На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Наш дм - планета Земля

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 16.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     Міністерство  освіти і науки України
     Київський національний університет будівництва  і архітектури 
 

Кафедра охорони навколишнього середовища 
 

Індивідуальна робота на тему:
“Наш дім- планета Земля” 
 
 

Виконав студент: СТФ
 груп. ЕКБ- 11
Жукова  О. Г.
Перевірила: д.б.н. проф. Удод В. М. 
 
 
 
 
 
 

     Київ- 2009р.
     План
     - Вступ
     - Проблема крізь століття
     - Сучасний стан проблеми
     - Типи промислового виробництва
     - Енергетика
     - Перспективи використання енергоресурсів
     - Екологічне обмеження розвитку різних видів енергетики
     - Альтернативні джерела енергії – вихід зі складної ситуації
     - Геологічні проблеми на Україні
     - Експлуатація залізорудних родовищ
     - Відторгнення родючих земель під гірничі відводи
     - Запилення і загазованість повітряного басейну
     - Науково технічний процес та екологія
     - Конфліктні ситуації промислового природокористування
     - Висновок
     - Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ
 
     Земля -— унікальна планета Сонячної системи, й унікальність її полягає  перш за все в тому, що на ній існує  життя. Поки що ні на знімках інших планет, що передали наші космічні станції, ні в пробах місячного чи марсіанського грунту жодних ознак органічного життя не виявлено. Дуже вірогідно, що його там нема. На самій же Землі життя існує завдяки поєднанню кількох сприятливих астрономічних факторів. Серед них — це велика маса Землі (6-1021 т), достатня для утримання навколо себе захисного шару атмосфери, досить сильного магнітного поля, що захищає земних жителів від згубної дії космічної радіації, наявність великої кількості води, життєво необхідної для життя тощо. Чи не найбільш дивує й орбіта Землі. Американський вчений М. Харт підрахував, що якби відстань між Землею й Сонцем була лише на 5 % меншою, або на 1 % більшою, життя на ній було б неможливим — у першому разі на планеті було б надто жарко (як на Венері), в другому — надто холодно, й Земля постійно перебувала в умовах глобального льодовикового періоду (як Марс).
                     Ми живемо на самому дні блакитного повітряного океану Землі - її атмосферного шару. Земля - це наш дім. А який він? Французький географ Елізе Реклю дуже влучно сказав: ”Людина створює навколишнє середовище по своєму образу і подобі”. Тобто ми маємо те навколишнє середовище, яке заслужили. 
               Небачено активна й здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що нині біосфера планети перебуває в критичному стані, коли до глобальної катастрофи залишилися лічені кроки. 
             Виникли екологічні проблеми не сьогодні й не вчора. Як свідчать стародавні літописи, ще близько 4 тисяч років тому вавілонський цар Хаммураті, а пізніше - китайські й монгольські імператори та європейські монархи вже дбали про збереження природи й видавали накази про охорону лісів, трав`яного покриву степів, водних джерел. Українська козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи тих часів, теж уболівала за збереження довкілля й видавала ряд наказів і документів про охорону придніпровських лісів і лук, заборону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького знищення звірів та риби. 
               Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються. Страшною дійсністю стали голод, отруєні річки та моря, задушливе шкідливе повітря у великих промислових центрах, загублені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, загроза кліматичних аномалій, ерозія та майже повне виснаження грунтів у аграрних районах. 
                Екологічна криза грізно нависла над усім світом, вона вже “схопила нас за горло”. “Екологічна бомба” уповільненої дії, яку ми, всі країни і народи, посилено начиняємо “вибухівкою” із відходів виробничої діяльності, здатна спустошити наш спільний дім - планету Земля, перетворити її на безлюдну пустелю. 
Наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те , що належить дітям і онукам. 
                Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Ми - люди кінця 20 століття - майже ненароком для себе раптом опинились у подвійній ролі свідків і винуватців катастрофічних змін у навколишньому середовищі. Ми бачимо це, розуміємо, що це дуже серйозно, але чому ж тоді не припиняється цей страшний “марафон”, що неминуче приведе людство до загибелі? 
У своїй роботі я маю за мету проаналізувати екологічні уроки минулого і теперішнього, розкрити суть глобальних екологічних проблем і можливі варіанти їх вирішення.  
