На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Регональна структура свтового господарства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 14.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство освіти і науки України
Тернопільський  національний економічний  університет
Івано-Франківський інститут менеджменту 
 
 
 

Індивідуальна науково-дослідна робота
з дисципліни <<Міжнародна економіка>> 
 
 
 
 

                                                                                 Виконав:
                                                                         Студент групи МЕМТ-32
                                                    Бердар В. М.
                                                 Перевірив:
                                                                        Викладач Пробоїв О. А. 
 
 
 

м. Івано-Франківськ
2010 р.
ЗМІСТ
    Вступ                                                                                                               3
    I. Теоретична частина                                                                               
1. Регіональна структура світового господарства                                            5
    1.1 Структура світового господарства.                                                           5
    1.2 Суть і структура світового господарства.                                                7
    1.3 Регіональна структура світового ринку товарів та послуг.                  12
2. Тести                                                                                                              16
    II. Практична частина                                                                               
2. Економічний розвиток Саудівської Аравії                                                  22
    2.1 Нафтова промисловість та її роль.                                                          23
    2.2 Промисловість.                                                                                         25
    2.3 Сільське господарство.                                                                            26
    2.4 Транспорт.                                                                                                 27
    2.5 Державний бюджет.                                                                                 29
Висновки                                                                                                           31
Список використаної літератури                                                                      33 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП 

    На  сучасному етапі суспільного  розвитку значну роль для економіки  кожної окремої країни і світу  вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.
    Він полягає в спеціалізації окремих  країн на виробництві певних товарів  та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП  виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо  в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні  переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів  і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну  перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати  зиск, торгуючи ними або обмінюючи  їх на інші товари чи послуги.
    Для реалізації можливостей, що виникають  у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої  сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні  зовнішньополітичних та зовнішньоторгових  угод, як між окремими фірмами, так  і між урядами країн.
    Економічні  зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи проблему забезпечення населення  товарами, які національна економіка  виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком  еволюції зовнішньоекономічні зв’язки  переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну  сукупність міжнародних економічних  відносин, що стосуються інтересів  всіх держав.
    Міжнародні  зв’язки виступають сьогодні найважливішим  фактором економічного роста, структурних  зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно  є і каталізатором диференціації  країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне  світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб’єктів економічної  діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і  стандартами життя суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.1 Структура світового господарства.
    Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність. Кожна система має  цілу множину структур. Наприклад, в  географії господарства розрізняють  такі прості структури, як галузеву, суспільну, політичну, функціональну, територіальну  тощо, а також складні структури - соціально-економічну, функціонально-господарську, територіально-господарську та інші.
    З-поміж  численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна.
    Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.
    Співвідношення  економічних укладів і систем власності визначає, в чиїх руках  у тій чи іншій країні знаходиться  багатство і реальна влада. В світі ще трапляються регіони, де є дофеодальні уклади, там зберігається вплив родоплемінної общини, а влада належить племінним вождям. Це, наприклад, характерно для більшості країн тропічної Африки, острівних територій Океанії тощо. В десятках країн велике значення мають феодальні системи власності. Особливо це характерно для мусульманського світу. У країнах Південно-Східної Азії і Південної Америки відіграє значну роль поміщицьке господарство (господарство латифундій). Разом з тим, незважаючи на значну втрату впливу ідей соціалізму, в окремих країнах продовжує відігравати важливу роль поєднання державної і кооперативної форм власності і вплив відповідних партійних еліт. Це країни централізовано керованої економіки та постсоціалістичні країни перехідної економіки.
    Але більша частина економічного потенціалу світу зосереджена в країнах, де власність і влада знаходиться  в руках державно-корпоративних комплексів. Багатство концентрується в руках великих фірм. Вони є власниками основних фондів і навіть землі та інших природних ресурсів, зростає їхня фінансова могутність. Держава ж в основному забезпечує правову та організаційно-управлінську базу функціонування комплексів. Державно-корпоративні комплекси прямо або опосередковано керують виробництвом, контролюють політику, впливають на сферу культури, освіти та науки.
    розвиток  господарства в країнах з потужними  державно-корпоративними комплексами неминуче виходить за межі національних ринків. Інтернаціоналізація гос-подарського життя стимулювала розвиток різноманітних міжнародних форм економічної діяльності, як, наприклад, транснаціональних корпорацій (ТНК).
