прості і одноманітні враження, то ми абсолютно не в змозі дати точне визначення як цих, так, власне, й інших афектів за допомогою ряду слів. Найбільше, на що ми можемо претендувати, - це опис їх шляхом перерахування супутніх їм обставин. Але так як слова гордість і приниженість загальновживаним, а враження, що позначаються ними, одні з найбільш звичайних, то кожен сам буде в змозі скласти точну ідею про них без ризику помилитися. Тому, щоб не витрачати часу на вступ, я відразу ж перейду до дослідження цих афектів.
     Очевидно, що гордість і приниженість, незважаючи на їх пряму протилежність, тим не менш мають один і той самий  об'єкт. Цим об'єктом є наше я, або та послідовність зв'язаних один з одним ідей і вражень, яка безпосередньо готівкою в нашій пам'яті і в нашій свідомості. Сюди-то завжди спрямовується наш погляд, коли ми перебуваємо у владі одного із зазначених афектів. Залежно від того, наскільки вигідно чи невигідно наше уявлення про самих себе, ми відчуваємо той чи інший з цих протилежних афектів, тобто або сповнюються гордості, або відчуваємо себе пригнічений і приниженими. Які б інші об'єкти ні представилися нашому духу, вони весь час розглядаються у відношенні до нам самим, інакше вони абсолютно не були б в змозі ні порушувати дані афекти, ні хоча б найменшою мірою посилювати або послаблювати їх. Коли нашу я не входить у розрахунок, то немає місця ні для гордості, ні для приниженості. Але хоча зв'язкова послідовність перцепції, яку ми називаємо своїм я, завжди є об'єктом двох згаданих афектів, вона не може бути їх причиною і її однією недостатньо для того, щоб порушити їх. Адже ці афекти прямо протилежні один одному і мають один і той же загальний їм об'єкт; отже, якщо б зазначений об'єкт був також і їх причиною, він не міг би порушити в якій би то не було мірі один афект, не порушивши в той же час однаковою мірою і другий, але в такому разі їх взаємна протилежність і суперечливість мали б призвести до знищення обох. Неможливо, щоб одна й та ж людина одночасно був і гордим, і приниженим, а якщо у неї бувають приводи до обом цим афектів, як часто трапляється, то останні або виникають поперемінно, Або ж один з них при зіткненні з іншим в міру своєї сили знищує другий і на дух продовжує діяти тільки залишок переважаючого афекту. Однак у цьому випадку ні один з афектів не міг би отримати переважання: Адже передбачається, що їх викликає виключно розгляд нашого я; але при повній рівнозначності останнього для обох афектів це розгляд мало б викликати обидва в рівній мірі, іншими словами, воно не може викликати ні того, ні іншого. Порушити один з афектів і в той же час пробудити в однаковій мірі протилежний йому афект - значить негайно знищити всі вироблене і залишити в кінці кінців дух у повному спокої і байдужості.
     Отже, ми повинні усвідомлювати різницю  між причиною і об'єктом цих  афектів, між тією ідеєю, яка їх збуджує, і тієї, на яку вони прямують, вже  будучи порушені. Гордість і приниженість, раз пробуджені, негайно направляють нашу увагу на нашу я як на свій останній і кінцевий об'єкт; але, щоб їх розбудити, потрібно щось інше, щось таке, що властиве тільки одному або іншому з вказаних афектів і не виробляє обох в однаковій ступеня. Перша ідея, що з'являється перед нашим духом, - це ідея причини, або породжує принципу; вона-то і збуджує пов'язаний з нею афект; афект ж цей, будучи збуджений, направляє нашу увагу на іншу ідею, тобто на ідею нашого я. Отже, афект має місце між двох ідей, одна з яких його виробляє, а інша їм проводиться. Таким чином, перша є причиною, друга - об'єктом афекту.
     Зовсім  неможливо дати будь-яке визначення афектів любов і ненависть, а  пояснюється це тим, що вони викликають лише просте враження, ні з чим не змішане та не має складових частин. Настільки ж марною була б спроба дати описі цих афектів, що спирається на їх природу, походження, причини і об'єкти, з одного боку, тому, що все перераховане є предметом цього дослідження, з іншого - тому, Що зазначені афекти самі по собі досить відомі кожному на підставі життєвих переживань і досвіду. Ми вже відзначили це, говорячи про гордість і пониження, а тепер повторюємо те ж по відношенню до любові і ненависті. І справді, між двома вказаними парами афектів існує таке велику схожість, що, бажаючи пояснити другі, ми змушені будемо почати як би з скороченого викладу наших міркувань про перші.
     Якщо  безпосереднім об'єктом гордості і приниженості є наше я, або та тотожна собі самій особистість, думки, вчинки і відчуття якої ми усвідомлюємо найінтимніших чином, то об'єктом любові і ненависті є яка-небудь інша особа, думки, вчинки і відчуття якої ми не усвідомлюємо.
       Це досить ясно з досвіду.  Наші любов і ненависть завжди  спрямовані на яке-небудь обдароване  свідомістю, відмінне від нас істота, і якщо ми говоримо про себелюбства, то розуміємо це слово не в прямому сенсі, та й породжене їм відчуття не має нічого спільного з тією ніжністю, яку викликає в нас один або кохана. Так само йде справа і з ненавистю. Ми можемо соромитися своїх недоліків і зроблених нами дурниць, але гнів або ненависть ми відчуваємо тільки при кривди, завдані нам іншими. Проте, хоча об'єктом любові і ненависті завжди буває інша особа, ясно, що об'єкт цей не є, власне кажучи, причиною даних афектів і що сам по собі він недостатній, щоб їх порушити. Адже любов і ненависть прямо протилежні один одному по порушених ними відчуттям, а між тим мають один спільний їм обом об'єкт; значить, якщо б зазначений об'єкт був у той же час їх причиною, Він справляв би однаковою мірою ці протилежні афекти, а так як вони повинні були б з першого ж моменту знищити один одного, то жоден з них не міг би коли-небудь виявитися. Отже, у них повинна бути причина, відмінна від об'єкта.
     При розгляді причин любові і ненависті  ми знайдемо, що вони дуже різноманітні і мають між собою небагато спільного. Доброчесний, знання, дотепність, здоровий глузд, добродушність, що відрізняють те чи інша особа, викликають любов і повагу; протилежні ж якості - ненависть і презирство. Ті ж афекти викликаються тілесними перевагами, наприклад: красою, силою, швидкістю рухів, спритністю - і їх протилежностями, так само як зовнішніми перевагами або мінусами в походженні, майні, плаття, національності і кліматі. Всі ці предмети в залежності від відмінності своїх якостей можуть викликати любов і повагу або ж ненависть і презирство.
     Розгляд даних причин приводить нас до нового розрізнення, а саме розрізнення  між якістю, що діють на нас, і  суб'єктом, якому воно належить. Князь, що володіє величним  палацом, користується на цій підставі повагою народу, по-перше, завдяки красі палацу, а по-друге, в Силу відносини власності, що зв'язує палац з ним. Усунення будь-якого з цих умов знищує афект, а це, очевидно, доводить складність його причини.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.