На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливост функцонування банквської системи України

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 16.10.2012. Сдан: 2010. Страниц: 16. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вінницький  фінансово-економічний  університет
Кафедра фінансів  
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
 

з дисципліни «Економіка підприємства»
на тему:
 «Особливості функціонування банківської системи україни» 
 
 

Виконав: студент  групи 16-ЕК-05 Лобченко Андрій Геннадійович
Науковий керівник: ст. викл. Євась Т.К.
Допущено до захисту:______________
                              (підпис)
                         ______________
                                (дата) 
 

Вінниця – 2010
 

Зміст
Вступ………………………………………………………………………..  
Розділ 1. Теоретико-методологічні  аспекти функціонування банківської системи україни……….…  
 
      Економічна сутність та структура банківської системи України….
 
1.2 Особливості функціонування банківської системи ………………….  
1.3. Еволюція  розвитку банківської системи……………………………..  
Розділ 2. Фінансово-економічний аналіз банківської системи України……………………………………………………….  
2.1 Організаційно-економічна  характеристика банківської системи  України……………………………………………………………………….  
2.2 Формування  та розміщення фінансово-економічних  ресурсів банківської системи  України………………………………………………..  
Розділ 3. Шляхи подолання  фінансово-економічних  проблем банківської  системи України……………………….  
3.1 Проблеми  та перспективи інтеграції банківської  системи України у світовий  фінансовий ринок………………………………………………….  
3.2 Шляхи  вдосконалення та реформування банківської системи України………………………………………………………………………..  
Висновки  та пропозиції………………………………………………  
Список  використаних джерел…………………………………….  
Додатки…………………………………………………………………….  
 

Вступ 

    Характерною рисою сучасних міжнародних фінансових відносин є динамічний розвиток нових банківських продуктів та технологій. Це вимагає використання нових концепцій, методологічних і методичних підходів до вивчення можливостей  та стратегій їх здійснення комерційними банками України. Вихід України у глобальне економічне середовище викликав ряд принципово нових проблем та задач, які постали перед комерційними банками. Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. В останнє десятиріччя суб’єкти господарської діяльності, громадяни нашої країни все ширше залучаються до фінансових операцій на внутрішньому та світовому ринках. Вони активно діють на міжнародних валютних ринках, світових ринках  капіталу та цінних паперів і виступають суттєвим сегментом споживання фінансових послуг. В Україні операції з надання фінансових послуг здійснюються переважно комерційними банками. Вони є головними посередниками і при проведенні міжнародних операцій на світовому ринку фінансових послуг. Здійснюючи ці операції, комерційні банки використовують конкретні стратегії, в яких обґрунтовуються довготривалі заходи, що зорієнтовані на отримання оптимального фінансового результату. Спираючись на світовий досвід, застосування та подальший розвиток прогресивних банківських технологій у практиці роботи комерційних банків повинно слугувати поштовхом в розвитку економіки України. Тому проведення аналізу комплексу операцій на ринку фінансових послуг та пошук шляхів його використання в повному обсязі в умовах ринкової трансформації економіки України є своєчасним та актуальним як з теоретичних, так, особливо, і з прагматичних позицій.
    Значний внесок у розробку питань функціонування фінансового ринку та діяльності комерційних банків на ньому зробили  сучасні західні економісти Марковіц Г., Мертен Р., Мишкін Ф., Петерс Е., Роуз П., Фабоцци Ф., Фома Ю., Фішер І., Шарп У.. Дослідженню теорії та практики організації фінансового ринку України, функціонуванню комерційних банків у його межах в умовах наближення до міжнародних стандартів, сприяють праці вітчизняних вчених-економістів Андрущенка В., Білоруса О., Боринця С., Будкіна В., Гаврилюка О., Гальчинського А., Геєця В., Даниленка А., Кістерського Л., Клочка В., Лук’яненка Д., Новицького В., Пахомова Ю., Плотнікова О., Поручника А., Рогача О., Румянцева А., Сікори В., Степаненка В., Федосова В., Філіпенка А., Шарова О., Шниркова О., Юрія С. та інших. Серед російських вчених слід виділити роботи А.І. Басова, В.І. Колеснікова, Ю.І. Львова, Я.М.Міркіна, В.С. Торкановского та інших.
    Об'єктом  дослідження є банківська система України.
    Предметом фінансово-економічна ситуація банківської системи України.
    Мета  роботи полягає в системному дослідженні  процесу інтеграції вітчизняної  банківської системи у світовий фінансовий простір.
       У відповідності з поставленою  метою визначені такі задачі дослідження:
    дослідити суть, функції та структуру світового фінансового ринку в контексті процесу глобалізації, що відбувається у світі;
    розкрити теоретичні аспекти формування стратегії комерційними банками України на світовому фінансовому ринку;
    визначити основні моделі інтеграції комерційного банку у світовий фінансовий простір та провести їх аналіз;
    визначити основні переваги та недоліки надання фінансових послуг комерційними банками України;
    Методи  дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні діалектичні методи пізнання соціально-економічних явищ і процесів, теоретичні висновки, узагальнення наукових публікацій, положення відповідних нормативно-правових документів національного законодавства. 
Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти функціонування банківської системи україни
 