    Транснаціональна  корпорація - це, як правило, великі виробничі  концерни, торговельні або фінансові  корпорації, сфера діяльності яких - весь світ.
    Саме  діяльність ТНК є причиною того, що в усьому світі можна бачити марки «Тойота» чи «Нісан», «Форд» чи «Дженерал моторе», «БМВ» чи «Фольксваген»  або продукцію радіоелектроніки фірм «Тосіба», «Мацусіта» («Панасонік»), «Соні», «Дженерал електрік», «Вестінгауз» ІБМ та ін. Особливо активна діяльність ТНК США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.
    функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці  в усіх його формах, в тому числі  стану міжнародного поділу праці. На сьогодні, аналізуючи стан господарства не тільки економічно розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей. Практично скрізь іде процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн - і міжгалузевих комплексів. Цей процес зумовлений розвитком технологічних зв'язків, інвестиційної діяльності та вимогами сучасного менеджменту і маркетингу.
    Наприкінці XX ст. практично скрізь сформувалися світові міжгалузеві системи: енергетики, виробництва матеріалів, машинобудування, агробізнесу (агро-виробнича сфера), транспорту.
    В економічно розвинутих країнах, крім перелічених утворень із всесвітнім охопленням діяльності, сформувалися міжгалузеві системи, які охоплюють національні ринки і набувають рис комплексів. Це - комплекси: воєнно-промислові (особливо СІЛА, ФРН, Франції, Росії, Китаю); наукових досліджень і конструкторських робіт, або науково-виробничі (найрозвинутіші в СІЇЇА, Японії, ФРН, Великобританії, Франції, а також в Росії, Україні, Китаї); атомно-енергетичні (в усіх економічно розвинутих і найбільших постсоціалістичних країнах); аерокосмічні (особливо в СТА, Росії, Японії, Франції, Китаї, формується такий комплекс і в Україні); індустріально-екологічні та ін.
    Формуються  інші міжгалузеві утворення, наприклад, міжнародна індустрія туризму, міжнародна індустрія інформації тощо.
    Територіальна структура світового господарства - це географія соціально-економічної, функціонально-галузевої структур.
1.2 Суть і структура світового господарства.
Світове господарство  - являє собою сукупність соціальних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять територіальні межі окремих країн   міжнародних, економічних відносин. В сучасних умовах економічна замкнутість нац. господарства не лише не раціонально, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг,  що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Таким чином поняття с/г не можна зводити до простої суми нац. економік не меншою мірою його суть визначається зв'язком між нац. госп. , який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці науково-технічної виробничої кооперації. В міжнародній торгівлі валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними ек. відносинами.
Міжнародні  економічні відносини  - являють собою систему госп. відносин між різними країнами світу. Елементами цієї системи є міжнародне науково-технічне  і виробниче співробітництво; вивіз капіталу і міжнародний кредит; світова торгівля; міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Особливості розвитку сучасного господарства є:
1 Прагнення  до цілісності, єдності світового  господарства.
2 Вплив НТР на процес утворення єдиного світового господарства, оскільки завдяки впливу розширюються можливості міжнародного транспорту. Створюються єдині телекомунікаційні   системи   і   широке   застосування комп'ютерної техніки.
3. Поглиблення  міжнародного поділу праці, міжнародної  спеціалізації і кооперації.
      4. Відбуваються створення великої  кількості міжнародних економічних  організацій.
Ринок праці це сукупність економічних  відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними, приватними) з приводу організації  використання і купівлі-продажу  робочої сили, тобто це посередник між роботодавцем та найманими працівниками. Продавцями на ринку праці виступають особи, які досягли працездатного  віку, випускники шкіл, технікумів, особи, що міняють роботу. Покупцями виступають п-ва, установи, які утворилися чи розширюються. Суб'єктами ринку робочої сили є : найманий працівник, роботодавець, а також посередники.
Принципи  функціонування ринку праці: 1. Кожен індивід має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудовою найму за власним вибором, за ціною на основі контракту між робітником і наймачем. 2. Роботодавець сам вирішує скільки і яких робітників йому наймати. 3. Робочі місця створюються і регулюються державою. Складовими елементами ринку праці є працездатне і зайняте населення. Працездатне населення - це особи, які за віком і станом здоров'я можуть працювати у різних сферах народного господарства.