               Протягом тисячоліть існування людина намагаючись вижити, борючись за своє життя, була вимушена використовувати ресурси планети. На початку це явище носило лише локальний характер, і природа цілком могла забезпечити потреби людини. Але в процесі еволюції людина ставала більш цивілізованою і потреби її зростали. Людина задовольняючи свої потреби почала планомірну розробку земних багатств. Непомітно для людства ця проблема переросла у світові масштаби, і наслідки її відобразились на “здоров’ї планети”. З часом проста геологічна діяльність зростала і вже простий видобуток і обробка ресурсів змінилася великими міжгалузевими комплексами. Тому говорячи в середні віки про екологічні аспекти геологічної діяльності людини ми могли тільки сказати який негативний вплив спричиняє процес амальгамації довкіллю, тобто забруднення носили локальний характер і були незначними. Але вже тоді люди почали задумуватися над цією проблемою. В наш час коли ми розглядаємо екологічні аспекти цієї діяльності, ми мусимо визнати, що це вже не тільки просте аерозольне забруднення довкілля пилом – це крупномасштабне, в рамках всієї планети забруднення промисловими екосистемами геосфер Землі. Щоб правильно оцінити дану ситуацію ми маємо розглядати не тільки добування, але й переробку, використання ресурсів та захоронення їх відходів. Нині ця проблема має світові масштаби, охоплює велику кількість галузей промисловості і тому потребує негайного комплексного вирішення на міжнародному рівні.

     Проблема  крізь століття
      Взаємодія людини з геологічним середовищем – проблема не нова і своїм корінням вона йде від кам’яного віку, коли печери почали використовуватись первісними людьми як житло, а одним з перших знаряддям праці була кам’яна сокира. Цим вичерпувалось використання літосфери, і тільки катастрофічні геологічні процеси відігравали негативну роль у розвитку людської популяції. Визначаючими в взаємодії були природні, в тому числі і геологічні, фактори, а людина вимушена була присовуватись до них, маючи повну свободу для міграції і вибору місця існування. Ліміту геологічного простору як такого не існувало.
     В наступні століття в процесі еволюційного розвитку людина розселились по всій планеті за виключенням полярних частин та високогірй. Відбувався процес концентрації населення в міських поселеннях і взаємодія людини з середовищем існування стала більш тісною, набуваючи рис своєрідного “партнерства” без істотної зміни екологічних функцій літосфери та інших географічних оболонок Землі. Але вже тоді почали проявлятися перші симптоми екологічних криз. Філософи Стародавньої Греції і Китаю ще до настання нової ери призивали до життя у злагоді з природою. Відносну гармонію того періоду порушували тільки повені, землетруси та виверження вулканів (загибель Помпеї).
     Такі відносно гармонічні зв’язки між людиною і природою збереглись до моменту коли людина почала декларувати ідею про підкорення природи і невичерпності природних ресурсів. Джерело інтенсифікації тваринництва і поливного землеробства призвели до опустелювання та засолення земель, роблячи їх не придатними для використання багато міст Середньої Азії поховані в пісках пустель через антропогенну активізацію еолового процесу. Все це призводило до тяжких трагічних наслідків локального характеру. Гинули й переселялись племена і навіть народи, але екологічна криза несла тільки локальний характер і немала глобального розповсюдження. І тільки з кінця 17 ст. – початку 18 ст. вплив людини на середовище існування стало загальним, і, як правило, руйнівним. Почалась епоха техногенезу.
     На  цьому етапі дія людини на навколишнє середовище виражається у використанні енергетичних ресурсів та забруднення  геосферних оболонок Землі. Процес техногенезу  став явивищем грандіозним за своїм  масштабом і небезпечним за своїми наслідками. Так, об’єм твердих викидів промисловості оцінюється у 20-30 млрд. тонн речовини, з яких близько половини складають органічні сполуки; випускається 2,1 млн. різноманітних речовин, які відсутні у природному середовищі; потрапляє у грунт близько ста млн. тонн мінеральних добрив і більше ніж 500000 тонн різноманітних токсикантів і за один рік з надр вилучається до ста млн. тонн мінеральної речовини. Освоєно 56% поверхні суші; щорічно у водойми скидається близько шістсот млрд. тонн промстоків, які потребують – 12-15 кратного розбавлення для їх нейтралізації. На фоні швидкого росту народонаселення це призвело до сучасної глобальної екологічної кризи, яку визнали майже всі вчені. Цілком природно буде сказати про виникнення нового геохімічного середовища міграції хімічних елементів та їх сполук у верхніх горизонтах літосфери та гідросфери, що випереджає адаптацію до неї живих організмів.
