На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Принципи управлння сучасною економкою, та його методи: економчн, адмнстративно-правов та соцально-психологчн. Полтика оплати прац на пдприємств. Управлння його фнансами, виробничими нвестицями, витратами та продуктивнстю прац.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Менеджмент. Добавлен: 01.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


14
Зміст

Вступ
1. Принципи та методи управління
2. економічні основи управління організацією
2.1. Політика оплати праці
2.2. Управління фінансами підприємства
2.3. Управління виробничими інвестиціями
2.4. Управління витратами на підприємстві
2.5. Управління продуктивністю праці
3. правові основи управління організацією
висновок
Перелік посилань
Вступ

Аналіз досвіду розвитку промислово розвитих країн свідчить про те, що перехід від вузької спеціалізації до інтеграції спостерігається в змісті і характері управлінської діяльності. Вивчення тенденції розвитку суспільного виробництва показує постійне ускладнення його технологічної складової, структури реалізованих соціально-економічних цілей, поява нових форм власності і, як наслідок цих тенденцій, нарощування обсягу внутрішніх і зовнішніх зв'язків виробничих організацій. Відповідно ростуть обсяг і розмаїтість «стиків» при рішенні виробничо-технологічних і соціально-економічних задач керування. Кожен такий «стик» -- потенційне джерело управлінських ситуацій, що вимагають інтеграції всіх складових (всіх елементів) системи. По оцінці фахівців, кінець XX в. -- час динамічних умов конкуренції. Йде вже не просто боротьба компаній за свою «ринкову нішу», а «гонка за кожен метр» на всіх напрямках; прискорення нововведень, пошук висококваліфікованих кадрів, залучення споживачів у сферу корпоративного впливу. Нові підходи усе більш погоджуються з «глобалізацією бізнесу», переходом до нової моделі економічного росту. [1]
1. Принципи та методи управління

Принципи управління, актуальні і сьогодні, розробив сучасник Ф.Тейлора француз А.Файоль. Всі здійснювані на підприємстві операції він поділив на шість груп: технічні; комерційні; фінансові; обчислювальні; охорона майна і осіб; адміністративні.
Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачати, організовувати, узгоджувати, розпоряджатися, контролювати.
В управлінні сучасною економікою необхідно керуватись такими принципами:
* чіткого розподілу праці;
* додержання дисципліни і порядку;
* повноваження і відповідальність;
* використання мотивації високопродуктивної праці,
* забезпечення рівної справедливості для всіх;
* впевненості в постійності і стабільності роботи;
* дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;
* заохочення ініціативи.
Основою використовуваних методів управління є закони, закономірності і принципи суспільного виробництва, науково-технічний рівень розвитку фірми, підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини між людьми. [9]
Meтоди управління поділяються на:
* економічні;
* адміністративно-правові;
* соціально-психологічні.
Економічні методи управління - це прийоми і способи управління, які мають в своїй основі використання економічних законів, економічних інтересів і показників. Ці методи включають:
* матеріальну відповідальність;
* стимулювання;
* ціноутворення;
* податки;
* державне регулювання.
Економічні методи управління це також система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). При цьому варто врахувати, що крім сугубо особистих учасник процесу переслідує і суспільні, і групові цілі.
Як основні методи керування тут виступає система заробітної плати і преміювання, що повинна бути максимально зв'язана з результатами діяльності виконавця. Оплату праці менеджера доцільно зв'язати з результатами його діяльності в сфері відповідальності або з результатами діяльності усієї організації.
Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий і адміністративний) вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами-законодавчими актами; положеннями; інструкціями; наказами І розпорядженнями.
Адміністративно-правові методи передбачають і застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.
Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Ці методи передбачують вивчення соціальних запитів та інтересів членів колективу, середовища виробництва, громадської думки.
Всі ці методи повинні поєднуватись і створювати необхідний арсенал засобів для найефективнішого управління фірмою.
Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління, але факторами, що визначають вибір цієї моделі є:
- розмір організації;
- характер продукції, що випускається;
- характер середовища. [5]
2. Економічні основи управління організацією
2.1. Політика оплати праці

