На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Кредитний портфель комноцйного банку

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 14.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 22. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


?МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра фінансів і банківської справи
 
 
 
 
 
 
 
 
КУРСОВА РОБОТА
 
 
 
Кредитний портфель комноційного банку
 
 
 
 
 
 
 
 
Студент групи    ФК-07-4   ___________________________       Приймак Р.А. 
                                                            (підпис, дата )                                   
Керівник роботи
ст. викладач                           ___________________________    Стопчак А.Ю.   
                                                             (підпис, дата )                                                                   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2010
ЗМІСТ
 
             
                                                                                                                                                                                С.
Вступ                                                                                                                                                                        3
1 Теоретичні основи аналізу кредитного портфеля комерційного банку                            6
1.1   Сутність та призначення кредитного портфеля комерційного банку                            6
1.2   Структура кредитного портфеля комерційного банку                                                        9
2 Методичні аспекти щодо управління кредитним портфелем комерційного банку                                                                                                                                                                                19
2.1 Пропозиції щодо формування системного підходу для ефективного управління кредитними ризиками                                                                                                          19
2.2 Оцінка якості кредитного портфеля з погляду ризику та захищеності від можливих втрат                                                                                                                                     27
2.3 Сучасні підходи щодо управління кредитним портфелем комерційного банку                                                                                                                                                                            34
3   Розрахункова частина                                                                                                                    42
Висновки                                                                                                                                                       49
Список використаної літератури                                                                                                          52
Додатки
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВСТУП
 
 
У будь-який період розвитку суспільства банки активно впливали на суспільні відносини, оскільки є фінансовими інститутами, що накопичують і розповсюджують особливий товар – платіжні кошти. Банки здійснюють кредитні операції за різноманітними схемами, беруть участь у реалізації важливих загальнодержавних програм з фінансової підтримки розвитку пріоритетних сфер і галузей економіки, впроваджують у практику ефективні й гнучкі кредитні інструменти.
Банки посіли провідне місце серед фінансових інститутів розвинутих країн і здійснюють вплив на соціально-економічні і політичні процеси, особливо в період глобалізації світової економіки та заполітизованості вітчизняної. Не є винятком і період формування стійкої економіки в Україні, коли не вистачає надійних інструментів для акумулювання і розподілу наявних фінансових ресурсів.
Банківська система у країнах, які змінюють суспільну орієнтацію, проходить певні етапи – створення, стабілізації та подальшого розвитку. Сьогодні можливо констатувати, що в Україні в цілому розпочався етап економічного зростання.
У багатьох галузях досягнуто значного збільшення виробництва продукції і послуг, завдяки збільшенню заробітної плати і соціальних виплат зростає рівень матеріального добробуту населення, забезпечено стабільність національної грошової одиниці. На такому фоні в цілому можна відзначити, що етап становлення банківської системи закінчився, створено і постійно вдосконалюється правове поле діяльності банків. До характерних ознак сьогоднішньої банківської системи належить широке розгалуження банківських установ, високий рівень зростання їхніх активів, а також досить висока активність на ринку кредитних послуг, що призводить до виникнення нових ризиків. Така ситуація вимагає поглибленого дослідження кредитної діяльності банків і зумовлює актуальність теми даної роботи.
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки.
Дослідження банківської системи, зокрема процесу управління кредитним портфелем банку, привертає увагу багатьох вітчизняних учених, серед яких потрібно відзначити праці М.Д. Алексєєнко, О.В. Дзюблюка, І.М. Лазепка, А.М. Мороза, С.Я. Огородніка, М.І. Савлука, М.І. Сивульського та ін. У працях цих та інших фахівців розглядаються проблеми формування і моніторингу кредитного портфеля, наводяться класифікаційні характеристики кредитів і пов’язаних з ними ризиків, висвітлюються інші актуальні аспекти кредитних операцій комерційних банків.
Проте питання саме вдосконалення управління кредитним портфелем в процесі різкого зростання кількості кредитних послуг, а також в процесі генерування нових ризиків та трансформації уже існуючих залишаються дискусійними і недостатньо опрацьованими. Тому метою нашого дослідження є виявлення новосформованих ризиків, оцінка масштабів їх загрози та знаходження засобів імунітету кредитного портфелю банків.
Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними факторами кредитного ризику або зі способами захисту від нього.
Кредитний портфель комерційного банку потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.
Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є комплексне дослідження кредитного портфеля комерційного банку, як основи збереження конкурентних позицій на кредитному ринку, виявлення сучасних підходів щодо управління кредитним портфелем.
Завдання курсової роботи:
              - з’ясувати сутність кредитного портфеля комерційного банку;
              - охарактеризувати структуру кредитного портфеля;
              - визначити як саме оцінюється якість кредитного портфеля з погляду ризику та захищеності від можливих втрат;
              - проаналізувати методи управління ризиком;
              - визначити сучасні підходи щодо управління кредитним портфелем;
Предмет та об’єкт дослідження. Предметом дослідження є кредитний портфель комерційного банку.
Об’єктом дослідження виступають комерційні банки України.
Інформаційну базу дослідження становлять енциклопедичні й довідкові видання, а також матеріали та публікації вітчизняних інформаційно-аналітичних періодичних видань із досліджуваної проблеми.
Структура курсової роботи: титульний аркуш, зміст, вступ, основна частина – розділ 1 (підрозділів 3) і розділ 2 (підрозділів 2), розділ 3 (розрахункова частина), висновки, список використаної літератури, та компакт-диск (з текстом курсової роботи).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
 