     Неоднозначна  соціальна оцінка цієї ситуації. Існує  дві полярні точки зору – технофобія, що постулює невичерпність природні ресурсів і панування людини над природою, і алармізм, який пропагандує невтручання у природні процеси. До цього слід додати, що згідно з глобальною моделлю розвитку цивілізації обидва ці підходи є не правильними і призводить до екологічної катастрофи.
     Саме  тому не має такої галузі суспільних та природничих наук, які б не торкнулися проблем екології. Всі ці галузі займають важливе місце в системі наук про землі і розповсюджується на всі види взаємодії людського суспільства з природою. В наш час екологія несе роль узагальнюючої науки, яка включає в себе екологічні напрямки геологічних, географічних, біологічних, медицинських і соціальних дисциплін. Питання – що відбудеться при втраті біосферної здатності підтримувати свої біохімічні цикли з розпадом екологічних систем – стало актуальнішим за можливість ядерного конфлікту. На думку багатьох спеціалістів, настав час розробки історико-геоекологічної основи для довгострокового прогнозування майбутнього земної екосистеми . іншими словами – настала необхідність розробки теоретичних і методичних основ розв’язку екологічних проблем. Поряд з цим не менш актуальним став практичний розвиток локальних екологічних питань пов’язаних з техногенними освоєннями тієї чи іншої території.
     Сучасний  стан проблеми
     Проблема  взаємовідносин людини з природою притягувала увагу великих вчених всіх епох, починаючи з античного часу, звідки дішло до нас уявлення про виснаження природи в зв”язку з розвитком цивілізації, знищенням лісів, шляхом розширення використовуваних земель. Деградація навколишнього середовища на фоні індустріального й аграрного розвитку стала очевидною в другій половині 19 ст.: змінилися ландшафти земель, зникло багато видів тварин та рослин, виникли перші ознаки виснаження невідновних та погіршення якості відновлюваних ресурсів. Усе це визвало в кінці минулого століття появу суспільного руху за збереження дикої природи та раціоналізацію землекористування. Почали прийматися міжнародні заходи по охороні органічного світу, вводитися національні законодавства з природокористування. У зв'язку з невтішними соціально-економічними прогнозами Римського клубу і констатацією глобальної екологічної екологічної кризи К. Доксиадіс стверджував, що для нормальної екологічної рівноваги необхідна повна перебудова структури світового землекористування і відведення на доллю природи 80% суші, під сільського господарство не більше 10%, а на урбанізовані території і помислові комплекси всю іншу територію.
     Але історично ситуація склалася інакше. Переслідування ідеї “підкорення природи”, “конструктивне природокористування“, втілення в життя ідей таких вчених як Д.Л. Арманд (ідея полягає в тому, що на землі не повинно бути невикористаних територій: під виробничі потреби людини повинно відводиться 90%, 9% - під рекреації і 1% залишати під заповідники.) призвели ло того, що за нинішніх умов природа вже незмозі ні відтворити втрачений генофонд, ні самостійно подолати наслідки необачливого поводження з нею.
     Сучасному забрудненню навколишнього середовища властиве не тільки неухильне і зростаюче  розповсюдження в просторі, але й різке збільшення різних форм його проявів.
     Початок техногенного забруднення навколишнього  середовища бере свій початок з незапам’ятних  часів і втрачається в глибинах тисячоліть. Найдавніші ремесла якими  оволоділа людина, були: будівництво, металургія, та деякі інші виробництва, які ми відносимо до хімічних технологій. В перші тисячоліття розвиток ремесел не спричиняв великої шкоди, забруднення , забруднення були несуттєві.