Зайняте населення — це частина працездатного  населення, яка безпосередньо працює і одержує дохід. Елементами ринку  праці є попит на працю, пропозиція праці, ціна. Попит залежить від потреб роботодавців, від якості праці, від  попиту на продукцію фірм. Із збільшенням  ціни праці зменшується потреба  роботодавців у найманих працівниках. Пропозиція праці формується особами, які бажають працевлаштуватися. Пропозиція праці залежить від: рівня  з/п, величини податків, авторитету профспілок, культури і релігії. Пропозиція показує, що із збільшенням ціни на працю  зростає кількість бажаючих працевлаштуватися.
До складу фондів підприємства входять основні  та оборотні фонди обігу, резервні й страхові фонди. Основні фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного   ФОНДУ.   Основні  фонди  включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди -це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавання обладнання, силові та робочі машини, транспортні засоби). Вони поділяються на активну частину - силові та робочі машини, устаткування, прилади і пасивну частину - будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес. Виробничі основні фонди - це засоби праці, які не беруть участі у виробничому процесі, а задовільняють побутові і культурні потреби (житлові будинки, об'єкти охорони здоров'я. . . ) Оборотні фонди - це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва і їхня вартість повністю переноситься на виготовлення продукт. О. Ф. Складають 3 групи: виробничі запаси; незавершене виробництво; витрати майбутніх періодів. Фонди обігу - це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу виробництва. Щоб забезпечити своєчасне й повне оновленім основних вир. фондів запроваджуються норми амортизації, що враховують фіз. і моральний знос. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступною відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою частину продукції, яка після реалізації надходить п-ству у вигляді частини виручки, що зараховується на амортизаційний фонд - це фонд грошових ресурсів, що утворюються за рахунок амортизації. відрахувань і призначається для повного
відновлення о. ф. Фізичний знос - це матеріальне  зношування машин, обладнання; будівель і споруд в рез. поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживчої вартості. Моральний знос - це втрата засобами праці частини вартості через  конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно  від фізичного зносу.
 В умовах переходу до планомірної ринкової економіки  значно зростатиме армія безробітних, похитнеться впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні  держави, підприємств.
 Соціальна політика - це комплекс соціальне - економічних  заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих  на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і ін.
 Основні принципи соціальної політики такі:
 1) захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення компенсації;
 2) надання допомоги багатодітним сім 'ям;
 3) надання допомоги у разі безробіття;
 4) проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих:
 5) розвиток освіти, охорони здоров 'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;
 6) проведення  активної політики, спрямованої  на здобуття кваліфікації.
 Відповідно  до статті 25 Декларації прав людини сучасна  правова держава повинна гарантувати  право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і  право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та ін. Випадків втрати засобів  для існування з незалежних від  людини обставин.
 Щоб забезпечити такий захист, держава  мусить насамперед у законодавчому  порядку встановити основні соціальні  гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.
 Крім  держави соціальний захист населення  забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники - їхні профспілкові організації. 
 

1.3 Регіональна структура світового ринку товарів та послуг.
    У сучасну епоху світовий ринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі га споживанні матеріальних та духовних благ.
    Нерівномірність економічного розвитку країн світу  пов’язана з розбіжностями природно-ресурсного потенціалу, забезпеченістю сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівнем науково-технічного розвитку, ємкістю  внутрішнього ринку, залежністю від  зовнішнього ринку.   Конкурентна  боротьба на світовому ринку, характер торговельної експансії,  концентрація  виробництва, накопичення і перелив  капіталу ведуть до постійних змін в економічному потенціалі країн  та регіонів, що відбивається на розвитку регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світової війни  світовим торговельним лідером товарів  та капіталів виступали США, то на сучасному етапі розвитку виділяються  три центри   світової торгівлі: США, Західна Європа, Японія, які  концентрують 80% загального її обсягу (відповідно 13%, 46% та 8% світового товарообігу). У 70-80-ті роки за обсягами розвитку експорту та нагромадження капіталу на душу населення виділились нафтодобуваючі країни Близького Сходу - ОПЕК. Так, в Саудівській Аравії ВВП (валовий  внутрішній продукт) на душу населення  становить 24 тис. дол., вона випередила за цим показником Японію (22 тис. дол.) та США (20 тис. дол.) Регіон виділяється  як експортер капіталу.