      Економічна  сутність та структура банківської системи України
 
    Сучасний  стан економіки України характеризується від’ємним сальдо платіжного балансу, погіршенням ситуації у сфері управління державним боргом, погіршенням кредитного рейтингу держави, падінням ВВП,  руйнуванням експортної бази держави та зменшенням надходження валютної виручки від експортної діяльності вітчизняних підприємств, підвищенням спекулятивного попиту на готівковому та безготівковому валютному ринку, низьким рівнем офіційних валютних резервів НБУ. Ця сумна картина підтверджує актуальність і важливість створення засад ефективної і науково обґрунтованої валютної політики, що втілювала б в собі світовий досвід щодо ролі та методів впливу банківського сектору на розвиток зовнішньоекономічних відносин країни. З огляду на все це, дослідження ролі банків в розвитку зовнішньоекономічних відносин України є  актуальним як з теоретичних, так і особливо з прагматичних позицій [4 c.152]
    Теоретичні  засади впливу банків на розвиток зовнішньоекономічних відносин певною мірою вивчені у  фінансовій літературі. В той же час, в Україні, нажаль, занадто мало досліджень спеціально присвячених проблемам впливу банків на розвиток зовнішньоекономічних відносин країни. В працях зазначених вище авторів переважно йдеться про окремі аспекти валютно-фінансових відносин та діяльності банків на валютному ринку, тоді як стратегічні орієнтири діяльності банків у зовнішньоекономічних відносинах України у вітчизняній науковій літературі досі залишались не визначеними [7, c.351].
       На  сучасному етапі розвитку економічної  думки в фінансовій галузі здійснюється багато наукових досліджень, мета яких -  розгляд та встановлення взаємозв’язків між тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку та ролі в них комерційних банків. Теоретико-методологічні проблеми вивчення фінансового ринку пов’язані з відсутністю єдиного трактування основоположних фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінансові послуги тощо. В економічній літературі відсутня єдина концепція трактування економічної сутності цих понять. Тому нашим завданням, перш за все, є  уточнення цих понять для більш чіткого розуміння процесів, що відбуваються за сучасних умов.
       Термін  „фінанси” досить різнопланове поняття, тому у літературних джерелах визначення йому дається по-різному. Фінанси  – це система грошових відносин із приводу руху фондів коштів [4]. Фінанси є системою імперативних (imperative - “наказових” – вимога, наказ, закон) грошових відносин [3, c.75]. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, які виражають відносини з приводу необхідного, обов’язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах [3, c.28]. Фінанси – система грошових  відносин, що зумовлена характером економічного ладу суспільства і його політичної надбудови – держави [6]. Фінанси – це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні валового внутрішнього продукту і національного доходу (на мікрорівні – виручки і прибутку) із приводу утворення і розподілу, використання фінансових ресурсів (що найчастіше відбувається у фондовій формі) з метою задоволення суспільних інтересів і потреб [1, c.65]. На думку автора, найбільш точно відбиває суть поняття наступне визначення: фінанси – це система грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів у процесі їх кругообігу.
       Отже, характерні ознаки, які випливають з економічної суті фінансів: фінанси – це категорія розподільна; фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу; у процесі вартісного розподілу ВВП беруть участь не тільки фінанси, а й ціни, кредит, доходи домогосподарств у різних формах; фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів. Мета їх функціонування – задоволення суспільних інтересів та потреб, до складу яких входять: загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві, особисті, а також міжнародні, міждержавні та глобальні інтереси.
       Поняття “фінансовий ринок” є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові  зв’язки, але і значну кількість  форм відносин власності та їх перерозподілу. Плутанину в об’єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що "фінансовий ринок” намагаються замінити в літературі поняттям “грошового” або “кредитного ринку”, “інвестиційного ринку”.
       З огляду на наведене вище, досить важко  досліджувати той сегмент загально ринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літературі як самостійна категорія.
       М.Леві і Д.Гордон відзначають, що для нормального  розвитку економіки постійно потрібна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових засобів між її сферами і секторами [71, 69]. В ефективно функціонуючих економіках цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Ринок фінансових ресурсів, на їх думку,  - це загальне визначення тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні платіжні засоби, а структура цього ринку представлена кредитним ринком, ринком інструментів власності та валютним ринком. Ринок фінансових ресурсів може інтегрувати ринок інструментів власності та частину кредитного ринку (ринок інструментів позики), яка, на думку авторів, може бути позначена в літературі як ринок цінних паперів.
       Д. Михайлов, наводячи схему класифікації ринків, наголошує, що найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, але  єдиної принципової схеми не існує [4, c.451]. У його “спрощеному розумінні” “фінансовий інвестиційний ринок капіталу – це місце, де громадяни й організації, які хочуть взяти гроші в борг, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші” [4, c.452].
       Л.М. Красавіна при розгляді міжнародних  валютно-кредитних і фінансових відносин, використовує поняття “світового кредитного ринку” як специфічної сфери ринкових відносин, де здійснюється рух  грошового капіталу між країнами на умовах повернення і сплати відсотків та формується попит і пропозиція [2]. “Світовий фінансовий ринок” – це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в євровалютах. Протиріччя полягає в наступному: у структурі світового ринку позичкових капіталів, такого поняття, як “світовий кредитний ринок”, ми не знаходимо, а натомість розглядається світовий ринок позичкових капіталів. Він, згідно із запропонованою автором класифікацією, включає: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів, світовий фінансовий ринок. Грошовий ринок – це ринок короткотермінових позичкових капіталів, а ринок капіталів – це ринок середньо- і довгострокових капіталів, що включає і фінансовий ринок. На нашу думку, даний підхід не дає можливості об’єктивно судити про економічну сутність таких понять, як “кредитний ринок”, “фінансовий ринок”, “ринок фінансових послуг” тощо [1, c.115].
       Р. Херынг, Р. Літан при розгляді проблем  управління фінансовими ризиками прив’язують  її до “валютного і фондового ринку, а також ринку позичкових капіталів”, також мова йде і про фінансовий ринок, ринки акцій та облігацій, при цьому розкриття економічного змісту ключових понять відсутнє [6].
       Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового  ринку наступним чином: “Фінансовий  ринок – це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах”[3, c.57].
       Р.Л. Балакін відзначає, що “у найбільш загальному вигляді фінансовий ринок  є ринком, на якому об’єктом купівлі-продажу  виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги” [1, c.107].
         Узагальнюючи методологічні підходи   різних дослідників, ми хочемо  дати власне визначення „фінансового  ринку”.
       Фінансовий  ринок -  це складна економічна система, що є:
       - сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи. Під фінансовими активами розуміють грошові зобов’язання  та інвестиційні цінності. Інвестиційні цінності – це інструменти утворення фінансових ресурсів (цінні папери, валютні цінності, дорогоцінні метали, нерухомість та ін);
       - сферою прояву економічних відносин  між продавцями та покупцями  фінансових активів. На фінансовому  ринку взаємодіють попит в  особі покупця фінансових активів  і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожний з них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, дарування, застави фінансових активів. А це означає реалізацію вартості і споживчої вартості, укладених у даних активах;
       - сферою прояву економічних відносин  між вартістю і споживчою вартістю  тих товарів, що обертаються  на фінансовому ринку, - це фінансові  активи. До них відносяться гроші,  депозити, цінні папери, зобов’язання  та борги, позичковий капітал,  дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, об’єкти нерухомості.
       Фінансовий  ринок для конкретного підприємця – це сукупність споживачів (покупців, вкладників), які зацікавлені в  активах (тобто в продукції) і  послугах, запропонованих цим підприємцем, і мають засоби купити їх сьогодні або завтра. Підприємець залежить від свого ринку (від своєї “ніші”  на ньому). Кожен підприємець багатий не тільки тим, що в нього є майно, фінансові активи, робітники, але й тим, що в нього є ринок, на якому реалізується його продукція, у т.ч. фінансові активи та послуги [9].
       Отже, фінансовий ринок можна розглядати як  відносини між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу  вільних грошових засобів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу фінансових ресурсів, та як систему економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги – фінансові послуги, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів національної, регіональної та світової економіки [3, c. 58].
       Як  економічна категорія фінансовий ринок  виражає економічні відносини між  суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, вкладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізаційної державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового  ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати  та брати грошові кошти в борг.
       Механізм  функціонування фінансового ринку  забезпечує виявлення обсягу і структури  попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в  межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу  в залученні капіталу із зовнішніх  джерел [2, c.59].
       З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних  окремих ринків (сегментів), у кожному  з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти) (рис. 1.1).
 

