На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Перспективи участ україни у програмах розвитку нформацйного суспльства, що фнансуються засобами С

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 16.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДИПЛОМНА  РОБОТА  
 

ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ У  ПРОГРАМАХ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА, ЩО ФІНАНСУЮТЬСЯ ЗАСОБАМИ ЄС 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ЗМІСТ 

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЄС 5
      Витоки та структура інформаційної політики ЄС 5
      Інструменти та методи інформаційної політики ЄС  11
РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА ЄВРОСОЮЗУ 18
РОЗДІЛ 3. ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЙ 27
      Правові основи співробітництва України та Європейського Союза в інформаційній сфері .27
      Проблеми, які можуть бути вирішені, завдяки участі України в програмах інформаційного розвитку ЄС.......................... 31
      Моделі участі України в програмах розвитку інформаційного суспільства Європейського Союзу .34
ВИСНОВКИ 39
SUMMARY 41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42
ДОДАТКИ 47 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Актуальність  проблеми дослідження. Програми розвитку інформаційного суспільства, що фінансуються засобами ЄС, мають велике значення для інтеграції України в Євросоюз. Сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України та її невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ. Домінування „декларативної” і брак „імплементаційної культури” в органах виконавчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців, негативно впливають на інтеграцію України до ЄС.
    Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.
    Об’єкт  дослідження – програми розвитку інформаційного суспільства, що фінансуються засобами ЄС.
    Предмет дослідження – порядок реалізації програм та проектів Європейського Союзу у галузі інформаційного суспільства за участю третіх країн.
    Мета  дипломної роботи полягає у формуванні пропозицій щодо оптимізації методів роботи з програмами розвитку інформаційного суспільства, що фінансуються ЄС.
    Основні завдання дипломної роботи –
    Проаналізувати предмет дослідження.
    Проаналізувати особливості співпраці України та Європейського Союзу у сфері інформаційного суспільства.
    Дослідити основні методи реалізації програм розвитку інформаційного суспільства ЄС.
    Сформувати пропозиції щодо оптимізації участі України в програмах інформаційного суспільства ЄС.
    Методи дослідження - у дипломній роботі використано інституційний, структурно-функціональний та системний методи дослідження. За допомогою інституційного підходу було проаналізовано програми розвитку ЄС за участю України. При визначенні особливостей застосування програм ЄС, структурно-функціональний підхід дозволив виокремити основні структурні компоненти інформаційної політики ЄС. Використовуючи системний підхід, вдалося проаналізувати основні програми розвитку, що застосовуються сьогодні, за участю України та досягти цілісного відображення інтеграційного процесу.
    Концептуальне застосування вищезгаданих методів  та підходів дало змогу сформувати єдину методологічну базу та реалізувати  принципи логічної несуперечності, конкретності, наукової об’єктивності та повноти.
    Джерельна база дослідження. Теоретичною основою проведеного аналізу стали наукові розробки вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері міжнародних відносин, інформації та комунікацій, З огляду на конкретні цілі і завдання дипломної роботи, теоретичне дослідження проблем здійснювалося за напрямками, що є найбільш принциповими для розв’язання поставленої наукової проблеми зокрема: визначення сутнісних особливостей програм розвитку; дослідження основної діяльності різних програм ЄС, їхню цільову аудиторію, основні завдання та цілі. В роботі також використано прикладні дослідження європейської інтеграції як складової світової інтеграції.
    Практичне значення дипломної  роботи. Основні положення, висновки та результати дослідження можуть бути використані в діяльності програм розвитку, які стосуються України. Крім того, матеріали дипломної роботи можуть знайти практичне використання у навчальному процесі, при підготовці курсів з євроінтеграційної проблематики.
    Структура роботи зумовлена метою, об’єктом, предметом та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (90 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дипломної роботи 54 сторінки. 

РОЗДІЛ 1.
    ІНФОРМАЦІЙНА  ПОЛІТИКА ЄС
    1.1. Витоки та структура інформаційної політики ЄС
    Інформаційна  політика ЄС являється пріоритетною складовою зовнішньоекономічної діяльності країн Євросоюзу, а в межах спільноти розглядається як складова частина економічного розвитку. Стратегічною метою ЄС у плані розвитку комунікацій та засобів масової  комунікації є конкурентоспроможність на світових ринках за умови збереження багатокультурності й національної самобутності, забезпечення вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, доступу населення до надбань цивілізації у цифровій формі. Основними принципами для побудови інформаційного суспільства є: створення об'єднаної системи комп'ютерних мереж для вільного обігу інформації; стимулювання соціального та суспільного розвитку країн; упровадження концепції інформаційної економіки, розвиток глобального ринку інформаційних послуг та електронної торгівлі; захист основних прав та свобод людини та засобів масової комунікації; дослідження проблем негативного впливу нових інформаційних та комунікаційних технологій на соціальний захист та трудові права населення; дотримання культурної самобутності й ідентичності нації; захист прав інформаційної інтелектуальної власності в європейському інформаційному просторі [11, 215].
    В політиці інформації та комунікації, ЄС  виділяє такі пріоритетні напрямки як створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи Європейського Союзу, переслідування цілей інформаційної політики через Представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів. Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян, а також, постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи навіть цілих регіонів.
     Європейське співтовариство з 1994 року поставило завдання побудови інформаційного суспільства в числі найбільш пріоритетних. Досягнувши значних успіх у реалізації Плану дій, який визначив стратегію просування Європи до інформаційного суспільства, була успішно розпочата лібералізація телекомунікаційного сектору, вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку, був сформульований план дій у сфері освіти та успішно були втілені програми наукових розробок. Європейська Комісія стала важливим інструментом створення загальних правил, які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.