    Пануюче положення за обсягами світового  товарообігу, який становить 3661 млрд. дол. (46,4%) та показником товарообігу на душу населення - 7249 дол. посідає Західна  Європа, де проживає 9,2%  світового  населення.   Половину  західноєвропейського товарообігу формують країни - ФРН, Франція, Великобританія, Італія з високим  рівнем економічного потенціалу, ємким  насиченим внутрішнім ринком, високими експортними квотами товарів та послуг. Завдяки розвитку регіонального поділу праці та економічній інтеграції в країнах ЄС створено єдиний внутрішній ринок на принципі "чотирьох свобод" - вільного пересування товарів, капіталів, робочої сили та послуг. А в країнах ЄС створено ефективну модель експортно-імпортних потоків, які поглинають 70% товарних ресурсів. У регіоні створено Європейську валютну систему, діє  могутній  ринок позикових  капіталів,  розвинуто пряме інвестування   виробництва  експортних  товарів.   Наукомістке виробництво експортних товарів зумовило розвиток ринку послуг, на якому ведеться обмін технологіями, патентами, ліцензіями, ноу-хау, а також послугами інжинирингу, консалтингу, лізингу, франчайзингу.
    У країнах ЄС переважає пасивне  торговельне сальдо, за винятком ФРН  з третіми країнами. Це пояснюється  залежністю економіки європейських країн від імпорту нафти, природного газу, кольорових, дорогоцінних, рідкісних  металів (50% загального обсягу імпорту), а також зерна, тропічних та субтропічних товарів.
    Друге місце за рівнем розвитку світової торгівлі посідає Північноамериканський  ринок (МАРТА), який охоплює 20% світового  товарообігу, має більш як 3100 дол. товарообігу на душу населення. Інтегратором американського ринку є США, які  концентрують 70% обсягів торгівлі капіталомісткими та наукомісткими товарами, з розвинутим ємким внутрішнім ринком товарів  і капіталів. США мають 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі товарами та понад 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі капіталом. Торговельний дефіцит пояснюється  високою купівельною спроможністю населення, капіталоємкістю національної економіки, збільшенням витрат на НДДКР, торговельною політикою країни, яка  приваблює іноземний капітал, створює  вигідні умови для розміщення філій ТНК, в основному японських  та західноєвропейських високотехнологічних  компаній, які насичують американський  ринок електронною технікою, телекомунікаційними    засобами    зв’язку, робототехнікою, транспортними засобами, лазерною технікою, контрольними приладами. США одночасно має неперевершені обсяги прямих інвестицій за кордоном - 450 млрд. дол. (в 1991 р.), які направляються в ЄС (224 млрд. дол.), Латинську Америку (77 млрд. дол.), Японію (23 млрд. дол.), Австралію (15 млрд.), Гонконг (6 млрд. дол.), країни ОПЕК (11 млрд. дол).
    На  Азіатські регіональні ринки  припадає 27,8% світового товарообігу, де проживає 59,4% населення планети, що зумовлює відносно низький показник товарообігу на душу населення - 659 дол.
    Однак, у регіоні виділяється Японія - третій центр світової торгівлі, яка  має усталене активне торговельне  сальдо, +106 млрд. дол., з активною політикою  торговельної експансії та вивозу капіталу в США та Нові індустріальні країни Азії.
    Малі "азіатські дракони" - Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Південна Корея демонструють безпрецедентні темпи зростання  експортного виробництва електронної  техніки та розвитку зовнішньої торгівлі. Вони не перевершені у світі за показниками товарообігу на душу населення - 10-15 тис. дол. Значне місце  в розвитку світової торгівлі посідають  країни ОПЕК - світові експортери нафти  на Близькому Сході - Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. У регіоні  функціонує Арабський спільний ринок  товарів, капіталів та банківських  послуг (Арабський валютний фонд, Ісламський банк розвитку, Арабський фонд економічного та соціального розвитку).
    Недостатній рівень розвитку мають регіональні  ринки Африки, які спеціалізуються  на експорті товарів субтропічного  і тропічного землеробства (какао, арахісу, цитрусових, фініків, бананів), а також  мінерально-сировинних товарів.
    Найбільш  розвинутий Арабський спільний ринок  країн Магребу має перспективи  внутрірегіонального обміну машинобудівними  та хімічними товарами, експортує в "треті країни" нафту, газ, фосфати, залізну руду. метали.
    Проблеми  розвитку Євразійського ринку пов’язані  з виходом країн з перехідною економікою до світового ринку. Основними  проблемами його розвитку є низька конкурентоспроможність виробництва  експортних товарів, неконвертованість  національних валют, нерозвинутість ринкової інфраструктури.