     До  розвитку металургії люди повині були використовувати самовідновлювані матеріали, такі, як деревина, причому використання йшло дуже повільними темпами порівняно зі швидкістю відновлення. Мідь була першим металом, який освоїла людина і почала використовувати в широких масштабах. В давнину було відомо шість металів: залізо, свинець, олово, мідь, срібло та золото. Однак вже тоді найбагатші поклади міді поблизу найбільших центрів цивілізації були повністю вичерпані і з'явились перші відходи виробництва у вигляді використаних порід та металургійних шлаків. Почали використоувати вже більш бідні і мало придатні до використання руди, так кількість відходів на 1т. металу, що виплавлялася, постійно збільшувалась. Взагалі, протягом всієї історії розробка родовищ нагадувала “збирання вершків” з переробки багатших руд. Так, в Північній Америці, в районі Верхнього озера, зустрічались ділянки мідних родовищ об’ємом декілька десятків кубічних метрів, що складалися з чистих мідних мінералів. В Германії, в районі Фрейберта в 12 ст. починають розроблюватись поліметалічні родовища. При цьому починають зароджуватись перші зачатки комплексного використання рудної сировини. Так , з свинцевих руд добували і мідь. В Мансфальді перероблювались мідні сланці, з яких також добувалось і срібло. При переробці руд благородних металів (золота, срібла) почав використовуватись процес альгамації, пов’язаний з використанням токсичної ртуті. Для видалення з руд срібла амальгацію застосовували в Південній Америці з середини 16 ст., а для видалення золота в Каліфорнії – в 19 ст. Процес амальгації в широких масштабах пізніше був витіснений процесом ціанування, який був запропонований російським вченим П.Р. Багратіоном таким чином одна токсична речовина – ртуть – була замінена іншої токсичною сполукою – цианідом.
     Залізо  знайшло своє використання в Єгипті за 1000 р. до Р.Х. Для виплавки заліза використовували горни. Металургія заліза розвивається також в Стародавній Індії і досягає достатньо високого рівня, як на ті часи. В древніх храмах Індії, побудованих до Р.Х., зустрічаються залізні балки довжиною до 6 м. Забруднення від давніх металургійних виробництв були малими не тільки через малі обсяги виробництва, але й завдяки використанню дров’яного вугілля, що при спалюванні давало менше токсичних речовин, ніж при спалюванні коксу, який використовується в сучасному металургійному виробництві. Примітивні хімічні виробництва зародились так, як і металургія, в стародавніх Єгипті та Індії. Виготовлення мила шляхом обробки жирів рослинною золою, вапняком і лугами природного походження також описано в Плінія. Фундамент майбутньої потужної “мильної” індустрії на основі розробленого Ніколасом Лебланом способу одержання соди з солі був закладений в 1787 році. У виробництві соди з’явилися побічні продукти, або так звані “відходи”, котрим не знаходили свого використання, тому їх як і в інших подібних випадках стали називати відходами. Кількість цих відходів ще більше зросла після розробленого в 19 ст. Сольве способу отримання соди, що супроводжується утворенням великих кількостей хлористого кальцію. Цей спосіб отримання соди використовується і до сьогодні. В 1916 році під час першої світової війни, через недостачу натуральних жирів в Германії був синтезований замінник мила, який був названий “некаль А”, який погано розчиняється у воді, таким чином було покладено початок забрудненням, пов’язаним з використання СМЗ.
     Не  дивлячись на те, що усі виробничі  процеси розвивались без урахування їх впливу на навколишнє природне середовище і абсолютна кількість відходів і забруднень збільшувалась, комплексність  використання багатьох видів сировини підвищувалась. Так в кінці 19ст. при перегонці нафти використовувався тільки гас, а легкі і тяжкі фракції просто викидались.
     Приблизно половина продуктів переробки нафти  йшла у відходи. Однак розвиток техніки, і в особливості автомобілебудування, визвав потребу великої кількості бензину, мастил, бітумів, і комплексність переробки нафти різко збільшилась.
     Сільськогосподарські  не грали важливої ролі до середини нашого століття, коли в непомірних масштабах і, головне, неправильно  стали застосовуватись штучні добрива  і пестициди, а масштаби сільськогосподарського виробництва створили труднощі в утилізації відходів тваринництва.