     Тема  захисту і розвитку національного  інформаційного простору вже кілька десятиліть є приводом для запеклих наукових дискусій. Її розробляли такі закордонні фахівці, як М. Кастельс, А. Моль, З. Бзежинський, Д. Томпсон, Ф. Вільямс та багато інших [76]. З утвердженням незалежності Української держави цю проблематику досліджують і наші науковці. На особливу увагу в цій сфері заслуговують праці А. Москаленка, В. Шкляра, В. Здоровеги, І. Михайліна, В. Карпенка, Г. Кривошеї та О. Гриценко [27]. Глобальний інформаційний простір як якісно нове середовище функціонування і розвитку міжнародних відносин органічно містить у собі економічні, політичні, соціальні й культурні процеси, а самі інформаційні технології стають значною змістовою характеристикою цих процесів, створюють принципово нові умови функціонування й розвитку інформаційних ресурсів. Це зумовлює важливість вирішення Україною проблеми необхідності подолання негативних тенденцій у створенні у правовому і організаційному плані логічно завершеної системи управління, формування, розвитку, використання й захисту інформаційних ресурсів, ліквідації відставання у розвитку інформаційного законодавства. Нині формується нове уявлення про головний фактор могутності держави, згідно з яким основним чинником у ХХI столітті є інформація, здатність держави мати у своєму розпорядженні найсучасніші інформаційні технології і засоби, що дозволяють ефективно обробляти, зберігати, передавати й поширювати потрібно інформацію. Володіння державою такою здатністю – шлях до подальшого нарощування на нових засадах своєї економічної та військової міцності [67, 165–168].
     Інформаційний простір, передусім, поняття соціально-політичне, яке вбирає в себе як територіальний, так і космічний фактори, а також – людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина – її споживач, і без людини вона втрачає свій сенс. Отож, коли йдеться про інформаційний простір держави, то його межі ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національну територію, акваторію і повітряний простір. Саме у цих сферах діють засоби інформації, які й інформують, тобто повідомляють, зображають, складають уявлення. З розвитком та поширенням засобів акумулювання, збереження та передачі інформаційних ресурсів інформаційний простір набуває нових рис та важливішого значення у формуванні громадської думки, вихованні, нарешті, лояльності чи непідтримки діючого режиму. Звідси й випливає його величезне значення, особливо у суспільствах перехідного періоду та невизначених горизонтів суспільного розвитку, до яких належить й Україна.
     Слід  зауважити, що у багатьох випадках інформаційні процеси сприяють розвитку держави. Свобода слова, інші демократичні цінності, „інформаційна революція”, „інформаційний бум”, „інформаційне суспільство” і, звичайно, „інформаційна сфера” та „інформаційні технології” створили принципово нову комунікативну ситуацію, на яку, в майбутньому очікує небувалий розквіт.
     Глобальні інформаційні системи та інформаційні технології створюють інформаційне середовище, де практично відсутні державні кордони, обмеження на інформаційні впливи, на поширення інформації, яку  до цього часу не можна було безкарно поширювати, на розміщення та отримання інформації, зокрема інформації щодо виробництва зброї, проведення терористичних операцій та інше [16, 25–28].
     Сучасні інформаційні технології дозволяють неконтрольовано  встановлювати інформаційні відносини  та впливати на інформаційний простір. Інтернет суттєво змінив методи доступу до інформації та її поширення. Ця мережа порівняно з іншими засобами масової інформації передбачає значно більші можливості щодо реалізації права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Інтернет надає практично необмежений вільний доступ до накопиченої людством інформації незалежно від відстані й місця зберігання, значно наближує до першоджерел.
     Інформаційне  право будується на принципах  інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати суперечності між потребами суспільства, вільний обмін інформацією окремими обмеженнями на її поширення.
     Інформаційне  законодавство визначає процедури  та умови, за яких повинен здійснюватися  доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є гарантії інформаційної безпеки, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.
     Державна політика гарантій інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, грунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян, організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення, поширення інформації у будь-який законний спосіб.
     Важливою сьогодні є розробка збалансованих вітчизняних стандартів у галузі інформатизації і гарантій інформаційної безпеки автоматизованих систем управління, інформаційних і телекомунікативних систем загального і спеціального призначення; прийняття і реалізація державних програм підвищення рівня правової культури і комп'ютерної грамотності; створення системи освіти і працевлаштування фахівців для забезпечення потреб інформаційної сфери.
     Усі напрямки і стратегії інформаційної політики ЄС втілені у програмах і проектах, стратегічних наукових дослідженнях.
    Уряди країн Європи висловлюють занепокоєння проблемою технологічної залежності від США та Японії і технологічною  експансією цих країн у європейському регіоні, що знаходить відображення у проектах розвитку EuroNet, збагачення національних інформаційних ресурсів відповідно до світових стандартів, поширення європейських інформаційних продуктів та послуг на глобальному телекомунікаційному ринку. До провідних ідей інфополітики ЄС відносять становлення такого інформаційного суспільства, яке забезпечить соціально-економічне зростання регіону за рахунок реалізації 1 млн. нових робочих місць в інформаційній індустрії [11, 217].
