На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Джерела Господарського права

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 16.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     Вступ 

     Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність  підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи  при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.
     Поняття господарства може співпадати з поняттям виробництво і економіка, якщо за межі господарського виробництва винести майнові і немайнові відносини, пов’язані з веденням домашнього господарства (відносини між членами сім’ї). Господарське право зосереджує увагу на відносинах, що виникають між юридичними особами, їх органами управління, державними суб’єктами підприємницької діяльності.
     Предметом цих відносин в процесі господарської  діяльності є чисельні організаційні та майнові відносини, що виникають і реалізуються між юридичними особами незалежно від їх форм власності; між ними та органами державного управління або відносини між органами управління.
     Господарське  законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і  інші нормативні акти з питань господарської  життєдіяльності.
     Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.
     До  господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти: це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.
 

    Загальна характеристика джерел господарського права
 
     Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.
     Господарське  законодавство це сукупність правових актів, що містять данні норми. Джерела:
    блок (Конституція, Конституційний договір, акти референдумів);
    блок (міжнародні акти і закони України, Укази президента щодо економічних реформ, Декрети Кабінету Міністрів, Постанови Верховної Ради України);
    блок (Укази президента України);
    блок (Закони Автономної республіки Крим);
    блок (Постанови Верховної Ради республіки Крим);
    блок (Постанови Кабінету Ради Міністрів України і Постанови Ради Міністрів СРСР);
    блок (Рішення місцевих органів самоврядування);
    блок (Відомчі та інші акти);
    блок (Локальні акти).
     Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі – формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права.
     Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.
     Згідно  з першим визначенням предметом  господарського законодавства є
     господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників тощо.
     Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).
     Згідно  з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсистема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" - терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства.
     Враховуючи, що суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.
     Ознаки  та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.
     Другою  ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.
     Слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.
     До  господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства.
     По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі.
       По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.
     Вимоги  до правових актів господарювання. Акти господарських суб’єктів це дія органів, що здійснює управлінські функції в процесі господарської діяльності, спрямовані на прийняття в межах своєї компетенції рішень щодо встановлення зміни або припинення господарських відносин.
     Вимоги  до актів:
     1. Загальні - згідно чинного законодавства України учасники господарських відносин повинні приймати акти в межах своєї компетенції, у відповідності до закону, в певному порядку, по встановленій формі.
     2. Спеціальні - встановлюються до певних груп господарських актів, які регулюють конкретні господарські відносини.
     3. Організаційно-технічні - це вимоги  до самої технології прийняття рішень в сфері господарської діяльності, до змісту і якості рішення. Це вимоги до процедури підготовки і прийняття рішень – чіткість, ясність, конкретність.
     Якщо акт прийнятий суб’єктом ігнорує вимоги передбачені чинним законодавством, то він може бути визнаний неістотним (акти що не породжують для учасників господарських відносин юридичних наслідків) чи спірним (акти, що в певному відношенні не відповідають вказаним вимогам).
     Визначення  нормативного акта господарського законодавства  ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт".
     Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.
     Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.
     З цього визначення випливають дві  основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.
     Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.
     Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне.
     Воно  визначає різноманітні щодо юридичної  сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.
     Нормативний акт — це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права. Відповідно до Закону України «Про інформацію» всі нормативні акти мають бути опубліковані та зареєстровані.
     Нормативними  актами, що регулюють  господарську діяльність в Україні, є:
     1. Конституція України. Конституцією  регулюються питання господарської  діяльності у статтях про власність,  підприємництво, визначається компетенція  органів державної влади, Президента, Верховної Ради та Кабінету  Міністрів України.
     2. Закони, що регулюють господарські відносини, розподіляються на:
     — закони, що регулюють загальні питання  господарської діяльності (закони України  «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про бюджетну систему України», «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» тощо);
     — закони про окремі види господарської  діяльності («Про зовнішньоекономічну  діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.); 
— закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать нормативні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, повітряному, водному, земельному, лісовому та інших кодексах України.

     В системі господарського законодавства  слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів — укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.
     Якщо  розглядати систему всіх законів і підзаконних актів України з питань господарського законодавства, то їх можна поділити на групи нормативних актів, які регулюють:
     — господарську діяльність підприємств, організацій, установ, об'єднань;
     — оподаткування; договірні відносини;
     — фінансову діяльність;
     — зовнішньоекономічну діяльність;
     — страхування;
     — господарські спори;
     — антимонопольну діяльність.
 