       
         
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рис 1.1 Структуризація та сегментація фінансового ринку (за групою фінансових активів) [4, c.72] 

       На  фінансовому ринку постійно відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Передача фінансових ресурсів від одних  суб’єктів ринку до інших відбувається через різні фінансові інструменти, які для інвесторів є фінансовими активами, а для тих, хто потребує інвестицій і виступає емітентом фінансових активів, є зобов’язаннями.
       Отже, розглянувши структуру та тенденції  світового фінансового ринку, слід більш детально зупинитися на аналізі комерційних банків формуванні стратегій виходу на світовий фінансовий ринок. 

    1.2 Особливості функціонування банківської системи України  

    Окрім звичайних операцій комерційних  банків усередині країни багато банків, в першу чергу найкрупніші з них, надають послуги за її межами. Останніми роками у всьому світі міжнародні операції росли виключно швидкими темпами як з погляду видів і об'ємів банківських послуг, так і відносно числа банків, що надають ці послуги.
    Форми виходу комерційних банків на зовнішній ринок: - відкриття за межею відділень чи / або дочірніх банків; - придбання акцій іноземних банків аж до встановлення повного контролю за їх діяльністю; - відкриття за межею представницьких контор і бюро, які не займаються депозитно-позиковими операціями в країні перебування, а забезпечують головну контору необхідною фінансовою інформацією [3, c.71].
    Комерційні  банки відіграють ключову роль в  міжнародній торгівлі. Перш за все, це посередництво банків в розрахунках: перевірка і оплата товарних документів, отримання платежу від імпортера; а також надання додаткових фінансових послуг, які забезпечують надійність виконання зобов'язань в міжнародній торгівлі: видача гарантій і поручительств, авалювання і акцепт векселів і ін. Помітну роль грають комерційні банки у валютних операціях, включаючи мінімізацію курсових втрат, пов'язаних з ЗЕД; відкривають і ведуть валютні рахунки; беруть участь в страхуванні фінансових ризиків в торгівлі біржовими товарами. В країнах з валютним регулюванням, до групи яких входить Україна, уповноважені на проведення валютних операцій комерційні банки виконують важливу роль агентів валютного контролю, забезпечуючи репатріацію експортної виручки і перешкоджаючи несанкціонованому вивозу капіталу за рубіж [3, c.72].
    Валютні операції, обмін однієї валюти на іншу, надання послуг з мінімізації  валютних ризиків є найважливішою  функцією комерційних банків в міжнародних  розрахунках. Покупка і продаж іноземних  валют на національні грошові  одиниці здійснюється на валютному ринку, який представлений головним чином комерційними банками. Відкриття валютних рахунків учасникам ЗЕД не є необов'язковою умовою розрахунково-платіжних відносин в зовнішній торгівлі. В країнах з вільною конверсією національних грошових одиниць достатньою умовою для розрахунків буде наявність рахунків в національній валюті. Крупні фірми з великим об'ємом експортно-імпортних операцій в різних валютах разом з рахунками в національній валюті відкривають додатково рахунки в іноземних валютах для мінімізацій курсових втрат, пов'язаних з обміном валют. В країнах з валютними обмеженнями відкриття валютних рахунків служить меті контролю за розрахунками із зарубіжними партнерами і є одним з елементів валютного регулювання. Комерційні банки учасники валютних ринків обслуговують всі форми відносин, які вимагають обміну валют: зовнішню торгівлю, інвестиції, туризм, неторгові операції т.п. Банківське посередництво в зовнішньоторговельних розрахунках [3, 13]
    Україна робить перші кроки у світовому  просторі, що вимагає від неї прийняття низки конструктивних рішень із принципово важливих питань, зокрема пов’язаних із переходом до відкритого типу економіки, що має особливості як позитивного, так і негативного характеру. До того ж нашій країні притаманна й власна специфіка: в силу свого геостратегічного розташування у найближчому десятиріччі їй доведеться балансувати між Заходом, де вона межує з Європейським Союзом, та Сходом, де Україна має кордони з Росією та іншими країнами СНД. Будучи в такій ситуації, маючи дефіцит фінансових ресурсів, обмежені міжнародні зв’язки, ускладнений доступ на міжнародні ринки, необхідно насамперед брати до уваги новітні тенденції світового економічного розвитку.  