    В основному проекти Європейського Союзу передбачають використання оперативного зв'язку урядів, для узгодження процесів прийняття політичних рішень адміністраціями інформаційних технологій в режимі реального часу, для інформування європейської громадськості про регіональні та національні політичні ініціативи і пропозиції, також вони спрямовані на створення інформаційно-телекомунікаційної системи для забезпечення оперативного обміну документами між урядами європейських країн, створення Глобального банку інформації про діяльність європейських країн, забезпечення засобами мультимедіа систематизації, зберігання і доступу до електронної інформації за основними національними і міжурядовими європейськими проектами, дослідженнями та іншими банками інформації, що стосуються підтримки і розвитку глобального інформаційного суспільства (проект "Глобальна інвентаризація"). Для підтримки малого і середнього бізнесу, інформаційної економіки, ефективного ринку електронної комерції, інформаційної індустрії створюються європейські інформаційно-маркетингові мережі. В рамках діяльності Єврокомісії також, існує підтримка дистанційної освіти, культури, медицини (проект "Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві").
    Проект "Глобальний виклик Бангеманна" (Global Bangemann Challenge, GBC) – це міжурядова програма, яка спрямована на розвиток ідеї інформаційного суспільства в країнах європейського регіону і світу, розробку національних програм і впровадження прогресивних комунікаційних технологій в європейську економіку. Мета програми – розвиток електронних мереж, обмін інформацією, поширення знань і досвіду для максимального зростання і вдосконалення практики становлення інформаційного суспільства в різних країнах. Особливий акцент програми "Глобальний виклик Бангеманна" – інформаційні міста, тобто створення муніципальної інфраструктури і надання інформаційних послуг в рамках освіти, науки, культури, охорони здоров'я, екології для міського населення, що дає можливості для маркетингу оригінальних технологій і Продуктів, практичного застосування інформаційних і комунікаційних технологій для конкретних цілей [11, 218].
    Спеціальні  науково-дослідні, цільові або інноваційні проекти призначені для зміцнення координації, підтримки координованих ініціатив, започаткованих групою акціонерів, зацікавлених в наукових дослідженнях і інноваціях, також для підвищення конкурентоспроможності європейської науково-технічної сфери та здійснюються з метою підвищення рентабельності МСП за темами, що представляють спільний інтерес, також охоплюють сприяння навчанню, підвищенню кваліфікації, передачі знань, підтримку напрямів діяльності, що  здійснюються індивідуально, структур з організації навчання (включаючи мережі з навчання) і європейські науково-дослідні групи.
     Головною  метою інформаційної політики Європейського  Союзу є захист своїх національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці через ЗМІ. Інформаційна політика ЄС будується на принципах формування єдиного інформаційного простору і як наслідок єдиної нації, при збереженні ідентичності кожної національності. Інформаційна політика є важливою складовою для утвердження незалежної та демократичної держави.
     1.2. Інструменти та методи інформаційної політики ЄС
    На  сучасному етапі розвитку ЄС вже  базується на інших цілях і  завданнях, які планує досягати і  вирішувати. Якщо раніше об'єднання країн Європи в єдиний Союз носило характер співпраці і виражалося в координації загальних сил для вирішення ряду проблем, то тепер же це свого роду „держава”, яка ставить перед собою інші завдання і цілі.
     Головними цілями інформаційної політики є: створення у масштабі ЄС ринку для засобів телекомунікації та інформаційної трансмісії, підвищення конкуренційної здатності ЄС у цьому секторі, підтримка структурних змін, науки та освіти. До провідних ідей інфополітики ЄС відносять становлення такого інформаційного суспільства, яке забезпечить соціально-економічне зростання регіону за рахунок реалізації 1 млн. нових робочих місць (щорічно) в інформаційній індустрії.
    Таким чином, за допомогою інформаційної  політики ЄС можливо вирішити наступні завдання: підвищити рівень знань щодо цілей і завдань процесу євроінтеграції, організаційних особливостей і завдань функціонування ЄС; створити позитивне особистісне ставлення до проблеми; стимулювати суспільні дискусії; сформувати у населення попит на інформацію про процес євроінтеграції.
    За  підтримки ЄС реалізовано програми: ESPRIT (European Strategic Programme for Research and Development in Information Tchnology), RACE (Research and Development in Advanced Communications Technologies in Europe – для впровадження цифрового стандарту передачі даних ISDN), FAST (Forecasting and Assesmant in the Field of Science and Technology), Media II (програма діяльності задля підтримки виробництва аудіовізуальних засобів), ACTS (Advanced Communications Technologies Services), Telematics (прикладні рішення телематики), IST (Information Society Technologies) [72, 251].
    Програма підтримує різні заходи щодо розповсюдження інформації, забезпечення доступу до технологій і розробок і їх упровадження.
    В рамках програми ESPRIT було реалізовано кількадесят проектів, серед який найвідоміші – SAMPO, STATLOG, MOLCOM, MUCOM, MUSIP.
    Програма ACTS базується на результатах роботи програми RACE і є подальшим кроком до досягнення довготривалої мети –  створення глобального інформаційного суспільства. Вона не лише слугує економічним інтересам країн-членів ЄС, але і формує базу для європейського бізнесу з метою забезпечення йому провідної ролі в рамках відповідних секторів ринку.
    У програмі ACTS беруть участь всі основні  центри телекомунікаційних мереж Європи, провідні мовні компанії, центри кабельного телебачення і всі ключові європейські виробники устаткування.
    Програма Telematics підтримує науково-дослідну діяльність по наступних напрямах: прикладні рішення телематіки для адміністрацій, транспорту, досліджень, навчання, бібліотек, для міст і сільськогосподарських районів, інвалідів і літніх людей, для навколишнього середовища; а також ряд напрямів, зв'язаних винятково з розробками нових рішень, таких як лінгвістичний і інформаційний інжиніринг і ін.