      2. Конституція України як джерело господарського права 

     Джерела господарського права - це конкретні  форми виразу правових приписів, це ті приписи, що виходять з органів державної влади.
     На  першому місці як джерело господарського права постає Господарський Кодекс України. По аналогії, основним джерелом господарського права визначаємо конституцію  держави як першоджерело законів, норм внутрідержавного господарського регулювання.
     Становлення законодавства у будь-якій державі  незалежно від її соціально-економічної  орієнтації, розмірів території, чисельності  населення, економічного і соціального рівнів розвитку тощо відбувається з урахуванням відповідних закономірностей. Однією з таких є те, що Конституція у будь-якій державі є основою розвитку та вдосконалення уже чинного законодавства, своєрідним фундаментом побудови правової системи, здійснення державно-правової реформи.
     Якщо  вести мову більш предметне про те, що Конституція України є основою розвитку законодавства нашої держави, то можна назвати три напрями такого розвитку. Перший — це прийняття абсолютно нових законів, які випливають з Конституції. Другий зводиться до приведення чинного законодавства у відповідність з Основним Законом. Якщо вести мову про третій напрям, то він полягає у вдосконаленні окремих норм самої Конституції. Розглядаючи перші два напрями, слід насамперед зазначити, що Конституція України є особливим і єдиним законом, з якого бере витоки вся правова система держави. У зв'язку з цим вона має найвищу юридичну силу і найширшу юридичну дію. Практично немає жодної держави, яка б не враховувала цього в процесі своєї законотворчої діяльності, формування своєї правової системи.
     Не  є винятком у цьому плані й  Україна. У ст. 8 її Конституції міститься  одне з важливих положень, зміст  якого зводиться до наступного: “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Це важливе не лише як суто юридичне, а й як методологічне вихідне положення, яке слід враховувати у законотворчому процесі. Крім того, слід зазначити, що Конституція містить також норми, які передбачають необхідність прийняття конкретних законів. І сьогодні, реалізуючи відповідні норми нашої Конституції, вже прийнято ряд нових законів, які прямо випливають із Конституції України.
     Згідно  з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна  ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.
     Конституція України - значний крок уперед для  здійснення господарського права у  нашій молодій державі, її прийняття, безперечно, забезпечило міцну та стабільну правову базу, і можна  стверджувати, що від 26 червня 1996 року Україна стала на демократичний шлях розвитку правової держави. 

 