     Так масштаби виробництва (до середини 20-го си.) не викликали великих ускладнень в масштабах всієї Землі, то і  вчені, які розробляли нові технології не задумувались над негативними аспектами своєї діяльності. Яскравий приклад тому дає історія створення, використання і, нажаль, не повного заборонення використання ДДТ. ДДТ є добре відомим хлорорганічним пестицидом. Ця високо стабільна сполука була синтезована ще в 1874 році. В 1937 році були виявлені її пестицидні властивості, і в 40-х роках було налагоджено її масове виробництво. В 50-х роках всі з захопленням говорили про те, як чудово ця речовина бориться зі шкідниками народного господарства і начебто нешкідлива для людини. Пізніше було виявлено, що ДДТ здатен накопичуватись в навколишньому середовищі і концентруватись в трофічних ланцюгах, що є великою небезпекою для здоров’я людини. Було вирішено різко зменшити використання ДДТ.
     Цей приклад ще раз нагадує нам про те як обережно потрібно відноситись до вибору нових технологій в майбутньому, коли прискорюється використання новітніх технологій, і наслідки їх застосування для природи залишаються поза увагою вчених. Нажаль, про лиха пов’язані із забрудненням навколишнього середовища, стає відомо або коли вміст отруйних речовин перевищує межі допустимих концентрацій, або коли шкоди заподіяна людям, проявляється через багато років.
     Про абсолютні кількості утворюваного забруднення говорити тяжко, так  як не має достовірної інформації по більшості особливо шкідливим речовинам. Однак про кількість викидів можна судити хоча б з розвитку деяких виробництв.
     До 1800 року, за всю історію людства, було добуто 4 млн. т. міді та 5 млн. т. свинцю. За останні ж 130 років було видобуто в декілька разів більше. Всього до 1929 року було виготовлено 44 млн. т. міді, 60 млн. т. свинцю, 40 млн. т. цинку, 7,5 млн. т. олова, 33 тис. т. золота, 480 тис. т. ртуті, 470 тис. т. кадмію, 800 тис. тонн нікелю, 2,6 млн. тонн алюмінію і 3млрд. т чавуну. Значна частина з вироблених матеріалів розсіялась в біосфері.
     З середини 20 ст. (1950) особливо швидко зростало виробництво нових металів і  матеріалів, отже, і пов’язані з  цим забруднення. Так, з 1950-1974 виробництво  металів відомих з давніх часів (міді, свинцю, олова, ртуті, золота, срібла), і викопного палива зросло не набагато 2-3 рази, виробництво срібла й олова залишилось навіть на рівні 50-го року. За цей самий період різко зросло виробництво енергоємних, і забруднюючих природне середовище матеріалів, таких, як алюміній, нікель, пластичні маси, а з викопних – нафта. Особливо високими темпами зростало виробництво електроенергії. Різко збільшилось виробництво таких токсичних продуктів, як бензол 18,8 млн. тонн, дихлоретан (19,5 млн. тонн в 1975) вінілхлорид (11,3 в 1974). В 20 ст. основним забруднювачем в енергетиці які спалювали сірчисте паливо викидаючи в атмосферу на рік більше ніж 150 млн. тонн небезпечного сірчистого газу.  

     Промислове  виробництво
     Промислове  виробництво базується на переробці різноманітних видів природних ресурсів з отриманням або засобів виробництва, або корисних для людини продуктів. Звичайно промисловість підрозділяють на дві основні галузі – видобувну та переробну. Видобувна промисловість включає в себе видобування рудних та нерудних корисних копалин, лісову промисловість та деякі інші види.
     Усі ресурси промислового виробництва  є речовинами, що вилученні з планетарного кругообігу або їхнього природного депо.
     Протиріччя  між природним середовищем та промисловим виробництвом почали формуватися з самого початку виникнення виробництва, оскільки за своєю суттю воно більш відчужене від природних процесів порівняно з сільським господарством.
     Вилучаються з природного середовища, в першу  чергу, гірські породи, що вміщують руди металів, нафта, газ або інші необхідні для промислового виробництва речовини. Масштаби такого вилучення досить великі. Так, наприклад, при розробці Курської магнітної аномалії був виритий кар’єр глибиною до 500 м і в довжину до 500 км. Йдуть аналогічні процеси при промисловому виробництві на території України, тим більше, що країна багата на корисні копалини – існує більше 7 тис. родовищ та добре розвинутий гірничодобувний комплекс.