    Програма „Технології Інформаційного суспільства” – IST (Information Society Technologies), будучи однією з цільових програм П’ятої рамкової програми ЄС (1999 – 2002 рр.), покликана подати фінансову підтримку міжнародним проектам по пріоритетних напрямах розвитку сучасних інформаційних і комунікаційних технологій і їх додатків. Фактично, по своїй наочній області IST є продовженням об'єднаних в одне ціле програм Esprit, ACTS і Telematics.
    На  країни Центральної і Східної Європи та СНД розширив дію проекту IdealIST проект IdealIST-East. До нього увійшли організації, які мають досвід як безпосередньої участі, так і організації участі інших компаній в цільових науково-технічних програмах Четвертої рамкової. У проекті представлені такі країни, як Австрія, Німеччина, Угорщина, Грузія, Болгарія, Білорусь, Польща, Чехія, Словаччина, Україна і ін. Всього - 20 держав.
    RACE – дослідницька програм, завдяки реалізації якої у європейському масштабі було впроваджено стандарт передачі даних ISDN – була встановлена для сприяння “Упровадженню інтегрованих широкосмугових засобів комунікації з урахуванням розвитку технології ISDN і національних стратегій упровадження і з метою забезпечення до 1995 р. широкого розповсюдження відповідних послуг на території Співтовариства”. Незалежні оцінки показали, що програма RACE досягла поставлених цілей по всіх напрямах, і що до 1995 р. в європейських країнах почалося упровадження цих технології або в спеціалізованих наукових мережах, або, в деяких випадках у вигляді обмежених послуг на державному рівні.
    FAST, започаткована у 1978 р. для стимулювання розвитку науки і техніки.
    Серед завдань програми виділимо наступні: підтримка наукових досліджень, прогнозування змін у науці й технології для господарства і політики; підтримка інноваційності у сферах агробіотехнології, логістики, транспорту і  створення нових матеріалів.
    Досі  програма пережила чотири едиції: FAST І (1978-83); FAST ІІ (1984-87); FAST ІІІ (1988-91); FAST IV (1992-95).
    На  підставі рішення Ради ЄС (90/685 від 31 грудня 1990 р) було започатковано програму підтримки європейського аудіовізуального мистецтва Media I (на 1990-95 рр. та 200 млн.екю). Другу чергу програми (Media II) було започатковано на підставі рішень Ради від 30 грудня 1995 р. на період 1996-2000 рр. (310 млн.екю). Головна мета програми – покращення умов доступу незалежних виробників  до європейського і світового ринку. Серед засобів реалізації – маркетинг, підтримка підприємців та розвиток контактів між ними.
    Продовженням  Media є прийнята Радою 20 грудня 2000 р. (2000/821/EC) програма MEDIA plus - Development, Distribution and Promotion – на період до 2005 р, спрямован на допомогу аудіовізуальній промисловості та національним аудіовізуальним системам (підтримка розвитку виробництва виробничих проектів і компаній, дистрибуції та промоції кінематографічних продуктів і аудіовізуальних програм, кінематографічних фестивалів) та Media Training (Європарламент, 19 січня 2001 р. – 163/2001/EC) – щодо освіти професіоналів аудіовізуальної сфери.
    Для підтримки  Європейського аудіовізуального сектору Єврокомісією 14 липня 2004 р. було прийнято пропозиції щодо нової програми (МЕДІА 2007) з періодом схвалення Європарламентом та Радою Міністрів до кінця 2005 р. 
    У зв’язку з важливістю і широким  спектром цілей у галузі інформації, телекомунікації та масової комунікації  велике значення має координація  роботи за цими програмами. У минулому проекти програми RACE базувалися на результатах розробки базових технологій програми Esprit (у таких областях як мікроелектронні компоненти і інструментальні програмні засоби). Таким же чином, технічні вимоги у області телекомунікацій для прикладних задач телематики значною мірою базуються на основі технологій, розроблених і атестованних в програмі RACE. Esprit і Telematics - це поточні програми.
    Міцні зв'язки існують також з низкою заходів і проектів у області  комунікаційних технологій, виконуваних  в рамках програм COST (Cooperation on Science and Technology),  і EUREKA [74]. Хоча ці програми не є ініціативами ЄС, проте вони широко підтримуються організаціями з різних європейських країн, і багато значних результатів їх діяльності беруться до уваги програмою ACTS.
    Окрім питань, пов'язаних з технологією, промисловістю і зайнятістю, широке використання інформаційних і комунікаційних технологій піднімає проблеми соціального і суспільного характеру. Вивчення цих аспектів інформаційного суспільства координується Бюро проекту “Інформаційне суспільство” (ISPO - Information Society Project Office), який здійснює підтримку напрямів політики Комісії ЄС, що розвиваються.
    Учасники  програми ACTS звертаються за підтримкою до Програми з міжнародного співробітництва ЄС (INCO) і спеціальних програм сприяння країнам Центральної і Східної Європи таких як PHARE і TACIS. В даний час у програмі ACTS бере участь 50 організацій з Центральної і Східної Європи, що фінансуються програмою INCO, що говорить про достатньо високий рівень участі в порівнянні з іншими науково-дослідними програмами.
    У березні 2000 року лідери Європейського  Союзу прийняли план економічних  реформ, мета якого – перетворити  ЄС „у найбільш динамічну і конкурентноздатну  інформаційну економіку у світі”. Відома під іменем „Лісабонська стратегія”, ця ініціатива ставить за обов'язок європейським урядам здійснити реформи в області нових технологій, лібералізації, підприємництва, зайнятості і соціальній інтеграції і стійкому розвиткові [89].
