На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Вища освта Болонський процес

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 19.10.2012. Сдан: 2012. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):



Зміст
 
1.Дати  оцінку системним процесам закордонної вищої освіти  на сучасному етапі (характерні тенденції………………………
2.Пояснити, що таке «система залікових одиниць».. Які найпоширеніші системи  залікових одиниць відомі……………………………….
3.Гарантії якості освіти, що висуваються на перший план у світлі освітянської євроінтеграції……………………………………………..
4.Перелік використаних джерел та літератури
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
        1.Дати  оцінку системним процесам закордонної вищої освіти  на сучасному етапі (характерні тенденції).
 
Сучасною незворотною тенденцією розвитку світового суспільства є його глобалізація. Важливою характеристикою процесу глобалізації є рух до міжнародної інтеграції, тобто до об'єднання людства у всесвітньому масштабі в єдиний соціальний організм. Глобалізація передбачає перехід не лише до глобального ринку, міжнародного розділення праці, а і до спільних правових норм, до єдиних стандартів в галузі правосуддя, державного управління, а отже і освіти, зокрема вищої. Але ж світової системи вищої освіти поки що немає. Як зазначає Л.Гребнєв "немає навіть спільного уявлення про те, що це таке". Немає і цілеспрямованого процесу формування світової системи вищої освіти. Одним з регіональних інтеграційних процесів став Болонський процес в Європі, названий так по місту Болонья (Італія), де в 1999 р. була підписана Болонська декларація. Вона виступає з одного боку як європейська відповідь на явища глобалізації і як спосіб надання вищій освіті "Європейського виміру".
Під впливом глобалізації економіки і інформаційних технологій керівництво країн Європейського Союзу зрозуміло, що знання стають основним економічним ресурсом, і тому природно, лише інтегрувавши освіту, яка постачає кваліфікованих робітників для спільного ринка праці, можна забезпечити економічну конкурентноздатність Європи. Серйозними причинами щодо усвідомлення цього факту стали докорінні перетворення в економіці всіх розвинених країн світу, що мають характер революційних (прискорення циклів виробництва товарів і скорочення часу їх функціонування, швидке вдосконалення виробництва на основі новіших інформаційно-комунікаційних технологій). Сьогодні конкуренція поступово переноситься в сферу науки. Наука і творчість набувають провідну роль в розвитку економіки. Організації і підприємства прагнуть набирати не просто кадри з високою професійною освітою, а молоді (до 30 років), здібні нестандартно, поновому, творчо мислити, які вміють працювати на персональних комп'ютерах на трьох рівнях (редакторські, мережеві і професійні програми), знають одну-дві іноземні мови, володіють основами маркетингу, психологічними і конфлікт- тологічними методиками, менеджерсь- кими навичками. В той же час США значно випереджають об'єднані країни Європи по ряду показників щодо системи освіти:   
Розглядатимемо системи вищої освіти таких Західноєвропейських країн, як Франції, Австралії, США, Японії, Швеції й України з метою співставлення освітніх систем у країнах, що є лідерами в царині навчання й освіти, з українською освітньою системою, що почала розвиватися десять років тому (1991 рік), після отримання Україною статусу незалежної держави.
Франція. Управління сучасною системою освіти Франції характеризується високим ступенем централізації (у порівнянні з іншими країни Європейського Союзу) і водночас більшим розмаїттям навчальних закладів післяшкільної освіти. В управлінні освітою, крім Міносвіти, беруть участь професійні асоціації, а також об’єднання викладачів різних рівнів і ступенів освіти. Про це свідчить велика кількість науково-професійних академій, виведення всієї наукової та дослідницької роботи за межі систем вищої освіти.
Наукові дослідження проводяться спеціалізованими закладами: Коледж де Франс (заснований у 1530 р.), Паризька обсерваторія (заснована в 1672 р.), Практична вища школа (1868 р.), Національний центр наукових досліджень (1936 р.) та іншими.