    1.3. Еволюція розвитку  банківської системи  України 

    Широкого  застосування операції на відкритому ринку набули в США, Німеччині, Англії. В Україні ринок державних цінних паперів функціонує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), які випускаються в дисконтній формі номінальною вартістю 100 гривень на визначений емітентом термін у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.
    Із 1995р. емітентом державних облігацій  визначено Міністерство фінансів України, на яке за дорученням уряду покладено  обов'язки щодо здійснення випуску облігацій та гаранта вчасності сплати доходу і погашення облігацій. На Міністерство фінансів України також було покладено обов'язки встановлення цінових умов придбання державних боргових зобов'язань.
    Національний  банк України виконував обов'язки генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування, розміщення державних облігацій та проведення платежів за ними, а також депозитарію за державними облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів, та дилера на вторинному ринку.
    Учасниками  ринку державних облігацій, крім Міністерства фінансів України та Національного банку України, можуть бути комерційні банки, юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків, нерезиденти й організаційно оформлені торговельні системи.
    У березні 2000 р. у зв'язку з необхідністю приведення нормативних актів Національного  банку України з питань функціонування ринку облігацій внутрішньої  державної позики відповідність до Закону України "Про Національний банк України" постановою Правління Національного банку № 116 від 22.03.2000 р. затверджено нове Положення про порядок здійснення установами банківської системи операцій на ринку облігацій внутрішньої державної позики, яке замінило відповідне Положення про порядок функціонування ринку облігацій внутрішньої державної позики № 15 від 26.01.1996 р.
    Випуск  облігацій внутрішньої державної  позики (ОВДП) здійснюється на пред'явника у формі, визначеній в умовах випуску, які встановлюються постановами Кабінету Міністрів України. Згідно з ними за дорученням Кабінету Міністрів України Міністерство фінансів здійснює випуск ОВДП, а також виконує обов'язки гаранта вчасності сплати доходу та погашення їх. ОВДП можуть бути об'єктом цивільно-правових угод відповідно до умов випуску.
    Відповідно  до названого Положення чітко  визначено функції Національного  банку України на ринку облігацій внутрішньої державної позики, зокрема:
    виконання операцій з обслуговування державного боргу, пов'язаних із розміщенням ОВДП, погашенням їх та виплатою доходу за ними;
    здійснення депозитарної діяльності з ОВДП, включно з обслуговуванням операцій Міністерства фінансів України з ними;
    проведення операцій на відкритому ринку з купівлі та продажу ОВДП з метою регулювання обсягу грошової маси, що перебуває в обігу;
    здійснення рефінансування комерційних банків під заставу ОВДП.
    Виконуючи ці функції Національний банк України  як генеральний агент з обслуговування ОВДП та проведення платежів за ними здійснює такі операції:
    розсилає повідомлення Міністерства фінансів України про проведення аукціонів;
    здійснює збір заявок від учасників аукціонів та підготовку аналітичної інформації щодо визначення ціни відсіку або встановлення рівня дохідності при придбанні ОВДП;
    проводить розміщення ОВДП згідно з визначеною Міністерством фінансів України ціною відсіку або встановленим рівнем дохідності;
    надає учасникам аукціонів; інформацію про результати їхнього проведення;
    виконує Клірингові розрахунки та організовує проведення платежів за результатами аукціонів.
    Окрім того. Національний банк України може купувати облігації внутрішньої  державної позики за рахунок власних коштів і продавати їх на вторинному ринку.
    Розміщення  державних облігацій на первинному ринку державних цінних паперів здійснюється через комерційні банки, які виконують функції фінансових посередників і проводять операції з придбання облігацій за рахунок мобілізованих ресурсів як вкладення в державні цінні папери за дорученням юридичних та фізичних осіб, які є клієнтами комерційних банків. Участь нерезидентів на ринку державних цінних паперів може здійснюватися через уповноважені банки, які за дорученням нерезидентів здійснюють операції з державними облігаціями.
    Розміщення  облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку організовує і проводить за доручення Міністерства фінансів Національний банк України на основі аукціонів:
    з оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж;
    без оголошення обсягу облігацій, що пропонуються до продажу;
    з оголошенням (або без оголошення) обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, що встановилися на попередньому аукціоні.
    Аукціон, що проводиться з попереднім оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20 % облігацій від їхньої загальної кількості.
    Покупцями облігацій на торгах виступають комерційні банки. Вони можуть подавати заявки на придбання облігації на аукціонах за рахунок:
    власних і залучених коштів, за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;
    коштів клієнтів за їхніми дорученнями. Комерційні банки допускаються до участі в аукціонах за умови укладання угоди про депозитарне та інформаційне обслуговування операцій з облігаціями і набуття статусу депонента Депозитарію Національного банку України.
    Придбання комерційним банком облігацій за дорученням клієнтів резидентів, а також за рахунок власних і залучених коштів з метою подальшого перепродажу проводиться за умови:
    наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів;
    виконання встановлених економічних нормативів та задовільного фінансового стану;
    надання комерційному банку права на ведення рахунків депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власності його клієнтів;
    наявності угоди з клієнтами на придбання облігацій на аукціоні, що проводиться Національним банком України.
    Для обслуговування клієнтів-нерезидентів комерційний банк повинен одержати статус уповноваженого та укласти з Національним банком України угоду про обслуговування операцій нерезидентів на ринку облігацій. В угоді визначаються порядок встановлення банкам можливих обмежень обсягів придбання нерезидентами облігацій, а також умови переведення ОВДП з рахунків у цінних паперах від одного уповноваженого банку до іншого. Копію угоди з нерезидентом про обслуговування його операцій з облігаціями на первинному та вторинному ринках уповноважений банк обов'язково повинен подати на реєстрацію до Національного банку України. На підставі цієї копії кожному нерезиденту присвоюється індивідуальний код клієнта уповноваженого банку за структурою, що встановлена чинними нормативними актами з питань депозитарної діяльності з державними цінними паперами. Не допускається встановлення для одного нерезидента різних за значенням кодів.
    Статусу уповноважених банків для обслуговування операцій нерезидентів на ринку облігацій можуть набувати тільки ті банки-резиденти, які уклали відповідні угоди з Національним банком України. Уповноважені банки за дорученням нерезидентів можуть здійснювати такі операції:
    придбання облігацій на торгах, що проводяться Національним банком України, і грошові розрахунки за їхніми результатами;
    операції з купівлі та продажу облігацій на вторинному ринку;
    депозитарний облік облігацій, що перебувають у власності нерезидентів;