    Для прискорення процесів входження  Європи в нову економіку, засновану на знанні, Європейською комісією був розроблений проект „Електронна Європа” (eEurope), ціль якого – розвиток мережевих послуг і полегшення доступу до інформації через Інтернет у країнах Євросоюзу для інформатизації всіх сфер розвитку суспільства.
    Програма  „Електронна Європа 2002” виявилася  успішною, план був доповнений програмою eEurope+, створеною країнами-кандидатами  на вступ у Європейський Союз. Проте глобальні цілі по досягненню загальноєвропейського інформаційного суспільства і по побудові економіки, орієнтованої на знання, поставлені в програмі eEurope 2002, залишилися актуальними для наступної програми.
      У липні 2002 р. у Севільї на  засіданні Ради Європи був  прийнятий „План дій по програмі „Електронна Європа 2005 (eEurope 2005)”, що став спадкоємцем „Плану дій „Електронна Європа 2002”.
    У ЄС є ряд спеціальних освітніх програм, що активно використовують у своїй діяльності інформаційно-комунікаційні  технології, і тим самим сприяють підвищенню рівня своїх послуг, а  також подальшому розвиткові цих технологій. До таких програм відносяться, у першу чергу, програми „Сократ” і „Леонардо да Вінчі” [90].
    Важливе місце серед програм, присвячених  електронному навчанню, займає програма „Електронне наповнення (eContent)”. Ця програма спрямована на підтримку виробництва, використання і поширення Європейського цифрового наповнення, а також на забезпечення мовного і культурного різноманіття в глобальних електронних мережах.
    1 червня 2005 р. Європейська Комісія представила нову стратегію розвитку інформаційного суспільства в ЄС на наступні п'ять років i 2010 (European Information Society 2010) [83]. Стратегія націлена на забезпечення росту і створення робочих місць в індустріях, зв'язаних з інформаційним суспільством і медіа. Даний план є першою ініціативою, розробленою Комісією в рамках так званої обновленої Лісабонської стратегії.
    Створення єдиного європейського інформаційного простору повинне вирішити чотири основні  проблеми, зв'язані з „цифровою  конвергенцією”: швидкість; багате наповнення; взаємосумісність: стимулювання створення і поширення сумісних пристроїв і платформ, а також послуг, надання яких можливо на будь-якій платформі; безпека.
    Визнаючи  успіхи європейської ІТ-індустрії на світових ринках, Європейська Комісія  констатує, що недостатнє інвестування в дослідження в сфері ІКТ може привести до поглиблення відставання Європи від ведучих світових конкурентів. Однією з цілей нової стратегії є збільшення витрат на дослідження, ключовими аспектами також будуть поширення і стимулювання використання дослідницьких результатів, а також створення рішень у сфері електронного бізнесу [80].
    Проект  „Електронна Європа” є перспективним  планом, що націлений на забезпечення сучасних потреб суспільства, активно розвивається та приносить позитивні результати, що сприяє та сприятиме активному досягненню цілей, визначених у Лісабонській стратегії.
    ЄС  базується на цілях і завданнях, які досягає і вирішує. Інформаційна політика у масштабі ЄС базується на засобах телекомунікації та інформаційної трансмісії, підвищенні конкуренційної здатності ЄС у цьому секторі, підтримці структурних змін, науки та освіти.
    Інформаційна  політика ЄС являється пріоритетною складовою зовнішньоекономічної діяльності країн Євросоюзу. Основна мета ЄС у плані розвитку комунікацій  та засобів масової  комунікації є конкурентоспроможність на світових ринках за умови збереження багатокультурності й національної самобутності забезпечення вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, доступу населення до надбань цивілізації у цифровій формі.
    За  підтримки ЄС реалізовано безліч програм, які спрямовані на підтримку фундаментальних досліджень в галузі інформаційних технологій, енергетики і механізації промисловості, та на інші галузі, з метою підвищення конкурентоспроможності європейських фірм відповідного профілю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2.
     ПРОГРАМИ  РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА ЄС
    Програми ЄС відрізняються за формою, змістом і видами діяльності, але всі вони створюються Європейським Союзом задля підтримки та забезпечення мобільності знань, навиків і спільних розробок для подальшої інтеґрації та перетворення Євросоюзу на найбільш конкурентоспроможну економіку світу. Упродовж останніх років ЄС розробив цілу серію нових програм. Ці програми покликані сприяти розвитку інновацій, підтримувати економічне зростання та створення робочих місць нової якості в державах-членах. Програми діятимуть у рамках пріоритетів ЄС, а саме сталого економічного розвитку, солідарності, безпеки та збільшення ролі ЄС у світі.
    Більшість програм реалізує свої пріоритети через проекти. Загалом ці проекти повинні мати європейську спрямованість і чітку проєвропейську мету. Однак для кожної окремої програми проекти мають власні завдання, що випливають з пріоритетів. Наприклад, в освітніх програмах ЄС основним завданням проектів є забезпечення Союзу високоякісними дослідженнями та аналітикою через підтримку співпраці науковців і студентів держав-членів.
     Починаючи з 1984 р. науково-технічна політика ЄС реалізується в основному шляхом здійснення рамкових програм, як правило, рамкові програми розраховані на 4-7 років. В програмах сформульовані головні цілі, пріоритетні напрями, встановлені обсяги фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок та розподілені ресурси по окремих стадіях їх виконання. Цей порядок отримав правове закріплення.
    Рамкова програма формується спільними зусиллями  головних органів ЄС: Комісії, Ради міністрів, Європейського парламенту, Економічного і соціального комітету. Комісія після численних консультацій з представниками науки та ділового світу розробляє проект програми, який обговорюється у вищих органах управління ЄС. Для остаточного прийняття програми необхідно одноголосне рішення Ради міністрів ЄС.