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи тих суб'єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.
Оплата праці -- це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної заробітної плат й додаткової оплати праці. Розміри оплат найманою працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками та доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім. За розрахунками середньої структури середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України протягом кількох останніх років, основна заробітна плата й додаткова оплата праці становлять відповідно 70--80 і 20--30% від загальної величини цього заробітку.
За умов розвитку підприємництва та існування різних форм власності заробіток працівника вже не визначається розміром якогось гарантованого фонду оплати праці, а все більше залежить від кінцевих результатів і доходів від діяльності підприємства. Треба враховувати, що й сам працівник усе частіше стає більш-менш реальним співвласником підприємства. Відтак винагороду працівникові-власнику треба нараховувати не тільки за працю, а й за вкладений у підприємство капітал. Ось чому, ураховуючи зміни в природі та механізмі формування заробітку працівника, замість поняття «заробітна плаї а» усе частіше використовують терміни «трудовий дохід», «винагорода», «оплата праці», «заробіток», «дохід». Але в будь-якому разі повна компенсація (грошова або негрошова) за витрачені зусилля, включаючи заробітну плату, повинна відбивати внесок кожного працівника, ефективність його праці.
Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції -- відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну (рис. ).
Рисунок 2.1. - Головні функції заробітної плати. [7]
Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.
Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці. Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань. Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу. [7]
2.2. Управління фінансами підприємства

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.
Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.
Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування.
Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.
Важливою формою фінансування є кредит -- платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідність повернення боргів у майбутньому і сплат відсотків за користування позиченими коштами. Відтак нині широко застосовуються кредит в негрошових формах: товарний кредит, оренда та її різновид -- лізинг.
Спеціальною формою довгострокового кредиту є оренда -- договірне строкове платне володіння і користування майном. Орендодавець надає в розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну для обох сторін орендну плату.
Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець--лізингова компанія (лізингодавець) купує об'єкт оренди (передусім устаткування) у підприємств-виробників і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні терміну оренди її об'єкти (залежно від умов договору) або повертаються лізингодавцю, або орендуються на новий термін або викупаються орендарем.
Важливим інструментом управління фінансами підприємства є фінансовий план. Основна мета складання фінансового плану -- узгодження доходів із витратами в плановому періоді. У перспективному фінансовому плані вирішуються принципові питання фінансування діяльності та розвитку підприємства (організації). До таких питань належать передусім фінансування капітальних вкладень, повернення боргів, сплата відсотків за борговими зобов'язаннями тощо. Поточні фінансові плани на рік (квартал, місяць) опрацьовуються детальніше за видами доходів і втрат з урахуванням їхньої календарної динаміки.
Фінансовий план підприємства (організації) складається у формі балансу доходів і витрат. У складі доходів основними є надходження від стабільних власних джерел -- прибуток та амортизаційні відрахування.
До нерегулярних власних джерел доходу належать емісія і продаж акцій, виручка від продажу непотрібних активів тощо. Різниця між плановими фінансовими погребами і власними коштами покривається за рахунок залучених коштів у вигляді кредитів, випуску облігацій, лізингу і т.д. Однією з форм залучення коштів є кредиторська заборгованість, яка за свою відносну стабільність одержала назву стійких пасивів. До неї відносять перехідну заборгованість по заробітній платі, відрахування на соціальні потреби, резерв майбутніх витрат та ін. [6]
2.3. Управління виробничими інвестиціями

Ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигідності того чи того проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.
Загальні положення оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень:
* По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінювання ефективності витрачання вчасних фінансових коштів підприємства.
* По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріс і прибутку (госпрозрахункового доходу).
* По-третє, з метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників -- узагальнених і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) -- капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають, спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишньою середовища.
* По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих не інвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо. [12]
2.4. Управління витратами на підприємстві

Управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно с важливою функцією економічного механізму будь-якою підприємства.
Система управління витратами має функціональний га організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).
Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо. Установлені норми витрат -- це граничні витрати окремих видів ресурсів заданих організаційно-технічних умов виробити ва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні втрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.
Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження. [12]
2.5. Управління продуктивністю праці

Цілеспрямоване управління продуктивністю праці, розробка конкретних програм ефективнішого використання трудового потенціалу підприємства (організації) потребують класифікації чинників її динаміки. З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи -- зовнішні та внутрішні.
До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономі и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.