 
1.1  СУТНІСТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
 
 
Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.
Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю[15, C.118-120].
Кредитні вкладення, або кредитний портфель комерційного банку, — сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу.
Банк може надавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, через укладення договору з позичальником.
Формуючи кредитний портфель, банк звичайно керується правилом — видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів[2, C.31-33].
До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:
-   строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними ;
-   кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;
-   рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;
-   кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;
-   кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту;
-   кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;
-   сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;
-   кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за ними;
-   кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;
-   сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
-   гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам ;
-   сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;
-   гарантії та авалі, що надані клієнтам;
-   сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;
-   зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам[18, C.236-239].
Кредитний портфель банку включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Разом з тим до нього не входять:
- відсотки нараховані, але не сплачені;
- зобов’язання видати кредит;
- кредитні лінії, які ще не використані;
- гарантії та акредитиви;
- оперативний лізинг[9, 276c.].
Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними факторами кредитного ризику або зі способами захисту від нього.
Формування конкретного кредитного портфеля для комерційного банку пов'язане із сегментацією ринку грошових капіталів та його адаптування до розвитку конкретного регіону. Адже основна функція банківської системи за умов ринку є трансформація коштів юридичних та фізичних осіб із депозитів та вкладів у капітали, змінюючи при цьому і диференціюючи строки, суми і умови їх надання. Працюючи в тому чи іншому регіоні, банки стають посередниками між господарськими суб'єктами, фізичними особами і від того, наскільки вони будуть відповідати умовам функціонування і роботі клієнтів, залежить, врешті-решт, ефективність їх роботи та фінансовий стан.
Якісне оцінювання кредитного портфеля має на меті насамперед максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може привести його до банкрутства.
Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо доцільності надання позики клієнтам залежно від їх кредито-спроможності, галузевої належності, форм власності і т. д. Результати аналізу дають змогу приймати рішення про зміну напрямів та методів кредитування.
 
 
1.2  СТРУКТУРА КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
 
 
Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики.
Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:
- розмір банку (капіталу);
- правила регулювання банківської діяльності;
- офіційна кредитна політика банку;
- досвід і кваліфікація менеджерів;
- рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.
Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. [14, C.56-57].
Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб’єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.
Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку
Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).
З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:
- оцінка фінансового стану позичальника;
- погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.
Для оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи використовуються такі показники:
-         коефіцієнт абсолютної ліквідності;
-         проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);
-         коефіцієнт загальної ліквідності;
-         коефіцієнт автономії;
-         коефіцієнт фінансового важеля;
-         коефіцієнт фінансової стійкості;
-         коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;
-         обсяг реалізації та прибутку;
-         показники прибутковості;
-         склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
-         грошові потоки позичальника[6, 438c.].
Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру:
-         ефективність управління позичальника;
-         ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;
-         наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;
-         погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;
-         професіоналізм керівництва[16, C.316-318].
Оцінювання фінансового стану позичальника – комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 1.1).
Під час оцінювання фінансового стану позичальника – фізичної особи мають бути враховані:
-         соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;
-         наявність реальної застави;
-         вік та здоров’я клієнта;
-         загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
 

Рисунок 1.1 - Критерії оцінки фінансового стану позичальника – комерційного банку [16, C.316-317].
 