    У 1983 р. в ЄС була прийнята перша рамкова програма науково-технічної політики на 1984-1987 рр., яка носила індикативний характер. Друга (1987-1991), третя (1990-1994) та четверта (1994-1998) рамкові програми стали основою науково-технічної політики та набули обов’язкового характеру. Всі рамкові програми певною мірою перекривають одна одну в часі, забезпечуючи таким чином неперервність розвитку [58, 243].
     З 1994 по 1998 рр. всі науково-технічні ініціативи ЄС проходили під егідою Четвертої рамкової програми [83]. Реалізація програми здійснювалася через 18 цільових програм, згрупованих в чотири блоки: науково-дослідні програми (15 цільових програм по різних напрямах науки і техніка); запровадження дослідницьких технологічних і демонстраційних програм співробітництва між дослідницькими центрами та університетами (інформаційні, комунікаційні та промислові технології, навколишнє середовище, наука про живу природу, енергетика); науково-технічна співпраця з країнами, що не входять в ЄС – сприяння співробітництву ЄС із третіми країнами та міжнародними організаціями в галузі досліджень та розробок; розповсюдження і упровадження результатів європейських досліджень – поширення і публікація результатів досліджень та розробок ЄС та їх демонстрація; стимулювання підготовки кадрів та мобільності вчених [65, 13]
    П’ята рамкова програма науково-технічного розвитку ЄС була прийнята на період з 1998 по 2002 роки, Але чинності набула з 1-го січня 1999 року.
    На відміну від попередніх програм П’ята рамкова програма полягає у тому, що результати наукових досліджень і розробок, виконаних в рамках науково-технічних програм ЄС, повинні мати практичну цінність для звичних громадян, впливати на їх повсякденне життя в таких соціальних сферах, як охорона здоров'я, навколишнє середовище, освіта і перш за все зайнятість.
    Рамкова програма складається з семи підпрограм, відповідно до стратегічних соціально-економічних  завдань ЄС (чотирьох тематичних і  трьох горизонтальних). Для більшої ефективності використання коштів, вчені вирішили сконцентрувати увагу на чотирьох основних тематичних напрямах, таких як рівень життя та менеджмент ресурсів живої природи (16 % загального бюджету даної рамкової програми), створення зручного для користувачів інформаційного простору (24%), сприяння безперервному економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності європейської економіки (18 %), а також енергетика, навколишнє середовище та стійкий розвиток (14 % та 7 % за програмами Євратому).
    Горизонтальні підпрограми спрямовані на підвищення інтернаціонального значення європейських досліджень, на сприяння інноваціям та стимулювання участі малих та середніх підприємств, а також на вдосконалення  кадрового потенціалу та розвиток базових  соціально-економічних знань.
    Нові  напрями стратегії Євросоюзу  в сфері науково-технічної політики отримали розвиток в Шостій рамковій програмі (6РП), яка є основним механізмом і першим практичним етапом створення єдиного європейського наукового простору (ЄНП).
    В процесі її реалізації, обов'язковими для застосування є нові організаційні способи (new instruments) проведення спільних досліджень (види проектів). Ці способи розроблені спеціально для 6РП і є механізмом досягнення основних цілей 6РП.
    Шоста рамкова програма є найбільшою науковою програмою в світі. Загальний бюджетний фонд програми складає 17,5 млрд євро і включає дві основні статті: витрати на реалізацію програм Європейського Співтовариства (16,27 млрд євро) і програм Евратому (1,23 млрд євро).
    Програми  Євросоюзу здійснюватимуться в рамках трьох груп [87]: концентрацією та інтеграцією наукових досліджень країн ЄС (13,285 млрд євро), Створенням структури Європейського наукового простору, ЄНП (2,655 млрд євро) та зміцненням ЄНП (330 млн. євро).
    Перша група охоплює такі напрями концентрації та інтеграції наукових досліджень країн ЄС: геноміку та біотехнології для охорони здоров'я та боротьби з основними серйозними захворюваннями, розвиток інформаційних технологій на користь суспільства, нанотехнології і нанонауки, багатофункціональні матеріали, нові пристрої і виробничі процеси аеронавтику і космос, безпеку і якість продуктів харчування, стійкий розвиток, глобальну зміну клімату і екосистеми (стійкі енергосистеми, надійний наземний транспорт, глобальна зміна клімату і екосистеми).
     Європейські і міжнародні програми і організації  надають можливості для співпараці між країнами-учасницями. При цьому  величезне значення має принципово нова Сьома Рамкова програма наукових досліджень і технологічного розвитку Європейського Союзу, що має підназву "Будівництво Європейського дослідницького простору знань для зростання", прийнята в грудні 2006 року на період з 1 січня 2007 року і завершиться 31 грудня 2013 року.
    Сьома рамкова програма (РП-7) надає новий  імпульс розвитку та підвищенню конкурентоспроможності Європи у світі, підкреслюючи, що знання є найбільшим європейським ресурсом. Ця програма більше ніж попередні програми ЄС приділяє увагу міжнародному співробітництву та дослідженням, які відповідають потребам економіки країн Європи.
     Структура РП7 складається з чотирьох програм, що відповідають спеціальним цілям  і основним компонентам зони європейських досліджень. Це такі програми, як „Співробітництво”, „Ідеї”, „Люди” та „Можливості”.
     Основою програми РП7, яка становить дві  третини загального бюджету, є програма "Співробітництво". Вона сприяє співробітницьким дослідженням в Європі та інших країнах-партнерах за допомогою проектів міжнаціональних консорціумів промислових та наукових співтовариств.