Особливістю французької системи вищої освіти є високий ступінь диверсифікації й ієрархії навчальних закладів. Крім приналежності (приватний або державний), навчальні заклади розподілені за типами підготовки та прикріплені до відповідних сфер соціальної активності. Зовнішня ієрархія поділяє навчальні заклади на:
    -університети та їхні відділення, що дають вищу освіту в царині гуманітарних наук мистецтві, юриспруденції, природничих наук;
-технологічні інститути й інженерні школи;
-спеціалізовані навчальні заклади, які дають спеціальну підготовку в галузі управління, іноземних мов, політики, комунікації, фізичного виховання тощо;
-GrandesEcoles - професійні недержавні або державні вищі школи, з суворими правилами прийому, які дають вищу професійну освіту.
Університети є державними навчальними закладами; вони вважаються найбільш демократичною формою отримання освіти, яка дає загальнонаукову або загальногуманітарну підготовку. Це дозволяє потім тримати професійну освіту у вищих школах. Університети об’єднують програми різного типу: одно-, дворічні програми загальногуманітарної та природничонаукової підготовки (після яких можна продовжувати навчання в університеті або вступати до Grandes Ecoles); трирічні технічні програми; повні програми з семирічним циклом навчання. Кожен додатковий рік навчання після отримання загальноуніверситетського диплому завершується присвоєнням диплому певного типу. У рамках університету існують програми загальнотехнічної, інженерної та спеціальної підготовки (близько 72 видів).
Вищі професійні школи (Grandes Ecoles) є навчальними закладами "тривалого циклу". Вони приймають студентів за результатами іспитів після закінчення спеціальних підготовчих курсів або після завершення загальноуніверситетського циклу. Професійні школи поділяються на такі типи:
-професійні наукові школи для підготовки військових і цивільних інженерів (близько трьох років);
  -школи для підготовки шкільних учителів. Слід зазначити, що у Франції підготовка викладачів супроводжується низкою серйозних тестів та іспитів на професійну зрілість, тільки після цього присвоюється кваліфікація вчителя;
  -сільськогосподарські та ветеринарні школи;
  -школи управління й адміністрування (слід зазначити, що тут дуже високий рівень підготовки).
Важливим параметром освітньої системи Франції є спосіб забезпечення балансу елітарності та масовості за рахунок існування системи раннього вибору типу освіти. Ранній вибір спеціальності та професійної кар’єри дозволяє навчальним закладам зберігати високі вимоги та забезпечувати спадковість курсів на різних етапах навчання.
Швеція. Управління системою освіти у Швеції покладено на державне міністерство освіти та створювані ним комісії, що розробляють окремі освітні програми, готують реформи окремих ступенів освіти. Освіта на всіх рівнях від середньої до вищої школи безплатна. Освітні заклади за своїм статусом належать до державного сектора. Основною характеристикою шведської системи освіти є її масовість і демократичність. Державне планування прагне мінімізувати обмеження на прийом до ВЗО. Всі ВЗО є державними, а отже, надають свої послуги безплатно. Слід зазначити, що ВЗО прагнуть до універсалізації освітніх послуг. Це не тільки спрощує систему управління й акредитації, але й сприяє встановленню зв’язків між навчальними закладами та програмами, переходу студентів і викладачів із одних ВЗО в інші тощо. Водночас, універсалізація навчальних планів і програм дозволяє індивідуалізувати навчальні програми кожного студента в рамках загальних навчальних планів ВЗО. За типами можна виділити такі заклади вищої освіти в Швеції:
  -університети й університетські коледжі;
  -неуніверситетський сектор вищої професійної освіти.
Періодизація навчання у вищий школі Швеції є такою: навчання до отримання першого диплому (еквівалентного ступеню бакалавра) у середньому становить 3-3,5 року. В університетах після навчання протягом двох років студентам надається можливість продовжити навчання в університеті до отримання першого диплому - після здачі Kandidatexamen, або перейти в професійний навчальний заклад і отримати професійний ступінь (іспит на отримання професійного ступеня - ProfessionalDegree).
Подальше навчання в університетському секторі припускає перехід до маґістратури, навчання протягом двох років і проходження Magister examen. Далі можливе написання та захист докторської дисертації Для професійного сектора після перших трьох років навчання необхідні ще чотири роки навчання в ліценціаті. Між ВЗО одного та різних секторів можливі переходи.