-         інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
-         зв’язки клієнта у діловому світі тощо.
Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій (рис. 1.2).
Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:
-         добрим – якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;
-         слабким – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

Рисунок 1.2 - Категорії кредитів за ступенем ризику [4, C.128-130]
 
-         недостатнім – якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.
За ступенем ризику позики або ступенем надійності клієнта кредити поділяються на п’ять груп:
- стандартні;
- під контролем;
- субстандартні;
- сумнівні;
- безнадійні кредити.
Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:
 
Таблиця 1.1 - Класифікація кредитного портфелю комерційних банків
Погашення заборгованості, фінансовий стан (клас)
Обслуговування боргу позичальником
Добре
Слабке
Незадовільне
А
Стандартна
Під контролем
Субстандарстна
Б
Стандартна
Субстандарстна
Субстандарстна
В
Субстандарстна
Субстандарстна
Сумнівна
Г
Сумнівна
Сумнівна
Безнадійна
Д
Сумнівна
Безнадійна
Безнадійна
 
- "Стандартні" кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить два відсотки чистого кредитного ризику.
- "Під контролем" - це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення не сприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.
- "Субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.
- "Сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ризику.
- "Безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними[2, C.31-33].
На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.
Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.
 
Таблиця 1.2 - Схема формування резерву за групами ризику[2,C.31-32]
Групи кредитів
Рівень резерву (ступінь ризику), %
Стандартні
1
Під контролем
5
Субстандартні
20
Сумнівні
50
Безнадійні
100
 
Комерційний банк формує резерв під заборгованість за кредитами щоквартально.
Розглядаючи аналіз кредитного портфелю комерційного банку слід зазначити, що він може проводитися за окремими ознаками: за галузевою ознакою, за строком використання позики, за наявністю та характером забезпечення позики, за видом позичальника.
Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.
Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку,
Тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.
За строком використання позики поділяються на: строкові і безстрокові (до запитання).
Строкові в свою чергу на: короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним.
Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.
Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.
Кредити до запитання (безстрокові) – це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.
За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:
-         стандартні;
-         пролонговані;
-         прострочені;
-         безнадійні.
Стандартні – це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочення платежу.
Пролонговані, або відстрочені, кредити – це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.
Прострочені кредити – це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.
При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик.
Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:
а) кредити юридичним особам державної форми власності;
б) кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);
в) юридичним особам з недержавною формою власності. У тому числі:
-         акціонерним товариствам;
-         приватним підприємствам;
-         кооперативним підприємствам;
-         спільним підприємствам тощо
              г) фізичним особам;
              д) міжбанківські кредити[5, C.40-42].
Аналізуючи кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.
Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення – це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.
Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:
-         забезпечені (ломбардні) позики;
-         незабезпечені (бланкові) позики.
Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.
Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути:
- застава майна позичальника;
- гарантія або поручительство;
- договір страхування кредитів;
- товарні документи;
- цінні папери;
- поліси страхування життя;
- передання на користь банку контрактів;
- вимог та рахунків позичальників третій особі;
- дорогоцінні метали тощо.
Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.
Отже, при формуванні кредитного портфелю, а також під час управління ним, обов’язковою умовою є проведення аналізу структури даного активу. Адже саме від складу кредитного портфелю залежить його ефективність і прибутковість. Особливу увагу слід звертати на найбільш ризикові позики, чітко контролювати їх частку в загальній сукупності кредитів.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2 МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЩОДО УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ КОМЕРЦІЙНОГО                                                                                                                                                         
 
2.1 ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ  ДЛЯ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ
 
 
Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.
Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:
- нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
-  ризик ліквідності застави;
-  моральні та етичні характеристики позичальника.
До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:
-  надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;
- надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;
-  валютний ризик кредитного портфеля;
- структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;
-  рівень кваліфікації персоналу банку.
Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:
- методи управління  кредитним ризиком на рівні окремої позики;
- методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.
До першої групи методів належать:
- аналіз кредитоспроможності позичальника;
- аналіз та оцінка кредиту;
- структурування позики;
- документування кредитних операцій;
- контроль за наданим кредитом та станом застави[20, C.312-314].
Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.
Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:
-   диверсифікація;
-   лімітування;
- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.
Схему класифікації методів управління кредитним ризиком унаочнює рисунок 3.2.
Диверсифікація. Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну.
 