     Програма  „Ідеї” – це новий напрям у рамкових програмах. Його базовою  ідеології є не лише сприяти дослідницькій співпраці між інституціями чи більшій міжнародній мобільності науковців, але й підтримувати найбільш інноваційні ідеї, що їх розробляють та втілюють європейські дослідники. Програма підтримує „передові дослідження” лише на основі наукової досконалості. Дослідження можна проводити в будь-якій сфері науки чи технологій, включаючи машинобудування, соціально-економічні та гуманітарні науки. На відміну від програми співробітництва, в міжнаціональних партнерствах немає жодних зобов’язань. Проекти реалізуються „окремими групами”, які будуються навколо „головного дослідника”. Програма реалізується за допомогою нової Європейської дослідницької ради (ERC), завдання якої, за визначенням Європейської Комісії, стимулювати найліпших, по-справжньому креативних науковців, дослідників та інженерів для здійснення сміливих досліджень.
     Програма  „Люди” забезпечує підтримку мобільності дослідників і розвитку кар’єри як для дослідників країн Європейського Союзу, так і для дослідників інших країн. Основним інструментом реалізації програми "Люди" є Програма мобільності ім. Марії Кюрі та забезпечує транснаціональну мобільність науковців, вчених, студентів, викладачів та працівників [81].
     Програма  „Люди” має такі складові: початкова підготовка, в першу чергу, молодих дослідників; довготривале навчання та розвиток кар’єри; співпраця та партнерство промисловості та науки; міжнародні виміри; спеціальні дії.
     Програма  „Можливості” посилює дослідницькі можливості, необхідні Європі для того, щоб створити базу знань, яка бурхливо розвиватиметься.
     Вона  охоплює такі широкі види діяльності: дослідницькі інфраструктури; дослідження на користь малих та середніх підприємств; сфери знань; дослідницький потенціал; наука у суспільстві; специфічна діяльність у міжнародному співробітництві. Крім того, програма „Можливості” спрямована на підтримку послідовного розвитку стратегій; доповнення програми "Співробітництво"; підтримку політики та ініціатив ЄС щодо посилення послідовності та зміцнення впливу політики країн-членів; пошук спільного щодо регіональних та єдиної політики, структурного фонду, програм освіти та підготовки та Програми конкурентоспроможності та інновацій.
     РП-7 передбачає фінансування інноваційних, міждисциплінарних, „граничних”, „ризикових” досліджень, а також підтримку навчання та кар’єрного росту дослідників.
    У сьомій рамковій програмі можуть брати  участь колективи науковців та фізичні  особи, також мінімальна кількість  учасників: представники України та три незалежних учасники з трьох країн-членів ЄС чи асоційованих країн.
    Програма Information Market Policy ACTions (IMPACT)  має на меті становлення внутрішнього ринку електронних інформаційних послуг і підвищення рівня конкурентоздатності європейських компаній шляхом надання доступу до високоякісних інформаційних послуг. 
    У 1988 році – програма була затверджена Радою Міністрів. Його дворічна вступна фаза IMPACT 1, була впроваджена в життя протягом 1989-1990 рр. IMPACT 2 - друга фаза впроваджувалася протягом 1991-1995 рр.
    Центральна  стратегічна ідея IMPACT 2 це INFO EURO ACCESS („вдосконалення доступи до інформації на європейському рівні для всіх зацікавлених сторін”).
    Відповідно  до проекту I'm EUROPE провадяться також  такі програми: CLEAR - просторовий кліринговий дім даних; EUAN - європейська архівна мережа; EVA - європейський візуальний архів; FIRM –надання інформації для заснування фірм. Та цілий ряд інших програм спрямованих на розширення ринку інформаційних послуг.
    З іншого бокові урядові та міжнародні організації мажуть робити негативний вплив на процеси на ринку інформаційних послуг. Так це видно із намагань увести регулювання мережі INTERNET, яка зараз є одним з провідних засобів комерційної комунікації, джерелом комерційної інформацій та базою для створення віртуальних торгівельних центрів (87% фірм що використовують у своїй діяльності INTERNET вважають що в 1999 р. більшість замовлень надійде саме цим каналом).
    Програма  „Шлях Європи до Інформаційного Суспільства  План Дій” (Europe’s Way to the Information Society. An Action Plan), була прийнята 19 липня 1994 року в Брюсселі. В Програмі сказано, що Інформаційне Суспільство знаходиться на шляху свого розвитку. „Цифрова революція” щойно розпочалася і вже починають відбуватися структурні зміни, які можна порівняти хіба що зі змінами після індустріальної революції минулого століття з відповідною реакцією світової економіки.
    Цей процес не можливо зупинити і він  обов’язково приведе до економіки, що буде базуватися на знаннях, на володінні тією чи іншою інформацією.
    Цей процес є надзвичайно складним, підкреслюється у Програмі, він вимагає чіткого  дотримання існуючих правил і міжнародних  угод, контролю з боку усього міжнародного співтовариства.
    Важливим  аспектом у Програмі є роль Європи в майбутньому Інформаційному Суспільстві.
    В Програмі наголошено, що розвиток Європейського  Співтовариства на сучасному етапі  значною мірою буде мати відображення в майбутньому. Тому, не слід зволікати  час, адже у Європи є усі можливості для того, щоб стати центральною  частиною майбутнього Інформаційного Суспільства [86].
    В Програмі сказано, що гонка за це місце  вже почалася і в ній, очевидно, лідерами є США та Японія.