Ступені та дипломи, що присуджуються після закінчення ВЗО, розділяються на загальні та професійні. Неуніверситетські коледжі видають тільки професійні дипломи. Постградуальне навчання здійснюється в університетах, де є науково-дослідні підрозділи.
Навчальний рік традиційно поділений на два семестри. Академічний контроль за навчанням здійснюється за допомогою системи балів, що присуджуються за виконання навчальної програми, яка складається з лекційних і практичних занять, а також самостійних дослідницьких робіт. Кількість балів, отримуваних за рік навчання, становить приблизно 40. Якість засвоєння програми перевіряється також постійними тестами (усними та письмовими).
Швеція бере активну участь у міжнародних освітніх проектах, як на державному, так і на інституціональному рівнях. Шведські ВЗО мають достатню самостійність у виборі партнерів і визначенні своєї міжнародної політики.
Австралія. Система освіти в Австралії багато у чому нагадує (завдяки своєму походженню) британську та шотландську. Встановлення стандартів вищої освіти перебуває в компетенції федерального міністерства. Державний контроль якості й акредитації сертифікатів і дипломів здійснюється як на рівні державних навчальних закладів, так і на рівні приватних вищих шкіл. Така процедура сприяє майже повній еквівалентності заліків і визнанню дипломів між ВЗО.
  -Система післяшкільної освіти в Австралії поділяється на:
  -систему вищих навчальних закладів - університетів, коледжів продовженої освіти і технологічних інститутів;
  -навчальні заклади продовженої освіти, до яких також відносяться за статусом приватні професійні навчальні заклади (школи бізнесу тощо).
Основними університетськими програмами є ті, що спрямовані на отримання ступеню бакалавра (тривалістю від 3 до 4 років). Типи постградуальних програм університетів:
  -спеціалізація, терміном на один рік. Такі програми дають додаткову практично орієнтовану підготовку;
  -маґістратура, що передбачає також один або два роки підготовки, яка складається з навчання та самостійної дослідницької роботи;
  -найвище академічне досягнення - доктор філософії, що вимагає від двох до чотирьох років підготовки, досліджень і написання дисертації, в якій відображено результати робіт.
Вища університетська та неуніверситетська освіта в Австралії платна, як приватна, так і державна. Слід зазначити, що система освіти в Австралії інтеґрована в освітню структуру Тихоокеанського реґіону.
Сполучені Штати Америки. Основними рисами освітньої системи США є:
  -сильна децентралізація в управлінні (різні навчальні заклади підкоряються місцевим, професійним органам управління чи комітетам і комісіям штатів);
  -плюралізм при заснуванні навчальних закладів (немає державної монополії на створення навчальних закладів);
  -розмаїття типів навчальних закладів та їхніх програм.
У США кожен ВЗО має достатню незалежність від центрального органу влади, але не є повністю самостійним сам по собі (у цьому полягає значна відмінність від європейської традиції вищих навчальних закладів, де централізація управління дозволяє ВЗО бути більш самостійними у визначенні своєї політики, навчальних програм).
Уся післяшкільна освіта в США проходить під назвою вищої (HigherEducation), тому система вищої освіти доволі неоднорідна. Половина усіх ВЗО належить до недержавних. Відповідно до свого статусу усі ВЗО поділяються на:
  -професійно-технічні молодші дворічні коледжі, що видають дипломи про професійну чи передпрофесійну підготовку;
  -чотирирічні коледжі, що дають гуманітарну освіту та ступінь бакалавра;
-університети, що пропонують як доградуальні загальні, так і професійні програми, а також градуальне та постградуальне навчання (з присвоєнням ступенів Master & Doctor).
Загальновизнаним є той факт, що вища освіта в США є не правом, а привілеєм, який слід заслужити.
Японія. Японська система освіти має давню традицію, а за останні десятиліття пережила низку серйозних змін, які поступово перетворили елітарну, орієнтовану на підтримання традицій освітню систему в демократичну і одні із найбільш масових у світі (близько 85% випускників High School продовжують навчання на вищому ступені у порівнянні з приблизно 25% в Європі).