    3. Цивільний та Господарський кодекси України як джерела господарського права 

     В умовах переходу до ринкової економіки, здійснення приватизації та перетворення державної власності в приватну виникла необхідність у прийнятті Господарського кодексу України та пакету законів, які формують нові господарські, економічні, політичні та фінансові процеси функціонування ринкової економіки.
     Господарське  законодавство — це система економічних  і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина цих нормативних актів включає норми трьох і більше галузей права.
     Господарсько-правові  норми є різновидом загальних правових норм і характеризуються такими ознаками:
     — вони встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;
     — покладають на суб'єкта господарських  відносин певні права та обов'язки;
     — встановлюють певні правила поведінки, приписи, щодо їх використання та виконання усіма суб'єктами господарських правовідносин;
     — мають бути закріплені нормативним  актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.
     Вся господарська діяльність в Україні  регулюється нормативними актами, які  є джерелами господарського права.
     Важливе значення в сучасних умовах трансформації  ринкових відносин на Україні має  прийняття в 2003 році Господарського та Цивільного кодексів України, які  набрали чинності 1 січня 2004 року.
     Так, Господарський Кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності або господарювання, які базуються на різноманітності господарювання різних форм власності, де предметом регулювання є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
     Господарський кодекс України встановлює, що умови, обсяг, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарських відносин визначаються законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробляються відповідно до Закону від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України».
     Встановлення  та скасування пільг і переваг  у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до Господарського кодексу та інших законів, зокрема Закону від 31 березня 2005 року «Про інноваційну діяльність». Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної регламентації інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом. Згідно з ним державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти.
     Відповідно  до Господарського кодексу України (ст. 13), а також до Закону України від 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб», такі поставки забезпечуються шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних замовлень на поставку (закупівлю) цієї продукції, робіт чи послуг серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
     Державними  замовниками, за Законом від 6 липня 2000 року «Про внесення змін до Закону України «Про поставки продукції для державних потреб», виступають Верховна Рада та інші центральні органи державної влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська місцеві державні адміністрації, державні організації, визначені законом про Державний бюджет, а також організації, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти.
     Ліцензування, патентування та квотування у господарській  діяльності. До основних засобів регулюючого  впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, перелічених Господарським кодексом (ст. 12), належать також ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та її квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів, регулювання цін та тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
     Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, і принципів господарювання, встановлених Господарським кодексом (ст. 14). Відносини, пов'язані з ліцензуванням тих чи тих видів господарської діяльності, регулюються Законом від 16 травня 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
     Регулювання цих відносин здійснюється відповідно до основних принципів державної  політики в цій сфері. Ними, зокрема, є забезпечення рівності права всіх суб'єктів господарювання, встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню на території України. Законом встановлено також, що ліцензування не може бути використано для обмеження конкуренції у здійсненні господарської діяльності.
     Основні напрямки державної політики у сфері  ліцензування, законодавчі основи її проведення визначаються Верховною Радою, а реалізацію цієї політики здійснює Кабінет Міністрів, спеціально уповноважений орган із питань ліцензування, а також органи виконавчої влади за визначенням Кабінету Міністрів, інші органи, уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.
     Господарським кодексом (ст. 14) та відповідними законами встановлено, що у сферах, пов'язаних з торгівлею за грошові кошти (готівкою,чеками, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті та з платіжними картками), у сфері побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснювати патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.
     Визначення  і зміст діяльності, що підлягає патентуванню, міститься в Господарському кодексі та в Законі від 23 березня 1996 року «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Останній визначає також порядок патентування певних видів підприємницької діяльності. Документом, який надає право суб'єкту господарювання здійснювати діяльність, що підлягає патентуванню, є торговий патент — державне свідоцтво, яке засвідчує таке право. Зазначене законодавство передбачає також одержання суб'єктом господарювання спеціального торгового патенту, який засвідчує його право на особливий порядок оподаткування.
     Господарський кодекс передбачає і такий засіб  регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, як квотування, встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (включаючи експорт та імпорт) певних товарів і послуг.
     Дотації та інші засоби підтримки суб'єктів  господарювання. Господарський кодекс України визначає й інші економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання.
     Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні  господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний  і будівельний підряди; перевезення  вантажів. 

 

    Закони України  як джерела господарського права
 
     Закон встановлює компетенцію спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, органів ліцензування, експертно-апеляційної ради, створюваної при спеціально уповноваженому органі. Останній, зокрема, розробляє проекти нормативно-правових актів з питань ліцензування, разом з органом ліцензування затверджує ліцензійні умови здійснення певного виду господарської діяльності і порядок контролю за їх додержанням, веде Єдиний ліцензійний реєстр. Для виконання своїх повноважень цей орган організовує свої територіальні органи, які діють на підставі повноважень, що ним затверджуються.
     Господарські  закони можна класифікувати  як:
    загальні (Закон України "Про власність";
    Цивільний кодекс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);
    закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);
    закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);
    закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).
     Експортні та імпортні квоти, тобто граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати чи імпортувати протягом встановленого строку, передбачені Законом від 7 лютого 2002 року «Про внесення змін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Декретом Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2006 року «Про єдиний митний тариф України».
     Закон України «Про зовнішньоекономічну  діяльність» передбачає такі квоти (контингенти): глобальні — квоти, що встановлюються по товарах без  зазначення конкретних країн (груп країн), куди товари експортуються або з яких вони імпортуються; групові — квоти, що встановлюються по товарах з визначенням груп країн, куди товар експортується або з яких імпортуються; індивідуальні — квоти, що встановлюються по товарах з зазначенням конкретної країни, куди товари можуть експортуватись або з якої вони можуть імпортуватися. По кожному виду товарів може встановлюватися лише один вид квоти.
     Надання переваг вітчизняним виробникам здійснюється, зокрема, шляхом застосування преференційної поправки до ціни тендерних  пропозицій при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Особливо це стосується суб'єктів господарювання з низькою конкурентоспроможністю. Закон від 15 грудня 2005 року «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачає, що замовник (орган державної влади чи місцевого самоврядування, підпорядковані їм організації, а також підприємства, уповноважені здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) застосовує преференційну поправку до ціни тендерної пропозиції, поданої підприємствами Українських товариств сліпих, глухих, спілки організацій інвалідів України.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.