Рисунок 2.1 - Схема класифікації методів управління кредитним ризиком[17, C.3.5-38]
 
Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. З допомогою кореляційного аналізу виявляються такі галузі, в яких результати діяльності різною мірою залежать від загального стану економіки. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного росту, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежні. Тоді зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.
Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників. Невеликі банки застосовують метод географічної диверсифікації здебільшого у процесі формування портфеля цінних паперів, що дозволяє знизити загальний ризик банку.
Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників — великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сфері малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Такі позичальники часто обмежені у виборі кредитора, тому банк може диктувати власні умови кредитної угоди. Якщо позичальником є велика компанія, то кредитний ризик оцінюється як незначний, але й дохідність такого кредиту невелика.
Іноді банк надає кредит відомій у світі компанії за ставками, які не приносять йому прибутків. Але проведення подібних операцій сприяє зростанню популярності та рейтингу банку. Загалом невеликі провінційні банки не мають змоги широко застосовувати метод портфельної диверсифікації, що призводить до підвищення ризиковості їх кредитних портфелів. Такі портфелі, сформовані насамперед за рахунок надання кредитів підприємствам малого бізнесу, а також споживчих кредитів, характеризуються вищим рівнем дохідності порівняно із середніми та великими банками. Портфельна диверсифікація допомагає збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку.
Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.
Концентрація. Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.
Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості. Як показує міжнародний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною погіршення фінансового стану та банкрутства ряду банків у розвинених країнах протягом 70 — 80-х років.
Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.
Установлення лімітів. Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необ­думаної концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.
Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов’язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.
Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір грошових коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.
Перш ніж визначати ліміти кредитування, потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Для різних банків, окремих країн і регіонів ключові сфери ризику відрізнятимуться. З огляду на виявлені особливості керівництво банку встановлює ліміти кредитного портфеля.
Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації. Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов’язкові ліміти, які здебільшого виражені у відносних величинах. Прикладом може слугувати норматив НБУ «Максимальний розмір ризику на одного позичальника» (Н8) та інші обмеження щодо кредитної діяльності банків.
Резервування. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому. [17, C.35-40]
Цей підхід базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності — принципі обережності, згідно з яким банки мають оцінювати якість своїх кредитних портфелів на звітну дату з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Для покриття цих втрат передбачається створення спеціального резерву перерахунком частини коштів банку на окремий бухгалтерський  рахунок, з якого в разі неповернення кредиту списується відповідна сума. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку. Значні розміри кредитних ризиків можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Отже, створення спеціального резерву для покриття нерозпізнаних кредитних ризиків дає змогу уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.
Процес формування резерву починається з оцінювання якості кредитного портфеля банку — класифікації кредитів. За певними критеріями кожний кредит відносять до однієї з кількох груп (категорій), диференційованих за рівнем кредитного ризику та розмірами можливих втрат. Нарахування до резерву здійснюються за встановленими для кожної групи нормами відрахувань, визначеними у відсотковому відношенні до суми кредитів даної групи. Критерії оцінки кредитів, кількість категорій та розміри відрахувань за кожною категорією на міжнародному рівні не стандартизовані, тому визначаються центральним банком кожної країни самостійно залежно від економічних умов та ситуації і можуть бути переглянуті з часом.
Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик.
Для розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятого забезпечення.
Банк створює та формує резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами (бюджетні кредити — бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику).
Після класифікації кредитів та визначення розміру спеціального резерву на покриття втрат за кредитними операціями необхідно сформувати цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву — одна з найважливіших проблем у банківській практиці. Згідно з міжнародними стандартами резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що доз­воляє зменшити розміри оподатковуваної бази на суму відрахувань до резерву і знижує величину податків. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для проведення відрахувань та формування резерву в повному обсязі.
Але при цьому виникає загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля і завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на вартість акцій банку та призводить до відпливу капіталу.
Зауважимо, що таким шляхом уникнути виплат податків вдається лише протягом деякого періоду. Якщо ризик не виправдався і кредит було повернуто, то прибуток у майбутньому періоді збільшується на відповідну суму.
Крім спеціального резерву, який формується за рахунок прибутку до оподаткування, банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством кожної країни. Здебільшого кошти загального резерву спрямовуються на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів спеціального резерву для цього виявилося недостатньо.
Підводячи підсумок вищевикладеному, необхідно відмітити, що успішна життєдіяльність кожного банку істотно визначається досконалістю системи управління ризиками.
 