Після Другої світової війни велику роль у становленні нової освітньої системи в Японії відіграли США. Спеціально створені комісії, що складаються з адміністраторів, управлінців і викладачів, розробили комплексні програми реформ в освіті, які дозволили зберегти національну специфіку японської освіти і водночас наблизити її до міжнародних стандартів.
Ключова роль в управлінні системою освіти належить державі. Система вищої освіти в Японії нагадує американську, відрізняючися водночас більшою централізованістю. Більше 80% усіх ВЗО Японії є приватними. Проблему масовості вищої освіти вирішують в Японії за рахунок приватних ініціатив, на відміну від США, де рішенням подібних проблем займається держава в особі федеральних і місцевих органів влади.
ВЗО в Японії поділяються на такі:
  -університетський сектор (національні, реґіональні, приватні університети). Університети й університетські коледжі дають загальну освіту, підготовку з іноземних мов, охорони здоров’я та фізичної культури, а також спеціалізовану підготовку;
  -неуніверситетський сектор: молодші коледжі з 2 або 3-річним терміном навчання, призначені в основному для жінок, які, отримуючи загальногуманітарну післяшкільну освіту, виходять заміж;
  -технічні коледжі, до яких приймають після закінчення загальної дев’ятирічної школи і протягом трьох років дають повну середню освіту та професійну підготовку, а також можливість вступу на відповідні відділення технічного університету;
  -спеціальні професійні школи (від одного до двох років підготовки).
Особливістю японської освіти є сувора екзаменаційна система при вступі до ВЗО. Усі національні університети, а також приватні університети з високим статусом, беруть участь у загальнонаціональній програмі вступних іспитів.
Університетські програми складено за зразком американських, зі ступенями бакалавра, маґістра та доктора. Однак, індивідуальність і чітко визначене місце кожного ВЗО в ієрархії майже унеможливлюють перехід із одного ВЗО до іншого. Навчальний рік триває з квітня до травня протягом 35 тижнів. Навчальний розклад скомпоновано з курсів загальної освіти, іноземних мов, фізичної культури та спеціальної професійної освіти.
Слід зазначити, що закритість японського суспільства зумовила необхідність віднайдення спеціальних форм міжнародних академічних програм. Більшість же міжнародних програм у галузі освіти припадає на США.
Україна. Система освіти в Україні має централізований характер, коли більшість ВЗО керуються міністерством освіти та науки України. За останні роки спостерігається процес збільшення кількості недержавних ВЗО, що, як правило, пропонують освітні послуги зі здобування спеціальностей, на які нині є попит у молоді та роботодавців. Проте сектор державної університетської освіти залишається значним. ВЗО України поділяються за ступенем акредитації, коли найвищим вважається 4-й, що дає ВЗО статус національного.
В Україні у всіх приватних і більшості державних ВЗО прийнято світову практику структурування освіти: після 4-річне навчання у ВЗО є можливість отримати ступінь бакалавра, після 5-ти років - спеціаліста, а шестирічна програма дає ступінь маґістра. Існує можливість для спеціалістів і маґістрів навчатися на постградуальних програмах для здобуття ступеня кандидата або доктора наук (Ph.D). Тривалість таких програм, залежно від типу ВЗО та умов прийому, від 1-го до 3-х років.
У приватних ВЗО навчання платне. Що ж до державних ВЗО, то навчальні програми функціонують як за рахунок держави, так і за рахунок сплати студентами (або іншими особами) вартості навчання. Крім того, держава має ряд пільг для студентів, які належать до соціально вразливих верств суспільства.
Слід зазначити, що в Україні все більше студентів ВЗО беруть активну участь у міжнародних освітніх програмах; сама ж освітня система наближається до міжнародних стандартів, зберігаючи водночас пріоритетні риси вітчизняної освіти: фундаментальність отримуваних знань, диференційований підхід до студентів, високий рівень вимог до студентів, що забезпечує незмінно високий рівень знань.