    платежі за облігаціями при погашенні їх та сплаті доходу.
    На  підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк за погодженням з Міністерством фінансів України може встановлювати обмеження на обсяги придбання нерезидентами облігацій. При визначенні обмежень враховуються потреби Міністерства фінансів у коштах для покриття дефіциту бюджету, розподіл за термінами погашення сум платежів за облігаціями, що придбані нерезидентами на попередніх торгах, тенденції зміни валютного курсу тощо.
    Винятково важливе значення має чітке врегулювання операцій комерційних банків на вторинному ринку облігацій внутрішньої державної позики. Відповідно до розділу 5 названого Положення комерційні банки, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, є безпосередніми учасниками біржових торгів облігаціями державної позики, які укладають прямі договори з фондовою секцією біржі та Національним банком України про депозитарне обслуговування.
    Ведення рахунків у цінних паперах комерційних банків, які не проводять професійної діяльності на ринку ОВДП, здійснюють на договірних засадах зберігачі, що уклали договори про депозитарне обслуговування з Національним банком України як депозитарієм державних цінних паперів.
    Розширення  кола безпосередніх учасників ринку  облігацій пов'язане з виходом  на нього торговців цінними паперами, що не належать до установ банківської системи. З метою недопущення зловживань на ринку облігацій право безпосереднього виходу на цей ринок слід надати торговцям, які мають найбільш стабільні позиції на фондовому ринку і значний досвід у цій сфері діяльності. Такий відбір здійснюють органи державної виконавчої влади, які безпосередньо контролюють діяльність торговців цінними паперами. На підставі рішень цих органів Національний банк України може укладати окремі угоди з торговцями цінними паперами щодо надання їм програмно-технологічних засобів участі в торгах облігаціями та ведення депозитарного обліку операцій з ними. Угоду може бути укладено за умови придбання програмно-технологічних засобів електронної пошти та подання копії угоди з комерційним банком про розрахункове обслуговування. Відповідно до цієї угоди торговець цінними паперами має право:
    придбати облігації за рахунок власних коштів, а також за дорученням клієнтів резидентів;
    відкрити рахунок депозитарного обліку в Депозитарії Національного банку України та окремий грошовий субрахунок у його операційному управлінні;
    одержати програмно-технологічні засоби участі в торгах облігаціями та захисту інформації від несанкціонованого доступу;
    підключити програмно-технологічні засоби електронної пошти до телекомунікаційної мережі Національного банку України.
    У торгах облігаціями можна виділити кілька організаційних етапів:
      підготовчий, пов'язаний зі складанням інформаційного повідомлення про проведення торгів та його поширенням серед учасників ринку;
      здійснення торгів;
      підсумковий, що охоплює проведення платежів за результатами розміщення облігацій.
    Рішення про час, місце і форму проведення торгів, обсяги та умови розміщення облігацій, що пропонуються на продаж, строк подання заявок на участь у ньому приймається Міністерством фінансів України за погодженням із Національним банком в межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України.
    Міністерство  фінансів надсилає Національному банку України повідомлення про проведення торгів, у якому зазначається:
    дата і час проведення аукціону;
    кількість облігацій, що виставляються на продаж (у разі, якщо є обмеження);
    термін погашення облігацій та виплати відсотків за ними. При розміщенні дисконтних облігацій дати виплати доходу не вказуються;
    вимоги щодо подання заявок учасників торгів: кратність заявок, кількість знаків дробової частини у їхній ціновій частині тощо;
    дата і час переказу коштів за результатами проведення торгів та номер рахунку в операційному управлінні Національного банку, на якому здійснюється акумулювання коштів;
    штрафні санкції, які можуть застосовуватися до порушників платежів.
    За  умови розміщення облігацій за фіксованими цінами, що встановилися на попередньому аукціоні, в інформаційному повідомленні вказуються цінові умови продажу. Розміщення облігацій здійснюється у вигляді електронних торгів з використанням телекомунікаційної мережі передавання даних. На підставі договору з Національним банком учасникам торгів надаються програмно-технологічні засоби системи "ЛІГА", які забезпечують формування та передавання заявок на участь у торгах та отримання даних за їхніми результатами. З використанням цієї системи учасники торгів подають до Національного банку заявки на придбання:
    зазначеної в заявці кількості облігацій за фіксованими в них цінами і мають назву конкурентних;
    зазначеної в заявці кількості облігацій за середньозваженими цінами, які визначаються за результатами аукціону й мають назву неконкурентних.
    Заявки  на торги засвідчуються підписами (в електронній формі) уповноважених осіб їхніх учасників. Під час проведення аукціону до заявок може входити необмежена кількість конкурентних і неконкурентних пропозицій.
    При розміщенні облігацій за фіксованими  цінами його учасники надають лише неконкурентні пропозиції. Задоволення цих пропозицій здійснюється Національним банком України за середньозваженими цінами, які було встановлено на попередньому аукціоні.
    Отже, повідомлення про проведення торгів та заявки учасників (комерційних банків і торговців цінними паперами) можна вважати своєрідною формою угод із розміщення облігацій між Національним банком України як генеральним агентом. Міністерством фінансів України та юридичними особами, які беруть участь у продажу державних боргових зобов'язань. Цією "угодою" визначено порядок продажу облігацій, правила здійснення розрахунків та штрафні санкції, які може бути застосовано до порушників платіжної дисципліни. Проведення торгів облігаціями здійснюється за такою схемою.
    У день проведення торгів у час, зазначений у повідомленні, заявки, які надійшли телекомунікаційною мережею від його учасників, розкриваються, і за допомогою програмних засобів системи "ЛІГА" визначається склад учасників торгів, котрі подали пропозиції щодо придбання облігацій.
    На  підставі даних довідника, який відображає стан виконання учасниками торгів вимог, визначених умовами їхнього допуску до участі в розміщенні облігацій, формується перелік учасників, заявки яких не допускаються до участі в торгах. Заявки цих учасників програмними засобами системи "ЛІГА" вилучаються, і вони не беруть участі в розміщенні облігацій.
    На  базі заявок учасників торгів, допущених  до них, складається аналітична інформація, яка характеризує пропозиції щодо придбання  облігацій та можливі варіанти встановлення ціни відсікання під час продажу їх, тобто ціни, нижче від якої заявки учасників торгів не задовольняються.
    Аналітична  інформація, а також дані про попередні  торги, обсяги погашення облігацій  та інші показники надаються уповноваженим  особам Міністерства фінансів України для визначення обсягів залучення коштів та встановлення ціни відсікання на основі:
    загального обсягу розміщення облігацій;
    розрахункової дохідності облігацій;
    встановленої облікової ставки Національного банку України;
    курсу національної грошової одиниці стосовно іноземної;
    рівня ставок за кредитами і депозитами комерційних банків та інших даних.