 
2.2 ОЦІНКА ЯКОСТІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ З ПОГЛЯДУ РИЗИКУ ТА ЗАХИЩЕНОСТІ ВІД МОЖЛИВИХ ВТРАТ
 
 
В умовах переходу до ринкової економіки в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками.
Ризик як вартісний вираз імовірності подій тим більший, чим більша можливість отримати прибуток. Отже, отримати прибуток можна у випадку, коли ймовірність зазнати втрат буде зведена до мінімуму. В цьому напрямі існують дуже актуальні проблеми, пов'язані з розробленням єдиних основ оцінки та методів розрахунку кредитного ризику за кожним окремим позичальником, галуззю, країною в цілому.
Під ризиком розуміють загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або спричинення додаткових витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.
Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, може бути:
- промисловим (пов'язаний з імовірністю спаду виробництва або попиту на продукцію певної галузі);
-  ризик, обумовлений невиконанням з певних причин договірних умов;
-  ризик, пов'язаний з трансформацією видів ресурсів (найчастіше за строком);
-  ризик форс-мажорних обставин.
До методів, які знижують кредитний ризик, можна віднести:
- лімітування кредитів;
- диверсифікацію кредитних вкладень;
- вивчення та оцінювання кредитоспроможності позичальника;
- вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення щодо виданих кредитів;
- контроль та оперативність при стягненні боргу;
- страхування кредитних операцій;
- видачу кредитів на консорціумній основі;
- використання плаваючої процентної ставки;
- облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району країни)
- використання теорії зважених ризиків[10, C.18-21].
З кредитним ризиком тісно пов'язаний також процентний ризик — імовірність втрати банком у результаті перевищення процентної ставки, що була сплачена за залученими ресурсами, над процентною ставкою за виданими кредитами. У разі кредитування в іноземній валюті виникає імовірність втрат, пов'язаних зі зміною курсу валюти кредитування.
Основним завданням управління банківськими ризиками є визначення ступеня допустимості ризику й прийняття практичного рішення, що спрямоване на розроблення заходів, які дають можливість зменшити вірогідність втрат.
Якісне оцінювання кредитного портфеля має на меті насамперед максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може привести його до банкрутства.
Для оцінювання якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:
- коефіцієнт покриття класифікованих позик;
- питома вага зважених класифікованих позик;
- коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;
- коефіцієнт питомої ваги збиткових позик[8, C.21-25].
Перелічені показники слід проаналізувати в динаміці, виявити тенденцію до їх зміни та причини їх погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає визначити тенденції погіршення фінансового стану та шляхи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.
Коефіцієнт покриття класифікованих позик (Кпкп) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до капіталу (К) банку:
 
Кзв.кл = Кзв.вк/К                                                            (2.1)
 
Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в динаміці вважається негативним явищем і свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому.
Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (Кп.зв.кл) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до загальної суми позик (П):
 
Кзв.кл = Кзв.кл / П                                                        (2.2)
 
Зважені класифіковані позики розраховуються множенням суми кредитів певної групи ризику на відповідний коефіцієнт.
Коефіцієнт прострочених позик (КПЛ]) розраховується як відношення позик з простроченою виплатою процентів та основної суми боргу (Ппростр) до загального обсягу позик (П):
 
Кп.п = Ппростр. / П                                                        (2.3)
 
Цей коефіцієнт вказує на ту частину позик, у портфелі банку, виплати за якими були невчасно погашені, та на ті, які не були погашені взагалі. Високий процент свідчить про погіршення кредитної діяльності банку. Значний приріст за аналізований період свідчить про можливі значні збитки в перспективі.
Коефіцієнт збитковості позик (К3б) розраховується як співвідношення збитків за позиками, отриманими за аналізований період (Зп) до середнього загального обсягу позик (П), або до загального обсягу позик:
 
Кзб = Зп/П                                                                      (2.4)
 
Коефіцієнт збитковості визначає частину позик, які за певний період призвели до збитку. Зростання цього показника може свідчити про погіршення політики дотримання допустимого рівня ризику.
Згідно з рейтинговою системою CAMEL рекомендовано таке співвідношення між вартістю класифікованих позик (активів) та капіталом:
 
Таблиця 1.3 - Схема згідно з рейтинговою системою CAMEL[3, C. 5-7]
Значення коефіцієнта, %
Бальна оцінка
Оцінка фінансового стану банку
Менше 5
1
Сильний
Від 5 до 15
2
Задовільний
Від 15 до 30
3
Посередній
Від 30 до 50
4
Граничний
Понад 50
5
Незадовільний
 