Отже, можемо сказати, що з отриманням незалежності вища школа України стала справді національною. Було запроваджено багатоступеневу систему підготовки кадрів (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, маґістр). Крім того, значно розширилася мережа ВЗО, насамперед, за рахунок зростання рівня підготовки фахівців у колишніх технікумах і перетворення їх на заклади освіти вищого рівня. Також відновлено зруйновану ще в 1920 р. мережу вищих закладів освіти недержавних форм власності, де за певну плату можна отримати вищу освіту. Вища школа в Україні відмовилася від надмірно вузької спеціалізації фахівців і перейшла до формування спеціалістів ширшого профілю на основі їх фундаментальної підготовки.
Підбиваючи підсумки, слід сказати, що ніколи раніше вища освіта не змінювалася так швидко та глибоко, як в останні десятиліття ХХ ст. Якщо в розвинених країнах найістотнішим було її безприкладне розширення й утворення все більшого числа нових університетів, аніж за всі попередні століття, то в новоутворених державах здобуття незалежності супроводжувалося створенням національних систем освіти, орієнтованих на їхні потреби. Отже, наймогутнішими ініціаторами змін у вищій освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди, а ті чинники, які лежать поза нею, насамперед, пріоритети та вимоги до освітньої системи, породжені генеральним рухом світового співтовариства у майбутнє, змінами в засобах виробництва тощо. Безсумнівно, що на рівні світового співтовариства ці тенденції зростатимуть і поглиблюватимуться, тому Україні слід врахувати їх у процесі стратегічного та тактичного планування змін власної системи освіти й виховання.
 
2.Пояснити, що таке «система залікових одиниць».. Які найпоширеніші системи  залікових одиниць відомі.
 
У різних кредитних технологіях розрізняються й використовуються два типи кредитів: кредит-година та кредит-пойнт. Кредит-пойнт відповідає повному навантаженню студента (кількості роботи), що витрачається під час опанування певної навчальної одиниці, наприклад, модуля [14]. Кредит-час відповідає кількості годин на тиждень, необхідних для вивчення певної дисципліни протягом семестру. Використання кредит-години дозволяє перейти до асинхронної організації навчального процесу, що створює відповідні передумови для розвитку академічної мобільності [15].
   Для уточнення основних характеристик доцільно розглянути приклади тих кредитних систем, які знайшли широке практичне використання в освітніх системах більшості країн.
   1. UCTS (University Credit Transfer System – система перезарахування університетських кредитів). Ця система була розроблена організацією UMAP (University Mobility in Asia and Pacific – Університетська мобільність в Азії й регіоні Тихого океану), тому загальноприйнятним є розшифрування абревіатури UCTS як UMAP Credit Transfer Scheme і розуміння її як системи зарахування кредитів університетів азіатсько-тихоокеанського регіону [16; 17].
   Система була створена з метою ефективного забезпечення мобільності студентів на територіях, які входять до сфери діяльності UMAP (Австралія, Бруней, В’єтнам, Гуам, Гонконг, Західний Самоа, Індонезія, Камбоджа, Канада, Китай, Корея, Лаос, Малайзія, Мексика, Монголія, М’янмар, Непал, Нова Зеландія, Папуа Нова Гвінея, ПАР, Росія, Сінгапур, США, Тайвань, Таїланд, Фіджі, Філіппіни, Чилі, Шрі-Ланка, Японія), а також у країнах інших регіонів шляхом визнання кредитів, одержаних у закордонних навчальних закладах. UCTS не передбачає уніфікацію існуючих систем навчання в університетах, а лише слугує засобом перезарахування між університетами навчального навантаження студента та адекватного переведення оцінок.
   UCTS використовується для кожного конкретного випадку обміну і програми, що йому відповідає. Програму навчання за кордоном складає для себе студент, користуючись рекомендаціями уповноваженого представника навчального закладу. Розроблена програма обміну затверджується університетами, що направляють та приймають студента. Головний предмет узгодження – кредити, які мають бути нараховані студенту під час вивчення дисциплін за індивідуальною програмою обміну.
   Поряд із цим між університетами можуть укладатися двосторонні договори про обмін студентами. У таких угодах, зазвичай, обумовлюються критерії відбору студентів і викладачів для обміну, порядок погодження й затвердження програм навчання, надання, за потребою, учасникам обміну мовної підтримки, шляхи вирішення соціальних проблем студентів та викладачів на період перебування за обміном тощо.