    Європі, сказано у Програмі, необхідно  досягти їхнього розвитку, і, особливо в комунікаційній та інформаційній  сфері, адже, ті країни, які вирвуться в лідери de facto, будуть диктувати технологічні стандарти тим країнам, які будуть за ними слідувати.
    Значна  увага в Програмі приділяється розвитку інформаційних та телекомунікаційних мереж, захисту продуктів інтелектуальної  праці, широкому розповсюдженню аудіовізуальної та мультимедійної продукції, соціальним та культурним аспектам розвитка Інформаційного Суспільства, передачі інформації на відстань та її захисту та іншим проблемам, що виникли та проблемам, що можуть виникнути при переході суспільства до Інформаційного.
    Загалом, ця Програма є підсумком багатьох відомих Програм та Документів, що стосуються Інформаційного Суспільства, узагальненням матеріалів, що були викладені в попередніх Програмах  та Документах і являє собою план дій для світового співтовариства, а в першу чергу – для Європи щодо подальшого розвитку суспільства та його трансформування у Інформаційне.
    Програма  „Європейське Інформаційне Суспільство  у Дії” (The European Information Society in Action) В цьому документі наголошується на тому, що процес перетворення Європи у Інформаційне Суспільство розпочався з 1994 року з прийняттям наступних документів: The White Paper, The Bangemann Report, The Corfu Conclusions Action Plan, The Essen Conclusions [78].
    Наголошується, що процеси перетворення Європи у  Інформаційне Суспільство розпочалися  в 1980-х роках, необхідно далі розвивати  європейський телекомунікаційний ринок, що стане основою трансформування європейської, а згодом – і світової економіки.
    В даному Документі основна увага  приділяється виключно розвитку інформаційних  та телекомунікаційних мереж, інформаційних  технологій, електронному видавництву, аудіовізуальним та мультимедійним розробкам, захисту результатів інтелектуальної праці, освоєнню нових ринків, пов’язаних з розвитком телекомунікації [77].
    Необхідною  складовою рисою для переходу Європи в Інформаційне суспільство  є налагодження зв’зків для інформування населення через різноманітні теле- , радіо- мережі. Значну роль відіграє  телефонизація населення.
    Значну  роль в Програмі приділяється створенню  трансєвропейської телевізійної мережі. На цю потребу було знайдено 700 млн  ЕКЮ.
    Наприкінці  Програми говориться, що США, Японія, Канада та ЄС вже запровадили в дію новітні інціативи щодо Інформаційного Суспільства. Їхньою метою є об’єднання людей, бізнесу, шкіл, університетів, бібліотек, лікарень у всесвітню мережу, яка згодом стане частиною Глобального Інформаційного Суспільства [89].
    Всі програми створюються Європейським Союзом задля підтримки та забезпечення мобільності знань, навиків і  спільних розробок для подальшої  інтеґрації та перетворення Євросоюзу  на найбільш конкурентоспроможну економіку  світу. Упродовж останніх років ЄС розробив цілу серію нових програм розвитку інформацвйного суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3.
     ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З ЄВРОСОЮЗОМ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЙ
     3.1. Правові основи  співробітництва України та Європейського Союзу в інформаційній сфері
    Євроінтеграція  є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, що закріплено у Законі України "Про основи національної безпеки України", Постанові Верховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої політики України", Посланні Президента України до Верховної Ради України.
    Демократичні  процеси кінця 1980-х років посприяли  активізації зовнішніх зв'язків  колишнього СРСР. У грудні 1989 року між  Європейським Співтовариством і  СРСР було підписано Угоду про партнерство та співробітництво на 10 років. У грудні 1991 року, Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України і ця угода була трансформована у двосторонні угоди про партнерство і співробітництво [11, 597].
    Правовою  основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство  та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво  з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.
    На  сьогодні в рамках УПС визначено сім пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.
    Партнерський  діалог Україна-ЄС розвивається під  час проведення щорічних засідань Самміту  Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.
    Нинішній  розвиток політичного діалогу між  Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні  Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.
    Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно  асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки  та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.
    Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладення Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією, яке очікується ближчим часом.
    ЄС  визнає також важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.
    Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).
    У червні 2004 року відбулося парафування  Угоди між Європейським Співтовариством  та Кабінетом Міністрів України  про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тон. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.
    Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері  боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою  злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази.
    В контексті розширення ЄС Україна  прагне не допустити появи нових  розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного  порядку в'їзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь у економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян.
    Своє  головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.
    Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною, з одного боку, та Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами, з іншого, була підписана у Люксембурзі 14 липня 1994 року і набула чинності у березні 1998 року.
    Основними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підгрунтя для взаємовигідного економічного, соціального фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки, а також завершення переходу до ринкової економіки.
    Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС [4].
     У відносинах Україна – ЄС окреслилися  нові обрії, відкриті ініціативою Європейського  Союзу „Східне Партнерство”. Програма націлена на сприяння стабільності та процвітанню східних партнерів ЄС, на котрих поширюється європейська політика сусідства, а результатом має стати поглиблення двосторонніх домовленостей і створення нових багатосторонніх рамок для співробітництва за участі ЄС, Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови й України.
     Проект „Східного Партнерства” був схвалений Європейською Радою 19–20 березня 2009-го в додатках до висновків головування під назвою „Декларації про Східне Партнерство” [55]. На основі цієї декларації, з метою підготовки спільної декларації про „Східне Партнерство”, ЄС проводить необхідні консультації зі своїми східними партнерами. Формально, програму „Східного Партнерства” започатковано 7 травня 2009 року, на саміті в Празі, до початку якого Європейська Комісія подала правила її функціонування.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.