Цю шкалу доцільно використовувати, коли питома вага кредитних вкладень у загальних активах досить висока.
Аналіз кредитних операцій повинен здійснюватися також у напрямі оцінювання ступеня захищеності від можливих втрат. Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного ризику, тим більшим має бути ступінь їх захищеності.
Для оцінювання його рівня використовують такі показники:
- коефіцієнт забезпеченості позики;
- коефіцієнт забезпеченості збитків;
- коефіцієнт захищеності позик від втрат;
- коефіцієнт покриття збитків;
- коефіцієнт покриття позик власним капіталом.
Коефіцієнт забезпеченості позик (Кзп) розраховується як співвідношення загальної суми забезпечення кредитів (застава, гарантії, страхування тощо) (Зк) та загальної суми кредитів (П):
 
Кз.п =Зп/П                                                                      (2.5)
 
Цей показник характеризує ступінь захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство.
Коефіцієнт забезпеченості збиткових позик (К33) розраховується як відношення кредитного забезпечення (Зк) за збитковими позиками до чистих списань за аналізований період (Сп):
 
К з.з = Зк/Сп                                                        (2.6)
 
Цей коефіцієнт свідчить про ступінь захищеності банку від збитків за позиками з урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася.
До внутрішніх факторів захисту кредитного портфеля від можливих збитків. Створення таких резервів дає змогу уникнути можливих збитків від неповернення кредитів. Ступінь такої захищеності від втрат аналізується за допомогою коефіцієнтів:
- коефіцієнтів захищеності позик;
- коефіцієнтів покриття збитків.
Коефіцієнт захищеності позик (Кзах) розраховується як відношення резервів на покриття збитків за позиками (Р3б) до загальної суми позик (П):
 
Кзах = Рзб / П                                                        (2.7)
 
Коефіцієнт покриття збитків за позиками (Кп.3б) розраховується як відношення резерву на покриття збитків за позиками (Р3б) до збиткових позик (Пзб):
 
Кп.3б = Рзб / П зб                                                        (2.8)
 
Коефіцієнт покриття позик капіталом (Кз.к) розраховується як відношення капіталу банку (ВК) до загальної суми позик (П):
 
Кз.к = ВК/ П                                                                (2.9)
 
Цей показник указує на те, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про те, що посилюється захищеність кредитів власним капіталом.
Ступінь повноти формування резерву розраховується як відношення фактично створеного резерву до розрахункової суми резерву виходячи із кредитного ризику.
 
Іпокр. = Фактично створений резерв / Розрахункова сума резерву (2.10)
 
Аналіз кредитної діяльності банку передбачає вирішення таких завдань:
- визначення ступеня та типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідності зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття фактичних і потенційних збитків;
-  оцінювання адекватності кредитного ризику сумі передбачуваного прибутку;
-  визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;
-  визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів;
-  зниження ризику неповернення позики.
Аналіз кредитних операцій доцільно проводити в такій послідовності:
- аналізуються масштаби кредитної діяльності банку порівняно з попередніми періодами та іншими банками;
-  аналізується рух кредитів;
-  розраховується оборотність кредитів;
- визначається рівень диверсифікації кредитних вкладень, який дає змогу максимально знизити ризик неповернення позики;
-  оцінюється повернення позик;
- проводиться кількісне оцінювання структури кредитного портфеля залежно від різноманітних класифікаційних ознак[7, C. 33-35].
 
 
2.3 СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЩОДО УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ
 
 
Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.
Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.
Портфельний підхід до управління кредитними операціями дає змогу:
- на основі розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;
- надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;
- формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;
- на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності[21, C.102-106].
Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.
Враховуючи стратегічні напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:
-   найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;
- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;
- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;
- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;
- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;
- ризикованість кредитних операцій приводить до обмеження підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;
- зростають частки кредитів у валюті, що посилює інфляційні очікування;
- в практичній роботі комерційних банків рідко застосовуються прогресивні методи кредитування та види кредитів[19, C.119-122].
Реалізуючи стратегічні напрями управління кредитною діяльністю, які продиктовані нерівномірністю регіонального розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.
Якщо стратегія банку в галузі кредитування вимагає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.
Процес управління кредитним портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:
-  збір і аналітична обробка інформації;
-  вибір критеріїв для диверсифікації позик;
- встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля;
-  контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів[13, C.96-105].
Перший етап процесу управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.
Основними джерелами указаної інформації можуть слугувати дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.
Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.
Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.
Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних банком пріоритетів серед критеріїв диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою ві
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.