   Основним і єдиним документом у системі UCTS є "UCTS Record of UMAP Study" – "Реєстраційний бланк навчання за програмою UMAP", де міститься відомість із програми навчання, яка включає перетворення (перезарахування) кредитів та оцінок закладу, який надає послуги, за допомогою UCTS-кредитів і UCTS-оцінок в кредити та оцінки ВНЗ, що направляє студента на обмін. До бланку включається й інша обов’язкова інформація: персональні дані студента, деталі програми навчання UMAP, інформація про затвердження програми навчання уповноваженими представниками університетів, що забезпечують обмін.
   Кредит у системі UCTS є числом від 0,5 до 60, яке дозволяє встановити, яка частина навантаження від загального річного навчального навантаження припадає на певну дисципліну.
   Шкала кредитів UCTS розрахована на 60 кредитів протягом одного навчального року. Вона відіграє роль проміжного механізму й використовується як інструмент для конвертації (переведення) кредитів між університетами та не вимагає обов’язкової організації навчання в університетах за UCTS-кредитами. Кожній дисципліні теоретично може бути присвоєно від 0,5 до 60 кредитів на рік. Під час переведення кредитів за шкалою UCTS для кожної дисципліни використовується такий підхід:
   1) для навчального закладу, що приймає студента, власні кредити необхідно перевести в кредити UCTS (включивши їх до реєстраційного бланку). Для цього кількість своїх кредитів за дисципліну необхідно помножити на число кредитів UCTS періоду навчання за обміном (наприклад, на 60 для навчання за обміном протягом року) та розділити на загальну кількість своїх кредитів для всіх дисциплін за програмою обміну;
   2) для навчального закладу, що направляв студента, потрібно перевести кредити UCTS, зараховані студенту за період навчання в закордонному університеті, у свої кредити. Для цього кількість кредитів UCTS за дисципліну необхідно помножити на загальну кількість своїх кредитів для усіх дисциплін за програмою обміну та розділити на число кредитів UCTS періоду навчання за обміном (наприклад, на 60 для навчання за обміном протягом року).
   2. ECTS (European Credit Transfer System). Основна ідея створення ECTS – розробити прийнятні засоби кількісного зіставлення програм навчання за різними спеціальностями, необхідні для здійснення інтеграції європейських національних освітніх систем у єдиний простір вищої освіти. Ця система спрямована на покращення визнання освіти під час навчання за кордоном, полегшуючи порівняння навчальних досягнень студентів на основі узгодженої системи оцінювання (кредитів і оцінок) та технології інтерпретації національних систем вищої освіти, тобто ECTS призначалась для розширення мобільності студентів і привабливості європейської системи освіти.
   По суті, ECTS не передбачає регулювання змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами [3: 38]. Однак призначення кредиту ECTS вимагає розширеної характеристики структур навчальних програм і за певних обставин може бути простою математичною дією, за інших – воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.
   Структура ECTS складається з трьох основних елементів:
   1) інформаційне забезпечення, яке реалізується за допомогою інформаційного пакету, що включає навчальний план та програми його курсів, кредитування кожного курсу (призначення числа кредитів ECTS на кожен курс), систему оцінювання знань, шкалу оцінок ECTS, додаткову інформацію;
   2) взаємна угода (зобов’язання навчальних закладів-партнерів та студентів), реалізація якої вимагає певної формальної процедури: студент заповнює стандартну заяву на прослуховування курсу в закордонному навчальному закладі, направляє її координатору ECTS, після чого заява і додаток (кількість, обсяг раніше прослуханих курсів та оцінки успішності) відсилається до закордонного університету. Якщо студента погоджуються прийняти за обміном, підписується угода, яка через координаторів вузів-партнерів направляється студенту;
   3) використання системи кредитів, яка є теж формальною процедурою кількісного оцінювання виконаного студентом обсягу роботи під час опанування дисципліни або групи дисциплін.
   Кредит у системі ECTS є числом від 1 до 60, яке присвоюється розділам курсу. Кредити відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання в закладі. Кредити враховують повне навантаження студента: аудиторну роботу, самостійну роботу, навантаження для виконання контрольних заходів, практику, атестації тощо. Кредити ECTS навчальне навантаження відображають відносно, а не абсолютно – вони визначають, яку частину від загального річного навчального навантаження займає один блок курсу.