    Розрахункова  ставка дохідності облігацій купонної форми випуску визначається за такою  формулою:
    

    де  Д — дохідність купонної облігації, визначена у відсотках у розрахунку на рік;
    ЦН - номінальна ціна, або ціна, за якою буде погашено облігацію;
    ЦК - розмір купонної виплати;
    п - кількість купонних виплат;
    Цпр - ціна придбання облігації;
    Коб - кількість днів у обігу;
    365 - кількість днів у календарному ропі (базовий рік).
    Аукціони  з розміщення облігацій внутрішньої державної позики можуть проводитися за попередніми та остаточними заявками й умовами. На основі попередніх заявок, що надаються комерційними банками до Національного банку України як від свого імені, так і від імені клієнтів, Міністерство фінансів України визначає попередню ціну продажу облігацій, нижче якої заявки не будуть задовольнятися. Комерційні банки на підставі інформації про попередню ціну уточнюють свої конкурентні й неконкурентні заявки і надсилають до Національного банку остаточні заявки. У цих заявках банки можуть підвищувати ціни на придбання облігацій та обсяги купівлі їх порівняно з попередніми заявками. Якщо остаточні заявки від комерційних банків у заздалегідь визначений час не надійшли до НБУ, попередні заявки набувають сили остаточних. Міністерство фінансів на основі остаточних заявок визначає ціну відсікання щодо продажу облігацій.
    Приймаючи рішення про ціну відсікання, Міністерство фінансів надає Національному банку:
    глобальний сертифікат, яким визначається загальний обсяг випуску облігацій;
    доручення на задоволення заявок щодо придбання облігацій, у якому вказується ціна відсікання та середньозважена ціна торгів, за якою задовольняються неконкурентні пропозиції.
    Глобальний  сертифікат складається в двох примірниках, один із яких залишається на зберіганні в Міністерстві фінансів України.
    За  дорученням Міністерства фінансів України Національний банк формує зведену відомість розподілу облігацій за їхніми власниками — учасниками торгів, які відповідно до поданих заявок та встановленої ціни відсікання придбали облігації на торгах. Заявки, що не відповідають ціновим умовам торгів, відсікаються і не задовольняються.
    Розміщення  облігацій здійснюється за такими правилами.
    Конкурентні заявки є пріоритетними і задовольняються в першу чергу.
    Неконкурентні заявки задовольняються за середньозваженими цінами, які розраховуються на підставі поданих конкурентних заявок.
    У разі обмеження обсягу розміщення облігацій:                     
    неконкурентні заявки мають задовольнятися не в повному обсязі, а пропорційно їхнім обсягам у межах залишку від задоволення конкурентних заявок;
    неконкурентні заявки не мають права брати участі в аукціоні, якщо конкурентними заявками задовольняються у повному обсязі пропозиції щодо розміщення облігацій;
    конкурентні заявки, якщо їх за обсягами та встановленою ціною відсікання задовольнити неможливо, може бути задоволене не в повному обсязі, а пропорційно в межах залишку від задоволення конкурентних заявок за цінами, вищими за визначену Міністерством фінансів ціну відсікання. У цьому разі неконкурентні заявки не беруть участі в аукціоні;
    неконкурентні заявки, що надійшли до Національного банку України раніше, вважаються пріоритетними відносно інших заявок під час проведення продажу облігацій за фіксованими цінами.
    4.  У разі перевищення попиту  над пропозицією (при встановленні обсягу продажу) неконкурентні заявки задовольняються не в повному обсязі, а пропорційно їхнім обсягам у межах залишку від задоволення конкурентних заявок.
    На  підставі зведеної відомості розподілу  облігацій за учасниками торгів і даних депозитарного обліку на клірингових засадах формуються дані про результати проведення торгів.
    Клірингові розрахунки проводяться з урахуванням взаємних грошових зобов'язань між учасниками торгів за придбані облігації, з однієї сторони, та Міністерством фінансів України, з іншої, при сплаті доходу або погашенні облігацій за умови, що строки проведення платежів збігаються.
    Національний  банк України зобов'язаний надсилати  учасникам аукціонів офіційне повідомлення про результати аукціонів. Це повідомлення містить розрахунок взаємних зобов'язань за аукціонами з розміщення облігацій та дані про обсяги сплат, що здійснюються за рахунок державного бюджету.
    Для здійснення контролю за розрахунками з державним бюджетом ОПЕРУ Національного банку України подаються:
    доручення Міністерства фінансів України на задоволення заявок із придбання облігацій;
    глобальний сертифікат;
    зведена відомість розподілу облігацій за учасниками торгів;
    клірингова відомість переказу коштів від учасників ринку, які придбали облігації.
    Одночасно засобами телекомунікаційного зв'язку Головному управлінню державного казначейства України подається клірингова відомість, що характеризує загальні обсяги платежів від учасників торгів та за рахунок коштів державного бюджету при погашенні або сплаті доходу за облігаціями.
    Отже, під час розміщення облігацій  застосовуються різні схеми:
    аукціон з обмеженими або необмеженими обсягами продажу;
    аукціон за попередніми та остаточними заявками й умовами;
    розміщення державних боргових зобов'язань за фіксованими цінами.