    Політична нестабільність, незакінченість економічних  реформ, дезінтеграція економічного простору СНД утруднює торговельно-економічні зв'язки і формування нової моделі експортно-імпортних потоків країн  СНД з країнами Східної, Центральної  та Західної Європи, а також з  азіатськими та іншими регіональними  ринками. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ТЕСТИ
    Сучасне світове господарство - це:  
    а) поступальний розвиток економіки усіх країн на ринкових засадах шляхом раціонального використання ресурсів;  
    б) система відносин органічно поєднаних національних господарств, що взаємодіють завдяки наднаціональному господарському механізму на основі інтернаціоналізації технологічного способу виробництва;  
    в) система економічних законів, яка управляє розвитком всесвітнього господарства;  
    г) міжнаціональний механізм регулювання світового економічного співробітництва.  
    2. Об'єктивні засади функціонування світового господарства:  
    а) різне географічне положення країн та особливості їх розвитку;  
    б) національні традиції і культура, звичаї, історична спадщина;  
    в) політичний устрій, державна політика, спосіб суспільного життя;  
    г) міжнародний поділ праці, світовий ринок, інтернаціоналізація суспільного виробництва.  
    3. Інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації і кооперації країн у виробництві та обміні благ, називається:  
    а) міжнародною;  
    б) загальною;  
    в)частковою;  
    г) одиничною.  
    4. Світовий ринок як передумова виникнення сучасного всесвітнього господарства представляє собою:  
    а) місце, де відбувається купівля-продаж товарів різних країн;  
    б) механізм дії закону вартості у глобальному просторі;  
    в) розвинуту сферу товарного обміну, що грунтується на міжнародному поділі праці;  
    г) самостійне функціонування національних ринків окремих країн, які співробітничають між собою.  
    5. Структуру світового господарства утворюють такі основні групи країн:  
    а) розвинуті держави із соціальною ринковою економікою;  
    б) країни, що розвиваються в напрямі ринкового господарства;  
    в) країни з перехідною економікою;  
    г) усі відповіді правильні. ,  
    6. Існують дві протилежні доктрини у галузі міжнародного обміну  
    а) імпорт і експорт товарів та послуг;  
    б) фрітредерство і протекціонізм;  
    в) торговельний і платіжний баланси країн;  
    г) усі відповіді правильні.  
    7. Забезпечення певних гарантій щодо належної економічної безпеки країни дає політика:  
    а) реекспорту та реімпорту;  
    б) позбавлення можливості споживати ті блага, які не виробляє своє господарство;  
    в) захисту інтересів національного виробника (протекціонізм);  
    г) свобода торгівлі (фрітредерство)  
    8. До характерних нині тенденцій розвитку світового господарства можна віднести:  
    а) розширення сфери дії принципів ринкової економіки;  
    б) включення у світогосподарський процес абсолютної більшості країн планети;  
    в) посилення координації господарської діяльності та співробітництва між державами;  
    г) усі відповіді правильні.  
    9. Процес глобалізації, що активно розвивається на рубежі ХХ-ХХІ століть, означає:  
    а) виший ступінь інтернаціоналізації суспільного життя;  
    б) зростаючу взаємозалежність й поступове просування до однорідності господарства різних країн;  
    в) втягування усього світу у відкриту систему економічних, політичних та культурних зв'язків на основі інноваційних, комунікативних та інформаційних технологій;  
    г) усі відповіді правильні.  
    10. Вищим проявом глобалізації є міжнародна економічна інтеграція, тобто:  
    а), процес поступового зближення і взаємодії національних господарств, спрямованих на створення єдиної світової (наднаціональної) економічної системи;  
    б) Європейський союз та інші міжнародні організації (у межах світового господарства зараз налічується близько ста інтеграційних угруповань);  
    в) транснаціональні корпорації— міжнародні за характером своєї діяльності, але національні щодо контролю над ними;  
    г) виникнення транснаціонального монополістичного капіталу, просування за кордон підприємницької діяльності.  
    11. Що не віщує небезпеку для країн із слабкішою економікою від глобалізації:  
    а) діяльність монополістичного транснаціонального фінансового капіталу;  
    б) загострення конкуренції на міжнародних ринках;  
    в) використання переваг і нових можливостей на основі поглиблення світового поділу праці;  
    г) посилення зовнішнього впливу на національну культуру, поступове розмивання духовних цінностей окремих народів.  