   У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік. Кредити ECTS призначені для того, щоб забезпечити визнання навчального навантаження, виконаного в період навчання за кордоном, відповідною частиною навчального навантаження, передбаченого програмою.
   3. USCS (United States Credit System – кредитна система, що використовується університетами США). Більш обґрунтованим є інше трактування цієї системи як системи залікових одиниць США [18: 83-84]. За цією системою програма навчання студента для присвоєння ступеня або одержання диплома розподіляється на окремі блоки (дисципліни, курси, модулі тощо), кожен із яких є елементом напряму підготовки. Залікові одиниці (кредити) присвоюються після успішного завершення вивчення кожного блоку.
   Для названих блоків використовується формалізований термін "заліковий курс" (credit course), тобто курс певної програми навчання, пройшовши який студент одержує певну частину академічних залікових одиниць від усієї кількості одиниць, передбачених для успішного завершення всієї програми навчання.
   Суть поняття "залікова одиниця" або "кредит" у системі USCS можна з’ясувати на основі розуміння практичного використання поняття "кредит-година". Визначення кредит-години базується на кількості тижневого академічного навантаження студента для вивчення залікового курсу. Як правило, в американських університетах заліковий курс складає 3-5 кредитів, що орієнтовно передбачає 3-5 академічних годин занять в аудиторії з викладачем (1 кредит-година – це одна 50-ти хвилинна академічна лекційна година або 2 години практичних занять або 3 години лабораторних занять на тиждень). Якщо врахувати те, що навчальний рік складає 30 тижнів і розподілений на 2 семестри, то на 1 кредит припадає біля 15 академічних годин на семестр. Для кожної кредитної години додатково виділяється 2 години самостійної роботи і, як правило, час на виконання контрольних робіт, складання іспиту тощо. Слід зазначити, що самостійна робота студента передбачає неперервний і суворий контроль.
   "Кредит-година – це міра, що базується на часі навчання" [19], тобто кредит-година лише вказує на час, витрачений на вивчення дисципліни, проте не пов’язана з поняттям її рівня складності та, відповідно, рівнем знань, обсягом загального навчального навантаження студента. Деякі дисципліни вимагають багато часу на вивчення, однак передбачають мало кредит-годин і навпаки.
   Як зазначає В. М. Чістохвалов [19], в американській системі вищої освіти кредит-година використовується в різноманітних формах, вона покладена в основу складання кошторису для встановлення державного фінансування. Навантаження кафедр, викладачів та студентів визначається кредит-годиною. На підставі кредит-години вирішується питання щодо переведення студента на наступний курс навчання та здійснюється плата за навчання.
   Слід зазначити, що в USCS використовуються різноманітні системи оцінювання. Найбільшого розповсюдження набула система визначення середнього балу успішності студента (GPA – Grade Point Average), за якою спочатку на основі цифрової або буквеної оцінки (grade) визначається число залікових балів (point) для кожного предмету, що вивчається протягом семестру, а далі сума добутків кредитів з усіх семестрових дисциплін та, відповідно, одержаних залікових балів ділиться на загальну семестрову кількість кредитів.
   Облік та накопичення кредитів здійснюється всередині конкретного навчального закладу реєстраційною службою, яка також займається питаннями складання індивідуального навчального плану студента й виставлянням GPA. Якщо студент під час навчання змінював заклад освіти, то в додаток до диплома виставляється GPA університету, який студент закінчує, а попередні оцінки та бали враховуються лише для проведення процедури переведення і критеріїв зарахування.
   Переведення студентів з одного закладу до іншого пов’язане із застосуванням та використанням ряду понять: credit transfer (взаємне визнання залікових одиниць) – визнання вищим навчальним закладом залікових одиниць або кваліфікацій, одержаних студентом в іншому навчальному закладі, для продовження навчання; transfer credits (визнані залікові одиниці) – залікові одиниці, що присвоюються студенту навчальним закладом як визнання виконаної роботи в іншому навчальному закладі.
   Отже, за допомогою зал
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.