    Використання  цих схем спрямоване передусім на підвищення ефективності залучення коштів для фінансування потреб державного бюджету з урахуванням ситуації, що складається на ринку державних облігацій та на інших сегментах фінансового ринку.
    Реалізуючи  функції платіжного агента за облігаціями. Національний банк України контролює надходження коштів від учасників торгів, організовує перерахування коштів до державного бюджету та зарахування на рахунки власників у Депозитарії Національного банку відповідної кількості облігацій, придбаних учасниками торгів.
    Отже, механізм проведення торгів облігаціями заснований на чіткому розмежуванні повноважень Міністерства фінансів України та Національного банку як його генерального агента. Національний банк організовує торги облігаціями та грошові розрахунки за їхніми результатами, а Міністерство фінансів визначає цінові умови придбання державних боргових зобов'язань. Механізм торгів базується на договірних засадах, що забезпечує добровільність придбання облігацій та рівність доступу на ринок його учасників.
    Виконання Національним банком України функцій  депозитарної діяльності передбачає зберігання й обслуговування обігу облігацій на рахунках у цінних паперах, обслуговування операцій Міністерства фінансів України щодо випущених облігацій, а також кліринг і розрахунки за угодами. З метою реалізації цих функцій Національний банк України укладає угоди з Міністерством фінансів про обслуговування емісії ОВДП. а з професійними учасниками фондового ринку (зберігачами) та з фондовими біржами - про здійснення клірингу та розрахунків.
    Обслуговування  операцій Міністерства фінансів України щодо випущених ОВДП здійснюється Депозитарієм Національного банку України на підставі договору про обслуговування емісії державних цінних паперів. Відповідно до основних умов цього договору Національний банк бере на себе такі зобов'язання:
    відкриття та ведення рахунку Міністерства фінансів України в цінних паперах, а також окремого рахунку для викуплених ним облігацій;
    зберігання глобальних сертифікатів. Якими оформляється емісія облігацій;
    контроль за обсягом емісії облігацій та за кількістю їх в обігу;
    обслуговування операцій Міністерства фінансів України з випущеними облігаціями (розміщення, викуп, дроблення, консолідація, конвертація, погашення, анулювання);
    надання виписок про стан рахунку Міністерства фінансів України в цінних паперах та виконання операцій з ними;
    проведення на клірингових засадах розрахунків з визначення обсягів платежів зі сплати доходу та погашення облігацій;
    здійснення платежів зі сплати доходу та погашення облігацій за дорученням і за рахунок коштів Міністерства фінансів України.
    Ведення рахунків зберігачів ОВДП здійснюється Депозитарієм Національного банку України на підставі депозитарних договорів. Відповідно до основних умов цих договорів Національний банк України здійснює:
    відкриття й ведення рахунків зберігачів при розміщенні та обігу ОВДП на біржовому і позабіржовому ринках за принципом "поставка проти платежу";
    контроль за співвідношенням між кількістю ОВДП, що перебувають у власності зберігачів та їхніх депонентів, і тією, що пропонується для укладання цивільно-правових угод на вторинному ринку;
    контроль за депозитарними операціями зберігачів;
    надання зберігачам виписок про стан їхніх рахунків у цінних паперах та виконання операцій з ними;
    блокування рахунків зберігачів у цінних паперах;
    визначення взаємних зобов'язань зберігачів та їхніх клієнтів при виконанні цивільно-правових угод за облігаціями.
    Розрахункове  обслуговування біржових торгів ОВДП здійснюється Депозитарієм Національного банку України в порядку, визначеному правилами функціонування організаційно оформлених ринків цінних паперів, зареєстрованих згідно з вимогами чинного законодавства Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на підставі договору про кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
    На  час відкриття електронний Депозитарій  Національного банку України  обслуговував лише 14 депонентів, на 01.01.1997 р. на обслуговуванні було 152, а на 01.01.1998 р. — 162 депоненти. Збільшилася й кількість державних облігацій в обліку електронного депозитарію з 8,9 млн. штук на час його відкриття до 90,0 млн. штук.
    Завдяки комплексному розв'язанню завдань автоматизації  розрахунків у електронному режимі Національний банк України при проведенні первинного розміщення облігацій внутрішньої державної позики запровадив розрахунки на клірингових засадах, у результаті чого обсяг взаємних платежів між Міністерством фінансів України та комерційними банками суттєво зменшився.
    Облігації, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, можуть бути предметом укладання й реалізації цивільних правових угод, у тому числі купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках (відкритому, вторинному ринку).
    Участь  у біржових торгах можуть брати депоненти Депозитарію Національного банку та їхні клієнти. Під час продажу облігацій комерційні банки засобами телекомунікаційного зв'язку повинні подавати до Депозитарію Національного банку України депо-розпорядження про блокування облігацій, що виставляються на продаж. У депо-розпорядженнях зазначається код торговельного майданчика, на якому облігації пропонуються до продажу. Програмно-технологічним комплексом ведення депозитарного обліку облігацій ці депо-розпорядження необхідно контролювати з погляду:
    правильності заповнення реквізитів;
    не перевищення обсягів продажу облігацій, який зафіксовано на рахунках депонента у вільному обігу;
    автентифікації депонента і виконання вимог технології захисту інформації від викривлення.
    Якщо  за результатами контролю дані депо-розпорядження  задовольняють ці вимоги, то облігації  блокуються в Депозитарії Національного банку за напрямом "заблоковані для продажу на: біржі". Виписка з блокувального рахунку засобами телекомунікаційного зв'язку дається депоненту, а інформація про блокування — біржовій системі, де здійснюються торги облігаціями.
    У разі невідповідності заповнення депо-розпоряджень установленим вимогам або неможливості розшифрування чи автентифікації депонента операції з блокування облігацій Депозитарієм Національного банку не проводяться. Ці депо-розпорядження в автоматизованому режимі повертаються депонентам із поясненням про відмову в проведенні операцій.
    Біржовою  системою за результатами проведення торгів засобами телекомунікаційного зв'язку до Депозитарію Національного банку України надсилається повідомлення про зміст укладених угод. На підставі цієї інформації облігації, за якими укладено угоди про їхній продаж, блокуються в Депозитарії Національного банку України за напрямком "заблоковані за результатами біржових торгів для наступної оплати". Облігації, за якими не укладено біржових угод, на підставі депо-розпоряджень депонентів розблоковуються і зараховуються на рахунки власників. Виписки про зарахування надаються депонентам.
    На  наступний день після проведення торгів та після надходження коштів від покупці біржовою системою до Депозитарію Національного банку України надсилається повідомлення про склад угод з облігаціями, що сплачені. На підставі цих даних у депозитарії здійснюється розблокування облігацій за біржовими угодами, що сплачені, і перереєстрація прав власності за ними. За результатами перереєстрації прав власності учасникам угод засобами телекомунікаційного зв'язку надсилаються виписки з рахунків депозитарного обліку.
    Здійснення  Національним банком функцій платіжного агента Міністерства фінансів під час  погашення облігацій і виплати  доходу за ними нерозривно пов'язане  з функціонуванням депозитарію за державними борговими зобов'язаннями. Це зумовлено тим, що кошти за облігаціями переказуються депонентам, зареєстрованим у Депозитарії Національного банку. Платежі здійснюються в такому порядку.
    За  два робочих дні до сплати доходу (погашення) облігації блокуються на рахунках Депозитарію Національного банку України за напрямком "заблоковано для сплати доходу та погашення". На підставі даних блокувальних рахунків формується реєстр власників облігацій.
    У день проведення платежів, якщо він  не збігається зі строком переказування коштів за результатами торгів із розміщення ОВДП, реєстр сплати за депонентами передається операційному управлінню Національного банку України. Воно здійснює платежі на підставі платіжного доручення Державного казначейства та реєстр виплат за депонентами.
    Розрахунки  з погашення та виплати доходу, які за строками проведення збігаються з платежами за результатами торгів з первинного розміщення облігацій, можуть здійснюватися на клірингових засадах. Підставою для проведення цих розрахунків є показники, що характеризують обсяги платежів між учасниками торгів та Державним казначейством України.
    Під час погашення облігацій кошти  за облігаціями, що перебувають на блокувальних рахунках відповідно до угод на позабіржовому ринку, не переказуються депонентам, а спрямовуються на окремий рахунок Національного банку України до вирішення суперечок за угодами з облігаціями. Переказування цих коштів депонентам здійснюється на підставі письмової згоди учасників договору або за рішенням судових органів.
    За  результатами погашення облігацій  депонентам Депозитарію Національного банку України надсилається повідомлення про вилучення з обігу цих цінних паперів.
    Як  контрольний органу Національний банк України виконує такі функції:
    встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, сплати відсотків та погашення облігацій в установах банківської системи;
    здійснює контроль за комерційними банками — учасниками ринку облігацій під час розміщення, обігу та погашення їх;
    не допускає до участі на ринку державних облігацій комерційні банки у разі порушення ними вимог чинного законодавства;
    одержує інформацію про результати торгів облігаціями на вторинному ринку, кількість облігацій на рахунках "депо" у депозитарній мережі, рух коштів за облігаціями в установах банківської системи.
    З викладеного вище можна зробити  висновок, що Національний банк України посідає провідне місце на ринку державних облігацій, здійснюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такі повноваження, насамперед, зумовлені використанням Національним банком облігацій як інструмента регулювання грошового ринку.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.