     Але найбільші екологічні проблеми створюють  відходи, що в досить великій мірі властиві промисловому виробництву. Для гірничодобувної промисловості властивий особливий тип відходів – відали гірської породи. Вони займають великі території і призводять, до сильного запилення атмосфери. Металургійна промисловість додає до них гори шлаку та попелу. За даними Х. Шимогакі (1993), в світі за рахунок спалювання кам’яного вугілля в рік утворюється 3,91*106 тонн вуглезольних відходів, які на 60% зберігаються у відкритих відкладах. Відвали гірновидобувних та металургійних підприємств забруднюють природне середовище не тільки пилом, але й стоком поверхневих та грунтових вод. Такі території завжди вимагають дорогої рекультивації, але й вона не в змозі повністю відновити природу таких “місячних ландшафтів”.
     Залежно від типу промислового виробництва на його проміжних етапах до навколишнього середовища потрапляє чимало найрізноманітніших відходів. Це й окисли сірки, азоту та вуглецю, і фреони, фенол, сульфати, і речовини з поверхнево-активними властивостями. Загально відома висока відходність хімічної промисловості, що виробляє азотну, сірчану, соляну кислоти, луги та пластмаси.
     В основі будь-якого виробництва лежить проблема забезпечення енергією. Промисловість  майже повністю базується на енергії  викопного палива та частково атомній  енергетиці .Головне невичерпне джерело енергії – потік сонячної радіації, що майже не використовується. Енергетичні потреби промислового виробництва дуже великі, бо витрачається не тільки не пряме виробництво, а й на роботи з відновлення порушень у навколишньому середовищі, з витратами на охорону здоров’я і т.п.
     Усі промислові системи у екологічному розумінні є гетеротрофними. Вони базуються на зв’язаній енергії  органічних речовин, викопних енергоносіїв, людській праці або, в останній час, частково на атомній енергії. При очевидному різноманітті джерел енергії для промислового виробництва енергію отримують, головним чином, за рахунок спалювання викопного пального – вугілля, нафтопродуктів та газу. За оцінками Г. Дейвіса (1992), сучасне людство отримує 78 % енергії за рахунок спалювання викопного пального, 18 % від відновлюваних джерел (енергія текучої води та спалювання деревини) та 4 % - ядерна енергетика. Отже, сучасна енергетика використовує головним чином невідновлювані ресурси, які утворилися в далекому минулому внаслідок життєдіяльності на планеті.
     Ріст  споживання невідновлюваних енергоносіїв ставить людство перед складною проблемою виснаження їхніх запасів. Так, при сучасних темпах використання розвіданих запасів нафти людині вистачить її всього на сто років, а вугілля на триста. Однак споживання енергії в індустріалізованому світі швидко зростає. У розрахунку на одну людину воно характеризується такими показниками: 1910 рік – 1т. умовного палива, 1950 – 1,4 т., 1970 – 2,5т. 1990 – 2,7 т. Загальний показник використання енергії у первісної людини не перевищував 8 мДж на добу, а в сучасної дорівнює 1 тисячі мДж на добу, що еквівалентно спалюванню 2,7 тонн вугілля. Сучасне людство споживає 10 млрд. тонн умовного палива на рік, з них 35 % попередньо перетворюються на електроенергію.
     Перспективи використання енергоресурсів.
     Енергетичні ресурси характеризують кількість  років, впродовж яких даного ресурсу  вистачить для виробництва енергії  на сучасному кількісному рівні. Якщо брати оцінку кількості палива по всіх категоріях (розвідані, можливі, ймовірні), то вугілля вистачить на 600 років, нафти – на 90, природного газу – на 50 та урану (при реакторах на повільних нейронах, що нині застосовуються) – на 27 років. Якщо ж того додати придуману для урану четверту категорію запасу – потенційну, то його вистачить на 60 років. Це ми приймемо для подальшого розгляду, хоча таким методом розрахунку дещо порушується коректність порівняння на користь атомної енергетики. Отже, як не прикро, але всі види палива по всіх категоріях будуть спалені за 800 років. Якщо ж витрати здійснюватимуть ся на рівні енергетики теплового бар’єру, то все паливо згорить за 80 років. У дійсності, очевидно енерговиробництво спочатку буде зростати до 60-х рр. ХХІ ст. до досягнення бар’єру а далі залишиться на цьому рівні. Тоді всі види палива, що нині використовуються, будуть витрачені на початку ХХІІ ст. Якщо частка кожного виду палива у загальному енергобалансі буде пропорційна запасу, то всі вони вичерпаються одночасно, тобто кожного виду палива вистачить на 125 років. При цьому вугілля повинно забезпечити 70% виробництва енергії, нафта – 11%, природний газ – 7%, уран – 7%, гідроенергія – 5%.