    12. Цивілізаційна глобалізація повинна зводитися до:  
    а) фритредерської комерціалізації усіх сфер людської діяльності;  
    б) взаємозбагачення соціально-економічного і духовно-культурного життя всіх народів;  
    в) підкорення соціокультурних цінностей одних країн іншим на підґрунті інтеграції;  
    г) правильної відповіді немає.  
    13. Система міжнародних економічних відносин виражає:  
    а) сукупність господарських зв'язків і залежностей, які склалися у зовнішньому просторі внаслідок співробітництва між різними суб'єктами всесвітнього господарства;  
    б) об'єднання економік окремих держав під керівництвом наднаціональних органів управління;  
    в) спеціалізацію країн на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютні переваги;  
    г) правильної відповіді немає.  
    14. Найпершою формою міжнародного співробітництва, а значить і економічних відносин між країнами, стала:  
    а) міграція робочої сили;  
    б) світова торгівля;  
    в) конвертованість валюти;  
    г) освоєння джерел енергії та сировини.  
    17. Стратегічною формою міжнародних економічних відносин слід вважати сьогодні у першу чергу:  
    а) ввіз і вивіз капіталу;  
    б) світові валютно-фінансові зв'язки;  
    в) науково-технічне співробітництво;  
    г) спільну боротьбу із злочинністю.  
    15. Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:  
    а) встановлення високих митних тарифів на товари, що ввозяться з-за кордону;  
    б) створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни за рахунок вигідного міжнародного співробітництва;  
    в) валютні обмеження, підвищення вимог до технічних, санітарних та інших стандартів щодо якості  
    продукції;  
    г) забезпечення необхідними робочими місцями висококваліфікованих працівників у межах країни.  
    16. Найгострішою загальною проблемою міжнародного співробітництва в сучасний період стає:  
    а) дотримання прав і свобод працівника, утвердження соціальної справедливості;  
    б) забезпечення рівного доступу усіх країн на світовий ринок, усунення дискримінації;  
    в) спільне вирішення глобальних проблем людства;  
    г) усунення циклічності суспільного відтворення.  
    17. Глобальними вважаються проблеми, які:  
    а) сприяють виживанню і розвитку людей за екстремальних умов;  
    б) є всезагальними (планетарними), загрожують людству в цілому і потребують об'єднання зусиль усіх країн для їх вирішення;  
    в) породжені науково-технічними революціями, принциповими оновленнями технологій виробництва; г) означають міжнародне співробітництво в усіх сферах економіки задля добробуту людей.  
    18. Розрізняють глобальні проблеми:  
    а) національні;  
    б) регіональні;  
    в) континентальні;  
    г) правильної відповіді немає.  
    19. Економічна безпека країни переважно залежить від:  
    а) стану розв'язку глобальних проблем;  
    б) обмеженості усіх видів ресурсів та джерел енергії;  
    в) рівня відкритості національної економіки, загострення її чутливості до екзогенних (зовнішніх) факторів розвитку;  
    г) компетентності зовнішньої економічної політики держави.  
    20. Під залежністю національної економіки розуміють головним чином:  
    а) такі причинні зв'язки, при яких внутрішній процес виробництва у країні контролюється в основному силами зовні;  
    б) наявність зовнішнього державного боргу;  
    в) використання іноземної валюти у грошовому обігу країни;  
    г) вплив світового ринку на розвиток національного господарства.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  Економічний розвиток Саудівської Аравії
Зараз основу економіки Саудівської Аравії становить вільне приватне підприємництво. Тим часом уряд здійснює контроль за основними сферами економічної  діяльності. Саудівська Аравія має  найбільші запаси нафти у світі, вважається найбільшим експортером  нафти й відіграє провідну роль в  ОПЕК. Доведені запаси сирої нафти  становлять 261,7 млрд барелів, або 35 млрд т (26% усіх запасів), а природного газу - близько 6,339 трлн куб. м (на січень 2002 року). Нафта приносить країні до 90% доходів  від експорту, 75% державних доходів  і 35-45% ВВП. Приблизно 25% ВВП надходить  із приватного сектора. У 1992 році ВВП  Саудівської Аравії був еквівалентний 112,98 млрд дол., або 6042 дол. на душу населення. У 1997 році ВВП становив 146,25 млрд дол., або 7792 дол. на душу населення; у 1999 році зріс до 191 млрд дол., або 9 тис. дол. на людину; у 2001 році - до 241 млрд дол., або 8460 дол. на людину. Однак реальне економічне зростання відстає від збільшення кількості жителів, що веде до безробіття та скорочення доходу на душу насе
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.