     Враховуючи  цінність газу й особливо нафти як серовини для хімічної промисловості, повинна зменшуватись їх частка в  енергобалансі. В 90-х рр. ХХ ст. порівняно з 70-ми рр. у США частка вугілля зросла з 12,5 до 23%, а частка нафти знизилась з 45% до 41%, газу – з 36 до 21%, причому частка гідроенергетики залишається незмінною на рівні 5,5%, а частка атомної енергії зросла до 8%. У США проведено велику роботу щодо створення екологічно чистої вугільної енергетики, створено нові технології спалювання вугілля, що виключають викиди шкідливих газів, і побудовано відповідну техніку. В Україні, незважаючи на ресурсні багатства вугілля, відбулось в продовж 70-90-х рр. зниження частки вугілля в енергобалансі, а частка газу підвищилась, частка ядерної енергетики зросла. Слабке використання вугілля в енергетиці України при екологічно застарілій технології його спалення, можливо, й виправдане. Однак, необхідно закупити в США та інших розвинених країнах світу відповідну техніку та забезпечити більше використання вугілля.
     Потрібно  вказати на особливе використання урану. Перехід на реактори на швидких нейтронах  дозволить у 40-50 разів збільшити  вихід енергії з тієї ж кількості природного урану завдяки виробленню нового ядерного палива – плутонію. Це рівнозначно збільшенню в стільки ж разів строку вичерпанню запасів урану, що становить тепер 2500 років. Це може врятувати складне кризове становище в енергетиці. Однак швидкі реактори, що використовують плутоній відзначаються великою реактивністю, швидкими змінами енергії, що виділяється, а це на багато порядків збільшує можливість вибуху. Плутоній використовується в ядерній зброї. Будівництво АЕС на швидких нейтронах створює грунт для ядерного тероризму та шантажу і, ймовірно, поширення ядерної зброї. Всі ці небезпечні особливості та ряд інших спонукали США ще в 1977 році відмовитися від використання швидких реакторів і припинити асигнування на проектування та будівництво першої американської АЕС з реакторами на швидких нейтронах.
     Як  підкреслював видатний радянський вчений-атомник  академік Валерій Легасов, “ядерна  енергетика з реакторами на теплових нейтронах при вказаних ресурсах палива в принципі не може служити крупномасштабним джерелом енергії… При планових темпах розвитку ядерної енергетики достовірні запаси урану будуть вичерпані вже до кінця нашого століття, а сумарні (достовірні та додаткові) – в першому десятиріччі наступного століття”. Звідси виходить: єдиним типом палива на якому може базуватися масштабний розвиток світової енергетики, є вугілля.
     Екологічне  обмеження розвитку різних видів  енергетики.
     Загально  відомо, що існуюча технологія енергетики на вугіллі та нафті завдає шкоди  природі та людині в наслідок викидів летючого попелу, сірчистого газу, окису азоту, деяких вуглеводів. Природний газ – найчистіше паливо. Він утворює лише викиди окислів азоту, що практично нейтралізуються сучасною технологією його спалювання. Нині є багато апробованих ефективних способів очищення димових газів, що дозволяють усунути вказані вище викиди шкідливих компонентів в атмосферу. Таким чином, чиста енергетика на викопних видах палива – це лише проблема виділення необхідних коштів на очищення газів, що відходять, які, за оцінками спеціалістів на багато менше, ніж затрати на запобігання радіоактивних викидів АЕС.
     У вигляді аргументів проти розвитку хімічної теплової енергетики вказується велике споживання нею кисню та можливість додаткового нагрівання біосфери, за рахунок парникового ефекту, що виклаєтья накопиченням СО2
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.